Кіровськ, Луганська область (продовження)
З перших днів віроломного нападу німецько-фашистських загарбників на нашу країну шахтарі на чолі з комуністами піднялися на боротьбу проти ворога. Незважаючи на зменшення чисельності робітників, трест «Кіроввугілля» не скоротив видобування вугілля. Замість чоловіків, що йшли до лав Червоної Армії, у вибій спускалися жінки, юнаки і дівчата, пенсіонери. 3200 голубовчан утворили загін ополченців. Серед ополченців були учасники громадянської війни комуністи І. П. Рощин, І. В. Ручкін та інші.
З наближенням ворога шахтні партійні організації провели велику роботу по евакуації населення та устаткування підприємств.
12 липня 1942 року фашистам вдалося захопити селище Голубівський рудник. У перші ж дні свого хазяйнування окупанти по-звірячому вбили 82 передовиків виробництва, які не встигли евакуюватися, і серед них зачинателя багатоциклічних методів праці, комуніста-орденоносця, депутата Верховної Ради УРСР М. Є. Гвоздирькова. Фашисти під загрозою розстрілу зганяли на роботу шахтарів, які залишилися на тимчасово окупованій території. Проте гірники саботували накази німецького командування, затягували ремонт устаткування, неправильно ставили кріплення. Група старих робітників на чолі з І. Т. Шулікою близько року «працювала» над монтажем копра найменш зруйнованої шахти № 6, але так і не закінчила цю роботу до визволення рудника радянськими військами.
Погрозами, катуванням і розстрілами фашисти намагалися примусити шахтарів працювати на них. Але ворог прорахувався. Гірники не здалися, і гітлерівці змушені були у вугільний Донбас привозити вугілля з Німеччини.
З вересня 1943 року об 11 годині дня частини 266-ї Артемівської Червонопрапорної дивізії під командуванням полковника К. Г. Ребрикова (тепер генерал-майор у відставці, Почесний громадянин м. Кіровська) визволили селище Голубівський рудник.
Перебуваючи на фронті, шахтарі хоробро билися з загарбниками. Близько трьох тисяч жителів Кіровська нагороджено бойовими орденами і медалями Радянського Союзу. Серед них почесне місце по праву належить уродженцеві селища вихованцеві колективу ордена Трудового Червоного Прапора шахти № 22 ім. С. М. Кірова комуністу Г. А. Батаршину. Ще в 1938 році за героїчні подвиги у боях проти японських самураїв на озері Хасан він був удостоєний звання Героя Радянського Союзу.
Під час Великої Вітчизняної війни Гельфан Батаршин безстрашно громив німецько-фашистських загарбників. Ратні подвиги гірника відзначені чотирма урядовими нагородами. Добре відомі трудящим Кіровська імена повних кавалерів орденів Слави ветеранів праці Й. Т. Лесковського, Я. Л. Стерпула, Є. Д. Семенова. Гірники М. Н. Чорновалов і І. О. Волошин удостоїлися восьми урядових нагород кожний. Сім орденів і медалей заслужив шахтар І. Т. Кулаков.
Відступаючи, гітлерівці страшенно зруйнували шахтарське селище. Окупанти вивели з ладу шахти, висадили в повітря збагачувальні фабрики, перетворили на руїни клуби, лікарню, кінотеатри, бібліотеки, школи, більшість житлових будинків. Сума шкоди, заподіяної німецько-фашистськими загарбниками, становила 6 017 300 тис. крб. Лише гірничого устаткування було знищено на 25,9 млн. крб. Населення селища зменшилося проти довоєнного часу в 9 раз. У перші дні після визволення в селищі було менше 3 тис. жителів.
Потрібні були справді героїчні зусилля, щоб повернути до життя зруйновані вугільні підприємства, створити нормальні умови для праці і побуту гірників. Під керівництвом партійних організацій розгорнулася робота по відбудові шахт. Усе населення взяло участь у розчистці руїн шахт. День і ніч відкачували воду, відновлювали гірничі виробки. Уже наприкінці вересня почали видобувати вугілля на дрібних шахтах.
У січні 1944 року в селище прибула пересувна електростанція, що дала перший струм відбудовуваним підприємствам. В квітні 1944 року було здано в експлуатацію шахту № 6 і вона дала перше вугілля. Того ж року стала до ладу і перевершила довоєнний видобуток вугілля шахта № 1007.
