Сімферополь у період буржуазно-демократичних революцій (1900 — 1917 рр.)
У 70-х роках минулого століття серед учнівської молоді та передової інтелігенції Сімферополя розповсюджувалася революційна народницька література. У 1875— 1877 рр. на фельдшерських курсах, відкритих при земській лікарні, вчилася С.Л. Перовська — згодом один з керівників «Народної волі». Після закінчення курсів вона здобула звання фельдшера і працювала в земській лікарні, де завідувала двома бараками товариства «Червоного Хреста» для поранених, привезених з російсько-турецького фронту. У червні 1877 року С. Л. Перовська була заарештована і відправлена до Петербурга як свідок на судовому «процесі 50-ти»— народників-пропагандистів.
Боротьба В. І. Леніна та його однодумців за створення революційної марксистської пролетарської партії нового типу справила вирішальний вплив на розвиток революційного руху в місті. Наприкінці 90-х років учнівська молодь та передові робітники Сімферополя починають знайомитися з марксистською літературою. На початку 1900 року сформувався Сімферопольський комітет РСДРП. Значну роль у його створенні відіграли заслані сюди революціонери-марксисти, вт. ч. Л. М. Хінчук, який став керівником комітету.
Навколо Сімферопольського комітету РСДРП згуртовувалося близько 100 робітників тютюнових та консервних фабрик, ремісників та учнів недільних шкіл. Незабаром комітет установив зв’язки з соціал-демократичними організаціями Харкова та Одеси. Величезну роль у вихованні місцевого пролетаріату відіграли зв’язки комітету з Петербургом, а також іскрівська література, що надсилалася з-за кордону.
У січні 1901 року комітет організував страйк робітників 10 столярних майстерень, що тривав три дні й закінчився перемогою — скороченням робочого дня з 15 до 10,5 години. Кореспонденція про страйк була надіслана до редакції «Искры», з якою комітет установив зв’язки. Її оригінал, відредагований В. І. Леніним, зберігається нині в Центральному партійному архіві Інституту марксизму-ленінізму при ЦК КПРС.
Під впливом ленінської «Искры» Сімферопольський комітет провів першу в Криму першотравневу політичну демонстрацію проти самодержавства. Близько 150 робітників, зібравшись у центрі міста, пройшли Катерининською вулицею (нині ім. Карла Маркса) з червоним прапором, співаючи «Марсельєзу», і розкидали листівки. На прапорі було вишито лозунг «Пролетарі всіх країн, єднайтеся!», «Політична свобода!», «Восьмигодинний робочий день!». Розігнавши демонстрантів, поліція ще довго проводила в місті арешти та обшуки.
Через поліцейські переслідування діяльність комітету припинилася. Але вже наприкінці 1901 року створився «Сімферопольський соціал-демократичний робітничий союз», члени якого провадили революційну агітацію серед трудящих, підтримували зв’язки з ленінською «Искрой» та соціал-демократичними організаціями півдня України. Під час підготовки II з’їзду партії союз дістав назву «Сімферопольської соціал-демократичної організації».
Піднесенням громадського руху та революційної боротьби позначені в Сімферополі роки першої російської революції. 14 січня 1905 року чергове щорічне зібрання «Товариства сільського господарства» перетворилося на демонстрацію протесту прогресивної громадськості міста проти кривавого розстрілу робітників 9 січня в Петербурзі. З палкою революційною промовою виступив на ньому колишній агент ленінської «Искры» в Криму член РСДРП В. Г. Шкляревич. «Чи готове суспільство відстоювати свої вимоги зі зброєю в руках, якщо уряд застосує до борців за свободу зброю?» — звернувся до учасників зібрання статистик губернського земства І. М. Волошинов (колишній студент Московського університету, виключений 1902 року за активну участь у студентському русі). Із залу пролунало: «Будемо готові!». Збори закінчилися вигуками: «Геть самодержавство!», «Хай живе свобода!».
