Марківка, Марківський район, Луганська область
Марківка — селище міського типу. Розташоване у верхів’ї річки Деркулу — притоки Сіверського Дінця, за 120 км на північний схід від Луганська і за 34 км від залізничної станції Кантемирівка. Населення — 5,9 тис. чоловік. З обласним центром селище зв’язане шосейною дорогою (через Новопсков, Старобільськ, Новоайдар), а також повітряним сполученням.
Марківка належить до найстаріших поселень Слобідської України. Ще у 1703 роді біженцями з Чернігівської і Полтавської губерній тут було засноване безіменне поселення, назване згодом Марківкою. Значну частину жителів Марківки становили втікачі-кріпаки та ремісники з центральних районів Росії. На прохання поміщиків цар Петро І наказав розшукати всіх втікачів і повернути поміщикам. З таким завданням на Дон прибув каральний загін князя В. Долгорукого. Жителі поселень по ріках Деркул, Євсуг, Айдар, у т. ч. і Марківки, більшість яких становили втікачі, зазнавали жорстоких репресій. Тому, щоб захистити свою свободу, жителі Марківки приєдналися до козацько-селянського повстання на чолі з Булавіним. Царські війська жорстоко розправилися з повсталими селянами. В. Долгорукий знищив станиці і містечка по Дінцю, Айдару, обох Калитвах та Іловлі. Частина жителів була розстріляна або повішена. Небагатьом пощастило врятуватись. У 1708 році була знищена і Марківка. Лише через 25 років зруйновані поселення почали відроджуватись.
Основним заняттям населення Марківки було хліборобство. Сіяли жито, пшеницю, ячмінь, овес, просо, гречку, горох. У заплаві річки Деркулу місцеві жителі вирощували цибулю, капусту, моркву та інші овочі. В другій половині XVIII століття почали культивувати картоплю.
Інтенсивно розвивалося тут вівчарство. Місцеві породи овець, розведенням яких займалися селяни Старобільського повіту, у т. ч. й Марківки, були відомі під назвою «айдарських». Із зернових мала великий попит і вивозилася для збуту в порти Азовського моря, а також у Воронезьку і Курську губернії місцева пшениця «Арнаутка».
З 1765 року жителі села були приписані до державного кінного заводу, де вони мусили відбувати повинності натурою і працею. Виснажлива робота на державних стайнях відбирала у них весь робочий час, а для роботи у своєму господарстві часу не залишалося. Разом з тим селяни дуже терпіли ще й від нестачі землі та худоби, особливо робочої. Це було приводом до неодноразових селянських заворушень проти поміщиків та самовільного захвату поміщицьких і казенних земель. У 1797 році жителі Марківки та інших сіл повіту самовільно заорали близько 55 тис. десятин та взяли під сінокіс ще близько 3500 десятин, пояснюючи свої дії великою нуждою. Власті тяжко покарали селян, а за користування захопленою землею протягом року стягали з них подвійний грошовий податок.
Трудівники села часто страждали і від спустошливих стихійних лих. У 1748— 1749 рр. сарана знищила всі посіви. У 1771 році спалахнула епідемія чуми, під час якої загинуло багато людей. У 1779, 1780, 1822 роках знову налетіла сарана. Страшний голод був у 1833 році. В борошно додавали жолуді, лободу, кору дерев, коріння тощо.
У 1847—1848 рр. на Марківку обрушилося нове горе — спалахнула епідемія холери і цинги. Епідемія забрала життя сотень людей. Жахливі наслідки її ускладнювались тим, що населення не одержувало ніякої медичної допомоги.
Царизм був глухий до злиденного становища народу. Не вживалось ніяких заходів для боротьби з сараною, чумою, холерою і цингою. Зате витрачалися величезні кошти на будівництво «божих храмів». У 1769 році в Марківці споруджується кам’яна церква, в 1819 році — друга, в 1827 році кам’яна дзвіниця з золотим хрестом, вкритим перлами вартістю в 5 тис. крб. Але жодної школи, лікарні, жодної бібліотеки не створено за цей час.