Неоціниму допомогу в ліквідації наслідків війни в робітничому селищі подали посланці братнього російського народу і представники багатьох областей України.
З Кузбасу, Уралу і Караганди надходила нова гірнича техніка, прибували кадрові спеціалісти вугільної промисловості. З Житомирської області, що взяла шефство над трестом «Кіроввугілля», рудник одержував матеріали і продовольство. В подарунок шахтарям у середині липня 1944 року житомирці послали 43 вагони кріпильного лісу, а також продукти харчування.
Передовики колгоспних полів Житомирщини Марія Краєвська, Євдокія Дубок і Ганна Хоменко стали гірниками-стахановками. Дружба шахтарів з колгоспниками Житомирської області — яскрава сторінка відбудовного періоду на шахтах тресту «Кіроввугілля».
Важко перелічити всі приклади самовідданої праці учасників відбудови зруйнованих вугільних підприємств тресту «Кіроввугілля». Ось окремі з них. Електрослюсар шахти № 1—2 «Нова Голубів-ка» комсомолець Г. П’ятковський протягом двох місяців (червень—липень 1944 р.) добровільно, з власної ініціативи, працював по 12 годин підряд, прагнучи достроково завершити завдання по монтажу водовідливної установки ствола № 1.
У липні 1944 року у відпустку з фронту приїхав до рідного селища старший лейтенант І. Т. Кулаков, нагороджений на той час трьома бойовими орденами. До війни І. Т. Кулаков працював на шахті № 6 врубмашиністом. Фронтовик разом з іншими гірниками пішов у вибій і взявся за звичну справу. Він виконав денну норму на 250 проц., видобувши 172 тонни вугілля. Повернувшись на фронт, офіцер-шахтар І. Т. Кулаков знову безстрашно громив ворога.
На всіх ділянках особистий приклад показували комуністи. Вибійник шахти № 77 комуніст П. Ф. Філонов щодня виконував по дві норми. Так само працював пенсіонер К. П. Петренко і багато інших.
Активну участь у відбудові шахт та інших об’єктів брали комсомольці і молодь. Більшість створених комсомольсько-молодіжних бригад перевиконувала свої завдання. Одна з них, на чолі з В. Шевченком, на відбудованій шахті № 1—2 «Нова Голубівка» в 1944 році виконувала завдання на 500—600 проц. і завоювала перехідний Червоний прапор ЦК ВЛКСМ і Наркомату вугільної промисловості СРСР1.
Усе населення Кіровська, від малого до великого, брало участь у відродженні шахт, шкіл, культурно-побутових закладів. Шістдесятирічні жінки М. Я. Степанова і В. А. Крамич організували бригади з домашніх господарок, які працювали на різних роботах. Вони розчищали шахтні двори, відновлювали роботу магазинів, їдалень, дитячих ясел. Школярі після навчання працювали на шахтах, вантажили вугілля в машини, розвантажували ліс з залізничних вагонів.
Уже через рік після визволення селища стали до ладу п’ять шкіл, поліклініка і лікарня, було відремонтовано шахтні клуби, функціонували бібліотеки, червоні кутки. Працювали продовольчі і промтоварні магазини.
У вересні 1944 року шахтарське селище перетворено в Голубівський район м. Кадіївки. 27 вересня створюється Голубівський РК КП України. Під керівництвом райкому партії партійні організації розгорнули соціалістичне змагання між
шахтами, дільницями, бригадами і робітниками за прискорення відбудовних робіт і збільшення видобутку вугілля. Кожний день приносив нові трудові перемоги. Учасники 1-ї Голубівської районної наради гірничих майстрів і десятників 12 січня 1945 року у своєму зверненні до шахтарів області писали: «Ми все зробимо для того, щоб своєю невтомною працею допомогти героїчній Червоній Армії в 1945 році завоювати остаточну перемогу над ворогом і піднести прапор нашої перемоги над Берліном». Першими відгукнулися на цей заклик майстри вугілля К. П. Попов, X. В. Самойлов, В. К. Булінов, І. Й. Святуха та ін. Вони щодня виконували по дві норми.
Зросло технічне оснащення шахт. Для виїмки вугілля та його транспортування у 1945 році використовувалися 30 врубових машин, 17 конвейєрних установок, понад 20 скреперних лебідок і багато інших механізмів.
