Комунарськ, Луганська область (продовження)
Як велике свято відзначала вся країна 29 січня 1933 року пуск потужної механізованої домни на Алчевському заводі — першої домни, збудованої в роки другої п’ятирічки. А скоро, 28 квітня 1934 року, стала до ладу ще потужніша доменна піч з корисним об’ємом у 1030 куб. метрів.
На підприємствах Алчевська ширилося соціалістичне змагання за дострокове виконання завдань другої п’ятирічки. Великого розмаху набрав стахановський рух. Першими включилися в цей рух сталевар Ф. Н. Голофаєв, який зварив за прикладом знатного сталевара країни М. М. Мазая плавку за 6 годин 45 хвилин, машиніст паровоза комуніст П. С. Хардиков, що оброблював за зміну 700—800 вагонів при завданні 420, вальцювальник партгрупорг стану «300» П. І. Чевичелов, майстер прокатного цеху Р. І. Крайній, сталевар Ф. М. Пшонченко, підручний сталевара М. І. Фомін та багато інших. У вересні 1935 року відбувся перший зліт стахановців Алчевська, на якому узагальнено передовий досвід новаторів.
У ході соціалістичного змагання зростали і люди. Нова техніка давала змогу вивільнити робітника від важкої фізичної праці. Зникали звичні раніш професії каталя, чавунника, коногона та багато інших. Держава не шкодувала коштів на механізацію. Однак для успішного оволодіння новою технікою потрібні були знання. І тисячі трудящих без відриву від виробництва наполегливо опановували науку. Каталь металургійного заводу В. Н. Медведев, помічник машиніста паровоза П. М. Тараканов згодом стали інженерами, начальниками цехів. Інженером, головним енергетиком заводу став колишній розсильний П. Я. Пастушенко, майстром прокатного цеху — колишній коногон Р. Д. Жидов, а чавунник І. Г. Дубровка — майстром доменної печі. В минулому розсильний В. Л. Обложей виріс до начальника цеху, а чорнороб М. Д. Кудрявцев став начальником прокатного стану. Кращих своїх представників висували робітники в керівні партійні й радянські органи. М. Д. Кудрявцева алчевці обрали депутатом Верховної Ради УРСР першого скликання.
В передвоєнному 1940 році з 7200 робітників металургійного заводу, що змагалися (всього на заводі працювало 9000 чоловік), 4500 були стахановцями і ударниками. Від робітників металургійного заводу не відставали трудівники коксохімічного заводу та інших підприємств міста.
З моменту пуску після консервації і до червня 1941 року металургійний завод дав країні 7,2 млн. т чавуну, 2,8 млн. т сталі, 2,7 млн. т прокату. В чорній металургії Півдня завод посідав одне з провідних місць. Його продукцію експортували в Угорщину, Голландію, Іран, США, Туреччину, Швецію, Японію та інші країни.
В роки довоєнних п’ятирічок Алчевськ дуже змінився. Урядова комісія по будуванню міст Донбасу в 1930 році запланувала спорудити нове місто на території, прилеглій до південного берега балки Довжик, з одночасним упорядкуванням старих районів.
У 1932 році в Алчевську розпочато будівництво багатоповерхових будинків, мережі культурно-побутового обслуговування, широко розгорнулася робота по впорядкуванню вулиць і площ, спорудженню водопроводу, каналізації, електроосвітлення. На місці колишньої «товкучки» виріс красивий благоустроєний парк ім. 1 Травня, з’явилися сквери біля заводоуправління металургійного заводу, головпоштамту.
В місті була лікарня на 100 ліжок і поліклініка. В лікарні і поліклініці працювало 32 лікарі і 150 працівників середнього медичного персоналу, тобто вдесятеро більше, ніж перед Великою Жовтневою соціалістичною революцією. Крім того, функціонували дитяча консультація, протитуберкульозний диспансер. У 1937 році закінчено будівництво міської лікарні — комплексу на 200 ліжок.
Перед війною в Алчевську налічувалося близько 20 дитячих садків і ясел. Тільки в дитячих садках металургійного заводу виховувалося 475 дітей.
На базі колишнього комерційного училища в 1919 році в Алчевську відкрито профшколу підвищеного типу ім. В. Г. Короленка (нині школа № 10). У 1925 році створено фабрично-заводське училище (ФЗУ) з трирічним строком навчання, в якому навчалося близько тисячі юнаків і дівчат. У 1940 році його перетворено на ремісниче училище. В 1941 році в Алчевську функціонувало 13 шкіл — 7 середніх, 3 неповних середніх і 3 початкових, в яких навчалося понад 5 тис. дітей. Працювали вечірня школа робітничої молоді, педагогічне училище, вечірній металургійний технікум.
У місті були три кінотеатри, літній кіномайданчик, Палац культури ім. Карла Маркса, Палац піонерів, кілька клубів, працювало 17 червоних кутків, три бібліотеки: міська, партійна і металургійного заводу. У кожній квартирі було радіо.