Не покращав майновий стан більшості селян і після скасування кріпацтва. Жителі Марківки втратили третину землі, якою раніше користувалися. Відсутність у більшості селян тягла, часті посухи, різні податки призводили до того, що значна частина селян, не маючи свого хліба, змушена була йти на сезонні заробітки. Так, у 1888—1892 рр. на заробітки з Марківки йшло до 1100 селян щороку.
На кінець XIX століття Марківка перетворилась на чималий населений пункт. В ній налічувалось 1000 селянських дворів, проживало 8,5 тис. чоловік, тут було більше десятка крамниць, відбувались базари і 4 щорічні ярмарки.
На початку XX століття класове розшарування селян зросло. Все більше малоземельних і безземельних селян йшли наймитувати до куркулів або на заробітки на Дон і у Причорномор’я. Про майновий стан жителів Марківки яскраво свідчать дані перепису, проведені Харківською земельною управою в 1905 році. В слободі налічувалось 1405 дворів і 9020 чоловік населення. Посівна площа становила 8937 десятин. Більшість селянських дворів не мала худоби і тяглової сили, а 400 дворів не мали корів.
В 1914 році в селі була тільки одна лікарня на 6 ліжок. Вона обслуговувала населення і сусідніх Кризької, Курячівської і Просянської волостей, всього близько 34 тис. чоловік з 18 сіл. В лікарні працювали лише три фельдшери і акушерка.
Не кращим було становище і з народною освітою. Тут діяли 3 трикласні ніколи. З 1250 селянських дітей шкільного віку навчалося лише 146 хлопчиків і дівчаток. Більшість залишалося поза школою. Прогресивну роль в поширенні освіти на селі відіграв земський вчитель М. Д. Негробов, який віддав 50 років свого життя розвиткові народної освіти в Марківці. За свої власні та зібрані ним у населення кошти Негробов розширив існуючу школу та відкрив другу, що сприяло навчанню дітей селян. Напередодні Жовтня тут було вже 6 початкових шкіл — три земські і три церковнопарафіальні. І все ж переважна більшість населення до 1917 року лишалася неписьменною. З кожних 100 жителів тільки 17 знали грамоту, а з 100 жінок — лише 2 мали початкову освіту.
Культурно-освітніх закладів у Марківці майже не було. Лише в 1912 році в селі було відкрито бібліотеку, яка налічувала 500 книг.
Класове гноблення, політичне безправ’я, тяжке економічне становище селян посилювало їх потяг до визвольного революційного руху. В 1912 році в Марківці виникла група революційно настроєних селян, яку організував І. М. Баранов. З’явилися в селі перші листівки, які розповсюджував І. Тарадін. Під час обшуку у нього було виявлено гектограф, чернетку прокламації, програму РСДРП і значну кількість політичної літератури.
Не поліпшилося життя трудящих Марківки і після Лютневої революції 1917 року. Народ не одержав ні землі, ні миру.
З піднесенням зустріли мешканці Марківки звістку про Велику Жовтневу соціалістичну революцію. В селі відбувся багатолюдний мітинг. У грудні 1917 року в Марківці обрано волосну Раду. Першим її головою став селянин-бідняк Т. Д. Лазуренко. До складу виконкому ввійшли Т. А. Андрієнко, К. Я. Бадай, Я. М. Білик, І. К. Гирман, П. А. Касич, І. І. Лисенко, Я. К. Сморода, І. П. Третяк, М. П. Шевченко. Рада передала поміщицькі землі селянам, надавала допомогу біднякам продовольством, реманентом, худобою, тяглом.
У січні 1918 року комуністи Марківки створили свій перший партійний осередок. Його секретарем одностайно був обраний І. М. Баранов. Партосередок став організатором і керівником трудящих у будівництві нового життя.
Та недовго довелося мирно будувати нове життя. В кінці травня 1918 року до Марківки вдерлися кайзерівські війська. У жовтні 1918 року їм вдалося схопити членів волвиконкому. Дізнавшись про те, що комуністи-підпільники і партизани, що діяли навколо, готуються визволити заарештованих, їх вивезли в степ і по-звірячому порубали. Після вигнання німецьких окупантів та їх прислужників жителі Марківки з революційними почестями поховали загиблих.