Великих виробничих успіхів у роки післявоєнної п’ятирічки добився колектив ордена Трудового Червоного Прапора шахти № 22 ім. С. М. Кірова, яким керував досвідчений гірник М. Д. Касауров. Відзначаючи великі заслуги М. Д. Касаурова у відбудові шахти і збільшенні видобутку вугілля, Президія Верховної Ради СРСР у вересні 1948 року присвоїла йому звання Героя Соціалістичної Праці.
У 1949 році вугільні підприємства району досягли довоєнного рівня видобутку палива.
У боротьбі за збільшення видобутку вугілля в післявоєнній п’ятирічці важливу роль відіграло розгорнуте під керівництвом партійної організації соціалістичне змагання. В Голубівському районі в останньому році п’ятирічки з 16 500 трудящих у змаганні за дострокове виконання четвертої п’ятирічки брали участь 15 тис. чоловік. Приклад у праці показували комуністи, комсомольці. В 1950 році в районі було 709 членів і 108 кандидатів партії, об’єднаних у 35 первинних партійних організаціях. В 39 первинних комсомольських організаціях району налічувалося 3702 члени ВЛКСМ.
Розв’язуючи завдання піднесення економіки району, трудящі приділяли велику увагу відбудові і будівництву житлового фонду, культурно-побутових об’єктів. Тільки в 1950 році було збудовано 15 610 кв. метрів житлової площі і близько 3 тис. кв. метрів для культурно-побутових установ.
Гірники одержали нову триповерхову поліклініку, 13 дитячих садків і ясел, дитячий будинок на 125 місць. Було збудовано і відбудовано 10 шкіл, в яких навчалося 5700 дітей, а також 7 гірничо-промислових шкіл. В районі діяли 5 клубів, 32 червоні кутки, 10 бібліотек, кінотеатр, два радіовузли.
Впровадження нової техніки і трудовий героїзм гірників привели до нових успіхів. Трудящі району виконали план п’ятої п’ятирічки (1951—1955 рр.) достроково, за 4 роки і 10 місяців. Продуктивність праці робітників вугільної промисловості зросла проти 1950 року на 26 процентів.
Комсомольсько-молодіжна бригада прохідників М. Климова (шахта № 100), уміло застосувавши гірничу техніку, в січні 1955 року добилася рекордного результату швидкісного проходження відкаточного штреку по тресту «Кіроввугілля», збільшивши в півтора раза продуктивність праці. Досвідом швидкісників зацікавився бригадир шахти № 1—2 «Нова Голубівка» С. Д. Найдьонов. Він не просто перейняв їх досвід, але пішов далі в організації праці. Його бригада розробила спеціальний графік робіт, який передбачав виконання двох норм. Бригада С. Д. Найдьонова за місяць почала проходити не менше 125 метрів гірничих виробок, замість 60 за нормою.
Високої продуктивності праці досяг вибійник шахти № 22 ім. С. М. Кірова комуніст X. Є. Малашкевич. У 1953 році його нагороджено орденом Трудового Червоного Прапора, а в 1957 році за успіхи, досягнуті в розвитку вугільної промисловості, X. Є. Малашкевичу присвоєно звання Героя Соціалістичної Праці.
В соціалістичному змаганні на честь XX з’їзду партії велику виробничу перемогу здобув колектив шахти № 1—2 «Нова Голубівка». При зобов’язанні видобути за перший квартал 1956 року вісім тисяч тонн понадпланового вугілля шахтарі менш як за два місяці дали в подарунок Батьківщині десять тисяч тонн додаткового палива.
Партія і уряд повсякденно піклуються про працю і побут шахтарів. У 1956 році всі вугільні підприємства тресту «Кіроввугілля» перейшли на скорочений робочий день і нову систему оплати праці. Того ж року на шахтах тресту успішно впроваджено графік циклічності. Внаслідок цього середньодобовий видобуток палива зріс на 529 тонн, продуктивність праці збільшилася на 9,2 процента.
30 грудня 1962 року Голубівський район Кадіївки було перетворено в місто Кіровськ обласного підпорядкування. Трудящі ознаменували цю подію новим піднесенням трудової активності в боротьбі за успішне виконання завдань семирічного плану (1959—1965 рр.).
