Євсуг, Біловодський район, Луганська область
Євсуг — село, центр Євсузької сільської Ради Біловодського району. Євсуг розташований на північному заході району, за 23 км від районного центру, за 35 км від залізничної станції Старобільськ на залізниці Валуйки — Кондрашівська. Село розкинулося більш як на 15 км по обох берегах річки Євсуг, притоці Сіверського Дінця. З заходу на схід через населений пункт проходить шосейна дорога Старобільськ—Мілове. Населення — 3,1 тис. чоловік. Сільській Раді підпорядковані також села: Копані, Черкаське, Гончарове, Калинове, Привільне, Парневе.
Назва річки виникла в період татаро-монгольської навали. Вона утворена, як гадають, від двох слів тюркського походження: «Су» — вода і «Йов» — степова, що дає підстави тлумачити назву як «Степова річка».
Село Євсуг було засноване наприкінці XVII — на початку XVIII століття. Першими його поселенцями були головним чином козаки Острогозького полку і вихідці з Чернігівської та Полтавської губерній і Центральної Росії, які тікали від гніту поміщиків на вільні землі. Жителі його називали себе «новодонцями». У 1765 році Євсуг був приписаний до Деркульського кінного заводу, а селяни стали кіннозаводськими, які в порівнянні з ін. категоріями державних селян були на більш привілейованому становищі.
Наприкінці XVIII століття Євсуг був досить значним, як на той час, населеним пунктом — з населенням 1769 чол., у т. ч. 913 чоловіків і 856 жінок.
З виникненням Новоолександрівського кінного заводу у 1810 році селяни Євсуга були приписані до нього, де виконували ті ж самі роботи і платили оброк.
Періодичні чорні бурі та суховії призводили до неврожаїв. Голод і нестатки були постійними супутниками біднішої частини населення. До того ж селяни дуже страждали від епідемічних захворювань. Тільки у 1848 році в Євсузі від холери померло 223 чоловіки.
Селянська реформа 1861 року звільнила селян і від обов’язків безкоштовно поставляти кінному заводу сіно та солому.
Проте економічне становище від цього, особливо у біднішої частини населення, не поліпшилось. Земельні наділи були урізані до 6,2 десятини на ревізьку душу. На час реформи у Євсузі налічувалось 612 дворів і проживало 4930 жителів, у т. ч. 1990 ревізьких душ, які мали право на наділи. Але ці наділи селяни одержали на кабальних умовах — вони повинні були щорічно сплачувати казні близько 30 тис. крб. викупних платежів.
Щоб якось зводити кінці з кінцями, бідніші селяни змушені були займатись різними промислами. В Євсузі особливо була поширена гончарна справа. Наявність доброї глини зробила Євсуг одним з головних пунктів гончарного виробництва в Старобільському повіті, до складу якого він входив.
Тяжкі умови життя і цілковита безправність селян викликали їх справедливе невдоволення і гнів. Весною 1887 року в селі сталося стихійне селянське заворушення. Приводом до виступу селян була конфіскація для сплати недоїмки єдиної корови у унтер-офіцера запасу К. G. Ткаченка, який мав шестеро дітей. Селяни, незадоволені вимогами старшини Семикоза про сплату податків і вилученням худоби з господарств неплатоспроможних, зібралися 8 квітня до волосного правління в кількості 500 чоловік. Пристав і урядник, які прибули з Біловодська, не змогли заспокоїти селян і змушені були рятуватися втечею. Заворушення тривало цілий тиждень і викликало переполох не тільки в повіті, ай у губернії. Селяни вимагали переобрати місцеві власті, представників яких вважали винуватцями усіх своїх бідувань. Обрані сільським сходом уповноважені поїхали до повітової управи у Старобільськ, але там їх заарештували. Потім була вчинена жорстока розправа над «бунтівниками». В тюрму було кинуто 26 селян Євсуга, в т. ч. призвідників заворушення К. С. Ткаченка, А. І. Сомченка і П. М. Роздимаху, яких потім засудили до тюремного ув’язнення. Стихійний виступ селян зазнав поразки, але він показав, що бідняцькі маси не хочуть миритися з своїм становищем.
Пореформений період характеризується дедалі більшим класовим розшаруванням села. Більше 1000 десятин надільної землі до 1905 року від селян-бідняків уже перейшло в руки куркулів. Значна частина населення Євсуга фактично являла собою напівпролетарів. На початку XX століття щороку по 600—640 жителів волості з числа бідняків йшли на сезонні заробітки на шахти і заводи Донбасу.
