Сімферополь у боротьби з австро-німецькими військами
У березні—квітні для боротьби з австро-німецькими військами, що наступали у північній Таврії, розгорнулося формування революційних загонів. До них вступали залізничники, робітники заводу Анатра, радянські та партійні працівники. Але нечисленні червоногвардійські частини не змогли стримати натиск озброєних до зубів окупантів: 19 квітня вони захопили Перекоп, 22 — Сімферополь. 9 травня 1918 року окупаційні власті, виявивши в трамвайному парку 20 гвинтівок, заарештували і віддали до військово-польового суду членів комітету міських трамвайників. Незабаром було заарештовано 50 робітників заводу Анатра та групу робітників електростанції. В’язниця переповнилася трудящими.
У наказах німецького командування населення міста називалося «туземними жителями», які підлягали страті «в разі будь-якого діяння проти німецьких військ». Такі накази супроводжувалися розстрілами сімферопольців. Окупанти вивезли до Німеччини всі наявні запаси хліба, а також обладнання аеропланоскладального заводу. Була відновлена міська дума, яка складалася з кадетів, есерів, меншовиків, що вірою й правдою служили німецьким окупантам, а також маріонетковому уряду генерала Сулькевича.
Режим грабежу та насильств, встановлений німецькими окупантами, не міг зламати волю трудящих міста до опору, припинити їх боротьбу за відновлення Радянської влади. Залізничники Криму приєдналися до Всеукраїнського страйку залізничників. За участь у страйку окупанти заарештували близько ста залізничників Сімферополя.
Боротьбу трудящих за відновлення Радянської влади спрямовували комуністи-підпільники. Вони також вели агітаційну й пропагандистську роботу серед німецьких солдатів, які почали брататися з місцевими робітниками. У жовтні 1918 року, як повідомляв кримський делегат на II з’їзді КП(б)У, в Сімферополі налічувалося 35 комуністів.
Після вимушеного залишення міста німецькими окупантами скликаний у листопаді 1918 року земсько-міський з’їзд півдня Росії, яким керували меншовики та есери, висловив підтримку білогвардійському генералу Денікіну. На запрошення сформованого 16 листопада 1918 року крайового уряду С. Крима до міста з Кубані прибули перші білогвардійські загони на чолі з генерал-майором Корвін-Круковським. Незабаром, 7 грудня, білогвардійці, поміщики та буржуазія міста влаштували в приміщенні банку взаємного кредиту пишну зустріч англо-французьким інтервентам. Відповідно до постанов т. зв. крайового уряду, знову вступали в дію всі царські закони та розпорядження. Офіцерські загони чинили обшуки та арешти, розстрілювали всіх запідозрених у співчутті більшовикам. У населення відбирали гроші, коштовності, речі домашнього вжитку. Звичайним явищем стали масові розстріли. Суворо заборонялося провадити профспілкові збори. Зростало безробіття.
Робітники, все трудове населення міста, тероризоване репресіями, стратами, змучене голодом, піднімалися на боротьбу проти денікінців. На заклик більшовиків почала формуватися бойова дружина. Робітники та службовці багатьох підприємств Сімферополя приєдналися до загального політичного страйку, розпочатого севастопольськими робітниками у березні 1919 року.
Взимку в Сімферополі налічувалося 100 більшовиків. Партійні осередки були створені в усіх міських профспілках. Діяла підпільна група Соціалістичної спілки робітничої молоді на чолі з Г. А. Шацьким (Бєлкіним). У друкарні Сімферопольського підпільного комітету РКП(б) друкувалися відозви та листівки, що інформували трудящих про становище в Радянській країні. Активну роботу вели більшовики серед військ інтервентів та білогвардійців, організовували напади на їхні караули та патрулі, через що у місті кілька разів запроваджувався воєнний стан та стан облоги. За цих умов французькі солдати, що перебували в місті, відмовились іти на фронт і битися проти червоних військ, які нестримно наступали на Україні. Стурбоване таким становищем, командування військ інтервентів намагалося посилити денікінську армію. 24 березня із Севастополя в Сімферополь прибув грецький батальйон у складі 1 тис. чоловік.
