Кремінна, Кремінський район, Луганська область
Кремінна — місто районного підпорядкування, центр Кремінського району. Розташована на обох берегах річки Красної (при впаданні її в Сіверський Донець), на відстані 150 км від Луганська. У міській смузі залізнична станція на лінії Куп’янськ—Лисичанськ. Кремінна зв’язана з обласним центром і шосейним шляхом. Населення — 29,6 тис. чоловік.
Першими поселенцями на території теперішньої Кремінної були донські козаки, яких царський уряд заслав на береги рік Красної і Сіверського Дінця у другій половині XVII століття за участь у повстанні під керівництвом Степана Разіна. Близько 1680 року вони заснували при впадінні річки Бахмутової у Сіверський Донець Сухарів Городок, який став центром козачих поселень. Майже одночасно з козаками у цьому районі почали селитися і селяни-кріпаки, що тікали від поміщиків з Правобережної України. їх приваблювали просторі ліси і велика кількість земель, яких ще не торкався плуг хлібороба. Так у 1680 році поряд з козачим містечком виросла на берегах річки Кремінної, притоки річки Красної, селянська слобода Кремінна, де в 1688 році розмістилась одна із сотень Ізюмського слобідського полку.
Жителі слободи несли варту і, крім того, займалися хліборобством, скотарством і бджільництвом. Соха, дерев’яна борона, серп і т. зв. гарматний камінь, яким вимолочували зерно, були основними знаряддями хлібороба. Робочої худоби не вистачало. Нерідко селянин мусив сам впрягатися в плуга. Були розвинені й деякі ремесла: плели рогожі, виготовляли сани, колеса, кліщі для хомутів та інше гужове спорядження.
На початку XVIII століття вільних земель на річці Красній стає все менше й менше. Саме через це починають загострюватися відносини між нащадками донських козаків, що жили в Сухаревому Городку, та ізюмцями з Кремінної. У скарзі в Москву в Посольський приказ козаки писали, що ізюмці «їх утискують і луки, і сінні покоси, і різні угіддя у них відбирають». У свою чергу бригадир Харківського та Ізюмського полків Ф. В. Шидловський доповідав Петру І, що сухарівці, які раніше оселилися в цих краях, зганяють з земель поселенців Ізюмського полку.
Петро І підтримав ізюмців, які були опорою уряду в цьому районі. В 1707 році, відправляючи в район колишнього «Дикого поля» загін під командуванням князя Ю. Долгорукого, щоб повернути кріпаків-утікачів, цар наказав провести суворе слідство у зв’язку із скаргою Ізюмського полку і описати промисли й угіддя козаків.
Перемога ізюмців у цьому позові сприяла розвитку слободи Кремінної. Її населення збільшилось, у т. ч. і за рахунок жителів Сухаревого Городка, який поступово втратив своє значення (у 1836 році у Кремінну переселились останні 20 дворів).
У 40-х роках XVIII століття район казенної слободи Кремінної приваблює російських заводчиків. У 1742 році спеціальна експедиція, очолювана бєлгородським купцем І. Гінкіним, знайшла поклади свинцевих і залізних руд на річці Сіверському Дінці, недалеко від Кремінної. Рік по тому в цьому ж районі експедиція бєлгородського купця Морозова теж знайшла залізну руду. Проте якість її виявилась низькою, а поклади недостатніми для організації великого виробництва. І хоч, засвідченням дослідника Гольденштадта, бєлгородським купцям уряд надав привілей на спорудження залізоробного заводу, діло було невдовзі припинено. Таким чином, перша спроба розвитку гірничозаводської промисловості в цьому районі зазнала невдачі.
У першій чверті XIX століття Кремінна стала військовим поселенням. У 1825 році в ній розмістився штаб Псковського, а через 4 роки — Глухівського кирасирського полків. З цього часу і до початку XX століття село називалося Новоглуховим.
Життя військових поселенців було нелегким. Вони перебували на становищі державних кріпосних селян і, крім того, несли сторожову службу і навчалися військової справи. Все це негативно впливало на ведення господарства, призводило до неврожаїв і голоду. В 1825 році в Кремінній налічувалося 349 дворів і 2380 жителів обох статей. На кожен двір припадало в середньому близько 2-х голів великої рогатої худоби, стільки ж овець, 5 штук птиці, колода бджіл. У селі діяли 4 винокурні, пивоварня і млин.
У 1825 році практикант Петербурзького гірничого корпусу Першин знайшов на території Кремінної кілька шматків кам’яного вугілля, що якістю не поступалося перед кеннельським (кращим в Англії). В 1826 році О. Анисимов, теж практикант гірничого корпусу, досліджуючи вугільні пласти на березі річки Красної, встановив, що вони є продовженням верхнянських і привольнянських пластів Донбасу. Проте до кінця XIX століття ці поклади не розроблялися. Кріпосницька система, що панувала тоді в Росії, гальмувала розвиток промисловості. Крім того, не було ні залізниці, ні відповідного водного шляху до Кремінної. Тому зразки кремінського вугілля так і лишалися до кінця XIX століття тільки експонатами гірничого корпусу.
