Красний Луч, Луганська область (продовження)
Мирна праця і щасливе життя радянських людей були порушені війною. З перших днів віроломного нападу гітлерівської Німеччини на нашу країну трудящі Красного Луча почали працювати по-фронтовому. На машинобудівному заводі організували випуск боєприпасів та інженерно-саперного інструменту. Згодом тут проводився і ремонт літаків. Під керівництвом партійних та радянських органів за 2 тижні близько 10 тис. краснолучанців дістали військову підготовку. Було сформовано полк народного ополчення. Понад 8 тис. чоловіків пішли на фронт. На шахтах та інших підприємствах їх заміняли жінки, пенсіонери, підлітки.
У жовтні 1941 року частини Червоної Армії зупинили гітлерівців за 6 км від Красного Луча, на річці Міусі. Ворог по-варварському обстрілював місто, внаслідок чого загинуло багато людей, було зруйновано житлові будинки, промислові споруди. Партійні та радянські органи почали евакуацію населення та найбільш цінного обладнання підприємств у східні райони країни.
25 жовтня оборонні рубежі на Міусі зайняли легендарні 383 і 395 шахтарські дивізії під командуванням Героїв Радянського Союзу К. І. Провалова і А. Й. Петраковського. До них влилося близько 1800 краснолучанських гірників. 31 жовтня на підступах до міста розпочалися запеклі бої, що тривали 5 діб. Фашистам не вдалося подолати стійкий опір воїнів-гірників. За кілька кілометрів на південний захід від Красного Луча ворог був зупинений більш ніж на 8 місяців. Нині на цьому місці споруджено величний пам’ятник. На кам’яних плитах викарбовані фігури воїнів-шахтарів і матері-Батьківщини. Біля підніжжя монумента палає вогонь Вічної слави. Поряд — музей шахтарської слави. Навколо нього любовно посаджено квіти, фруктовий сад.
Славні сторінки вписали в історію оборони міста його захисники. Беззавітною мужністю прославились комісар підрозділу розвідників Спартак (Петро) Желєзний і розвідниця-краснолучанка дочка шахтаря Н. Т. Гнилицька. В ніч на 10 грудня 1941 року група розвідників на чолі з С. О. Желєзним перейшла лінію фронту і напала на штаб гітлерівців, розташований в селі Княгинівці. Провідником була Н. Т. Гнилицька. Розвідники знищили будинок штабу, захопили цінні документи і рушили назад, але гітлерівці наздогнали і оточили 16 радянських сміливців. Кінчалися патрони, все менше залишалося в живих розвідників, щільнішим ставало кільце ворогів. Желєзний та Гнилицька, незважаючи на рани, продовжували битися до останнього патрону і загинули, не давшись ворогові живими. За мужність і героїзм відважним патріотам С. О. Железному та Н. Т. Гнилицькій посмертно присвоєно звання Героя Радянського Союзу. Безстрашних розвідників поховано у селищі шахти № 7-8, де в той час стояв штаб 383-ї дивізії. Тепер тут споруджено пам’ятник. В одному з кращих скверів на мармуровому п’єдесталі встановлено бюст Н. Т. Гнилицької.
Влітку 1942 року німецько-фашистські війська розпочали новий наступ. Під тиском переважаючих сил ворога 383 і 395 шахтарські дивізії залишили Красний Луч. 18 червня 1942 року фашисти захопили місто. Наче чорні круки кружляли гітлерівці по міських кварталах, вишукуючи жертви. Вони взяли на особливий облік сім’ї комуністів і радянських активістів, а також єврейське населення. У жовтні 1942 року їх зігнали на подвір’ї комендатури, а потім вивезли за місто і розстріляли. Наказ за наказом видавала німецька адміністрація, погрожуючи смертною карою за непокору, зв’язок з партизанами, саботаж заходів окупаційних властей.
Захопивши місто, гітлерівці намагались налагодити видобуток вугілля. Але гірники навіть під загрозою смерті відмовлялись працювати. Фашистські кати методично винищували радянських патріотів. Вони створили у Красному Лучі та його околицях 4 концентраційні табори. За 13 місяців окупації вони розстріляли або скинули живими у стволи шахти № 151 «Богдан» 2120 радянських громадян.
