Сімферополь у роки мирного будівництва (до 1941 р.)
Сімферополь переживав глибоку господарську розруху. 1921 року його населення зменшилося до 79 тис. чоловік, проти 91,5 тис. у 1914 році. Через відсутність палива, сировини та коштів більшість промислових підприємств стояла, з великими перебоями працювала електростанція. На консервації перебувала фабрика «Трудовий Жовтень» (колишня Абрикосова). Контрреволюційні елементи не припиняли шаленої боротьби проти Радянської влади.
Створений 20 листопада 1920 року Сімферопольський повітово-міський революційний комітет запровадив на підприємствах та в установах восьмигодинний робочий день. Відділ праці ревкому обліковував та розподіляв робочу силу. В грудні 1920 року 304 сім’ї робітників переселилися в будинки багатіїв. Продзагони з робітників, в основному комуністів та комсомольців, направлялися в села для вилучення лишків хліба у куркульства.
У відкритому листі, опублікованому в газеті «Красный Крым» 1 грудня 1920 року, Кримський обком РКП(б) закликав усіх комуністів самовіддано трудитися під прапором соціалістичного будівництва, боротися з розрухою. Заклик палко підтримала міська конференція правлінь профспілок, фабрично-заводських та місцевих комітетів. Перша конференція кримських профспілок, що відбулася у Сімферополі наприкінці січня 1921 року, зосередила увагу на відбудові виробництва, організації робітничих мас та кустарів-ремісників. На той час у місті в різних галузях ремісничої промисловості працювало багато кустарів (навіть на початку 1925 року майже четверта частина всіх кустарів Криму — 1295 чоловік — перебувала в Сімферополі)1 2. Зростали ряди профспілкових організацій — на початок листопада 1921 року в місті налічувалося 12 тис. членів профспілок.
З весни 1921 року почалася підготовка виборів до Ради. На профспілкових зборах та безпартійних конференціях трудящі Сімферополя заявляли, що в Радах немає місця прибічникам буржуазії — меншовикам та есерам. До першої міської Ради в липні 1921 року вони обрали 187 депутатів, серед них 143 комуністи, у т. ч. 94 робітники від верстата, 39 воїнів Червоної Армії. Головою Ради став заступник наркома освіти Кримської АРСР, член партії з 1915 року Л. Л. Паперний. У складі міськради було створено секції: народної освіти, паливну, комунального господарства, транспортну, продовольчого забезпечення, поліпшення побуту червоноармійців та охорони здоров’я, PCI.
28 листопада 1920 року в Сімферополі на залізниці відбувся перший комуністичний суботник, у якому взяло участь 350 чоловік, у т. ч. 120 комуністів. У листопаді 1920 та в лютому 1921 рр. на залізничній станції проведено 14 суботників і недільників, під час яких 14 525 чоловік відпрацювали 48 500 робочих годин, у т. ч. 2614 — на своїх робочих місцях.
Яскравим свідченням зміцнення дружби народів нашої багатонаціональної країни було проведення у Сімферополі в першій половині березня 1921 року «тижня постачання Донбасу». Трудящі міста збирали для донецьких шахтарів одяг, взуття, продукти харчування, передали їм також 16 тис. крб.
Тяжко позначився на економіці міста голод 1921—1922 рр. На 15 березня 1923 року тут налічувалося 76 тис. жителів. Діяло тільки 19 підприємств державної промисловості — металообробної, харчової, шкіряної та тютюнової, на яких працювало 1143 робітники та 155 службовців. Багато робітників, залишивши місто, пішли в села. Аеропланоскладальний завод (кол. Анатра), пограбований окупантами в роки війни, довелося закрити, бо відбудувати його було неможливо. Ще значною була питома вага приватного сектора, де переважали дрібні ремісничі та торговельно-промислові підприємства.
Відродженню економіки міста сприяла нова економічна політика Радянської держави. Посилення особистої заінтересованості селян у розвитку сільського господарства зумовило піднесення сільськогосподарського виробництва в Сімферопольському повіті. Поліпшилося постачання міста продовольством. Робітники поверталися на підприємства.