Широкого розмаху в шахтарському Кіровську набув рух за комуністичну працю. В ньому взяло участь 52 проценти трудящих міста. В 1967 році близько п’яти тисяч гірників, 46 передових бригад, 7 дільниць, цехів і змін завоювали почесне звання ударників і бригад комуністичної праці. Багато з них прославилося своїми трудовими подвигами. Характерною особливістю в роботі новаторів є те, що вони наполегливо шукають шляхів підвищення продуктивності праці. Електрослюсар шахти № 6—7 В. І. Кликов за семирічку подав 14 раціоналізаторських пропозицій з загальним економічним ефектом 20 тис. карбованців. Запропонована ним система автоматизації скребкових конвейєрних ліній впроваджена на всіх шахтах міста і дістала путівку на інші шахти області. Пропозиція раціоналізатора В. І. Кликова дала можливість тільки одній шахті № 6—7 заощадити 14 тис. крб. і вивільнити 30 робітників. В. І. Кликов навчається без відриву від виробництва в Кіровському філіалі Кадіївського гірничого технікуму на відділенні гірничої електромеханіки. Серед робітників міста багато раціоналізаторів. Про творче дерзання новаторів свідчить і той факт, що тільки в 1965 році до технічних рад надійшло 335 пропозицій, впровадження яких дало майже мільйон карбованців річного економічного ефекту.
Створена в 1958 році бригада прохідників-швидкісників М. Л. Бойка за роки семирічки пройшла понад 15 800 погонних метрів виробок. Середньомісячні темпи проходження збільшилися в цій бригаді в 10 раз, а продуктивність робітника — більш як у 2 рази.
На базі бригади М. Л. Бойка створено постійно діючу школу передового досвіду. Тут учаться не тільки кіровці. Вивчати досвід сюди приїздять делегації багатьох шахт Донбасу та інших вугільних басейнів країни. Наприклад, у травні 1964 року в Кіровську працювала республіканська школа по вивченню досвіду прохідників-швидкісників. У червні того ж року на шахтах тресту «Кіроввугілля» побували учасники Всесоюзної наради працівників вугільної промисловості.
Досягнення кіровських прохідників-швидкісників дістали загальне визнання. За удосконалення методів організації швидкісного проходження гірничих виробок бригадирові прохідників шахти № 22 ім. С. М. Кірова М. Л. Бойкові і першому секретарю Кіровського міського комітету КП України М. Г. Кашкарьову, гірничому інженерові, в 1964 році було присуджено Ленінську премію.
Успіхи бригади комуністичної праці М. Л. Бойка — це результат праці дружного, спаяного колективу людей, які відзначаються високою організацією праці, почуттям особистої відповідальності за успіх справи в цілому. Тут робітники досконало оволоділи гірничо-прохідницькою технікою, суміжними професіями і можуть при потребі замінити один одного.
Усі прохідники бригади наполегливо вчаться. Приклад у цьому показує бригадир — комуніст М. Л. Бойко. Він студент вечірнього відділення Кадіївського гірничого технікуму. В цьому ж технікумі вчаться члени бригади — Микола Бойко, Мустафа Єльжанов, Володимир Войтюк, Микола Гапоненко та інші.
За успіхи в праці члени бригади М. Л. Бойка удостоєні урядових нагород, М. Л. Бойкові присвоєно звання заслуженого шахтаря республіки. Почесний громадянин міста Кіровська, знатний гірник брав участь у роботі XXIII з’їзду КПРС. У червні 1966 року М. Л. Бойко обраний депутатом Верховної Ради СРСР. Така доля простого українського селянського хлопця, який став завдяки радянському ладові і своїм трудовим подвигам членом найвищого органу державної влади країни.
За післявоєнні роки майже 500 передових гірників Кіровська нагороджено орденами і медалями Радянського Союзу. В місті є на кого рівнятися. В шерензі трудової гвардії — робітники-шахтарі Герої Соціалістичної Праці X. Є. Малашкевич та І. В. Козаренко, 22 кавалери ордена Леніна, 5 заслужених шахтарів УРСР і 132 почесні шахтарі.
У Кіровську багато шахтарських династій, що передають з покоління в покоління трудову естафету. Характерна з цього погляду родословна потомственого гірника В. А. Нечитайленка. Дід його, Григорій Костянтинович, був малописьменним робітником на Голубівському руднику. Великий Жовтень відкрив для мільйонів трудових сімей безмежні можливості в праці і житті. Батько Володимира, Антон Григорович, завдяки своїй самовідданій праці став заслуженою і поважаною людиною в місті. Дорожить честю трудової сім’ї і Володимир Антонович.
