Біловодськ, Біловодський район, Луганська область (продовження)
Відразу ж після визволення Біловодська тут відновилася Радянська влада. Військово-революційний комітет, створений 7 січня 1919 року, підготував вибори волосної Ради робітничих і селянських депутатів. Скрізь по селах волості також організуються Ради селянських депутатів і комітети бідноти. 10—12 березня 1919 року відбувся перший волосний з’їзд Рад, на якому обговорювалися питання зміцнення Радянської влади і будівництва нового життя.
Організатором здійснення поставлених з’їздом завдань виступив більшовицький партійний осередок, утворений у Біловодську у квітні 1919 року, на чолі з робітником Б. Ф. Косяком.
Налагодити господарське будівництво перешкодили денікінці, які в червні 1919 року вдерлися до Біловодська. Почалися арешти радянських працівників і активістів.
Денікінці стратили учасників повстання В. С. Грішного, І. П. Степаненка, І. Я. Калюжного, П. С. Михайличенка, М. Т. Жукова, А. П. Назаренка.
Коли денікінці оголосили мобілізацію у «добровольчу армію», ніхто з біловодських селян не хотів воювати проти Червоної Армії, вони переховувались, а мобілізовані насильно прагнули втекти з білогвардійської армії.
У грудні 1919 року, відступаючи під ударами Першої Кінної армії на чолі з С. М. Будьонним, білогвардійці залишили Біловодськ. У Біловодську відновлюється Радянська влада.
Партійні осередки, яких у Біловодську було два, проводили велику роботу по організації і зміцненню органів Радянської влади. Біловодськ було поділено на десятихатки, від кожної з них у лютому 1920 року було обрано депутата до Ради.
Влітку 1920 року створюються комнезами, навколо яких гуртувалася селянська біднота. Поряд з проведенням великої виховної роботи серед населення, партійні осередки, комнезам здійснювали заходи по забезпеченню пролетарського Донбасу продовольством.
Хліба було багато, але він був зосереджений у куркулів, які всіма засобами намагалися приховати його від держави, закопували хліб у землю, гноїли і навіть спалювали. Але незважаючи на це, партійна організація при активній допомозі комнезаму та найбіднішого селянства вилучали лишки хліба у куркулів, виконали завдання по заготівлі сільськогосподарських продуктів. Делегація шахтарів Донбасу, яка приїжджала до Біловодська, висловила партійній організації, Радам, комнезамам та всьому найбіднішому селянству волості подяку за присланий хліб.
Тим часом куркулі всіляко чинили опір заходам Радянської влади. У волості з’являються куркульські банди, які підтримували зв’язок з Махном і діяли за його вказівками. Банди Саєнка, Гавриша, Блохи та інші не раз нападали на Біловодськ та села волості, грабували населення, по-звірячому катували і вбивали людей, відданих Радянській владі. Під час нападів банд загинуло понад 150 біловодчан.
Велику роль в боротьбі проти терору куркульських банд відіграв ревком, до складу якого входили О. І. Дяченко, І. М. Волков, Г. Л. Ткаченко та інші. З комуністів і членів комнезаму було створено загін самооборони, який завдавав дошкульних ударів бандитам.
У вогні громадянської війни, в боротьбі з бандитизмом народився комсомол Біловодська. У 1921 році тут створюється комсомольський осередок. Спочатку до його складу входило 17 чоловік. Вони брали найактивнішу участь в ліквідації неписьменності серед дорослих і в культурно-освітній роботі. При клубі було створено школу політ-грамоти, де вечорами навчалися 50 батраків. Школою керував комсомолець М. Г. Шуліка. Комсомольці-культармійці Г. А. Чернова, О. О. Новиков (пізніше Герой Радянського Союзу, полковник авіації), П. Г. Михайлов та багато інших, організовували голосні читання газет і журналів.
У 1927 році куркулі по-звірячому вбили улюбленця молоді Біловодська, одного з найактивніших культармійців М. Д. Алексеева.
