Нещеретове, Білокуракинський район, Луганська область
Нещеретове — село, центр сільської Ради. Розташоване в нижній течії річки Білої, притоки Айдара, за 16 кілометрів від районного центру Білокуракиного і за три кілометри від залізничної станції Чумбур на лінії Валуйки — Кондрашівська. Через село проходить шосейна дорога Старобільськ—Білокуракине. Населення — 1400 чоловік. До складу сільської Ради входять села Паньківка і Цілуйкове.
В околицях села досліджено пам’ятки кількох епох: кургани епохи міді-бронзи (III — початок І тисячоліття дон. е.), сарматські курганні поховання (III століття до н. е.— III століття н. е.), кочовницькі кургани та могильник салтівської культури (VIII — X століття н. е.).
Слобода Нещеретове виникла на початку XVIII століття. Першими її жителями були українські й російські селяни з Правобережної України та центра Росії, що втекли з кріпацької неволі. Оселившись на берегах річки Білої, вони будували свої житла в густих зарослях очерету. Нерідко покрівлі ледве виднілись з цих зарослів. Звідси й назва слободи — Нещеретове (нижче очерету). Від нього, очевидно, походить і поширене в селі прізвище Нещерет.
Вільне життя кріпаків, що втекли, тривало недовго. Влітку 1707 року за настійною вимогою поміщиків-кріпосників Петро І послав на Дон каральну експедицію під командуванням князя Ю. Долгорукого. Вона мала виловити всіх селян-утікачів.
Жителі Нещеретового, як і інших сіл на Айдарі не захотіли розстатися з волею. Вони взяли участь у повстанні під керівництвом Кіндрата Булавіна. Під час жорстокого придушення Булавінського повстання селище було спалене.
Друге народження Нещеретового відноситься до середини 30-х років XVIII століття, коли літом 1732 року в ці місця переселилися служилі люди Острогозького слобідського полку. В 1793 році в слободі проживало 655 душ чоловічої статі. Основним заняттям населення з давніх-давен було землеробство. Крім хліборобства, окремі сім’ї займалися бджільництвом і садівництвом.
Під час реформи 1861 року нещеретівці, як державні селяни, одержали по 6 десятин на ревізьку душу. На 1869 рік в Неіцеретовому було 264 двори і 1484 жителі. Село належало до Олексіївської волості Старобільського повіту.
Після реформи відбувається інтенсивний розклад нещеретівської земельної общини. Все чіткіше виділяються три основні угруповання: бідняки, середняки і куркулі. За даними перепису 1905 року, 24 проц. селянських господарств зовсім не мали посівів, 64 проц. обробляли від 5 до 7 десятин кожне. Збіднілі селяни, не маючи робочої худоби (таких було 23 проц.), здавали землю в оренду, а самі йшли в найми до сільських багатіїв і заможних господарів. Відомо, що в селі понад 30 проц. господарів користувалося найманою працею. Значна кількість селян не могла обробляти свої наділи власними силами, бо мала всього одну коняку. Вихід з цього становища селяни бачили в обробці землі супрягою. У 1905 році 100 господарів об’єднувалися в супряги. Примітивний рівень ведення господарства: обробіток землі ралами, дерев’яними боронами, сівба вручну, відсутність сівозмін та удобрення полів — призводили до низьких урожаїв. Так, у 1905 році в Нещеретовому було зібрано з кожної десятини в середньому по 2,5 цнт жита та 5,5 цнт ярої пшениці. Багато селян, не маючи змоги проіснувати з сім’єю від свого злиденного господарства, змушені були йти на далекі заробітки або займатися кустарними промислами. Кількість таких селян щорік зростала. Якщо в 1872 році 43 чол. одержали 3-місячні паспорти на відхід з села, то в 1892 році їх було 735.
За даними 1905 року в Нещеретовому налічувалось 24 сім’ї, для яких ремісничий і кустарний промисли були постійним заняттям. Найбільш поширеними професіями були колісники, бондарі, ковалі, кравці та шевці. В цей час у селі було 5 млинів і невеличка цегельня.