В 40—50 роках XIX століття село значно розрослося. В 1862 році населення його вже становило 4062 чоловіки, незважаючи на те, що в Кремінній тричі (у 1831, 1847 і 1848 роках) лютувала холера. Тільки в 1848 році від неї померло 505 чоловік.
У результаті реформи 1861 року колишні державні селяни Кремінної одержали близько 10,5 тис. десятин землі. В селі далі розвивалися різні ремесла й особливо лісорозробки. Заповзятливі лісозаготівники брали підряди на вирубку державного лісу і сплавляли його у період повені по річках Красній і Сіверському Дінцю в Область Війська Донського. В 1873 році на території Веригінської казенної лісної дачі, розташованої в районі Кремінної, проведено перше обстеження й облік лісу. Тоді ж створено Новоглухівське лісництво, куди ввійшло кілька казенних лісних дач. Цим було покладено початок кремінському лісогосподарству.
На початку 90-х років XIX століття в Кремінській волості починається видобуток кам’яного вугілля. Цим займаються як окремі селяни, так і цілі селянські громади, на землях яких вугільні пласти виходили на поверхню. В 1894 році у Кремінній було 4 селянські копальні, які давали 80 тис. пудів вугілля на рік.
У 1893 році на північній околиці слободи закладено першу велику шахту. Вона належала О. Алчевському, відомому в Донбасі промисловцю, який взяв в оренду землю в Кремінської сільської громади. Всі роботи по проходці шурфу виконувалися вручну, тільки порода піднімалася на поверхню за допомогою барабана, що його обертав кінь. Будівництво шахти було закінчено в 1895 році. В цьому ж році введено в експлуатацію залізничну лінію Харків—Лисичанськ, що проходить через Куп’янськ, Кремінну і Рубіжне. На земляні роботи, укладання рейок і шпал широко залучалися жителі навколишніх сіл, у т. ч. й Кремінної.
З відкриттям родовищ кам’яного вугілля та будівництвом шахт у 80—90-х роках XIX століття Кремінна перетворюється на робітниче селище. За даними перепису 1897 року тут на ревізьку душу припадало в середньому 6 десятин землі, але майже третина дворів не мала можливості повністю обробляти її. Частина сімей займалася ремеслами. В селищі було 9 сімей бондарів, 7 — кравців, 9 — теслярів, 8 — шевців, 4—ковалі, 7 сімей майстрів, що виготовляли вози, та інші. Працювали також 4 олійниці та іконописна майстерня.
Вугільна шахта Алчевського в 1899 році ввійшла до складу Олексіївського гірничопромислового товариства. Проте це ніяк не вплинуло на становище робітників, яке нічим не відрізнялося від становища гірників на інших шахтах. Робочий день тривав по 10—12 годин, не було елементарної механізації. Ні про яку техніку безпеки не могло бути й мови. На вибиранні породи і навантаженні вугілля працювали жінки, яким платили значно менше, ніж чоловікам. Підлітки працювали під землею коногонами, тормозними, саночниками. Багато які шахтарські сім’ї не поривали остаточно з землею, бо на ту мізерну заробітну плату, що її одержували шахтарі, проіснувати було дуже важко.
Значно погіршила становище робітників жорстока криза, що охопила у 1900—1903 рр. шахти Донбасу. Видобуток вугілля в Кремінній скоротився з 1256,8 тис. пудів у 1901 році до 510 тис. пудів у 1903 році, число робітників зменшилось відповідно з 350 до 106 чоловік, тобто більш як у 3 рази. Багато сімей не мали шматка хліба, в той час як тисячі пудів вугілля залежувались і горіли на складах.
Прагнучи зменшити збитки, пов’язані з кризою, підприємці заощаджували на всьому. 9 листопада 1903 року на кремінській шахті внаслідок вибуху загинуло 20 чоловік. Сім’ям потерпілих власники шахти не подали ніякої допомоги.
Серед кремінських робітників все більше поширювалися революційні настрої. У селищі розповсюджувалися листівки, які привозили з Харкова і Куп’янська. Шахтарі збиралися на таємні сходи на квартирах Є. Д. Рубана й І. Т. Сириці. Керував революційною роботою на шахті гірник М. Я. Зіновий. Революційну пропаганду серед селянської бідноти Кремінної і сусідніх сіл вів лікар земської лікарні І. 0. Рождественський. На початку 80-х років XIX століття ще студентом Дерптського університету він брав участь у студентських заворушеннях, був арештований і ув’язнений. У Петропавловській фортеці І. О. Рождественський познайомився з одним із керівників партії «Народна воля» Вірою Фігнер, яка зробила великий вплив на формування його світогляду.
В результаті активної діяльності соціал-демократичного гуртка і широкої революційної агітації 15 березня 1907 року на шахтах Олексіївського гірничопромислового товариства спалахнув страйк. Робітники вимагали збільшення заробітної плати на 15 проц., поліпшення умов праці, виплати допомоги у зв’язку з хворобою, відкриття бібліотеки, навчання дітей у земській, а не в церковнопарафіальній школі, покарання штейгерів за брутальне поводження та інше. У страйку взяли участь 500 чоловік. Проте робітники були ще недостатньо згуртовані і, зустрівши стійкий опір підприємців, домоглися тільки часткового задоволення своїх вимог. Однак страйк відіграв позитивну роль у політичному вихованні шахтарів.
