Первомайське, Первомайський район, Кримська область
Первомайське — селище міського типу, центр району, розташоване за 97 км на північ від Сімферополя і за 25 км від залізничної станції Воїнка. Населення — 5600 чоловік. Селищній Раді підпорядковані також населені пункти Макарівка, Пшеничне, Упорне.
На околиці села Первомайського знайдені кремінні знаряддя праці доби міді та бронзи.
Перша письмова згадка про село Джурчі (так називалося Первомайське) є в «Описі міста Перекопа та його повіту» 1798 року. Проживало в ньому 62 чоловіка, а на початку XIX ст. тут уже налічувалося 152 мешканці. Основним заняттям населення було скотарство та землеробство. Жителі Джурчі, як державні селяни, виконували різні повинності — на користь казни, на утримання канцелярії дворянських предводителів, земської поліції та інші.
Після Кримської війни 1853—1856 рр. село Джурчі обезлюдніло і занепало. На початку 60-х років XIX ст. сюди переселилося більш як 30 сімей естонських селян з Ярвамаського повіту, які прагнули позбутися жорстокої експлуатації прибалтійських поміщиків. Кінцевим пунктом їх довгої, виснажливої дороги стало село Джурчі. їм виділили казенні землі. Важко було обживатися на новому, незвичному місці.
Відомий естонський письменник Едуард Вільде, який змалював у своєму романі «Пророк Малтсвіт» правдиву картину життя естонських селян на новому місці, писав, що вони, звиклі до своїх рідних берізок і ялин, до озер, і «уявлення не мали про те, що таке південна посуха, багатомісячна посуха з палючою спекою, яка була цього року в Криму». Труднощі збільшились у зв’язку з неврожаями 1861 і 1862 років.
Сухий твердий грунт кримських степів потребував великих затрат праці, добрих землеробських знарядь. Оскільки не вистачало тяглової сили, застосовувались такі сільськогосподарські знаряддя, як соха, коса, ручні граблі, земля оброблялась погано. Низькі врожаї (7—8 цнт з десятини) не могли прогодувати селян протягом року. Багато з них, особливо молодь, змушені були взимку шукати заробітку на стороні — в Сімферополі, Євпаторії або в поміщицьких маєтках. 1886 року в господарствах джурчинських куркулів експлуатувались 34 наймані робітники. У 1900 році 7 селянських сімей працювали на відхожих промислах.
Наприкінці XIX століття процес розшарування селян на заможну верхівку, середняків і бідняків прискорюється. 1900 року в 42 господарствах села налічувалось 1606 десятин надільної й купленої землі. Купували землю, як правило, куркулі. Серед заможних селянських господарств було 7 найбільших, кожне з яких мало понад 80 десятин посівів і по 5—6 голів робочої худоби. У 1907 році 4 родини, в яких налічувалося 17 чоловік, були безземельні. Вони змушені були поневірятися в наймах, одержуючи за важку працю по 45—50 коп. на день. Частина малоземельних селян орендувала землю на кабальних умовах. Так, у 1907 році орендна плата складала майже третину врожаю. Водночас у Джурчинській волості, центром якої було село Джурчі, набула поширення і грошова оренда — на початку XX ст. вона дорівнювала тут 3 крб. 6 коп. за десятину. За прокат сівалки чи плуга біднякам доводилося дорого платити заможним селянам. Гніт, безправ’я, експлуатація з боку багатіїв і навколишніх поміщиків породжували незадоволення сільських трударів.
На початку XX ст. Джурчі входила до складу Перекопського повіту. У селі налічувалося 334 жителі. Це були, переважно, естонці й лише одна сім’я німців, які ще у 80-х роках XIX ст. залишили татарські халупи й неподалік старого села збудували нове з будинками із каменю-черепашнику. Населений пункт залишався невпорядкованим, не було доріг. Найближча залізнична станція знаходилася за 25 км від села, кінна земська — за 12 км, поштово-телеграфна — за 4 км. 1873 року відкрилася невеличка крамниця з надто обмеженим вибором товарів.
Найближча лікарня, яка знаходилась за 12 км від Джурчі, в селі Кулар, мала тільки 8 ліжок. Вона обслуговувала 7 населених пунктів двох волостей. У 1914 роді один лікар припадав на 6 тис. чоловік.
