Відновлення Сімферополя після війни
Німецькі фашисти завдали величезних збитків місту: демонтували та відправили до Німеччини обладнання консервних заводів «Трудовий Жовтень» та «Серп і Молот», шкірвзуттєвого комбінату ім. Ф. Е. Дзержинського, швейних фабрик. Усього було знищено та зруйновано 126 промислових підприємств, насосну та електричну станції. На купи цегли та щебеню перетворили окупанти 8 шкільних приміщень, підірвали й спалили приміщення театру юного глядача, дитячої технічної станції, зруйнували студентське містечко, а також приміщення географічного й фізико-математичного факультетів Кримського педагогічного інституту, пограбували майно краєзнавчого музею. Гітлерівці знищили понад 30 проц. житлового фонду, у т. ч. 132 великі житлові будинки, зведені за роки Радянської влади. Та найстрашнішими втратами була загибель радянських людей. За період окупації німецько-фашистські загарбники стратили й закатували у Сімферополі 22 652 чоловіка, десятки тисяч жителів насильно вигнали на каторгу до Німеччини.
14 квітня 1944 року приступили до роботи Сімферопольський міськком партії та міська Рада депутатів трудящих. Відновлювали діяльність первинні партійні, комсомольські та профспілкові організації. Зусилля трудящих вони спрямовували на відбудову промислових підприємств, транспорту, комунального господарства, закладів культури та охорони здоров’я, налагодження нормального життя в місті.
Уже в перші місяці після визволення виконком Сімферопольської міськради створив постійні комісії та квартальні комітети, які піклувалися про відбудову шкіл, лікувальних закладів, поліпшення матеріально-побутового обслуговування інвалідів Вітчизняної війни.
Першочергова увага приділялася відбудові фабрик і заводів. Трудящі почали піднімати з руїн машинобудівний завод ім. В. В. Куйбишева, пустили авторемонтний завод. У жовтні 1944 року внаслідок дострокової відбудови лінії електропередачі Севастополь—Сімферополь обласний центр одержав електроенергію від Севастопольської ДРЕС-2. На початку 1945 року введено в дію тютюнно-ферментаційний завод, наприкінці року — механоскладальний, модельний, ковальський та термічний цехи заводу ім. В. В. Куйбишева.
Через півтора місяця після визволення консервний завод ім. С. М. Кірова видав для Червоної Армії перші тисячі банок консервів, а в 1945 році їх було випущено 600 тис. У грудні 1946 року VIII міська партійна конференція накреслила заходи до підвищення ефективності використання коштів, відпущених державою на відбудову зруйнованого господарства міста. Наприкінці 1947 року в Сімферополі працювало 80 державних промислових підприємств, а до кінця першої післявоєнної п’ятирічки—1112. Радянська держава, братні народи у ті роки подавали постійну допомогу Сімферополю. Тільки на відбудову промисловості міста протягом трьох років держава асигнувала понад 50 млн. крб., у т. ч. 1944 року — 250 тис., 1945 — 8167 тис., 1946 — 9285 тис. крб.. На відродження міського господарства протягом першої післявоєнної п’ятирічки відпущено 41 млн. крб., з них на житлове будівництво 8 млн.
Широкого розмаху на відбудові міста набув черкасовський рух. Вже 1945 року 3925 чоловік працювали в 244 черкасовських бригадах і до травня ввели в дію понад 60 підприємств, 20 шкільних приміщень, 9 лікарень і дитячих будинків 120 тис. кв. метрів житлової площі, 50 магазинів, 39 їдалень, 3 кінотеатри, 7 бібліотек.
До кінця 1947 року на підприємствах міста працювало 4500 стахановців. З них понад 200 виконали свої п’ятирічні плани достроково. В авангарді соціалістичного змагання йшли комуністи. Так, застосовуючи швидкісні методи роботи, токар машинобудівного заводу ім. Куйбишева Л. С. Телиця за 4 роки виконав 12 річних норм, а токар приладобудівного заводу М. С. Ткаченко — 7 норм.