Син і внук шахтаря закінчив Кадіївський гірничий технікум, а в 1959 році захистив диплом гірничого інженера в Дніпропетровському гірничому інституті ім. Артема. Тепер шахтар-інженер В. А. Нечитайленко працює на одній з найбільших у Кіровську шахті № 1—2 «Нова Голубівка». Таких сімей у шахтарському місті багато.
Змінилися за роки Радянської влади люди, змінилася і праця шахтаря. Гірники Кіровська безупинно йдуть шляхом технічного прогресу. Якщо в 1958 році у вугільних вибоях працювало тільки 19 комбайнів, то в 1967 році їх стало 61. Крім комбайнів, працю шахтарів полегшують 17 врубових і 29 породовантажних машин, 169 електровозів, 297 скребкових і 136 стрічкових конвейєрів. Рівень механізованої навалки вугілля за семиріччя зріс у 3,9 раза. На вугільних підприємствах на автоматичне керування переведено 186 об’єктів вугільного виробництва. У більшості лав здійснюється кріплення гідравлічними і металевими стояками.
Вугільний комбайн звільнив від важкої ручної праці бурильників вугілля вручну, конвейєр дав можливість покінчити з виснажливою працею саночника. Виникли нові професії — машиністів вугільних комбайнів, електровозів, конвейєрів та ін., яких раніше не було.
Технічний прогрес, соціалістичне змагання і оволодіння передовими методами праці дали можливість шахтарям Кіровська достроково, 13 листопада 1965 року, завершити семирічне завдання. Середньодобовий видобуток вугілля в Кіровську за 1959—1965 рр. зріс на 3193 тонни і становив 12 101 тонну, або в 2,6 раза більше, ніж у 1940 році.
Самовідданою працею славлять гірники Кіровська Радянську Батьківщину. Перетворюючи в життя рішення XXIII з’їзду КП України і XXIII з’їзду КПРС, вони ще ширше розгортають соціалістичне змагання за дострокове виконання завдань п’ятирічки (1966—1970 рр.). За перший рік п’ятирічки (1966 р.) кіровці видобули понад план більш як 226 тис. тонн вугілля, внесли у фонд луганського понадпланового прибутку 261 тис. крб., знизили проти планової собівартість тонни вугілля. Червоні зірки переможців загорілись на копрах шахт № 1—2 «Нова Голубівка» і № 100. Новоголубівці в першому кварталі 1967 року стали переможцями Всесоюзного соціалістичного змагання на честь 50-річчя Великого Жовтня. Вони одержали перехідний Червоний прапор Ради Міністрів СРСР і ВЦРПС. Гірникам шахти № 100 вручено перехідний Червоний прапор Міністерства вугільної промисловості СРСР і ЦК профспілки працівників вугільної промисловості.
Шахтарі тресту «Кіроввугілля» за три місяці ювілейного року виконали план на 100,7 проц., видобули понад план 65 561 тонну вугілля. Тресту «Кіроввугілля» присуджено перехідний прапор Ради Міністрів УРСР і Республіканського комітету профспілки працівників вугільної промисловості.
За роки Радянської влади невпізнанно змінилося в минулому брудне робітниче селище. На його місці виросло нове, соціалістичне місто шахтарів. Сьогоднішній Кіровськ — це місто широких, прямих, залитих сонцем вулиць з кварталами багатоповерхових впорядкованих будинків. Особливо відзначаються красивим плануванням вулиці ім. XXII з’їзду КПРС, ім. Г. І. Борисова та ін. За двадцять післявоєнних років (1946—1966 рр.) в Кіровську збудовано 151 791 кв. метр житлової площі. Понад 2500 сімей гірників відсвяткували новосілля за семиріччя. Крім того, з допомогою держави індивідуальні забудовники спорудили понад 6 тис. кв. метрів житлової площі. Навесні і влітку Кіровськ утопає в зелені фруктових садів і декоративних дерев, у місті розкинулися зелені масиви парків і скверів. Люблять тут квіти, вони прикрашують вулиці і площі, шахтні двори і житлові квартали. За роки Радянської влади створено розгалужену електричну, водопровідну і каналізаційну мережі. Вулиці міста зв’язані зручним видом транспорту — автобусами.
Рік у рік зростає добробут гірників Кіровська. Завдяки піклуванню партії і уряду у шахтарів найкоротший робочий день, а заробітна плата невпинно зростає. Тільки за семирічку середньомісячна заробітна плата робітника збільшилася на 38 крб. і становила 190 крб. Передові шахтарі заробляють набагато більше. Наприклад, середній заробіток прохідника В. Р. Лубенцова становить не менше 300 крб.