Економічне становище більшості нещеретівських селян було тяжким. Вони були приречені на виснажливу працю від зорі до зорі, голодування і часті хвороби. Селянин-бідняк вважав себе щасливим, якщо раз у рік, на свято, колов кабана. У звичайні дні його їжею були картопля та капуста, м’ясо в хаті бувало рідко. Житла будували з мергелю, покривали їх очеретом, освітлювали гасом. Повсякденний одяг більшість селян мала з домотканого полотна, пофарбованого домашнім способом. Жінки носили запаски з домотканого сукна і полотняні, розшиті узорами блузки. Для зими більшість селян мала кожухи з овечого хутра, заможніші — купували на ярмарках дублені кожухи і бурки з башликами (т. зв. кобеняки).
Через погані умови життя та відсутність медичної допомоги в селі майже щороку спалахували епідемії дифтериту, тифу тощо.
До революції ні лікарської дільниці, ні фельдшерського пункту в Нещеретовому не було. Найближче розташована Білокуракинська лікарська дільниця обслуговувала кілька волостей — понад 30 населених пунктів з населенням близько 43 тисячі.
Тяжке економічне становище переважної більшості селян призводило до загострення класової боротьби на селі. У 1905—1907 рр. у Нещеретовому діяла керована старобільськими більшовиками підпільна група. Її очолив місцевий селянин М. Крамар. Члени групи розповсюджували серед населення листівки революційного змісту, збирались на таємні сходки в Черемховому яру і Кленовому лісі. Літературу для агітаційної роботи в Нещеретове доставляли члени Старобільської соціал-демократичної групи — студенти Харківського університету М. В. Лихобабин та М. Д. Леляков. Під впливом революційної агітації і селянських заворушень, що розгорнулися в повіті, нещеретівські селяни захопили в 1906 році пасовиська, що належали поміщикам на хуторах Африці та Покровському.
Нещеретівська підпільна група проіснувала до травня 1907 року. Під час маївки в Черемховому яру її виявила поліція. Деяким учасникам маївки пощастило втекти. Решта, в т. ч. активні учасники підпільної групи М. П. Царевський, Я. М. Діденко і В. П. Царевський, була заарештована і відправлена до Старобільська. Повітовий суд присудив їх до кількох місяців примусових робіт, а керівника групи М. Крамара було відправлено до Харкова, де його засудив окружний суд.
Низьким був рівень освіти й культури дореволюційного села. На початку XX століття з 1027 чоловіків, що жили в селі, грамоту знали лише 272, або 26 проц., а з 1015 жінок — 28, тобто 2,7 проц. Учитися в земській і церковнопарафіальній школах, відкритих у 90-х роках XIX століття, мали змогу кожний третій хлопчик і кожна п’ятнадцята дівчинка.
У 1905 році в Нещеретовому відкрили невелику земську бібліотеку, в якій було 779 книжок. Нею користувалося 129 читачів.
Але, незважаючи на тяжке і безпросвітне життя, нещеретівські селяни зберігали народні звичаї та обряди, відзначали свята. Особливо яскравими були в Нещеретовому весільний обряд та проводи зими. В ніч під Новий рік молоді нещеритяни щедрували:
Щедрий вечір, добрий вечір,
Добрим людям на здоров’я.
Улюбленими народними піснями молоді, які вона виконувала з захопленням були «В кінці греблі шумлять верби», «Із-за гори та із-за кручі», «На городі верба рясна», «Ой у полі озеречко» та інші.
Після Великої Жовтневої соціалістичної революції здійснилась споконвічна мрія селян про землю і мир. У листопаді 1917 року в Нещеретовому була створена Рада селянських депутатів, головою якої було обрано місцевого селянина-бідняка Ч. Т. Хоменка, який до служби в царській армії був наймитом у місцевого багатія. Після російсько-японської війни він повернувся в село, провадив серед населення агітаційну роботу, спрямовану проти самодержавства. За це його переслідували, і він мусив виїхати з Нещеретового. Після Лютневої революції Хоменко знову повернувся в село і брав активну участь у соціалістичних перетвореннях на селі. Під керівництвом Ради були конфісковані землі поміщиків Зубиліних та Царевських, також націоналізовано спиртовий завод Ковтуна в сусідньому хуторі Африці. Повесні 1918 року 2385 десятин землі було розподілено між нещеретівськими селянами точно за числом їдців.