Особливо посилився процес класового розшарування серед селян Євсуга після столипінської реформи 1906—1911 років. Більшість бідняцьких господарств не мала коштів, щоб придбати землю, а куркулі купували по 5—6 і більше наділів. В цей час у селі з’явилися великі землевласники — Величко, Мозговий, Семикіз та інші, які зосередили в своїх руках по 100—200 десятин кращої землі кожний.
Бідним, примітивним і невлаштованим був до революції 1917 року побут селян Євсуга. Безладно розкидані по заплаві річки, криті соломою бідняцькі халупи з підсліпуватими віконцями губилися в заростях очерету, чагарників і придорожних бур’янів. Селом тяглися курні в спеку і в’язкі в негоду нерівні грунтові дороги.
Багато лиха селянам завдало дуже погано поставлене медичне обслуговування населення. На початку XX століття в Євсузі була лише невелика лікарняна дільниця на два стаціонарних ліжка, яка обслуговувала крім Євсузької ще і Литвинівську та Колядівську волості. Штат дільниці складався з двох фельдшерів, акушерки і санітарки. Медикаментів земство майже не виділяло, і лікувати хворих найчастіше доводилося травами. Тільки в 1912 році в Євсузі була відкрита лікарня на 12 ліжок і амбулаторія. Тут почав працювати лікар О. М. Твердохлєбов.
Відсутність належної медичної допомоги зумовлювала високу смертність населення. У 1914 році в Євсузі народилося 459, а померло від різних захворювань 268 чоловік, переважно дітей.
Не кращою була справа і з народною освітою. До 1900 року в Євсузі були всього лише дві початкові школи — земська і церковно-парафіальна, в яких навчалось трохи більше 100 дітей. Школи розміщувалися у невеликих селянських хатах. І лише в 1903 році земство збудувало в селі нове приміщення для школи. З загальної кількості 794 дітей у віці 8—11 років навчалося в усіх трьох школах 291 учень — лише одна третина всіх дітей шкільного віку.
Багато зусиль докладали старі земські вчителі Ф. В. Воркуєва, Т. Я. Дуда, М. К. Волковий та М. Є. Пономарьова для розвитку народної освіти в Євсузі, але понад 80 проц. жителів села все ж залишалися неписьменними.
Злиденне становище викликало серед селян глухе невдоволення самодержавством. Великий вплив на формування класової самосвідомості селян Євсуга і зростання їх революційних настроїв мала перша світова війна, коли через поранення або хворобу додому повернулися революційно настроєні солдати-фронтовики П. Ф. Шейко, Н. І. Ткаченко, Т. С. Фоменко та інші.
З великою радістю зустріли селяни звістку про повалення ненависного самодержавства. Але влада у селі перейшла до рук представників Тимчасового уряду, який не міг і не прагнув розв’язати земельне питання.
Тільки Велика Жовтнева соціалістична революція дала безземельним і малоземельним селянам землю. У грудні 1917 року в Євсузі було утворено ревком, який зосередив у своїх руках владу. Першим його головою став місцевий селянин-бідняк Т. С. Фоменко. До складу ревкому ввійшли Н. І. Ткаченко, П. Ф. Шейко, X. М. Онищенко, С. 3. Карачун, Д. В. Величко, В. Г. Новохатський. Євсузький ревком почав практично провадити в життя декрети, директиви і вказівки органів Радянської влади. Безземельні селяни одержали наділи з конфіскованої у церкви землі. Місцеві багатії були обмежені в найманні робочої сили. Ревком організував також заготівлю хліба та інших продуктів для Червоної Армії.
Діяльність народної влади була перервана в квітні 1918 року, коли війська кайзерівської Німеччини окупували Україну. Євсузький ревком змушений був піти в підпілля.
В обозі окупантів повернулися і українські буржуазні націоналісти з Центральної ради. Окупанти відразу ж після захоплення Євсуга вдалися до масових пограбувань населення. Народ піднімався на боротьбу. Одного разу на околиці Євсуга селяни вбили кількох німецьких солдатів. У відповідь на це німці розстріляли в селі 12 чол., в т. ч. І. Н. Решетняка, Т. М. Величка, С. Н. Половинко, Г. Ф. Кіяха, А. М. Грицая та інших.
Після краху німецької окупації на Україні владу у Євсузі захопили білокозаки генерала Краснова. Почалися розправи над тими, хто співчував Радянській владі. Білокозаки вимагали у населення хліба, м’яса, коней, підвід, нещадно грабували й без того зубожілих селян.