Переважна більшість жителів села була неписьменна. 1883 року сільська громада побудувала початкову школу й утримувала її своїм коштом. Працював у ній один учитель. З 1901 по 1911 рік кількість учнів коливалась від 20 до 23. Багато дітей не закінчували школу через матеріальні нестатки. Тільки протягом 1910 року відсіялося 9 учнів.
У роки першої світової війни становище основної маси селян значно погіршилося. Більшість чоловіків села були мобілізовані до армії, залишились жінки й старі люди. Земля оброблялася вкрай незадовільно. Знизились і без того невисокі врожаї. Тим часом багатіли місцеві поміщики й куркулі. Тільки один джурчинський куркуль Тадлер мав понад 100 десятин землі, яку обробляли десятки наймитів. Зростало незадоволення селян існуючим ладом. Після Лютневої буржуазно-демократичної революції земельне питання, як і раніше, залишилося нерозв’язаним.
Перемога Великої Жовтневої соціалістичної революції була з піднесенням зустрінута трудовим селянством. Наприкінці січня 1918 року в Джурчі встановлено Радянську владу, організовано ревком, головою якого став К. І. Висотін. Під керівництвом ревкому втілювався у життя ленінський Декрет про землю. Конфісковані у поміщиків і куркулів землі, зерно для сівби розподілялися між безземельними та малоземельними селянами.
Але в травні 1918 року село окупували німецькі війська. Наприкінці листопада на зміну їм прийшли білогвардійці, яких у квітні 1919 року вибили з села частини Червоної Армії. Відновив свою діяльність Джурчинський ревком. Але у червні село знову захопили білогвардійці. Нещадних переслідувань зазнавали всі прихильники Радянської влади. Багато місцевих жителів, рятуючись від врангелівців, змушені були переховуватися у глухих селах.
У листопаді 1920 року Окрема кавалерійська бригада 51-ї стрілецької дивізії визволила Джурчі від врангелівців. Радянську владу було відновлено остаточно. Створений у Джурчі сільський ревком розв’язував невідкладні господарські питання: брав на облік зерно й сільськогосподарський реманент, подавав допомогу селянам-біднякам тощо. Так, у грудні 1920 року ревком конфіскував у куркулів села Токульчака 1034 пуди ячменю й 692,5 пуда вівса й роздав селянам для посіву. В серпні 1921 року відбулися вибори до Джурчинської Ради робітничих і селянських депутатів. 1922 року в складі Ради було 13 чоловік, у т. ч. З члени й кандидати в члени партії. Цього ж року вони утворили ядро партосередку. 1922 року з Сімферополя до Джурчі був направлений колишній політрук Червоної Армії Коста Радик для подання допомоги в організації комсомольського осередку й згуртування бідноти. Радик зібрав незаможних селян і батраків. Було створено ініціативну групу для підготовки молоді до вступу в комсомол, яка під керівництвом комуністів вела агітацію серед бідняків і співчуваючих середняків, розгорнула боротьбу проти куркулів. 1923 року в селі вже діяв комсомольський осередок.
Партійний осередок, сільська Рада спрямовували свою діяльність на розв’язання найважливіших господарських питань. 1922 року в користування жителів Джурчі було виділено 2250 десятин орної землі й сінокосів. На їдця припало понад десятину орної землі. Так, родина Д. Г. Ігнатьєва, що складалася з 8 чоловік, одержала 10 десятин під посів.
Створений наприкінці 1921 року в Джурчі сільський комітет взаємодопомоги допомагав родинам бідняків і червоноармійців насінням для посіву, продовольством. Лише у липні 1922 року голодуючі родини одержали 100 продовольчих пайків. Цим сім’ям надавалися також пільги у виконанні продподатку (податок для найбідніших жителів знижувався, а в ряді випадків повністю скасовувався). У 1923 році Джурчинській сільраді держава надала знижку з продподатку розміром 4500 пудів. Селяни Джурчі одержали також від держави позичку. Тільки в 1922 році вона становила 520 пудів пшениці і 315 пудів жита. 1923 року уряд Криму виділив для громадської оранки Джурчинській сільраді 203 пуди зернових. У фонд комітету взаємодопомоги було засіяно 15 десятин землі.