Але фашистам не вдалося зломити краснолучанців. Чимало з них пішло до партизанського загону, що діяв у сусідньому Іванівському районі. Велику антифашистську роботу серед населення міста проводили партійні і комсомольські підпільні групи, створені міськкомом КП(б)У на шахтах і машинобудівному заводі. Так, на шахті № 17-17-біс активно діяла група комсомольців-підпільників на чолі з Марією Богатирьовою. Молоді патріоти писали і розповсюджували антифашистські листівки. На стінах будинків з’являлись написи, зроблені їх руками: «Геть фашистів!», «Смерть Гітлеру!». М. Богатирьовій вдалося знищити списки юнаків і дівчат, яких гітлерівці мали відправити до Німеччини. Фашисти вислідили підпільницю. Після жорстоких катувань її розстріляли. У своїй передсмертній записці матері Маруся писала: «Я вірю, що наші прийдуть. Передай, що я до кінця залишалась комсомолкою».
Вночі 1 вересня 1942 року поліцаї привезли у краснолуцьку тюрму тяжко пораненого командира групи партизанського загону комуніста І. В. Пацюка. Гітлерівці на допиті по-звірячому його били. Але на всі запитання ворогів І. В. Пацюк відповідав: «Так, я комуніст, і від мене ви нічого не дізнаєтесь…Я був і до кінця залишусь радянською людиною». 4 листопада 1942 року гітлерівці розстріляли мужнього партизана.
Фашистські вандали вбивали і катували жителів міста. Понад 8 тис. чоловік було вивезено до Німеччини. Але й там вони продовжували боротьбу. Так, жителька Красного Луча М. П. Заброда стала зв’язковою в створеній радянськими людьми підпільній патріотичній організації «Братерська співдружність військовополонених (БСВ)». Гестапо натрапило на слід підпільниці. Її ув’язнили в таборі смерті Освенцімі. Завдяки радянським воїнам, що визволили в’язнів цього табору, М. П. Заброда лишилася живою і повернулася до Красного Луча.
Героїчно билися краснолучанці і на фронтах Великої Вітчизняної війни. Дев’ять з них удостоєні високого звання Героя Радянського Союзу. Понад 6,5 тис. фронтовиків нагороджені орденами та медалями Радянського Союзу.
У вересні 1941 року пішов захищати Батьківщину робітник шахти № 17-17-біс В. Ф. Кир’яков. За мужність і відвагу, виявлену у боях під Москвою, на західному фронті, у Східній Пруссії, він був нагороджений орденом Червоного Прапора, Олександра Невського, трьома орденами Вітчизняної війни І і II ступеня. Командир мінометної роти 438 стрілецького полку капітан В. Ф.Кир’яков 23 березня 1945 року в жорстокому бою з гітлерівцями забезпечив успіх наших частин. В цьому бою він загинув. Йому посмертно присвоєно звання Героя Радянського Союзу. Золоту Зірку Героя одержали і краснолучанці О. К. Ткаченко, О. А. Висильченко, В. П. Погорєлов, О. О. Вахлаєв, П. М. Долгих, В. Л. Попов, Г. С. Розенков.
Нестримно наступали радянські війська, звільняючи рідну землю від гітлерівської нечисті. 1 вересня 1943 року частини 116-го укріпленого району 51 армії Південного фронту визволили Красний Луч від окупантів. Відступаючи, фашисти перетворили на груду руїн машинобудівний завод, затопили вугільні шахти, зруйнували житлові будинки загальною площею 98 тис. кв. м, школи, дитячі садки та ясла, спалили Палац культури. Від будинку гірничого технікуму та його гуртожитків лишились самі стіни. Було виведено з ладу хлібозавод, енергетичне господарство, водопровід. У руїнах та попелі лежало місто. Його населення зменшилося порівняно з довоєнним часом майже у 5 разів і становило лише 11,4 тис. чоловік.
Ще не стихли залпи радянської артилерії, ще піхотні і танкові частини продовжували боротьбу за визволення Донбасу, а краснолучанці вже приступили до відбудови міста. Самовіддано працювали пенсіонери, жінки, підлітки. Розбирали руїни, відкачували воду із затоплених шахт. Спираючись на допомогу держави, яка в 1943 році виділила для відродження промисловості Красного Луча 32 млн. 45 тис. крб., трудящі міста на кінець цього ж року вже дали країні перше вугілля. Стали до ладу окремі дільниці шахт 4-біс і № 160. Відкривалися магазини, їдальні, медичні пункти, школи.
