Євпаторія, Кримська область (продовження)
Уже на початку 1921 року в місті почали працювати чавуноливарний завод, слюсарно-механічна майстерня, 2 млини, макаронна фабрика. До літа відновив роботу морський порт, на соляних промислах розпочалося добування солі, виробництво якої до кінця року досягло 40 тис. пудів.
Особливу увагу ревком приділяв втіленню в життя ленінського декрету від 21 грудня 1920 року «Про використання Криму для лікування трудящих». Особняки, з яких були виселені їх колишні власники, надавалися трудящим і червоноармійцям, що приїздили сюди для лікування. Наказом Кримревкому від 25 грудня 1921 року створено Євпаторійсько-Сакський курорт. Уже до літнього сезону 1921 року тут відкрився санаторій «Таласса», трохи пізніше — «Примор’я», у серпні відновила роботу Мойнакська грязелікарня. 1922 року став до ладу санаторій «Геліос».
У листопаді 1921 року повітово-міський ревком передав свої повноваження повітовому виконавчому комітету Ради робітничих, селянських, червоноармійських і червонофлотських депутатів. Для боротьби я голодом було створено окружний комітет допомоги голодуючим, якому надавалися надзвичайні повноваження. В місті відкрилося 8 пунктів харчування. Особливою турботою Радянська влада оточила дітей, для яких у школах та інших закладах наросвіти відпускалося щодня до 2 тис. сніданків.
На основі нової економічної політики розпочалося неухильне піднесення народного господарства. Збільшувався випуск товарів народного споживання. Налагодив роботу ряд націоналізованих підприємств — чавуноливарний завод, де ремонтувалося сільськогосподарське знаряддя і виготовлялися дрібні запасні частини до них, макаронний, маслоробний, шкіряний заводи. 1922 року зроблено перші успіхи у відбудові соляних промислів. З початку серпня до середини жовтня у двох найбільших озерах, Сасик-Сиваському й Сакському, видобули понад 1,6 млн. пудів солі. Але для того, щоб її вивезти, необхідно було організувати й провести роботи щодо відродження торговельного флоту. На рейді стояло всього З придатних для перевезень суден, загальний тоннаж яких не перевищував тисячі пудів. Євпаторійські робітники за п’ять місяців 1922 року відбудували ще 12 кораблів вантажопідйомністю від 300 до 4 тис. пудів кожний, внаслідок чого через Євпаторійський порт з січня до вересня 1922 року тільки солі відправлено близько 600 тис. пудів.
1923 року стала до ладу електростанція. Через рік у Євпаторії створено кустарно-промислову кооперацію. Кустарі-одинаки об’єдналися в артілі, яких у 1925 році налічувалося 164. Вживалися заходи щодо розширення рибних промислів та забезпечення їх обладнанням.
Євпаторійська партійна організація, радянські органи велику увагу приділяли й розвитку курорту. Весь дачний район від Мойнакської лікарні по Мойнакському проспекту й вул. Гоголя було перетворено на курортну зону. Для зручності відпочиваючих на 4 км продовжено залізничну вітку, а до вокзалу проведено трамвайну колію.
За п’ятирічним планом розвитку курорту на будівельні роботи, починаючи від 1924 року, було відпущено 542 тис. крб., на гідротехнічні — 48 тис., на будівництво водогону, каналізації, а також електрифікацію — 216 тис. крб. 1924 року при управлінні курорту створено наукову курортну раду, а трохи пізніше відкрито біофізичний кабінет, реорганізований у 1926 році на біокліматичну станцію.
Рік у рік зростали ряди міської партійної організації. Якщо на початку 1921 року в ній налічувалося 124 члени і кандидати в члени РКП(б), то у червні 1924 року — 218 членів і 111 кандидатів у члени РКП(б). За ленінським призовом з січня до травня 1924 року в Євпаторії вступило до лав партії 137 чоловік. У комсомольській організації 1924 року налічувалося 358 юнаків і дівчат.
1927 року у місті працювали ремонтний, рибний, маслоробний, шкіряний заводи, вовнопрядильна фабрика, близько 20 кустарних майстерень. Відкрився новий корпус Мойнакської грязелікарні.
Кількість санаторіїв і будинків відпочинку зросла до 18, число ліжок в них — до 3639.
Ще 1923 раку припинилося зростання безробіття, почало помітно збільшуватися міське населення. 1924 року його чисельність досягла 17 290 чоловік. На центральних вулицях з’явилося електричне освітлення, відновився трамвайний рух, приведено в порядок тротуари. Силами населення посаджено сад ім. Караєва.
Уже в перші роки існування Радянської влади багато уваги приділялося розвиткові охорони здоров’я, народної освіти і культури. Було розширено міську амбулаторію, створено 3 дитячі амбулаторії очних і зубних захворювань, збільшено штат лікарів. З 1921 року працювали дитячі ясла. Вже до грудня 1920 року органами народної освіти відкриті 22 школи 1-го ступеня і 7 шкіл 2-го ступеня. У зв’язку з тим, що кількість неписьменних складала 21 500 чоловік, розгорнулася велика робота щодо ліквідації неписьменності. 1926 року в Євпаторії діяло 12 пунктів ліквідації неписьменності, в 14 школах навчалося 2243 учні, кількість учителів зросла до 60. При Євпаторійському театрі було створено драматичну трупу, яка з листопада 1920 року до вересня 1921 року поставила 130 вистав, дала 220 концертів. 1921 року в місті засновано краєзнавчий музей, працювало 15 бібліотек. Видавалася повітова газета.
У 1918—1921 рр. в Євпаторії жив і працював видатний радянський художник-баталіст М. С. Самокиш. Тут він написав близько 30 картин, серед них: «Захист Червоного прапора», «На пляжі», «Купання червоноармійців у Євпаторії», «На березі моря» та інші. У 1924—1926 рр. тут лікувався М. О. Островський. Приїздив сюди і В. В. Маяковський, що присвятив місту вірш «Євпаторія».
