Роздольне, Роздольненський район, Кримська область
Роздольне — селище міського типу, районний центр. Розташоване у степах північно-західної частини Криму, за 7 км від узбережжя Каркінітської затоки Чорного моря. Відстань до обласного центру — 134 км. Зв’язане автошляхами з Сімферополем, Євпаторією, Чорноморськом, Красноперекопськом; авіалініями — з Сімферополем, Красноперекопськом і Каховкою. Населення — 5,8 тис. чоловік.
Територія сучасного селища була заселена в III—І тисячолітті до н. е. Про це свідчать виявлені тут і частково вивчені залишки поселень епохи ранньої і пізньої бронзи та кургани. Поблизу Роздольного відкрито також скіфське поселення і ранньосередньовічний могильник (кінець І тисячоліття н. е.).
Виникло Роздольне на початку 60-х років XIX ст., коли переселенці, вихідці з Німеччини, заснували тут село Ак-Шеїх (так називався найближчий населений пункт). У малонаселених широких степах цієї місцевості були сприятливі умови для розвитку вівчарства. Царський уряд, заохочуючи переселенців, наділяв їх земельними володіннями, надавав грошові позики, знижував податки. Багаті колоністи тримали величезні отари овець. Згодом, коли в Криму було споруджено залізницю, вигіднішим став збут зерна, вони почали засівати великі площі землі пшеницею.
На початку XX ст. німецькі господарства Ак-Шєїха стали великими сільськогосподарськими капіталістичними підприємствами. 1914 року сім колоністів мали 2304 десятини землі, 240 коней, 35 волів, 50 корів, 140 свиней і овець. Землевласники збували сільськогосподарську продукцію в різні райони країни. До пристані Сари-Булат (тепер село Портове) часто прибували торгові кораблі, і там кілька разів на рік влаштовувалися ярмарки. Ак-Шеїх був з’єднаний дорогою з Перекопом, через який хліб з Кримського півострова відправляли у внутрішні губернії Росії.
1914 року земські статистики зареєстрували в Ак-Шеїсі 63 чоловіка «стороннього населення», що не мало землі. Це були постійні робітники-наймити. Колоністи використовували також працю сезонників, які одержували убогі хазяйські харчі й мізерну плату. Жили вони в бараках без стелі й підлоги. Під пекучим сонцем трудилися сезонники весь день, харчуючись солониною, воду їм привозили здалека в брудних бочках. Все це спричинювало часті захворювання. За час хвороби робітникам нічого не платили. До найближчої лікарні було понад 60, а до аптеки — 23 км. У 1901 році колоністи побудували в селі початкову школу, діти наймитів у ній не вчилися.
У роки першої світової війни куркулі не тільки експлуатували бідняків в Ак-Шеїсі, але і збагачувалися за рахунок селян інших сіл, продаючи їм втридорога хліб і зерно для посіву.
Після встановлення Радянської влади в Криму в середині січня 1918 року володіння куркулів-колоністів були обмежені. Відібрані в них землі передавалися селянам навколишніх сіл, новим переселенцям. Але в квітні 1918 року революційні перетворення були перервані вторгненням німецьких окупантів. У листопаді в Ак-Шеїх вдерлися англо-французькі інтервенти. У квітні 1919 року село визволили частини Червоної Армії. Проте в червні того ж року Ак-Шеїх захопили білогвардійці. У роки громадянської війни та іноземної інтервенції куркулі села стали опорою контрреволюції. Вони служили в каральних загонах білих, брали участь у розстрілах червоноармійців і радянських активістів.
Остаточно Радянську владу в Ак-Шеїсі відновлено після вигнання врангелівців у середині листопада 1920 року. Політвідділ Латиської стрілецької дивізії створив тут ревком, який у перші ж дні організував із місцевого населення народну міліцію для охорони порядку, взяв під свій контроль паровий млин, щоб забезпечити борошном селян, а також частини Червоної Армії, які проходили через Ак-Шеїх.