В Алчевську створюється самодіяльний драматичний колектив, організатором і керівником якого був член КПРС з 1917 року Д. М. Долженко. Драмгуртківці-комсомольці ставили п’єси Максима Горького, водевілі А. П. Чехова, п’єси А. В. Луначарського. Спектаклі самодіяльних артистів користувалися великою популярністю в населення, з успіхом проходили театралізовані виступи «Синьої блузи». В передвоєнні роки призи на обласних оглядах художньої самодіяльності одержував хоровий колектив алчевських металургів. До Алчейська часто приїздили на гастролі трупи Ленінградського театру опери та балету, театрів Києва, Донецька, Луганська.
Газета металургійного заводу «За металл» — найстаріша в області заводська багатотиражка. Багато сил і енергії віддала їй Н. К. Сердюк, яка працювала редактором і відповідальним секретарем редакції. З 1930 року в Алчевську почала виходити районна газета «Большевистский путь».
В різний час у місті починали свій трудовий шлях відомі діячі культури УРСР і СРСР. До революції на заводі ДЮМО працював Павло Безпощадний (літературний псевдонім російського радянського поета П. Г. Іванова). Активну участь у революційних подіях 1917 року в Алчевську брав І. О. Горош — відомий згодом як радянський письменник Гонімов. На початку 20-х років в Алчевському районі починав свою трудову діяльність молодий учитель І. С. Паторжинський — пристрасний любитель співу. Алчевський районний відділ народної освіти відрядив Паторжинського в червні 1921 року до Катеринослава в консерваторію для продовження освіти. І. С. Паторжинський став відомим співаком, народним артистом СРСР. У 1930—1931 рр. відповідальним секретарем багатотиражки Алчевського металургійного заводу працював О. О. Авдєєнко, відомий радянський письменник. У 30— на початку 40-х років частими гостями міського літературного об’єднання були українські письменники А. В. Головко, М. Ф. Чернявський, письменник і літературний критик А. В. Клоччя.
З першого дня Великої Вітчизняної війни 1941—1945 рр. трудящі міста, як і всі радянські люди, піднялись на заклик Комуністичної партії і Радянського уряду на захист своєї Батьківщини. Було створено два полки народного ополчення; до міського військкомату весь час надходили заяви від патріотів — жителів міста з проханням відправити їх на фронт добровольцями. Робітник мартенівського цеху металургійного заводу, учасник громадянської війни, молодший командир запасу І. А. Пінчук писав: «Прошу прийняти мене в ряди Робітничо-Селянської Червоної Армії добровольцем. Я, не шкодуючи життя, піду громити німецьких фашистів». У заяві робітника металургійного заводу Н. Ядалова говорилося:
«Хоч я і молодий член ЛКСМУ, але почуття патріотизму в мене великі. Зобов’язуюсь воювати з фашистськими ордами, як і належить більшовикам».
Трудівники міста, ставши солдатами, героїчно билися на фронтах і багато з них віддало своє життя в ім’я свободи і щастя радянських людей. Посмертно присвоєно звання Героя Радянського Союзу мужньому захиснику Севастополя 20-річному комунарцю П. М. Липовенку. Ім’ям героя-комсомольця названа одна з вулиць міста Комунарська, встановлено меморіальну дошку на будинку школи, де вчився П. М. Липовенко. Часто до матері героя В. А. Липовенко приходять піонери і комсомольці, щоб віддати данину поваги беззавітній мужності земляка.
Комунарці з любов’ю і вдячністю ставляться до славних захисників Батьківщини. На металургійному заводі працює оператором у листопрокатному цеху № 2 Герой Радянського Союзу комуніст І. С. Депутатов, а повний кавалер ордена Слави старший сержант В. М. Кривоногов — шофером автобази. В місті живе учасник боїв за визволення Луганщини Почесний громадянин Комунарська полковник запасу Д. І. Малков. На бойових традиціях героїв виховується молоде покоління.
Великий вклад у перемогу над фашистською Німеччиною внесли трудівники міста. Замість чоловіків, які пішли зі зброєю в руках захищати Батьківщину, на підприємства прийшли жінки, пенсіонери і підлітки, які разом з кадровими робітниками показували зразки самовідданої праці.
Металургійний завод давав чавун, прокат, якісну сталь, необхідну для виробництва бойової техніки, зброї та боєприпасів. Ще перед війною випуск спеціальних якісних сталей на заводі досяг 85 проц. загального виробництва сталі. У винятково стислі строки в майстернях заводу було організовано виробництво безпосередньо воєнної продукції. Партійна організація підняла весь колектив металургів на виконання і перевиконання виробничих завдань. Уже наприкінці червня 1941 року мартенівський цех давав щодня сталі на 15—20 проц. більше, ніж до війни.
10 жовтня 1941 року фашистські літаки скинули перші бомби на місто. Повітряним нападом ворог сподівався розладнати роботу промислових підприємств і, насамперед, металургійного заводу. Проте, незважаючи на бомбардування, трудівники міста виконували воєнні замовлення. Щодня за місцем призначення відправлялися ешелони з готовою продукцією.
Фронт наближався до Донбасу. Перед партійною організацією міста постало складне і важке завдання евакуювати жителів і найважливіші промислові підприємства у східні райони країни. В жовтні 1941 року було проведено першу евакуацію.
В грудні 1941 року лінія фронту пролягала за 20—30 км від міста. Трудівники міста самовіддано працювали у тяжких умовах прифронтової смуги. Після робочої зміни йшли на будівництво оборонних споруд, брали участь у бойових операціях.