За роки індустріалізації у Євпаторії були збудовані нові промислові підприємства, в т. ч. 1928 року — мотороремонтний (на базі колишнього чавуноливарного) та пивний заводи, 1931 року — трикотажна фабрика. 1936 року почалося будівництво міськпромкомбінату. У передвоєнні роки стали до ладу нові м’ясокомбінат, винний, молочний і хлібний заводи, обладнані першокласним устаткуванням вітчизняного виробництва. Численні дрібні соляні промисли, розкидані навколо міста, об’єдналися в 2 механізованих підприємства. Великим виробництвом у Євпаторії став кам’яний кар’єр, де важка ручна праця була замінена каменерізними машинами. Дрібні кустарні майстерні перетворилися на артілі, яких у 1930 році налічувалося 23, а в 1931, після об’єднання — 14. Наприкінці 30-х років деякі з них стали значними підприємствами (артіль «Червоний текстильник»— 299 робітників, артіль «Промшвей» — понад 300)6. 1941 року в Євпаторії налічувалося 36 підприємств, де було зайнято 3294 чоловіка. Якщо в 1931 році підприємства випускали промислової продукції на 5,4 млн. крб., у 1935 — на 20,4 млн. крб., то в 1941 — на 62 млн. карбованців. 1930 року обсяг перевезень порту досяг 254 тис. тонн, причому домінуючим був вивіз солі (88 проц.), будівельного каменю, зерна тощо. Сіль експортувалася в країни Південної Америки, Японію, продукція Сакського хімічного заводу —в Румунію. Порт мав 3 пристані: пасажирську, для хлібних вантажів і для нафтопродуктів. При ньому був допоміжний флот, що складався з буксирного й моторного катерів, 7 несамохідних барж вантажопідйомністю до 50 тонн, несамохідної баржі вантажопідйомністю близько 500 тонн і теплоходу «Турист».
Широко розгорнулося соціалістичне змагання. 11 січня 1936 року всі місцеві підприємства брали участь у т. зв. стахановській добі. Того дня робітники кам’яного кар’єру виконали план на 140 проц. 1937 року на трикотажній фабриці з 896 робітників 335 були стахановцями, на ремонтному заводі, де працювало понад 300 чоловік — 121, на хлібозаводі — 170, серед будівельників — 350 стахановців та 125 ударників.
1936 року Раднарком РРФСР ухвалив рішення про перетворення Євпаторії на зразковий дитячий курорт. На будівництво й реконструкцію санаторіїв та будинків відпочинку за десятиріччя (1930—1940 рр.) витрачено 70 млн. крб. 1940 року в Євпаторії вже працювало 36 санаторіїв та будинків відпочинку на 7020 місць, у т. ч. 17 дитячих санаторіїв на 3260 місць. Усі діти дошкільного віку, які перебували на лікуванні протягом тривалого часу, навчалися у школах при санаторіях.
До 1941 року населення Євпаторії досягло 47 тис. чоловік. Щороку збільшувався бюджет міськради на курортне й комунальне будівництво. Якщо в 1932 році він складав 1,8 млн. крб., то в 1940 році — понад 3,3 млн. карбованців.
Для благоустрою Євпаторії велике значення мало будівництво водогону, протяжність якого до 1935 року склала 6,6 км. 1937 року почалося спорудження його другої частини. З приєднанням у 1935 році міської лінії до високовольтної лінії електропередач Севастопольської ДРЕС значно поліпшилося постачання промисловості й населення електроенергією. Перед Великою Вітчизняною війною площа зелених насаджень у місті становила близько 20 га. 1933 року закладено оранжерею, у 1934 — розсадник. До 1937 року заасфальтовано кілька центральних вулиць і Театральну площу. Через 2 роки міська Рада виділила на будівництво шляхів 713 тис. крб., що дало можливість заасфальтувати ще кілька вулиць. Міським відділом комунального господарства було проведено велику роботу щодо поліпшення вуличного освітлення, будівництва набережної, розширення трамвайної мережі та автобусного сполучення.
До початку першої п’ятирічки в місті ліквідовано безробіття, трудящим встановлено гарантовану заробітну плату. До 1938 року фонд заробітної плати робітників і службовців підприємств державної промисловості збільшився порівняно з 1935 роком на 228 проц., місцевої промисловості — на 424 проц. У зв’язку із зростанням добробуту населення підвищився попит на продовольчі й промислові товари. Значно розширилася торговельна мережа: якщо 1931 року в Євпаторії було 58 крамниць і рундуків, то 1940 — 83.
1941 року в місті було 3 лікарні, 2 поліклініки, тубдиспансер, жіноча й дитяча (з молочною кухнею) консультації, медпункти на підприємствах, нічні санаторії, станції переливання крові й швидкої допомоги, будинок санітарної освіти. Тут трудилося близько 200 лікарів і понад 500 чоловік середнього й молодшого медичного персоналу.
Розпочату ще в перші роки Радянської влади ліквідацію неписьменності успішно завершено до 1937 року. У 1930—1931 рр. введено загальне початкове навчання, а до 1936 року в основному вирішено завдання переходу до загального семирічного навчання. Було створено педагогічний робітфак та педагогічне училище, школу трактористів і комбайнерів. 1940 року в 20 початкових, неповних середніх і середніх школах працювало 319 вчителів і навчалося понад 8 тис. дітей, у дитячих санаторних класах — 1350 дітей.