Створені профспілками й господарськими органами комісія у справах концентрації підприємств та комісія у справах обстеження об’єднували дрібні підприємства, переводили їх на господарські засади.
На кінець відбудовного періоду у місті продукцію давали 3 консервні фабрики; завод «Кримське машинобудування» випускав ножі для кришіння тютюну та механічні тістозмішувачі; кілька невеликих машинобудівних заводів та млинів, об’єднаний держшкірзавод «Кримський більшовик», нова швейна фабрика тресту «Швейпром» та інші підприємства виробляли переважно товари широкого вжитку і продукти харчування. Частину підприємств було об’єднано в трести, переведено на госпрозрахунок. Житлово-орендні, житлово-кооперативні, кустарно-промислові товариства та центральний робітничий споживчий кооператив «Товариш» (виник в серпні 1922 року) сприяли витісненню із економіки приватних підприємців та торговців. Складалася система робітничої освіти: організовувалися фабрично-заводські училища, школи бригадного учнівства при шкірзаводі, машинобудівному заводі, тютюновій фабриці, першій держдрукарні.
Великі кошти виділяла Радянська держава на відбудову житлового фонду. 1924 року житлова площа Сімферополя (включаючи приватний сектор) становила 459 тис. кв. м. В 1925 році розгорнулося будівництво Аянського водопроводу. Устаткування для каналізації випускав місцевий трубобетонний завод. На міській електростанції запрацював новий двигун потужністю 1 тис. к. с. З травня 1924 року відновилася робота трамваю.
На початок 1923 року в місті налічувалося 13 лікарень (у т. ч. 7 обласного значення), 9 амбулаторій, де працювало 70 лікарів, 43 медсестри, 5 акушерів, 21 фармацевт. На кінець відбудовного періоду мережа лікувальних закладів мала амбулаторію, туберкульозний диспансер, пастерівський інститут. Особливо багато робила Радянська влада для поліпшення охорони здоров’я дітей. 1921 року в місті відкрито центральну дитячу лікарню, створено будинок матері та дитини, 4 дитячих ясел, 4 пункти для роздавання молока дітям, 13 дитячих та шкільних їдалень, 9 дитбудинків, 3 дитячі консультації.
Широко розгорталася боротьба з неписьменністю. Ще у квітні 1921 року в Сімферополі налічувалося понад 29 тис. неписьменних. Протягом 1923—1924 рр. при бібліотеках, червоних кутках, школах організовано 23 пункти лікнепу, з них 3 татарською мовою, з тримісячним терміном навчання. Тисячі трудівників після напруженого робочого дня сідали за букварі, щоб оволодіти грамотою. Допомагали їм у цьому 1700 культармійців. Понад 500 ентузіастів утворили Перший Сімферопольський ударний батальйон культармійців ім. В. І. Леніна, який викликав на змагання керченських культармійців.
До червня 1923 року 11 семирічних та 30 початкових шкіл міста охоплювали 61 проц. дітей шкільного віку. Діяли 4 профтехшколи, 10 технікумів. А на початок 1925 року працювало 26 шкіл першого ступеня, у яких 104 вчителі навчали 3380 учнів, і 12 шкіл другого ступеня, де 267 вчителів учили 5189 учнів. При Таврійському університеті відкрився підготовчий робітничий факультет ім. І. А. Назукіна з 3-річним строком навчання, де 39 викладачів навчало 512 чоловік, серед них 378 робітників, 122 селянини та 12 службовців. В університеті, який мав два факультети — педагогічний та медичний,— навчалося понад 900 студентів. В 1918—1924 рр. тут працювали видатні учені: геохімік В. І. Вернадський, геологи М. І. Андрусов та В. І. Лучицький, геолог і географ В. П. Обручев, хімік-металознавець О. О. Байков, історик Б. Д. Греков, фізики А. Ф. Йоффе, І. Є. Тамм, математики М. М. Крилов та В. І. Смирнов, ботанік і фізіолог В. І. Палладій, біохімік О. В. Палладій, лісовод Г. Ф. Морозов, ботанік-географ Є. В. Вульф, зоолог Є. Н. Павловський, український радянський літературознавець М. К. Гудзій та інші.