Героїчними ділами в перші місяці війни відзначився винищувальний батальйон, створений з трудящих Алчевська під командуванням Білоуса. Група бійців цього батальйону на чолі з Синяєвим 22 грудня 1941 року відправилася в розвідку в село Комишуваху, окуповане вже гітлерівцями. Розвідники в рукопашному бою знищили 8 і взяли в полон 7 фашистів. Повертаючись з операції, вони виявили гітлерівців, що засіли в приміщенні школи. Бійці знищили 45 фашистських солдатів і багато поранили. У фронтовій газеті Південного фронту «Бо славу Родины» було вміщено статтю про героїчний подвиг групи Синяєва під назвою «Сміливий напад розвідників».
Винищувальний батальйон міста Алчевська брав також участь у фронтових боях. В одному з боїв бійці захопили у ворога протитанкову гармату, станковий кулемет, багато снарядів, гранат і патронів.
Наприкінці червня і на початку липня 1942 року проведено другу евакуацію жителів і підприємств міста.
12 липня 1942 року місто окупували німецько-фашистські війська.
14 місяців загарбники чинили жахливі злодіяння. Гітлерівці розстрілювали мирних жителів і військовополонених, виганяли радянських людей у неволю. Окупанти вивезли з Комунарська на каторжні роботи до Німеччини 1231 чоловіка. В місті встановлено жорстокий режим. Особливо посилилися звірства фашистів після їхньої поразки на Волзі в лютому 1943 року. Тисячі людей було розстріляно і скинуто в шурфи шахт. Тільки біля стовбура шахти № 3 німецькі кати знищили 1100 чоловік.
Однак, незважаючи на фашистські звірства, радянські люди не скорилися. На околицях міста активно діяли підпільники. У поширюваних листівках розповідалася правда про становище на фронтах, про те, що наближається час визволення. Патріоти закликали населення до ще активнішої боротьби проти окупантів.
Безстрашними народними месниками проявили себе бійці партизанського загону Алчевського району, яким командував А. Пискунов. Вони подавали допомогу Радянським військам, провадили розвідку в тилу у фашистів, висаджували у повітря ворожі ешелони. Так, у лютому 1943 року партизани на чолі з А. Пискуновим на роз’їзді Комендантському пустили під укіс військовий ешелон з живою силою і технікою гітлерівців, призначений для боротьби з 8-м кавалерійським корпусом під командуванням генерал-майора М. Борисова, який діяв у тилу фашистів. Партизани в цьому районі зруйнували п’ять кілометрів залізничної колії. У липні 1943 року загін А. Пискунова, оточений переважаючими силами гітлерівців в одній із шахт, майже повністю загинув у нерівному бою з фашистами.
Відступаючи під натиском Радянської Армії, в ніч на 1 вересня 1943 року фашистські недолюдки вчинили жахливе злодіяння: вивели з тюрми гестапо 83 чоловіки, кинули їх у яму і живими спалили. Серед спалених були учасники підпілля О. Д. Копанєв, член партії з 1917 року, борець за владу Рад у Луганську, старий потомствений шахтар І. П. Ковальов, комсомолки Наташа Ігнатова і Дуся Волошина, робітники заводу С. В. Чеканов, І. Й. Скомороха та інші.
2 вересня 1943 року доблесні воїни Південно-Західного фронту 315-ї стрілецької дивізії під командуванням полковника Д. С. Куропатенка визволили місто від німецько-фашистських окупантів. Перед очима воїнів Радянської Армії постала картина зруйнованого міста: руїни заводів і згарища житлових кварталів. Матеріальна шкода, що її завдали Комунарську окупанти, становила 522 млн. 627 тис. карбованців.
Комунарці свято шанують пам’ять героїв, які загинули в боях за свободу і незалежність нашої Батьківщини. В місті є п’ять братських могил, де поховано понад 1400 мужніх захисників Вітчизни. На могилах завжди букети квітів. У сквері «Піонерів» на братській могилі споруджено пам’ятник Слави. Тут горить вічний вогонь — знак глибокої вдячності тим, про кого світла пам’ять назавжди збережеться в серцях радянських людей.
У 1965 році на честь 20-річчя розгрому фашистської Німеччини в місті споруджено обеліск Перемоги.
Відбудовні роботи в Комунарську почалися відразу ж після його визволення. Постанова РНК СРСР і ЦК ВКП(б) від 21 серпня 1943 року «Про необхідні заходи по відбудові народного господарства в районах, визволених від німецької окупації» стала програмою дій трудящих.
Роботу по відбудові очолили міський комітет КП України і міська Рада депутатів трудящих.
Велику увагу приділено розстановці партійних сил, піклуванню про виробництво будівельних матеріалів з місцевої сировини.
Вся країна допомагала відбудовувати Комунарський металургійний завод. Славно працювала тут молодь, що приїхала з північних районів Луганщини, Полтавської, Сумської, Харківської, Чернігівської, Київської та інших областей. Великий вклад внесли трудящі Челябінська. Спеціальний будівельно-монтажний загін направили вони в листопаді 1943 року на відбудову металургійного заводу. Вже в 1944 році відбудовано доменну піч № 5, дві мартенівські печі — п’яту і четверту, багато цехів заводу. В цьому ж році у Всесоюзному соціалістичному змаганні металургів країни колектив Комунарського металургійного заводу посів третє місце.