У місті відкрилося 2 літні театри. Музей поповнився новими експонатами. Велика виховна й культурно-масова робота з трудящими проводилася в 7 клубах, 5 кінотеатрах, 20 бібліотеках, загальний книжковий фонд яких становив близько 52 тис. томів. З 1929 року в Євпаторії видавалася районна газета «Коллективист». Одностайним голосуванням за кандидатів блоку комуністів і безпартійних трудящі міста висловили довір’я Комуністичній партії, схваливши її політику під час виборів до Верховної Ради СРСР 1937 року. Увага партійної організації, що об’єднувала 1941 року 820 членів і кандидатів у члени партії, а також комсомольської, у лавах якої перебувало 2430 чоловік, була спрямована на успішне виконання завдань третього п’ятирічного плану. У вересні 1939 року Євпаторійський райком партії було перетворено на міськком ВКП(б), його першим секретарем обрано Г. С. Сеніна, який у березні 1939 року представляв Євпаторійську партійну організацію на XVIII з’їзді ВКП(б). Активізувалася діяльність міської Ради, в 14 секціях якої працювало 220 депутатів і 489 активістів. Радянські, комсомольські й профспілкові організації посилювали роботу щодо патріотичного виховання трудящих.
Та мирну працю радянських людей перервав віроломний напад гітлерівської Німеччини на Радянську країну. У перші ж дні Великої Вітчизняної війни всі підприємства й установи міста перебудувалися на воєнний лад. Під неослабним контролем Ради, Євпаторійської партійної організації здійснювалися мобілізація до лав Червоної Армії, формування народного ополчення, в яке до кінця липня записалося 5325 місцевих жителів.
Сотні євпаторійців добровільно пішли на фронт. До бойової готовності була приведена протиповітряна оборона, організована мережа постів для спостереження за ворожими літаками, посилена охорона підприємств. Для боротьби з диверсантами і шпигунами створено винищувальний батальйон у складі 223 чоловік (командир А. Мартиненко, комісар Г. О. Хачирашвілі).
Промислові підприємства почали випускати продукцію для фронту. Всі здравниці, крім дитячих кістковотуберкульозних, були перетворені на евакогоспіталі. З наближенням до міста фронту партійній радянські організації все ширше розгортали роботу щодо евакуації госпіталів, населення, промислових підприємств, майна.
31 жовтня 1941 року німецько-фашистські загарбники вдерлися до Євпаторії. Розпочався тяжкий період окупації, що тривав майже два з половиною роки. Гітлерівці вивозили з міста матеріальні цінності й продовольство. Пляж і набережна були обнесені колючим дротом та заміновані. Кривавими репресіями фашисти намагалися домогтися від населення рабської покори. 23 листопада вони вчинили першу масову розправу над мирними жителями. Близько 700 дітей, чоловіків і жінок, у яких спочатку відібрали цінні речі, напівроздягнутих вивезли за місто і там розстріляли. Невдовзі після цього під час облави, вчиненої у ряді кварталів, знищено ще до 150 чоловік. 5—9 січня 1942 року гітлерівці розстріляли близько З тис. мешканців міста. У старій частині Євпаторії фашисти винищили чоловіче населення віком від 14 років і більше. Всього гітлерівські злочинці розстріляли й закатували тут більше 12 тис. радянських громадян. Понад 5 тис. жителів було вивезено на каторжні роботи до Німеччини. На місці масового розстрілу євпаторійців у районі Красної Гірки (північна частина міста) та на території контори експедиції глибокого буріння після війни споруджено пам’ятники жертвам фашизму.
Незважаючи на лютий терор, місцеві жителі піднімалися на боротьбу з фашизмом. Під час тимчасової окупації в Євпаторії діяло 8 підпільних груп, що об’єднували 45 патріотів. 1942 року створено підпільні групи «партійних і безпартійних більшовиків», групу лікарів, групу «ВФ» («Винищуй фашистів»), комсомольську групу. Організатором і керівником підпільної комсомольської групи був комуніст з 1921 року О. І. Галушкін, що працював до війни секретарем Сімферопольського міськкому партії. Комсомольці приймали зведення Радінформбюро, розмножували їх і розповсюджували серед населення. У травні 1942 року учасників групи вистежили й розстріляли карателі. До 1943 року оформилися групи підпільників на мотороремонтному заводі (очолював О. С. Чепурний) та при електростанції (керівник М. П. Штригель), а також 2 групи з колишніх військовополонених під керівництвом П. І. Хлебникова і С. Г. Пащенка.
Хоробро бився з окупантами Євпаторійський партизанський загін, сформований у жовтні 1941 року. Командиром його спочатку був 1. А. Калашников. У загоні налічувалося 163 чоловіка, ядро становили комуністи (62 чоловіка) й комсомольці (19 чоловік). Місцем бойових дій партизанів було Кримське мисливсько-заповідне господарство. Зазнаючи постійних переслідувань з боку ворога, загін провів (до реорганізації у жовтні 1942 року) 52 бойові операції, у т. ч. здійснив 3 напади на ворожі гарнізони, знищив велику кількість бойової техніки й ворожих солдатів. Весь особовий склад загону за бойові заслуги в боротьбі проти німецько-фашистських загарбників нагороджено медалями «За оборону Севастополя», «Партизану Великої Вітчизняної війни» 1-го і 2-го ступенів. Орденом Червоного Прапора нагороджено командира загону Д. П. Єрмакова, комісара С. А. Муковніна, начальника штабу О. Д. Махнєва та інших.
У грудні 1941 року до євпаторійського берега підійшли 2 радянські катери. Один з них повернув до т. зв. хлібної пристані, а другий, не зменшуючи швидкості, направився до головного пасажирського причалу. Гітлерівський вартовий, почувши з катера німецьку мову, кинувся приймати кінці. Але на берег зійшли моряки-чорноморці під командуванням мічмана Ф. Ф. Волончука. Знявши вартових на пристані і при виході в місто, вони взяли 12 полонених, документи поліцейського й жандармського управлінь, автомати, гвинтівки та інші трофеї, підпалили будинок міської управи, 3 ворожі шхуни і пасажирську пристань з прилеглими до неї складами. Знищені були десятки гітлерівців. Десантники визволили з фашистського полону 100 радянських громадян. Це був малий розвідувальний рейд.