Серед вихованців університету тих років — видатні радянські вчені: тричі Герой Соціалістичної Праці, лауреат Ленінської та Державної премій СРСР академік І. В. Курчатов, відомий радянський геолог і геохімік академік Д. І. Щербаков, лауреат Державних та Нобелівської премій професор І. М. Франк.
1925 року на базі педагогічного факультету ліквідованого Кримського університету в місті відкрито педагогічний інститут ім. М. В. Фрунзе.
Розгорталася наукова робота в краєзнавчому музеї, у створеному 1923 року на базі Таврійської ученої архівної комісії Таврійському товаристві історії, археології та етнографії, у відділенні Товариства вивчення пам’ятників історії і культури, в Кримському товаристві дослідників та любителів природи, в Кримському науково-дослідному інституті, організованому 1925 року для дослідження природи, продуктивних сил та економіки Криму.
Радянська влада прилучала до культури найширші маси трудящих. У 1921 — 1925 рр. працювали музичний технікум, а згодом — Кримська консерваторія. Серед її вихованців — радянський композитор Г. К. Фарді. У консерваторії викладав відомий педагог і диригент А. М. Сапожников.
У міському симфонічному оркестрі партії віолончелі виконував уродженець міста композитор А. Л. Стасевич, незабаром заслужений діяч мистецтв РРФСР. У першому Радянському театрі виступали відомі згодом майстри сцени — актори О. І. Зражевський, М. І. Царьов, Ф. Г. Раневська, М. М. Соснін, В. М. Халатов, В. Ф. Високов, І. С. Любич-Любушкін. Трупою театральної секції вірменського клубу ім. С. Г. Шаумяна керував відомий трагік В. К. Папазян.
Уже в перші роки Радянської влади Сімферополь стає важливим центром художньої освіти. У технікумі образотворчого мистецтва викладав видатний художник-реаліст, один із основоположників радянського батального жанру М. С. Самокиш.
У створеному в лютому 1921 року Кримському державному видавництві вийшли поетичні збірники курсанта місцевої кавалерійської школи, згодом відомого радянського поета С. П. Щипачова. Почалося друкування багатотомної епопеї С. М. Сергєєва-Ценського «Перетворення Росії».
1921 року відкрилася велика бібліотека-читальня (нині бібліотека ім. 1. Франка), працювали бібліотеки при клубах. Бібліотеки розширювалися і поповнювалися літературою. На кожному великому підприємстві, в клубах та школах створювалися колективи «синьої блузи» — живої газети. Діяло три кінотеатри.
У напруженій боротьбі за здійснення ленінської програми будівництва соціалізму зростала, міцніла й гартувалася міська партійна організація. У грудні 1920 року в Сімферополі налічувалося 275 комуністів, об’єднаних у 31 партійному осередку, а наприкінці 1921 року в лавах партійних організацій міста було 1124 комуністи.
Робота щодо створення основ нового, соціалістичного суспільства відбувалася в обстановці гострої класової боротьби. Колишні меншовики, есери й татарські буржуазні націоналісти проникли в Сімферопольську партійну організацію і сприяли виникненню антиленінських опортуністичних угруповань. Та незважаючи на їх протидію, комуністи схвалили рішення IX Кримської обласної партійної конференції (травень 1924 р.), яка поставила вимогу покінчити з троцькізмом і забезпечити ленінську єдність рядів партійної організації. Під час ленінського призову 151 сімферополець, у т. ч. 114 робітників від верстата, вступили до лав ВКП(б)3. На кінець 1925 року міська партійна організація налічувала 1070 членів та 495 кандидатів у члени ВКП(б), об’єднаних у 32 партосередках. У жовтні—листопаді 1927 року комуністи міста рішуче засудили діяльність антипартійного троцькістсько-зінов’євського блоку.