Успішно відбудовувалося також і інше велике підприємство міста — коксохімічний завод. До 1 травня 1944 року будівельники і трудівники заводу закінчили відбудову потужної коксової батареї № 3. В серпні 1944 року повністю було відбудовано коксову батарею № 2, вуглефабрику, парокотельні, машинно-конденсаційний цех та інші виробничі об’єкти.
Відбудовували житлові будинки, лікарні, школи, дитячі, культурні та інші установи. До 1945 року було відбудовано близько 30 тис. кв. метрів житлової площі. Значних успіхів домігся колектив тресту «Ворошиловськбуд». У вересні 1944 року тресту було присуджено перехідний Червоний прапор ВЦРПС і Наркомбуду, вручено премію.
Переможне закінчення Великої Вітчизняної війни 1941 —1945 рр. надихнуло населення міста на нові трудові подвиги. Чудову трудову перемогу одержали трудящі коксохімічного заводу в 1945 році: колектив третьої коксової батареї вийшов на третє місце в змаганні серед коксохіміків країни.
В травні 1946 року комунарці урочисто відзначили 50-річчя з дня заснування металургійного заводу. Завод нагороджено орденом Трудового Червоного Прапора. Комуністична партія і Радянський уряд високо оцінили самовіддану працю робітників, інженерно-технічних працівників, нагородивши багатьох з них орденами і медалями. Ордена Леніна удостоєно директора заводу П. А. Гмирю, майстра ковальського цеху Й. Д. Тельнова, майстра доменного цеху І. О. Савченка. Серед нагороджених орденом Трудового Червоного Прапора були перший секретар міськкому КП(б) України П. С. Лактіонов, головний інженер заводу Л. Д. Юпко, зварю-вальник П. Є. Калашников.
Самовіддано працювали комунарці в роки четвертої п’ятирічки. Підприємства міста реконструювалися на базі найновіших досягнень науки і техніки. Широкого розмаху набуло будівництво житла, шкіл, лікарень, культурно-побутових об’єктів. За роки четвертої п’ятирічки було збудовано 63 000 кв. метрів житлової площі.
В п’ятій п’ятирічці на металургійному заводі один за одним ставали до ладу нові великі промислові об’єкти: середньолистовий і товстолистовий прокатні стани, потужна доменна піч № 3, нові мартенівські печі, блюмінг—слябінг.
1955—1958 роки були для металургів Комунарська знаменними тим, що їм припала честь першими в країні освоювати дві найбільші в Європі мартенівські печі. В ці роки стали до ладу 1350-кубові домни, листопрокатний стан «2800».
Великих успіхів добилися і колективи інших підприємств Комунарська.
У наполегливій праці й навчанні на кожному підприємстві міста формувалися і виросли колективи висококваліфікованих робітників та інженерно-технічних працівників. За видатні трудові досягнення орденом Трудового Червоного Прапора нагороджено муляра С. І. Журавльова і бригадира монтажників К. О. Прошака.
Понад 20 років працював на заводі М. І. Фомін. Він пройшов шлях від різнороба до майстра сталеваріння високого класу, став справжнім хазяїном мартена. За роки роботи на заводі він власними руками виплавив півмільйона тонн сталі! Це вдвоє більше, ніж виробив Алчевський завод у 1913 році.
Тепер М. І. Фомін — пенсіонер, але його учні продовжують славні трудові традиції. Імена сталеварів В. Плугаря, О. Захарова, П. Петрушева, І. Назаренка відомі всій Україні. Тих, хто вчився майстерності у М. І. Фоміна, можна зустріти і на Криворізькому металургійному заводі ім. В. І. Леніна, і на Магнітці, на Орсько-Халилівському комбінаті, і на інших підприємствах країни.
Чудові зразки високопродуктивної праці показували бригадир будівельної бригади І. Є. Радецький, майстер прокатного стану В. Ф. Ступаков, майстер доменної печі М. І. Гриценко, сталевар М. І. Фомін. У 1958 році їм присвоєно звання Героя Соціалістичної Праці. Цього високого звання тоді ж було удостоєно директора металургійного заводу Й. А. Гмирю. З 1937 року він керував заводом. Не раз обирався членом ЦК КП України, депутатом Верховної Ради Української РСР, обласної і міської Рад депутатів трудящих, членом обкому, міськкому і бюро міськкому партії. П. А. Гмиря — Почесний громадянин Комунарська.
Свій гідний вклад у реконструкцію заводу внесли комсомольці Луганщини. ЦК комсомолу України оголосив об’єкти, на яких працювали молоді робітники, ударними-комсомольськими. На честь їхнього трудового подвигу два потужні агрегати — доменна піч № 5 і мартенівська піч № 10 — названо «Луганськими-комсомольськими».
З року в рік кращало і впорядковувалось місто. Там, де ще недавно був голий степ, з’явилися квартали нових прямих і широких вулиць. Тільки за чотири роки (1954—1957 рр.) у Комунарську виросло 25 вулиць і серед них: Київська, Волгоградська, Московська, Бєлінського, Суворова. За цей час здано в експлуатацію 187 тис. кв. метрів житла. Близько 8 тис. сімей трудящих відсвяткували новосілля. Гордістю комунарців став проспект В. І. Леніна — широка асфальтована магістраль з багатоповерховими будинками.