Через місяць, у ніч на 5 січня 1942 року до Євпаторії підійшов великий десант на тральщику «Взрыватель» та семи катерах. Командував групою кораблів уродженець Євпаторії капітан 2-го рангу М. В. Буслаев, керували десантною операцією командир батальйону морської піхоти К. Г. Бузинов і комісар А. G. Бойко. Серед десантників була велика група робітників євпаторійської міліції: начальник міськвідділу П. В. Березкін, міліціонери А. С. Пересунько, С. В. Горчаков, І. А. Кисляк, П. Ф. Пузик, Є. І. Кудінчиков, М. К. Андриуца, а також чекісти С. Т. Іванов, Л. М. Полонський та інші. Несподівано атакувавши фашистів, моряки до 7 години ранку з допомогою жителів очистили від ворога майже все старе місто. Проте закріпити досягнутий успіх їм не вдалося: сильний шторм, що піднявся на морі, перешкодив доставити підкріплення. Фашистське командування кинуло в район Євпаторії 2 дивізії та 18 бомбардувальників. Перебуваючи в оточенні, моряки героїчно билися до останньої гранати, до останнього патрона. Частина чорноморців загинула, 48 чоловік, прорвавши оточення, пішли в каменоломні, а звідти — у навколишні села, і згодом знову воювали на фронті. На ознаменування подвигу моряків-десантників поблизу міста на узбіччі сімферопольського шосе встановлено пам’ятник.
У бою під Євпаторією загинув гвардії генерал-майор авіації, Герой Радянського Союзу М. О. Токарев. 30 січня 1944 року радянська повітряна розвідка виявила в Євпаторійському порту великий фашистський транспорт і десантні баржі. Льотчиків, що атакували ці судна, ворог зустрів шаленим вогнем, і вони не змогли виконати завдання. Тоді в повітря піднявся командир дивізії М. О. Токарев. Він потопив транспорт, але загинув у цьому бою. На Театральній площі міста М. О. Токареву споруджено пам’ятник.
13 квітня 1943 року війська 4-го Українського фронту визволили Євпаторію. Першим до міста увійшов рухомий механізований загін під командуванням Героя Радянського Союзу гвардії підполковника Л. І. Пузанова. З’єднанням і частинам, що особливо відзначилися в боях за визволення міста — 24-й гвардійській стрілецькій дивізії, 22-у гвардійському артилерійському полку, 512-у окремому вогнеметному танковому батальйону, 14-у винищувально-протитанковому артилерійському полку — присвоєно найменування «Євпаторійських», у Москві Батьківщина салютувала визволителям. У зв’язку з двадцятип’ятиріччям від дня визволення міста колишньому командиру 14-го Євпаторійського винищувально-протитанкового артилерійського полку І. І. Мозгунову рішенням міськкому партії і міськвиконкому присвоєно звання почесного громадянина Євпаторії.
Близько 5 тис. євпаторійців самовіддано билися з ворогом на фронтах Великої Вітчизняної війни. Серед них Герої Радянського Союзу Ф. С. Дяченко, В. І. Єрошенко, С. П. Кострицький, О. І. Кузнецов, Г. В. Тучин. Учасник оборони Одеси, Севастополя, Кавказу, командир ланки сторожових катерів Ф. С. Дяченко виявив героїзм під час форсування протоки й висадки морського десанту на Керченський півострів у листопаді 1943 року, за що удостоєний цього високого звання. Підполковник В. І. Єрошенко, будучи заступником командира бомбардувального полку, за роки війни здійснив 205 успішних вильотів. Командир дивізіону торпедних катерів контр-адмірал С. П. Кострицький удостоєний звання Героя Радянського Союзу за участь у розвідці боєм та організацію висадки десанту в порту ворога, за знищення п’яти транспортів гітлерівців. Старшина підрозділу О. 1. Кузнецов одним з перших разом зі своїми бійцями форсував Одер у складі штурмової групи, що, відбивши 12 атак ворога, утримувала зайнятий плацдарм до підходу підкріплення. Указом Президії Верховної Ради СРСР від 24 квітня 1945 року він був удостоєний за цей подвиг звання Героя Радянського Союзу. Г. В. Тучин, що перебував у діючій армії з початку війни, воював на багатьох фронтах. Командуючи ротою під час взяття плацдарму на березі Вісли, виявив велику особисту мужність, своїм прикладом запаливши бійців, повів їх за собою, що вирішило результат битви на важливому рубежі. Під час цього бою Г. В. Тучин був смертельно поранений. Смертю хоробрих у бою під Констанцею 1944 року загинула комуністка Л. Я. Верещагіна, що брала участь в обороні Севастополя, а також у багатьох десантах. Її нагороджено орденами Вітчизняної війни 1-го і 2-го ступеня, медаллю «За оборону Севастополя». Радистка Л. С. Мартищенко-Базенькова у лютому 1945 року виконувала відповідальне завдання в тилу ворога і виявила при цьому велику мужність і відвагу. Подвиг радянської розвідниці ліг в основу радянсько-угорського фільму «Альба Регія». Високу військову майстерність та відвагу виявив Є. Б. Єфет, який командував міноносцем «Гордый» на Балтійському морі. Зараз у Євпаторії живуть і трудяться, ведуть активну громадську і військово-патріотичну діяльність 12 Героїв Радянського Союзу. 9 травня 1973 року на честь євпаторійців, що загинули в роки громадянської та Великої Вітчизняної воєн, встановлено обеліск вічної Слави.
Німецько-фашистські загарбники завдали місту величезних збитків, що обчислювалися сумою 44,4 млн. крб. Будинки були зруйновані й спалені, майже повністю знищені промислові підприємства, у т. ч. трикотажна фабрика, винний, рибний, круп’яний і хлібний заводи, висаджені в повітря електростанція, порт, залізничний вокзал, розібрані трамвайні колії, виведені з ладу комунальні підприємства, дуже пошкоджені водогін і електрична мережа. З 38 санаторно-курортних закладів збереглося лише 6, але й вони потребували великого капітального ремонту. Населення скоротилося удвоє.