Тривожним був для марківчан і 1919 рік. Для захисту Радянської влади на Луганщині місцеві комуністи в 1919 році створили червоногвардійську роту в кількості 300 чоловік. Організаторами її були А. І. Єременко, С. Г. Ульченко, В. П. Конюхов, В. Н. Кротько, В. М. Корсун та інші. Командиром роти став В. П. Конюхов, комісаром — В. Н. Кротько. В квітні—травні 1919 року марківська рота пліч-о-пліч з луганськими робітниками билася проти білокозаків, захищаючи Луганськ.
Захопивши Марківку в червні 1919 року, білокозаки вчинили жорстоку розправу над комуністами і безпартійними активістами, яких їм вдалося схопити.
З грудня 1919 року, коли територія волості була визволена від денікінців, селяни під керівництвом партійного осередку, ревкому і комітету бідноти приступили до будівництва нового життя.
Процес соціалістичних перетворень на селі відбувався в обстановці жорстокої класової боротьби. Протягом 1919, 1920 і 1921 років Марківка не раз зазнавала нападів різних контрреволюційних банд Махна, Марусі, Каменюки, Колісника та інших. Для захисту від банд у Марківці в 1920 році організовано збройний загін в кількості 60 чоловік під командуванням Яценка. В одній з сутичок з бандитами командир загинув, його місце зайняв К. М. Семенченко. Тільки з 7 по 21 грудня 1921 року загону довелося 11 разів вступати в боротьбу з бандами. У роки громадянської війни загинуло багато комуністів і відданих справі революції безпартійних селян Марківки. В 1920 році під час одного з нальотів на село бандити зарубали 7 комуністів. Серед них був один з організаторів і секретар першого Марківського партійного осередку І. М. Баранов.
Бойовим помічником комуністів стала комсомольська організація, створена наприкінці 1919 року. Першими комсомольцями села були М. П. Сергієнко, И. С. Аверкін, 3. С. Аверкіна, Є. П. Дерев’янкіна та інші.
Під керівництвом партійного осередку населення приступило до здійснення ленінського кооперативного плану побудови соціалізму на селі. Почали з об’єднання бідняцьких господарств. Ще у 1921 році в Марківці виникла комуна ім. III Інтернаціоналу. Її першим головою став місцевий селянин-бідняк С. Г. Ульченко, колишній матрос з броненосця «Потьомкін», один з організаторів Марківської червоногвардійської роти. У тому ж 1921 році в Марківці виникає Товариство спільного обробітку землі ім. Петровського, першим головою якого селяни обрали П. П. Лигуса.
У 1923 році Марківка стає райцентром. В селі діяли дві сільради — Перша Марківська (голова В. М. Корсун) і Друга Марківська (голова Краснощокін). Першими головами комнезамів села стали учасники громадянської війни комуніст С. Т. Булименко і Р. М. Денисенко. Комнезами створили громадський фонд землі, який спільно орали, засівали, а зібраний врожай засипали в громадські комори.
Під керівництвом партійної організації силами комсомолу та інтелігенції в Марківці було добре налагоджено антирелігійну роботу. Про дійовість цієї роботи і зростання свідомості населення свідчить той факт, що саме на вимогу жителів у селі були закриті церкви.
Корінні зміни в житті села сталися в роки першої п’ятирічки. У грудні 1929 року почалася масова колективізація селянських господарств. Головою першого колгоспу «Комунар» селяни обрали свого односельчанина, учасника повстання на броненосці «Потьомкін», комуніста з 1917 року С. Г. Ульченка, а колгоспу ім. Будьонного — двадцятий’ятитисячника Ф. Полякова. До весни 1930 року виникли колгоспи «Перше Травня», «Червоний Перекоп», ім. Петровського, ім. Ворошилова, «П’ятирічка», ім. Енгельса.
Колективізація в Марківці відбувалася в обстановці гострої класової боротьби. Куркулі намагалися будь-що спинити процес соціалістичних перетворень на селі. Вони вбивали активістів, отруювали худобу, гноїли хліб, підпалювали колгоспні будівлі. Одного разу вночі куркулі жорстоко побили активіста П. М. Мишуру.
Восени 1930 року колективізація в Марківці була завершена. Селяни об’єдналися в дев’ять колективних господарств. У господарському та організаційному зміцненні колгоспів значну роль відіграла організована в 1931 році машинно-тракторна станція та політвідділ при ній.
