Сімферополь у Великій Вітчизняній війні
Мирною працею закінчили сімферопольці день 21 червня 1941 року. Затихали цехи, робітники йшли на відпочинок. Юнаки та дівчата, що закінчили середню школу, збиралися на площах і в парках, на набережній Салгиру, щоб зустрінути світанок, вступити в нове, щасливе життя. Мир і спокій оповивав місто.
Та коли надійшла грізна звістка про напад гітлерівської Німеччини на Радянську країну, сімферопольці, як і всі радянські люди, негайно перебудували всю роботу на воєнний лад. Більшість підприємств переключилася на випуск продукції, необхідної для фронту: мінометів, протитанкових мін, гранат. Робітники ставали на трудові вахти, виконували по дві-три норми за зміну. До фонду оборони вносили свої заощадження, коштовності трудівники міста. Вже в перші два дні війни тільки від комсомольців надійшло 4 тис. заяв із просьбою відправити на фронт.
У липні було сформовано два полки народного ополчення та два винищувальні батальйони для боротьби з ворожими парашутистами і диверсантами. 1500 комуністів і комсомольців, що не підлягали призову в армію, утворили комуністичний загін. Населення оволодівало правилами протихімічної та протиповітряної оборони.
Коли ворог наближався до Криму, у липні—серпні, Сімферопольський міськком ВКП(б) під керівництвом обкому партії приступив до формування партизанських загонів. До кінця вересня перший сімферопольський загін налічував 176, другий — 168, третій, т. зв. сільський,— 238 бійців.
Формування загонів відбувалося на строго добровільних засадах. До них вступили партійні і радянські працівники міста — С. В. Мартинов, Г. Л. Сєвєрський, Ф. О. Якустіді, М. М. Щучкіна, В. І. Никаноров, І. Д. Третяк, В. І. Філіпов, керівники підприємств та установ — Н. В. Роганкова, X. К. Чуссі, П. В. Макаров, Я. Я. Казакевич, П. В. Михайленко, робітники й службовці — Г. К. Рябошапко, А. А. Сермуль, Д. Д. Кособродов, К. М. Папазулов, В. М. Ходоренко та ін. Для роботи в підпіллі залишилися 50 комуністів, комсомольців та безпартійних, у т. ч. Ф. І. Беленков, І. Г. Лексін та ін., які мали досвід організаційної і партійної роботи. 1 листопада 1941 року радянські війська залишили Сімферополь. Уже через кілька днів після загарбання міста гітлерівські недолюдки розстріляли у Петровській балці сотні мирних громадян.
450 хворих, що перебували на лікуванні в обласній психоневрологічній лікарні, фашисти по-злодійському умертвили в «душогубках». Постійними місцями масових страт радянських громадян стали протитанковий рів у Курцівській балці, за 2 км від міста, балка в Дубках поблизу шосе Сімферополь—Євпаторія, територія радгоспу «Червоний» і т. зв. Картопляне містечко поблизу залізничної вітки шкірзаводу.
Фашисти винищували радянську інтелігенцію, учених. Уже в перші місяці окупації були розстріляні актори Я. Б. Смоленський та А. І. Добкевич, директор будівельного технікуму В. П. Цапкін, доцент кафедри російської мови та літератури Кримського педагогічного інституту П. М. Михайлов. Від рук гітлерівців загинув разом із дружиною професор-психіатр М. І. Балабан, відомий своїми науковими працями далеко за межами Криму. На табір смерті перетворили фашисти територію радгоспу «Червоний». Серед в’язнів табору були мирні громадяни, у т. ч. діти, люди похилого віку, а також військовополонені. Восени та взимку 1941 року в концтаборі налічувалося понад 2 тис. в’язнів. 1942 року — близько 10 тис. Майже ніхто не виходив звідси живим. За два з половиною роки в таборі закатовано, розстріляно, померло від голоду та хвороб майже 8 тис. радянських людей. Нечувані звірства спільно з фашистами чинили в концтаборі радгоспу «Червоний» зрадники Батьківщини карателі з 152-го добровольчого татарського батальйону СД. Близько 6 тис. чоловік загинуло в концтаборі для військовополонених на території Картопляного містечка.