З великим натхненням зустріли трудящі міста рішення XXI з’їзду КПРС, у роботі якого від міської партійної організації брав участь Герой Соціалістичної Праці М. І. Гриценко. Партійні, профспілкові та комсомольські організації, всі трудівники міста широко обговорили завдання семирічного плану, намітили конкретні шляхи своєї участі в боротьбі за створення матеріально-технічної бази комунізму.
Одним з дійових засобів боротьби за виконання семирічки стало масове змагання за комуністичне ставлення до праці. Наприкінці 1958 року на підприємствах міста за звання колективів комуністичної праці змагалося 70 бригад і змін, а через рік — 336 бригад, або 5785 чоловік.
На металургійному заводі успішно впроваджувалися прогресивні методи відновлювання і виготовлення деталей металургійного устаткування способом автоматичної наплавки. Над цією проблемою металурги працювали спільно з ученими інституту ім. Патона. Великий економічний ефект дає наплавка бронзи на сталеву основу деталей, що раніш виготовлялися суцільнолитими. Завод у 1961 році одержав другу премію на Виставці досягнень народного господарства СРСР за успіхи в галузі наплавки.
На кожному підприємстві зростали ряди передовиків, які показували зразок комуністичного ставлення до праці.
Право називатися колективом комуністичної праці завоювали колективи 6 цехів, двох доменних печей і 147 бригад.
Одним з них стала бригада сталевара мартенівської печі № 4 О. І. Луговського, депутата Верховної Ради УРСР.
Цей колектив не раз домагався рекордних швидкісних плавок. За роки семирічки комуніст О. І. Луговський із своїми товаришами виплавив близько 20 тис. т надпланової сталі. Всі сталевари бригади вчаться, підвищують свої загальноосвітні і технічні знання. За досягнуті успіхи у виконанні завдань семирічки О. І. Луговському в березні 1966 року присвоєно звання Героя Соціалістичної Праці.
Понад 200 металургів нагороджено орденами і медалями Радянського Союзу. Ордена Леніна удостоєно апаратника коксохімічного заводу О. М. Долгополова, старшого оператора металургійного заводу О. К. Зайцева, сталевара І. В. Зеленського, першого секретаря міського комітету КП України О. П. Пастушенка, газівника доменного цеху, делегата XXIII з’їзду КП України Г. О. Максюченка та інших.
Яскравим показником підвищення творчої активності трудящих Комунарська є збільшення кількості раціоналізаторських пропозицій. Тільки на металургійному заводі — близько 1500 раціоналізаторів.
Постійне піклування Комуністичної партії, Радянського уряду, самовіддана праця робітників, інженерно-технічних працівників і службовців дали чудові наслідки. Підприємства міста успішно виконали семирічні завдання. Колектив коксохімічного заводу ще в 1963 році досяг рівня продуктивності праці, запланованого на 1965 рік. Трудівники заводу будівельних конструкцій майже на півтора року раніш строку завершили семирічку.
Про зростання промисловості Комунарська красномовно свідчать такі дані: виробництво чавуну в 1965 році зросло в порівнянні з 1950 роком майже вчетверо, сталі — більш як у 15 раз, прокату — в 21, електроенергії — в 30 раз.
Збільшився випуск будівельних матеріалів, предметів народного споживання та іншої продукції.
В 1966 році на Комунарському металургійному заводі здано в експлуатацію великосортний стан «600». Цей унікальний стан за потужністю посідає перше місце в Європі, а за швидкістю прокатування — перше місце в світі.
Стан «600» було оголошено Всесоюзною ударною комсомольською будовою. Його спорудили за рекордно стислий строк — 13 місяців. Споруда нового стану протяглася майже на кілометр, а ширина її досягає 100 метрів.
У будівництві стану брали участь усі трудящі міста. Велику допомогу будівельникам Комунарська подала обласна парторганізація, яка направила на будівництво висококваліфікованих робітників і спеціалістів інших міст та районів області.
В дні будівництва масовий трудовий героїзм був звичайним явищем. Зразок свідомого ставлення до праці показали комсомольсько-молодіжні бригади Героя Соціалістичної Праці П. П. Стороженка, Д. І. Лісняка, Г. І. Бондаренка та багато інших. 150 будівельників було нагороджено орденами і медалями Союзу РСР.
Метал з маркою КМЗ (Комунарський металургійний завод) пішов на багато новобудов Радянської країни. Він використовувався при спорудженні мостів у Москві, київського метрополітену, газопроводу Ставрополь—Москва, гідроелектростанцій, морських суден, сільськогосподарських машин тощо. Продукцію підприємств міста вивозять у братні соціалістичні країни, а також в Індію, Аргентіну, Ісландію та багато інших країн.