У роки, що передували першій світовій війні, у Кремінній працювали 3 лісопильні, де виготовлялися залізничні шпали та інші лісоматеріали, кілька олійниць, паровий млин і 7 вітряків. Шахти, які належали Олексіївському гірничопромисловому товариству, були закриті в 1908 році у зв’язку з виробленням пластів.
Зовнішнім виглядом Кремінна мало чим відрізнялась від сусідніх сіл, хіба тільки чіткішим плануванням вулиць, яке збереглося ще з часів військових поселень. З більш як 1000 хат 990 були криті соломою, 808 хат освітлювалися каганцями. Про благоустрій і освітлення вулиць ніхто й не думав. Селище не мало навіть лазні, не кажучи вже про каналізацію і водопровід. У центрі знаходилась базарна площа з девятьма лавками.
Єдиним медичним закладом у Кремінній була земська лікарня із стаціонаром на 5 ліжок, побудована в 1903—1904 рр. Тут працювали лікар, фельдшер і акушерка. Лікарня обслуговувала також жителів Кабаннього, Попівки, Краснянки та інших навколишніх сіл. На початку 90-х років у сосновому бору на околиці селища збудовано земський санаторій, але простий люд туди доступу не мав.
У 1914 році в Кремінній працювали 2 церковнопарафіальні школи, державна лісна школа, заснована в 1900 році, земська трикласна школа, побудована у 1903— 1904 рр., і земське двокласне училище. І все ж більш як половина жителів селища були неписьменними. Тому не так уже багато читачів налічувала земська безплатна бібліотека.
Нелегке й до того життя трудящих ще більше погіршила імперіалістична війна. Багатьох робітників і селян мобілізували в армію. Відсутність годувальників тяжко відбилася на становищі селянських і шахтарських сімей. Скориставшись з труднощів воєнного часу, місцеві торговці різко підняли ціни на товари першої необхідності. Злидні оселилися в кожній хаті.
В березні 1917 року кремінські робітники й селяни довідались про перемогу в Петрограді буржуазно-демократичної революції. На мітингах і зборах, що відбулися в селищі, виступали не тільки більшовики, а й меншовики та есери, які деякий час користувалися довір’ям мас. Кремінські більшовики С. О. Титов, Є. М. Зеленський, Я. І. Суржан та інші вели вперту боротьбу за маси. Вони роз’яснювали робітникам і селянам справжній характер політики Тимчасового уряду, викривали підступну діяльність місцевих меншовиків та есерів. У результаті цього вже в жовтні 1917 року більшість трудящих Кремінної підтримувала більшовиків.
Після перемоги Великої Жовтневої соціалістичної революції, у грудні 1917 року в Кремінній створено ревком, який очолив Н. О. Гладков. Ревком насамперед ліквідував управу, що саботувала постачання трудящих необхідними товарами, конфіскував у місцевих купців сотні пудів цукру, борошна, крупи, тисячі метрів тканин і передав усе сім’ям бідняків і солдатів, що загинули на фронтах імперіалістичної війни. Велика робота провадилась по підготовці до здійснення ленінського Декрету про землю.
Але в квітні 1918 року Кремінну захопили кайзерівські війська. Окупанти, розбивши селище на окремі ділянки, почали планомірно грабувати жителів. Забирали все — цінні речі, продукти харчування, худобу, коней. За найменший прояв протесту били нагаями. Багато жителів пішло в партизани. У Кремінських лісах під час німецької окупації діяло кілька партизанських загонів, які налічували близько 400 бійців. На озброєнні, крім гвинтівок, були кулемети. Партизани своїми сміливими діями наводили жах на окупантів.
Героїчно бився з ворогами кремінчанин С. О. Титов — батько відомого більшовика О. С. Титова. Під час виконання бойового завдання його схопили німці і стратили на очах жителів селища. З дні вороги не дозволяли поховати його.
Коли в листопаді 1918 року в Німеччині вибухнула революція, почалися заворушення і серед солдат кремінського гарнізону, які вимагали повернення на батьківщину. Наприкінці листопада командування мусило відправити їх на Захід. У районі станції Сватове партизани зупинили ешелон і роззброїли солдат.
У грудні 1918 року в Кремінній відновлено Радянську владу. До складу ревкому ввійшли робітник-більшовик М. В. Будник (голова), шахтарі К. І. Осипенко, І. А. Чорнобай, колишній матрос в. М. Зеленський та інші. Основним завданням, яке стояло в той час перед ревкомом, була охорона націоналізованого майна: лісів, санаторію, лісопильних майстерень, залізничної станції, шахт. Робота ускладнювалася тим, що в районі Кремінної почали діяти куркульські банди. Вони особливо активізувалися навесні 1919 року, коли в селах почався переділ землі за кількістю їдців1.