Перед міською партійною організацією і органами Радянської влади, що поновили роботу наступного дня після визволення Євпаторії, постали завдання щодо налагодження життя міста, мобілізації його жителів на відбудову господарства, спорудження підприємств, здравниць, на допомогу фронту. Одразу ж після вигнання окупантів були відкриті 2 пекарні, кілька крамниць, пошта, радіовузол. До початку травня 1944 року став до ладу коптильний цех рибозаводу, черепашкова фабрика, молокозавод, 7 артілей. Почалося обладнання соляних промислів, наведення порядку в соляних басейнах. Розчищалися пристанційні колії, налагоджувалося водопостачання.
До червня 1944 року в лавах Євпаторійської партійної організації налічувалося 150 комуністів. Було створено 10 первинних організацій, на всіх підприємствах і в установах діяли профспілкові організації, що охоплювали понад 95 проц. робітників і службовців. На відбудові міста працювало 1140 комсомольців.
З ініціативи міськкому партії було створено 110 черкасовських бригад, які провели велику роботу щодо відродження міського господарства. За короткий час— з травня до вересня 1944 року — черкасовці відпрацювали близько 40 тис. людино-днів. їх силами відбудовані інфекційна лікарня, 3 дитячі садки, ясла, міська поліклініка та ряд інших будівель. Партійні організації розгортали широку роз’яснювальну роботу щодо ознайомлення трудящих з основними завданнями четвертої п’ятирічки. Третя міська партійна конференція, яка відбулася у січні 1948 року, зазначила, що одним з головних завдань комуністів і всіх трудящих міста є боротьба за виконання планів п’ятирічки, й накреслила шляхи для успішного втілення їх у життя.
1950 року у 109 партійних організаціях міста на обліку перебувало вже 1337 членів партії й кандидатів у члени ВКП(б). Вони очолили соціалістичне змагання, яким на той час було охоплено понад 80 проц. робітників підприємств, будов і транспорту. Трудящі домоглися підвищення продуктивності праці, економії сировини й матеріалів, зниження собівартості продукції, ритмічної роботи виробництва. Промислові підприємства щороку збільшували випуск продукції: якщо 1948 року вони дали її на 27 млн. крб., то в 1950 — більше як на 87 млн. крб. Великих успіхів досягли колективи міськпромкомбінату, рибного й винного заводів, артілі «Стахановець» та ін. В авангарді боротьби за дострокове виконання завдань п’ятирічки йшли комуністи, серед них модельник ремонтного заводу Г. П. Киндриянов (ветеран заводу, згодом делегат XXII з’їзду КП України), формувальник Ф. Ф. Кузнецов та інші, що систематично виконували виробничі норми на 200—300 процентів.
До 1950 року відбудову промисловості в основному завершено. 25 підприємств давали продукції більше, ніж вся промисловість міста довоєнного 1940 року. Було створено 3 будівельні організації, 6 автотранспортних господарств, відбудовано морський порт. Тоді ж завершилося спорудження високовольтної лінії Саки— Євпаторія, внаслідок чого значно зросло споживання електроенергії підприємствами. Було електрифіковано всі житлові будинки, поліпшувалося освітлення вулиць.
Відновлювалося курортне господарство. Якщо 1944 року в Євпаторії працювало 4 санаторії на 510 ліжок, то 1951 року — 25 санаторіїв на 4665 ліжок. У 1951 році в Євпаторії за путівками і курсівками лікувалося й відпочивало понад 32 тис. чоловік.
Включившись 1946 року в соціалістичне змагання з Феодосією за якнайшвидшу відбудову й благоустрій міста, євпаторійці багато зробили в справі будівництва житла й комунально-побутових закладів, впорядкування парків, садів, вулиць, дворів. Одне з найулюбленіших місць відпочинку — сквер на вулиці Гоголя — було розбито жителями на місці пустиря. Тільки 1950 року здано в експлуатацію понад 6 тис. кв. метрів житлової площі.
В Євпаторії працювали 2 лікарні, 2 поліклініки, дитяча консультація з молочною кухнею, зубопротезна поліклініка, тубдиспансер, станція швидкої допомоги.
У 12 школах міста навчалося понад 6,5 тис. учнів. Були створені школа робітничої молоді, школа механізації сільського господарства, морехідна школа.
Дальшого розвитку у 50-і та 60-і роки набула промисловість міста. Було значно розширено ремонтний завод — збудовані нові цехи (ковальський, термічний, газозварювальний), введено в експлуатацію дослідну дільницю. Підприємство поповнилося новим устаткуванням. Шліфувальні верстати, 40-тонні гідравлічні преси, що виготовлялися тут, вивозилися не тільки в усі республіки нашої країни, але й експортувалися у 36 держав світу.
Наприкінці 50-х років було здійснено реконструкцію винного, пивобезалкогольного й рибного заводів, міськпромкомбінату, харчокомбінату, хлібокомбінату, м’ясокомбінату.
Дрібні підприємства поступалися місцем великим, оснащеним сучасним устаткуванням. Виросла нова галузь промисловості — хімічна, дальшого розвитку набули легка й харчова промисловість. 1959 року робітники євпаторійського ремонтного заводу включилися в рух за комуністичну працю. Незабаром ним було охоплено 165 бригад, дільниць, змін і цехів інших промислових підприємств. До початку восьмої п’ятирічки в цьому русі брали участь 471 колектив, понад 16 тис. трудящих.
Трудівники Євпаторії успішно вирішили завдання восьмої п’ятирічки. Протягом 1966—1970 рр. колективи промислових підприємств виробили продукції на суму понад 300 млн. крб. Випуск валової продукції за цей час збільшився на 61 проц. Продуктивність праці зросла на 37 процентів.