На базі Комунарського металургійного заводу, обладнаного найновішою технікою, проводилась виробнича підготовка кадрів для Череповецького і Криворізького металургійних заводів. Тут вчаться сталевари з країн соціалізму і молодих держав, що визволилися. Металурги Комунарська діляться своїм багатим досвідом з трудящими зарубіжних країн. Цілий рік сталевар О. О. П’яних з групою радянських спеціалістів працював на Бхілайському металургійному комбінаті в Індії. В жовтні 1963 року знатний металург О. І. Луговський на комбінаті Дунауйвароша (Угорська Народна Республіка) спільно із сталеваром Тесариком Ласло в рекордні строки провели плавку сталі, назвавши її плавкою дружби. Директор комбінату Імре Заводі, робітники і керівники дали високу оцінку майстерності О. І. Луговського і висловили побажання докладніше ознайомитися з досвідом комунарських металургів. У наступні роки угорські друзі не раз бували в Комунарську. Свій досвід і знання передавали металургам Болгарії майстер швидкісних плавок В. Ф. Корзин-кін, інженер О. П. Криловський та інші трудівники Комунарська.
За роки Радянської влади поряд з металургійним заводом у Комунарську виріс найбільший на Україні коксохімічний завод. Він дає не тільки кокс для доменних печей, але й постачає добрива для сільського господарства. В післявоєнні роки в місті стали до ладу також заводи будівельних конструкцій, залізобетонних виробів, деревообробний, асфальтово-бетонний, домобудівний комбінати.
Велику увагу трудящі міста приділяють перетворенню в життя рішень Вересневого (1965 р.) пленуму ЦК КПРС. Металурги Комунарська перші на Луганщині виступили з цінною ініціативою впровадити у виробництво наукову організацію праці (НОП). Цей почин знайшов широку підтримку на підприємствах області. Трудящі Комунарська разом з усім радянським народом самовіддано працюють, здійснюючи історичні рішення XXIII з’їзду КПРС.
Металурги, коксохіміки, будівельники, всі трудівники міста беруть активну участь у загальнонародній справі піднесення сільського господарства. Вони підтримують тісний зв’язок з колгоспниками і працівниками радгоспів Біловодського району, подають їм допомогу в обладнанні зрошувальних систем, доїльних установок, кормокухонь. У колгоспних і радгоспних клубах регулярно виступають колективи художньої самодіяльності підприємств міста.
Трудівники Комунарська пишаються своїм містом. На місці колись брудного, задимленого селища, в якому не було ні водопроводу, ні каналізації, ні брукованих вулиць, де в сирих і темних бараках тулилися сім’ї робітників, не маючи елементарних умов для життя і відпочинку, виріс один з упорядкованих, культурних центрів Донбасу. По суті, за післявоєнні роки Комунарськ збудовано заново.
Місто досить компактне, площа його 49,5 кв. км. За період з 1948 по 1967 рік у Комунарську збудовано 30 великих кварталів. Крім цього, в місті налічується близько 150 нових кварталів індивідуальної забудови. До Великої Жовтневої соціалістичної революції в Комунарську було всього 875 індивідуальних будинків, а в 1967 році їх стало 6200, 1404 з них споруджено за семирічку. Величезного розмаху набуло державне і кооперативне будівництво житла. Тільки за роки семирічки понад 20 тис. сімей відсвяткували новосілля.
Житловий фонд міста на 1 січня 1967 року становив 1 млн. 86 тис. кв. метрів.
Почалася газифікація квартир. До 1 січня 1967 року в місті газифіковано 9420 квартир.
Нові райони міста сполучені з центром розгалуженою сіткою міського транспорту. В 1954 році тут почав курсувати перший в області тролейбус.
Протяжність тролейбусних ліній 40,9 км.
До послуг населення 11 відділень зв’язку. Збудовано нову телефонну станцію.
За роки Радянської влади прокладено 80 км водопровідної і 44 км каналізаційної сіток. Слід також урахувати, що збудоване до Великої Вітчизняної війни водопровідно-каналізаційне господарство було зруйноване німецько-фашистськими загарбниками і його довелося будувати заново.
Безповоротно минув той час, коли з настанням вечора і до світанку місто поринало в темряву. Там, де до революції була непролазна грязюка, тепер простяглися заасфальтовані шляхи і тротуари. В Комунарську — три парки відпочинку і 13 скверів. Площа зелених насаджень на 1 січня 1967 року становила 410 га.
Рік у рік неухильно підвищується життєвий рівень трудящих. Переконливим підтвердженням цього є зростання товарообігу торговельної мережі. Тільки за семиріччя товарообіг у Комунарську збільшився на 40 проц. і становив у 1966 році 84 155 тис. крб. На 1 січня 1967 року в жителів Комунарська в особистому користуванні було 860 легкових автомашин і понад 17 тис. телевізорів.
У місті на 1 січня 1967 року налічувалося 208 продовольчих і промтоварних магазинів, 140 підприємств громадського харчування. Великого поширення набувають нові форми обслуговування покупців: магазини без продавців, відділи і секції з відкритим викладанріям товарів, доставляння промислових і продовольчих товарів додому.
Увагою і піклуванням оточені трудящі, які пішли на заслужений відпочинок.
Сума місячних виплат пенсій зросла в 1965 році порівняно з 1959 роком на 170364 крб. і становила 473 600 крб. на місяць.