Після громадянської війни в Ак-Шеїх переселилося ще кілька німецьких родин, які одержали тут вемельні наділи. Проте в куркулів залишалася ще значна кількість землі, вони продовжували використовувати працю наймитів. У 1922—1923 рр. сім німецьких господарств мали по 160 і більше десятин землі, чотири — по 150, чотири — по 50—75, два — по 45 десятин. Колоністи володіли удосконаленим сільськогосподарським інвентарем, у шести з них були молотарки. Органи Радянської влади, спираючись на трудове селянство, вели активну боротьбу проти економічного засилля куркулів. У серпні 1921 року в Ак-Шеїсі створено партійну організацію, в якій налічувалося 8 комуністів. Вона спиралася на групу сільських активістів у складі 19 чоловік. Комітет взаємодопомоги, до якого увійшли комуністи, розподіляв серед бідноти продовольство, посівний матеріал, сільськогосподарський реманент, худобу. 1923 року бідняки й середняки Ак-Шеїха одержали понад 1 тис. пудів насіннєвої позики, 1924 року — близько 2 тис. пудів. Допомога тим, хто бідував, подавалася за рахунок підвищеного оподаткування куркулів.
До громадського життя залучалися все ширші верстви населення. Протягом 1922—1923 рр. в Ак-Шеїсі було проведено «тиждень допомоги голодуючим», «тиждень червоної казарми», «тиждень дитини» та ін. Тоді ж відремонтовано Ак-Шеїхську лікарню.
У травні 1923 року з ініціативи комуністів села відбулися збори, на яких обговорювалося питання про допомогу страйкуючим робітникам Руру. На знак інтернаціональної солідарності з революційними трудящими Німеччини селяни Ак-Шеїха ухвалили провести збір коштів для робітників Руру.
Однією з найважливіших ділянок роботи партійної організації була Рада. У складі Ак-Шеїхської сільської Ради, обраної 1924 року, налічувалося 12 членів і 4 кандидати в члени партії, в т. ч. 2 жінки. Партійні й радянські органи села систематично контролювали умови найму батраків, сприяли розірванню кабальних угод, укладених бідняками з німецькими колоністами під час голоду.
Трудове селянство подавало всебічну підтримку Радянській владі, Комуністичній партії. На мітингу в Ак-Шеїсі, що відбувся 22 січня 1925 року в зв’язку з річницею від дня смерті В. 1. Леніна, було ухвалено резолюцію, в якій говорилося: «Ми, громадяни Ак-Шеїхської сільради, клянемося, що всі заповіти Ілліча виконаємо, що союз робітників і селян, керований Комуністичною партією, непохитний, що на перший заклик нашого робітничо-селянського уряду всі як один … підемо на захист завоювань Жовтневої революції. Хай знають вороги Радянської влади, що партія Леніна — єдина партія, яка захищає інтереси робітників і най-біднішого селянства, і ми, селяни, йдемо за партією…».
Створена 1933 року Ак-Шеїхська МТС мала 24 трактори. Вона відіграла значну роль в економічному зміцненні колективних господарств району. В Ак-Шеїсі не було організовано колгоспу.
1935 року село, що раніше входило до Євпаторійського району, стало центром Ак-Шеїхського району. В Ак-Шеїхській районній партійній організації в цей час налічувалося 90 членів і кандидатів у члени партії, об’єднаних у 10 первинних організаціях. Працівники райкому партії і комсомолу приділяли багато уваги питанням економічного й культурного будівництва в селі.
Партійні і радянські органи 1937 року ухвалили рішення перетворити Ак-Шеїх на зразкове селище, на яке б рівнялися всі населені пункти району. Зростала кількість жителів села — в 1937 році тут проживало 680, а в 1940 — 1116 чоловік. У передвоєнні роки в Ак-Шеїсі побудовано електростанцію, промкомбінат, молокозавод, друкарню, шевську майстерню. Населення обслуговували 2 лікарі, 6 чоловік з середньою медичною освітою. В селі функціонували лікарня на 20 ліжок та аптека.
1937 року в новому двоповерховому будинку відкрито середню школу. У ній в 1940 році 16 учителів навчали 430 учнів. Для малюків збудували ясла на 35 місць. В Ак-Шеїсі працювали районний будинок культури з кіноустановкою, бібліотека. Книжковий фонд її налічував 5 тис. томів. Видавалася районна газета «Вперед к коммунизму». Місцевий радіовузол обслуговував 170 радіоточок, встановлених у будинках робітників і службовців райцентру.
Мирну працю радянських людей перервав напад гітлерівців на нашу Батьківщину. 30 жовтня 1941 року фашисти захопили Ак-Шеїх. З допомогою зрадників вони заарештовували й розстрілювали комуністів, комсомольців, активістів. Всього за час окупації з території Ак-Шеїхського району вигнано до Німеччини 687, убито 161 чоловіка.