Але радість першої радянської весни була затьмарена вторгненням на Україну військ німецьких окупантів. У квітні 1918 року вороги захопили Старобільський повіт. У Нещеретовому, як і в інших селах, почалися терор, пограбування мирних жителів. Окупанти забирали зерно, худобу, продукти. Але в листопаді вони змушені були залишити цю територію. Село захопили білокозаки, яких вже в грудні звідси вигнали частини Червоної Армії. В Нещеретовому відновлюється Радянська влада. Місцевий ревком, головою якого став П. Т. Хоменко, провів велику роботу по мобілізації бійців для Червоної Армії. Захищати молоду Радянську республіку добровільно пішло багато молодих жителів Нещеретового.
Мирний перепочинок був недовгим. У червні 1919 року в цьому районі знову почалися бої. Село захопили денікінці. Хазяйнували тут білогвардійці недовго. Частини Червоної Армії на початку грудня 1919 року вигнали їх з села. Але мирному будівництву ще тривалий час заважали бандитські зграї. Ревком очолив боротьбу з бандитизмом. У селі було знешкоджено учасників куркульської банди, що замислили вбити членів Олексіївського волосного ревкому. Для захоплення бандитів було створено групу з чотирьох чоловік. Літньої ночі 1920 року С. Т. Авдюха, І. І. Заєць, Ф. К. Ковпаков та М. І. Кравцов непомітно підкрались до сараю, де збиралися бандити, роззброїли їх і відправили до Старобільська, в ЧК.
Повесні 1920 року були проведені вибори до сільської Ради, а в квітні цього року представники Нещеретівської Ради брали участь у роботі III повітового з’їзду Рад.
Важливим заходом було створення комітету незаможних селян, головою якого обрали місцевого активіста П. С. Коротенка.
У 1920 році сільська Рада відкрила в Нещеретовому початкову школу, а в 1923 році тут було організовано фельдшерсько-акушерський пункт. За активної участі молоді у 1921 році в селі відкрились клуб та бібліотека. Під керівництвом місцевого вчителя Г. Ф. Борисенка в клубі було організовано хор з 70 чоловік, оркестр народних інструментів у складі 30 чол. та драматичний гурток, який ставив популярні п’єси українських класиків. У 1923 році в нещеретівському клубі стали демонструвати кінофільми. Почали впроваджуватись у життя і нові, радянські обряди. В 1924 році сільська Рада провела першу урочисту реєстрацію новонароджених — «зорини».
У 1925 році в Нещеретовому розгорнулась велика робота по ліквідації неписьменності. В селі було створено понад 20 гуртків лікнепу. Активну участь в їх роботі брали вчителі місцевої школи та комсомольці. Нещеретівський комсомольський осередок, організований у 1925 році, був одним з перших сільських осередків Білокуракинського району.
У 1927 році початкову школу було перетворено на семирічку. Через 2 роки, в 1929 році, в селі було організовано перший піонерський загін.
Культурно-освітня робота, що розгорнулась у 20-х роках, дала позитивні наслідки. Одним з них було закриття церкви і розташування тут клубу. Рішення про це ухвалили загальні збори жителів села влітку 1925 року. Під ним підписалося майже все доросле населення Нещеретового.
Великі зміни в економічному житті села відбулися наприкінці 20-х років. У 1928 році 28 бідняцьких господарств об’єднались у перше товариство по спільному обробітку землі, назване «Перемогою». Головою товариства обрали активіста І. Д. Іщенка. Велика роль в дальшому розвитку колективних господарств належала створеному в 1929 році партійному осередку (секретар 3. Я. Кривенко). Наприкінці 1929 — на початку 1930 року в Нещеретовому організувались п’ять дрібних сільськогосподарських артілей, які наприкінці 1931 року об’єднались в один колгосп «Зоря Сходу». Земельний фонд артілі становив понад 6000 гектарів. У господарстві було 300 коней, 150 пар волів, 2 трактори, 2 молотарки і 3 нафтові двигуни, 3 тваринницькі ферми — молочнотоварна, свинарська і вівчарська. Для підготовки механізаторів правління колгоспу послало групу молоді на курси до Білокуракинської МТС.
Восени 1933 року до Нещеретового прибула тракторна бригада. 9 членів бригади були уродженцями села. Бригаду очолював сімнадцятирічний комсомолець з сусідньої Паньківки І. Т. Острогляд. Вже в перший день роботи трактористи підняли 28 га зябу. Все село вийшло дивитись, як працює в полі молодь. Якість роботи була відмінною. Навесні 1934 року молоді механізатори вирішили за рік підвищити продуктивність праці в 4 рази. Для цього кожний зобов’язався виорати за сезон 800 га, одержати врожай зернових не менше 18 цнт з кожного гектара, заощадити 5 проц. пального.