За прикладом текстильниць Купавінської фабрики на промислових підприємствах розгорталося змагання за економію сировини та матеріалів. Тільки передовики швейної фабрики № 2 зекономили 1949 року понад 16 тис. метрів тканин і пошили з них 5670 пальто та костюмів. Колектив шкірвзуттєвого комбінату пошив із зекономленого хрому 16 тис. пар взуття.
Якщо до кінця першої п’ятирічки промисловість міста в цілому ще не досягла довоєнного рівня (це пояснювалось переважно тим, що підприємства харчової промисловості не могли працювати на повну силу через нестачу сировини), то вже 1951 року валовий випуск промислової продукції перевищив довоєнний рівень. По випуску продукції Сімферополь зайняв перше місце в Криму.
Незважаючи на труднощі та тяжкі наслідки війни підвищувався матеріальний добробут і культурний рівень трудящих. Грошова реформа і скасування карткової системи, неодноразові зниження цін на товари широкого вжитку сприяли зростанню купівельної спроможності населення. 1948 року жителям міста продано цукру та кондвиробів, бавовняних тканин та швейних виробів — у 3,5 раза, у 5 разів більше, ніж 1947 року.
Зростали темпи житлового будівництва. За роки четвертої п’ятирічки на кошти держави в місті введено в дію 19,2 тис. кв. метрів житлової площі. Загалом до 1951 року відбудовано та побудовано понад 55 тис. кв. метрів житла.
Відроджувалися заклади охорони здоров’я. У 1944—1945 рр. на відбудові лікувальних закладів трудилося 62 черкасовські бригади — лікарі, медичні сестри, санітари. Бригади, якими керували П. І. Білокуренко та М. М. Сисоєва, капітально відремонтували приміщення пологового будинку, дитячої консультації, дитячої соматичної лікарні. У 1950 році в 12 лікувально-лікарняних закладах налічувалося 700 лікарів, майже в півтора раза більше, ніж у 1940 році.
Поступово відновлювалася довоєнна мережа шкіл, зміцнювалася їх матеріально-технічна база. На ремонті шкільних приміщень 1944 року трудилося 44 бригади, в т. ч. 14 учительських, 10 учнівських та 20 підприємств шефів. Якщо в 1944/45 навчальному році в Сімферополі було 22 загальноосвітні школи, в яких навчалося 2332 учні, то в 1950/51 — 33 школи, а число учнів збільшилося до 18 830. За роки четвертої п’ятирічки колектив учителів у загальноосвітніх школах міста зріс у півтора раза і в 1951 році досяг 710 чоловік.
Уже в жовтні 1944 року в місті відновили роботу вищі і середні спеціальні навчальні заклади, в т. ч. педагогічний, сільськогосподарський і медичний інститути, художнє та музичне училища. Тільки в вузах протягом 1950/51 навчального року опановували професії 4964 студенти, в т. ч. понад 2 тис. заочно. У 13 технікумах та середніх спеціальних навчальних закладах налічувалося 3950 юнаків і дівчат. У останньому році четвертої п’ятирічки навчальні заклади Сімферополя випустили 2500 спеціалістів.
За роки четвертої п’ятирічки повністю відновилася мережа культурно-освітніх закладів. Уже восени 1944 року почав функціонувати обласний російський драматичний театр ім. М. Горького. У його творчому колективі в ті роки працювали нині відомі драматичні актори, народні артисти УРСР П. І. Ососков та Г, І. Юченков. У Сімферополі показували свої спектаклі також московські театри ім. М. М. Єрмолової, ім. Московської Ради, ім. В. В. Маяковського, колективи Малого та Великого театрів, Ленінградського театру ім. О. С. Пушкіна.