Жителі Євсуга почали відкрито виступати проти красновців, саботували їхні розпорядження і накази. Першими заплатили за це своїм життям О. Д. Половинко і С. І. Величко. Однак ні знущання, ні розстріли не злякали селян Євсуга. Вони продовжували героїчну боротьбу за відновлення в селі Радянської влади. 22 грудня
1918 року у відповідь на вимогу білокозаків виставити 250 підвід селяни напали на загін і почали його роззброювати. Було вбито двох офіцерів, рядові козаки розбіглися. Влада перейшла до рук селян. Але уже наступного дня село знову зайняли білокозаки. Почалася жорстока розправа. Карателі марно шукали ініціатора виступу М. А. Ткаченка, селяни не видали свого керівника. Тоді карателі розстріляли двох його синів. Після тривалих катувань білокозаки стратили членів ревкому Т. С. Фоменка та Н. І. Ткаченка, активних учасників виступу П. М. Овчарова, П. Є. Закутного, О. В. Обода, Г. І. Коваля та інших.
На початку січня 1919 року, коли Червона Армія вступила на територію Старобільського повіту, в Євсузі відновлюється Радянська влада. В селі знову було обрано волосний ревком, який очолив Д. В. Величко. Ревком надавав допомогу найбіднішим селянам у придбанні посівного матеріалу, інвентаря, провів облік посівів у всіх господарствах, здійснював продрозверстку. 1 травня 1919 року жителі Євсуга вперше вільно відсвяткували День міжнародної солідарності трудящих.
Тим часом на Радянську Країну починався новий похід, на цей раз з боку контрреволюції Дону. В червні 1919 року банди Денікіна увірвалися в село. Знову почалися тяжкі дні білогвардійського терору. Денікінці грабували населення. Вони відбирали худобу, фураж для коней, взяли 150 підвід для транспортних потреб своїх частин. Однак ні терор, ні грабування не допомогли денікінцям утриматись у селі. У грудні 1919 року Червона Армія остаточно визволила Євсуг. Селяни обрали депутатів до сільської Ради, першим головою якої став С. Є. Снаговський.
Але й після цього по-справжньому мирне життя в селі не настало. Населенню Євсуга у 1920—1921 роках не раз доводилося вести збройну боротьбу проти куркульських і анархістських банд Махна, Каменюки, Марусі та інших. Жителі Євсуга подавали всемірну допомогу частинам Червоної Армії в розгромі контрреволюційних банд. Чимало жителів Євсуга пішли до лав Червоної Армії. У 1921 році з бандитизмом у волості було покінчено, і трудящі приступили до будівництва нового життя. Органи Радянської влади почали наділяти безземельних і малоземельних селян землею. Сільрада порушувала клопотання про надання кредитів для придбання посівного матеріалу, тягла, інвентаря біднякам, визначила розміри самооподаткування на благоустрій села тощо. З ініціативи сільської Ради в Євсузі в 1921 році була створена сільська споживча кооперація, яку очолив М. П. Сичов. У тому ж році було організоване сільське кредитне товариство.
Більшість господарств, об’єднуючись у групи, вскладчину купували сівалки, жатки, брички тощо. Селяни придбали в цей час більше 100 жаток, 120 сівалок, багато плугів, борін та іншого сільськогосподарського інвентаря. Вони все більше переконувалися, що Радянська влада є справді народною владою, що вона захищає бідноту і середняків.
Велику роль у згуртуванні бідняцьких мас відіграв Комітет незаможних селян, створений тут у 1920 році. Першим його головою був А. Г. Калатай. До кінця 1924 року в Євсузькому комнезамі налічувалось уже 710 чол. Він подавав допомогу найбіднішим селянським господарствам і сім’ям загиблих червоноармійців в проведенні польових робіт, наділяв землею малоземельних і безземельних селян, сприяв розвиткові їхніх господарств. Так, між ними у 1922 році було перерозподілено 240 десятин державних і церковних земель з розрахунку по 1,74 десятини на кожного члена сім’ї. Як громадська організація, KHС створив 5 комітетів взаємодопомоги по кооперуванню селян, сприяв роботі сільської Ради.
Велику роль у житті села відігравав з перших же днів після свого утворення у серпні 1922 партійний осередок. До його складу ввійшли комуністи, колишні червоноармійці Д. А. Гончаров, Т. Д. Куциба, Є. Т. Молоток, В. О. Корсун. Секретарем осередку комуністи села обрали завідуючого клубом Д. А. Гончарова. Партійні осередки утворились і в навколишніх селах. Коли у 1923 році був створений Євсузький район, районна парторганізація вже налічувала понад 50 комуністів. Першим секретарем райкому партії комуністи обрали вчителя А. А. Перова.
Надійним помічником комуністів, у здійсненні соціалістичних перетворень на селі була євсузька комсомольська організація, створена на початку 1924 року. Очолював її В. С. Яїцький. Серед перших комсомольців села були О. М. Малєєв, Д. Г. Савенко і В. Я. Ружа.