Бригада І. Острогляда успішно виконала свої зобов’язання і зайняла перше місце в районі. У грудні 1934 року члени бригади на нараді передовиків у Донецьку уклали договір на соціалістичне змагання з бригадою П. Ангеліної з Старобешівської МТС. Девізом роботи механізаторів стали слова «П’ятирічку — за 4 роки!». Вони вирішили довести виробіток на один трактор до 1000 га, а врожайність зернових — не менше як до 20 цнт з гектара, зекономити 8 проц. пального.
Зиму механізатори використали для відмінного ремонту тракторів та підвищення кваліфікації. Весну 1935 року вони зустріли у всеозброєнні. В гарячі дні сівби виконували по дві норми. За досягнення високих показників — виробіток 1258 га на кожний трактор — І. Острогляда та його товаришів по бригаді послали до Москви. Передових механізаторів прийняв нарком землеробства, цікава зустріч з московськими комсомольцями відбулася в ЦК ВЛКСМ. 5 січня 1936 року М. І. Калінін вручив нещеретівським механізаторам у Кремлі урядові нагороди. І. Т. Острогляд і Г. Т. Сухоставський були нагороджені орденом Леніна, 7 членів бригади — орденом Трудового Червоного Прапора, 1 — орденом «Знак пошани».
Успішна робота молодих механізаторів сприяла дальшому розвитку економіки нещеретівських колгоспів. У 1934 році великий колгосп «Зоря Сходу» розукрупнився на 5 артілей. Поряд з рільництвом в артілях успішно розвивалося тваринництво. Великих успіхів у 1938—1939 рр. добилась свинарка М. Павлюкова, яка одержувала від кожної свиноматки по 25 ділових поросят. За це її було удостоєно ордена Трудового Червоного Прапора.
У передвоєнні роки особливо широко розгорнулось культурне будівництво. В 1938 році почала працювати середня школа. Вона розташувалась у світлому двоповерховому будинку, спорудженому в центрі села. У 1938/39 навчальному році в нещеретівській середній школі навчалось понад 600 дітей колгоспників. Одним з найкращих у районі за своєю роботою був сільський клуб. Він мав стаціонарну кіноустановку, бібліотеку.
Розширив свою роботу сільський фельдшерсько-акушерський пункт. У селі відкрився родильний будинок.
Великою подією в житті трудівників Нещеретового були вибори до Верховної Ради СРСР, що відбулися в грудні 1937 року. Депутатом Ради Союзу по Старобільському виборчому округу було обрано їх земляка, бригадира тракторної бригади Г. Т. Сухоставського.
У 1938 році Нещеретове стало центром сільської Ради Білокуракинського району Луганської області. Населення його, за даними перепису 1939 року, становило 2302 чоловіки.
Тяжким випробуванням для нещеретівців, як і для всього радянського народу, стала війна. У Нещеретовому не було жодної сім’ї, яка б не проводжала на фронт батька, сина, чоловіка або брата. Сотні жителів села пішли захищати Батьківщину. Ті, що залишилися в тилу, всі сили віддавали фронту. Колгоспники, в основному жінки, організовано провели збирання і молотьбу, здавши більшу частину врожаю 1941 року до фонду оборони. Організовано було проведено і весняну сівбу. Але зібрати врожай 1942 року не вдалося. 13 липня Нещеретове було тимчасово окуповане німецько-фашистськими загарбниками.
Окупанти начисто пограбували село. Один за одним відходили від станції Чумбур ешелони, навантажені хлібом, худобою і різним майном. У Нещеретовому проводились облави, під час яких були схоплені і вивезені в Німеччину 45 юнаків і дівчат. Жорстокий окупаційний режим викликав протест у жителів села. У Нещеретовому було створено комсомольську підпільну групу, до якої входили І. П. та І. М. Царевські, М. Стрільцов, Г. Світличний. Молоді патріоти порушували телефонний зв’язок, перешкоджали просуванню ворожих ешелонів, відбили худобу, яку намагалися вигнати фашисти під час відступу.
26 січня 1943 року частини 172-ої стрілецької дивізії визволили Нещеретове. За час окупації фашисти завдали селу величезних збитків. Були дощенту зруйновані господарські будівлі, середня школа, медпункт та багато будинків колгоспників.
