Булавинівка, Новопсковський район, Луганська область
Булавинівка — село Пісківської сільради Новопсковського району, розташоване на лівому березі Айдару за 20 км від районного центру. Населення — 830 чол. Через Булавинівку проходить шосейна дорога, що сполучає Новопсков з Луганськом.
Булавинівка (первісна назва — Іванівська Лука) виникла наприкінці першої половини XVII століття, коли відповідно до указу російського царя Михайла Федоровича на правому березі річки Айдару в 1637 році було засновано сторожове укріплення Осиновий Острог. Першими поселенцями Іванівської Луки, назва якої пов’язана з іменем її засновника, були українські і російські селяни-втікачі. Перебуваючи під захистом сторожових постів від нападів турків і татар, вони займалися хліборобством, ловили рибу в річках та озерах, полювали.
Задовольняючи настирливі вимоги поміщиків повернути збіглих кріпаків, царизм у 1707 році відрядив для їх розшуку на береги Айдару каральну експедицію під командуванням князя Юрія Долгорукого. Карателі виловлювали втікачів, жорстоко знущалися з них і козаків, що їх переховували. Захищаючись від царських військ, населення на чолі з своїм ватажком К. Булавіним виступило проти карателів. Активну участь у повстанні взяли жителі Іванівської Луки, куди після розгрому загону карателів у Шульгин-містечку Булавін перемістив свій табір. Неподалік від села було збудовано лінію укріплень, що тяглася від річки Айдару до села Проїжджого. На листопад 1707 року кількість повстанців досягла 20 тис. чол. Частина з них переправилась на правий берег Айдару і розмістилась неподалік від Іванівської Луки — у великому і малому Іванівських лісах.
Для придушення повстання з Дону наближалося військо під командуванням Лук’яна Максимова. Грудневого ранку 1707 року передовий загін козаків у складі 300 вершників, що був направлений царськими катами проти повстанців, спробував переправитися через Айдар неподалік від Іванівської Луки. Повстанці зустріли карателів вогнем з рушниць і пищалів. Козаків охопила паніка, коні збились посеред річки, лід не витримав і провалився. Відтоді місце біля старого русла Айдару стали називати Проваллям. Жорстока битва повстанців з карателями відбулася й північніше Іванівської Луки. З того часу це місце народ назвав Січиною.
Жорстоко розправляючись з повстанцями, царські війська спалили та зруйнували майже всі містечка й села дощенту. Знищено було й Іванівську Луку. Понад 20 років територія понад Айдаром лишалася безлюдною, тому що царизм боявся нового повстання. Лише в 1717 році було дозволено заселяти ці землі. В 1719 році вони були включені до складу Острогозького слобідського козацького полку. Однак велике переселення українських козаків на Айдар відбулося тільки влітку 1732 року з сіл Урива, Гвоздівки, Єндовища і Перлівки. Поступово відроджувалися поселення на старих згарищах. Виникло нове село і на місці Іванівської Луки. В пам’ять про народне повстання воно було назване Булавинівкою, хоч офіційно в документах ця назва вперше зустрічається за 1782 рік.
Після виходу царського указу 1765 року, за яким слобідські козацькі полки перетворювалися на регулярні гусарські та уланські, рядові козаки Булавинівки були позбавлені всіх привілеїв і насильно переведені в розряд т. зв. військових обивателів, зобов’язаних проходити 25-річну військову службу. їх було приписано до Острогозького гусарського полку. Козацька старшина, одержавши право виходити у відставку, осідала на своїх землях і займалася сільським господарством.
У 1829 році Булавинівку було перетворено на військове поселення, де розмістився другий ескадрон Псковського кірасирського полку, штаб якого перебував у Закам’янці. В 1830 році в Булавинівці налічувалося 179 будинків військових поселенців, в яких проживали 54 господарі, 65 помічників, 547 військових поселян різного звання і 613 жінок.