Комуністи і комсомольці Євсуга провадили велику організаторську і роз’яснювальну роботу серед селян, були активними учасниками всіх заходів по зміцненню Радянської влади і розгортанню соціалістичного будівництва. Господарювати біднякам було важко: не вистачало тягла, інвентаря, робочих рук. Вони все частіше почали об’єднувати свої зусилля для обробітку землі. У 1925 році це набуло певних організаційних форм: селяни створили в Євсузі два Товариства по спільному обробітку землі (ТСОЗи). Одне з них очолив С. М. Жуков, друге — М. М. Величко. На допомогу ТСОЗам у тому ж 1925 році в Євсузі було організовано 4 машинно-тракторних товариства, які мали в своєму розпорядженні 4 трактори «Фордзон» і молотарку.
ТСОЗи, до яких входило понад 200 господарств, показали селянам, що об’єднання зусиль — єдиний шлях для досягнення успіхів у сільськогосподарському виробництві. У 1925 році вони виростили найвищий у Євсузі за попередні 20 років урожай хлібів — по 16 цнт пшениці і по 18 цнт жита з гектара. Про успіхи євсузьких хліборобів свідчить і той факт, що в 1928 році селяни заготовили і здали державі понад 100 тис. пудів товарного хліба.
1929 рік став переломним у житті села. Класова боротьба між біднотою і куркульством загострилась. Місцеві багатії не хотіли по твердих цінах продавати хліб державі. І хоч восени 1929 року план продажу хліба був доведений до кожного двору, куркулі ховали зерно, саботували заходи Радянської влади. Зусиллями бідняцьких мас саботаж куркулів було зламано, понад 30 куркульських господарств експропрійовано, а їх землі, інвентар і худобу передано колгоспам, які створювалися.
Першим у Євсузі восени 1929 року був створений колгосп «Полум’я Жовтня», в якому об’єдналося 150 селянських господарств. Головою цього колгоспу був обраний місцевий бідняк-активіст А. О. Литвинов. До весни 1930 року в Євсугу було організовано ще 6 колгоспів: ім. Будьонного, ім. Шевченка, ім. Першого Травня, «Червоне село», «Червоний кооператор» і «Червоний клин».
Важливу роль у здійсненні соціалістичних перетворень на селі відіграла організована 20 травня 1933 року Євсузька МТС.
З організацією МТС на поля євсузьких колгоспів вийшло близько 30 тракторів ЧТЗ, ХТЗіУ-2, З зернові комбайни. Першими механізаторами в селі були комуністи Д. І. Булатников, Т. Є. Бондар, П. С. Коваль, а також безпартійні сільські активісти Я. І. Маніфат, О. С. Мороз, І. Д. Трюхан та інші.
Машинно-тракторний парк МТС постійно збільшувався. В 1935 році тут було вже 12 зернових комбайнів.
У 1934 році при Євсузькій МТС було створено політвідділ, начальником якого працював М. Т. Чернуха. Політвідділ провадив велику організаторську і масово-політичну роботу в колгоспах, активно сприяв тому, що у всіх колгоспах у 1934 році були створені первинні партійні організації.
Цілеспрямована робота комуністів, допомога МТС в механізації польових робіт дали можливість хліборобам піднести культуру землеробства, добитися зростання врожайності сільськогосподарських культур, зміцнити економіку артілей. У 1938 році вже всі колгоспи зібрали в середньому з кожного га по 17—18 цнт пшениці, а в 1939 році — по 20 центнерів.
Соціалістичні перетворення охопили не тільки економіку села, а й культуру, охорону здоров’я, народну освіту.
В перші роки Радянської влади Євсузька лікарня мала 12 ліжок, розміщувалася у тих же приміщеннях, що й до революції, тут працював один лікар і 4 працівники середнього медичного персоналу. В 1925 році кількість ліжок була збільшена до 20. У 1930 році в селі відкрито аптеку, а лікарня розширилася ще на 10 ліжок. Збільшилась і кількість медичного персоналу.
Особлива увага приділялася розвиткові народної освіти в селі. Для боротьби з неписьменністю в перші ж роки Радянської влади в селі було організовано 17 лікнепів, заняття яких відвідували понад 280 чол. До проведення занять в лікнепах залучалися не тільки місцеві вчителі, а й усі грамотні, передусім комсомольці — В. П. Вербицький, В. Й. Зарецький та інші. Все це дало свої результати. До 1936 року неписьменність серед жителів Євсуга була повністю ліквідована. У 1926 році одна з трьох — центральна початкова школа Євсуга була перетворена в школу-семирічку. Зросла кількість учнів у школах: у 1930 році вже навчалося 611 дітей. Заняття відвідували також підлітки до 16 років, які не мали можливості здобувати початкову освіту раніше. Для них були організовані спеціальні класи.