Та даремно силкувалися гітлерівські варвари і їхні поплічники зламати дух радянських людей, придушити їх волю до опору. Вже 3 листопада 1941 року запеклий бій з ворогом у лісах держзаповідника зав’язав перший сімферопольський партизанський загін. Тільки протягом листопада партизани здійснили 14 бойових операцій, знищивши понад 160 гітлерівців та підірвавши 36 автомашин.
Того ж місяця почали діяти перші підпільні організації, якими керували комуністи Ф. І. Беленков та І. Г Лексін. До організацій входило близько ста чоловік. Із листівки, складеної групою І. І. Носенка, сімферопольці дізналися про розгром фашистських військ під Москвою. У грудні 1941 року в місті ще кілька патріотичних комсомольсько-молодіжних груп організували учні середніх шкіл В. І. Бабій, М. Г. Долетов, А. М. Косухін, С. М. Кусакін, Л. М. Трохименко, Б. І. Хохлов та інші.
Не було меж свавіллю фашистських варварів. Тільки під час облав 26 та 27 листопада 1941 року вони заарештували 611 чоловік, а 12 січня 1942 року — 15505. Затриманих допитували й катували, багатьох стратили. Та Сімферополь залишався нескореним.
Протягом 1942 року в місті створюється ряд нових підпільних організацій і груп. Під керівництвом учителів О. А. Волошинової, С. В. Урадова, Є. Л. Лазарєвої, робітника хлібозаводу П. П. Топалова, господарського працівника Я. П. Ходячого, колишнього секретаря Балаклавського райкому партії А. С. Дагджі та інших діяло 15 підпільних груп та організацій. Підпільники вели розвідувальну й диверсійну роботу, розповсюджували листівки, з яких населення міста дізнавалося про події на фронтах Великої Вітчизняної війни. Навесні 1943 року для зміцнення зв’язку з сімферопольським підпіллям та подання йому практичної допомоги Кримський обком партії відрядив до міста свого уповноваженого І. Я. Бабичева. Через В. М. Сбойчакова та І. І. Безпалова підпільники здійснювали регулярний зв’язок з обласним підпільним центром. Для партизанів вони добували розвідувальні відомості, а від них одержували вибухівку, зброю, газети, листівки.
У травні 1943 року окремі підпільно-молодіжні групи міста об’єдналися в Сімферопольську підпільну організацію (СПО). Керівником її став С. М. Кусакін, а після його загибелі А. М. Косухін. У розпорядженні групи були радіоприймачі, портативна радіостанція. З липня 1943 року до квітня 1944 року підпільна комсомольська організація випустила 19 листівок «Вісті з Батьківщини» тиражем близько 10 тис. примірників. У Сімферополі були надруковані прокламації «До молоді Криму», «З Новим роком, товариші!» і листівка з приводу звірств німецько-фашистських загарбників у селах Криму.
У вересні—жовтні 1943 року до Сімферополя за завданням Кримського підпільного обкому прибули інструктори-підривники для навчання членів СПО підривної справи. Обком налагодив також постачання підпільників мінами та іншими підривними засобами. Сімферопольські підпільники виводили з ладу залізничні вагони, знищили чимало пального та ворожої техніки.
