Кадіївка, Луганська область (продовження)
22 червня 1941 року мирна творча праця радянських людей була перервана нападом полчищ гітлерівської Німеччини. Того ж дня на підприємствах міста відбулися багатолюдні мітинги трудящих. Шахтарі й металурги, хіміки й енергетики висловлювали загальне прагнення ще тісніше згуртувати свої ряди навколо Комуністичної партії, віддати всі свої сили великій справі розгрому німецьких загарбників. Людно стало у військкоматі: трудівники Кадіївки прийшли сюди з заявами-проханнями послати їх на фронт. Робітник шахти ім. Ілліча G. У. Соловей, який вирядив до Червоної Армії трьох синів і сам виявив бажання стати в ряди захисників Батьківщини.
В перші дні війни до Кадіївського міськкому партії надійшло до 5 тис. заяв від жителів міста з проханням направити їх в діючу армію. 1972 комуністи, або 45 проц. усього складу Кадіївської партійної організації, пішли на фронт. У Кадіївці було створено п’ять полків народного ополчення в складі 22 070 чол. Жінки й дівчата без відриву від виробництва вивчали санітарну справу, готувалися стати медичними сестрами.
На зміну тим, хто пішов на фронт, ставали до верстатів і спускалися у вибої пенсіонери, підлітки, жінки. Шахтарська Кадіївка жила за законами воєнного часу. Шахтарі збільшили продуктивність праці. Знатний вибійник шахти «Центральна-Ірміне» П. Ю. Синяговський, склавши свій особистий план роботи, щодня виконував три-чотири норми, видобуваючи 65—70 тонн вугілля.
Фронт усе ближче підходив до Донбасу. 12 липня 1942 року фашисти вдерлися в Кадіївку. Почався тяжкий період окупації. Страхітливі й мерзенні злодіяння чинили німецькі окупанти. Вони розстрілювали мирних жителів біля протитанкового рову поблизу станції Алмазна, живими скидали в стволи шахт № 3/3-біс і № 1 «Криворіжжя». На шахті № 3/3-біс гітлерівці вчинили страшну розправу над 62 комсомольцями. Свої жертви фашисти зв’язували по троє, одного з них убивали, і він, падаючи в ствол, тягнув за собою живих. Місцеві жителі довго чули жахливий стогін із ствола. Фашистські варвари замучили й розстріляли в Кадіївському районі близько трьох тис. чол., 12 тис. жителів гітлерівці загнали в Німеччину — в рабство.
Боротьба з окупантами не припинялася і на території, зайнятій ворогом. З перших днів окупації в місті почала діяти підпільна комсомольська група, створена штабом армії, що вела тут бої, в складі семи чоловік: Івана Сокирка, Марії Калинки, Миколи Калинника, Клавдії Лядовської, Марії й Миколи Гусєвих. Керувала групою секретар комітету комсомолу шахти № 36 Ольга Филимонова.
Ця група діяла менше місяця, але те, що вона встигла зробити, говорить про високий патріотизм комсомольців, їх палку ненависть до ворога. Патріоти вели роз’яснювальну роботу серед населення, поширювали листівки. Вони підготували й успішно здійснили підрив тунелю по дорозі з Кадіївки до Луганська. М. Калинчик не раз переходив лінію фронту, доставляючи радянському командуванню відомості про розміщення фашистських військ у місті. До Кадіївки він приносив радянські листівки.
Фашистам удалося напасти на слід підпільної групи. Юних патріотів жорстоко катували, пекли їх тіло розпеченим залізом, били по обличчю рукоятками револьверів, заганяли під нігті голки. Фашистські варвари відрізали О. Филимоновій ніс, випекли на спині п’ятикутну зірку. М. Гусєвій відбили пальні на правій руці, вирвали коси. Дикі катування й знущання не зломили волю героїв.
30 липня 1942 року гітлерівці розстріляли патріотів у центрі міста біля Палацу культури. Підпільники-комсомольці поховані в братській могилі в міському сквері. Біля пам’ятника горить вічний вогонь. Указом Президії Верховної Ради СРСР у квітні 1946 року члени підпільної групи посмертно нагороджені медалями «Партизану Вітчизняної війни» першого ступеня. Ці медалі й посвідки зберігаються в міському музеї.