Особливим піклуванням були оточені діти. На утриманні комітету допомоги голодуючим у 1922 році було 614 дітей із сіл, підпорядкованих Джурчинській сільраді. Держава майже повністю забезпечила їх продуктами. Лише у квітні 1922 року дитячий харчувальний пункт в Джурчі одержав понад 100 пайків. Того ж року відкрили дитячу кухню. При дитячому харчувальному пункті організували лікарську консультацію.
У 1921 році село належало до Курман-Кемельчицького району Джанкойського повіту, в 1922—1924 рр.— до Джанкойського округу, а з 1924 року — до Джанкойського району. За переписом 1926 року населення його становило 343 чоловіка3. 1921 року в Джурчі вже працювала школа першого ступеня. У 1923/24 навчальному році у ній налічувався 41 учень. При школі діяв пункт ліквідації неписьменності.
На початку 1922 року відкрито клуб і бібліотеку.
За допомогою держави, яка надавала кредити для придбання сільськогосподарських машин, селяни Джурчі поступово ставали на шлях кооперування. У жовтні 1925 року тут організувалося сільськогосподарське кредитне машинне товариство. У травні 1926 року воно налічувало 12 членів. Визначною подією в селі стала поява першого трактора «Фордзон», яким того ж року було зорано понад 90 десятин землі членів товариства і бідняків.
1927 року засновано товариство спільного обробітку землі, яке об’єднало 28 чоловік. Воно мало трактор. Процесові кооперування всіляко перешкоджали куркулі. Вони провадили ворожу агітацію, псували пасовища, погрожували активістам села. На загальних зборах, що відбулися на початку 1930 року, жителі села вирішили виселити куркулів із Джурчі, конфіскувавши у них робочу худобу й сільськогосподарський реманент. Того ж року 28 селянських господарств об’єдналися у колгосп, який назвали по-естонськи «Вабадус» («Свобода»).
Партійні й радянські органи приділяли серйозну увагу зміцненню артілі, розвиткові громадського господарства, механізації основних робіт, організації і правильній оплаті праці. 1933 року в колгоспі з’явилася артезіанська свердловина, була збудована водокачка, посаджено сад, розвивалось городництво. Оскільки господарство потребувало робочих рук, сюди приїхали переселенці з України: у 1933 році — 10, а в 1937 році — ще 7 сімей.
Велике значення для розвитку колгоспу мало створення наприкінці 1930 року за 6 км від Джурчі МТС. У 1931 році її тракторна бригада, яка обслуговувала кілька артілей, у т. ч. й «Вабадус», налічувала 7 тракторів. У 1935 році в МТС уже було 30 тракторів, 25 комбайнів, 6 вантажних автомашин. Внаслідок механізації рільничих робіт, впровадження нової агротехніки підвищилась урожайність на колгоспних полях. 1938 року колгоспники зібрали в середньому по 19 цнт зернових з гектара. Сільгоспартіль помітно зміцнювалася. За 2 роки (1937—1938) колгосп придбав 3 автомашини. Були збудовані автогараж, скотарня, обладнано польовий стан. У 1939 році артіль об’єднувала 109 дворів. Посівна площа її становила 1359 га. Господарство мало 68 коней, 108 голів великої рогатої худоби, 311 овець. Зростав матеріальний добробут трудівників. У 1938 році колгоспники одержали на трудодень по 8,5 кг зерна й по 4 карбованці.
Розвивалася місцева промисловість. У 1938 році почали працювати райпромкомбінат та харчокомбінат, у 1940 році — молокозавод. До 1 травня 1939 року стала до ладу електростанція.
Поліпшилися житлові умови мешканців села, яке 1935 року стало центром новоутвореного Лариндорфського району. Лише 1939 року заселено 14 нових квартир. На початку 1940 року в Джурчі налічувалося 112 житлових будинків. Протяжність водогінної мережі складала 1,7 кілометра.
Наприкінці 1939 року 878 жителів райцентру обслуговувала амбулаторія, в якій працювали лікар і 2 фельдшери2. Успішно здійснювалася ліквідація неписьменності й малописьменності. 1937 року початкову школу перетворено на неповну середню. Через 2 роки в новому приміщенні почала працювати середня школа. У 1940/41 навчальному році тут здобували знання 482 учні й проводили навчально-виховну роботу 19 учителів. Зростали ряди сільської інтелігенції. 1940 року в селі було 8 чоловік з вищою й 141 із середньою освітою.