Ще до приходу німецько-фашистських загарбників у серпні 1941 року в Ак-Шеїсі створюється партизанський загін. Група партизанів у кількості 27 чоловік вирушила в ліси гірської частини Бахчисарайського району, а коли вона прибула до місця призначення, то вже налічувала 75 бійців. Командиром Ак-Шеїхського партизанського загону став Ф. С. Харченко, комісаром — І. К. Понедельников. Начальником штабу призначили М. Балахонова, а з лютого 1942 року — І. І. Урсола.
Героїчно билися ак-шеїхські партизани проти німецько-фашистських загарбників. 2 листопада 4941 року група бійців зустріла на шосе за 4 км від села Коуш німецьку розвідку: мотоцикл, танкетку і легкову машину. Зав’язався бій, в якому партизани здобули перемогу. На 24-у річницю Великого Жовтня, 8 листопада 1941. року, бійці цього загону висадили в повітря два мости на шосе, що веде від Бешуйських копалень до Бахчисарая. 13 грудня 1941 року невелика група партизанів влаштувала засаду біля села Чаїр, куди, за повідомленням розвідників, мала прибути німецька каральна експедиція. Увечері до села підійшла колона: 8 мотоциклістів, 20 автомашин з солдатами та офіцерами, танк. Сили були нерівні, але партизани вирішили прийняти бій. Вони відкрили вогонь з автоматів і кулеметів. Було знищено дві автомашини і близько 40 солдатів та офіцерів ворога. Здійснивши напад, партизани відійшли до лісу. У квітні 1942 року загін злився з Ялтинським партизанським загоном.
Восени 1943 року, коли Червона Армія замкнула ворожі війська в Криму, на територію району було закинуто групи радянських розвідників 51-ї і 2-ї гвардійської армій. їх переправляли через Каркінітську затоку човнами. На березі радянських воїнів зустрічали місцеві жителі, сприяли їм у збиранні розвідувальних даних. Активно допомагали розвідникам і жителі Ак-Шеїха, зокрема М. І. Гречихин, Д. М. Корж, Г. М. Клименко та багато інших.
Визволили Ак-Шеїх від гітлерівців 13 квітня 1944 року частини 87-ї гвардійської стрілецької дивізії під командуванням гвардії полковника К. Я. Тимчика і 9-ї гвардійської кавалерійської дивізії під командуванням генерал-майора І. В. Тутаринова. У боях за село полягли лейтенант М. Ф. Жерміцин, старший лейтенант B. П. Звєрєв, сержант медичної служби К. С. Ткачова, рядові В. І. Євстигнєєв, C. С. Єлисєєв, І. К. Іванов та ін. У селищі на братській могилі споруджено обеліск вічної Слави воїнам-визволителям.
У роки Великої Вітчизняної війни багато жителів Ак-Шеїха, як і всі радянські люди, героїчно захищали Радянську Вітчизну. Стійко стояли на підступах до Москви В. О. Мухін і В. І. Маслич, захищали твердиню на Волзі І. В. Несен і М. М. Башинський, Севастополь — М. А. Терещенко, Ленінград — Я. Ф. Корж та О. 1. Остапенко, Кавказ — І. А. Касяненко, визволяв Київ В. П. Байсара.
Зразу ж після вигнання німецько-фашистських загарбників відновили роботу райком партії, сільська Рада і райвиконком. Вони спрямовували зусилля трудящих на розв’язання першочергових завдань господарського і культурного будівництва. Треба було виконати великі відбудовні роботи. Відступаючи, фашисти залишили після себе руїни і згарища. За час окупації загарбники завдали Ак-Шеїху збитків на 36,2 млн. карбованців.
Радянська держава виділила кошти й будівельні матеріали для відбудови села. У квітні запрацював молокозавод, а потім — МТС. У майстернях ремонтували уцілілі машини, реманент. При МТС відкрилися короткотермінові курси по підготовці трактористів і комбайнерів, де навчалися жінки і підлітки.
Відбудовуючи зруйноване господарство, жителі Ак-Шеїха продовжували допомагати фронту. Навесні 1944 року трудівники села й району з своїх особистих заощаджень внесли на будівництво танкової колони «Севастополь» 400 тис. крб., 1,3 кг срібла і золота, облігацій державної позики на 27,3 тис. карбованців.
1944 року село Ак-Шеїх перейменовано на Роздольне, і район став називатися Роздольненським. У перші роки після війни тут звели лікарню, школу, житлові будинки. Було відкрито будинок культури, агіткультбригада якого під час збирання врожаю вже 1945 року виступала з концертами перед колгоспниками району, випускала бойові листки, проводила бесіди. Відновлювала роботу бібліотека райцентру, знищена гітлерівцями. Її фонд поповнювався за рахунок книг, надісланих із братніх республік, у т. ч. з Грузії, Вірменії.