У 1920—1925 роках біловодські комуністи проводять велику роботу по відбудові господарства, борються з розрухою і голодом. У селищі створюються кредитна кооперація і машинно-кінні товариства селян. На хуторі Веселому і в селі Новоспасівці найбідніші селяни об’єдналися в товариства по спільному обробітку землі (ТСОЗ), яким волосна Рада передала землі, конфісковані у Троїцької церкви та у куркулів-відрубників. У тих же відрубників було конфісковано для ТСОЗів реманент і робочу худобу. Радянський уряд видавав тсозівцям кредити на пільгових умовах для придбання сільськогосподарських машин. Деркульський і Лимарівський державні кінні заводи допомагали ТСОЗам кіньми, реманентом, насінням тощо. Першими головами ТСОЗів стали активні учасники громадянської війни В. Т. Козюменський і Г. Л. Ткаченко.
Коли почалася колективізація, Веселівській ТСОЗ у 1929 році прийняв статут сільськогосподарської артілі і дістав назву «Червоний партизан». На базі Новоспасівського ТСОЗу в 1932 році було утворено кінний завод № 87 ім. Петровського.
Колективізація сільського господарства у Біловодську проходила успішно. Основна маса біднішого селянства, а також середняки вступили в колгоспи у 1929— 1930 роках. Тут виникли сільгоспартілі «Краща доля», ім. Ворошилова, «Політвідділ», ім. Леніна. Від держави вони одержали у безплатне користування понад 21,7 тис. га землі. Колгосп «Краща доля» спочатку об’єднував 140 дворів, у тому числі 85 бідняцьких господарств і 55 середняцьких. Першим головою його був І. П. Болдарєв. У колгоспі усуспільнили посівний матеріал, реманент, робочу худобу. Через кредитну кооперацію держава подавала допомогу колгоспові у придбанні сільськогосподарських машин. Селяни стали відчувати переваги колективної праці.
У 1929 році в Біловодську створюється машинно-прокатна станція, через яку держава подавала колгоспам допомогу машинами. У 1932 році вона була реорганізована у машинно-тракторну станцію, для якої було побудовано нові приміщення майстерень, складів тощо.
З великим ентузіазмом працювали колгоспники на полях. Все активніше в трудове і політичне життя включалися жінки й дівчата. Одними з перших за кермо трактора сіли дівчата-комсомолки Є. І. Кравцова і Н. М. Хащенко. Вони виконували норму на 120—160 процентів, виорювали по 6—7 гектарів за зміну. їх славний приклад наслідувала молодь селища. Є. І. Кравцова була делегатом Всесоюзного з’їзду колгоспників-ударників, який проходив у Москві у 1935 році. Н. М. Хащенко у тому ж році було обрано членом Всеукраїнського Центрального Виконавчого Комітету, а у 1936 році вона брала участь у роботі VIII Надзвичайного Всесоюзного з’їзду Рад, який ухвалив нову Конституцію СРСР.
В селищі зростали лави новаторів колгоспного виробництва. Комбайнер колгоспу ім. Ілліча Т. Ю. Гриценко у 1937 і 1938 роках комбайном «Комунар» збирав по 900 га зернових і соняшнику. За досягнуті успіхи у труді він був нагороджений орденом «Знак пошани».
З великим політичним піднесенням пройшли перші вибори до Верховних Рад СРСР і Української РСР, проведені за новою Конституцією СРСР. Депутатом Верховної Ради У РСР біловодчани обрали свого земляка, учасника громадянської війни, голову колгоспу «Червоний партизан» В. Т. Козюменського.
Змінився вигляд селища. Тут споруджуються молокозавод, механічний млин, олійниця, створюється харчокомбінат, лісорозсадник тощо. Виросли нові будинки середньої школи, Будинку культури, кінотеатру, районної бібліотеки. Ще в 1930 році почалася радіофікація, і через десять років радіо було в більшості будинків селища.