1938 року колгосп спорудив будинок культури на 450 місць. Він став центром масово-політичного й культурного життя села. Тут були створені духовий оркестр, джаз-оркестр, драмколектив, регулярно демонструвалися звукові кінофільми, розгорталася спортивна робота.
У місцевій бібліотеці 1940 року налічувалося понад 10 тис. книжок і журналів.
1924 року при сільській Раді встановили першу радіоточку, а в 1936 році — радіовузол. До початку 1940 року в селі було 154 радіоточки. З 1935 року видавалася районна газета «Сталинский путь».
Комуністи йшли в авангарді всього господарського і культурного життя села. У 1940 році в Джурчі було 4 первинні парторганізації, в яких перебувало 46 чоловік. Життя трудівників села з кожним роком ставало кращим, забезпеченішим.
Але мирна творча праця радянських людей була перервана нападом гітлерівських загарбників на Країну Рад. Діяльність усіх організацій і закладів села перебудовувалася на воєнний лад. Проводилася мобілізація населення в ряди Червоної Армії. Райком партії, райвиконком і сільрада очолили роботу жителів на будівництві оборонних споруд в районі Джурчі, організували евакуацію державного і громадського майна, вивіз продовольства для партизанських баз, що створювалися. Місцеві жителі допомагали фронту своєю працею, збирали кошти у фонд оборони.
У листопаді 1941 року оборонні бої в районі Джурчі вели частини 421-ї дивізії Червоної Армії. Пізніше на братській могилі загиблих захисників села споруджено обеліск.
28 листопада 1941 року окупанти захопили Джурчі. В селі розмістилася фашистська комендатура, було запроваджено комендантську годину.
Громадські будинки, що збереглися, гітлерівці зайняли під склади і конюшні. Будинок культури перетворили на майстерню ремонту танків. Під загрозою смерті жителів змушували копати окопи й виконувати інші роботи. 39 чоловік з Джурчі були насильно вивезені в Німеччину.
Але жителі села, виховані в дусі радянського патріотизму, не скорилися ворогові. Наприкінці 1941 року — на початку 1942 року в районі (в селах Айкашен, Кулар-Кипчак, Юдендорф) виникли підпільні патріотичні групи. Спочатку вони діяли розрізнено. їх діяльність зводилася, головним чином, до залучення людей в організацію, збирання зброї. У квітні 1943 року підпільні групи об’єдналися в одну районну підпільну патріотичну організацію, що налічувала понад 100 чоловік. На чолі її стояли кандидат у члени партії Н. Н. Пригарін, комсомолець А. Ф. Цапліи, М. П. Нілов. Згодом до керівництва був залучений П. М. Благой.
Навесні 1943 року діяльність підпільників стала активнішою, особливо в селах Джурчі, Олександрівні тощо. Вони встановили зв’язок з партизанами, що діяли в зуйських і старокримських лісах. Патріоти збирали відомості про розташування ворожих частин, штабів, зенітних батарей, складів і передавали їх партизанам. Вели також агітаційну роботу в словацьких частинах. Організація постачала продуктами партизанів, відправляла продовольство в ліси, Підпільники знищили 800 кг пального і 2300 метрів кабелю.
Активними учасниками підпілля були жителі Джурчі Н. Д. Ігнатьєв і А. Д. Сплін. Влаштувавшись на початку 1943 року працювати в торгівлі, вони відправляли хліб і м’ясо партизанам, допомагали І. А. Козлову — керівникові Сімферопольського підпілля. Влітку 1943 року Н. Н. Пригарін і М. П. Нілов здійснили небезпечну операцію по роздачі населенню 30 тонн борошна. Частину борошна було відправлено сімферопольським підпільникам і партизанам. Завдяки інформації підпільників радянська авіація восени 1943 року знищила фашистську комендатуру в Джурчі.
Поліції вдалося натрапити на слід підпільної організації і заслати до неї свого агента. У грудні 1943 року було арештовано і після страшних катувань розстріляно Н. Н. Пригаріна, А. Д. Силіна, М. П. Нілова, Н. Д. Ігнатьєва, А. С. Екшияна і багатьох інших патріотів. Але підпільники, які лишилися на волі, продовжували боротьбу з фашистами аж до приходу частин Червоної Армії.
12 квітня 1944 року радянські війська визволили село.