7 квітня, у день взяття Червоною Армією Перекопу, в Сімферополі створюється військово-революційний комітет, куди увійшли представники підпільних міського та обласного більшовицьких комітетів. Білогвардійський уряд утік у Севастополь.
11 квітня до Сімферополя вступили радянські війська. З великою радістю зустрічало населення міста частини 2-ї бригади 1-ї Задніпровської дивізії. З бригадою до міста прибули командир дивізії П. Ю. Дибенко та начальник політвідділу Кримської групи військ О. М. Коллонтай.
Виступаючи в Москві з доповіддю на пленумі Всеросійської Центральної Ради професійних спілок, В. І. Ленін 11 квітня 1919 року говорив: «Останні звістки про взяття Одеси і сьогоднішня звістка про взяття Сімферополя і Євпаторії показали, що .становище там таке, що цей район, який відігравав головну вирішальну роль в усій війні,— цей район тепер очищений».
12 квітня 1919 року Сімферопольський військово-революційний комітет видав наказ про перехід до його рук усієї влади в місті. Ревком очолила комуністка Є. Р. Багатур’янц («Лаура»), яка з 1918 року працювала в підпіллі. 15 травня відбулося перше засідання новообраної Сімферопольської Ради робітничих і червоно-армійських депутатів (голова — М. М. Чистяков). Виконком Ради ухвалив передати у його відання всі підприємства та установи, підпорядковані раніше міській управі. Під керівництвом партійної організації (240 членів партії та 70 кандидатів) трудівники міста налагоджували роботу заводів, фабрик, банків, медичних закладів. Відкрили партійну бібліотеку та 4 клуби. Почала виходити газета «Известия Симферопольского военно-революционного комитета», «Крымский коммунист» та «Єнідюнья» («Новий світ» — орган Центрального бюро мусульманських комуністичних організацій народів Сходу, яка в 1918 — на початку 1919 року видавалася в Москві). Цю газету, що виходила турецькою мовою, редагував Мустафа Субхі, член партії з 1915 року, делегат І конгресу Комінтерну. Він же керував курсами для татарської молоді, відкритими Кримським обкомом РКП(б). Міська комсомольська організація, що об’єднувала 100 чоловік, стала вірним помічником партії. У 7 з 40 профспілок створено партійні осередки. Сімферопольська профспілка металістів організувала майстерню для ремонту реманенту селян-бідняків.
29—30 квітня 1919 року на з’їзді селянських делегатів від сільських Рад, ревкомів, комітетів і товариств Сімферопольського повіту створено повітовий тимчасовий військово-революційний комітет, який вирішив ліквідувати повітову земську управу.
Газета «Таврический коммунист» опублікувала «Тимчасове положення про організацію місцевих органів Радянської влади та порядок управління», що ним мали керуватися всі Ради до одержання інструкції Всеукраїнського з’їзду Рад робітничих, селянських і червоноармійських депутатів. Проте вибору Рад у Сімферополі та повіті завершити не довелося. У першій половині червня 1919 року на Керченському півострові при підтримці інтервентів знову перейшли в наступ дені-кінці. Для поповнення Червоної Армії в Сімферополі формувалися запасні частини. Всі комуністи і комсомольці, здатні носити зброю, утворили Комуністичний полк особливого призначення. На підступах до міста найбільше відзначилися у боях з білими курсанти піхотної школи, організованої в травні 1919 року при штабі Задніпровської дивізії. Але 24 червня Червона Армія під натиском переважаючих сил ворога змушена була залишити місто.
25 червня тут з’явилися перші каральні загони білих. Білогвардійці жорстоко розправлялися з усіма, кого запідозрювали в приналежності до більшовицької партії, та тими, хто працював у радянських установах чи служив у Червоній Армії. На початку вересня відбулися вибори до нової міської думи, куди увійшли 72 представники від буржуазно-поміщицьких партій, 6 меншовиків та есерів, що вірою і правдою служили Денікіну. У місті лютував особливий каральний загін Шнейдера, створений з білих офіцерів (німців і татар, вихідців з поміщицького та куркульського середовища). Військово-польовий суд виносив смертні вироки. На 1 жовтня 1919 року в сімферопольській тюрмі налічувалося 353 політв’язні. Щоночі їх розстрілювали без суду і слідства. Незадовго до своєї втечі з Криму карателі, щоб залякати населення, повісили на телеграфних стовпах 8 революціонерів.