Життя військових поселенців було нелегке. Багато часу відбирали в них військова муштра і сільськогосподарські роботи. Крім цього, поселенців часто підстерігали епідемії. Так, у 1848 році в Булавинівці померло від холери 138 чол., в 1849 році від цинги—233 чоловіка.
В результаті реформи 1861 року мешканці Булавинівки, які після ліквідації військових поселень були на становищі державних селян, одержали 7329 десятин землі (в середньому на ревізьку душу припадало 5,4 десятини)3. Однак третина селянських господарств не мала змоги обробляти свої наділи. Незалежно від цього селяни були обкладені великими податками. Так, за даними 1879 року, вони повинні були сплатити протягом року 1989 крб. подушного, 381 крб. лісного, 600 крб. земського, 307 крб. волосного та 147 крб. сільського податків. У середньому на ревізьку душу припадало по 9 крб. 59 коп. Більшість селян сплатити такої суми не мала змоги, внаслідок чого річна заборгованість на ревізьку душу становила 4 крб. 24 коп.. Все це приводило до розорення багатьох селянських господарств. Щоб не вмерти з голоду, розорені селяни віддавали свої наділи в оренду місцевим багатіям, а самі йшли працювати на шахти Лисичанська, Алчевська. Так, у 1872 році мешканцям села було видано 47 тримісячних паспортів, в 1877 році — 41, в 1882 році — 31, в 1887 році — 35 і в 1892 — 515.
Розшарування селянства поповнювало ряди сільських пролетарів, які ставали на шлях боротьби проти царизму. В роки першої російської революції агітаційну роботу на селі вів учитель місцевої земської школи П. М. Шинкарьов. У його квартирі часто збиралися бідняки. На цих зборах бував і колишній матрос Чорноморського флоту односельчанин В. І. Лисенко, який брав участь у повстанні чорноморських моряків у 1905 році. Повернувшись у село, він розповідав своїм землякам про революційний рух у царських військах. Шинкарьов і Лисенко читали селянам більшовицькі листівки, регулярно підтримували зв’язок з Старобільською групою РСДРП. Однак царській охранці вдалося розкрити і розгромити Старобільську групу. Заарештовано було і булавинівського вчителя Шинкарьова.
У роки столипінської реформи соціальні відносини на селі дедалі загострюються. Виступаючи проти наділення куркулям кращих земель, бідняки в травні 1913 року познищували межові знаки на відрубних ділянках.
Незважаючи на тяжкі умови життя, селяни тяглися до книг, до грамоти, прагнули дати своїм дітям хоча б початкову освіту. Але школи не було, і частину дітей за своею ініціативою навчав читати і писати селянин Я. Т. Олійник. Узимку в його хаті збиралися на урок 10—12 учнів. З 1900 року навчав дітей інший місцевий селянин — К. К. Бахмет. Тільки в 1904 році в Булавинівці було відкрито земське однокласне училище, до якого із Старобільська надіслали вчителя П. М. Шинкарьова. Ще до арешту він домігся від земства побудови для училища нового приміщення.
Через рік у селі було відкрито і двокласну церковнопарафіяльну школу. В 1912 році в земському училищі навчалось 49 учнів, в церковнопарафіяльній школі — 42 учні, в той час як понад 180 дітей шкільного віку були поза школою.
До 1917 року в селі людей лікували знахарі. Тільки за найтяжчих випадків селяни зверталися по допомогу до Пісківського фельдшерського пункту або до Новопсковської лікарської дільниці, що обслуговувала 41 тис. чоловік.
Після перемоги Великої Жовтневої соціалістичної революції на початку січня 1918 року в селі було встановлено Радянську владу. Головою ревкому став місцевий селянин М. Я. Роменський. Комісії ревкому — земельна, культурно-освітня, транспортна — розгорнули активну діяльність. Земельна комісія почала наділяти землею бідняків, допомагала сім’ям тих селян, що загинули на фронтах першої світової війни, продуктами, теплим одягом, паливом. Культурно-освітня комісія приступила до організації навчання всіх дітей шкільного віку. Транспортна комісія стежила за впорядкуванням шляхів та забезпечувала радянські органи транспортом.