В період фашистської окупації в Кадіївці діяли партизанський загін на чолі з комуністом Г. П. Кононенком.
На квартирі вчительки Т. Д. Синецької був явочний пункт партизанів, у домашньої господарки А. О. Бурбело зберігалися зброя і боєприпаси. Підпільники з її участю в ніч на 20 грудня 1942 року спалили продуктову базу фашистів. Партизани й підпільники-комсомольці пошкодили силовий трансформатор на електростанції, яка живила електроенергією Кадіївський район і Луганськ, завалили виробку на шахті «Товстій № 1», висадили в повітря гараж, вивели з ладу водокачку «Вільха», знищили понад 30 гітлерівських солдатів, офіцерів і поліцаїв, 6 автомашин, кілька мотоциклів. У день 25-ї річниці Великого Жовтня учасники підпілля в селищі Ірміному вивісили чотири червоні прапори. Підпільники поширювали листівки, відозви, в яких закликали населення до саботажу і непокори фашистським властям.
Багато учасників підпільної боротьби з загарбниками, в т. ч. Г. П. Кононенко, А. О. Бурбело та інші удостоєні урядових нагород.
Кадіївці мужньо билися на фронтах Великої Вітчизняної війни. За героїзм і доблесть, проявлені в боях з німецько-фашистськими загарбниками, понад 5 тис. трудящих міста відзначено урядовими нагородами. Трудова Кадіївка виховала дев’ятьох Героїв Радянського Союзу. Серед них випускники міського аероклубу В. І. Колядін, І. Г. Федоров, В. М. Воропаев, Л. М. Макеров, відважний захисник Ленінграда льотчик М. М. Стольников, артилерист І. О. Морозов, О. І. Свєчкарьов, командир стрілецької роти А. І. Пономарчук. Дві Золоті Зірки прикрашають груди безстрашного льотчика I. X. Михайличенка.
З вересня 1943 року відважні воїни 91-ї стрілецької дивізії Південно-Західного фронту, якою командував І. М. Пашков, визволили Кадіївку від німецько-фашистських окупантів.
Визволене місто лежало в руїнах. Німецькі окупанти зруйнували всі шахти, коксохімічний, металургійний, ливарно-механічний, рудоремонтний заводи. Електростанції «Донбасенерго» було заподіяно шкоди на 40,5 млн. крб., шахті ім. Ілліча— на 72,9 млн. крб., шахті «Центральна-Ірміне» — понад 50 млн. крб. Гітлерівці вивели з ладу трамвайну лінію, трамвайний парк і вагони, перетворили в руїни всі школи, лікарні, дитячі заклади, знищили сади на площі 42,5 гектара.
У відбудові вугільних підприємств Донбасу, в т. ч. Кадіївки, брала участь вся країна. З Челябінська, Куйбишева, Уфи і Удмуртії, з далекого Сибіру прибував ліс для шахт. Широко розгорнулося шефство областей УРСР над шахтами і трестами Кадіївки. Полтавська, Сумська, Житомирська, Кам’янець-Подільська, Запорізька, Херсонська області подавали допомогу лісом, продовольством. Трудящі Житомирщини доставили в Кадіївку 50 вагонів лісу, 162 тонни картоплі. Відбудовчі роботи йшли повним ходом.
У вересні 1944 року Указом Президії Верховної Ради УРСР в Кадіївці було утворено три райони — Іллічівський, Брянський і Голубівський, п’ять селищних Рад, дві сільські та Ірмінську міську Раду. Всі вони підпорядковувались Кадіївській міській Раді.
Новий адміністративний поділ створював основу для організаційного зміцнення районних, селищних і сільських Рад, оперативної організації роботи по відбудові міста й селищ. Міськком партії, виконком міськради депутатів трудящих мобілізували кадіївців на відбудову рідного міста.
Насамперед звертали увагу на створення нормальних умов для життя людей. Уже з перших днів визволення міста почали працювати магазини, їдальні, організується медична допомога хворим.
У 1945 році було відбудовано 87 878 кв. м житлової площі, трамвайну лінію Кадіївка—Алмазна. До червня 1946 року було збудовано 17 їдалень, відбудовано 5 шкіл, 2 лікарні. Через рік стала до ладу водопровідна магістраль, було відкрито трамвайне сполучення центр міста — Ірміне, значну частину центральних вулиць заасфальтовано. Відроджувалися культурно-освітні установи. Знову почали працювати два кінотеатри, 22 робітничі клуби.