Понад 400 місцевих жителів билися з німецько-фашистськими загарбниками на фронтах Великої Вітчизняної війни, 214 з них за мужність і героїзм нагороджені бойовими орденами і медалями, 148 загинули смертю хоробрих. Жителі селища свято шанують пам’ять про тих, хто віддав своє життя за свободу і незалежність Батьківщини. У вересні 1972 року їм встановлено пам’ятник.
Німецько-фашистські окупанти заподіяли господарству Джурчі величезних збитків. Промислові підприємства — молокозавод, завод безалкогольних напоїв, водонасосна станція — були знищені, вийшли з ладу електростанція і водогінна мережа. Гітлерівці зруйнували тваринницькі ферми, знищили більшу частину сільськогосподарського реманенту. Землі сільгоспартілі використовувалися по-хижацькому, що призвело до їх виснаження й засмічення. Торговельні, лікувальні, культурні й дитячі заклади, житлові будинки були зруйновані, середня школа зрешечена кулями, окупанти перетворили її на стайню. Приміщення будинку культури потребувало капітального ремонту.
Районна партійна організація, райком партії, райвиконком і сільрада, які відновили свою діяльність у квітні 1944 року, мобілізували трудящих на відбудову народного господарства. В сільгоспартілі «Свобода» налічувалися лише 74 працездатні. Із збирального реманенту було тільки 7 лобогрійок та 2 жатки-самоскидки, які зібрали й відремонтували колгоспники. Не залишилось робочої худоби. Держава надала кредити для відновлення громадського господарства, виділила колгоспам району 700 голів овець. З Молдавської РСР прибуло 250 коней і декілька сотень овець. Колгоспникам та інвалідам Великої Вітчизняної війни району були асигновані кошти на відбудову житлових будинків. Того ж року виконком Кримської обласної Ради депутатів трудящих продовжив строк сплачення позичок, які були видані колгоспам Первомайської сільради (в грудні 1944 року село Джурчі перейменоване на Первомайське). Первомайській МТС були виділені інструменти й необхідні запасні частини до тракторів.
Долаючи труднощі, колгоспники Первомайського 1944 року вчасно провели весняно-польові роботи, виростили й зібрали врожай. Плани держпоставок були перевиконані. На початок 1945 року в колгоспі вже було 5 ферм, а на них — 59 голів великої рогатої худоби й понад 340 овець.
До 1947 року колгоспники повністю відновили довоєнні посівні площі й тваринницькі ферми. В 1950 році врожайність зернових досягла понад 15 цнт з га. На цей час площа колгоспного саду складала 8 гектарів.
З ентузіазмом трудилося населення Первомайського на відбудові зруйнованих підприємств. У 1945—1946 рр. почали діяти електростанція, молокозавод, промкомбінат. На кінець першої п’ятирічки всі підприємства стали до ладу. Були відновлені медичні й культурно-освітні заклади.
У 1950 році колгосп «Свобода» об’єднався з колгоспами ім. К. Маркса (село Кіят-Орка, нині Упорне) та ім. Бульонного (село Учевелі-Орка, нині Пшеничне) у велику артіль ім. К. Маркса. В артілі було створено первинну партійну організацію в складі 6 комуністів.
На заклик Комуністичної партії до сільських районів Криму прибували переселенці з західних областей України й центральних областей РРФСР, особливо Орловської й Курської. Кількість членів сільгоспартілі збільшилася з 201 у 1952 році до 540 в 1963. У 50-х роках у колгоспі побудували винозавод, 4 корівники, 2 кошари, гараж, майстерні, моторонасосну станцію, електрифікований тік, склади, відкрили ветпункт. До 1960 року колгосп було повністю електрифіковано. Площа зрошуваних земель досягла тут 148 га. Урожайність зернових культур зросла до 20—22 цнт з га, а надій молока на корову — до 2300—2500 кг. Розвивалися виноградарство й садівництво. 1962 року артіль мала 120 га садів і 512 га виноградників. Для зміцнення садівницької й виноградарських бригад райком партії направляв до колгоспу ім. К. Маркса на постійну роботу комуністів і комсомольців. Комуністи працювали на найважливіших ділянках виробництва, вони очолювали соціалістичне змагання, у ході якого з’являлися все нові й нові передовики, майстри своєї справи. Доярка Є. А. Лебах щорічно надоювала по 3200—3400 кг молока від корови. Комбайнер комуніст Я. Л. Нікіфоров, удостоєний у 1952 році за видатні трудові досягнення звання Героя Соціалістичної Праці, щорічно збирав по 450—500 га зернових. У 1958 році він зібрав у своєму колгоспі зернові на площі 470 га й у Казахстані— ще на 1000 гектарах.