Успішно розв’язувала завдання господарського та культурного будівництва Сімферопольська міська Рада. 1925 року до її складу обрано 339 депутатів — 164 комуністи, 10 комсомольців, 126 робітників (1924 року в складі депутатів було лише 28 робітників), 63 жінки. Значне оновлення складу міськради (200 депутатів обиралися вперше) пожвавило діяльність секцій та комісій міськради, які багато робили щодо відбудови комунального господарства, поліпшення медичної допомоги населенню, задоволення його культурно-соціальних потреб. Міський бюджет у 1925 році зріс до 2 813 тис. крб. проти 1937,9 тис. у попередньому році. Розширялася й зміцнювалася житлово-будівельна кооперація. Обороти споживчої кооперації уже в першій половині 1926 року досягли 866 681 карбованця.
Депутат міськради комуністка А. Ф. Красовська, кондуктор та вагоновод трамвайного парку, в листопаді 1927 року на XIII Кримській обласній партійній конференції обрана делегатом XV з’їзду ВКП(б).
Бурхливим піднесенням економіки та культури ознаменовані для міста кінець 20-х та 30-і роки. Швидко розвивалася консервна та харчова промисловість, будувалися нові підприємства легкої (особливо швейної, шкіряно-взуттєвої) та металообробної промисловості. Перший п’ятирічний план промисловість міста виконала за 4 роки; за другу п’ятирічку виробництво валової продукції на підприємствах зросло більш як у три рази.
За роки довоєнних п’ятирічок у Сімферополі споруджено консервний завод ім. 1 Травня, тютюно-ферментаційний завод, шкірвзуттєвий комбінат ім. Ф. Е. Дзержинського, взуттєву фабрику ім. В. П. Чкалова, заводи електроремонтний та автомобільного обладнання, авторемонтний ім. В. В. Куйбишева та інші підприємства. У системі промкооперації на місці кустарних майстерень виросли сучасні механізовані підприємства: взуттєва фабрика промартілі ім. Ілліча, металообробний завод «Індустрія», деревообробний завод «Деревообробник», склозавод «Хімсилікат». На початок 1941 року в місті працювало 68 державних промислових підприємств та 61 промартіль.
До середини 1939 року на підприємствах державної промисловості було зайнято понад 12 тис. робітників, на підприємствах промкооперації — понад 8 тисяч. У передвоєнному, 1940 році, в Сімферополі випущено майже третину промислової продукції Криму. Сімферополь став значним залізничним вузлом, де працювало 2,5 тис. робітників і службовців. Тільки в 1937 році 56 підприємств державної та кооперативної промисловості освоїли капіталовкладень на 5,2 млн. крб.
Партійні й профспілкові організації міста неухильно впроваджували передові методи, боролися за високу продуктивність праці. У 1928—1929 рр. почали створюватися ударні бригади, між якими широко розгорнулося соціалістичне змагання. Сімферопольці палко відгукнулися на заклик «П’ятирічку — за чотири роки». Продовженням і розвитком чудових традицій комуністичних суботників та ударництва був рух новаторів виробництва. Почин донецького шахтаря О. Г. Стаханова дістав широкий відгук серед робітників Сімферополя. На початок 1937 року на 45 підприємствах державної та кооперативної промисловості працювало 4,5 тис. стахановців, а на червень їх кількість зросла до 5 тис., що становило 40 проц. усіх робітників. На 1 січня 1941 року на 30 державних підприємствах працювало 5358 стахановців (із загальної кількості 9034 робітники), у промартілях — 4100 (із загальної кількості 6054 працюючих на виробництві). Найважливішим результатом соціалістичного змагання було підвищення продуктивності праці.