Активну участь у відбудові зруйнованого господарства колгоспів брали колишні воїни-фронтовики, що повернулися після перемоги в рідне село. Бригадиром тракторної бригади став колишній фронтовий шофер А. В. Федченко; інвалід війни орденоносець О. Р. Гончаров був обраний головою Нещеретівської сільської Ради. Добрих показників добилась за перші післявоєнні роки бригада овочівників, керована колишнім фронтовиком С. Т. Авдюхою. Багато сили доклав для відбудови господарства колгоспів рідного села учасник війни економіст О. Ф. Кравцов.
Завдяки допомозі держави і самовідданій праці колгоспників нещеретівські сільгоспартілі на 1947 рік відновили довоєнні посівні площі та поголів’я худоби. На початку 1953 року усі п’ять господарств об’єдналися в один колгосп «Перемога», що мав 6686 га сільськогосподарських угідь. Економіка його перші два роки була слабкою. Про це можна було судити хоч би з таких показників: середня врожайність у 1953 році становила 9,2 цнт з га; на 100 га сільськогосподарських угідь було одержано всього 38 цнт молока та 18 цнт м’яса.
Середньорічний надій молока на фуражну корову не перевищував 675 кг. Правління колгоспу та партійна організація накреслили конкретні заходи, спрямовані на піднесення громадського господарства. Головна увага приділялась підвищенню врожайності всіх культур, збільшенню продуктивності тваринництва та зниженню собівартості продукції. В результаті вжитих заходів вже в 1958 році середня врожайність зернових підвищилась до 18,6 цнт, середній надій молока на одну фуражну корову — до 1980 літрів, виробництво м’яса на 100 га сільськогосподарських угідь зросло до 30,7 центнера.
У січні 1959 року до колгоспу «Перемога» приєдналась сусідня сільськогосподарська артіль ім. Мічуріна (села Паньківка і Цілуйкове).
Нові перспективи відкрили перед трудівниками колгоспу рішення XXI з’їзду КПРС про семирічний план розвитку народного господарства нашої країни. Виконуючи семирічку, трудівники Нещеретового збільшили виробництво зерна з 33,4 тис. цнт у 1958 році до 37,2 тис. цнт у 1964 році, молока — з 10,1 тис. до 33,5 тис. цнт у 1965 році, м’яса — з 1,7 тис. до 4,04 тис. цнт. Порівняно з 1958 роком у 9 разів підвищилось виробництво соняшнику і в 4 рази — яєць.
Значно зросло поголів’я великої рогатої худоби — з 1388 голів у 1958 році до 3720 голів у 1965 році, в т. ч. корів з 535 до 1521 голови.
Ці успіхи позитивно відбились на зростанні валового доходу колгоспу. У 1966 році його сума становила 1,6 млн. крб. замість 401 тис. крб. у 1958 році. Велику роль у зростанні доходності багатогалузевого господарства відіграла створена у 1962 році в колгоспі «Перемога» група економічного аналізу, до якої ввійшло 13 чоловік. З ініціативи групи в колгоспі впроваджено внутрігосподарський розрахунок. Були заведені особисті рахунки на всіх трудівників, а це дало змогу значно поліпшити облік праці та удосконалити систему її додаткової оплати. Велику економію дало і скорочення адміністративно-управлінського персоналу.
Зростання доходів дало змогу артілі асигнувати значні кошти на придбання нової техніки, на господарське житлово-побутове і культурне будівництво. За роки семирічки колгосп збільшив свій машинно-тракторний парк до 45 тракторів, 10 зернових, 13 силосних комбайнів, 34 автомашин тощо. Обслуговувало колгоспну техніку 167 механізаторів. З 1958 по 1966 рік було споруджено 18 корівників, 2 свинарники, 2 гаражі, магазин, їдальню, дитячий садок, клуб, спортивний зал тощо.
Добре працює і нещеретівська група народного контролю, яка виступила в області ініціатором руху за виявлення нераціонально використовуваних земель. Тільки на території свого колгоспу ентузіасти виявили 84 га, які дають тепер господарству великий доход.
Нещеретівці одними з перших підтримали рух за комуністичну працю. В змагання включились рільничі бригади і ферми. Першими звання ударників комуністичної праці були удостоєні в 1959 році доярка М. П. Нещерет, свинарка К. М. Білоусова, телятниця П. Є. Чекотило, пастух Ф. С. Деряга. У 1966 році в колгоспі було вже 58 ударників комуністичної праці.