Його сім’я складається з чотирьох чоловік. Лубенцови в 1959 році придбали добрий будинок з присадибною ділянкою, а в наступні роки — легкову автомашину «Москвич», сучасні меблі, телевізор, пральну машину тощо. Щомісячний бюджет сім’ї робітника очисного забою М. П. Глєбова становить 250 крб., а шахтаря А. X. Гатауліна та його дружини, співробітниці міськфінвідділу,— 320 крб. на місяць. Про зростання життєвого рівня свідчить також збільшення купівельної спроможності населення. Тільки за роки семирічки продаж промислових і продовольчих товарів зріс у Кіровську на 42 проц., у т. ч. швейних виробів — на 78, трикотажу — на 77 проц. Більш як у три рази зріс продаж меблів і музичних товарів, у 2,6 раза — радіотоварів. У місті проводяться ярмарки, організовано доставку товарів додому, запроваджено і інші форми побутового обслуговування населення. В особистому користуванні громадян Кіровська в 1959 році було 152 мотоцикли і 50 легкових автомашин, а через сім років кіровці мали вже 2340 мотоциклів і 590 автомашин. Майже в кожній сім’ї є телевізор і радіоприймач.
Про зростання добробуту трудящих свідчить і збільшення вкладів в ощадні каси. В січні 1959 року в Кіровську було близько 16 тис. вкладників, які мали 2 млн. 881 тис. крб. заощаджень, а в січні 1967 року число вкладників збільшилося на 8169, загальна сума їх вкладів становила 9 млн. 2 тис. крб. Піклування про людину в нашій країні виявляється і в пенсійному забезпеченні. Асигнування на пенсійне забезпечення трудящих Кіровська в 1967 році збільшилися вдвоє проти 1959 року.
Комуністична партія і Радянський уряд повсякденно піклуються про здоров’я радянських людей. Це видно на прикладі Кіровська. У минулому тут не було медичних закладів. За роки Радянської влади створено розгалужену мережу охорони здоров’я. В місті є три лікарні, поліклініка, санітарно-епідемічна станція, водолікарня, десятки медичних пунктів і аптек. Лікувальні заклади мають найновіше обладнання і апаратуру. В поліклініці функціонують протитуберкульозний, протиревматичний, ендокринологічний, урологічний, електрокардіографічний кабінети. У міських лікарнях працює понад 70 лікарів і близько 300 медичних працівників з середньою освітою. Заслуженим авторитетом користуються у населення лікар-терапевт Є. М. Герасименко, лікар-рентгенолог О. В. Башилова, старша медична сестра П. Л. Редькіна, завідуючий пунктом охорони здоров’я шахти № 1—2 «Бєжановка» М. П. Минаєв та інші.
Рік у рік зростають бюджетні видатки на охорону здоров’я. Якщо в 1950 році вони становили 332,2 тис. крб., в 1955—449 тис. крб., то в 1967 році — вже 1429 тис. крб. Щороку понад дві тисячі гірників проводять свою відпустку в будинках відпочинку і санаторіях, беруть участь у туристських походах.
Особливою увагою оточені юні кіровці. Місто має 9 дитячих ясел і 13 дитячих садків. У 1965—1966 рр. в експлуатацію введено ще 2 дитячі садки-ясла на 140 місць кожний. На березі Сіверського Дінця збудовано піонерський табір «Орля», в якому влітку 1966 року було оздоровлено 1380 школярів. Діти робітників побували в туристському таборі «Юність», відпочивали в дитячих санаторіях. На оздоровлення дітей трудящих міста в 1966 році витрачено близько 60 тис. карбованців.
Зміцненню здоров’я гірників та їхніх сімей сприяють фізкультура і спорт. У місті створено хорошу спортивну базу. До послуг кіровців стадіон, плавальний басейн, 11 спортивних залів, близько 100 спортивних майданчиків. Кіровці люблять спорт, у місті склалися чудові традиції; майже третина жителів займається спортом.