До рішучої боротьби з фашизмом включалися нові й нові люди. У зв’язку із зростанням підпільних організацій та їх активізацією підпільний обком у листопаді 1943 року створив міський партійний комітет (І. А. Козлов, Є. Л. Лазарева та А. М. Косухін), що очолив 42 підпільні організації і групи загальною кількістю близько 400 чоловік. Коли почалася Велика Вітчизняна війна, секретарю підпільного міськкому І. А. Козлову минав 54 рік. Він був хворий — на одне око майже не бачив. Та випробуваний солдат більшовицької гвардії негайно включився у боротьбу. Свій великий досвід підпільної роботи за царизму він примножив на посту секретаря Кримського підпільного обкому партії у початковий період фашистської окупації.
І. А. Козлов зумів згуртувати діючі в місті підпільні групи в одну міцну організацію. Вірними його помічниками стали колишній педагог Є. Л. Лазарева, яка виявилася здібним організатором політичної роботи серед населення, та енергійний керівник бойових дій підпільників молодий комуніст А. М. Косухін. По закінченні війни І. А. Козлов у своїй книзі «У Кримському підпіллі» подав широку картину підпільної боротьби в Сімферополі проти фашистських окупантів у 1943—1944 рр.
Командування Червоної Армії та партизанів сімферопольські підпільники повідомляли про рух поїздів, розташування та переміщення ворожих військ. Вони попереджували партизанів про підготовку проти них каральних експедицій. Крім того, здійснивши 63 напади на фашистські об’єкти, патріоти підірвали 11 військових ешелонів, у т. ч. 7 з боєприпасами, 4 цистерни, 4 вагони з пальним, 28 вагонів з різними військовими вантажами.
За вказівкою підпільних організацій робітники порушували виробничий процес, знищували сировину та готову продукцію, затягували ремонтно-відбудовні роботи на тих промислових підприємствах, що їх спромоглися пустити окупанти.
Багато зробили підпільники для врятування радянських людей від насильного вигнання до фашистської Німеччини, для визволення з полону радянських бійців.
У січні 1944 року В. І. Бабій, А. М. Косухін, В. І. Енджеяк та інші члени СПО, здійснивши сміливий збройний напад на німецький госпіталь, визволили 8 радянських офіцерів і переправили їх до партизанського загону.
І. М. Волошинов підробляв гітлерівські печатки, різні документи.
Підпільники розповсюджували листівки румунською, німецькою та словацькою мовами. Особливий відгук знаходили вони у словацьких та румунських солдатів, багато з яких йшло до партизанів. Невтомними партизанськими розвідниками стали словаки Войтех Якобчик, Штефан Малик, Віктор Хренко, румун М. Михайлеску, поляк Щербицький, які здобували цінну інформацію про окупаційні війська в Криму, зокрема в Сімферополі.
У боротьбі з ворогами підпільники зазнавали важких втрат. У катівнях гестапо загинули О. А. Волошинова, І. М. Волошинов, С. М. Кусакін, Б. І. Хохлов, 3. М. Рухадзе, А. С. Дагджі, В. В. Ланський, В. К. Єфремов, І. І. Носенко, М. А. Баришев, О. Ф. Перегонець та багато інших. Їх жорстоко катували; Зої Рухадзе гітлерівські кати перед розстрілом викололи очі, вирвали волосся, поламали пальці, але фашисти не добилися від неї жодного слова. Жахливих катувань зазнав В. К. Єфремов, якому гітлерівці перебили ноги та виламали руки.
Два з половиною роки зазнавав страждань, але боровся Сімферополь. 13 квітня 1944 року війська 4-го Українського фронту, переслідуючи ворога, що тікав від Перекопу та Джанкоя, наблизилися до міста. У боях за визволення Сімферополя брали участь частини 51-ї та 2-ї гвардійської армій. Особливо відзначився 19-й танковий корпус, частини якого підійшли до міста вранці 13 квітня. Об 11 годині до північної частини Сімферополя прорвалась 79-а танкова бригада полковника П. С. Архипова, а слідом за нею — 26-а мотострілецька бригада. 101-а танкова бригада підполковника М. Ф. Хромченка, обійшовши місто, о 13 годині увірвалася в нього по шосе зі сходу. В боях за Сімферополь брали участь також воїни 63-го стрілецького корпусу під командуванням генерал-майора П. К. Кошового, 77-а, 279-а стрілецькі, 265-а винищувальна авіаційна дивізії тощо.