Комуністична партія і Радянський уряд високо оцінили працю нещеретівських колгоспників у післявоєнний час. Нещеретівські механізатори, полеводи, тваринники надійно тримають естафету ударників передвоєнних п’ятирічок. У 1949 році за вирощування високих урожаїв пшениці звання Героя Соціалістичної Праці була удостоена ланкова колишнього колгоспу ім. Мічуріна К. П. Світлична. У 1958 році урядовими нагородами було відзначено нову групу колгоспників. Орденом Трудового Червоного Прапора було нагороджено 3 чол., в т. ч. голову колгоспу П. І. Беденка, талановитого організатора виробництва. У 1966 році за високі показники в розвитку колгоспного виробництва орденом Трудового Червоного Прапора відзначено працю телятниці Г. М. Кийко, механізатора П. П. Дубового, відомого майстра високих урожаїв соняшнику; доярки Т. Ф. Єресько, яка добилася від кожної фуражної корови середнього надою молока по 2740 кг протягом трьох років.
У післявоєнний час неухильно підвищувався матеріальний добробут трудівників села. Колгоспний трудодень збільшився з 71 коп. у 1958 році до 3 крб. 45 коп. у 1966 році. Колгосп «Перемога» одним з перших у районі перейшов на грошову оплату праці.
Нещеретівська сільська Рада і правління колгоспу «Перемога» приділяють велику увагу поліпшенню побутових умов трудівників села. У Нещеретовому працюють 7 магазинів, чайна, кравецька майстерня, відділення зв’язку. Рік у рік зростає товарооборот підприємств торгівлі і громадського харчування. Якщо у 1958 році нещеретівці придбали товарів на суму 639 тис. крб., то в 1965 році ця сума становила 1730 тис. карбованців. Жителі села мають усі можливості гарно одягатися, по-сучасному і зручно обставляти квартири.
Рік у рік поліпшується медичне обслуговування населення. В Нещеретовому працюють аптека і лікарня з амбулаторним і стаціонарним (на 30 ліжок) лікуванням. Про хворих піклуються 3 лікарі, 6 фельдшерів і медичних сестер. Фельдшер Н. М. Іщенко три роки була на фронті. Повернувшись у рідне село, вона весь час працює в нещеретівській лікарні. За багаторічну, сумлінну працю, чуйне ставлення до людей вона нагороджена орденом «Знак Пошани».
Великі зміни відбулися за післявоєнні роки в галузі освіти й культури. Близько 50 проц. дорослого населення, яке народилося за Радянської влади, має неповну середню освіту, 27,7 проц.— середню і середню спеціальну, 3 проц.— вищу і тільки 20,3 проц.— початкову. В 1966 році в Нещеретовому працювали середня і дві початкові школи. В них навчалося близько 400 учнів. Колектив учителів нещеретівських шкіл постійно працює над підвищенням якості знань учнів. Однією з перших серед сільських загальноосвітніх шкіл області нещеретівська середня школа перейшла на навчання в класах-кабінетах. Велику увагу приділяють тут дослідницькій роботі. Гурток юннатів двічі (у 1962 і 1964 роках) було нагороджено грамотами Міністерства освіти Української РСР і ЦК ЛКСМУ.
Нещеретівські педагоги можуть по праву пишатися своїми вихованцями. Михайло та Борис Іванці закінчили Московський Державний університет ім. Ломоносова і тепер працюють на науковій роботі. Багато хто з випускників вчився в Московському Вищому технічному училищі ім. Баумана, Харківському політехнічному, Ленінградському медичному та інших інститутах країни. Чимало випускників шкіл, які здобули вищу освіту, залишились працювати в рідному селі. Головним агрономом колгоспу працює Д. К. Давиденко, головним зоотехніком — М. Г. Федченко, зоотехніком — Л. Ю. Кисловська. Любов до сільського господарства передається дітям від батьків. Так, дочка доярки Л. Діденко закінчила Харківський зооветеринарний інститут, а дочка іншої доярки — Н. Чухрай — вчиться в Українській ордена Трудового Червоного Прапора сільськогосподарській академії.