У боротьбі за перевиконання планів, поліпшення якості продукції, ефективне використання техніки особливо уславилися: робітниця консервного заводу К. Ф. Піхота, нагороджена в 1936 році орденом «Знак Пошани», кравчиня швейної фабрики А. А. Соколова, машиністи-кривоносівці Сімферопольського депо М. С. Авер’янов та І. М. Гладкий, якого нагороджено орденом Трудового Червоного Прапора.
Багато робітників Сімферополя, особливо комуністи і комсомольці, працювали одночасно на двох верстатах, суміщуючи професії, перевиконуючи норми в 2—3 рази. За перевиконання державних планів керуючий Кримським консервним трестом Ж. Г. Дуче та начальник Сімферопольського відділення паровозного господарства залізниці інженер О. К. Кімстач були нагороджені орденом Леніна. Партійні організації промислових підприємств послідовно вели боротьбу за чітку організацію виробництва, випуск високоякісної продукції. Досвід новаторів узагальнювався на виробничо-технічних конференціях. У травні 1940 року міськком партії провів нараду партійних, господарських та профспілкових працівників з питань руху багатоверстатників у міській промисловості.
Високі темпи розвитку промисловості, постійна потреба підприємств та будов у робітничих кадрах викликали бурхливе зростання населення міста. Вже 1930 року число жителів Сімферополя досягло 96,3 тис. (перевищивши рівень 1913 року)1 2, а 1939 року зросло до 143 тисяч. За роки першої п’ятирічки в Сімферополі покінчено з безробіттям. Здійснено було в основному технічне переозброєння праці на базі механізації трудових процесів і переведення переважної більшості промислових і транспортних робітників на 7-годинний робочий день.
Неухильно поліпшувався добробут, підвищувався культурний рівень трудящих. У державній промисловості середньодобова зарплата на одного робітника 1931 року становила 4 крб. 07 коп., 1934 — 5 крб. 12 коп., тобто зросла майже на 26 проц., у кустарній промисловості вона досягла відповідно 5 крб. 27 коп. і 7 крб. 21 коп.— збільшилася на 35 проц. 1937 року заробіток одного робітника проти 1936 року зріс по групі державної промисловості на 11 проц., по групі кооперативної — на 10,5 процента. Великі кошти витрачалися державою на піднесення рівня культурно-побутового та медичного обслуговування трудящих, народної освіти. Рік у рік зростали асигнування на поліпшення умов праці, техніки безпеки в промисловості і на транспорті. Видаткова частина бюджету міської Ради депутатів трудящих 1940 року перевищувала 34 млн. крб., з них на соціально-культурні заходи витрачалося майже 27 млн. карбованців.
Велика увага приділялася впорядкуванню міста. До 1929 року на околиці Сімферополя, по Севастопольському шосе виросло ціле робітниче селище. Будувати його почали ще 1926 року на пустирі. Нові міські квартали утворили кілька рядів 6-ти і 8-квартирних будинків. Центральний комунальний банк видав на будівництво селища 100 тис. крб. позики. Із закладенням 1924 року бульвару ім. В. І. Леніна та у районі селища парку площею близько 5 га (тепер парк ім. Т. Г. Шевченка) почалося створення зеленої зони навколо Сімферополя. Загальна площа зелених насаджень становила 25,5 га. По вул. Горького були висаджені каштани та ясени,— вона стала однією з найкращих вулиць. Місто прикрасили десятки нових великих будинків. До кінця другої п’ятирічки його загальний житловий фонд становив 629 тис. кв. метрів. Багато вулиць вкрили бруківкою з діориту, тротуари — асфальтом.
Зростання Сімферополя, його населення й економіки в роки довоєнних п’ятирічок було тісно пов’язане із розв’язанням проблеми водопостачання міста. 11 листопада 1928 року відбувся урочистий пуск Аянського водопроводу. 1940 року місто одержувало 5 млн. куб. метрів води — в 16 разів більше, ніж у 1913 році. Водопровідна мережа становила 63 км (утричі більше проти 1913 року). Три трамвайні колії з’єднали околиці міста з його центром та залізничним вокзалом. Від Севастопольської ДРЕС в Сімферополь йшла високовольтна лінія електропередачі. Розширився автобусний парк, у місті з’явилися таксі, зникли візники. Було споруджено 2 стадіони, кілька спортивних майданчиків, стрілецький клуб (при товаристві «Спартак»). 1939 року відкрито банно-пральний комбінат. Налічувалося 186 магазинів, 5 готелів на 1006 місць.