У довоєнні п’ятирічки в селі став до ладу ряд промислових підприємств. У 1935 році почали працювати олійниця, промкомбінат, кілька побутових майстерень.
Важливим результатом соціалістичних перетворень у Марківці за роки Радянської влади були розвиток охорони здоров’я і народної освіти. Ще з 1923 року почала діяти лікарня на 15 ліжок. Згодом її було розширено до 25 ліжок. Головним лікарем тут працював хірург М. А. Халимський, нині професор Хабаровського медичного інституту.
Значних успіхів було досягнуто і в галузі освіти. У 1926 і 1935 роках стали до ладу семирічні школи. Напередодні війни в Марківці діяли середня, дві семирічні і чотири початкові школи.
Постійними супутниками трудівників села стали книга і газета. При клубах і школах діяли бібліотеки. Відкрито районну бібліотеку. Жителі Марківки передплачували багато центральних, республіканських та місцевих газет і серед них газету «Більшовицький штурм» (з 1937 року — «Прапор комунізму»). При політвідділі Марківської MTС видавалася багатотиражка «За ленінський колгосп».
Широкого розмаху набула в Марківці культурно-масова і спортивна робота. Ще з 1922 року тут існувало два клуби, а в 30-х роках став до ладу Будинок культури у новозбудованому приміщенні, почав діяти радіовузол, було встановлено телефонний зв’язок з усіма колгоспами. З липня 1935 року населення регулярно дивилося звукові кінофільми.
Молодь села, готуючись до служби в Робітничо-Селянській Червоній Армії, особливо захоплювалась кінним спортом і досягла в цьому великої майстерності. На обласних змаганнях у Луганську у вересні 1938 року вершники з Марківки завоювали головні призи.
Під час святкування 20-х роковин Великої Жовтневої соціалістичної революції трудівники Марківки встановили в центрі села пам’ятник В. І. Леніну.
Мирна творча праця жителів Марківки була перервана віроломним нападом гітлерівської Німеччини на нашу країну.
Населення в перші місяці війни взяло найдіяльнішу участь у будівництві оборонних споруд. Постійно 2—3 тис. чоловік перебували на будівництві протитанкових ровів, дзотів, окопів тощо. На початку липня 1941 року в Марківці був створений з місцевих жителів винищувальний батальйон у складі 150 чоловік. Командиром його став начальник відділу міліції Кондратець. Батальйон ніс патрульну службу в селі, охороняв склади, мости, дороги, MTС, нафтобазу та інші об’єкти.
11 липня 1942 року Марківку окупували фашисти. З перших же днів свого перебування тут вони почали насаджувати «новий порядок».
Боротьбу населення проти фашистських окупантів очолили комуністи. На чолі підпілля стали старі комуністи С. Г. Ульченко і G. Т. Булименко, які до війни працювали головами 1-ї і 2-ї сільських Рад. Форми і методи боротьби проти гітлерівців були найрізноманітнішими. Підпільники знищували поліцаїв, організовували саботаж, розповсюджували серед населення антифашистські листівки тощо.
Комсомольці й молодь села, керовані молодим інженером В. П. Діденком, виводили з ладу німецьку техніку. Напередодні Дня Радянської Конституції, в ніч на 5 грудня 1942 року, молоді патріоти П. Конюхов і В. Власенко скинули з постамента в центрі села фашистську свастику, а замість неї прикріпили великий червоний прапор. Комсомолець І. Бородай разом з групою своїх товаришів приймали зведення Радінформбюро і в листівках повідомляли жителів про бойові дії Червоної Армії. Пізніше, в січні 1943 року, І. Бородай виконував обов’язки зв’язківця між частинами Червоної Армії і місцевою підпільною групою в дні визволення Марківки від гітлерівців. Юний патріот загинув під час бою за рідне село. Смертю героїв загинули і комуністи — керівники Марківського підпілля G. Т. Булименко, С. Г. Ульченко.
13 січня 1943 року Марківка була визволена від німецько-фашистських окупантів. За півроку гітлерівці пограбували колгоспи, спалили багато будинків, 350 чоловік відправили на каторжні роботи до Німеччини. Загальна сума збитків, заподіяних селу окупантами, становила 15 768 тис. карбованців.