Кадіївці з величезним політичним і трудовим піднесенням розв’язували основне завдання п’ятирічного плану — відбудувати промислові підприємства і перевершити довоєнний рівень їх виробництва. У відбудовних роботах брало участь усе населення, в т. ч. жінки, старі люди, інваліди, підлітки. Радянський патріотизм був могутньою рушійною силою. В перші роки після визволення на шахтах Кадіївки 43,7 проц. всіх працівників становили жінки.
У лютому 1946 року став до ладу Алмазнянський металургійний завод, великий обсяг робіт було виконано по відбудові і реконструкції шахт ім. Ілліча, «Центральна-Ірміне», № 3/3-біс, № 1/1-біс та інших.
За успішну відбудову і значне перевищення довоєнного рівня видобутку вугілля колектив шахти «Анненська» 1 січня 1948 року було нагороджено орденом Леніна. На кінець 1950 року відбудову було закінчено. В шахтах почали переходити на вищий ступінь механізації.
1956 рік ознаменувався великою історичною подією в житті радянського народу — відбувся XX з’їзд КПРС. Кадіївська партійна організація послала на з’їзд першого секретаря міськкому КП України В. В. Шевченка і Героя Соціалістичної Праці, начальника дільниці № 5 шахти «Центральна-Ірміне» П. Ю. Синяговського.
Новим трудовим піднесенням відзначили трудящі шахтарської Кадіївки початок семиріччя (1959—1965 рр.). Великого поширення на підприємствах міста набуває нова форма соціалістичного змагання — рух за комуністичне ставлення до праці. Підтримуючи починання знатної ткалі країни Валентини Гаганової, інженерно-технічні працівники — комуністи шахт «Анненська», «Центральна-Ірміне» (тепер шахта ім. XXII з’їзду КПРС), № 3/3-біс — В. М. Антипов; М. Є. Якушев, 0. П. Чертов, які раніше очолювали передові дільниці, в червні 1959 року перейшли на найбільш відстаючі дільниці і незабаром вивели їх у число передових.
Майстри високопродуктивного видобування вугілля звернулися через газету «Правда Украины» до всіх інженерно-технічних працівників вугільної та інших галузей промисловості України з закликом послати досвідчених організаторів на відстаючі ділянки, щоб кожна шахта, фабрика, кожний завод, дільниця, зміна, бригада виконували і перевиконували завдання. Центральний Комітет Комуністичної партії України схвалив звернення Антипова, Якушева і Чертова. На відстаючі дільниці і бригади на шахтах міста перейшло понад 100 передовиків.
Трудове піднесення кадіївців втілювалося в конкретні справи по створенню матеріально-технічної бази комунізму. Безупинно удосконалювалося виробництво. На честь XXII з’їзду КПРС трудящі брали високі зобов’язання і своє слово підкріпляли ділом. У день відкриття XXII з’їзду КПРС шахтарі міста видобули 12,9 тис. тонн понадпланового палива.
30 грудня 1962 року Указом Президії Верховної Ради УРСР Брянський і Голубівський райони Кадіївки були виділені в самостійні міста — Брянку і Кіровськ.
Борючись за виконання семирічки, трудящі Кадіївки, брали активну участь в соціалістичному змаганні, розвивали і підтримували нові патріотичні починання. В 1963 році колектив шахтоуправління ім. Ілліча разом з трудящими Красного Луча і Луганська виступив ініціатором змагання за «луганську годину». Гірники шахтоуправління ім. Ілліча протягом 1963 року щодня заощаджували 1 годину 20 хвилин, видобуваючи по 200 і більше тонн вугілля понад денне завдання. Всього протягом року вони заощадили 509 годин і дали понад план 76 тис. тонн коксівного вугілля. «Луганська година» була підхоплена багатьма колективами республіки і переросла в «українську годину».
У 1964 році гірники тресту «Кадіїввугілля» і «Антрацитвугілля» виступили ініціаторами змагання за економію однієї копійки на кожному карбованці виробничих затрат. Почин широко підтримали гірники, металурги, хіміки, машинобудівники області. Він дав позитивні результати. Тільки по шахтах тресту «Кадіїввугілля» в 1964 році було заощаджено 700 тис. крб.