Тяжким випробуванням для біловодчан, як і для усього радянського народу, була Велика Вітчизняна війна 1941—1945 років.
У перші ж дні війни на фронт пішли близько 100 комуністів. Було підготовлено і відправлено до лав Червоної Армії понад 250 ополченців. Майже півтори тисячі чоловіків зі зброєю в руках захищали Батьківщину на фронті. На полях і фермах їх замінили жінки, підлітки, старі. Вони трудилися, не покладаючи рук, постачали армії і країні продукти харчування. Для потреб фронту колгоспи району передали 88 автомашин, 3000 коней, 2500 возів.
Комсомольці і неспілкова молодь були в перших лавах тих, хто подавав допомогу Червоній Армії. Комсомольська організація у 1941 році зібрала до фонду оборони Батьківщини понад 196 тис. крб., на 101 тис. крб. облігацій державних позик, багато продуктів харчування для госпіталів. На будівництві аеродромів і оборонних рубежів трудилися понад 2500 молодих біловодчан. Командування Південним фронтом високо оцінило їх патріотичну працю. 57 комсомольців були нагороджені грамотами Народного Комісаріату Оборони СРСР, а 12 комсомольців, серед них Марія Кононенко, Надія Бондаренко, Олександра Козирєва, Олександр Безнос та інші були удостоєні медалей «За бойові заслуги».
Багато біловодчан, що перебували в лавах Червоної Армії, у боях з ворогом проявили чудові зразки мужності й героїзму.
Командир гвардійського бомбардувального авіаційного полку Герой Радянського Союзу полковник О. О. Новиков у період Великої Вітчизняної війни зробив понад 120 бойових вильотів. Бомбові удари полку не один раз зривали задуми ворога, допомагаючи частинам Червоної Армії успішно виконувати бойові завдання. О. О. Новиков нагороджений орденом Леніна і медаллю «Золота Зірка», трьома орденами Червоного Прапора, орденом Олександра Невського, орденом Суворова 3-го ступеня, орденом Червоної Зірки і шістьома медалями.
Серед безстрашних льотчиків, які бомбардирували фашистське лігво — Берлін, був і командир авіаційного підрозділу полковник П. А. Юрченко. Йому присвоєно звання Героя Радянського Союзу.
Високого звання Героя Радянського Союзу удостоєний також біловодчанин, командир-артилерист Ф. Г. Уманський. 25 серпня 1944 року на північно-східній околиці села Лапучина у братній Молдавії його підрозділ понад чотири години вів бій проти ворога, який намагався вийти до ріки Прут. Ціною великих втрат противнику вдалося оточити батарею. Бійці підрозділу стали стріляти по ворогу прямою наводкою, відбивали його атаки гранатами. У цьому бою підрозділ під командуванням Ф. Г. Уманського знищив понад 100 солдатів і офіцерів.
В лісах Житомирської області боровся проти фашистів комуніст Ф. С. Задорожний. 24 січня 1943 року його було заслано літаком у тил ворога для організації партизанського руху. У партизанському загоні він був заступником командира загону по диверсіях, секретарем партійної організації, брав участь у багатьох бойових операціях. Ф. С. Задорожний нагороджений орденом Вітчизняної війни 1-го ступеня, орденом Червоної Зірки і медаллю «Партизану Вітчизняної війни».
За героїзм і відвагу, виявлені на фронтах Великої Вітчизняної війни, 1215 біловодчан були нагороджені бойовими орденами і медалями.
Внесли свій вклад у розгром ворога і ті, що залишалися на окупованій території. Гітлерівці вдерлися до Біловодська 13 липня 1942 року. Вони грабували населення, примушували молодь і стариків працювати на них. У відповідь на знущання окупантів народ піднявся на боротьбу проти загарбників. Для організації опору і партизанської боротьби районна партійна організація залишила на окупованій території 13 комуністів на чолі з директором конезаводу № 87 В. Г. Жариновим. Підпільні групи діяли і в селах Новодеркулі, Городищі, Барани-ківці. їх роботою керував секретар Луганського підпільного обкому партії С. О. Сте-ценко, який мав явочні квартири в селах Городищі, Лимарівці, Кононівці і Гарма-шівці.
