Луганськ у роки Великої Вітчизняної війни
На кінець 1941 року з числа молоді міста добровільно пішли на фронт боротьби проти фашистських загарбників більше як 20 тис. чоловік, у тому числі половина членів комсомольської організації Луганська.
За прикладом москвичів, ленінградців, киян трудящі Луганська створюють народне ополчення, до складу якого записалося понад 25 тис. чоловік. Полки народного ополчення і винищувальні батальйони стали бойовим резервом радянських військ, які захищали Донбас. Так, екіпаж бронепоїзда «За Родину», побудованого на заводі ім. Жовтневої революції, складався з бійців і командирів народного ополчення, був оснащений зброєю і боєприпасами, виготовленими в основному на заводах міста. Наприкінці 1941 року він. взяв активну участь в обороні Донбасу.
Партійні, радянські і господарські органи провели величезну роботу по перебудові всіх підприємств на воєнний лад. Паровозобудівний завод перейшов на випуск бронепоїздів, налагодив виготовлення снарядів, авіабомб, корпусів для танків, мінометів і мін, а з наближенням фронту став базою по ремонту бронепоїздів, танків та іншої зброї для Червоної Армії. В серпні 1941 року в місті не було такого заводу, який би не випускав воєнної продукції.
За прикладом передових підприємств країни на промислових підприємствах міста широко розгорнулось соціалістичне змагання під лозунгом «Все для фронту, все для перемоги!», рух двохсотників, які виконували виробниче завдання на 200 проц., багатоверстатників і сумісників професій. У серпні 1941 року на підприємствах міста налічувалось понад 7 тис. двохсотників і понад 1000 багатоверстатників. Замість тих, що пішли на фронт, тільки в липні і серпні 1941 року в промисловість міста прийшло понад 10 тис. жінок.
У вересні 1941 року, коли над Луганськом нависла загроза окупації, почалась евакуація промислових підприємств, матеріальних цінностей вглиб нашої країни. За короткий строк було організовано демонтаж і відвантаження промислового устаткування, евакуацію людей у східні райони країни. З міста евакуювалось 15 тис. робітників та інженерно-технічних працівників, які потім самовіддано працювали на сході країни і виробляли воєнну продукцію.
Розгром гітлерівських військ під Москвою, Ростовом і Тіхвіном у кінці 1941 року, а також самовіддана оборона Донбасу дали можливість зупинити дальше просування фашистських військ. Луганськ став прифронтовим містом. На підприємствах, що залишилися в місті, виробляли зброю, боєприпаси, ремонтували техніку.
У жовтні 1941 року Луганський міський комітет КП України і виконавчий комітет міської Ради депутатів трудящих взяли шефство над 395-ю стрілецькою шахтарською дивізією, до складу якої входило багато луганчан і вручили їй Червоний прапор міського комітету партії і міськвиконкому. З цього часу і до закінчення Великої Вітчизняної війни трудящі міста постійно підтримували з’вязок з цією дивізією.
Населення виявляло винятково велику турботу про поранених бійців і командирів Червоної Армії. Громадськість брала на себе турботу про сім’ї фронтовиків, про інвалідів війни, дітей-сиріт. Дуже багато дітей-сиріт робітники і службовці взяли в свої сім’ї на виховання.
В липні 1942 року обстановка на фронті різко змінилась. На південному напрямі ворог зосередив великі сили. Наші війська змушені були з боями відступати до Волги і Північного Кавказу. 17 липня 1942 року Луганськ захопили німецько-фашистські загарбники. На цей час у місті був створений підпільний міськком партії і партизанський загін. Секретарем підпільного обкому і міськкому партії і командиром партизанського загону було затверджено І. М. Яковенка, який працював до цього другим секретарем Луганського міськкому КП України.
В партизанському загоні були секретар підпільного обкому ЛКСМУ Н. Фесенко і секретар підпільного міськкому комсомолу Г. Серикова. В Луганську створюється широка мережа явочних квартир. Для підпільної роботи і організації диверсій у місті було залишено понад 100 чоловік. Крім того, за завданням ЦК КП України міськком партії підібрав і направив в інші партизанські загони 35 комуністів. 64 розвідники були послані в тил ворога.
З перших днів окупації підпільні партійна і комсомольська організації почали активно діяти в місті і прилеглих до нього районах. Партизанський загін вів збройну боротьбу з фашистськими окупантами в Луганську, на території Станично-Луганського, Верхньотеплівського, Олександрівського, Новосвітлівського районів. Партизани робили сміливі наскоки на фашистські війська, знищували солдатів і офіцерів, виводили з ладу ворожу техніку, телефонні лінії, мости тощо.