За роки п’ятирічок значно розширилася мережа охорони здоров’я. На початок 1941 року в Сімферополі працювало 10 лікарень на 1770 місць, онкологічний інститут (на 105 місць), тубдиспансер (на 68 місць), пологовий будинок, 4 поліклініки і 5 консультацій, будинок санітарної освіти, станції санітарно-епідеміологічна та швидкої допомоги. Медичну допомогу подавали 448 лікарів. Відкрито також 23 постійних дитячих ясел, молочну кухню, два будинки дитини.
Неухильно зростала мережа шкіл, підвищувався рівень навчальної та виховної роботи в них. Уже 1931 року Сімферополь, як рапортувала міськрада Кримському обкомові партії, став «містом суцільної письменності». У 1940/41 навчальному році тут працювало 37 загальноосвітніх шкіл, у т. ч.— 22 середні та 10 початкових, у яких навчалося понад 20 тис. учнів. 260 чоловік училося на трьох робітфаках. Були створені навчальні професійно-технічні заклади: залізничне училище та дві школи ФЗУ — будівельної справи і зв’язку. В 11 технікумах та середніх спеціальних навчальних закладах навчалося 2676 чоловік, у т. ч. 976 заочників. У квітні 1931 року в місті відкрилася перша в СРСР школа льотчиків цивільної авіації. Багато сімферопольських комсомольців закінчило аероклуб Тсоавіахіму. 1931 року працювали інститути — медичний та спеціальних і технічних культур (з 1936 року — Кримський сільськогосподарський інститут ім. М. І. Калініна), Вища сільськогосподарська комуністична школа. Перед війною в усіх сімферопольських вузах навчалося понад 3 тис. студентів. За успіхи у навчанні та вихованні підростаючого покоління учительці математики Є. Р. Багатур’янц присвоєно звання заслуженого учителя РРФСР.
На підприємствах, в установах та науково-дослідних закладах працювало понад 3,5 тис. спеціалістів. 1932 року фізико-технічне відділення Кримського педагогічного інституту закінчив К. І. Щолкін — один з творців радянської школи досліджень у галузі фізики горіння та вибухів, член-кореспондент АН СРСР, тричі Герой Соціалістичної Праці, лауреат Ленінської премії, чотири рази лауреат Державної премії СРСР. Серед вихованців педінституту тих років — відомий учений-біолог С. Л. Делямуре.
Рік у рік поліпшувалося культурне обслуговування трудящих. Працювали 4 театри, 4 кінотеатри, 58 клубів на підприємствах, 21 кіноустановка, будинок самодіяльного мистецтва, картинна галерея, три музеї (краєзнавчий, сільськогосподарский та антирелігійний), 6 державних (з фондом 637,7 тис. книг) та 172 відомчі бібліотеки.
Великим успіхом у глядачів користувалися спектаклі одного з найстаріших театрів Криму — обласного драматичного ім. М. Горького (колишній перший Радянський театр). Значну роботу щодо ідейного та естетичного виховання школярів вели колективи театру юного глядача, театру робітничої молоді (працював до 1938 року).
Кілька років у Сімферополі діяв Кримський оперний театр, на сцені якого у 1930—1931 рр. співав народний артист УРСР Ю. Д. Сабінін (Сабін-Гус). Пропаганду музичного мистецтва вів також ансамбль пісні і танцю заводу «Трудовий Жовтень».
Артисти кримських театрів А. І. Добкевич, Я. Б. Смоленський. Л. М. Ріттер та художник М. А. Баришев були удостоєні звання заслужених артистів та заслужених діячів мистецтв РРФСР і Кримської Автономної Радянської Соціалістичної Республіки.