В 1940 році в Євсузі було дві початкових школи, одна неповна середня і одна середня школи. В них навчалось 750 дітей колгоспників і працювало 45 учителів. У цьому ж році в селі почалося будівництво нового двоповерхового будинку середньої школи.
Багато сил віддала розвитку народної освіти в селі ентузіастка освітньої справи вчителька В. С. Бервицька. Дівчиною приїхала вона в 1922 році у євсузьку школу і працювала тут більше 30 років.
Широкий розмах у Євсузі набрала культурно-масова робота. У 1922 році тут у кращому приміщенні, що раніше належало купцеві Лихачову, було відкрито перший у селі клуб на 250 місць. При клубі було організовано кілька гуртків художньої самодіяльності — хоровий, струнний, драматичний та інші.
У 1941 році в Євсузі вже було чотири колгоспних клуби і один піонерський. Справжнім центром всього культурного життя в селі став Будинок культури, збудований у 1940 році. При ньому працювали духовий і струнний оркестри, хоровий, драматичний і танцювальний самодіяльні колективи. При Будинку культури працювала районна бібліотека, в якій налічувалось 15 тис. книжок. Свої бібліотеки мали середня школа і школа-семирічка, а також кожний з семи колгоспів.
22 червня 1941 року мирна праця жителів Євсуга була перервана віроломним нападом гітлерівської Німеччини на Радянський Союз. У перші ж дні війни багато жителів села пішли на фронт, стали на захист Батьківщини. Серед них було 137 комуністів і 261 комсомолець.
Ніколи не забудуть жителі Євсуга подвиги своїх земляків — Героя Радянського Союзу А. П. Головченка, випускниці середньої школи, комсомолки Р. І. Грузинової та інших.
В роки Великої Вітчизняної війни А. П. Головченко командував спочатку танковою ротою, потім танковим батальйоном, пройшов переможний шлях від Сталінграда до Берліна і заслужив 18 урядових нагород — 9 бойових орденів і 9 медалей. На рахунку А. П. Головченка багато славних бойових справ. У січні 1945 року танковому батальйону під його командуванням було доручено в супроводі піхоти, артилерії і саперів здійснити рейд по тилах ворога і відрізати шлях противникові, що відступав. Радянські воїни успішно здійснили цю сміливу операцію, знищили багато фашистських солдатів і бойової техніки. За цей видатний подвиг А. П. Головченку було присвоєно високе звання Героя Радянського Союзу. Ім’я героя присвоєно одному з піонерських загонів середньої школи в Євсузі.
Інший піонерський загін Євсузької середньої школи носить ім’я відважної комсомолки-десантниці Р. І. Грузинової. У квітні 1942 року вона разом з іншими парашутистами висадилася у ворожому тилу. Фашисти виявили і оточили розвідників. В нерівному бою поблизу села Нова Збур’ївка на Херсонщині і загинули славні радянські патріоти.
За доблесть і відвагу, проявлені в боротьбі проти фашистських загарбників, на фронті і в партизанських загонах, бойовими орденами і медалями нагороджено понад 150 жителів Євсуга.
Гітлерівці, окупувавши 13 липня 1942 року село, грабували населення, відбирали хліб, худобу, одяг. Фашисти розстріляли 13 і відправили у рабство до Німеччини 156 жителів села. Німецькі окупанти завдали Євсугу величезної шкоди. Багато будинків колгоспників, громадських будівель було спалено і зруйновано. Шкода, заподіяна самій тільки Євсузькій МТС, перевищила 358 тис. карбованців.
20 січня 1943 року частини 41-ї гвардійської стрілецької дивізії визволили Євсуг. У братській могилі у Євсузі поховані старший лейтенант М. І. Макєєв, молодший лейтенант С. Ф. Рябов, солдати Г. Ф. Корольов, С. І. Чудінов та інші радянські воїни, які віддали своє життя за визволення села.
Відразу ж після вигнання фашистських загарбників жителі села приступили до відбудови господарства. Відновили свою діяльність сім колгоспів. Натхненні перемогами радянського народу в боях проти фашистських загарбників, люди працювали з подвоєною енергією.
Відбудовувати сільськогосподарське виробництво доводилося в дуже тяжких умовах. Не вистачало тягла, насіння, майже повністю було знищене громадське тваринництво. У січні 1943 року в колгоспі «Більшовик» було всього лише 28 корів, 9 свиноматок, 6 коней і 11 пар волів. У другому євсузькому колгоспі — ім. Кірова залишилося 30 корів, 6 свиноматок і 12 коней. Такий же стан був і в інших артілях.
