Клімат і рельєф Луганської області
На крайньому сході Радянської України, в басейні середньої течії Сіверського Дінця, розкинулися землі орденоносної Луганщини — колиски гірничої промисловості індустріального Донбасу.
Луганщина славиться своїми революційними і трудовими подвигами, що їх здійснили робітничий клас, селянство та інтелігенція в роки боротьби з самодержавством, встановлення і зміцнення Радянської влади, в період корінних господарсько-політичних перетворень і побудови соціалізму в нашій країні. Трудящі області, проявили справжній героїзм в роки Великої Вітчизняної війни і відбудови народного господарства, вносять гідний вклад у створення матеріально-технічної бази комунізму. їх натхненною і самовідданою працею Луганщину за роки Радянської влади перетворено в один з найбільших індустріальних районів не тільки України, а й усього Радянського Союзу.
За успіхи, досягнуті трудящими області у господарському і культурному будівництві, Указом Президії Верховної Ради Союзу РСР від 28 січня 1967 року Луганську область нагороджено орденом Леніна.
Область утворено 3 червня 1938 року. Її територія простягається з півдня на північ більш як на 250 км і з заходу на схід на 190 км. Займаючи площу в 26,7 тис. кв. км, вона належить до найбільших областей Радянської України. На півночі, сході і півдні межі області збігаються з державними кордонами Української РСР. Тут вона межує з Бєлгородською, Воронезькою і Ростовською областями РРФСР. На південному заході до земель Луганщини прилягають землі Донецької, а на північному заході — Харківської областей УРСР. В адміністративному відношенні область поділяється на 18 адміністративних районів і 14 міст обласного підпорядкування.
Територія області поділяється Сіверським Дінцем на дві частини: меншу — правобережну і більшу — лівобережну. Правобережжя становить найвищу (367 м — Могила Мечетна) центральну частину Донецького кряжа. Він утворений потужними товщами осадочних порід стародавніх морів, що колись існували тут. Найхарактернішою рисою рельєфу кряжа є чергування горбкуватих вододільних просторів з глибокими, крутосхилими річковими долинами і сухими балками. До долини річок Міусу і Нагольної висоти Донецького кряжа спадають, і південні схили переходять у При-азовську берегову рівнину. На північ кряж знижується поступово і до Сіверського Дінця обривається крутим уступом, утворюючи мальовничий високий правий берег річки.
Лівобережжя області зайняте Старобільською рівниною, головними елементами рельєфу якої є асиметричні міжрічкові простори і такі самі долини лівих приток Сіверського Дінця та на крайній півночі відрогами Середньоруської височини. Абсолютні висоти тут поступово спадають (від 216 до 50 м) на південь і південний захід до долини Сіверського Дінця. Вздовж лівого берега річки простягається порівняно неширока (16—18 км) терасова рівнина, яка покрита головним чином пісками, місцями складеними в дюни.
З мінеральних багатств в області найбільше значення мають поклади високоякісного вугілля, теплотворність якого коливається від 7 до 8,8 тис. калорій. їх запаси обчислюються десятками мільярдів тонн. Основні поклади вугілля зосереджені в правобережній частині області, тобто в зоні Донецького кряжа. Родовища вугілля розвідано і в деяких районах лівобережжя.
У Кремінському і Лисичанському районах відкрито родовища природного газу. Виявлено нафту. В багатьох районах області поширені вапняки, пісковики, крейда, мергель, піски, різні глини та інше, які широко використовуються в будівництві. На металеві корисні копалини надра області порівняно бідні. В Старобільську і Луганську є джерела лікувальних мінеральних вод.
Клімат помірно-континентальний з виразними посухами. В окремі роки посуха виявляється особливо інтенсивно. Клімат формується як під впливом місцевих факторів (географічна широта, висота над рівнем моря, характер підстилаючої поверхні та інше), так і під впливом тих атмосферних процесів, які відбуваються над територією Євразійського материка і океанами, що його обмивають. Середня температура найтеплішого місяця липня +21° і найхолоднішого місяця січня —7°. Багаторічними спостереженнями встановлено, що максимальна температура повітря над територією області не перевищувала +40°, мінімальна не була нижча від —42°. Панівними вітрами є східні і південно-східні, вони нерідко приносять посуху. Опади на території області і за порами року розподіляються нерівномірно. Максимальна середньорічна кількість (550 мм) випадає в найбільш підвищеній частині Донецького кряжа (Красний Луч, Комунарськ, Чорнухине). Відносно бідна на опади центральна частина — 400—420 мм. На північ їх кількість зростає і досягає 490 мм. Найбагатша на опади перша половина теплого періоду року. Дощі часто випадають у вигляді короткочасних злив.
Зима порівняно холодна з різкими східними і південно-східними вітрами, відлигами і ожеледями, малосніжна. Весна сонячна, тепла, нерідко супроводиться сухими східними вітрами, заморозками. Літо гаряче, друга половина його — помітно суха. Осінь сонячна, тепла, суха. Це — найкраща пора року. Вегетативний період триває понад 200 днів.