Партизанський загін на чолі з В. Г. Жариновим розпочав активні бойові дії проти окупантів у грудні 1942 року.
Спочатку загін налічував 15 чоловік, а потім зріс до 80 чоловік. Серед них були A. І. Саенко, В. Д. Зав’ялов, Л. П. Морозов, К. С. Задорожний, П. П. Малюта та інші. 20 грудня партизани обстріляли охорону табору військовополонених у Біловодську, де в жахливих умовах утримувались понад 200 радянських воїнів. Під прикриттям вогню партизанів військовополонені втекли з табору і сховалися по селах. Багато з них влилися до партизанського загону, а пізніше повернулися до Червоної Армії.
На хуторі Бересток партизани влаштували засідку на гітлерівців і в перестрілці вбили сім фашистів. Коли радянські війська вступили на територію району, загін B. Г. Жаринова до кінця січня 1943 року брав участь у бойових операціях частин Червоної Армії по визволенню від окупантів Городища, Данилівни, Новодеркула та інших сіл. 20 січня 1943 року війська 41-ї гвардійської стрілецької дивізії і 4-го гвардійського Кантемирівського танкового корпусу вигнали німецько-фашистських загарбників з Біловодська.
Німецько-фашистські загарбники заподіяли величезної шкоди народному господарству і населенню Біловодського району. Вони знищили 6920 свиней, 5821 голову великої рогатої худоби, 4296 коней, 39 576 штук птиці. Було зруйновано 1248 господарських будівель, 218 адміністративних і 192 житлові будинки. Тільки з Біловодська гітлерівці вивезли на каторгу до Німеччини 136 юнаків і дівчат. Разом з частинами Червоної Армії у визволене село ввійшли представники партійних та радянських органів. 21 січня 1943 року відновив діяльність райком КП України на чолі з першим секретарем Ф. Є. Смоляковим. Того ж дня відбулося перше засідання виконкому районної Ради депутатів трудящих, головою якого був обраний командир партизанського загону В. Г. Жаринов. Протягом двох-трьох днів відновили роботу сільради, правління колгоспів.
Райком КП України і виконком райради всю організаторську роботу спрямували на відбудову колгоспів і радгоспів, промислових підприємств, шкіл, лікарні, клубів, жител тощо.
Райком ЛКСМУ виступив ініціатором організації комсомольсько-молодіжних бригад по відбудові громадських будівель, ремонту тракторів та причіпних знарядь, збору й очищенню посівного матеріалу. Комсомольці брали участь у контрактації молодняка, йшли працювати на тваринницькі ферми. Самовіддана праця трудящих дала свої результати. Хоч і дуже важкою була хліборобська весна 1943 року, проте план сівби по району був виконаний.
Велику допомогу у відбудові господарства подали Радянська держава і трудящі східних районів країни. Населенню, що потерпіло від німецько-фашистської окупації, сім’ям загиблих воїнів та інвалідів Вітчизняної війни державні і кооперативні організації надавали допомогу продуктами харчування, одягом, взуттям. У 1943 році колгоспи району одержали 650 голів великої рогатої худоби, 132 коня, 250 свиней, сортове насіння і машини. Весною 1944 року на їх полях уже працювало 170 тракторів і 49 комбайнів.
Завдяки допомозі Радянської держави селище швидко заліковувало тяжкі рани, заподіяні німецько-фашистськими загарбниками. До 1 травня 1943 року почали випускати продукцію молокозавод і харчовий комбінат. З 1 лютого 1943 року почалися заняття у п’яти школах, для яких були пристосовані уцілілі приміщення. Відновила роботу лікарня. Почали працювати бібліотека, клуби, радіовузол.