На шахтах та інших підприємствах створювалися партійні, комсомольські та профспілкові організації. Для посилення партійної роботи міськком партії у вересні 1943 року направив у вибої більше як 30 комуністів, що повернулися з фронту. Під керівництвом партійних організацій розгорнулося соціалістичне змагання за дострокове виконання завдань по відбудові підприємств та культурно-побутових закладів. Комуністи показували особистий приклад у праці. По дві норми виконував гірник І. С. Лисенко. Від нього не відставали слюсарі І. І. Лосев, О. І. Лощьонов та багато інших. Самовіддано працювали і жінки. Член партії П. Ф. Александрина очолила бригаду жінок-гірників. За успішне виконання завдань по відбудові вугільних підприємств Красного Луча П. Ф. Александриній було присвоєно звання Героя Соціалістичної Праці.
Братерську допомогу трудящим Красного Луча подавали робітники Москви, Свердловська, Горького та інших міст. Наприкінці 1943 року з східних районів країни на шахти міста приїхали 600 випускників ремісничих училищ. У 1944 році на відбудові вугільних підприємств працювало понад 4,5 тис. молодих робітників Полтавської, Вінницької, Чернігівської, Житомирської та інших областей України. Колективи підприємств міста Кемерового надіслали гірникам і машинобудівникам Красного Луча трансформатори, верстати, насоси.
Завдяки самовідданій праці краснолучанців і братерській допомозі трудящих Радянської країни до другої річниці визволення міста тут було введено в дію половину шахт. Колектив машинобудівного заводу з 10 основних цехів відбудував 8. Завод почав виготовляти шахтне обладнання та мотори.
В місті було відбудовано також 17,5 тис. кв. м житлової площі, водопровід, електричну мережу, лікарні і медичні пункти на 195 ліжок, 9 дитячих садків та ясел. Відновились заняття в гірничому технікумі. Почали працювати кінотеатр, радіовузол, міська бібліотека.
Міськком партії повсякденно піклувався про поліпшення масово-політичної роботи серед населення, зміцнення партійних організацій. Переможне закінчення Великої Вітчизняної війни дало можливість направити на вирішальні ділянки виробництва (в 1945—1946 рр.) понад 300 комуністів, демобілізованих з лав Радянської Армії. Шахтні партійні організації очолили О. Д. Соколов, В. П. Ходаков, І. І. Снежно та інші комуністи, які мали великий виробничий і партійний досвід. На підприємствах зміцнювались комсомольські та профспілкові організації. Все це сприяло успішній відбудові підприємств. У 1948 році стали до ладу шахти № 16 ім. «Известий» та № 17-17-біс. Видобуток вугілля порівняно з попереднім роком збільшився на 26,6 проц. До кінця 1950 року було здано в експлуатацію всі вугільні та інші підприємства міста.
У наступні роки тривало технічне переозброєння підприємств Красного Луча. Шахтарі одержали нову гірничу техніку: вугільні комбайни, електровози, скребкові та стрічкові транспортери. У вибоях впроваджувалося металеве та залізобетонне кріплення. За 1951—1955 рр. на шахтах у 4,4 раза збільшилась кількість гірничих комбайнів, у 2,2 раза — породонавантажувальних машин. Вугільні підприємства оснащувалися новими транспортними засобами. Все це полегшувало працю шахтарів, підвищувало її продуктивність. У 1955 році середньодобовий виробіток вугілля по тресту «Краснолучвугілля» зріс проти 1948 року в 3,2 раза.
У післявоєнні роки в Красному Лучі йшло інтенсивне промислове будівництво. За три роки (1953—1956) було споруджено одну з найбільших у тресті шахту «Новопавлівську» з проектною потужністю 2 тис. т вугілля на добу. У 1955 році закінчено будівництво вугільних підприємств Христофорівського шахтоуправління, виробнича потужність яких становить 450 тис. т вугілля на рік. В 50—60-х рр. споруджено 2 збагачувальні фабрики, 2 заводи залізобетонних виробів, рудоремонтний та авторемонтний заводи, деревообробний комбінат, мебльову фабрику. Значного розвитку набула місцева промисловість. Стали до ладу м’ясокомбінат, молокозавод та інші підприємства харчової промисловості.