Чудові приклади мужності і високої військової доблесті показали бійці-марківчани на фронтах Великої Вітчизняної війни. Від Волзької твердині до Східної Пруссії пройшов важкими солдатськими шляхами шофер колгоспу «Радянська Україна» К. Ю. Ткаченко. За мужність і доблесть, проявлені в боях, він нагороджений орденом Червоної Зірки, орденом «Слави» і бойовими медалями. Чимало героїчних подвигів здійснив інструктор Марківського сільського споживчого товариства І. Ф. Гетьманський. Він брав участь у боях під Валуйками, Чугуєвом, Харковом, Кіровоградом, на Дніпрі, під Корсунь-Шевченківським, на Дунаї, в Угорщині і Австрії.
Після визволення від фашистської навали трудящі взялися за відбудову зруйнованого господарства. Разом з тим жителі Марківки подавали матеріальну допомогу і фронтові. При місцевому відділенні Держбанку вони відкрили спеціальний рахунок — «Фонд оборони країни». До 26 лютого 1944 року на цей рахунок від населення надійшло близько 700 тис. крб. Крім того, трудящі села вносили гроші на побудову танкової колони «Молода гвардія» та на придбання іншої зброї для воїнів 2-го Прибалтійського фронту, яким командував уродженець Марківки Герой Радянського Союзу генерал армії (нині Маршал Радянського Союзу) А. І. Єременко.
В умовах, що склалися внаслідок війни й окупації, першорядного значення набирало якнайшвидше відновлення машинно-тракторного парку МТС.
У цей тяжкий період велику допомогу колгоспам Марківки подала держава. Із Воронезької та інших областей сюди доставлялися машини, насіння, худоба. Уже в 1944 році в колгоспах були повністю відновлені довоєнні посівні площі.
Особлива увага приділялася відновленню та розвитку громадського тваринництва.
Разом з відбудовою сільського господарства жителі Марківки піднімали з руїн школи, клуби, бібліотеки.
Велике значення у зміцненні колгоспів і піднесенні сільськогосподарського виробництва відіграли вересневий Пленум ЦК КПРС (1953 року), а також наступні рішення партії і уряду з питань сільського господарства. Відбулося укрупнення 9 сільгоспартілей в 3 великі багатогалузеві господарства — колгоспи ім. Леніна, ім. Котовського і «Радянська Україна». В 1957 році марківські хлібороби збирали вже по 25 цнт зерна в середньому з кожного гектара посівів, зросла і продуктивність тваринництва.
Партія і уряд високо оцінили працю колгоспників. У 1958 році 78 трудівників полів і ферм Марківки були нагороджені орденами й медалями. Серед них орденом Леніна нагороджені комбайнер М. К. Руденко та овочівник М. О. Кризький за одержання по 180—200 цнт цибулі з га. Вівчарниця М. Т. Коротун, що настригла у 1957 році по 4,9 кг вовни з кожної вівці і одержала по 212 ягнят у середньому від 100 вівцематок, була удостоєна звання Героя Соціалістичної Праці.
Успіхи трудівників Марківки не були випадковими. За ініціативою райкому партії та партійної організації колгоспу ім. Леніна на базі молочнотоварної ферми, де працювала передова доярка району Г. Я. Шило, у 1957 році була створена районна школа передового досвіду. І це дало свої результати. За семирічку виробництво молока зросло майже у 2 рази. Разом з тим партійні організації і правління артілей здійснювали впровадження комплексної механізації на молочнотоварних фермах. Це дало можливість піднести продуктивність праці тваринників. Якщо на початку семирічки кожна доярка колгоспу ім. Леніна обслуговувала в середньому по 14—15 корів, то в 1967 році — по 24—25 корів. Збільшилась і продуктивність громадського тваринництва. Наприклад, трудівники молочнотоварної ферми, яку очолював комуніст А. Р. Кротько, в 1964 році надоювали по 1780 кг молока в середньому від кожної корови, а в 1965 році — 2227 кг. За роки семирічки в колгоспі у півтора раза зросло поголів’я великої рогатої худоби, майже вдвоє зросло поголів’я свиней.
За цей час в колгоспах Марківки у півтора-два рази зросло виробництво найважливіших сільськогосподарських продуктів. Разом з цим у три рази зросли доходи колгоспів і у два рази заробітки членів артілі.