Механізатори Євсузької МТС вдень і вночі з старих вибракованих частин складали трактори та сільськогосподарські машини. Держава допомагала посівним матеріалом.
На польових роботах колгоспники використовували власних корів. Все це дало можливість успішно провести весняну сівбу в 1943 році. Колгоспи засіяли понад 60 проц. довоєнних посівних площ, а через рік — 85 процентів.
Самовіддано працювали колгоспники Євсуга на артільних полях. М. Богомаз, П. Величко, В. Прокопенко та інші при нормі 0,85 га виорювали за день по 1—1,5 га. По-фронтовому працював на збиранні комбайнер П. С. Коваль. Він щодня збирав пшеницю на площі 22—26 гектарів.
З особливим ентузіазмом працювали молоді механізатори Євсузької МТС під керівнріцтвом досвідченого тракториста О. С. Мороза.
Люди працювали під лозунгом: «Все для фронту, все для перемоги!». Жителі села не тільки виробляли зерно, м’ясо, овочі та інші продукти, а й збирали та відправляли на фронт теплий одяг, валянки, продовольство, віддавали свої заощадження для будівництва бойових літаків, танкової колони тощо. Старожил Євсуга П. Ю. Ринковий весною 1945 року передав у фонд оборони 100 тис. крб. Інший житель села К. К. Ященко вніс до цього фонду 115 тис. карбованців.
Дбаючи про відбудову економіки колгоспів після фашистської окупації і подання допомоги фронту, жителі Євсуга багато уваги приділяли також відновленню нормального життя рідного села. Вже через місяць — два після вигнання гітлерівців з села знов почали працювати сільська лікарня і школи. Особливо важко було організовувати нормальні заняття в школах: не вистачало вчителів, не було зошитів і навчальних посібників. І все ж 98 проц. дітей шкільного віку почали знову регулярно відвідувати школу.
До кінця 1943 року відновила свою роботу пограбована гітлерівцями бібліотека. Більшість книжок їй подарували жителі села, а також надіслали в подарунок бібліотеки Уралу і Сибіру.
Соціалістичне змагання на полях і фермах ще більшого розмаху набуло після завершення Великої Вітчизняної війни, в роки першої післявоєнної п’ятирічки.
Чудові зразки самовідданої праці у 1946—1947 роках показували комбайнери Євсузької МТС Т. Є. Бондар, П. М. Ганзій, Я. І. Маніфат, С. І. Овчаров, ланки 0. Я. Шевченко і Є. Г. Бови з колгоспу «Більшовик», ланки П. Ринкової і М. І. Москвич з колгоспу ім. Кірова, ланка М. В. Ященко з колгоспу ім. Ворошилова та багато інших. Високих показників добивалися і тваринники. Свинарки Є. К. Кривошей з колгоспу «Більшовик» і О. П. Семоненко з колгоспу ім. Кірова вирощували щороку по 20—22 поросяти від кожної свиноматки.
Ініціатором багатьох славних справ була комсомольсько-молодіжна бригада механізаторів О. С. Мороза. Вона першою в Євсузі виступила в похід за високу культуру землеробства і у 1946 році виростила в середньому з кожного га по 22 цнт озимої і по 18 цнт ярої пшениці, по 15 цнт соняшнику. За трудові досягнення передова бригада була занесена до Книги пошани Луганського обкому комсомолу.
У 1950 році сім місцевих сільгоспартілей Євсуга об’єдналися в три більших господарства, а у; 1958 році замість трьох артілей створено один колгосп «Рассвет».
Колгосп «Рассвет» добився значних успіхів у боротьбі за збільшення виробництва найважливіших сільськогосподарських продуктів і зниження їх собівартості, зміцніла його економіка, зріс добробут колгоспників. Якщо в 1959 році на тваринницьких фермах колгоспу було 2150 голів великої рогатої худоби, то в 1965 році стадо збільшилось до 2733 голів.
Середня врожайність зернових на кінець семирічки становила 20,8 цнт з кожного гектара. Водночас зросло виробництво тваринницької продукції і становило на 100 га угідь: молока — по 242 цнт, м’яса — по 46,8 цнт, у т. ч. свинини по 20,7 цнт на 100 га ріллі.