У місті 12 будівельних організацій, в яких працює 4,5 тис. чоловік. Тільки за роки восьмої п’ятирічки ними здано в експлуатацію 95 тис. кв. метрів житла, міську лікарню, поліклініку, школу, 5 дитячих садків. Відкрито 57 нових підприємств громадського харчування і 45 крамниць. Споруджені нові молокозавод, хлібозавод, холодильник, 2 будинки побуткомбінату, фабрика ремонту взуття, друкарня тощо. У цьому чимала заслуга комплексної бригади, очолюваної заслуженим будівельником УРСР комуністом С. С. Супонєвим, бригад Ф. В. Левадорова й В. М. Аличкіна — делегата XXII з’їзду КПРС — та багатьох інших.
Авангардна роль у всесоюзному соціалістичному змаганні, що розгорнулося до Ленінського ювілею, належала колективам морського порту й залізничної станції, швейної та меблевої фабрики, винозаводу. До Ленінської книги трудової слави були занесені 20 підприємств і організацій. Медаллю «За доблесну працю. На відзнаку 100-річчя з дня народження Володимира Ілліча Леніна» нагороджено 3158 євпаторійців.
За успіхи, досягнуті у першому році дев’ятої п’ятирічки, на обласну Дошку пошани занесено колектив автотранспортного підприємства, на міську — ремонтного й рибного заводів, хлібокомбінату, товарної станції. Переможця змагання на честь XXIV з’їзду КПРС— колектив комуністичної праці станції Євпаторія-Курорт нагороджено Почесною грамотою Придніпровської залізниці.
182 передовики соціалістичного змагання за успішне виконання завдань восьмого п’ятирічного плану удостоєні орденів і медалей Радянського Союзу, серед них ордена Леніна: В. О. Жидких — шофер автотранспортного підприємства, П. Г. Капінус — бригадир теслярів-личкувальників тресту «Євпаторіябуд», В. В. Метаксов — завідуючий виробництвом кафе «Супутник»; ордена Жовтневої Революції: Л. Г. Нестеренко — директор автотранспортного підприємства, К. О. Рожкова —завідуюча дитячим об’єднанням лікарні й поліклініки, М. М. Сухарева — швачка-мотористка швейної фабрики та інші.
Велику увагу в роки повоєнних п’ятирічок партійні й радянські організації приділяли дальшому розвиткові курорту, розширенню його лікувально-оздоровчої бази, поліпшенню діагностичної, лікувальної й культурно-масової роботи. Ще 1954 року Радою Міністрів СРСР було розроблено ряд заходів, спрямованих на дальший розвиток міст і курортів Кримської області у 1955—1958 роках. Відповідно до цієї постанови Євпаторійському курорту на будівництво новихздравниць, їх обладнання і благоустрій виділялося 30 млн. крб.. Було проведено повну реконструкцію Мойнакської грязелікарні, що стала найбільшою і найупорядкованішою в СРСР. Відкрилися санаторій ім. XX з’їзду КПРС, будинки відпочинку «Маяк», «40 років Жовтня», нові корпуси в санаторіях «Жовтень», «Прибій» та ін., автопансіонат. У жовтні 1965 року Рада Міністрів УРСР вирішила подати допомогу місту Євпаторії у справі поліпшення культурного, торговельно-побутового й медичного обслуговування населення. У 60-х — на початку 70-х рр. стали до ладу або були розширені санаторії «Таврія», «Ювілейний», «Сонячний», ім. Ноговіцина, ім. Т. Г. Шевченка, «Чайка». У травні 1972 року прийняв відпочиваючих новий корпус пансіонату «Дніпро». Він споруджений з бетону і скла, відзначається сучасною архітектурою.
1972 року в місті функціонували 25 санаторіїв, у т. ч. 17 дитячих, 8 пансіонатів і будинків відпочинку, туристська база, а також 27 піонерських таборів, багато з яких взимку діяли як пансіонати і будинки відпочинку для дорослих. Кількість ліжок у них складала близько 30 тис. Тільки того року в Євпаторії відпочивало й лікувалося понад 900 тис. чоловік з різних республік нашої країни.
Клімат тут м’який, помірно вологий. Різких коливань температури протягом року майже не буває. Середньорічна температура +11,6 градуса. Кількість сонячних днів на рік — від 242 до 286. Євпаторія славиться піщаними пляжами — одними з кращих в СРСР. Через мілководдя прибережної смуги вода в затоці добре прогрівається і досягає у червні—серпні 23—26 градусів. Купальний сезон продовжується з травня по жовтень. У місті стало вже традицією щороку на початку червня відзначати як свято відкриття літнього сезону на курорті.
У санаторіях «Орлятко», ім. Н. К. Крупської, «Південний», Міністерства оборони СРСР лікують дітей, хворих на кістково-суглобний туберкульоз. Тут вони перебувають на повному державному утриманні до видужання. Санаторії «Здравниця», «Іскра», «Сонячний», «Батьківщина» призначені для лікування захворювань опоро-рухового апарату й наслідків поліомієліту. «Чайка». «Євпаторія», «Ювілейний», ім. В. 1. Леніна, ім. Рози Люксембург лікують дітей, хворих на ревматизм. «Змійа», ім. Т. Г. Шевченка — санаторії загальнотерапевтичного профілю. Всі дитячі здравниці розташовані на березі моря або поблизу нього.
На всю країну славляться євпаторійські піонерські табори, що виросли у південно-західній частині міста. Більшість з них — стаціонарного типу. Табори ім. Валентини Терешкової, ім. Олега Кошового, «Маяк» приймають одночасно за зміну близько тисячі дітей. Поряд з ними — великі гарні білокам’яні корпуси «Променистого», «Космоса», «Орлятка», «Сокола» та інших таборів. Тут добре обладнані пляжі, спортивні майданчики, їдальні, багато квітів. Одним з найулюбленіших у дітей є табір ім. Юрія Гагаріна. 1965 року сюди приїздив і зустрічався з піонерами перший у світі космонавт.