У лютому 1905 року в місті страйкувало 280 робітників трьох тютюнових фабрик. Вони добилися скорочення робочого дня до 10 годин та підвищення заробітної плати3. Влітку та восени 1905 року політичні страйки вибухали на багатьох підприємствах. Значним виступом трудящих стала демонстрація протесту проти царського маніфесту 17 жовтня 1905 року. В. І. Ленін, аналізуючи політичну обстановку під час Жовтневого всеросійського політичного страйку, відмічав: «Піднімається Крим (Сімферополь) і Південь» і 8 жовтня частина демонстрантів рушила Катерининською вулицею до міського саду, де відбувся мітинг, інша велика група попрямувала до тюрми, зламала її ворота і звільнила політичних в’язнів. У міському саду мітинг закінчився трагічно: на його учасників при потуранні властей напала банда озброєних чорносотенців. Було вбито 46 чоловік, багатьох поранено.
У Жовтневому всеросійському політичному страйку брали участь робітники, службовці, учителі, аптекарі міста. У дні Грудневого збройного повстання, в Сімферополі страйкували залізничники. На станції виник страйковий комітет. Страйк залізничників переріс у загальний політичний, що тривав з 12 годин дня 14 грудня до 14 годин дня 16 грудня. Позакривалися всі магазини, припинили роботу заводи, фабрики, друкарні. До страйкуючих приєдналися учні старших класів середніх шкіл. На площах та вулицях міста стихійно виникали мітинги. Відбувалися сутички між робітниками й татарськими ескадронцями, що намагалися розігнати страйкуючих. У ті дні в Сімферополі утворилася Рада робітничих депутатів.
Протягом 1905—1906 рр. у місті відбулося 16 страйків, у яких брало участь понад 3500 чоловік — залізничники, тютюнники, друкарі, ремісники, службовці. Вони вимагали збільшення зарплати, скорочення робочого дня, поліпшення умов праці, політичних свобод.
У червні 1906 року бойова дружина Сімферопольської організації РСДРП надрукувала близько 3 тис. примірників нелегальної більшовицької газети «Солдат» № 6 (газету видавав Севастопольський військовий комітет РСДРП). Для цього дружинники серед білого дня здійснили сміливий напад на розташовану в центрі міста приватну друкарню. У той час Сімферопольська організація РСДРП, що складалася переважно із залізничників та представників інтелігенції, налічувала близько 100 чоловік.
Організованість та згуртованість трудящих Сімферополя у боротьбі за свої права виявилась і в створенні професійних організацій. У грудні 1905 року виникла профспілка друкарів, навесні 1906 — «Голка» (кравців). 1907 року в місті налічувалося 12 профспілок — металістів, пекарів, тютюнників, шевців, столярів, друкарів, кравців, фармацевтів, прикажчиків тощо. На початку літа 1906 року діяло Центральне бюро профспілок міста, яке очолював А. Багатур’янц.
Жорстоких репресій зазнали учасники революційного руху в роки столипінської реакції. Були розгромлені Сімферопольська організація РСДРП та профспілки. У квітні 1907 року поліція виявила і розгромила підпільну друкарню Кримського союзу РСДРП. Але і в сімферопольській тюрмі політичні в’язні видавали підпільний журнал та листівки. На початку 1908 року знову з’являються листівки за підписом Сімферопольського комітету РСДРП. Одна з них присвячувалася святкуванню 1 Травня. Ще з 1906 року в місті з паспортом на ім’я Серебрянникова проживав більшовик М. Г. Даргольц, у минулому агент ленінської «Искры». Він завідував друкарнею ліберальної газети «Южные ведомости». У травні 1912 року на квартирі М. Г. Даргольца відбулася нарада соціал-демократів за участю робітників, де йшлося про організацію протесту проти Ленського розстрілу. Робітники Сімферополя в 1912—1914 рр. передплачували і розповсюджували більшовицьку газету «Правда».