Трудящі Красного Луча під керівництвом партійних організацій виступили ініціаторами багатьох патріотичних починань. Так, в грудні 1961 року гірники шахти № 7-8 тресту «Краснолучвугілля» разом з іншими передовими підприємствами області почали змагатися за виконання змінних завдань на годину раніше, а за час, що лишався до кінця робочого дня, вирішили випускати надпланову продукцію у фонд створення матеріально-технічної бази комунізму. В боротьбу за «луганську годину» включились не тільки гірники та машинобудівники, але й робітники інших підприємств міста. Шахтарі за рахунок зекономленого часу видобули з 1961 до 15 грудня 1965 року близько 1,4 млн. т вугілля. Всі підприємства міста за цей час виробили продукції понад план на суму 15,5 млн. карбованців.
Творча активність краснолучанців виявилась і у пошуках нових методів організації праці, автоматизації та комплексної механізації виробничих процесів. Рік у рік зростає армія людей допитливої думки — раціоналізаторів та винахідників. У 1966 році в тресті «Краснолучвугілля» їх налічувалось 580 чоловік. За 1959—1965 роки новатори впровадили у виробництво 20 винаходів і 3480 раціоналізаторських пропозицій, що дало 9274 тис. крб. економії.
У боротьбі за піднесення економіки міста важливу роль відіграє рух за комуністичне ставлення до праці. Понад 90 проц. трудящих змагаються за звання ударників та колективів комуністичної праці. Цього почесного звання на кінець 1965 року було удостоєно 8352 робітники, 120 бригад, 32 дільниці, 19 змін, 8 цехів, колективи машинобудівного заводу та шахти «Новопавлівської».
Нова техніка і наполеглива боротьба новаторів за технічний прогрес та кращу організацію виробництва сприяли тому, що на підприємствах тресту «Краснолучвугілля» продуктивність праці робітника за семирічку зросла на 38 проц. і в 1965 році на 16,5 проц. перевищила запланований рівень. Шахтарі достроково, 30 жовтня 1965 року, завершили виконання семирічного плану. Видобуток вугілля зріс за цей час на 33,6 проц. На кінець 1965 року гірники видавали щодоби на 6779 т вугілля більше, ніж в 1959 році, що рівнозначно введенню в дію 5 шахт середньої потужності.
Великих успіхів добився колектив шахти «Новопавлівська». За 1959—1965 рр. гірники на 20 проц. перевищили проектну потужність підприємства і видобули понад план більш як 180 тис. т вугілля. За дострокове виконання завдань семирічки та впровадження високопродуктивної техніки шахту «Новопавлівську» у 1966 році нагороджено орденом Трудового Червоного Прапора.
Душею всіх патріотичних починань на шахті є партійна організація. З її ініціативи створено громадські інститути — постійно діючу виробничу нараду, в роботі якої беруть участь 90 передових гірників, науково-технічне товариство з секціями малої механізації, економічного аналізу, передового досвіду. Успішно працюють тут і громадське бюро технічної інформації, рада молодих спеціалістів, рада новаторів. Раціоналізатором або винахідником на шахті є кожний шостий робітник. Партійна організація підтримує потяг робітників до знань. Багато шахтарів вчаться в школі робітничої молоді, більш як 100 гірників є студентами вечірніх та заочних факультетів вищих учбових закладів і технікумів.
На передовій шахті виросли чудові майстри вуглевидобутку, імена яких відомі всій країні. Один з них — бригадир комплексної бригади гірників І. В. Іванченко. У серпні 1965 року його бригада комбайном УКР-1 видала на-гора 65,1 тис. т антрациту, а в липні—серпні 1966 року встановила новий всесоюзний рекорд — за 31 робочий день видобула більш як 80 тис. т. За самовіддану працю в роки семирічки багатьох членів бригади нагороджено орденами та медалями, а І. В. Іванченку присвоєно звання Героя Соціалістичної Праці. Комуніст Іванченко був делегатом XXIII з’їзду КП України, на якому його обрано членом ЦК КП України. Івану Васильовичу присвоєно звання Почесного громадянина міста. Багатий на знатних людей колектив шахти «Новопавлівської». 24 гірники нагороджені орденами та медалями Радянського Союзу, 79 — знаком «Шахтарська слава», 115 — значком «Відмінник соціалістичного змагання УРСР».