Комуністична партія невпинно піклується про здоров’я трудящих, про поліпшення медичного обслуговування населення. Місто має 49 установ охорони здоров’я. В 1967 році в стаціонарних лікувальних установах міста було 1615 ліжок. За роки семирічки в Комунарську збудовано нове медичне місто, діє міська дитяча лікарня. Медичні установи обладнано найновішою лікувальною апаратурою. Піклування про здоров’я комунарців повсякденно виявляють 485 лікарів і 1286 працівників середнього медичного персоналу. В Комунарську самовіддано працює завідуючим хірургічним відділом лікарні хірург вищої категорії, заслужений лікар УРСР П. С. Іщенко. Свій досвід, набутий за 30 років хірургічної практики, він передає колегам по роботі і майбутнім спеціалістам — студентам медінституту. П. С. Іщенко працює також головним хірургом Комунарського міськздороввідділу. Цю роботу він виконує на громадських засадах. П. С. Іщенко і багато інших лікарів-спеціалістів здобули заслужену повагу і любов трудящих.
Постійним піклуванням оточені жінки-матері, свідченням цього є зростання мережі дитячих установ. У 1965 році порівняно з 1950 роком у 3.5 раза збільшилася кількість дитячих садків, удвоє — дитячих ясел.
Щороку тисячі трудящих і члени їхніх сімей зміцнюють здоров’я в здравницях Радянського Союзу. Тільки в 1967 році у піонерських таборах було оздоровлено понад 5 тис. дітей.
Радянська влада відкрила трудящим шлях до знань, створила всі умови для набуття середньої і вищої освіти. В 1967 році в Комунарську функціонувала 21 загальноосвітня школа, в якій навчалося 18 777 учнів. За семиріччя в місті збудовано 9 нових шкіл, у т. ч. школа-інтернат. В загальноосвітніх школах міста працювало 1100 учителів. Шанують і поважають комунарці заслужених учителів УРСР О. К. і О. Д. Басків, П. О. Григор’єва, В. Т. Черняшевського, Н. П. Носко та інших. Понад 50 учителів нагороджено значком «Відмінник народної освіти УРСР».
При школах відкрито музеї та кімнати В. І. Леніна. Музей В. І. Леніна при середній школі № 6 у 1965 році на республіканському огляді посів перше місце, комсомольську і піонерську організації цієї школи занесено до Книги пошани ЦК ЛКСМУ і нагороджено грамотами Центрального Комітету комсомолу. В школах міста в усіх піонерських дружинах систематично проводяться «Ленініани», урочисті лінійки біля пам’ятника В. І. Леніну.
Стало традицією влаштування зустрічей школярів із знатними людьми, героями Великої Вітчизняної війни, героями праці, старими більшовиками, депутатами Верховної Ради СРСР і УРСР.
Учні шкіл міста виховуються на ідеях дружби і пролетарського інтернаціоналізму. Школярі листуються з учнями шкіл Угорщини, Демократичної Республіки В’єтнам, Болгарії, Польщі, Чехословаччини, Німецької Демократичної Республіки, Югославії, країн Азії, Африки та Латинської Америки.
В місті металургів є широка мережа професійно-технічних училищ, які готують кваліфікованих спеціалістів промисловості і будівництва, а також індустріальний технікум.
У 1957 році відкрито гірничо-металургійний інститут, при якому є аспірантура. На 7 факультетах інституту працюють понад 300 викладачів, доцентів, професорів. На 1 липня 1967 року Комунарський інститут підготував 3013 дипломованих інженерів. Щороку сотні трудящих міста без відриву від виробництва набувають вищої і середньої технічної освіти. Тільки в 1965 році в інституті захистили дипломи 58 робітників металургійного заводу, які навчалися заочно і на вечірніх факультетах.
Великий потяг трудящих і членів їхніх сімей до навчання, до знань. У місті створено на громадських засадах п’ять народних університетів: університет технічного прогресу та економічних знань, університети правових, медичних, педагогічних знань, університет культури. Найчисленнішим є університет технічного прогресу і економічних знань. На його 12 факультетах — аглодоменному, сталеплавильному, обробки металів тиском та інших навчаються 1350 чоловік. Широко використовуються й інші форми підвищення загальноосвітнього і технічного рівня трудящих: школи комуністичної праці і передового досвіду, науково-технічні конференції та семінари.
Трудящі Комунарська вміють добре працювати і культурно відпочивати. До їхніх послуг два Палаци культури, сім клубів, першокласні кінотеатри «Мир» і «Металург», 48 бібліотек, музична школа, три стадіони, 20 спортивних залів, 17 туристських баз, понад 150 волейбольних і баскетбольних майданчиків.
У 1967 році в Комунарську налічувалося близько 5 тис. учасників самодіяльності, об’єднаних у 112 творчих гуртках. Переможці обласних оглядів конкурсів
художньої самодіяльності — танцювальні колективи дітей і дорослих при Палаці культури металургів і учасники самодіяльності професійно-технічного училища № 40 у 1965 році виступали на республіканських оглядах, виїздили до Києва з творчими звітами. За хорошу організацію художньої самодіяльності Комунарське професійно-технічне училище у 1966 році завоювало право бути учасником Виставки досягнень народного господарства УРСР.
Широку популярність завоювала студія образотворчого мистецтва, створена при клубі коксохімзаводу. Роботи студійців експонувалися на міській, обласній та республіканській виставках. На всесоюзній виставці акварелей у Москві в 1965 році успіх мала робота керівника студії В. Ф. Коробова. При студії працює дитячий сектор.