15 вересня 1942 року німецько-фашистські карателі під хутором Паньківкою виявили і оточили партизанський загін. У нерівному бою, б’ючись до останньої краплі крові, загинули І. М. Яковенко, старшина загону П. П. Шевченко, комсомолець Ю. Олексинцев та інші. Але внаслідок жорстокого бою партизанам вдалося прорвати вороже кільце, а ті, що залишилися, продовжували вести боротьбу з окупантами, зриваючи проваджувані ними заходи, знищуючи ворожих солдатів і офіцерів, техніку. Активно діяла в місті група комсомольців-підпільників на чолі з Н. Фесенко. До цієї групи входили Г. Сєрикова, Г. Шведкова, В. Третякевич, піонер В. Пятьоркін та багато інших. Вони виконували доручення підпільного міськкому партії, розповсюджували листівки та антифашистську літературу. За завданням підпільного обкому партії Н. Фесенко і Г. Сєрикова через В. Третякевича встановили зв’язок з партійно-комсомольським підпіллям Краснодона, з організацією «Молода гвардія».
Після загибелі І. М. Яковенка в місті велику роботу проводив один з секретарів підпільного обкому партії С. О. Стеценко, зв’язкові обкому В. П. Стеценко, О. Д. Кротова, Т. Морозова та інші.
Однією з форм боротьби трудящих міста з окупантами був саботаж їх воєнних, господарських та інших заходів. Робітники всіляко ухилялися від роботи, приховували свої справжні спеціальності, а якщо їх примушували працювати, вони псували верстати, перешкоджали пуску промислових підприємств. Гітлерівцям не вдалося відновити роботу жодного міського підприємства.
Останні залпи, які пролунали над Сталінградом, були водночас і прологом до вигнання окупантів з Донбасу. Свободу багатостраждальній землі Донецькій принесли війська Південно-Західного фронту під командуванням генерала армії М. Ф. Ватутіна.
14 лютого 1943 року Луганськ був визволений від німецько-фашистських загарбників.
Місто перебувало під ярмом окупації 7 місяців, точніше 212 днів, але й за цей короткий строк фашисти завдали йому тяжких втрат. Все цінне устаткування, верстати, метал, які луганчани не встигли вивезти в радянський тил, фашисти відправили в Німеччину, а відступаючи з міста, вони перетворили в руїни промислові підприємства і культурно-освітні заклади. Фашисти спалили і зруйнували 1700 житлових будинків, 30 шкіл, краєзнавчий музей і музей революції, драматичний театр, кінотеатри, приміщення педінституту, клуби, лікарні. Шкода, заподіяна гітлерівцями народному господарству міста, становила понад 1 млрд. крб. (у старому масштабі цін).
Наймерзеннішим злочином гітлерівців було вбивство 8 тис. мирних жителів міста, в тому числі жінок, дітей і старих. Більше 10 тис. луганчан, в основному молоді, було насильно вивезено на каторгу в фашистську Німеччину.
Луганчани зразу ж після визволення приступили до відбудови рідного міста. Велику допомогу в цьому подали братні народи Радянського Союзу. З Москви і Ленінграда, Тули і Ярославля, з Азербайджану, Башкири та інших республік і промислових центрів країни йшли в Луганськ ешелони з устаткуванням для заводів і продовольством для населення. Тільки з Башкирії в 1943—1945 рр. місто одержало три ешелони устаткування, понад 200 вагонів лісу, ешелон нафтопродуктів, верстати, інструменти тощо. Партія і уряд направили сюди із східних районів країни велику групу спеціалістів — інженерів, техніків і кваліфікованих робітників.
Партійні організації міста у важких умовах 1943 року зуміли мобілізувати комуністів, усіх трудящих на якнайшвидшу відбудову підприємств і комунального господарства міста.
В результаті самовідданої праці трудящих уже в ході війни підприємства міста були введені в дію і почали давати продукцію для фронту. Було відбудовано 500 тис. кв. м житлової площі, 35 км трамвайної колії, пущено 10 трамвайних поїздів, почали працювати 27 середніх і неповних середніх шкіл, 2 театри, 5 кінотеатрів, 14 бібліотек.
На завершальному етапі Великої Вітчизняної війни трудящі міста дали для потреб країни, для фронту десятки тисяч тонн металу, багато зброї і боєприпасів.
Тисячі луганчан проявили відвагу і мужність на фронтах Великої Вітчизняної війни, в підпіллі і партизанських загонах. Вірні бойовим традиціям луганського пролетаріату, вони помножили славу батьків активною участю в боях за честь, свободу і незалежність Радянської Батьківщини. За час Великої Вітчизняної війни тисячі луганчан нагороджено орденами і медалями, 12 чоловік удостоєно звання Героя Радянського Союзу. Серед них двічі Герой Радянського Союзу О.Г. Молодчий, прославлений льотчик радянської авіації, який зробив у роки війни кількасот бойових вильотів, головним чином вночі, одним з перших бомбив фашистське лігво — Берлін, Герої Радянського Союзу М. В. Галицький, І. С. Малько, О. М. Рай, В. І. Івченко, О. А. Краснокутський, С. У. Кратінов та інші. Луганчани М. Ф. Кирилюк та О. Є. Сергієнко за участь у визвольній боротьбі народів Європи проти фашизму удостоєні звань почесних громадян іноземних міст.