У червні 1919 року війська Денікіна, що наступали на Донбас, підійшли до Кремінної. Частини 8-ої і 13-ої армій вели жорстокі бої з білогвардійцями. Кремінський ревком подавав червоним бійцям велику допомогу продовольством, транспортом і фуражем. Десятки гірників пішли добровольцями на фронт. Із працівників міліції, молоді й членів ревкому був створений спеціальний загін, який протягом кількох днів під вогнем ворога охороняв міст через Сіверський Донець, по якому відходили червоні ешелони. Потім цей загін улився в 13-у армію і дійшов з боями до Перекопу. В грудні 1919 року під ударами Червоної Армії денікінці відкотилися на Південь. 21 грудня частини 11-ої і 4-ої кавалерійських дивізій Першої Кінної армії визволили Кремінну.
У встановленні революційного порядку в селищі велику роль відіграв О. Я. Пархоменко, який наприкінці грудня 1919 року був у Кремінній, де призначив тимчасового коменданта станції, відновив ревком, налагодив зв’язок тощо. Під керівництвом ревкому в Кремінській волості проведено остаточний переділ землі. Селяни Кремінної одержали близько 5 тис. десятин, у т. ч. 723 десятини лук. Поступово налагоджується видобуток вугілля у дрібних шахтах, розташованих на території селища, найбільшою серед яких була шахта «Червоний вуглекоп» (колишня «Найда»). Підпорядковувалися ці підприємства Лисичанському тресту. Видобуте паливо йшло головним чином на заправку паровозів на місцевій станції.
Великі зміни сталися і в політичному житті Кремінної. У вересні 1920 року створено партійний осередок, а в грудні — комітет незаможних селян, який очолив Т. А. Зеленський.
Обстановка в Кремінській волості у 1920—1921 рр. була дуже напруженою. В селах безчинствували куркульські банди Шаповалова, Кайдаша, Винника та інших, які вбивали активістів, грабували селян. Для боротьби з цими куркульськими годованцями у Кремінній створюються загони міліції і частин особливого призначення. Справжній героїзм у боротьбі з бандитами виявив комуніст Я. І. Суржан. Він умів діяти не тільки маузером, а й полум’яним більшовицьким словом. Так, після півторагодинної розмови з Суржаном добровільно склала зброю банда, що діяла на хуторі Мацегорівці.
У 1923 році становище в районі нормалізується. Населення Кремінної в той час становило 8772 чоловіки. З 1648 господарств 442 були постійно зв’язані з промисловістю.
Одразу ж після відновлення Радянської влади в 1919 році в селищі почали діяти 4 народні початкові школи, а потім і семирічна. Вчителі цих шкіл активно включилися в боротьбу з неписьменністю. Гуртки лікнепу працювали вечорами в школах, у селянських хатах, у клубі, відкритому в приміщенні колишньої волосної управи. Вчителі М. В. Яроцький, О. Ф. Ганжа, М. Й. Трускало керували сільськими активістами й комсомольцями, які навчали трудящих грамоти.
Комсомольський осередок створено в Кремінній у 1923 році. Одними з перших комсомольців були учень Ф. Слепцов, робітник Ю. Донцов, вчителька Т. Дудник та інші. Разом з комуністами вони провадили велику агітаційну роботу. Особлива увага приділялась антирелігійній пропаганді. На весь район славилася бригада кремінських синьоблузників своїми сатиричними «Пасхальними карнавалами».
За ініціативою молоді організовувалися недільники по благоустрою та озелененню селища. В 1925 році на вулицях і в хатах засвітилися перші лампочки Ілліча. Невелика сільська електростанція поклала початок електрифікації Кремінної.
В 1924 році проведено роботи по лісовпорядкуванню. Був створений лісгосп, куди ввійшли теперішні Серебрянське, Веригінське, Комсомольське, Новокраснянське, Кремінське, Кудряшівське й Сіточне лісництва.
В роки першої п’ятирічки починається новий етап у розвитку промисловості Кремінної. В 1930 році закладено велику на той час шахту «Кремінна-Східна», розраховану на видобуток 400—500 тонн вугілля на добу. Нове вугільне підприємство стало до ладу в 1932 році. В 1929 році в селищі відкрито майстерню по ремонту баянів, на основі якої згодом виросла відома на всю Україну фабрика баянів. У 1932 році створено промислову артіль, що випускала брички і різний сільськогосподарський інвентар. У 1933 році її реорганізовано на мебльову фабрику, де виготовлялися шкільні меблі.
Великі зміни відбулися на початку 30-х років і в житті кремінських селян. У 1928 році організовано перший ТСОЗ, а наприкінці 1929 року їх налічувалось уже 7. На основі ТСОЗів у 1930 році створено 4 колгоспи — «Шлях Леніна», «13 років Жовтня», «Червона діброва» і «Червона культура», які об’єднали більшість селянських господарств Кремінної.
Розвивалось і лісове господарство. В 1932 році в Кремінських лісах створено республіканський заповідник, в якому вирощувались і охоронялись цінні породи дерев, а також розводилися хутрові звірі, такі як хохуля, нутрія, норка, ласка. У заповідник були завезені благородні олені, косулі, лосі.
28 жовтня 1938 року Указом Президії Верховної Ради УРСР Кремінну віднесено до категорії міст. Населення її в той час становило 14710 чоловік. У 1940 році Кремінна стає районним центром Луганської області.