Самовіддано трудилися роздольненці. МТС щорічно виконувала план тракторних робіт на 120—130 проц. 1953 року комбайнер Роздольненської МТС М. І. Гречихин зібрав з площі 617,5 га по 21,6 цнт зерна з гектара. Комбайнер за трудові досягнення нагороджений двома орденами Леніна, йому присвоєно звання Героя Соціалістичної Праці. За успіхи в розвитку сільського господарства району 38 робітникам і службовцям Роздольного вручено ордени й медалі.
Зростав й упорядковувався районний центр. У 50-і роки тут збудовано нове приміщення середньої школи на 650 місць, корпус районної лікарні на 50 ліжок, кінотеатр, готель. З 1954 року діють авіалінії, що зв’язують селище з Сімферополем, Каховкою, Красноперекопськом. Через 4 роки закінчено будівництво автошляху на Євпаторію. Між Роздольним та іншими населеними пунктами Криму почали регулярно курсувати автобуси.
Після спорудження Північно-Кримського каналу в Роздольному розгорнулося будівництво відвідної споруди. Водами Дніпра тепер зрошують великі площі земель радгоспів і колгоспів району. Потужна насосна станція міжколгоспного водоводу подає воду в безводні степи на відстань до 30 кілометрів.
Швидкими темпами розвивається промисловість селища. Райцентр підключено до державної енергосистеми. 1965 року Роздольне стало центром району електричних мереж. Електрики та інші робітники (110 чоловік) обслуговують лінії електропередач на території кількох районів Криму. Довжина всіх ліній у 1971 році становила понад 1103 км. У селищі працюють також районне об’єднання «Сільгосптехніки», «Міжколгоспбуд», пересувні механізовані колони — ПМК-180, ПМК «Кримспецсільмонтаж», промкомбінат, побуткомбінат, молокозавод та ін. Трудівники Роздольного успішно виконали восьмий п’ятирічний план, відзначили великими виробничими досягненнями 100-річчя з дня народження В. 1. Леніна. Кращі колективи — «Міжколгоспбуд», об’єднання «Сільгосптехніки», середня школа, райспоживспілка, книжковий магазин та ін. занесено до районної Книги трудової слави. За високопродуктивну працю й успішне виконання планів восьмої п’ятирічки 15 трудівникам селища вручено ордени й медалі, в т. ч. орденом Леніна нагороджений перший секретар Роздольненського райкому партії А. О. Омесов.
Новими успіхами зустріли роздольненці XXIV з’їзд КПРС. Змагаючись на честь з’їзду, багато підприємств перевиконали свої зобов’язання. Так, «Міжколгоспбуд» і пересувні механізовані колони «Кримспецсільмонтаж» виконали план відповідно на 122,5 і 149,4 процента.
З кожним роком збільшується випуск продукції на підприємствах Роздольного. Тут закінчено будівництво нового хлібозаводу. Завершено реконструкцію молокозаводу. Він оснащений найновішим устаткуванням з потоковими лініями й холодильниками. До 1963 року тут виробляли лише масло. Тепер на заводі 6 цехів, де переробляється понад 100 тонн молока на добу. Виробляють різні молочні продукти, які відправляють у Севастополь, Євпаторію, Сімферополь. 1972 року реалізовано 484 тонни масла, 1758 тонн продуктів з незбираного молока. Загальна вартість товарної продукції заводу — 3191 тис. крб. За вісім місяців 1973 року понад план вироблено продукції на 345 тис. крб. Колектив молокозаводу занесений на обласну Дошку пошани. З великим ентузіазмом і трудовим піднесенням працюють у роки дев’ятої п’ятирічки й інші виробничі колективи Роздольного. Ремонтні майстерні й механізовані загони «Сільгосптехніки» план перших чотирьох місяців 1973 року виконали відповідно на 105 і 125 проц. Монтажники пересувних механізованих колон «Кримспецсільмонтаж» план восьми місяців виконали на 120 процентів.
Роздольненці активно втілюють у життя рішення XXIV з’їзду КПРС щодо раціональнішого використання земельних ресурсів. У березні 1973 року створено Роздольненську лісомеліоративну станцію, що обслуговує й інші райони Криму. Колектив станції зобов’язався за три роки дев’ятої п’ятирічки посадити 520 га полезахисних лісосмуг і 100 га протиерозійних насаджень уздовж каналів, поблизу водоймищ. Це зобов’язання успішно здійснюється. Працівники лісомеліоративної станції виконують норму на 140—150 процентів.
