Луганськ у єпоху революції і громадянської війни
В ніч з 25 на 26 жовтня 1917 року революційні війська і червоногвардійські загони Петрограда штурмом узяли Зимовий палац, заарештували Тимчасовий уряд.
Одержавши телеграму з Петрограда про повалення Тимчасового уряду, Луганська Рада доручила загонам червоногвардійців взяти під охорону банк, телеграф, підприємства міста.
З перших же днів після Великої Жовтневої соціалістичної революції Луганська Рада, партійна організація міста починають впроваджувати в життя законодавчі акти Радянської держави, покликані закріпити політичні і соціальні завоювання трудящих. Закладаються основи нової радянської економіки, нових виробничих відносин.
Перехідним етапом до націоналізації промисловості було запровадження робітничого контролю. На підставі декрету Ради Народних Комісарів у грудні 1917 року Луганська Рада запроваджує робітничий контроль на паровозобудівному, патронному, емалювальному заводах, у залізничних майстернях та інших підприємствах.
Одночасно із запровадженням робітничого контролю на виробництві, здійсненням 8-годинного робочого дня Луганська Рада робітничих депутатів повністю бере в свої руки і продовольчу справу. В місті створюється продовольчий комітет, який взяв на облік усі склади, магазини і товари, що були в них, встановив у магазинах приватників контрольні робітничі пости, повів боротьбу з саботажем торговців.
Встановлення робітничого контролю над виробництвом і розподілом продовольства та промислових товарів відіграло велику роль у налагодженні роботи підприємств, було важливим кроком у залученні трудящих до управління народним господарством.
У січні 1918 року в Луганську створюється районна Рада народного господарства.
В ході радянського будівництва підприємства, банки, транспорт націоналізуються. Так, в січні 1918 року був виданий декрет Народного Секретаріату Української Робітничо-Селянської Республіки про націоналізацію паровозобудівного заводу Гартмана. Керівництво всіма справами було покладено на комітет, до якого ввійшли А. Каменський, М. Латишев, І. Шевченко, І. Шмиров.
Були націоналізовані цвяховий, емалювальний, трубопрокатний заводи, фабрика «Луганська мануфактура» та багато інших.
Націоналізація підприємств викликала піднесення трудової активності робітників, ентузіазм, революційну творчість. Значно підвищилась продуктивність праці. Так, наприклад, на Луганському паровозобудівному заводі з жовтня 1917 по березень 1918 року щомісячний випуск паровозів зріс з трьох до тринадцяти.
В листопаді—грудні 1917 року в зв’язку із зростанням загрози Луганську з боку контрреволюційних сил — військ генерала Каледіна та Центральної ради — вживаються термінові заходи для організації оборони міста. К. Є. Ворошилов і О. Я. Пархоменко очолили штаб Червоної гвардії Луганська, до складу якого також увійшли І. Ю. Набивач, П. І. Шовковий, І. І. Усачов, Ф. Р. Якубовський та інші. В розпорядженні штабу було близько 3 тис. червоногвардійців. Незабаром їм довелося вступити в бій з загоном українських буржуазних націоналістів, присланим у Луганськ Центральною радою. Націоналістичний загін зазнав поразки і за вказівкою Луганського комітету більшовиків був роззброєний і розформований.
Для боротьби з Каледіним у Луганську були сформовані робітничі загони, які влилися в групу військ під командуванням Г. Сабліна. Луганчани хоробро билися з каледінськими військами. В результаті запеклих і кровопролитних боїв Дон і Донбас було визволено від білогвардійців. Але в лютому 1918 року на Україну вдерлися австро-німецькі окупанти. В скрутний для Радянської Республіки період, коли більшість території України була окупована німецькими військами і інтервенти підходили вже до Харкова, в Луганську проводиться велика робота по організації відсічі ворогові. В березні 1918 року в місті починається формування загонів для боротьби з окупантами. 13 березня К. Ворошиловим і О. Пархоменком сформована з металістів і шахтарів 1-й Луганський соціалістичний загін чисельністю 540 чоловік. У середині березня в супроводі двох бронепоїздів загін прибув під Конотоп і розпочав дії проти німецьких загарбників у районі роз’їзду Дубов’язівка. Незабаром загін влився до складу 5-ї армії, командуючим якої був призначений К. Є. Ворошилов.
Після впертих боїв з переважаючими силами австро-німецьких окупантів п’ята армія змушена була залишити Катеринослав і Харків і відійти до Луганська, де 25 квітня 1918 року розгорнулися жорстокі бої. Разом з Червоною Армією в обороні міста брало участь понад 10 тис. робітників-луганчан. Але, незважаючи на героїзм червоноармійців, їм довелося відступити під натиском численного ворога. П’ята армія через Донські степи почала свій легендарний похід у Царицин, де вона взяла участь у його обороні.