Високо оцінено досягнення кадіївців у швидкісному проходженні гірничих виробок. За удосконалення методів і організацію швидкісного проходження гірничих виробок у 1964 році присуджено Ленінські премії головному інженеру тресту «Кадіїввугілля» П. А. Буйденкові і начальникові шахтоуправління ім. Ілліча I. C. Чалому.
Разом з гірниками зразки самовідданої праці показували робітники інших підприємств міста. У серпні 1963 року Ірмінському будівельно-монтажному управлінню присвоєно звання колективу комуністичної праці. У 1964 році це високе звання одержав колектив машинобудівного заводу. В 1965 році на підприємствах міста працювали 64 дільниці, цехи, зміни, 199 бригад, близько 13 тис. робітників, які завоювали почесне звання колективів і ударників комуністичної праці.
Трудова активність кадіївців, прогресивна технологія, нова техніка — все це дало хороші результати. Підприємства міста достроково, на півтора місяця раніше, завершили виконання семирічної програми і випустили понад план продукції на суму більш як 200 млн. крб. Шахтарі Кадіївки дали Батьківщині понад завдання 240 тис. тонн вугілля. Продуктивність праці збільшилася на 34 проц. Великих успіхів добилися також будівельники. Вони спорудили завод феросплавів, Новоірмінську центральну збагачувальну фабрику і центральні електромеханічні майстерні тресту «Кадіїввугілля», завод залізобетонних виробів, м’ясокомбінат та інші промислові об’єкти.
Першими серед підприємств рапортували про завершення семирічних завдань колективи шахтоуправлінь ім. Ілліча, № 4/2-біс, машинобудівного, коксохімічного, металургійного, рудоремонтного заводів, заводу гідроустаткування, Новоірмінської і Максимівської центральних збагачувальних фабрик. Тисячі кадіївців добилися високих показників у праці.
Комуністична партія і Радянський уряд високо оцінили працю кадіївців. За успішне виконання семирічного плану комбінат «Луганськвугілля» нагороджено орденом Леніна. За доблесну працю Золота Зірка Героя Соціалістичної Праці прикрасила груди бригадира прохідників шахти ім. Чеснокова Г. О. Мордовцева, начальника дільниці шахти ім. Ілліча В. В. Шокарєва і начальника зміни Алмазнянського заводу феросплавів П. І. Пищенюка. Понад 400 кадіївців були удостоєні урядових нагород.
Розв’язуючи завдання піднесення промисловості міста, трудящі Кадіївки вносять також свій вклад у виконання рішень березневого (1965 р.) Пленуму ЦК КПРС. Гірники і металурги, будівельники і коксохіміки шефствували над колгоспами і радгоспами Старобільського району Луганської області. У 1965—1966 рр. вони допомогли збудувати і відремонтувати в районі 27 тваринницьких приміщень, три пункти штучного запліднення, вісім механічних майстерень, два зерносховища, шість культурно-побутових закладів. У підшефних колгоспах робітники міста збудували зрошувальні системи на площі 320 гектарів.
З великим піднесенням кадіївці працюють у новій п’ятирічці (1966—1970 рр.).
Гідними подарунками відзначили трудящі міста відкриття XXIII з’їзду КПРС і XXIII з’їзду КП України. Вони видали понад план більш як 27 тис. тонн вугілля, випалили сотні тонн коксу, виплавили близько 1,5 тис. тонн феросицилію, понад 700 тонн чавуну.
Перетворюючи в життя рішення XXIII з’їзду КПРС і XXIII з’їзду КП України, кадіївці добиваються високих результатів на кожному підприємстві. Важливу роль при цьому відіграє економічна реформа. Серед передових вугільних підприємств республіки на нову систему планування і економічного стимулювання перейшла кадіївська шахта ім. Чеснокова. Робітники на досвіді переконуються в ефективності економічних заходів партії.
У 1966 році Кадіївський машинобудівний завод одним з перших серед підприємств Луганської області перейшов на п’ятиденний робочий тиждень. Колектив комуністичної праці заводу з місяця в місяць збільшує випуск продукції. Більше вільного часу стало у робітників і службовців. Виникла реальна можливість більше часу віддавати самоосвіті, культурному відпочинку, вихованню дітей. У 1967 році на цьому заводі навчалося понад 476 робітників, з них 269 — в інститутах і технікумах.