У передвоєнні роки в молодому місті розгорнулося велике будівництво. В грудні 1938 року закладено шахту «Кремінна-Західна», будівництво якої перервала фашистська навала. В 1941 році став до ладу харчокомбінат, що мав цех безалкогольних напоїв, маслоробний цех і млин. В кінці 30-х років районом Кремінної знову зацікавилися розвідники земних надр. Виправдалися передбачення академіка І. М. Губкіна, великого радянського спеціаліста по нафті й газу. З розвідувальної свердловини, пробуреної в 1940 році, забив газовий фонтан. Багато уваги приділялося комунальному господарству. В 1939 році створено місккомгосп і ремонтно-будівельну контору. Продовжувалися роботи по благоустрою міста. В сосновому лісі побудовано нове приміщення кремінського санаторію.
В 1937 році в Кремінній відкрито середню школу (тепер школа № 4), крім того, реорганізовано на середню одну із семирічних шкіл. З числа перших випускників цих шкіл вийшли такі відомі люди, як генерал-майор В. М. Пономаренко, секретар Запорізького обкому КП України П. І. Скляров, лауреат Ленінської премії Є. П. Новиков (спеціаліст по опрісненню вод Каспійського моря), поет Б. М. Яроцький, кандидат економічних наук О. А. Рубан. Крім двох середніх шкіл, у місті працювали також семирічна і 4 початкові школи.
Розширилась і мережа культурно-освітніх закладів. У 1940 році в Кремінній відкрито районний Будинок культури, де працювали драматичний, хоровий і танцювальний самодіяльні колективи. При районній бібліотеці створено спеціальний дитячий відділ.
Війна зірвала мирні плани радянських людей. Тисячі трудівників міста стали на захист Вітчизни. У перші дні війни з 730 комуністів Кремінної на фронт пішли 2971 2. Під керівництвом райкому партії були створені винищувальний батальйон, народне ополчення, підрозділи протиповітряної оборони. 6 тис. жителів брали участь у будівництві оборонних рубежів у Донецькій і Запорізькій областях. Підприємства міста перебудували свою роботу і почали випускати продукцію для фронту. Зокрема мебльова фабрика виготовляла ящики для снарядів і переправні засоби. Тисячі домогосподарок шили бійцям теплу білизну, плели рукавиці й шкарпетки.
З вересня 1941 року по липень 1942 року недалеко від Кремінної проходила лінія фронту. В місті розташовувалися військові підрозділи, частину будинків і лікарню було обладнано під госпіталі. Тисячі жителів зводили укріплення на берегах Сіверського Дінця. 160 дівчат працювали в госпіталях, медсанбатах і вільнонайманими у військових частинах.
За рекомендацією Кремінського райкому комсомолу була створена спеціальна розвідувальна група з дівчат-комсомолок, яка за завданням радянського командування добувала в тилу ворога потрібні відомості. До складу групи входили вчорашні школярки Т. Абакуменко, В. Єжеленко, А. Козіна, М. Бібік. При виконанні однієї з операцій Т. Абакуменко і В. Єжеленко схопили гітлерівці і після жорстоких катувань стратили. Для радянського командування добували цінні відомості і жителі міста М. О. Скрипник і П. К. Запорожець, які також не раз ходили в тил ворога.
10 липня 1942 року після масованих повітряних нальотів місто окупували німецько-фашистські загарбники. Смерть і руїни принесли з собою гітлерівці радянським людям. За найменше порушення «нового порядку» чекала смерть. Проте ні розстріли, ні масові репресії не змогли зломити опір радянських людей. У Кремінських лісах почав діяти партизанський загін під командуванням Я. І. Сиворонова. Начальником штабу в загоні був М. П. Михайличенко, комісаром — Ю. Д. Макаров.
За далеко не повними даними партизани з вересня 1942 року по січень 1943 року провели 120 бойових операцій. Вони знищили близько 2500 фашистських солдат і офіцерів, 345 поліцейських та інших зрадників, вивели з ладу броньовик, 8 автомашин, 7 паровозів, пустили під укіс військовий ешелон, спалили кілька складів. У листопаді 1942 року партизани завдали великих втрат загону карателів, який виступив проти них. Налякані гітлерівці підтягли в район Кремінських лісів військові частини. Тоді партизани здійснили сміливий рейд по тилах ворога. Вони пройшли з боями по селах Кремінського, Лисичанського, Новоастраханського і Новоайдарського районів. При підтримці населення народні месники громили фашистські гарнізони, руйнували шляхи, палили склади, знищували техніку ворога. Особливо відважно діяли комуністи командири взводів І. П. Мірошник, П. О. Савін, Г. П. Преймаков, комсомолець-кулеметник М. М. Перепелиця, стрілець Г. Я. Жаров та багато інших. Наприкінці січня 1943 року загін прорвав лінію фронту в районі Новоайдара і з’єднався з частинами Червоної Армії. За доблесть і мужність, виявлені в партизанській війні, 74 бійці і командири загону були нагороджені орденами Радянського Союзу.