У бібліотеках міста — понад 1 млн. томів. Читачами бібліотек є 72 тис. комунарів, 16 тис. трудящих мають свої власні бібліотеки. Двом масовим бібліотекам — № 1 для дорослих і Палацу культури ім. Карла Маркса — присвоєно звання «Бібліотек відмінної роботи». В літній період вони працюють у парках, на агіт-майданчиках при будинкоуправліннях, проводять читацькі конференції, літературні вечори, усні журнали.
Про зростання культурного рівня трудящих свідчать і такі факти: на тисячу жителів Комунарська в 1967 році припадало 1230 примірників газет і журналів. Населення міста в цьому ж році передплачувало 755 газет і журналів зарубіжних країн. У Комунарську видаються міська газета «Огни коммунизма», багатотиражні газети «За металл», «Коксовик», «Ленінець» і «Трибуна строителя».
Дедалі популярнішими стають нові радянські обряди і звичаї. В урочистій обстановці проводяться реєстрація шлюбу, комсомольські весілля, реєстрація новонароджених, вручення паспортів шістнадцятилітнім громадянам. Весело проходять свята зими і весни. Тепло шанують комунарці ветеранів праці, захисників Батьківщини, знатних людей міста.
Широкого розмаху набув розвиток фізкультури і спорту. На 1 січня 1967 року у Комунарську було 54 колективи фізичної культури. В них — 23 майстри спорту і понад 8 тис. спортсменів-розрядників. У колективах фізкультури міста виховувалися спортсмени, які згодом добилися видатних спортивних результатів; серед них: Д. Барахович — рекордсменка світу з естафетного бігу, Ю. Яблоновський і М. Варава — чемпіони СРСР з важкої атлетики. Для проведення масової фізкультурної роботи в місті створено необхідну матеріальну базу. За роки семирічки комунарці спорудили 12 футбольних полів, 9 спортивних залів, новий стадіон, 16 туристських баз, 47 волейбольних і баскетбольних майданчиків тощо.
Успіхи, досягнуті трудящими міста в економічному і культурному будівництві, є показником великої політичної і організаторської роботи, яку повсякденно провадять серед населення партійні, профспілкові та комсомольські організації. Міська партійна організація в 1967 році налічувала понад 7500 чоловік, об’єднаних в 96 первинних партійних організацій.
Справжній демократизм радянського суспільного ладу наочно демонструється складом депутатів місцевих органів влади.
Металургів і коксохіміків, будівельників і інженерів, вчителів і лікарів — кращих представників трудового Комунарська обрали жителі до міської і обласної Рад. Серед них: бригадир Г. П. Лактіонов, оператор блюмінга В. П. Краснова, машиніст крану заводу будівельних конструкцій Л. Є. Дозорова та інші.
Депутат міськради П. В. Валько працює бетонницею. З її рук виходять конструкції, без яких не обходиться жодне будівництво. Праця її втілена і в світлі житлові будинки, і у величні корпуси нових підприємств.
Колектив слюсарів-монтажників, який очолює С. Д. Шутенко, по праву вважається одним з кращих в управлінні «Металургмонтаж». Високе звання депутата С. Д. Шутенко виправдовує не тільки як кращий виробничник, але й своєю депутатською діяльністю.
Народні обранці проводять велику організаторську роботу, спрямовану на ви-конання народногосподарських планів, наказів виборців, поліпшення культурно-побутового обслуговування трудящих, розвиток торгівлі і громадського харчування, народної освіти та охорони здоров’я, на впорядкування і озеленення міста. Депутати беруть активну участь у роботі сесій міської Ради, постійних комісій, у депутатських Радах.
Багато праці доклали народні обранці для організації відпочинку трудящих улітку. З ініціативи депутатів розгорнулося будівництво заміських баз відпочинку. В мальовничому місці на Ісаківському водосховищі впорядковано площадки, де робітники зі своїми сім’ями відпочивають у вихідні дні. В центрі міста, на Шкільному ставку, влаштовано пляж, а на Орловському — пристань для човнів.
Красивим і впорядкованим стало місто Комунарськ. В ювілейному році тут побудовано автовокзал. Почав діяти п’ятиповерховий готель. В центральному парку «Перемога» методом народної будови споруджено дитячу залізницю. А поряд — чудовий Палац культури з залом на 1200 місць.
Новий генеральний план міста свідчить про розмах наступних робіт. У перспективі тут буде збудовано 5 нових мікрорайонів на 25 тисяч квартир. Житлові масиви матимуть свої школи, технікуми, об’єднані дитячі садки, ясла, культосвітні установи: клуби, палаци культури, кінотеатри, бібліотеки, стадіони. Тут будуть готелі, магазини, їдальні, комбінати побутового обслуговування та багато інших об’єктів. Нові райони одержать зручне транспортне сполучення з центральною частиною міста, житлові квартали будуть газифіковані і теплофіковані.
Трудящі міста металургів і коксохіміків, будівельників і студентів разом з усім радянським народом під прапором Великого Жовтня йдуть уперед — до комунізму.
Ю. І. ЄГОРОВ, В. Г. НІКІТЕНКО, Г. О. ПЛЕТЕНЦОВ, А. Д. СІДАЧЕНКО, Ф. Я. ШИСТЕР, 3. І. ЯМКОВА, А. А. ЯМКОВИЙ, Г. А. ЯЦЕНКО.