Дальший крок у розвитку громадського господарства зробили колгоспи в наступні роки.
Велика організаторська робота, проведена правліннями колгоспів і комуністами, дала свої наслідки. Артілі вийшли в число передових по району.
Якщо у 1953 році в колгоспі «Біловодський» було 245 корів, то вже у 1957 році — 405, в артілі ім. Леніна у 1953 році було 55 корів, а в 1957 році — 164. Надої молока на фуражну корову зросли відповідно з 940 до 2031 літра, і з 758 до 2123 літрів. Таким чином виробництво молока в колгоспі «Біловодський» за цей час зросло більш як у три рази, а в артілі ім. Леніна — майже у 8 разів.
Невпинно зростала технічна оснащеність колгоспів, підвищувався агротехнічний рівень, удосконалювалась організація праці.
У полеводстві, зокрема, стали широко застосовувати прогресивні методи (квадратно-гніздові посіви просапних культур, роздільне збирання хлібів, комплексну механізацію вирощування кукурудзи, соняшнику, цукрових буряків тощо), широко механізували трудомісткі процеси у тваринництві.
Батьківщина високо оцінила працю хліборобів. У 1957 році, у зв’язку з сорокаріччям встановлення Радянської влади на Україні, група передовиків сільського господарства Біловодська була нагороджена орденами і медалями СРСР. Ордена Леніна була удостоєна краща доярка радгоспу «Новоспасівський» (до 1954 року — конезавод № 87) К. Г. Чорножукова.
У колгоспах, на підприємствах, в установах з 1959 року розгорнувся рух за комуністичне ставлення до праці. Почесне звання колективу комуністичної праці вже присвоєно 22 колективам, у тому числі молочно-товарним фермам колгоспів ім. Леніна і «Біловодський», тракторній бригаді О. І. Литвиненка з колгоспу «Біловодський» та іншим. Звання ударника комуністичної праці удостоєні понад 620 передових трудівників.
Великою подією у житті радянського народу став XXII з’їзд КПРС. Натхнені його рішеннями, робітники, колгоспники, спеціалісти Біловодська почали працювати ще з більшим ентузіазмом.
Вміло використовуючи техніку, колгоспники домагаються значних успіхів у виробництві зерна, м’яса, молока, яєць та інших продуктів. Колгосп «Біловодський», наприклад, у 1966 році виробив 44,2 тис. цнт зерна, 3,2 тис. цнт м’яса і 12 тис. цнт молока. Середня врожайність зернових становила 24,4 цнт з гектара. На кожні 100 га сільськогосподарських угідь одержано по 46,3 цнт м’яса і по 171,7 цнт молока.
Зростання товарної продукції колгоспів, а також підвищення державних закупівельних цін на сільськогосподарські продукти привели до значного збільшення неподільних фондів і грошових доходів колгоспів. Так, доходи колгоспу «Біловодський» становили у 1966 році 914,1 тис. крб., колгоспу ім. Леніна — 597,4 тис. крб., а колгоспу «Україна» — 811,7 тис. карбованців.
Правління колгоспів, партійні організації багато зробили для підвищення культури землеробства й інтенсифікації сільськогосподарського виробництва.
За великі успіхи у збільшенні виробництва продуктів тваринництва та рільництва 23 жителі селища у 1966 році нагороджені орденами й медалями. Ордена Леніна удостоєний чабан радгоспу «Новоспасівський» П. М. Петрович, ордена Трудового Червоного Прапора — бригадир тракторної бригади колгоспу «Біловодський» О. І. Литвиненко та інші.
Значного розвитку набула місцева промисловість. У 1952 році реконструйовано молокозавод, потужність якого зросла до 80 тис. цнт молочної продукції на рік. У 1959 році побудовано цегельний завод потужністю 1,5 млн. штук цегли на рік, у 1960 році — цех безалкогольних напоїв, хлібозавод продуктивністю 10 т хліба на добу.