Під керівництвом районної партійної організації на підприємствах розробляються комплексні плани підвищення продуктивності праці, робітники борються за дострокове виконання планів дев’ятої п’ятирічки, високу культуру виробництва. У селищі трудиться 250 ударників комуністичної праці, є 5 бригад комуністичної праці.
1960 року Роздольне віднесено до категорії селищ міського типу. Лише в 1971 році тут споруджено три житлові будинки на 42 квартири, а в наступному — ще 40 громадських і власних будинків. Заможним і культурним життям живуть роздольненці. 1971 року вони мали 563 телевізори, 720 радіоприймачів. У 700 квартирах встановлені газові плити. Споруджено газобалонну станцію, водопровід. Є телефонна станція. До послуг жителів двоповерховий універмаг, 19 магазинів, ресторан, будинок побуту. Зведено двоповерховий готель. Усі вулиці селища озеленено, розбито два парки, посаджено понад 100 тис. фруктових і декоративних дерев. За перші два роки дев’ятої п’ятирічки прокладено 8 км тротуарів.
Велика увага приділяється медичному обслуговуванню населення селища. У районній лікарні, що займає два спеціальні корпуси, 155 ліжок. Працює поліклініка, а в дев’ятій п’ятирічці буде збудовано ще одну. Жителів селища обслуговують 46 лікарів, 94 чоловіка з середньою медичною освітою.
У середній школі селища в 1972 році 71 учитель навчав 1300 учнів. У вечірній школі, де працюють 8 учителів, здобувають знання 40 чоловік. 153 учні відвідують музичну школу. Самовіддану працю багатьох педагогів відзначено урядовими нагородами. Вчительці Н. Г. Антоненко вручено орден «Знак Пошани». Велику роботу проводить районний будинок піонерів. Тут організовано різні гуртки, в їх роботі беруть участь 380 учнів. У селищі є дитячі ясла на 148 місць.
Охоче відвідують роздольненці будинок культури, при якому створено хоровий колектив, естрадний оркестр і танцювальну групу. Тут організовуються тематичні вечори, усні журнали, виставки, концерти, лекції, присвячені успіхам у розвитку економіки і культури братніх республік. На честь 50-річчя утворення СРСР в будинку культури проводились «День Української РСР», «День Білоруської РСР», «День республік Закавказзя» та ін., влаштували виставку творів образотворчого мистецтва, на якій було представлено понад 50 робіт місцевих авторів.
Велику культурно-освітню роботу здійснюють дві бібліотеки — центральна з книжковим фондом 45,5 тис. і дитяча в якій налічується 14,5 тис. книг.
Бібліотеки організовують виставки, зустрічі й диспути, читацькі конференції. У селищі є кінотеатр з залом на 450 місць, літній театр на 1 тис. глядачів.
З кожним роком збільшується тут кількість спортсменів. Місцева організація спортивного товариства «Колос» об’єднує 6159 юнаків і дівчат району. Будується стадіон на 3 тис. місць.
У побут жителів селища увійшли нові обряди — вручення паспортів молодим людям, проводи до Радянської Армії, комсомольські весілля. Проводжаючи до армії майбутніх воїнів, представники підприємств, колгоспів і комсомольських організацій дають їм накази, вручають подарунки.
Багатогранне трудове й культурне життя селища спрямовують 28 первинних партійних організацій. Вони об’єднують 402 чоловіка. У 24 первинних комсомольських організаціях селища 600 юнаків і дівчат. Велику роботу щодо розвитку економіки, культури, підвищення добробуту проводить селищна Рада депутатів трудящих, у складі якої 79 депутатів. Серед них 31 комуніст, 13 комсомольців. 36 депутатів — жінки. При Раді працюють постійні комісії — планово-бюджетна, торгівлі, громадського харчування і побутового обслуговування, охорони здоров’я і соціального забезпечення, народної освіти й культури, благоустрою, соціалістичної законності. Бюджет селищної Ради 1973 року становив понад 295 тис. крб. На благоустрій Роздольного і капітальний ремонт житлового фонду виділено 104 тис. крб., охорону здоров’я —43,4 тис., на соціальне забезпечення — понад 15 тис. карбованців.
Трудящі Роздольного борються за збільшення багатств своєї Батьківщини, за дострокове виконання планів дев’ятої п’ятирічки.
Л. І. ЛЕГОШИН, О. В. МЕШКОВ