За роки Радянської влади на нечувану височінь піднесено народну освіту. В місті в 1967 році функціонували 17 масових і 6 шкіл робітничої молоді, в яких навчалося понад 14 тис. чоловік. Тільки за роки семирічки збудовано чотири середні школи з добре обладнаними фізичними і хімічними лабораторіями, слюсарними і столярними майстернями, спортивними залами, їдальнями, бібліотеками і читальними залами. В 1967 році на народну освіту витрачено 1482,6 тис. крб. 580 педагогів віддають свою енергію і талант справі виховання підростаючого покоління. Особливу повагу- виявляють кіровці до вчителів О. А. Туболевої, Ю. А. Куриленка, М. О. Смачного, О. М. Ковбасюк. У школах провадиться велика робота по вихованню учнів на революційних, бойових і трудових традиціях. У ній беруть участь герої праці, учасники громадянської і Великої Вітчизняної воєн. В усіх школах створено Ленінські кімнати, кімнати бойової слави, відкрито картинні галереї, діють гуртки художньої самодіяльності, літературні товариства. В післявоєнні роки в місті відкрито Палац піонерів, дитячу музичну школу, станцію юних натуралістів.
Крім загальноосвітніх шкіл, у Кіровську є три професійно-технічні училища, учбово-курсовий комбінат тресту «Кіроввугілля». В 1954 році в місті створено філіал Кадіївського гірничого технікуму. До 1967 року він випустив 650 гірничих техніків.
З них начальниками дільниць працюють В. О. Коновалов, І. Г. Щербина, М. А. Королесов, О. О. Гайво-ронський, начальником шахти — В. А. Князев.
Величезний потяг гірників до підвищення політичних і спеціальних технічних знань. У 1966 році з 18 100 чоловік, які працювали у вугільній промисловості Кіровська, 1720 чоловік мали вищу або середню технічну освіту, близько 700 трудящих навчалося без відриву від виробництва в інститутах і технікумах. У місті працюють школа партійно-господарського активу, семінари і гуртки мережі партійної освіти.
Створене на громадських засадах міське відділення товариства «Знання» об’єднує понад 500 лекторів. Щороку члени товариства читають близько шести тисяч лекцій на загальнополітичні, технічні, літературні та інші теми. Серед лекторів — лауреат Ленінської премії бригадир прохідників М. Л. Бойко, кріпильник М. О. Єгоров, бригадири робітників очисного забою М. І. Воронкін, Герой Соціалістичної Праці І. В. Козаренко та інші.
У 1963 році в Кіровську на громадських засадах відкрився народний університет культури, який відвідують понад вісімсот слухачів. На його факультетах технічного прогресу, літератури і мистецтва, музичному, здоров’я, педагогічних знань та ін. робітники і службовці вивчають найактуальніші проблеми науки і техніки у вугільній промисловості, теорію та історію мистецтва, питання комуністичного виховання тощо.
У Кіровську з квітня 1965 року видається міська газета «Рабочее слово», на шахтах № 1—2 «Нова Голубівка», № 1—2 «Бєжановка» і № 6—7 виходять багатотиражні газети «Горняцкое слово», «Голос новатора» і «Шахтарська слава». Рік у рік збільшується число передплатників періодичної преси. В 1967 році на тисячу жителів припадало 1127 примірників газет і журналів.
Після трудового дня кіровцям є де провести своє дозвілля, культурно відпочити. До їх послуг два Палаци культури, вісім клубів, два кінотеатри, народний музей історії міста. Понад 2 тис. гірників та членів їхніх сімей у 1966 році брали участь у 48 різних гуртках художньої самодіяльності.
При Палаці культури ім. Леніна у 1966 році створено шахтарський ансамбль пісні і танцю, що налічував близько 150 чоловік. Шахтарська самодіяльність виховала дочку робітника шахти № 77 Е. М. Томм, яка стала солісткою Київського академічного театру опери і балету ім. Т. Г. Шевченка і удостоєна високого звання народної артистки УРСР.
Часто в Кіровськ приїздять артисти Луганського обласного драматичного і лялькового театрів, обласної філармонії та театральні колективи інших міст країни.
В місті 50 бібліотек, що мають близько 300 тис. томів.
Тисячі робітників мають свої особисті бібліотеки. Наприклад, у домашній бібліотеці електрослюсаря шахти № 6—7 В. В. Капралова є понад 2 тис. книжок. Тут повне зібрання творів В. І. Леніна, збірки творів Т. Г. Шевченка, Лесі Українки, І. Я. Франка, М. Горького, М. О. Шолохова, Г. Флобера, Д. Голсуорсі, Г. Гейне та ін. Майже стільки ж томів в особистій бібліотеці машиніста електровоза цієї шахти Й. Ф. Гаврилюка. Любить гірник твори Т. Г. Шевченка, М. М. Коцюбинського, М. Т. Рильського, А. П. Чехова та ін.