Не відстає від передової шахти по виробничих досягненнях і інше підприємство комуністичної праці — машинобудівний завод. Гірничорізальний інструмент, потужні автоматичні стрічкові конвейєри, підземні вагонетки та інша продукція, яку
випускають машинобудівники, високо цінують не тільки шахтарі нашої країни, але й багатьох зарубіжних країн — Болгарії, Угорщини, Польщі, Чехословаччини, Бірми, Індії, Індонезії. Колектив машинобудівного заводу достроково, 15 вересня, виконав завдання семирічки. Понад план було вироблено товарної продукції майже на 2 млн. крб. На заводі більш як у два рази зріс обсяг виробництва.
Близько 300 робітників машинобудівного заводу виконали семирічний план за 6 років, а ветеран підприємства слюсар-складальник комуніст А. Д. Кротов виробив більш як 10 річних норм. Таких же результатів добилися токар М. Г. Осипов, заточниця В. М. Зінченко та багато інших робітників. Найбільшого успіху досяг фрезерувальник Ф. П. Носков, що виконав понад 16 річних норм. Великою повагою на підприємстві користується ветеран заводу С. М. Борисенко. Він брав участь у зварюванні перших металевих конструкцій майбутнього заводу, а в жовтні 1932 року очолив бригаду складальників. Напередодні війни став майстром цеху. Після закінчення Вітчизняної війни Сергій Митрофанович повернувся на рідний завод. З цього часу він керує колективом цеху гірничорізального інструменту. За післявоєнні роки в цеху сталися великі зміни: всі роботи механізовано та автоматизовано. Тут нема жодного робітника, який би не виконував норм виробітку, всі працівники здобули середню або восьмирічну освіту, а С. М. Борисенко закінчив машинобудівний технікум. За багаторічну бездоганну роботу на заводі С. М. Борисенку в 1966 році присвоєно звання Почесного громадянина міста.
Трудові успіхи шахтарів, машинобудівників і трудівників інших підприємств міста високо оцінили партія та уряд. За післявоєнні роки близько 700 робітників та інженерно-технічних працівників Красного Луча нагороджено орденами Радянського Союзу. В місті працюють 6 Героїв Соціалістичної Праці і 6 заслужених шахтарів УРСР.
Успішно закінчивши семирічку, трудящі Красного Луча ще ширше розгортають соціалістичне змагання за дострокове виконання завдань нового п’ятирічного плану.
З великим піднесенням зустріли трудівники міста 50-річчя Великої Жовтневої соціалістичної революції. За 2 роки п’ятирічки промисловість Красного Луча випустила надпланової продукції на 11,4 млн. крб. Гірники тресту «Краснолучвугілля» видобули понад план 668,8 тис. т палива. За великі трудові успіхи колективу тресту передано на вічне зберігання Пам’ятний Червоний Прапор ЦК КПРС, Президії Верховної Ради СPCP, Ради Міністрів CPСP і ВЦРПС. Шахті № 160 присвоєно почесну назву — шахта ім. 50-річчя Великої Жовтневої соціалістичної революції. За активну участь в боротьбі за встановлення і зміцнення Радянської влади і у зв’язку з 50-річчям Великого Жовтня 92 краснолучанців нагороджено орденами і медалями.
Боротьбою трудівників Красного Луча за перетворення в життя рішень XXIII з’їздів КПРС і КП України керує міська партійна організація. В її рядах налічується близько 9 тис. комуністів. Партійна організація зростає за рахунок кращих людей міста. За шість років (1961—1966) до лав партії вступило 2,5 тис. чоловік, з них більше половини — робітники. Комуністи є провідною силою на виробництві. Понад 75 проц. членів та кандидатів партії працюють на вирішальних ділянках в промисловості, на будовах, транспорті. 1122 комуністи удостоєні урядових нагород.
Майже 18 тис. юнаків та дівчат об’єднує міська комсомольська організація. Протягом 1956—1966 рр. понад 10 тис. чоловік вступили до лав ВЛКСМ. Серед робітників-комсомольців кожний другий — ударник комуністичної праці. Комсомольці беруть активну участь у вихованні молоді, у військово-патріотичній та спортивно-масовій роботі. В 1966 році силами молодих краснолучанців споруджено та обладнано чудовий спортивний зал. На кожному підприємстві, в учбових закладах створено спортивні майданчики. Комсомольці очолюють походи молоді по історичних місцях громадянської та Великої Вітчизняної воєн. Вони — ініціатори створення музеїв і кімнат бойової та трудової слави, активісти народних дружин.