Жителі Кремінної подавали велику допомогу партизанам: доставляли в ліс продукти, повідомляли про рух гітлерівських військових частин, добували бланки необхідних партизанам документів. Постійний зв’язок із загоном підтримували лісник Комсомольського лісництва І. Я. Непотачев та його 16-річний син Володимир. Вони регулярно передавали партизанам цінні відомості про ворога. Під час виконання одного із завдань Іллю Якимовича разом з сином схопили окупанти. Тоді допомагати партизанам почала його дружина Є. Й. Непотачева.
У місті за завданням партизанів діяла група молоді під керівництвом вчительки-комуністки О. О. Волкової . Юні патріоти добували цінну інформацію, розклеювали в місті радянські листівки, зривали із стін будинків фашистські плакати.
На фронтах Вітчизняної війни боролися з фашистами 4 тис. жителів Кремінної. Троє з них — П. М. Герасименко (посмертно), І. Т. Гончаров (посмертно) і М. І. Лопата удостоєні звання Героя Радянського Союзу.
В середині січня 1943 року на підступах до Кремінної почалися жорстокі бої. 31 січня війська 195-ої гвардійської стрілецької дивізії, відбиваючи контратаки противника, зайняли місто. Але основні бої в цьому районі розгорнулися після взяття Кремінної, під час форсування Сіверського Дінця. Гітлерівці добре укріпили високий правий берег і кілька разів переходили в контратаки. Та незважаючи на запеклий опір, ворог був відкинутий. 2600 бійців і командирів Червоної Армії загинули в цих боях. 9 монументів встановлено в місті на братських могилах.
За шість з половиною місяців окупації фашисти завдали місту збитків на суму понад 103 млн. крб. Вони зруйнували підприємства місцевої промисловості, залізничну станцію, 5 шкіл, лікарню, понад 1000 житлових будинків. Майже зовсім були зруйновані найкрасивіші вулиці міста: Комсомольська, Радянська, Титова. Гітлерівці знищили 30-тисячний книжковий фонд районної бібліотеки, вирубали і спалили ліси на площі 1650 га. Дуже потерпіли й місцеві колгоспи. Фашистські загарбники вивезли з Кремінної на каторгу в Німеччину 1310 юнаків і дівчат.
У перші ж дні після визволення в умовах прифронтової смуги жителі міста, керовані партійною організацією, почали відбудовувати зруйноване війною господарство. Наприкінці 1943 — на початку 1944 року дали паливо шахти «Кремінна-Захід-на» і «Кремінна-Східна». Тисячі жителів міста щодня розбирали руїни, розчищали вулиці, відбудовували залізничну станцію. До жовтня 1943 року введено в дію 68 км залізничної колії, налагоджено зв’язок, відбудовано 400 будинків, харчокомбінат, мебльову фабрику (згодом її перетворено на комбінат) і фабрику баянів. На підприємствах міста розгорнувся патріотичний рух: «За зміну — дві норми!».
Відновили роботу і культурно-освітні установи. Вже в лютому 1943 року почала працювати районна бібліотека. До нового навчального року відбудовано школи.
Особливо інтенсивно розвивається господарство Кремінної після закінчення Великої Вітчизняної війни. В грудні 1948 року в місті закладено шахту «Кремінна» № 1 тресту «Лисичанськвугілля» з проектною потужністю 1000 тонн вугілля на добу. Шахту здано в експлуатацію 31 грудня 1954 року. В 1958 році валова продукція мебльового комбінату майже вдвічі перевищила рівень 1940 року. Великих успіхів добилися трудівники фабрики баянів. У 1946 році кремінський баян зайняв друге місце на Республіканському конкурсі музичних інструментів. У 1950 році розширено місцевий харчокомбінат.
Проведені були також великі роботи по відновленню лісового господарства Кремінної. До 1953 року насаджено ліси на всій площі згарищ і порубок воєнних років. У 1948 році завезено 30 нутрій і покладено початок звірогосподарству.
Успішно піднімали господарство й колгоспи. До 1948—1949 рр. вони відновили довоєнні посівні площі й поголів’я худоби.
Розширюється мережа культурно-освітніх закладів. У 1947 році почала діяти бібліотека для дітей та юнацтва. Того ж року відкрито ще одну середню школу, а в 1957 році — гірничопромислову школу, яка готувала спеціалістів для шахт.
Великий стрибок уперед зробила промисловість Кремінної в роки семирічки. На шахтах міста було механізовано й автоматизовано багато виробничих процесів. У всіх лавах шахти «Кремінна-Західна» і «Кремінна» № 1 вугілля почали добувати комбайнами ЛГД-2 і застосовувати металеві кріплення та прогресивне управління покрівлею з повним обваленням. У результаті середньодобовий видобуток вугілля на шахті «Кремінна-Західна» зріс за семирічку з 794 до 923 тонн. Підприємство достроково, 25 вересня 1965 року, виконало семирічку і дало понад план 71 600 тонн вугілля. Успішно набирала темпи вуглевидобутку і шахта «Кремінна» № 1. У 1958 році була освоєна проектна потужність. У вересні 1965 року шахта виконала семирічний план. Видобуток вугілля зріс з 952 до 1140 тонн на добу. До кінця року видано на-гора ще 15 400 тонн вугілля понад план.