Багато в Євпаторії здравниць і для дорослих — «Ударник», «Жовтень», «Прибій», «Таврія», ім. 40-річчя Жовтня та ін. Серцем курорту називають грязелікарню «Мойнаки». Рік у рік збільшується її пропускна спроможність, зростає ефективність лікування, підвищується культура обслуговування хворих. Санаторії «Іскра» й «Батьківщина» завоювали звання колективів комуністичної праці, дитячий санаторій Міністерства оборони СРСР і «Жовтень» — звання здравниць відмінного обслуговування. Колектив турбази «Євпаторія» тричі за останні роки посідав перше місце у всесоюзному змаганні туристських баз країни. За підсумками всесоюзного змагання на честь Ленінського ювілею Євпаторія була визнана кращою здравницею країни, а 1971 року кращими в Криму — санаторій ім. 40-річчя Жовтня і піонер-табір «Золотий берег».
На курорті ведеться велика науково-дослідна робота. Тривалий час тут працювали професори О. К. Шенк, Б. Я. Яковенко, П. С. Медовиков. При Євпаторійській територіальній раді управління курортами профспілок діє клуб передового досвіду, у санаторіях проводяться наукові конференції, семінари, симпозіуми.
Багато сил і енергії віддають розвиткові курорту заслужені лікарі республіки: член Президії Верховної Ради УРСР К. М. Корольова, Є. Ю. Володимирська, С. С. Северинов, Л. Й. Померанський, М. Т. Воронова, доктор медичних наук Н. Є. Мольська та багато інших.
Понад 5,8 тис. комуністів працює в народному господарстві міста. 190 первинних партійних організацій охоплюють своїм впливом усі сторони його політичного, економічного й культурного життя. Міський комітет партії і міська Рада депутатів трудящих приділяють повсякчасну увагу дальшому поліпшенню роботи здравниць, промислових підприємств, будівельних організацій, торгівлі й громадського харчування, підвищенню ефективності громадського виробництва, розгортанню соціалістичного змагання, масово-політичній роботі серед населення, благоустрою й озелененню міста. Євпаторійську партійну організацію на XXIV з’їзді Комуністичної партії України представляли перший секретар міськкому партії В. В. Пєтунов, слюсар-інструментальник А. А. Яшкічев, шофер О. Я. Мещеряков. Делегатом XXIV з’їзду КПРС була бригадир комсомольсько-молодіжної бригади швейної фабрики Г. В. Литвиненко, делегатом ХХІІІ з’їзду Комуністичної партії України — шофер комуніст В. С. Щербань.
Велику й плідну роботу проводять 244 депутати міської Ради, в т. ч. 112 комуністів, 58 комсомольців. Серед депутатів — С. І. Білогубець, член партії з 1918 року, делегат Надзвичайного IV Всеросійського з’їзду Рад, колишній командир однієї з бригад Таманської армії, чий подвиг відображений О. С. Серафимовичем у «Залізному потоці», почесний громадянин Євпаторії. При міськраді створено 6 депутатських рад і 11 постійних комісій. Бюджет міської Ради на 1973 рік склав 7685 тис. крб. У практику роботи міської Ради міцно увійшла наукова організація праці. Спочатку вона була впроваджена у відділах міської Ради. 1972 року ради НОП створені на всіх підприємствах, у будівельних організаціях. Понад 30 років депутатом міськради був заслужений лікар РРФСР, кавалер ордена Леніна І. В. Буслаєв. За трудові й бойові заслуги, активну участь у громадському житті йому першому в Євпаторії присвоєно звання почесного громадянина міста.
Активну участь у боротьбі за виконання усіх рішень партії й уряду беруть комсомольські організації міста, що об’єднують у своїх лавах близько 7,8 тис. чоловік. У місті 72 комсомольсько-молодіжні бригади й колективи. 1,5 тис. юнаків і дівчат здобули почесне звання ударника комуністичної праці. Серед молоді набуло великого поширення соціалістичне змагання за професіями: «за кращого молодого будівельника», «кращу медсестру», «кращого молодого кондитера» тощо. При багатьох комсомольських організаціях створено «Службу комсомольської уваги». Комсомольська організація магазину «Дитячий світ» шефствує над родинами, в яких є близнята, комсомольські організації промторгу й курортторгу — над одинаками, хворими й людьми похилого віку.
Протягом останніх років міськвиконкомом проведено велику роботу щодо благоустрою і озеленення міста, впорядкування міських пляжів. Тисячі євпаторійців беруть участь у недільниках благоустрою міста, що стали вже традиційними. Якщо 1966 року на одного жителя припадало 14 кв. метрів зелених насаджень, то 1973 — вже 23. У змаганні за благоустрій і високу санітарну культуру Євпаторія не раз завойовувала першість серед міст Криму.
З кожним роком кращає Євпаторія, поліпшується побут її жителів. Милують око прямі, чисті, широкі нові квартали. 154 км вулиць заасфальтовано, на 125 км простяглися лінії освітлення. З Альминської долини прокладено водогін протяжністю 40 км, завдяки чому значно поліпшилося водопостачання міста. Почалася газифікація житлових будинків і промислових підприємств за рахунок природного газу, що надходить з Чорноморського району.
Рік у рік підвищується добробут трудівників міста. Понад 45 тис. євпаторійців є вкладниками ощадних кас, на їх особистих рахунках — 36,5 млн. крб. До послуг євпаторійців і відпочиваючих — 173 крамниці, 130 підприємств громадського харчування на 9,5 тис. місць, понад 500 рундуків, ларків, павільйонів, близько ста ательє, майстерень для ремонту взуття та одягу, перукарні, прокатні пункти. Є 3 готелі на 898 місць, банно-пральний комбінат. 1972 року магазинами було реалізовано товарів на 112,4 млн. крб., що на 12,4 млн. крб. більше, ніж попереднього року. Обсяг побутових послуг на душу населення становив 35 карбованців.