У післявоєнні роки зростає шахтарська Кадіївка, стає красивим, благоустроєним містом. На 1 січня 1968 року житловий фонд становив 1099 тис. кв. м. Чотири-і п’ятиповерхові будинки утворюють десятки нових кварталів. На місці колишніх пустирів пролягли вулиці Реактивна, Космічна та інші. Пишаються кадіївці новим красивим проспектом ім. В. І. Леніна. Тільки за роки семирічки понад десять тисяч сімей одержали хороші квартири.
13 жовтня 1961 року в Кадіївці вперше засвітився голубий вогонь Ставропольського природного газу. На початок 1968 року було газифіковано близько 8 400 квартир трудящих. Газ дістало багато промислових підприємств.
Велика увага приділяється благоустроєві міста. За післявоєнні роки прокладено десятки кілометрів водопровідної і каналізаційної мережі. На початок 1968 року протяжність водопровідної мережі становила 145 км. Понад мільйон кв. м. доріг і площ було вкрито асфальтом.
Кадіївці докладають багато зусиль для озеленення міста. Тут квіти ростуть уздовж вулиць і в скверах, красуються біля заводських і шахтних прохідних, у дворах житлових будинків. Тільки за семиріччя в місті висаджено 810 тис. декоративних і 26 тис. фруктових дерев. Зелені насадження займають 1048 га. Від перших весняних теплих днів і до пізньої осені місто утопає в зелені.
Дальшого розвитку набули міський транспорт і зв’язок. Автобуси курсують уже по 67 маршрутах і щороку перевозять не менше 18 млн. пасажирів. Поповнився новими вагонами трамвайний парк. У місті 21 поштове відділення, автоматична телефонна станція.
Заможніше почали жити трудящі Кадіївки. Високопродуктивна праця забезпечує їм високі заробітки. Рік у рік сотні гірників заробляють на місяць 300—400 крб. Середньомісячна зарплата вибійника шахти ім. Ілліча, ударника комуністичної праці Я. Д. Прищенка становить 500—600 крб. Його сім’я з семи чол. живе в повному достатку. Яків Демидович збудував хороший будинок на чотири кімнати з усіма вигодами, посадив сад, придбав добрі меблі, холодильник, телевізор, комплектує бібліотеку. Дружина його — домашня господарка, четверо дітей навчаються в школі, старша дочка Ніна — закінчує будівельний відділ Кадіївського гірничого технікуму. Щороку передовий вибійник разом з сім’єю проводить свою відпустку біля Чорного моря.
У квартирах робітників і службовців хороші меблі, піаніно, телевізори, приймачі, холодильники. На вулицях міста часто можна бачити легкові автомобілі, за рулем яких сидять робітник, лікар або інженер. 1119 трудящих мають в особистому користуванні автомашини «Москвич», «Победа», «Волга» і «Запорожець».
Неухильно зростає торговельна мережа. В Кадіївці 276 магазинів і 165 підприємств громадського харчування. Успішно впроваджуються нові форми торгівлі.
Радянська держава приділяє велику увагу охороні здоров’я трудящих. До послуг жителів Кадіївки — 72 медичні заклади в т. ч. 12 лікарень і поліклінік, обладнаних найновішою медичною апаратурою. В місті 2 санаторії, 39 пунктів охорони здоров’я, Будинок санітарної освіти. За семирічку число лікарів у лікувальних закладах зросло з 262 до 276 чол., а середніх медичних працівників — з 786 до 1309 чол. Немало в Кадіївці досвідчених медичних працівників.
Піклуванням і увагою оточене наймолодше покоління кадіївців. У 39 дитячих садках виховується 6 тис. дітей трудящих. У місті є 12 дитячих ясел на 710 місць. У 1963—1966 рр. збудовано дитячих садків та ясел на 2,3 тис. місць. Щороку понад 12 тис. дітей відпочиває в піонерських таборах.
Робітник і службовець тепер звичайно проводить свою відпустку в санаторії або будинку відпочинку. Тільки за роки семирічки за путівками Кадіївського міськкому профспілки працівників вугільної промисловості на курортах і в будинках відпочинку побувало понад 20 тис. шахтарів.