Великої шкоди революційному рухові завдали ліквідатори та примиренці, які пропагандою об’єднавства гальмували боротьбу робітників проти самодержавства та капіталістів. 1911 року в Сімферополі виникла група соціал-демократів — інтелігентів, що підтримувала зв’язки з редакцією віденської «Правды» Троцького, яка була рупором ліквідаторства. Її «діяльність» серед робітників зводилася до поширення газети ліквідаторів «Луч» і шкідливої пропаганди лозунга «єдності» фракцій в РСДРП.
Перша світова війна, що вибухнула влітку 1914 року, принесла народові нові важкі злигодні та бідування. Багато робітників сімферопольських підприємств було мобілізовано в армію, на їх місце приходили жінки та підлітки. За даними 1915 року, загальна кількість працюючих на всіх підприємствах міста становила 1375 чоловік, у т. ч. жінок — 970, підлітків — 166. Через нестачу сировини та палива підприємства працювали з великими перебоями. Припинився трамвайний рух, бо через брак вугілля зупинилася електростанція. Чимало сімферопольських підприємств виконували військові замовлення. 1916 року в місті почав діяти аеропланоскладальний завод, побудований великим підприємцем Анатра. Тут працювало 150 робітників-металістів із Петрограда, що прибули для допомоги в освоєнні складної техніки авіабудування. Робітники заводу відігравали активну роль у боротьбі трудящих міста за свої права.
З кожним місяцем погіршувалося становище трудящих міста. Нестримно зростала спекуляція, особливо хлібом, що його завозили з північних повітів. Підвищувалися ціни й на інші продукти харчування, гостро відчувалася нестача палива. Процвітало казнокрадство чиновників. На грунті голоду й дорожнечі 1 червня 1916 року відбувся виступ дружин фронтовиків та запасних солдатів, у якому взяли участь понад тисячу жінок. «Згідно з відомостями, що я маю,— доповідав на початку 1917 року сімферопольський поліцмейстер губернаторові,— щохвилини на грунті дорожнечі та відсутності їстівних припасів в м. Сімферополі можуть спалахнути заворушення». 9 січня 1917 року робітники аеропланоскладального заводу відзначили страйком річницю «Кривавої неділі», а 22 січня організували антивоєнний виступ. У лютому страйкували робітники тютюнових фабрик і будівельного відділення аеропланоскладального заводу, вимагаючи підвищення заробітної плати. Ці страйки відбувалися в дні, коли в Петрограді наростала могутня хвиля робітничих виступів, що привела до Лютневої буржуазно-демократичної революції.
На початку березня 1917 року до міста надійшла звістка про повалення самодержавства. При сприянні есеро-меншовицьких угодовців місцева буржуазія поспішила створити 6 березня міський громадський комітет, що став органом влади Тимчасового уряду. Кількість членів комітету досягала 150 чоловік: це були кадети та представники дрібнобуржуазних організацій.
7 та 8 березня відбулися вибори до Ради робітничих депутатів. До її виконкому обрано 15 чоловік. Використавши кількісну перевагу, меншовики захопили керівництво Радою. 12 березня вона поповнилася представниками від військових частин і почала називатися Радою робітничих і солдатських депутатів. Та платформа її залишалася оборонською. У своєму маніфесті від 13 березня Рада висловила цілковиту підтримку Тимчасовому урядові.
У травні близько 20 профспілкових робітничих організацій Сімферополя об’єднували майже 5 тис. чоловік. Діяло також міське Центральне бюро профспілок. Проте керівництво профспілками, як і Радою робітничих та солдатських депутатів, перебувало в руках меншовиків і есерів.
За таких умов у місті в березні—квітні утворилася більшовицька група — П. Г. Дзюбанов, Т. К. Скрипка, М. Г. Дугачов, студенти М. І. Тимофеев, В. О. Шаталов та ін. Група встановила зв’язок з редакцією «Правды», звідки одержувала журнали й іншу літературу. Борючись за вплив на маси, більшовики організовували мітинги робітників та солдатів, брали участь у створенні профспілок і фабрично-заводських комітетів.