Після окупації німецькими загарбниками Донбасу луганська організація більшовиків і військово-революційний комітет провадять велику роботу в підпіллі. Вони створили ряд бойових організацій на заводах «Оборона Красного Луганска» (патронний завод), паровозобудівному, серед залізничників. У місті і прилеглих до нього районах створюються підпільні групи. Листівки, надруковані в підпільній друкарні, розповсюджувались не лише в Луганську, але й далеко за його межами, наприклад у Харкові.
Підпільні партійні організації зміцнювали і розширювали зв’язки з масами, викривали грабіжницькі плани окупантів, зрадництво українських буржуазних націоналістів. Рішення І і II з’їздів КП(б) України, які відбулися влітку і восени 1918 року, націлили підпільників на посилення агітаційної роботи серед німецьких солдатів, збирання сил для вигнання інтервентів з Донбасу і всієї України.
В кінці листопада 1918 року німецькі окупанти змушені були евакуюватися з України. В Луганськ увійшли війська білокозаків-красновців. Однак їх хазяйнування було недовгим. Червона Армія почала бойові операції по визволенню Донбасу. На початку січня 1919 року 4-а стрілецька дивізія під командуванням Ф. Дибенка підійшла до станції Сентянівка. Скориставшись з цього, підпільний військово-революційний комітет Луганська в ніч з 8 на 9 січня підняв робітників на збройне повстання. Повстанці і частини Червоної Армії, що увійшли в місто, зайняли пошту, телеграф, банк, залізничну станцію, встановили пости на заводах і фабриках, захопили тюрму, не допустивши розстрілу ув’язнених у ній революціонерів. Радянську владу в Луганську було відновлено.
Більшовицька організація Луганська, поповнившись новими членами, розгорнула широку роботу по радянському будівництву.
В лютому було створено міську організацію Спілки комуністичної молоді, яка на початку березня вже налічувала 700 членів.
У кінці березня 1919 року над містом знову нависла грізна небезпека: в Донбас вторгайся війська генерала Денікіна. На допомогу луганчанам прибула 15-а Інзенська дивізія, в яку влилися Луганський робітничий полк під командуванням В. Ю. Шелехова та інші загони, сформовані з місцевого населення. Місто було оголошено на воєнному стані. Війська, які захищали Луганськ, зайняли оборону від річки Сіверський Донець до Гострої Могили. Начальником оборони Луганська був призначений комдив 15-ї Інзенської дивізії Я. Я. Лаціс.
Керівництво обороною міста і забезпечення робітничих загонів зброєю, боєприпасами було покладено на військово-революційний комітет. За його рішенням був сформований Луганський комуністичний полк, основним ядром якого стали комуністи і комсомольці, передові робітники паровозобудівного і патронного заводів.
На заводах йшло формування робітничих загонів. За короткий строк пролетаріат Луганська послав на лінію фронту близько 9000 чоловік.
Під Луганськом йшли безперервні бої.
Особливо жорстокий характер вони мали з 21 по 30 квітня в районі Гострої Могили, де в боях з білогвардійцями небачену мужність і героїзм проявляли не тільки робітники і червоноармійці, але й жінки, старики і навіть діти. Так, поряд з робітником патронного заводу Ковальовим бився його син-підліток. Тринадцятирічна Люба Іванова — дочка робітника залізничних майстерень — приносила батькові і його товаришам патрони, їжу і загинула в бою. Жінки-санітарки під ураганним вогнем противника на полі бою перев’язували поранених, виносили їх у тил, доставляли бійцям їжу і боєприпаси.
Ціною героїчних зусиль луганські робітники разом з 15-ю Інзенською дивізією зупинили білогвардійців і 30 квітня перейшли в наступ. Ворог був розбитий і відкинутий від Луганська. Наказ революції: «Місто не здавати!» було виконано.
Битва загонів луганського пролетаріату під Гострою Могилою увійшла в історію нашої революції як взірець мужності, стійкості і відданості справі партії. В ці тяжкі дні за героїчною боротьбою луганського пролетаріату з захопленням стежила вся країна. І з’їзд профспілок України, який проходив у травні 1919 року в Харкові, в своєму привітанні луганському пролетаріатові високо оцінив його подвиги: «Товариші луганчани! Кров’ю своєю ви пишете одну з хвилюючих і блискучих сторінок в історії боротьби російського пролетаріату за диктатуру… Ваш небачений героїзм надихає наші ряди і служить запорукою близької перемоги».