У 1957 році в Кремінній на базі піщаного кар’єру створено завод будівельних матеріалів. 4 роки по тому його укрупнено за рахунок дрібних цехів, які раніше підпорядковувалися райпромкомбінату і райпобуткомбінату. До кінця семирічки валова продукція заводу зросла більш як у 3 рази — з 111,2 тис. крб. до 369,6 тис. карбованців.
За семиріччя значно збільшився випуск продукції на фабриці баянів. Якщо в 1958 році в різні райони країни було відправлено 13 тис. баянів, то у 1965 році — вже 19 тис. Кремінські майстри створили нові баяни «Світанок», «Юність» і спеціальний концертний баян.
Розширено й реконструйовано мебльовий комбінат. Змінилася його спеціалізація: комбінат перейшов на випуск м’яких і дитячих меблів. За роки семирічки валова продукція його зросла майже вдвічі — з 924 тис. крб. у 1959 році до 1827 тис. крб. у 1965 році.
У 1959 році в районі Кремінної відновлюється розвідка газових родовищ. Через рік з Червонопопівської розвідувальної свердловини забив газовий фонтан потужністю 1,1 млн. куб. метрів на рік. Це була перша газова свердловина на Луганщині. Кремінський природний газ використовується для потреб промисловості.
Рік у рік розвивалось і лісове господарство Кремінної. За семиріччя було посаджено 5500 га лісу. В 1966 році площа кремінського лісного масиву досягла 40 тис. га. Всі основні роботи в лісгоспі, починаючи від посадки і закінчуючи вирубкою і обробкою деревини, механізовано.
Розширилось кремінське звірогосподарство. В 1961 році сюди завезено 200 сріблясто-чорних лисиць і 185 норок. У 1966 році звіроферма мала вже 462 лисиці й 1130 норок.
Великі зміни за роки семирічки відбулися і в сільському господарстві Кремінної. 8 березня 1958 року 4 кремінські колгоспи об’єдналися в один, якому присвоєно назву «1З років Жовтня». Укрупнений колгосп має 5177 га землі, у т. ч. 3422 га орної. У господарстві переважає тваринництво м’ясо-молочного напряму. На фермах артілі в 1966 році було 2100 голів великої рогатої худоби і 1015 свиней. У колгоспі створена міцна кормова база. Великі площі займає кукурудза на зерно, зелену масу і силос (понад 900 га у 1967 році). Розширюються посіви однорічних та багаторічних трав. Крім того, вирощуються озима та ярова пшениця, гречка, соняшник. Машинно-тракторний парк налічує 22 трактори, 14 комбайнів, 15 автомашин. Господарство артілі обслуговує Кремінське відділення «Сільгосптехніки», створене на базі колишніх Площанської та Кабансько-Рубіжанської МТС.
У 1965 році колгосп виробив на 100 га сільськогосподарських угідь 353 цнт молока і 58,5 цнт м’яса. За роки семирічки основні фонди артілі зросли більш як у 2 рази (з 478,2 тис. крб. у 1958 році до 1148,2 тис. крб. у 1965 році). В цьому велика заслуга кращих людей колгоспу — механізаторів М. Гальченка і М. Васильця, доярок О. Васильєвої і М. Лавки, свинарки Н. Корецької та інших.
В роки семирічки на промислових підприємствах, у колгоспі та в інших господарствах Кремінної широко розгорнувся рух за комуністичну працю. Одними з перших у місті в 1960 році це звання завоювали трудівники електромеханічного відділу і зміна інженера С. В. Юшкевич з вуглезбагачувальної фабрики шахти «Кремінна» № 1. Згодом у лави розвідників майбутнього влилися десятки колективів і сотні трудівників міста.
Невпізнанною стала Кремінна. За післявоєнні роки більш як у 2 рази зріс загальний житловий фонд міста. В 1965 році він становив 206,6 тис. кв. метрів, у т. ч. громадський житловий фонд — 43,5 тис. кв. метрів. У 1962 році відкрито новий міст через річку Красну. Місто повністю підключено до системи «Донбасенерго», що дозволило збільшити у 2 рази споживання електроенергії.
Завдяки турботам трудящих все красивіші, все більш тінисті стають міські вулиці. Руками городян закладено бульвар з фруктових дерев, посаджено 5 скверів. Дбайливо охороняється кремінський дубовий гай, якому вже близько 400 років.
Питання благоустрою міста і поліпшення побутового обслуговування трудящих завжди були в центрі уваги Кремінської міськради. До послуг жителів 2 лазні, 5 перукарень, художня майстерня, бюро добрих послуг, пункт прокату, телеательє, 2 годинникові і 2 шевські майстерні тощо.
Зростання купівельної спроможності населення зумовило збільшення товарообороту торговельних підприємств. За семирічку він зріс по місту майже у 2 рази.
3 1960 по 1965 рік у Кремінній відкрито 17 нових магазинів, їдальню і ресторан. Побудовано новий торговий центр, де можна придбати всі необхідні товари.