Незважаючи на білогвардійський терор, свавілля й переслідування, комуністи поступово згуртовували свої лави. Підпільну роботу в місті за дорученням ЦК КП(б)У очолив робітник Б. А. Горелік — учасник Жовтневого збройного повстання в Петрограді, який до приїзду в Крим працював у Катеринославській надзвичайній комісії. У серпні він став секретарем підпільного Сімферопольського комітету партії, до складу якого увійшли також І. А. Ананьев та Ю. А. Дражинський (М. І. Ашевський). На початок осені міська підпільна організація встановила зв’язки з Альмінським і Тавельським партизанськими загонами.
У грудні 1919 року на партійну роботу до міста, згідно з рішенням Кримського підпільного обкому партії, з різних кінців Криму прибули комуністи К. І. Григорович, С. І. Разумова, А. І. Федорова. Активізувалися підпільні партійні та комсомольські групи. Успішно діяв створений Кримським обкомом партії наприкінці 1919 року підпільний військово-революційний комітет. Очолював його С. Я. Бабаханян (М. Бабахан). Член цього комітету В. С. Васильєв керував формуванням бойових п’ятірок, за кожною з яких закріплювався певний район міста.
У середині грудня 1919 року нелегальна міська комсомольська конференція обрала міський комітет комсомолу на чолі з О. С. Тархановим. Активними комсомольцями були Г. А. Шацький, М. А. Москальов, К. К. Максимова («Патя»), М. Г. Славний. У лютому 1920 року організація налічувала в своїх лавах 140 чоловік, у т. ч. 120 членів бойових п’ятірок.
Підпільники, очолювані комуністами, здійснили ряд сміливих диверсій на залізниці, нападів на тюрму та поліцейські дільниці. Особливо активно діяла група залізничників на чолі з секретарем партійного осередку Я. П. Чорним. У підпільних друкарнях друкувалися прокламації та листівки, що розповсюджувалися серед населення. Під впливом агітації підпільників у травні почався страйк на шкірзаводі Свирського, де виконувалися замовлення білогвардійської армії.
Денікінське командування намагалося будь-що ліквідувати більшовицьке підпілля. У травні 1920 року в сімферопольській тюрмі перебувало 400 ув’язнених.
Від рук контррозвідників загинули І. А. Ананьев, Г. Волович, Є. Л. Жигаліна, С. Я. Просмушкін, П. М. Карпов, С. Т. Мигачов, П. І. Михалютин, Ф. Шполянська та багато інших комуністів і комсомольців.
Незважаючи на провали, Сімферопольський підпільний міськком партії посилював зв’язки з партизанами, постачав їм зброю, боєприпаси, продукти. 26 жовтня бойова група підпільників висадила в повітря північну стрілку на станції Сімферополь.
У листопаді 1920 року, коли війська Червоної Армії під командуванням М. В. Фрунзе прорвали врангелівські укріплення на Перекопі, Чонгарі та Ішуні, сімферопольські підпільники, озброївши робітників заводу Анатра, звільнили за їх допомогою з тюрми політичних в’язнів. Сформовані підпільним міськкомом партії та ревкомом дружини перешкодили білогвардійцям пограбувати й зруйнувати підприємства та магазини міста.
13 листопада 1920 року 51-а стрілецька дивізія 6-ї армії, 4-а кавалерійська дивізія Першої Кінної армії та частини Другої Кінної армії визволили Сімферополь і вирушили на Севастополь та Алушту, переслідуючи білогвардійські війська.
30 листопада на загальних зборах Сімферопольської партійної організації з доповіддю про чергові завдання Кримської організації РКП(б) виступила перший секретар обласного комітету партії Р. С. Землячка. Член обкому Д. І. Ульянов доповів про розгром білогвардійців та інтервентів на півдні країни.