Разом з військами Червоної Армії фашистських загарбників гнали з рідної землі партизани та підпільники. 13 квітня о 14 годині на околиці Сімферополя вийшли партизани 1-ї бригади (командир Ф. І. Федоренко) Північного з’єднання. У самому місті діяли підпільники під керівництвом А. М. Косухіна та В. І. Бабія. Спільно з передовими частинами Червоної Армії вони зайняли залізничну станцію та вокзал, телеграф, радіостанцію. Здійснюючи напади на ворожих підривників та факельників, бойові групи партизанів врятували від знищення багато підприємств, мости, драматичний театр, адміністративні та житлові споруди.
До 16 години 13 квітня місто було повністю очищене від противника. Наказом Верховного Головнокомандуючого військам, що визволили найбільше місто Криму, оголошувалася подяка. Москва салютувала 77-й стрілецькій дивізії, 21-у мінометному полку, 85-у та 207-у гвардійським гаубичним артилерійським полкам, 52-у окремому мотоциклетному полку, 11 частинам присвоєно найменування «Сімферопольських».
А 14 травня 1944 року на Комсомольській площі (нині стадіон «Локомотив») відбувся мітинг трудящих, присвячений визволенню Криму від гітлерівських загарбників. З великою промовою перед його учасниками виступив командуючий 4-м Українським фронтом генерал армії Ф. І.Толбухін. Сімферопольці палко дякували воїнам Червоної Армії за визволення від фашистського ярма. Згодом у сквері Перемоги на честь визволителів Сімферополя було встановлено на п’єдесталі танк Т-34. На Севастопольському шосе, у колишньому селищі Заводському (тепер воно в межах міста), на місці загибелі гвардії майора М. П. Данилова, червоноармійців М. О. Сербинова, І. М. Малкова, О. Г. Зубенка та двох невідомих воїнів встановлено пам’ятник. Іменем Данилова названо одну з вулиць Сімферополя.
Тисячі жителів міста боролися з ненависним фашизмом на фронтах Великої Вітчизняної війни, багато з них нагороджені орденами та медалями. А 9— льотчики М. П. Мальченко, С. Д. Пошивальников, А. М. Раснецов, І. О. Шардаков, В. А. Карлов, піхотинці В. С. Новиков, І. Ф. Рибалко, партизан Г. Ф. Покровський, командир дивізії генерал О. В. Гладков удостоєні звання Героя Радянського Союзу.
Від Сталінграда до Одера пройшов з боями І. Ф. Рибалко. Виняткову мужність та відвагу виявив він у боях при форсуванні Одера. Коли із строю вибув командир, І. Ф. Рибалко очолив батальйон і успішно виконав бойове завдання — на лівому березі Одера створено й утримано плацдарм, з якого воїни Червоної Армії розгортали наступ на Берлін. У тих боях І. Ф. Рибалко загинув смертю героя.
Сімферопольці пишаються своїм земляком генерал-майором О. В. Гладковим. Учасник громадянської війни, він і в роки Великої Вітчизняної війни показував зразки безприкладної відваги. Почавши битися з фашистами в червні 1941 року на Західному фронті, О. В. Гладков пізніше брав участь у боях за Крим, висаджувався з десантом на вогненний Керченський півострів. Війну він закінчив на Одері, командуючи 112-ю стрілецькою Рильсько-Коростенською дивізією.
Орденами й медалями Радянського Союзу нагороджено близько 1 тис. партизанів і підпільників — сімферопольців. Ордена Леніна удостоєні В. І. Бабій, А. М. Косухін, П. В. Михайленко, В. І. Никаноров, О. А. Волошинова та В. К. Єфремов.