Свідченням турботи партії та уряду про трудівників міста є збільшення асигнувань на розвиток охорони здоров’я (з 317,2 тис. крб. у 1958 році до 688 тис. крб. у 1965 році). У Кремінній збудовано одне з кращих у республіці лікарняне містечко. У нього входять стаціонар на 300 ліжок і поліклініка, оснащені новітньою медичною апаратурою. Крім того, в місті функціонують дитяча лікарня і 5 медпунктів. В установах охорони здоров’я працюють 54 лікарі і 244 чоловіки середнього медичного персоналу. У Кремінському будинку відпочинку щорічно відпочивають тисячі трудящих.
Велика увага приділяється спортивно-масовій роботі. Понад 9,5 тис. жителів Кремінної регулярно займаються фізичною культурою. У місті працює 12 спортивних секцій, у т. ч. волейбольна, баскетбольна, гімнастики, шахово-шашкова, плавання, стрільби та інші. До послуг спортсменів є стадіон, 4 футбольні поля, 7 спортивних комплексів, 8 баскетбольних майданчиків, 2 водні станції та інші споруди.
Дальшого розвитку набула освіта. В 1962 році в Кремінній відкрито медичне училище, яке готує медичних сестер і фельдшерів для лікувальних і профілактичних установ області. У ньому навчається понад 300 учнів. Іншим спеціальним закладом є професійно-технічне училище, створене в 1962 році на базі гірничопромислової школи. Воно готує слюсарів, монтажників, електромонтерів, мулярів, столярів, малярів і штукатурів для новобудов Сєвєродонецька, Лисичанська та інших міст Луганської області.
В 1959—1962 рр. у мальовничому сосновому бору збудовано 3 школи-інтернати. Крім того, у Кремінній діють 4 початкові, 3 восьмирічні, 4 середні школи і школа робітничої і сільської молоді. У них навчається понад 6 тис. учнів і працює 307 учителів.
За самовіддану працю по вихованню підростаючого покоління групу вчителів нагороджено орденами Союзу РСР, а одному з найстаріших педагогів міста В. С. Мальцевій присвоєно звання заслуженої вчительки школи УРСР.
У Кремінній вчаться не тільки школярі. Під керівництвом районного комітету партії в місті створено 18 початкових політшкіл, 17 шкіл основ марксизму-ленінізму і школа партійно-господарського активу, де підвищують свій ідейно-теоретичний рівень близько 2 тис. комуністів, комсомольців і безпартійних трудівників. Кращими пропагандистами міста по праву вважаються педагоги Є. П. Новиков, О. Є. Драганчук, С. Ф. Овчаренко.
У комуністичному вихованні трудящих велика роль належить культурно-освітнім установам міста. Тут діють районний Палац культури, 6 профспілкових клубів, широкоекранний кінотеатр і 4 кіноустановки при клубах, 2 районні бібліотеки — дитяча і для дорослих, а також медична і 2 технічні бібліотеки. Крім того, обладнано 10 агітмайданчиків, 2 літні естради, створено історико-краєзнавчий музей, для якого на громадських засадах зібрано 2 тис. експонатів.
При районному Палаці культури працюють кращі в місті колективи художньої самодіяльності — вокальний і драматичний гуртки, естрадний оркестр і студія гри на баяні. В 1966 році відкрито музичну школу. Велику роботу по естетичному вихованню дітей провадить міський Будинок піонерів. У ньому працюють 16 студій і гуртків, у т. ч. музичні, образотворчих мистецтв, художньої народної вишивки, технічної творчості та інші. їх відвідує близько 500 дітей.
30 тис. томів налічував у 1966 році фонд районної бібліотеки, яка обслуговує 2100 читачів.
Бібліотека організовує також літературні вечори, читацькі конференції, зустрічі з письменниками, ветеранами праці тощо. Так, у 1966 році були проведені читацькі конференції по книжках «Десять днів щастя» В. Собка, «Тіні зникають опівдні» А. Іванова, літературні вечори, присвячені творчості Івана Франка, 70-річчю з дня народження Сергія Єсеніна, 100-річчю з дня народження Яна Райніса та інші. До 27720 томів виріс у післявоєнні роки книжковий фонд бібліотеки для дітей та юнацтва, яку регулярно відвідують 3620 читачів.
У 1966 році в місті працювало 12 первинних організацій товариства «Знання». Протягом року члени товариства прочитали майже 2 тис. лекцій. У кремінських середніх школах № 1 та № 5 створено університети педагогічних знань для батьків. їх відвідують понад 800 чоловік.
У Кремінній люблять веселі народні свята, в яких беруть участь тисячі трудівників, сотні учасників художньої самодіяльності і фізкультурників. Особливо цікаво проходять «Проводи зими» і дні «Трудової слави».
50 років — для історії строк невеликий. Та за ці роки відійшло у минуле старе селище. У Кремінній виросли нові шахти і заводи, клуби і школи, одяглися в зелене вбрання оновлені вулиці. Багато зроблено, а ще більше треба зробити. І це будуть нові хвилюючі сторінки історії міста, написані сильними робочими руками і гарячими серцями.
Л. І. АЛЕКСЄЄВА, Г. М. ЛАВКА, П. С. ФОМЕНКО, В. М. ЯРОЦЬКИЙ.