У травні 1917 року в Крим за завданням ЦК РСДРП(б) прибув більшовик Ж. А. Міллер (П. П. Шепте). Керуючи більшовиками Євпаторії, він зв’язався з Сімферопольською більшовицькою групою, що під його впливом почала рішучіше викривати меншовиків, які через свою газету «Прибой» вели шалену антибільшовицьку пропаганду. Активна діяльність Ж. А. Міллера та інших посланців ЦК РСДРП(б) — Н. І. Островської, Я. Ю. Тарвацького, Ю. П. Гавена сприяла зміцненню рядів сімферопольських більшовиків, їх розмежуванню з меншовиками. На початку вересня в місті оформилася більшовицька партійна організація у складі 25—30 чоловік. Перша губернська партійна конференція, що відбулася 2 (15) жовтня 1917 року в Сімферополі, обрала Ж. А. Міллера губернським організатором-пропагандистом, і він переїхав з Євпаторії до Сімферополя.
У жовтні головою міської більшовицької організації обрано М. Г. Дугачова, заступником — М. І. Тимофеева. У будинку по вул. Троїцькій (тепер Більшовицька, 11) відкрився партійний клуб, куди часто приходили солдати, робітники аеропланоскладального заводу Анатра, залізничники, щоб обговорити питання боротьби за мир та землю, участі у виборах до Установчих зборів, накреслити заходи боротьби проти дорожнечі, спекуляції хлібом та іншими товарами першої потреби. Обраний у жовтні до складу виконкому Сімферопольської Ради робітничих і солдатських депутатів Ж. А. Міллер організував у її складі фракцію більшовиків. 16 жовтня міська дума змушена була задовольнити вимоги робітників і підвищити їм заробітну плату на 80—100 процентів.
Після перемоги Великої Жовтневої соціалістичної революції меншовицько-есерівська Рада зайняла ворожу позицію щодо обраного на II Всеросійському з’їзді Рад Радянського уряду і визнала створений кримською буржуазією антинародний крайовий уряд — Раду народних представників. Білогвардійці й татарські буржуазні націоналісти сформували в Сімферополі об’єднаний «Штаб кримських військ» — головний військовий орган контрреволюції на Кримському півострові. Антирадянську політику Ради народних представників, її співробітництво з буржуазно-націоналістичною Центральною радою повністю схвалювали сімферопольські меншовики, есери, бундівці, татарські та українські буржуазні націоналісти. У місті перебували основні сили контрреволюційного Кримського кінного (ескадронного) полку, сформованого з татарських буржуазних націоналістів.
За цих складних умов міський партійний комітет, виконуючи рішення другої губернської конференції більшовиків, що відбулася в Сімферополі 23—24 листопада 1917 року, розгорнув підготовку до збройного повстання. Активну участь у ній брали голова губернського комітету РСДРП(б) Я. Ю. Тарвацький, а також прибулий до міста посланець ЦК партії С. П. Новосельський, якому Сімферопольський комітет РСДРП(б) доручив вести пропаганду та агітацію серед робітників аеропланоскладального заводу, де формувався й озброювався червоногвардійський загін.
Всі кращі сили трудящих Сімферополя згуртовувалися навколо більшовицької організації — залізничники, солдати 32-го запасного піхотного полку, учбової команди 33-го та групи солдатів 34-го запасного полку. Після створення 16 грудня більшовицького ревкому в Севастополі, склалися сприятливі умови для встановлення Радянської влади і в Сімферополі. 20 грудня секретар Таврійського губерського комітету РСДРП(б) Є. Новосельська писала секретареві ЦК РСДРП(б) О. Д. Стасовій: «У Сімферополі чекаємо з дня на день нашої перемоги».
Більшовики вийшли зі складу Сімферопольської Ради, що займала угодовську позицію і підтримувала буржуазію.
Наприкінці грудня робітники аеропланоскладального заводу та залізничники обрали на загальних зборах військово-революційний комітет на чолі з Ж. А. Міллером. Комітет розробив план збройного повстання.