Післявоєнні роки характеризуються швидким зростанням духовної культури кадіївців, вихованням нової людини. Велику роль у цьому відіграє радянська школа. В Кадіївці в 32 масових школах і трьох школах-інтернатах навчається 27,5 тис. учнів. У місті дев’ять шкіл робітничої молоді і заочна школа. 1200 учителів з високим усвідомленням свого обов’язку навчають і виховують учнів. За успіхи у навчанні і комуністичному вихованні підростаючого покоління директор школи-інтернату № З О. В. Берещенко і вчителька школи № 17 П. Ф. Ііценко удостоєні звання заслуженого вчителя УРСР. Почесним громадянином шахтарської Кадіївки став директор школи № З активний громадський працівник комуніст Л. Л. Парасочка.
У розвитку естетичного виховання підростаючого покоління значне місце посідає музична школа, в якій навчається близько 500 дітей. Багато вихованців школи продовжують музичне навчання у консерваторіях.
У місті сім професійно-технічних училищ. У медичному училищі є відділення: медичних сестер, акушерське, зуболікарське і фармацевтичне. За семиріччя училище підготувало понад 1400 середніх медичних спеціалістів.
Кадіївський гірничий технікум з 1928 по 1966 рік випустив понад 12 тис. спеціалістів. У 1956 році в місті відкрито філіал Комунарського гірничо-металургійного інституту, де нині навчаються 3 тис. студентів. При філіалі інституту створено загальнотехнічний факультет. 636 інженерів, випущених інститутом, працюють на вугільних підприємствах Кадіївки і області.
В останні роки в Кадіївці помітно розвивається наука. Велику науково-дослідну роботу проводять викладачі філіалу гірничого інституту в тісній співдружбі з інженерно-технічними працівниками шахт. Тепер у сім’ї вчених Кадіївки 16 кандидатів технічних, економічних і геолого-мінералогічних наук.
Велика увага приділяється політичному вихованню трудящих. Робітники і службовці прагнуть глибше оволодіти теорією марксизму-ленінізму, програмою КПРС, рішеннями XXIII з’їзду КПРС і XXIII з’їзду КП України, щоб брати активнішу участь в їх здійсненні. В усіх ланках партійної освіти в місті навчається понад 8 тис. комуністів і безпартійних. З 1950 в Кадіївці діє вечірній університет марксизму-ленінізму.
Прагнення до знань, до піднесення свого культурного рівня охоплює все ширші верстви населення міста. Величезну допомогу в цьому подає трудящим міське товариство «Знання», що об’єднує 1500 лекторів. Популярні лекції товариства відвідують тисячі людей.
Чималу роль у підвищенні знань, естетичному вихованні трудящих відіграють дев’ять народних університетів, створених на громадських засадах. їх систематично відвідує понад 5 тис. чол. Заняття в університетах провадяться за спеціальними програмами. Читають лекції інженери, лікарі, учителі, художники тощо.
Шахтарська Кадіївка виростила чимало літераторів. Успішно працює кадіївське літературне об’єднання, створене в 1951 році.
- П. Науменко видав повість «Вогні над Дінцем», домашня господарка Л. О. Воробйова випустила збірку дитячих віршів «Теплый дождик», робітник Микола Погромський видав дві збірки віршів «Две песни» і «Сердце и руки». Вийшли в світ дві книги віршів колишнього шофера Анатолія Романенка — «Дороги» і «Солнце в глаза». В літературне об’єднання входять молоді літератори-робітники Зосим Козлов, Олександр Коновалов, Леонід Кобзистий та інші.
Дуже цікавляться кадіївці театральним, музичним, кінематографічним мистецтвом.
У Палаці культури, 11 клубах, що мають великі зали для глядачів з добре обладнаними сценами, приміщеннями для гурткової роботи, люди відпочивають, займаються різними видами мистецтва, слухають лекції.
В самодіяльних гуртках захоплено працює понад дві тисячі трудівників.
Хороший творчий колектив створено в Палаці культури ім. М. Горького. Самодіяльні артисти поставили опери М. Лисенка «Наталка Полтавка», Гулака-Артемовського «Запорожець за Дунаєм», П. І. Чайковського «Євгеній Онєгін» та інші. З 1961 року в Палаці культури працює шахтарський ансамбль пісній танцю, якому присвоєно звання народного. В його складі 120 чол. Ансамбль виступав на сценах Києва, Москви, Ленінграда, Волгограда та інших міст нашої країни, а також в братній Болгарії.