В цій нелегкій боротьбі луганчани були не одні. Виконуючи директиви ЦК РКП(б), ЦК КП(б) України і Раднарком України прийняли 10 травня 1919 року рішення про мобілізацію комуністів і робітників Харківської, Катеринославської та інших губерній на допомогу Донбасу.
В. І. Ленін особисто стежив за тим, як подається допомога Луганську. Про це свідчить його телеграма на ім’я командуючого Південним фронтом: «Абсолютно необхідно, щоб Ви особисто… не тільки перевірили і прискорили, але й самі довели підкріплення до Луганська і взагалі в Донбас». Луганчани хоробро відстоювали своє рідне місто. На допомогу їм була прислана за вказівкою В. І. Леніна одна з бригад 7-ї стрілецької дивізії, сформована з робітників Харкова.
На пролетарський Луганськ йшли все нові й нові полчища білогвардійців. Становище було дуже загрозливим. В. І. Ленін 28 травня 1919 року шле телеграму на ім’я заступника Народного комісара у військових справах України про те, що Рада Оборони 26 травня ухвалила негайно послати з Харкова всіх робітників на захист Луганська.
Однак сили були нерівними. Частини Червоної Армії 1 червня 1919 року після тяжких боїв залишили Луганськ і відступили в напрямі Харкова.
Але Луганськ був залишений червоними військами ненадовго. 24 грудня 1919 року 23-я Кубанська стрілецька дивізія визволила Луганськ від денікінців.
Того ж дня комуністи Луганська, вийшовши з підпілля, приступили до відновлення партійних і радянських органів. На той час у місті було 344 члени партії. Створюються партійні осередки на паровозобудівному, патронному, трубопрокатному, емалювальному заводах, у залізничних майстернях, на суконній фабриці. На кінець лютого 1920 року число комуністів у Луганську зросло в два рази.
20 лютого 1920 року в Луганську відбулася районна партійна конференція, де було обрано партійний комітет, який очолив діяльність партійних організацій міста, а також селищ і сіл району.
Було утворено ревком, головою якого став С. Попов. Ревком відразу ж приступив до створення місцевих органів управління. 31 грудня 1919 року на засіданні ревкому було розглянуто питання про роботу радянських установ, затверджено їх керівників. На початку січня 1920 року приступили до роботи надзвичайна комісія (ЧК), відділ народної освіти, відділ праці, житловий і земельний відділи, міська міліція, фінвідділ і військкомат.
Ревком у цей час проводив велику роботу по утвердженню революційної законності, по боротьбі з бандитизмом. Він формує і направляє в села продзагони, що складалися з робітників, в основному комуністів і комсомольців. Разом з партійними організаціями ревком забезпечив підготовку до виборів органів Радянської влади.
В місті широко розгорнулась передвиборна кампанія. На підприємствах і в установах читали лекції, доповіді про поточний момент, проводили мітинги.
На виборах до Луганської Ради комуністи балотувались по списку № 1. Підсумки голосування свідчили про те, що трудящі гаряче підтримують політику Комуністичної партії, заходи Радянської влади, спрямовані на остаточний розгром внутрішньої контрреволюції та іноземної воєнної інтервенції, на відбудову народного господарства. 6 квітня 1920 року газета «Известия» — орган бюро губкому КП(б)У і Донецького губревкому, яка виходила в Луганську, повідомляла про те, що під час виборів до Луганської Ради обрано 93 комуністи, 11 безпартійних, 1 меншовик, 1 есер.
Посилюється вплив комуністів у профспілках, провадиться велика робота по залученню робітників і службовців до профспілок, діяльність яких перебудовується відповідно до нових господарських проблем.
Багато уваги приділяють партійні органи роботі з молоддю, створенню комсомольських організацій. Численні групи і об’єднання молоді виникали стихійно. Необхідно було спрямувати їх у русло молодіжного комуністичного руху. Райпартком виділяє організаторів комсомолу, допомагає ініціативній молодіжній групі провести необхідну підготовчу роботу.
Важливу роль відіграло рішення І губернської партійної конференції про направлення всіх членів партії віком до 23 років на роботу в комсомол.