До 1950 року в місті працювало 10 будинків культури і клубів, 84 масові бібліотеки, обласний краєзнавчий музей, картинна галерея, 4 кінотеатри, парк культури та відпочинку.
Уже 1946 року обласне видавництво (Кримвидав) випустило епопею С. М. Сергєєва-Ценського «Севастопольська страда», роман «Щастя» П. А. Павленка, роман «Сім’я Рубанюків» Є. Ю. Поповкіна, удостоєні незабаром Державної премії СРСР. 1947 року при видавництві виникло літературне об’єднання Криму, яке згодом виросло у Кримське відділення Спілки письменників СРСР. Першим його керівником та редактором літературно-художнього альманаху «Крим» став відомий радянський письменник П. А. Павленко. У Кримському видавництві вийшли книга І. А. Козлова «У кримському підпіллі», удостоєна Державної премії СРСР, перші збірники Д. М. Холендро, В. Ю. Суботіна та інших нині відомих письменників.
Плідно працювали художники міста. На обласній виставці, присвяченій 30-річчю Великого Жовтня, високу оцінку здобули картини Ю. В. Волкова, Я. П. Бирзгала, Ф. О. Литвинова, Е. М. Грабовецького.
Нових успіхів у розвитку економіки, культури, в поліпшенні упорядкування міста добилися сімферопольці в роки боротьби за дальший розвиток соціалістичного суспільства і поступовий перехід до комунізму. На початку 1954 року у зв’язку з включенням Кримської області до складу Української РСР Сімферополь став одним із обласних центрів України. Середина 50-х років у нашій країні ознаменована посиленням боротьби за технічний прогрес та поліпшення організації виробництва. Підприємства міста оснащувалися новою технікою, устаткуванням, що дозволило прискорити темпи розвитку промисловості. Валова продукція промисловості міста 1955 року в 4,7 раза перевершила рівень 1950 року і становила понад 124 млн. карбованців.
Виконуючи рішення червневого (1955 р.) Пленуму ЦК КПРС, партійні організації підприємств добивалися підвищення продуктивності праці, збільшення випуску продукції, поліпшення її якості та зниження собівартості. Особливо плідно трудився колектив заводу продовольчого машинобудування ім. В. В Куйбишева. Якщо в перші повоєнні роки підприємство випускало такі прості прилади, як, наприклад, механічні м’ясорубки, томатні насоси, протирки для фруктів та овочів, то протягом п’ятої п’ятирічки освоєно виробництво харчових автоматів. Першим у країні завод почав серійний випуск складних автоматів для фасування та пакування плавленого сиру і сиркової маси.
Ініціатором соціалістичного змагання трудівників міста за втілення в життя рішень XX з’їзду КПРС про комплексну механізацію та автоматизацію виробничих процесів виступив колектив заводу «Сільгоспдеталь». У 1956—1957 рр. конструктори та раціоналізатори підприємства виготовили 12 нових автоматів, що дозволило різко підвищити продуктивність праці. Впроваджуючи засоби механізації та автоматизації, завод за два роки зекономив 600 тис. карбованців.
Палкий відгук дістав на сімферопольських підприємствах почин робітників депо Москва-Сортувальна щодо організації бригад комуністичної праці. Першими у цей рух включилися бригади В. С. Одеського на електромашинобудівному заводі, Т. І. Жукової на кондитерській фабриці, Л. Д. Плутницької на швейній фабриці № 1, К. Ф. Піхоти — однієї з найстаріших трудівниць консервного заводу ім. Кірова. За звання колективів комуністичної праці в 1958 році боролося 167 бригад, а наступного року — понад 500 бригад, змін, цехів. 102 з них вибороли це почесне звання. У місті трудилося також 226 послідовників В. І. Гаганової.