Економічному зміцненню колгоспів сприяла спеціалізація господарств у цілому і окремих бригад. Саме спеціалізація відкрила перед колгоспом ім. Котовського
шлях до успіху. В 1965 році, наприклад, це господарство повинно було за планом виробити 490 цнт свинини, а колгоспники виробили 938 цнт. При цьому продано державі 848 цнт свинини замість запланованих 397 центнерів.
Такі ж зміни сталися і в інших сільгоспартілях Марківки.
Партія і Уряд високо оцінили самовіддану працю сільських трудівників Марківки. Краща доярка колгоспу ім. Котовського К. G. Коротун, яка надоїла в 1965 році більше всіх молока в районі — по 2954 кг в середньому від кожної з закріплених за нею корів — нагороджена орденом Леніна. Всього урядовими нагородами в 1966 році відзначена праця 11 тваринників і 5 трудівників полів. Орден Трудового Червоного Прапора одержала знатна доярка колгоспу ім. Леніна Г. Я. Шило, орден Леніна — трактористка колгоспу «Радянська Україна» П. Ф. Іваненко, а трактористці колгоспу ім. Котовського М. П. Рєзник присвоєно високе звання Героя Соціалістичної Праці.
Значну допомогу колгоспам у їх боротьбі за піднесення сільськогосподарського виробництва подають шефи. Робітники Луганського шахтомонтажного управління допомагали колгоспу «Радянська Україна» у будівництві високовольтних ліній, Луганський меблевий комбінат і енергозавод подали допомогу трудівникам колгоспів ім. Леніна та ім. Котовського в механізації тваринницьких ферм, у будівництві житлових будинків і культурно-побутових об’єктів.
У Марківці є ряд промислових підприємств. Тут працюють молокозавод, харчокомбінат, комбінат побутового обслуговування, автомобільний парк, відділення «Сільгосптехніки». Всі ці підприємства систематично перевиконують свої виробничі завдання.
З 1956 року в Марківці існує міжколгоспна будівельна організація, що стала головною силою у розгортанні господарського і культурно-побутового будівництва на селі. При спорудженні виробничих і житлових приміщень будівельники широко застосовують збірні залізобетонні вироби, на будівельних майданчиках використовуються різноманітні машини і механізми. За 10 років міжколгоспбудом споруджено в районі лише тваринницьких приміщень понад 130, крім того, зведено десятки житлових приміщень, лікарню, клуб, школи, інкубаторну станцію та інше.
З кожним роком Марківка стає все впорядкованішою. За роки семирічки тут з’явилося багато нових вулиць з будинками, критими залізом або шифером. Розширилося комунальне будівництво. Жителі Марківки одержали близько 80 квартир у нових будинках. В селищі прокладено 2700 кв. метрів тротуарів, близько 3 км водопроводу. До Великої Жовтневої соціалістичної революції в Марківці не було жодного кілометра доріг з твердим покриттям. На кінець семирічки таких доріг тут було 72 км, якими Марківка зв’язана з Новопсковом і Біловодськом.
Лише за 1964—1967 рр. тут висаджено близько 56 тис. фруктових і декоративних дерев, понад 37 тис. кущів, закладено Комсомольську алею і чотири сквери. Споруджено великий парк в старому зеленому гаю над річкою Деркул, а в ньому — літній кінотеатр.
Велике піклування про розширення і впорядкування селища виявляє Марківська селищна Рада депутатів трудящих. Вона є організатором багатьох добрих справ по благоустрою. З її ініціативи, наприклад, на річці Деркул в 1965 році збудовано чудовий став з пляжем, що є тепер улюбленим місцем відпочинку жителів Марківки у літній час. Більшу частину робіт виконали самі трудящі в неробочий час.
З кожним роком підвищується рівень життя трудящих Марківки, зростає їхній добробут. За роки семирічки товарооборот магазинів зріс з 4,3 млн. крб. до 6,4 млн. крб.