По різних маршрутах перевозять господарів міста та їх гостей 72 таксі, 63 автобуси, 40 сучасних трамвайних вагонів. Морський порт поповнився катерами на підводних крилах. На Євпаторійському рейді кидають якір комфортабельні лайнери «Молдавия», «Колхида», «Узбекистан» та інші, що курсують на лініях Чорноморського пароплавства.
Виключно великих успіхів досягнуто у справі охорони здоров’я. Якщо до революції в Євпаторії була одна лікарня на 60 ліжок, то тепер у місті 12 медичних закладів: міська лікарня на 300 ліжок, дитяча на 150 ліжок, пологовий будинок, 3 диспансери, 3 поліклініки, будинок санітарної освіти, санепідемстанція. У лікувальних і санаторних закладах міста працює 674 лікарі й 1844 медпрацівники середньої кваліфікації.
У місті 14 загальноосвітніх шкіл (у т. ч. заочна й вечірня школи робітничої молоді), музична школа, а також медичне, кулінарне, сільське виробничо-технічне училища, школа морехідного навчання, 31 дошкільний дитячий заклад. 596 учителів навчають близько 11,5 тис. дітей. Вчителька російської мови й літератури М. Ф. Станчо, вчитель математики Ф. О. Бартєнєв нагороджені орденом Леніна. У школах створені краєзнавчі музеї, куточки бойової і трудової слави, клуби інтернаціональної дружби. Понад 3 тис. дітей 1969/70 навчального року взяли участь у військово-спортивних іграх «Зірниця» й «Орлятко». Технічними й спортивними гуртками охоплено понад 5 тис. учнів. У грудні 1972 року відкрилася станція юних техніків.
Є міський і загальнокурортний будинки культури. Самодіяльному колективу міського будинку культури присвоєно звання народного театру. Тільки за останні 10 років він показав 700 спектаклів, які переглянули 300 тис. глядачів. Театр занесено до міської Книги трудової слави й удостоєно високого звання лауреата Української РСР. Понад 600 колективів художньої самодіяльності у Євпаторії об’єднують близько 7 тис. аматорів. У квітні—травні 1972 року вони взяли участь у фестивалі самодіяльного мистецтва, присвяченому дружбі народів. У червні тут відбулося велике свято праці й пісні. На гастролі до міста приїздять багато творчих колективів країни. У жовтні відкрилася виставка образотворчого й прикладного мистецтва, присвячена 50-річчю створення GPGP, на якій були представлені близько 70 робіт місцевих художників. Велику культурно-освітню роботу в Євпаторії ведуть 78 бібліотек, у фонді яких налічується близько 785 тис. книг. Тут працюють 3 стаціонарні та 2 літні кінотеатри.
1973 року євпаторійці передплатили 93 694 примірники періодичної преси, тобто на тисячу жителів припадає 1325 газет і журналів. Тиражем 17 200 примірників видається газета «Євпаторийская здравница» (орган міського комітету КП України й міської Ради депутатів трудящих, виходить з 1969 року 5 разів на тиждень). У місті працює літературне об’єднання, створене при редакції газети.
Поширенню політичних та наукових знань, атеїстичному вихованню трудящих міста сприяють 70 первинних організацій товариства «Знання», у 12 секціях якого— 1317 лекторів.
У життя мешканців міста входять нові свята й обряди: свято праці й пісні, урочисті проводи до лав Радянської Армії, посвячення у робітники, урочиста реєстрація шлюбів і новонароджених.
Новим важливим кроком у розвитку економіки й культури міста стали роки дев’ятої п’ятирічки. Ще 1969 року затверджено генеральний план розвитку Євпаторії, за яким передбачено створення міста-саду, комфортабельных умов для відпочинку й лікування радянських людей і, в першу чергу, дітей. Понад Сімферопольським шосе протяжністю 14 км виросте західний курортний район, де передбачається розмістити близько 50 тис. відпочиваючих. Тут будуються багатоповерхові готелі, пансіонати, кемпінги. У центральній частині міста між морем і проспектом Леніна — районі відпочинку й лікування дітей і дорослих — найближчими роками будуть зведені дев’ятиповерхові спальні корпуси санаторію «Таврія», пансіонату «Дніпро», міського піонерського табору «Вогнище», на набережній ім. Горького завершиться будівництво курортного центру. У південно-західному районі, зоні піонерських таборів і дитячих оздоровчих закладів, найближчим часом виросте піонерський табір санаторного типу на 6 тис. місць — Артек-2, територія якого становитиме 140 га. Це буде найбільший дитячий курорт країни. Над цією ударною комсомольською будовою шефствує Євпаторійська комсомольська організація. У лікувально-оздоровчих закладах, що працюють протягом цілого року, кількість місць збільшиться до 65 тис. До 1975 року заплановано спорудити водолікарню на 110 ванн, розпочати будівництво центральної курортної поліклініки, завершити будівництво другої черги санаторіїв «Ювілейний», ім. Ноговіцина, піонерського табору ім. Олега Кошового. Загальна площа зелених насаджень збільшиться до 130 га. З’являться нові парки й сквери у районі озера Мойнаки та у північній частині міста.
На північ від проспекту В. І. Леніна забудовується п’яти- й дев’ятиповерховими будинками й упорядковується житлова зона Євпаторії. За озером Сасик-Сиваш розміститься цілий комплекс спортивних споруд і станцій обслуговування. Промисловість та комунальні підприємства зосередяться за межами курортних зон і житлових районів.
Передбачається також будівництво палацу піонерів, будинку дитячої книги, дитячого широкоекранного кінотеатру. У місті почнуть працювати інститут дитячої курортології, будинок зв’язку, харчовий та торговельний технікуми. Планується відкрити новий будинок культури, автоклуб і яхт-клуб, 3 нових курзали, плавальні басейни, в яких підігріватиметься морська вода. Буде споруджено загальноміську набережну протяжністю до 30 км.
У міста з багатовіковою історією — великі плани, велике майбутнє.
І. М. ТАРВИНСЬКА