Охоче відвідують кадіївці концерти і спектаклі приїжджих артистів. На сценах Палацу культури і клубів виступали кращі артисти і театральні колективи столиці нашої Батьківщини — Москви, столиць братніх республік та інших міст Радянського Союзу.
Улюбленим місцем відпочинку населення є кінотеатр «Мир». Щодня його відвідує близько 4 тис. чол. Кінотеатр має три добре обладнані зали. В парку культури і відпочинку розташований літній кінотеатр «Молодіжний». Площа міського парку дорівнює 35 га. Парк — традиційне місце народних гулянь і масових свят. Тут багато розваг, працює кілька атракціонів, читальний зал, дитячий спортивний майданчик, на естраді виступають самодіяльні артисти з концертами.
Створена в 1959 році при Палаці культури ім. М. Горького аматорська кіностудія на чолі з ентузіастом кіноаматором Іваном Масленниковим, швидко стала відома в Кадіївці і за її межами. В її роботі беруть участь гірничий майстер шахтоуправління ім. Ілліча М. Рослик, електрик О. Панов, викладач фізики середньої школи № 15 А. Золотарьов та багато інших. У грудні 1960 року на декаді української літератури і мистецтва в Москві демонструвалися фільми цієї студії «Російська зима», «Для вас», «Раціоналізатори». Ці фільми випущено на екрани республіки. Автори фільмів «Вічно живий», «Одинадцять кубків» І. Масленников, А. Полевич, Ф. Прокопенко і М. Рослик нагороджені дипломами. Фільми розповідають про боротьбу кадіївців за технічний прогрес, про працю, навчання і відпочинок трудящих. Створено також аматорські кіностудії при клубі «Будівельник», в автотресті, на коксохімічному заводі.
До послуг кадіївців 102 бібліотеки з книжковим фондом понад 800 тис. примірників. Бібліотеки є на всіх великих підприємствах, у навчальних закладах. У них 60 тис. читачів. Бібліотеки мають багаті зібрання радянської, російської, української і зарубіжної класичної літератури. Вони провадять велику виховну роботу серед населення, прищеплюють людям любов до книги, широко використовують у своїй діяльності читацькі конференції, диспути, книгоношество, пересувки.
Сотні жителів мають свої особисті бібліотеки.
У листопаді 1965 року в місті відкрито кімнату-музей історії Кадіївки. Тут зібрано багаті матеріали про участь кадіївців у революції 1905—1907 рр., Великій
Жовтневій соціалістичній революції, відбудові і розвитку народного господарства, будівництві соціалізму, Великій Вітчизняній війні. Багато документів, експонатів, фотографій розповідає про життя сучасної Кадіївки.
У Кадіївці виходять міська газета «Кадиевский рабочий» і чотири багатотиражні газети: «Призыв шахтера» (шахти № 4/2-біс), «Строитель коммунизма» (шахтоуправління ім. XXII з’їзду КПРС), «Ильичевец» (шахтоуправління ім. Ілліча), «Рабочий призыв» (Алмазнянського металургійного заводу).
Рік у рік зростає число кадіївців, які займаються спортом. Створюються нові колективи фізкультурників на підприємствах, в установах, навчальних закладах. У 1966 році число фізкультурників у місті досягло 36 тис. чол. У місті 25 майстрів спорту, 359 першорозрядників.
У розпорядженні фізкультурників Кадіївки 25 спортзалів, Будинок фізкультури, три стадіони, 10 футбольних полів і 150 волейбольних, баскетбольних та інших майданчиків, вісім туристських баз, споруджено плавальний басейн «Дельфін», будуються нові спортзали, турбази.
Після Великої Жовтневої соціалістичної революції в житті народів нашої країни відбулися глибокі зміни. Внаслідок масового відходу трудящих від релігії зникають старі традиції, зв’язані з релігійними обрядами і святами. Нові громадянські обряди утверджуються в житті трудящих Кадіївки. Одруження, народження дитини, вступ на трудовий шлях та інші найважливіші події особистого життя кадіївців відзначаються урочисто, красиво і надовго лишаються в пам’яті людей. У 1960 році в місті відкрито Палац одруження. Багато молодих пар оформили в ньому шлюб в урочистій обстановці.