У жовтні 1964 року колгосп ім. К. Маркса перетворено в радгосп ім. 1 Травня. Тепер це одне з кращих в економічному відношенні господарств району. Сільськогосподарські угіддя його складають 4519 га, з них 3572 га орної землі. Основним напрямком у розвитку радгоспу є виноградарство. 1971 року під виноградниками тут було зайнято 585 га. За роки восьмої п’ятирічки врожайність винограду зросла від 20,4 до 60,2 цнт з га. У радгоспі розвинуті також зернове господарство, овочівництво й тваринництво. Врожайність зернових у 1970 році досягла 33,6 цнт з га. Зростає продуктивність тваринництва. 1972 року надій молока на одну корову складав 2711 кг. Збільшилися виробничі фонди радгоспу, підвищилася його технічна оснащеність. Кількість тракторів збільшилася до 71, а комбайнів—до 16. В радгоспі — 28 дощувальних машин і установок, екскаватор та багато іншої техніки. Здійснення рішень березневого (1965 року) й наступних Пленумів ЦК КПРС, XXIII і XXIV з’їздів партії сприятливо позначилися на розвитку радгоспу. Зріс вплив на всі сторони життя радгоспу партійної, профспілкової й комсомольської організацій. Парторганізація піклується про дійовість змагання, яке особливо широко розгорнулося до 100-річчя з дня народження В. І. Леніна й XXIV з’їзду КПРС. Працівники радгоспу взяли на себе підвищені соціалістичні зобов’язання і з честю їх виконали. Декілька комбайнерів, закінчивши достроково збір зернових на полях свого радгоспу, восени 1972 року виїхали допомагати хліборобам Казахстану. Бригада по вирощуванню молодняка великої рогатої худоби достроково, до листопада 1972 року, здала 220 тонн м’яса (за планом —171 тонна).
Колектив працівників радгоспу, який до 1972 року налічував 658 чоловік, пишається своїми передовиками. Ланка комуніста В. П. Чернишова вирощує щорічно на кожному гектарі зрошуваної кукурудзи по 75—80 цнт зерна. Комбайнер А. К. Краснощок щороку збирає зернові на площі 650—700 га. За доблесну працю він нагороджений орденом Леніна. Тракторист В. В. Козачук за успіхи, досягнуті в збільшенні виробництва зерна, удостоєний ордена Трудового Червоного Прапора.
Протягом післявоєнних років у Первомайському розвинулася промисловість. На базі PTC у 1961 році створено районне відділення «Сільгосптехніки», де працюють понад 70 чоловік. Робітник цього об’єднання комуніст М. П. Березанський, який включився в змагання на честь ленінського ювілею, щоденно виконував норму виробітку на 300 проц. На промкомбінаті, харчокомбінаті й молокозаводі працює понад 200 робітників і службовців. Найбільшим підприємством селища є молокозавод, який щороку переробляє 30 тис. тонн молока, лише вершкового масла тут виробляють понад 500 тонн. Розширюється асортимент продукції, що випускає харчокомбінат: це — ковбасні вироби, масло, олія, овочеві консерви, борошно, крупи, безалкогольні напої, виноградні вина та багато іншого. Високих показників добивається колектив трудящих Первомайської друкарні.
Рік у рік зростає добробут трудівників Первомайського, збільшуються їх реальні доходи. 1972 року середньомісячна заробітна плата робітників радгоспу становила понад 100 крб. У місцевих ощадкасах 1973 року налічувалось 3356 вкладників, загальна сума їх вкладів — 2,7 млн. карбованців.
З 1959 року Первомайське—селище міського типу. У ньому—десятки вулиць, понад 1200 будинків. Тут провадиться значне житлове будівництво. Тільки за 1971 рік здано в експлуатацію 1308 кв. метрів житла. Більшість будинків газифіковано, до них підведено водопровід. Усі вулиці мають тверде покриття. Селище потопає в зелені садів, виноградників і парків.