На початку січня 1918 року обстановка в Сімферополі стала вкрай напруженою. «Штаб кримських військ» 11 січня організував похід на революційний Севастополь. Спішно мобілізовані загони севастопольських матросів та робітників у районі Комишловського мосту на річці Бельбеку відбили атаку білогвардійців та ескадронців і примусили їх відступити.
Як тільки стало відомо про цю перемогу під Севастополем, Сімферопольський військово-революційний комітет ухвалив негайно розпочати збройне повстання. Увечері 12 січня червоногвардійський загін повів наступ від аеропланоскладального заводу до центру міста і на вокзал. Наступного дня тривали бої на вулицях. Червоногвардійці захопили приміщення «Штабу кримських військ». А 13 січня у відозві «До всіх трудящих міста Сімферополя і Таврійської губернії» Сімферопольський військово-революційний комітет оголосив про перемогу Радянської влади в губернському центрі. Владу взяв у свої руки військово-революційний комітет. У ніч з 13 на 14 січня до міста вступили загони революційних матросів та робітників Севастополя, які допомогли закріпити перемогу.
16 січня 1918 року в Сімферополі відбулося засідання Ради робітничих і солдатських депутатів, у новому складі якої переважали більшовики та співчуваючі їм. Головою Ради став Ж. А. Міллер, його товаришем (заступником) — Я. Ю. Тарвацький. Спеціальною резолюцією Рада вищою владою в усій країні визнавала Раду Народних Комісарів. Було обрано новий склад військово-революційного комітету на чолі з Ж. А. Міллером. Ревком призначив комісарів пошти й телеграфу, продовольства, банків, торгівлі й промисловості, санітарного відділу, охорони міста тощо. Організаційну комісію Сімферопольської Ради у ті дні очолював представник ВЦВК та Петроградської Ради О. Г. Васильєв, військовим комендантом міста був П. В. Мурзак, учасник повстання на броненосці «Потемкин».
Спільно з Сімферопольським партійним комітетом (голова — В. О. Шаталов). Рада та ревком одразу ж узялися за здійснення декретів Ради Народних Комісарів. Розгорнули роботу народна міліція, революційний трибунал, комісія для боротьби з контрреволюцією та мародерством. Націоналізовувалися підприємства та капітали Бельгійського акціонерного товариства, банків, транспорту. Налагоджувалося постачання трудящих продовольством, одягом, взуттям. Квартирна комісія Сімферопольської Ради та ревком реквізували будинки буржуазії. У зв’язку з відокремленням церкви від держави було припинено видачу коштів на утримання церков та каплиць, азі березня — священнослужителів. Комісаріат праці Сімферопольської Ради робітничих і солдатських депутатів вживав заходів до ліквідації безробіття. У першому радянському театрі ставилися спектаклі для трудящих. За рішенням ревкому раз на тиждень господарем театральної сцени ставав робітничий аматорський колектив при заводі Анатра. Театральна комісія при заводському комітеті підкреслювала, що це необхідно «для піднесення культурного рівня і чисто пролетарської самосвідомості наших товаришів-робітників». Роботу серед молоді розгорнули члени Спілки соціалістичної молоді, правління якої обрано 14 лютого 1918 року.
З 30 січня у Сімферополі працював Таврійський Центральний Виконавчий Комітет Рад, а згодом Раднарком Радянської Соціалістичної Республіки Тавріди, які подавали міським організаціям всебічну допомогу у налагодженні економіки та культури. Працювати доводилося у складній військово-політичній обстановці. Увечері 17 лютого під час засідання Сімферопольської Ради контрреволюціонери-терористи кинули бомбу на стіл президії. Вибух було попереджено тільки завдяки відвазі члена президії М. М. Чистякова, який вирвав з бомби палаючий гніт. Від рук анархо-бандитів загинули командуючий військами Сімферопольського гарнізону, член ЦВК Республіки Тавріди Хацько та продкомісар П. Р. Глазов. Для захисту завоювань революції створювалися робітничі дружини. Сімферопольська Рада ухвалила позбавити представництва політичні партії, які не визнавали РНК РРФСР — меншовиків, бундівців й інших.