На машинобудівному заводі стало традицією посвячення в робітники. В урочистій обстановці колектив заводу приймає юнаків і дівчат у свою робітничу сім’ю. Ці хвилюючі хвилини посвячення в робітники запам’ятовуються юнакам і дівчатам на довгі роки.
У Палаці культури ім. М. Горького, в Будинку піонерів, міському технікумі, професійно-технічних училищах і школах урочисто вручаються молоді, що досягла 16-річного віку, паспорти.
Цікаво проводяться в місті масові свята «Слава праці», «Золота осінь», «Свято зими», «Свята пісні і танцю». У них беруть участь тисячі кадіївців.
Кадіївка виростила і виховала багато відомих країні людей. Серед них Герої Соціалістичної Праці гірники П. Ю. Синяговський, І. С. Єршков, М. Д. Касауров, Г. О. Мордовцев, В. В. Шокарєв, металурги Г. Я. Рибалка, П. І. Пищенюк, будівельник Б. Г. Минаєв. У місті працюють заслужений металург УРСР О. Г. Любистков (завод феросплавів), заслужений раціоналізатор УРСР слюсар П. М. Шилов (шахтоуправління ім. XXII з’їзду КПРС), заслужений будівельник УРСР П. С. Помірній (будівельне управління № 1 тресту «Кадіївжитлобуд»).
На шахті № 1 (тепер шахта ім. Ілліча) довгий час працював С. Руднєв — Герой Радянського Союзу, прославлений комісар партизанського з’єднання С. А. Ковпака. У Кадіївці народився М. В. Хрунічев — державний діяч, Герой Соціалістичної Праці, двічі Лауреат Державної премії.
Досягнення в розвитку економіки і культури в місті стали можливими завдяки постійному піклуванню партії і уряду про радянську людину — будівника комунізму.
Партійна організація міста йде в авангарді боротьби за виконання рішень партії і Уряду, мобілізуючи трудящих Кадіївки на великі трудові перемоги, формуючи і виховуючи нову людину комуністичного суспільства. В її рядах налічується 8565 комуністів, об’єднаних у 159 первинних партійних організацій. Щороку вони поповнюють свої ряди кращими людьми міста. Тільки з 1964 по березень 1967 рр. ряди партійної організації виросли на 1732 чоловіки.
Бойовим помічником партійної організації є комсомольська організація, в рядах якої 15,6 тис. юнаків і дівчат, об’єднаних у 141 комсомольську організацію. Комсомольці і молодь усю свою кипучу енергію віддають справі створення матеріально-технічної бази комунізму. Найбільш масовими стали профспілкові організації Кадіївки, що налічують понад 50 тис. членів — активних будівників комунізму.
Життя міста, його благоустрій, піднесення добробуту і культури трудящих — у центрі уваги Ради депутатів трудящих. Міська Рада складається з 350 депутатів — кращих людей трудової Кадіївки. З них 242 працюють у промисловості. Серед народних обранців 146 жінок. Міськрада має 11 постійних комісій, в яких, поряд з депутатами, бере активну участь понад три тисячі виборців. Депутати тісно зв’язані з виборцями, спираються в своїй роботі на широкий актив трудящих. Народні обранці впливають на всі сторони життя населення, повсякденно піклуються про те, щоб шахтарське місто ставало дедалі кращим.
Трудовими подарунками зустріли трудящі міста 50-річчя Великого Жовтня. Ще 19 жовтня шахтарі Кадіївки рапортували про виконання своїх ювілейних зобов’язань. Передовий колектив-шахтоуправління ім. Ілліча було нагороджено Пам’ятним прапором ЦК КПРС, Президії Верховної Ради СРСР, Ради Міністрів СРСР та ВЦРПС. До 50-річчя встановлення Радянської влади на Україні трудящі міста завершили план другого року п’ятирічки.
Розгорнувши соціалістичне змагання за гідну зустріч 100-річчя з дня народження В. І. Леніна та дострокове виконання завдань п’ятирічки, натхненно трудяться кадіївці в ім’я світлого майбутнього — комунізму.
С. П. КАЛПАХЧЬЯН, В. Т. ЄЩЕНКО