Велику роль у післявоєнному розвитку господарства селища відіграють комуністи. їх у Біловодську 589, вони об’єднані у 29 первинних партійних організацій. Найбільшою є первинна парторганізація колгоспу «Біловодський», яка налічує близько 70 членів КПРС. Партком проводить велику виховну й організаторську роботу, на відповідальних ділянках у тваринництві і рослинництві працюють комуністи.
Поряд із зростанням економіки у 1959—1965 роках відбувався дальший розвиток охорони здоров’я, культури, народної освіти, підвищувався добробут трудящих. Медичне обслуговування населення поліпшується з кожним роком. До 1966 року кількість лікарняних ліжок у районній лікарні зросла до 110. Тут працюють 20 лікарів і 62 особи середнього медичного персоналу. Працівники районної лікарні багато часу приділяють санітарно-освітній роботі. Лікарі влаштовують вечори запитань і відповідей на медичні теми, виступають з лекціями. Заслуженим авторитетом серед населення користуються лікарі Л. О. Скляр, 3. Б. Закржевська, Г. І. Калашникова та інші.
Трудящі мають можливість культурно проводити своє дозвілля. До їх послуг районний Будинок культури, який став центром культурно-освітньої роботи. При ньому працюють різні гуртки художньої самодіяльності, в яких налічується близько 150 чоловік. Хоровий колектив, організований у 1945 році, неодноразово займав першість на обласних оглядах художньої самодіяльності. 30 червня 1964 року йому присвоєно звання Народної хорової капели. Керівник капели І. Д. Горобинченко нагороджений орденом «Знак пошани».
У селищі є шість стаціонарних кіноустановок, одна з них широкоекранна. Кількість відвідувань кіно за післявоєнне двадцятиліття (1946—1966 рр.) зросла у 5 разів. Тільки під час кінофестивалів на теми «Від з’їзду до з’їзду» і «Вічно живий» (про В. І. Леніна), проведених у 1966 році, у кінотеатрах побувало 2527 глядачів.
Книга стала постійним супутником біловодчан у навчанні, праці й на відпочинку. Тут працює 4 бібліотеки: районна, дві селищні і дитяча. Дитяча і районна бібліотеки переведені в нове просторе приміщення, де відкрито вільний доступ до книжкових полиць. Загальний книжковий фонд бібліотек у 1967 році становив 57,6 тис. примірників, а кількість постійних читачів — 4,6 тис. чоловік, тобто майже половина жителів селищної Ради користується бібліотеками.
Про любов біловодчан до друкованого слова свідчать цифри передплати періодичних видань. На кожну тисячу жителів тут припадає 1029 примірників газет та журналів.
У Біловодську рік у рік виконується закон про загальне обов’язкове навчання підростаючого покоління. Діти вчаться у дев’яти загальноосвітніх школах. Працює також середня школа робітничої молоді. У 1966/67 навчальному році в школах навчалося 1852 чоловіка.
Протягом післявоєнного двадцятиріччя (1946—1966 рр.) тільки середню школу закінчили понад 1150 чоловік. Майже половина з них потім здобула вищу й середню спеціальну освіту. 119 вихованців школи стали вчителями, 78 інженерами, 36 — агрономами, 17 — лікарями.
За сумлінну працю, гарні показники у навчанні і комуністичному вихованні дітей 18 вчителів селища нагороджені орденами і медалями СРСР і 11 вчителів — значками «Відмінник народної освіти УРСР».
З великою теплотою говорять жителі селища про найстарішого вчителя Ф. С. Гавриша, який працює у біловодській школі понад 30 років. Він неодноразово обирався депутатом селищної Ради, секретарем парторганізації середньої школи. За довголітню і бездоганну працю Ф. С. Гавриш нагороджений медалями «За трудову відзнаку» і «За трудову доблесть».