Виконуючи рішення XXII з’їзду КПРС, колективи трикотажної фабрики, вагонного депо і шкірвзуттєвого комбінату ім. Ф. Е. Дзержинського закликали трудящих перетворити Сімферополь на місто комуністичної праці, зразкового громадського порядку і високої культури. У ході змагання народилося багато чудових починань: рух під девізом: «Мій особистий вклад у будівництво комунізму», за повну механізацію допоміжних процесів, використання резервів, підвищення продуктивності праці, збільшення випуску промислової продукції на тих же виробничих площах тощо. Високих показників досягли слюсарі заводів: електромашинобудівного — В. С. Одеський, «Метровага» — М. Ф. Павлов, «Сільгоспдеталь» — Ю. Ф. Власов, робітниця швейної фабрики № 1 Є. Г. Шепотько, бригадир столярів БУ-120 М. М. Виноградов та інші ударники комуністичної праці. Наприкінці 1963 року вагонному депо, трикотажній фабриці, комбінату хлібопродуктів, а також 606 цехам, дільницям, змінам і бригадам присвоєно почесне звання колективів комуністичної праці. У змаганні під девізом «Учитися, працювати і жити по-комуністичному» в 1963 році брали участь понад 45 тис. чоловік. Близько 5 тис. трудящих міста завоювали звання ударників комуністичної праці.
Для широкого залучення передових робітників та інженерно-технічних працівників до розв’язання завдань технічного прогресу при міському комітеті партії створено Раду сприяння технічному прогресу (з 1969 року — технічно-економічна Рада), організовано школу комуністичного виховання майстрів та бригадирів. Важливу роль в удосконаленні виробництва відігравали громадські конструкторські бюро, бюро економічного аналізу, школи передового досвіду, створені на більшості промислових підприємств міста. Велику допомогу новаторам в оволодінні новими методами праці, освоєнні новітньої технології та удосконаленні засобів механізації і автоматизації подають створений 1948 року на базі Будинку науково-технічної пропаганди Кримський центр науково-технічної інформації і пропаганди та науково-технічна бібліотека, що відкрилася в 1961 році. Ініціатором впровадження у виробництво досягнень науки і техніки, передового досвіду виступив колектив електромашинобудівного заводу. У співдружності з ученими Інституту електрозварювання ім. Є. О. Патона АН УРСР конструктори та робітники заводу освоїли в 1965 році випуск чотирьох видів машин, у т. ч. нового електрозварювального перетворювача, який не поступається перед приладами, що їх випускають фірми Франції, Швеції, Чехословаччини.
Протягом 1964—1965 рр. на заводах і фабриках міста встановлено 1320 одиниць технологічного обладнання, 30 потокових та конвейєрних ліній, модернізовано 230 верстатів. Від впровадження організаційно-технічних заходів та раціоналізаторських пропозицій зекономлено близько 5 млн. крб. Так, бригадир слюсарів комуніст В. К. Трощенков за час роботи на шкірвзуттєвому комбінаті ім. Дзержинського вніс 50 раціоналізаторських пропозицій, що забезпечило 100 тис. крб. економії. Обсяг промислового виробництва в місті 1965 року досяг 275 млн. крб.— на 60 проц. більше, ніж 1958 року, на 26 проц. зросла продуктивність праці.
До початку 70-х років Сімферополь перетворився на один з найбільших промислових центрів Кримської області. На всіх 87 підприємствах міста було зайнято 45 тис. чоловік, або в 2 з лишком рази більше, ніж 1940 року, валової продукції випущено в 11,2 раза більше, ніж 1940, і в 160 разів більше, ніж 1913 року (в порівняльних цінах). Промислові підприємства виробляли близько 800 різних видів машин, приладів, устаткування і товарів народного споживання. Понад 140 найменувань продукції відповідали кращим вітчизняним та зарубіжним зразкам. Вироби підприємств міста продавалися більш як у 30 країн Європи, Азії, Африки, Америки.
Характерною рисою розвитку промисловості Сімферополя в наші дні є неухильне зростання питомої ваги машинобудування та хімічної промисловості. Якщо 1958 року на підприємства цих галузей припадало 15,9 проц. випуску валової продукції, то 1971 — 32,7 процента.