Прибуток колгоспу за цей же час зріс у два з лишком рази, що дало змогу колгоспу у 1965 році перейти на грошову оплату праці членів сільгоспартілі. Широке впровадження принципу матеріального заохочування забезпечило підвищення трудової активності колгоспників, які вже у 1967 році заробляли в середньому майже по З крб. за день. Місячний заробіток колгоспника в середньому становив — 75 крб., зайнятого у тваринництві — 130 крб., а механізатора — 120 крб. Заробітна плата на одного колгоспника у 1966 році зросла на 25—35 проц. в порівнянні з 1965 роком.
Успіхи ці є результатом самовідданої праці колгоспних хліборобів і майстрів тваринництва, великої організаторської роботи комуністів, яких в артілі понад 90 чол. Більшість з них працює на вирішальних ділянках колгоспного виробництва.
Партійна організація є зачинателем багатьох хороших і корисних справ. З її ініціативи і за її активною участю в колгоспі впроваджено госпрозрахунок, на який переведено всі бригади і ферми. Успіхові цього заходу сприяло створене тут бюро економічного аналізу, до якого входять усі головні спеціалісти колгоспу, керівники бригад і ферм.
Велику роль у боротьбі за збільшення виробництва сільськогосподарських продуктів відіграли механізатори. На 1 січня 1967 року в колгоспі «Рассвет» працювало 35 тракторів, 5 зернових і 6 силосних комбайнів, 21 автомашина, багато інших причіпних і навісних знарядь.
Чудовими трудівниками і організаторами колгоспного виробництва є комуністи— брати Ткаченки. Це — досвідчені колгоспні механізатори. Старший з них Стефан Костянтинович понад 20 років очолював у колгоспі тракторну бригаду, Олексій Костянтинович також керує тракторною бригадою, а Іван Костянтинович більше 15 років працює трактористом.
Доброю славою в колгоспі користується колектив третьої комплексної бригади, яку очолює комуніст М. А. Коваль.
Ще у 1964 році механізатор-комуніст третьої бригади І. М. Нєженець разом з своїм напарником П. X. Фоменком першими в артілі почали вирощувати кукурудзу без затрат ручної праці — і виростили з кожного га на 8 цнт більше, ніж у середньому по колгоспу. У 1965 році за їхнім методом у колгоспі вже працювали всі механізатори.
Особливе піклування колгосп виявляє про механізацію праці на тваринницьких фермах.
Першим у 1964—1965 роках здійснив комплексну механізацію робіт у тваринництві колектив третьої молочно-товарної ферми. Завдяки цьому відразу ж різко
зросла продуктивність праці тваринників, зменшилися витрати на виробництво продукції. Якщо до 1964 року 300 корів, що утримувались тут, обслуговувало 30 чол., то в 1966 році з усією роботою успішно справляються 10. Затрати на виробництво центнера молока зменшилися на 30—35 проц., а заробіток тваринників зріс у середньому майже у 3 рази.
Майже такий ефект дала комплексна механізація в 1964 році колгоспного свиновідгодівельника. До впровадження комплексної механізації тут працювало 40 чол., а тепер всі роботи по догляду за стадом виконують 6 тваринників. За цей час собівартість центнера свинини зменшено з 160 крб. до 67 крб. 78 копійок. Заробітки ж працівників ферми зросли втроє.
Великий вклад у здійснення комплексної механізації робіт на фермах і полях вносять колгоспні умільці. В Євсузі широкого розмаху набрало раціоналізаторство. У колгоспі «Рассвет» створено штаб раціоналізації і винахідництва, який очолюють комуністи — головний агроном артілі В. А. Шуліка і головний інженер І. А. Жаглін. Багато добрих справ на рахунку місцевих раціоналізаторів І. В. Коваля, М. Д. Олійника, О. С. Мороза, В. М. Богомаза та інших. Вони за своїми схемами збудували кормоцех на свинофермі. Раціоналізатори переобладнали і удосконалили також ряд сільськогосподарських машин, що застосовуються в рільництві.
Ряди передовиків виробництва в колгоспі множаться з кожним днем. Цьому сприяє широко розгорнутий на полях і фермах артілі рух за комуністичну працю. Першими ударниками комуністичної праці стали в 1963 році доярки О. П. Марти-ненко, М. С. Сімакова, К. X. Волга, свинарка Ф. Н. Михайлюченко, шофер І. К. Молоток, зав. молочно-товарною фермою І. В. Жуков. У 1966 році ряди ударників комуністичної праці зросли до 39 чол. Серед них — завідуюча свиновідгодівельною фермою, член Луганського обкому партії, делегат XXIII з’їзду КП України Я. В. Колесник.