У березні 1951 року в Біловодську відкрилося сільське професійно-технічне училище, яке готує трактористів, комбайнерів, водіїв автомашин, механізаторів тваринницьких ферм, будівельників та електромонтерів. За 1951—1967 роки училище підготувало близько 10 тис. сільських спеціалістів.
У 1963 році відкрито музичну школу на 55 учнів. Діти трудящих дістали можливість під керівництвом кваліфікованих викладачів здобувати музичну освіту.
Провадяться великі роботи по благоустрою селища. Тут тепер є близько 3 тис. домогосподарств, розташованих на 65 вулицях. Будівлі в основному добротні, з мергелю і вкриті твердою покрівлею: шифером, черепицею, залізом. Індивідуальним забудовникам держава і колгоспи подають допомогу грошовими кредитами, будівельними матеріалами тощо. У 1963—1966 роках трудящі побудували понад 200 житлових будинків. Зріс також державний житловий фонд: у 1958 році він становив 11,2 тис. кв. метрів корисної площі, а в 1966 році — 17 тис. метрів. Головні вулиці вкриті асфальтом. Забруковано понад 33 тис. кв. метрів тротуарів. Прокладено водопровід. На околицях розкинулися великі колгоспні сади. У самому селищі — 6 скверів, вулиці озеленені, закладено великий парк культури й відпочинку. Селище повністю радіофіковане.
Розширилась сітка закладів торгівлі і громадського харчування. У 1966 році в селищі працювало 26 продовольчих і промтоварних магазинів, 3 їдальні, ресторан.
Про поліпшення добробуту трудящих свідчить і зростання товарообороту торговельної мережі Біловодського сільського споживчого товариства. У 1963 році він становив 3560 тис. крб., а в 1966 році — 5552,2 тис. крб. У 1959—1965 роках біловодчани придбали 14 легкових автомобілів, 189 мотоциклів і моторолерів, 1250 радіоприймачів і радіол, 566 телевізорів, 320 газових плит, 694 пральні машини, 117 холодильників.
Збільшуються кількість вкладників і сума вкладів трудящих в ощадкасах. Якщо у 1958 році було 1225 вкладників і сума їх вкладів становила 218,2 тис. крб., то у 1967 році число вкладників зросло майже у 2 рази, а сума їх вкладів збільшилася майже у 5 разів.
Набагато поліпшилось пенсійне забезпечення трудящих. З 1965 року пенсії по старості одержують і колгоспники.
Підвищення матеріального рівня життя трудящих сприяли розвитку фізкультури й спорту. Коло спортсменів весь час розширюється, зростає їхня майстерність. Якщо в 1962 році фізкультурою і спортом займалися 475 чоловік, то в 1966 році число спортсменів зросло до 1278 чоловік. Біловодські спортсмени мають добру матеріальну базу. У 1967 році в селищі було 25 волейбольних і баскетбольних майданчиків, 7 футбольних полів, майданчик для ручного м’яча, побудовано великий спортивний комплекс зі стадіоном на 3 тис. місць.
У життя біловодчан міцно ввійшли нові обряди. Щороку вони урочисто святкують «День весни», «День врожаю», свято російської зими, проводи молоді до лав Радянської Армії. У травні 1966 року з великою теплотою й щирістю пройшла зустріч жителів селища з учасниками боїв за визволення Біловодська від німецько-фашистських загарбників у 1943 році, з знатними земляками і рідними загиблих воїнів.
Історичні рішення XXIII з’їзду КПРС відкрили нові чудові перспективи для розвитку економіки і культури Біловодська. Здійснення завдань п’ятирічки (1966— 1970 рр.) дасть можливість підвищити урожайність сільськогосподарських культур, продуктивність тваринництва, збільшити доходи колгоспів і підвищити матеріальний рівень життя колгоспників, робітників і службовців.
М. Ф. ДЯТЧЕНКО, О. І. ІЛЬЇН, В. І. МАТЛАЄВ