Величезне значення для партійного, радянського будівництва в Луганську, виховання кадрів партійних, радянських, господарських, профспілкових, комсомольських працівників, розгортання організаторської і політичної роботи в масах мало те, що Луганськ у 1920 році був центром Донецької губернії. Тут діяло з 13 січня 1920 року губернське бюро КП(б)У, а після першої губернської партійної конференції, яка відбулася 22—23 лютого, — губернський комітет КП(б)У. Перші заходи Радянської влади в Донецькій губернії проводились в життя під керівництвом губревкому (голова—В. П. Антонов-Саратовський). З 21 по 25 квітня в Луганську проходив губернський з’їзд Рад, на якому головою Донецького губвиконкому був обраний Ф. А. Сергеев (Артем), направлений у Донбас Центральним Комітетом РКП(б). Губернський з’їзд комсомолу, що відбувся 16 квітня, завершив оформлення Донецької комсомольської організації.
Відповідальні працівники губернських організацій і установ були прикріплені до комосередків підприємств, брали діяльну участь у партійній, радянській, комсомольській роботі.
Губернським центром Луганськ залишався майже до кінця 1920 року. З 27 листопада всі губернські установи були переведені у Бахмут (нині Артемівськ).
Партійним організаціям Луганська, місцевим органам Радянської влади в 1920 році доводилось діяти у винятково складних умовах громадянської війни і господарської розрухи. Багато заводів і фабрик було закрито через відсутність необхідних коштів, сировини, палива, кваліфікованої робочої сили. На паровозобудівному заводі в січні 1920 року відновили роботу тільки три цехи. Устаткування вимагало серйозного ремонту.
Зазнаючи величезних труднощів, трудящі Луганська віддавали всі сили справі розгрому ворога, героїчно працювали над відбудовою народного господарства.
На заклик губвиконкому, губкому партії і губернської ради професійних спілок у Луганську проводяться тижні допомоги фронту, під час яких було організовано збирання теплих речей, білизни і взуття для воїнів Червоної Армії. На заводах і фабриках було подовжено робочий день для випуску більшої кількості зброї, боєприпасів тощо, організовано суботники по розчищенню територій заводів, навантажуванню і розвантажуванню вагонів і т. д. Тільки в червні 1920 року в комуністичних суботниках взяло участь 2586 чоловік (1336 комуністів і 1250 безпартійних).
Ціною величезного напруження сил луганчани вводять до ладу діючих заводи і фабрики, добиваються підвищення продуктивності праці. Патронний завод уже в травні 1920 року давав таку ж кількість продукції, як і в 1916 році. Паровозобудівний завод через місяць після визволення міста від денікінців почав ремонт бронепоїздів і паровозів. За рік після визволення робітники заводу, показуючи зразки трудової доблесті, збудували 9 паровозів і капітально відремонтували ЗІ1 2. Відбудовувалися й інші підприємства міста.
Голова ВЦВК М. І. Калінін, який прибув у Луганськ 27 серпня 1920 року з агітпоїздом «Октябрьская революция», у своїх виступах перед робітниками паровозобудівного заводу, а також на об’єднаних засіданнях губернського та районних виконкомів, правлінь профспілок і фабзавкомів характеризував Луганськ як одну з фортець Радянської влади.
На кінець 1920 року основні сили інтервентів і білогвардійців було розбито. Країна приступила до мирного соціалістичного будівництва.
Високо був оцінений подвиг синів і дочок Луганська в роки громадянської війни. 16 травня 1924 року Президія Всеукраїнського Центрального Виконавчого Комітету ухвалила: «Беручи до уваги великі революційні заслуги перед Союзом РСР робітників міста Луганська, які виявилися в захисті Радянської влади і пролетарської революції від контрреволюційних наступів у 1917—1918—1919—1920 роках, нагородити луганських робітників орденом Червоного Прапора». 6 червня 1924 року Президія ЦВК Союзу РСР затвердила постанову про нагородження орденом Червоного Прапора міста Луганська.
Свято шанують трудящі міста пам’ять тих, хто віддав життя за владу Рад. Імена О. Я. Пархоменка, Д. Ф. Рудя, П. Й. Цупова та його синів, братів Махових і багатьох інших героїв вирізьблено на гранітних плитах пам’ятника Борцям революції, спорудженого в Луганську, їх іменами названо підприємства, площі, вулиці.
Безсмертний подвиг луганських робітників у роки громадянської війни — одна з яскравих сторінок історії Радянської держави. Йому присвячено багато творів радянської художньої літератури. Мужність і героїзм синів і дочок Луганська оспівали О. Толстой і В. Іванов, К. Симонов і М. Матусовський, М. Бажан і М. Упеник.
У грудні 1920 року постановою сесії Донгубвиконкому райони Донецької губернії було перейменовано у повіти. Луганськ стає центром великого повіту, який включав у себе 8 районів: Алчевський, Кадіївський, Луганський, Нижньотеплівський, Слов’яносербський, Миколаївський (пізніше Новосвітлівський), Сорокинський і Успенський.