Велику плодотворну роботу проводить міська Рада депутатів трудящих, чергові вибори до якої відбулися 12 березня 1967 року. Серед 350 народних обранців — 167 робітників — новаторів виробництва, ветеранів праці. Решта — кращі представники інтелігенції, партійні та господарські керівники тощо. Учетверте депутатом міськради обрано директора восьмирічної школи № 11 вчительку історії М. Ф. Плетньову, яка в 1966 році нагороджена орденом Трудового Червоного Прапора. Вперше депутатські мандати одержали шахтар комсомолець В. К. Ватаманюк, робітник І. С. Дяченко, лікар К. А. Тристан та інші.
Партійні і радянські органи багато уваги приділяють не тільки розвиткові промисловості, але й міському будівництву. За 50 років, що минули після Великої Жовтневої соціалістичної революції, проведено величезну роботу по перетворенню гірничого селища у нове соціалістичне місто — місто вугілля і машинобудування, великий промисловий і культурний центр Донбасу. Замість тісних бараків, казарм та вологих землянок, що тулились на кривих вуличках навколо шахт дореволюційної Криндачівки, з’явились широкі світлі вулиці з красивими багатоповерховими будинками, нові квартали з площами, скверами, садами і парками. На 1 січня 1967 року в Красному Лучі було 430,8 тис. кв. м комунального і 381,1 тис. кв. м індивідуального житлового фонду. Тільки за семирічку трудящі одержали 173,8 тис. кв. м житлової площі. В північній частині Красного Луча розкинулися мікрорайони № 1 і № 2. В них є дошкільні заклади, магазини, домові кухні, поштові відділення. Тут багато зелені, посаджено фруктові та декоративні дерева. В день 20-річчя Перемоги над фашистською Німеччиною трудящі заклали парк на площі 20 га.
Місто з кожним роком все більше впорядковується, розширюється його комунальне господарство. Заасфальтовано 60 км вулиць та доріг. Багато уваги приділено водопостачанню. Тільки за семирічку довжина водопроводу подвоїлась і становила близько 110 км. За цей же час наполовину збільшилась довжина електроліній, яка в 1967 році досягла 700 км. Житлові райони зв’язані між собою автобусним транспортом. В листопаді 1962 року став до ладу новий двоповерховий автовокзал. Комфортабельні автобуси курсують до Харкова, Донецька, Ростова, Луганська, Жданова, Бердянська та ін. міст.
В місті є понад 70 промтоварних та продовольчих магазинів, широка мережа кафе. Побутові потреби трудящих задовольняють «Бюро добрих послуг», фабрика ремонту взуття, ательє пошиття готового одягу та інші майстерні. За роки семирічки роздрібний товарооборот у місті зріс на 16,5 млн. крб. Особливо збільшився продаж населенню культурно-побутових речей. За ці роки жителі придбали 14,5 тис. телевізорів, 5,1 тис. холодильників. В особистому користуванні краснолучанців понад З тис. легкових автомашин, близько 5 тис. мотоциклів та моторолерів. Це свідчить про неухильне зростання добробуту трудящих, бюджету робітничих сімей.
За 1959—1965 роки середньомісячна заробітна плата робітника в тресті «Краснолучвугілля» збільшилась з 156 до 185 крб. У багатьох передовиків виробництва заробіток значно вищий. Наприклад, у робітників очисного вибою М. Я. Яценка та М. В. Криворучка він становить 400 крб. Кожна з сімей цих гірників складається з чотирьох чоловік. В їх квартирах сучасні меблі, телевізори, радіоприймачі, домашні бібліотеки, вони мають власні автомашини «Москвич».
З ростом грошових доходів трудящих збільшуються вклади у ощадних касах міста. Порівняно з 1959 роком сума вкладів у 1967 році зросла на 5 млн. карбованців, а кількість вкладників — на 6118 чоловік. На свої заощадження робітники і службовці міста щороку купують путівки в будинки відпочинку і санаторії.
Чимало пільгових і безплатних путівок одержують вони через профспілкові організації. Тільки за семирічку на курортах країни відпочивало і лікувалося близько 27 тис. працівників вугільної промисловості.