Серед підприємств машинобудування та металообробки провідне місце належить заводові ім. В. В. Куйбишева. З 1960 року він спеціалізується на випуску складних автоматів та напівавтоматичних ліній для переробки й консервування м’ясних та молочних продуктів, риби, фруктів, овочів.
Високопродуктивні автомати, що виготовляються на заводі, встановлено на багатьох консервних та харчових підприємствах Радянського Союзу й ряду зарубіжних країн.
1967 року став до ладу діючих один з найбільших у країні телевізійний завод, який 1972 року випустив 440 тис. телевізорів «Крим» першого класу.
Докорінно реконструйовані заводи «Сільгоспдеталь» і «Сантехпром» перетворилися на великі спеціалізовані підприємства. Перший випускає різальні частини для сільськогосподарських машин, другий — залізні вироби. Продукція заводу «Сільгоспдеталь» експортується майже в усі соціалістичні країни.
Провідним підприємством хімічної промисловості є завод пластмас на 2 тис. тонн виробів, споруджений у 1966—1968 рр.
Свою основну продукцію — пластмасові деталі — він постачає електротехнічним підприємствам республіки. Далеко за межами Криму відома також продукція одного з найбільших у країні заводу побутової хімії.
Після введення в дію заводу залізобетонних виробів (1959 р.) широкого розвитку в місті набула промисловість будівельних матеріалів.
У харчовій промисловості, що посідає друге місце за обсягом валової продукції, союзне значення мають два консервні, два виноробні, тютюно-ферментаційний заводи та ефіролійний завод фірми «Кримська троянда».
Підприємства легкої промисловості виробляють близько половини валової продукції цієї галузі в Криму. Серед них один з найбільших на Україні шкірвзуттєвий комбінат та фабрики — дві трикотажні, ткацька, швейних і галантерейних виробів.
Після спорудження в 1956—1960 рр. Сімферопольської ДРЕС ім. В. І. Леніна, що є першою в Радянському Союзі будовою із збірних залізобетонних конструкцій, Сімферополь не відчуває нестачі в електроенергії. Спершу вона працювала на донецькому вугіллі, а з 1966 року переведена на кримський природний газ. Потужність Сімферопольської ДРЕС — 110 тис. квт.— удвоє перевищила загальну потужність усіх електростанцій Криму в 1940 році.
За роки післявоєнних п’ятирічок на велику галузь господарства міста перетворилося будівництво. 1972 року тут було зайнято 16,6 тис. чоловік, проти 4,7 тис. у 1958 році.
Виконуючи зобов’язання, взяті на честь 50-річчя Великого Жовтня та перетворюючи в життя рішення XXIІІ з’їзду КПРС, промислові підприємства міста уже до кінця 1967 року виробили надпланової продукції на 36 млн. крб. За рахунок впровадження прогресивних технологічних процесів, удосконалення конструкцій, раціонального витрачання сировини в 1966—1967 рр. зекономлено 2,5 тис. тонн металу, 10,2 тис. тонн умовного палива, 26 млн. квт-год. електроенергії. «Совість робітника — кращий контролер!» — цей девіз боротьби за підвищення якості виробів став головним у соціалістичному змаганні багатьох колективів заводів і фабрик міста. За високі показники, досягнуті в змаганні на честь 50-річчя Великого Жовтня, колективу комбінату хлібопродуктів присуджено пам’ятний Червоний прапор ЦК КП України, Президії Верховної Ради УРСР, Ради Міністрів УРСР та Укрпрофради. 12 колективам вручено пам’ятні Червоні прапори обкому партії, облвиконкому, облпрофради; 940 передовиків виробництва нагороджено орденами і медалями Радянського Союзу, в т. ч. орденом Леніна бригадира слюсарів шкірвзуттєвого комбінату В. К. Трощенкова, бригадира будівельного управління № 1 С. В. Кузовкова, бригадира локомотивного депо І. М. Ізмайлова, майстра вагонного депо В. І. Польового, робітника м’ясокомбінату А. П. Єгорова, директора винозаводу № 1 О. В. Мітіна. Успішно виконали сімферопольці соціалістичні зобов’язання на честь 100-річчя від дня народження В. І. Леніна. Достроково, до 5 листопада 1970 року, завершено восьмий п’ятирічний план по загальному обсягу промислового виробництва. Рівня продуктивності праці, запланованого на кінець п’ятирічки, досягнуто уже в квітні 1969 року. За 5 років обсяг промислового виробництва подвоївся і становив 1970 року 550 млн. крб., а обсяг будівельно-монтажних робіт — 81 млн., проти 50,4 млн. у 1965 році.