Батьківщина високо оцінила працю нещеретівських педагогів. П’ятеро з них нагороджені значком «Відмінник народної освіти УРСР». У 1966 році ордена «Знак Пошани» удостоєний директор школи М. Ф. Кисловський, медалі «За трудову відзнаку» вчителька JL М. Філіпова. Великою повагою серед трудівників села користується вчитель-пенсіонер І. І. Зайцев, учасник першої світової, громадянської і Великої Вітчизняної воєн, який понад 20 років учив нещеретівських дітей. Зараз він на пенсії, але, як і раніше, займається громадською роботою. За зразкову педагогічну діяльність і активну громадську роботу І. І. Зайцев нагороджений орденом «Знак Пошани».
Велику ідейно-виховну роботу проводить партійна організація колгоспу «Перемога». У 1967 році на обліку в ній перебувало 137 комуністів. У селі створено три лекторські групи, працюють 14 семінарів і політшкіл та школа комуністичної праці.
Комуністи подають приклад для всіх колгоспників. Вони працюють на основних ділянках колгоспного виробництва. Так, 42 комуністи є механізаторами, 24 — тваринники, 38 — працюють у рільництві. Кращі механізатори — І. А. Ганзій, В. М. Гринченко, І. Ф. Шиленко — стали майстрами квадратного посіву. В останньому році семирічки вони добились того, що в рільництві переважна більшість робіт провадиться без затрат ручної праці.
Невід’ємною рисою духовного життя трудівників Нещеретового є любов до книги. Кожний третій житель села — постійний читач сільської бібліотеки, книжковий фонд якої становить 8,5 тис. примірників. За рік на кожного читача припадає в середньому 18 прочитаних книжок.
Велику роботу серед дітей і юнацтва проводить бібліотека нещеретівської середньої школи, в якій налічується 3540 книжок. Багато колгоспників мають власні бібліотеки.
У 1964 році в Нещеретовому спорудили новий Будинок культури з залом для глядачів на 450 місць. Тут організовані хоровий, драматичний, танцювальний і вокальний гуртки художньої самодіяльності. Особливою популярністю користується драматичний колектив, яким керує вчителька М. І. Тремпольцева. Нещеретівські учасники художньої самодіяльності — незмінні учасники районних та обласних оглядів народних талантів. Частими гостями Нещеретового є артисти обласного драматичного театру і Луганської філармонії. П’ять раз на тиждень у Будинку культури демонструються кінофільми. Крім того, колгосп «Перемога» має дві кінопересувки, які обслуговують бригади і польові стани.
Продовжуючи чудові народні традиції, нещеретівці цікаво проводять свята зими, урожаю. Урочисто проходять вечори, на яких вшановують ветеранів і передовиків праці.
Так, у січні 1967 року в Будинку культури відбулося вшанування колгоспників-героїв праці. На вечорі були присутні 8 довоєнних орденоносців, членів першої тракторної бригади, а також нагороджені у післявоєнний час, були присутні молоді колгоспники, ветерани праці, шкільна молодь. Комсомольці піднесли героям праці квіти, подарунки. На закінчення вечора відбувся великий концерт учасників художньої самодіяльності.
Партійна та комсомольська організації надають великого значення розвиткові фізичної культури і спорту. В селі побудували спортивний зал, обладнали спортивні майданчики, де працюють різноманітні секції. Колгоспні футбольна і волейбольна команди ДСТ «Колгоспник» успішно виступають на першість Білокуракинського району.
Нещеретівці люблять своє село. Вони вирішили зробити його селом зразкового порядку. За цю справу гаряче взялись депутати сільської Ради — члени постійно діючої комісії по шляховому будівництву і благоустрою. Упорядковується шосейна дорога, що з’єднує село з Білокуракиним. У 1966 році прокладено 3 км водопроводу, майже на всіх центральних вулицях села висаджено тисячі фруктових і декоративних дерев, троянд тощо. У 1965 році закладено парк, у якому встановлено обеліск на честь 20-річчя Перемоги над фашистською Німеччиною.
Нещеретове — село суцільної електрифікації і радіофікації, багато його жителів мають телевізори та радіоприймачі.
В роки нової п’ятирічки (1966—1970 рр.) здійснюється реконструкція села, на яку передбачається витратити 2 млн. 300 тис. карбованців.
Історія Нещеретового — це історія працелюбних людей, які впевнено крокують до світлих вершин комунізму.
Л. И. АЛЕКСЕЕВА, М. Ф. КИСЛОВСЬКИЙ.