Гідрографічна сітка належить до басейну Сіверського Дінця (права притока Дону), який у області приймає річки: ліворуч — Красну, Борову, Айдар, Євсуг і Деркул з Комишною, праворуч — Лугань з Білою і Ольхівкою, Луганчик та інші. Південь області зрошується Великою Кам’янкою, Кундрючою, Кріпенькою, Міусом з Нагольною та іншими.
Повноводними річки бувають лише в період весняного танення снігу і під час літніх злив. Більшу частину року вони маловодні. В посушливі роки деякі з них пересихають, перетворюючись у ланцюжки озер. Невеликі озера трапляються в долині Сіверського Дінця.
Родючі чорноземні грунти являють собою величезне природне багатство. При правильній агротехніці вони дають високі врожаї всіх вирощуваних тут сільськогосподарських культур.
Рослинність в результаті діяльності людини зазнала великих змін. Степові простори скрізь розорано. Буйне різнотрав’я, ковила, типчаки та інші представники дикої флори поступилися місцем безкраїм полям пшениці, кукурудзи, соняшнику та інших сільськогосподарських культур. У природному вигляді, та й то дуже зміненому, цілинна рослинність збереглася лише по схилах балок, річкових долин і в Стрілецькому заповідному степу (Міловський район). Найбагатша на ліси є долина Сіверського Дінця. На решті території розкидані невеликі ліси байрачного типу. Інтерес становлять Кремінський ліс, а також лісні насадження в районі с. Городища Біловодського району, створені видатним російським грунтознавцем В. В. Докучаєвим.
На просторах області, як і сусідніх з нею територій, ще недавно тваринний світ був значно багатший і різноманітніший. По різнотравно-типчаково-ковилових степах блукали косяки диких коней — тарпанів, табуни горбоносих антилоп — сайгаків. Жили тут й інші великі тварини. Тепер їх нема. Рідкими стали типові представники степів — дрофи і стрепети, а байбаки лишилися тільки в Стрілецькому степу. Тепер тут найчисленнішими тваринами є ті, які пристосувалися до життя на відкритих, дуже розораних степових просторах в умовах сухого жаркого літа і малосніжної зими: ховрашки, мишовидні гризуни, їжаки вухаті і звичайні, землерийки, тушканчики, зайці-русаки та інші. З хижаків трапляються вовк, лисиця, тхір, єното-видний собака, куниці лісова та кам’яна. У лісових масивах живуть косулі, олені та лосі, білки. З птахів найбільше поширені сіра куріпка, перепел, жайворонок, іволга, дрізд, мухоловка, кібець, яструб, боривітер і багато інших.
На сучасному вигляді природи області відображено вплив як природних процесів її розвитку, так і активної господарської діяльності людини. Природне середовище в умовах планової соціалістичної системи господарства сприяє успішній господарській діяльності і одночасно вимагає бережного ставлення до себе у відтворенні її багатств.
Населення області становить 2796 тис. чоловік (6 проц. населення УРСР). За чисельністю населення вона стоїть на третьому місці серед областей Радянської України. За період з 1939 по 1967 рік число жителів у Луганській області зросло майже на один мільйон чоловік. Таке швидке збільшення чисельності населення пояснюється високими темпами індустріального розвитку області і високим природним приростом, який став можливим завдяки повсякденному піклуванню Комуністичної партії і Радянського уряду про неухильне піднесення матеріального добробуту і культурного рівня радянських людей.
Середня густота населення — 104 чоловіка на кв. км (у 10 разів вища від середньої густоти по СРСР). Луганщина належить до найгустіше населених областей Радянської України. Основні риси розміщення населення області зумовлюються географією її промислового виробництва. Близько трьох чвертей населення живе в правобережній, дуже розвинутій у промисловому відношенні частині області. Порівняно рідко населене сільськогосподарське лівобережжя. Села звичайно розташовані в долинах річок, рідше на вододілах.
У національному складі населення переважають українці — 57,8 проц. і росіяни — 38,7 проц. Тут живуть і працюють представники багатьох інших народів Радянського Союзу: білоруси, євреї, татари, молдавани та інші.
В містах і селищах міського типу живе 84,9 проц. всього населення, проти 65,8 проц. в 1939 році. В області 14 міст обласного підпорядкування, 20 міст районного підпорядкування і 98 селищ міського типу. Сітка міст і селищ дуже густа в індустріально розвинутому правобережжі, де вони часто межують одне з одним, утворюючи ніби одне велике місто. Зростання міст і селищ в роки Радянської влади зумовлюється бурхливим розвитком усіх галузей промисловості і особливо вугільної, машинобудівної, металургійної і хімічної. Чисельність міського населення збільшилася внаслідок переміщення значного числа жителів села в сферу промислового виробництва, припливу переселенців з інших областей країни, перетворення багатьох сіл у селища міського типу, а також внаслідок природного приросту.