Предметом особливого піклування партійних організацій і виробничих колективів стає технічне переозброєння підприємств, впровадження наукової організації праці та підвищення ефективності виробництва. 1970 року темпи зростання обсягів промислового виробництва і продуктивності праці перевищили темпи 1969 року відповідно в 1,5—2 рази. Значно поліпшилися якісні показники. Приріст обсягу промислової продукції на 88 проц. забезпечено за рахунок підвищення продуктивності праці. Успішно впроваджувалася нова система планування та економічного стимулювання.
За високі показники в ювілейному змаганні Ленінськими Почесними грамотами ЦК КПРС, Президії Верховної Ради, Ради Міністрів СРСР та ВЦРПС нагороджені колективи сімферопольського механічного заводу «Сантехпром», комбінату хлібопродуктів, ордена Трудового Червоного Прапора управління будівництва Північно-Кримського каналу ім. 50-річчя Комсомолу України і тресту «Кримсільбуд». 5 колективів відзначені почесними грамотами ЦК КП України, Президії Верховної Ради і Ради Міністрів УРСР та Укрпрофради. До Ленінської книги трудової слави Кримської області занесено колективи 9 підприємств та організацій міста, а також 11 передовиків праці. Понад 16 тис. трудівників міста удостоєні ювілейної медалі «За доблесну працю. На відзнаку 100-річчя з дня народження В. І. Леніна».
У 8-й п’ятирічці за трудові успіхи орденами та медалями Радянського Союзу нагороджено 825 сімферопольців, у т. ч. 14 — орденом Леніна. Серед них О. І. Авдеев — бригадир пересувної механізованої колони тресту «Кримсільспецбуд», О. Ф. Биков — бригадир електрослюсарів заводу пластмас, О. М. Балов — бригадир БМУ-10 тресту «Кримводбуд», Я. В. Лінченко — бригадир слюсарів хлібокомбінату, П. А. Третякова — бригадир швейної фабрики ім. Н. К. Крупської. 39 чоловік удостоєні ордена Жовтневої Революції.
Здійснюючи рішення XXIV з’їзду КПРС, міський і районні комітети партії, первинні партійні організації розгорнули велику організаторську та масово-політичну роботу серед трудящих міста, мобілізуючи їх на гідну зустріч 50-річчя створення СРСР і дострокове виконання завдань 9-ї п’ятирічки. На засіданнях бюро міськкому, райкомів партії, їх пленумах та міських активах систематично обговорювалися питання підвищення продуктивності праці, якнайефективнішого використання виробничих потужностей, зниження собівартості та поліпшення якості продукції. Внаслідок планомірної роботи щодо прискорення технічного прогресу на промислових підприємствах міста в 1971 році змонтовано і здано в експлуатацію 36 автоматичних та потоково-технологічних ліній, встановлено нових та модернізовано понад 500 одиниць технологічного обладнання, впроваджено 600 заходів НОП з річним економічним ефектом понад 1 млн. крб. Широку підтримку дістало змагання за дострокове виконання особистих завдань 9-ї п’ятирічки, що розгорнулося з ініціативи трудящих Москви та Ленінграда. Делегат XXIV з’їзду КП України токар заводу продовольчого машинобудування ім. В. В. Куйбишева А. І. Дерюгін зобов’язався виконати особисту п’ятирічку за 4, понад 500 передових робітників швейної фабрики ім. Н. К. Крупської — за 3,5—4 роки. 1972 року підприємства міста успішно виконали завдання і соціалістичні зобов’язання на честь 50-річчя утворення СРСР. Достроково завершивши річний план, вони реалізували надпланової продукції на 12,3 млн. карбованців. Колективи заводу продовольчого машинобудування ім. В. В. Куйбишева, ордена Трудового Червоного Прапора управління будівництва Північно-Кримського каналу, тресту «Кримсільспецбуд», Кримської дистанції цивільних споруд Придніпровської залізниці, що добилися найвищих результатів, нагороджені ювілейним Почесним знаком ЦК КПРС, Президії Верховної Ради, Ради Міністрів СРСР та ВЦРПС.