Багате і різноманітне культурне життя сучасного радянського робітника. Вільний час шахтарі Кіровська присвячують громадській роботі, літературі, мистецтву, музиці. В місті є понад 20 самодіяльних літераторів, художників, скульпторів. Шахтарський поет Ю. В. Сліпко в 1966 році видав збірку віршів «Пролог до пісні». У травні 1965 року в Палаці культури ім. В. І. Леніна організовано загальноміську виставку творчості самодіяльних художників. У ній брали участь слюсарі В. Гололобов і С. Корнєєв, машиніст електровоза І. Ганич, живописець А. П. Гайдидей, графік М. Д. Зінченко та ін. Роботи М. Д. Зінченка експонувалися на республіканському огляді, а потім на Декаді українського мистецтва в Москві і дістали високу оцінку.
Міцно входять у побут жителів Кіровська нові радянські звичаї і традиції. В урочистій обстановці реєструються шлюби і народження, проводяться ветерани праці на заслужений відпочинок і молодь до лав Радянської Армії, вручається перший паспорт.
Цікаво й урочисто відзначають гірники посвячення в робітники. На шахті № 1-2 «Нова Голубівка», наприклад, юнакам, що вступають у шахтарську сім’ю, вручається іменний інструмент, читається текст законів робочої честі, молодих робітників знайомлять з історією шахти. З першого ж дня юнаки відчувають, що вони прийшли в колектив, де їм належить за прикладом своїх батьків і старших братів свято берегти і множити революційні і трудові традиції підприємства.
Керівна роль у розвитку промисловості і культури Кіровська та виховання нової людини належить міській партійній організації. В 1967 році вона налічувала понад три тисячі комуністів, об’єднаних у 55 первинних партійних організацій. Близько 600 комуністів за успіхи в праці нагороджено орденами і медалями.
Бойовим помічником комуністів є міська комсомольська організація, яка об’єднує в своїх рядах понад шість тисяч членів ЛКСМУ. Серед комсомольців, які працюють на виробництві, є понад тисячу ударників комуністичної праці. Кіровська комсомольська організація виховала чудового радянського льотчика О. В. Бровкіна, який бився в 1937 році за республіканську Іспанію і нагороджений посмертно орденом Леніна.
В тому, що Кіровськ з кожним роком молодшає, розширює свої межі, впорядковується, що побутові умови населення стають кращі, підноситься культура, велика заслуга міської Ради депутатів трудящих, яка складається з 222 обранців шахтарського міста. Серед депутатів 121 комуніст. Більшість депутатів працює безпосередньо в сфері матеріального виробництва.
Постійно діючі комісії міської Ради своєчасно ставлять і розв’язують насущні питання. Багато добрих справ на рахунку комісії комунального господарства і благоустрою. Члени цієї комісії виявили ініціативу в озелененні міста. Тільки в 1965 році силами громадськості в Кіровську було посаджено 24 тис. декоративних і фруктових дерев, закладено новий парк у районі шахти № 1—2 «Бєжановка», споруджено 40 спортивних майданчиків.
Майбутнє Кіровська ще прекрасніше. Це не тільки шахти, устатковані за останнім словом техніки, не тільки нові мільйони тонн високоякісного вугілля, майбутнє Кіровська — це ще щасливіше життя людей упорядкованого, зеленого як парк, міста.
У новій п’ятирічці (1966—1970 рр.) в Кіровську передбачено побудувати 40 тис. кв. метрів житлової площі. Буде споруджено новий мікрорайон у центральній частині міста. Кіровськ дістане природний газ. Для трудящих міста в районі річки Сіверського Дінця створюється нова, впорядкована база відпочинку. Для юних громадян буде збудовано дві середні школи, спортивні приміщення. Планом на п’ятиріччя в Кіровську передбачається будівництво побутового комбінату, їдалень, кафе, магазинів. Місто прикраситься парками і скверами загальною площею 20 га. До 1970 року буде споруджено штучне озеро з водною станцією.
Місто-трудівник, місто-шахтар зростає і красивішає. На землі і під землею кіровці працею славлять Батьківщину, народжену Великим Жовтнем.
А. М. МОСПАНОВА, І. Л. МУРАВЕЙ, О. О. ОСТРЕЦОВА, Ф. Я. ШИСТЕР