Рік у рік зростають бюджетні асигнування на охорону здоров’я краснолучанців. Тільки за 1959—1965 рр. вони становили 27,1 млн. карбованців. До Жовтневої революції в Криндачівці не було жодної лікарні. За роки Радянської влади в Красному Лучі споруджено 10 лікарень на 1165 ліжок. Працюють також пологовий будинок, станція швидкої допомоги, 7 медичних пунктів. В 1960 році введено в дію лікарню шахти «№16 ім. «Известий» на 390 ліжок — один з найбільших медичних закладів міста. У червні 1965 року відкрито шахтарський профілакторій на 100 ліжок. Тут є житлові та лікувальні корпуси, їдальня, клуб з бібліотекою та кіноустановкою. Персонал медичних закладів складається з 330 лікарів та понад 800 фельдшерів, медсестер тощо. Особливо поважають краснолучанці заслуженого лікаря УРСР Г. 3. Омельченка, який віддав охороні здоров’я людей півстоліття свого життя. Трудящі не раз обирали його депутатом міської Ради.
Повсякденною увагою оточені маленькі жителі Красного Луча. Партійні, радянські та профспілкові організації міста провели велику роботу по розширенню та будівництву дитячих закладів. У 1967 році в дитячих садках та яслах перебувало близько 4,5 тис. дітей. Під час літніх канікул у мальовничих місцях поблизу міста відкриваються 2 піонерські табори, де щороку зміцнюють своє здоров’я близько
З тис. школярів. Відпочивають юні краснолучанці також на дачах, розташованих на березі Азовського моря та на Сіверському Дінці. Вихованню здорової, гармонійно розвиненої людини сприяє добре поставлена спортивно-масова робота. Фізкультурою і спортом займається кожний п’ятий житель міста. Серед них понад 3 тис. спортсменів-розрядників та майстрів спорту. Багато уваги приділяється створенню спортивної бази. В 1964 році споруджено стадіон «Шахтар» на 10 тис. чоловік. Він став центром спортивно-масової роботи. Тут працюють секції боксу, важкої та легкої атлетики, юних футболістів при команді майстрів класу «Б» та інші. В місті є 14 спортивних залів, десятки майданчиків, плавальний басейн, функціонує дитяча спортивна школа.
Багато уваги партійні та радянські органи приділяють розвиткові загальної і професійної освіти. До Жовтневої революції в селищі нелегко було знайти людину, яка б уміла писати і читати, а нині жителі давно забули про неписьменність. У місті 18 загальноосвітніх шкіл, в яких навчається 17,8 тис. учнів. Це в 5 раз перевищує все населення Криндачівки у 1913 році. Тільки за семирічку витрати на народну освіту збільшились на 3 млн. крб. Було споруджено 4 нові шкільні приміщення, в т. ч. триповерховий будинок середньої школи № 2. В школі світлі просторі класи, добре обладнані учбові кабінети, майстерні, актовий зал, бібліотека, їдальня. На базі цієї школи створено міський методичний кабінет вчителів. У місті працюють 705 педагогів. Загальну повагу заслужили найстаріші працівники народної освіти Н. Г. Андрюхіна, Д. П. Погодін, М. О. Фідіткевич, заслужена вчителька УРСР Г. А. Серова та інші. 12 вчителів міста удостоєно урядових нагород, 143 — відмінники народної освіти УРСР.
У школах обладнані музеї В. І. Леніна, кімнати історії рідного міста. Учні виховуються на революційних, бойових та трудових традиціях. У виховній роботі беруть участь ветерани праці, герої громадянської та Великої Вітчизняної воєн. Різноманітну роботу серед дітей проводить Будинок піонерів.
В місті є 9 професійно-технічних училищ, із стін яких щороку виходять 1,5 тис. фахівців для різних галузей промисловості. Найстаріше з них — училище № 36, створене у 1926 році. В ньому навчаються 800 чоловік на денному відділенні та 200 — на вечірньому. У 1963 році училище реорганізовано у чотирирічний учбовий заклад, після закінчення якого молоді гірники здобувають не тільки виробничу спеціальність, але й атестат про середню освіту. За успіхи в підготовці кваліфікованих кадрів робітників училище в 1964 році удостоєно Диплома І ступеня ВДНГ.
Добру учбово-матеріальну базу має Краснолуцький гірничий технікум. За роки його існування тут підготовлено більш як 7 тис. гірничих техніків. У 1962 році в місті відкрито вечірній загальнотехнічний факультет Комунарського гірничометалургійного інституту. Тут без відриву від виробництва навчаються близько 1 тис. студентів — робітників шахт, заводів і будов. Деканом факультету є колишній коногон, а нині Герой Соціалістичної Праці доцент О. М. Гончаров.