Партія і уряд високо оцінили трудові досягнення євсузьких колгоспників, їх успіхи в боротьбі за збільшення виробництва сільськогосподарських продуктів, нагородивши орденами і медалями велику групу трудівників полів і ферм. Серед нагороджених — завідуючий машинно-тракторної майстерні Й. П. Коваль, комбайнери П. М. Ганзій та І. П. Лисогор, ланкові Г. А. Герман та П. Г. Герасименко, бригадир рільничої бригади В. С. Скрипник, городниця І. Я. Михайличенко, доярки М. Я. Величко і Р. Ф. Колесник, свинарка К. М. Олійник, телятниця Н. А. Петренко, голова артілі О. І. Проценко та інші.
Міцніє економіка артілі, зростає і матеріальний добробут колгоспників. Зростає індивідуальне будівництво. Тільки за семирічку (1959—1965 рр.) в селі збудовано 208 нових будинків. Правління артілі виділяє забудовникам ділянки, грошові позички, допомагає придбати будівельні матеріали. Більшість будинків колгоспників споруджується добротно, вони вкриті шифером або залізом. Над 106 будинками жителів Євсуга піднялися телевізійні антени. Колгоспники мають 8 власних легкових автомобілів, 115 мотоциклів і моторолерів, а також холодильники, пральні машини, радіоприймачі, велосипеди та інші цінні речі. Про підвищення добробуту трудящих Євсуга свідчить і неухильне зростання товарообороту в місцевій торговельній мережі. За роки семирічки товарооборот зріс з 1 млн. 11 тис. крб. до 1 млн. 881 тис. карбованців.
Впорядкованішим стає село Євсуг. Тут є 9 продовольчих і промтоварних магазинів, сільський універмаг, книжковий магазин, чайна, хлібопекарня, маслозавод, перукарня, шевська і кравецька майстерні, радіовузол, відділення зв’язку. З січня 1966 року Євсуг підключено до державної електромережі. Жителі з любов’ю озеленяють рідне село. За роки семирічки в Євсузі розбито три сквери, посаджено понад 40 тис. фруктових і декоративних дерев та кущів. У центрі села в 1956 році встановлено пам’ятник В. І. Леніну.
За післявоєнні роки великого розвитку в Євсугу набрала охорона здоров’я. Для сільської лікарні було збудовано ще два приміщення. Лікарня займає три корпуси. В ній працює 6 лікарів і 22 працівники середнього медичного персоналу. При лікарні функціонує поліклініка.
Багато років віддали охороні народного здоров’я кращі лікарі Євсузької сільської лікарні. 26 років працює тут лікар Е. М. Відінг і 20 років — фельдшер І. П. Кривенко. Добрим словом згадують жителі села медсестру М. І. Сичову, яка 30 років працювала в євсузькій лікарні і пішла тепер на заслужений відпочинок.
Великого розвитку в післявоєнні роки набула в Євсузі народна освіта. В 1948 році тут завершено будівництво нового двоповерхового приміщення школи. У 1967 році в селі працювало 4 школи: одна середня, одна восьмирічна і дві початкові. В них навчали дітей 52 вчителі. За післявоєнні роки середню освіту здобули понад 700 дітей трудівників села. Один з випускників школи Пантілей Денисович Коваль — кандидат філософських наук, а його брат Петро Денисович Коваль — кандидат історичних наук. На ниві підготовки інженерних кадрів працює випускник євсузької середньої школи, тепер старший викладач Комунарського гірничомета-лургійного інституту, кандидат економічних наук С. М. Грицай.
Серед населення особливо великим авторитетом користується відмінник народної освіти вчителька О. Р. Костромцова, яка понад 30 років працювала в Євсузькій школі. Її чоловік Олексій Іванович також багато років віддав справі народної освіти.
За післявоєнні роки невпізнано зріс рівень культурного життя трудящих Євсуга. Радіо, кіно, книги і газети міцно увійшли в повсякденний побут місцевих жителів.
При Будинку культури з 1965 року працює народний університет з сільськогосподарським, громадсько-політичним, педагогічним і медичним факультетами. Його слухачами є 153 жителі села.
Цікаву і систематичну культурно-освітню роботу провадить сільська бібліотека. Її книжковий фонд перевищує 35 тис. томів, якими користуються понад 1500 постійних читачів.
Жителі села, особливо молодь, багато уваги приділяють фізкультурі і спорту. В Євсузі організовано 4 колективи фізкультури, в розпорядженні яких є два стадіони, два комплексних спортивних майданчика, 6 волейбольних і два баскетбольних майданчика, три футбольних поля. Спортсмени беруть участь у районних і обласних змаганнях. В селі є більше 100 спортсменів-розрядників.
Село, яке було колись глухим закутком, тепер живе повнокровним, змістовним життям.
В. К. БАКАЛОВ, В. Я. ЧЕРЕДНИЧЕНКО