У Сімферополі створював свої чудові полотна заслужений діяч мистецтв РРФСР, художник-баталіст М. С. Самокиш. Ним написано тут понад 50 картин, у т. ч. «Бій за прапор», «Атака», «Атака будьоннівської кінноти», «У розвідці», «Штурм Перекопського валу», «Перехід через Сиваш» та інші.
Кримські поети й письменники (1934 року створено Спілку радянських письменників Криму) виступали в літературно-художніх альманахах та збірниках: «Крим у сучасній поезії», «Літературний Крим», що видавалися в Сімферополі. Тривалий час у місті жив і працював письменник та педагог К. А. Треньов. Події громадянської війни, що відбувалися в Криму, покладені в основу його п’єси «Любов Ярова». Наприкінці 20-х років перед трудящими міста не раз читав свої твори В. В. Маяковський.
За роки Радянської влади Сімферополь став значним центром книгодрукування. Кримське державне видавництво випускало близько 200 назв книг на рік. Виходило кілька обласних газет — «Красный Крым», «Крымский комсомолец» та ін. Після спорудження у Сімферополі радіостанції ім. М. В. Фрунзе, було обладнано потужний радіотрансляційний вузол, що обслуговував десятки тисяч абонентів.
Рік у рік підвищувалася політична активність трудівників міста. Лави комуністів поповнювали передовики виробництва, інженери, лікарі, працівники культури та мистецтва. На початок 1940 року Сімферопольська партійна організація об’єднувала 4350 членів ВКП(б) та 1300 кандидатів у члени партії. У 224 первинних комсомольських організаціях було 9735 юнаків і дівчат, у піонерській — близько 12 тис. піонерів, об’єднаних у 418 загонів. Профспілкові організації налічували майже 60 тис. чоловік.
У Сімферопольській міськраді наприкінці 1938 року в числі депутатів було 126 комуністів. При міськраді працювало 15 секцій, 38 депутатських груп, 87 вуличних комітетів. Щорічно зростав бюджет міста: 1935 року він становив 10,5 млн., 1938 — 30,1 млн. крб., з них на охорону здоров’я витрачено 10,3 млн., освіту — 10 млн., на комунально-житлове господарство — 8,2 млн. карбованців.
Дедалі ширші маси трудящих залучалися до державного управління. 26 червня 1938 року відбулися вибори до Верховних Рад РРФСР та Кримської АРСР. Серед депутатів Верховної Ради РРФСР була стахановка Сімферопольської швейної фабрики ім. Н. К. Крупської комсомолка А. А. Соколова — перша парашутистка Криму. Депутатами Верховної Ради Кримської АРСР стали комуніст І. М. Гладкий, робітниця-стахановка консервного заводу «Трудовий Жовтень» Н. І. Сачова та інші.
У травні 1938 року в Сімферополі утворено 3 адміністративні райони: Центральний, Залізничний та Новоміський (у квітні 1940 року перейменовано на Міський, нині — Київський). 24 грудня 1939 року відбулися вибори до Сімферопольської міської Ради депутатів трудящих і трьох районних Рад. У голосуванні взяло участь близько 99 тис. чоловік — 99,75 проц. виборців. За кандидатів блоку комуністів і безпартійних віддали свої голоси 99,18 проц. тих, що брали участь у голосуванні. Вибори стали новою демонстрацією єдності Комуністичної партії і Радянського народу. До Сімферопольської міськради було обрано 273 депутати, серед яких 142 комуністи.
У листопаді 1940 року, в дні святкування 20-річчя визволення Криму від білогвардійців та іноземних інтервентів, сімферопольці установили в міському саду за проектом скульптора М. Г. Манізера монументальний пам’ятник засновнику Комуністичної партії і Радянської держави В. І. Леніну, із здійсненням заповітів якого пов’язували вони усі успіхи в господарському та культурному житті.
За 20 років соціалістичного будівництва Сімферополь перетворився на великий промисловий і культурний центр Криму.