Ювілейною Почесною грамотою ЦК КП України, Президії Верховної Ради, Ради Міністрів УРСР та Укрпрофради відзначені колективи Сімферопольського заводу пластмас, спеціалізованого управління № 234, «Мехмонтаж» тресту «Південхіммонтаж», шкіргалантерейної фабрики та ін., Сімферопольському телевізійному заводу присвоєно найменування — 50-річчя СРСР.
Розв’язуючи безпосередні завдання щодо збільшення випуску та поліпшення якості продукції, колективи підприємств міста подають постійну допомогу трудівникам підшефних колгоспів та радгоспів Сімферопольського, Сакського та Первомайського районів. Особливо зміцніли ділові зв’язки між колективами підприємств та працівниками сільського господарства після липневого (1970 р.) Пленуму ЦК КПРС. У 1971—1972 рр. в сільській місцевості області прокладено 75 км шляхів з твердим покриттям, господарствам підшефних районів передано різних матеріалів та обладнання на суму близько 1 млн. крб. Колектив заводу ім. В. В. Куйбишева допоміг радгоспові ім. М. В. Фрунзе Сакського району механізувати тваринницькі ферми, збудувати тепличне господарство. Інженерно-технічні працівники заводу «Сільгоспдеталь» готували токарів, фрезерувальників, стругальників для радгоспу «Заповітне» Сімферопольського району. В тісному контакті з колгоспами та радгоспами області працюють заводи «Сантехпром», виноробного устаткування та інші.
Промисловість міста, становлячи нерозривну частину єдиного народногосподарського комплексу країни, неухильно розширює економічні зв’язки з іншими містами України й братніх союзних республік. Яскравим прикладом цього є Сімферопольський телевізійний завод ім. 50-річчя СРСР, який одержує вузли й деталі для телевізорів з Москви, Ленінграда, Львова, Горького, Ульяновська, Риги, Вітебська, Пензи. Велику допомогу в підготовці кадрів подає підприємству Московський телевізійний завод.
Міцні зв’язки з підприємствами Херсона, Кременчука, Ростова-на-Дону, Таганрога, Сизрані та Люберців підтримує завод «Сільгоспдеталь». Сімферопольські заводи продовольчого та виноробного машинобудування постачають автоматичні лінії, преси, насоси і фільтри консервним і виноробським підприємствам Російської Федерації, Білорусії, Молдавії, Грузії, Вірменії, Таджикистану, Узбекистану, Латвії, Литви, Естонії. У свою чергу, машинобудівні та металообробні заводи Сімферополя одержують метал із Дніпропетровська, Донецька, Магнітогорська, Караганди та інших міст. Для підприємств легкої промисловості Сімферополя надсилають свою продукцію багато міст країни, зокрема тканини — Іваново, Херсон, Калінін, Чернігів, Краснодар, Київ, штучну шкіру — Рига й Таллін.