Серед населення велику роботу проводить міське відділення товариства «Знання». В лекційній пропаганді беруть участь 1625 чоловік — новатори виробництва, інженери, лікарі, вчителі, партійні та господарські керівники. Створено 12 народних університетів з різних галузей знань.
У Красному Лучі працює літературне об’єднання, яким керує викладач літератури К. М. Протасов. Деякі члени об’єднання вже видали збірки своїх творів. Так, у гірничого інженера В. М. Мальцева вийшло дві збірки оповідань — «Рідна земля» та «Якщо вірити», в яких розповідається про життя та працю радянських людей. Старий гірник, нині пенсіонер П. Ф. Грюкалов написав повість «їх долі» — про участь шахтарів Донбасу в революції 1905 року. Публікують свої вірші молоді поети — робітники Віталій Смирнов та Геннадій Подобєд. У місті на громадських засадах створено художню раду, до складу якої входять самодіяльні художники, декоратори, скульптори. Вони беруть активну участь у художньому оформленні міста.
Велику пропаганду музичної культури серед трудящих проводять викладачі музичної школи, яка в 1964 році відзначила своє тридцятиріччя. Багато її вихованців продовжують або успішно закінчили навчання в Київській, Ленінградській, Харківській, Казанській та інших консерваторіях країни. Філіали школи відкрито в містах Петровському та Міусинську, селищі Іванівці, на шахтах № 7-8 і «Новопавлівській». При школі працює музичний лекторій, на підприємствах влаштовуються концерти та вечори музики.
Після трудового дня краснолучанцям є де провести своє дозвілля. Влітку вони віддають перевагу чудовому парку, що займає 9 га. Тут є літній кінотеатр на 650 місць, танцювальний майданчик, атракціони. Завжди багато людей в 7 клубах та 5 кінотеатрах міста. У травні 1961 року тут відкрито широкоекранний кінотеатр «Росія» із залом для глядачів на 800 місць.
Улюбленим місцем відпочинку трудящих є Палац культури ім. В. І. Леніна. На його сцені часто виступають колективи оперних, драматичних театрів і філармоній Москви, Києва, Одеси, Риги, Тбілісі та інших міст. Палац культури споруджено в сучасному архітектурному стилі. В ньому є зал для глядачів на 900 місць та кінозал на 350 місць, спортивний зал, 2 бібліотеки. У Палаці працюють 11 гуртків художньої самодіяльності і аматорська кіностудія. Ця студія вже створила кілька фільмів про визначні події в житті міста, про його кращих людей. Одному з них— «Легенді про Міус» — присуджено друге місце на фестивалі любительських фільмів Української PСP.
Найбільшим захопленням краснолучанців є книги. Кожний другий житель — читач бібліотек, яких у місті налічується 38. Книжковий фонд становить понад 875 тис. томів. У багатьох книголюбів є домашні бібліотеки.
В післявоєнні роки у побут увійшли нові звичаї і обряди. На підприємствах і в учбових закладах відмічаються повноліття юнаків і дівчат, вручення їм паспортів, комсомольських квитків. Урочисто проводиться посвячення у робітники. Ветерани та герої праці вручають молодим робітникам трудові книжки, першу зарплату, дають наказ — берегти честь замолоду. В місті стало традицією урочисто проводжати юнаків в Радянську Армію, а ветеранів праці — на заслужений відпочинок. З великим піднесенням вшановують переможців соціалістичного змагання, людей, удостоєних урядових нагород, почесних громадян міста. Весело та радісно проводяться революційні свята, народні гуляння і т. д.
Трудящі Красного Луча зміцнюють братерську інтернаціональну дружбу з народами країн соціалізму. Створене в 1964 році міське відділення товариства радянсько-болгарської дружби влаштовує бесіди, лекції, організує виставки та фотовітрини, що розповідають про успіхи Болгарської Народної Республіки.
Разом з усім радянським народом трудящі Красного Луча прагнуть внести гідний вклад у справу будівництва комунізму. За п’ятирічним планом (1966—1970 рр.) гірники тресту «Краснолучвугілля» збільшать видобуток вугілля на 1 млн. т; випуск продукції машинобудування зросте на 61,4 проц. Зростатиме і впорядковуватиметься Красний Луч. Життя трудящих стане ще кращим, щасливішим.
З. Я. КОРОЛЬОВА, Ф. Я. ШИСТЕР