За післявоєнний період, особливо в роки семирічки, значно поліпшено медичне обслуговування населення. Марківську лікарню переобладнано і розширено. У 1967 році в ній працювало 14 кваліфікованих лікарів і понад 50 працівників середнього медичного персоналу. Тут є хірургічне, терапевтичне, акушерсько-гінекологічне, інфекційне і туберкульозне відділення, клінічна і бактеріологічна лабораторії. Лікарня має найновіше медичне обладнання. Поліклініка має 10 добре обладнаних кабінетів. При лікарні в 1962 році відкрито водолікарню. За семирічку асигнування на охорону здоров’я зросли в два рази.
Значне місце в роботі медичних установ селища займають санітарно-профілактичні заходи серед населення.
За післявоєнні роки незмірно зріс культурний рівень трудящих Марківки. В селищі є три початкові, дві восьмирічні і одна середня школи. В них навчається близько 1000 дітей. Середня школа має інтернат на 30 місць. Працює вечірня школа робітничої і сільської молоді, а також заочна школа. Молодь навчають і виховують 70 учителів, знавців своєї справи, більшість з яких має вищу освіту.
У Марківці кожний четвертий житель вчиться. За післявоєнні роки 1005 жителів селища здобули середню і близько 100 — вищу освіту. Тільки за роки семирічки середню школу закінчили 462 чоловіки.
Нині всі галузі народного господарства Марківки забезпечені висококваліфікованими кадрами. У 1967 році в селищі працювало 104 спеціалісти з вищою і 289 з середньою освітою.
Прекрасні умови створені для відпочинку дітей та їх розвитку.
Широко відкриті двері Будинку піонерів. Працює в Марківці і музична школа. Грі на баяні, акордеоні, фортепіано навчається понад 50 обдарованих дівчаток і хлопчиків. Завжди людно і в дитячій бібліотеці, яка налічує понад 22 тис. примірників книг.
У літні місяці діти мають змогу добре відпочити в місцевому піонерському таборі. Добре піклуються в Марківці і про малюків. Для них споруджено нове приміщення дитячого комбінату — дитячого садка і ясел.
Одним з найулюбленіших місць відпочинку трудящих Марківки є Будинок культури. Тут працюють різні гуртки художньої самодіяльності, які об’єднують близько 150 єнтузіастів самодіяльного мистецтва. Тільки в 1966 році вони дали 58 концертів у селищі, які відвідали понад 14,5 тис. чоловік, та в навколишніх селах, які відвідали понад 7,5 тис. чоловік. В Марківському Будинку культури систематично виступають професіональні артисти багатьох міст України: Луганська, Полтави. Вінниці та інших. Популярністю у марківчан користуються ентузіасти і ветерани самодіяльного мистецтва — зварник автоколони Л. М. Власенко, рахівник Будинку культури В. Г. Проненко, інспектор райфінвідділу В. А. Первак та багато інших.
Справжнім вогнищем культури в Марківці є бібліотека для дорослих, в якій зібрано близько 30 тис. книжок. Ними користується понад 2200 читачів. Працівники бібліотеки організували в бригадах і на фермах колгоспів, на підприємствах пересувні бібліотечки.
Велике місце в житті трудящих Марківки посідають фізкультура і спорт. В селищі 9 спортивних колективів, які мають у своєму розпорядженні 2 комплексні спортивні майданчики, чотири баскетбольні, городковий майданчик і майданчик для гри в ручний м’яч. Серед спортсменів Марківки понад 260 розрядників.
Трудівники Марківки рік у рік помножують багатства своїх колгоспів та підприємств, підвищують добробут і культуру. Жителі селища свято шанують пам’ять про тих, хто віддав своє життя, встановлюючи владу Рад, і відстояв її в лихі часи фашистської навали. В парку на Радянській площі височить братська могила героїв громадянської війни, в чотирьох братських могилах в центрі селища поховано славних воїнів, що загинули на фронтах Великої Вітчизняної війни та замордовані фашистами. Біля братських могил проводяться урочисті лінійки, прийом у піонери і комсомол. Піонери шкіл знайшли рідних багатьох похованих тут воїнів.
Змістовне життя трудівників Марківки. Та ще повнішим воно має бути. За п’ятирічним планом передбачено дальший розвиток господарства, забудова і впорядкування селища з тим, щоб воно повністю задовольняло побутові і культурні потреби його жителів.
В. К. БАКАЛОВ, Є. А. ГЛУЩЕНКО, В. К. МЕЖЕНСЬКИЙ, Р. О. ПУЛЬНА