У Первомайському працюють універмаг, 9 продуктових магазинів, господарський, меблевий, комісійний, а також магазини культтоварів і спорттоварів. Із зростанням купівельної спроможності населення збільшується товарооборот торговельних закладів: у 1972 році він складав 6,3 млн. крб. Тільки в 1971 році районний універмаг продав 307 телевізорів, 58 холодильників, 238 радіоприймачів, 226 пральних машин. Велика увага приділяється побутовому обслуговуванню жителів селища. Тут є ресторан, їдальня, кафе, готель, баня, пральня, ательє індивідуального пошиття одягу, телеательє, годинникова майстерня.
Медичне обслуговування населення здійснюють лікарня на 125 ліжок, поліклініка, дитяча консультація, аптека, санепідемстанція. Обладнані рентген-кабінет, баклабораторія. В медичних закладах селища працюють 47 лікарів і 96 працівників середнього медперсоналу.
Велика увага приділяється питанням навчання і виховання дітей. На початку 60-х років побудований Первомайський дитячий комбінат, а в 1968 році — будинок дитсадка на 140 місць. 1972 року в 2 дитячих садках виховувалося 350 дітей. 1971/72 навчального року в Первомайській середній школі було 1193 учні. їх навчання тісно пов’язано з практикою в колгоспі. 1957 року в школі створено спеціалізований клас садівництва і виноградарства, завдяки чому випускники набувають кваліфікації садівників і виноградарів. Тут працюють 69 учителів, серед них Р. Ю. Валькман — кавалер ордена Леніна, Д. Г. Лошкарьова — заслужена вчителька РРФСР. У школі є музей В. І. Леніна. При ньому працює загін червоних слідопитів. Діти написали історію Первомайської районної комсомольської організації, розшукали земляків, нагороджених орденом Леніна. Шкільний клуб інтернаціональної дружби листується з учнями НДР, з піонерами союзних республік. 1957 року в Первомайському відкрився будинок піонерів. Змістовну і різноманітну роботу провадить будинок культури, в 11 гуртках художньої самодіяльності якого бере участь 200 чоловік.
Послугами районної бібліотеки, де близько 28 тис. книжок, користуються більш як 2,6 тис. читачів. У селищі є також дитяча бібліотека, бібліотеки при школі й парткабінеті райкому партії. Тут видається районна газета «Вперед». На 1973 рік жителі селища передплатили понад 4 тис. примірників газет і журналів.
Суспільно-політичні й наукові знання серед населення поширюють 87 членів первинної організації товариства «Знання», об’єднаних у 9 секцій. Працює народний університет з факультетами держави і права, педагогічних знань. Тут у 1971 році підвищували свої знання 280 чоловік.
1962 року в Первомайському відкритий пам’ятник В. І. Леніну.
У селищі святкують День урожаю, День першого снопа, проводять районні змагання орачів, вшановують кращих трудівників. Так, у квітні 1969 року в урочистій обстановці ветерану колгоспного будівництва пенсіонеру Я. Я. Сальману присвоєно звання почесного громадянина селища. Урочисто проходять в селищі проводи молоді до Радянської Армії. У будинку культури допризовників по-батьківському наставляють ветерани Великої Вітчизняної війни, представники громадськості, передовики виробництва.
В авангарді боротьби за дальший розквіт економіки й культури селища ідуть 18 первинних партійних організацій, що об’єднують 332 комуністів. їх помічниками є 19 комсомольських організацій, в яких на обліку перебуває 521 комсомолець. Важливу роль у господарському, культурному й громадському житті Первомайського відіграє селищна Рада, в складі якої 79 депутатів, серед них 40 комуністів, 5 комсомольців, 35 жінок. Вони активно працюють у виконкомі в 7 постійних комісіях. Бюджет селищної Ради на 1973 рік склав 341,4 тис. крб., з них на соціально-культурні потреби асигновано 217,1 тис. карбованців.
Великі перспективи відкрили перед жителями селища рішення XXIV з’їзду КПРС. Із спорудженням Північно-Кримського каналу найближчими роками розшириться площа зрошуваних земель і підвищиться урожайність полів радгоспу ім. 1 Травня. В селищі розвиватимуться легка й харчова промисловість. Зросте житлове будівництво. Поліпшиться побутове обслуговування райцентру.
З кожним роком дедалі забезпеченішим, змістовнішим і багатограннішим стає життя трудівників Первомайського.
Г. М. ПЕНЬКОВ