У березні 1918 року селяни-бідняки організували одну з перших на Старобільщині і першу в Пісківській волості сільськогосподарську комуну «Новий світ». Ініціаторами її створення і керівниками були брати Василь та Яків Толстухови. Комуна об’єднувала 12 господарств. Комунари розгорнули дружну підготовку до весняної сівби, але провести її, як було задумано, не змогли. У квітні 1918 року село окупували австро-німецькі війська. Однак майно і худобу комунари встигли евакуювати до Саратовської губернії.
З приходом окупантів ревком пішов у підпілля і провадив роз’яснювальну роботу серед населення, закликаючи його до боротьби з ворогом. Селяни всіма засобами ухилялися від виконання різних повинностей. Вони ховали від окупантів зерно, а худобу заганяли в ліси, псували награбовані ворогом продукти та інше.
Після вигнання окупантів у листопаді 1918 року на Булавинівку не раз налітали білокозачі банди, а в червні 1919 року її захопили денікінці. Білогвардійці відновили на селі дореволюційні порядки. Але їхнє хазяйнування тривало недовго. У грудні село визволили частини Першої Кінної армії.
Після визволення відновив роботу ревком. Він проводив мобілізацію молоді до Червоної Армії, налагодив подання допомоги підводами та фуражем червоним частинам, що проходили через село. Знову було відновлено роботу земельної комісії, а навесні 1920 року розподілено землю між селянами за кількістю членів сім’ї. Культурно-освітня комісія восени 1920 року відкрила в селі початкову школу, в якій працювало уже 4 народні вчителі.
У березні—квітні 1920 року всюди на Старобільщині відбуваються вибори Рад. Улітку було створено комітети незаможних селян. Головою комнезаму в Булавинівці селяни обрали І. А. Хворостяна.
Діяльність комнезаму проходила в умовах жорстокої класової боротьби. Протягом 1920—1921 рр. в районі Закотного, Пісків і Новопскова діяли банди Солодова, Волохова, Варави, які виступили проти Радянської влади. Тільки в банді Варави налічувалося 440 вершників, 300 піших і 6 кулеметів. Вчиняючи напади на Булавинівку, вони ускладнювали роботу органів Радянської влади, вбивали активістів1. При підтримці трудового населення банди були розгромлені.
Міцніла Радянська влада, і впроваджувалися в життя соціалістичні перетворення в Булавинівці. Так, у 1921 році за ініціативою селянина X. Г. Замоти в селі було організовано споживчу кооперацію. В її магазині продавали за твердими цінами сіль, сірники, гас та інші потрібні селянам товари.
В 1922 році невтомні брати Толстухови організували перше товариство сумісного обробітку землі — ТСОЗ ім. Карла Маркса. Спочатку в ньому об’єдналися 7 селянських господарств, що мали 60 десятин землі. Головою ТСОЗу було обрано В. І. Толстухова. За допомогою держави члени товариства придбали сільськогосподарські машини та різний інвентар, у т. ч. трактор «Фордзон», збудували приміщення для худоби і олійницю. Першими трактористами стали Я. І. Толстухов, згодом один з найкращих механізаторів села, та Д. Я. Ніколаєвський, що загинув у роки Великої Вітчизняної війни.
Створений в 1925 році в селі партійний осередок, який очолив місцевий селянин П. Г. Шевченко, приділяв велику увагу пропаганді досвіду цього колективного господарства. Багато сил віддавали роз’яснювальній роботі серед селянства члени осередку П. Є. Крот, І. А. Мащенко, брати Толстухови та І. А. Хворостян.
У 1927 році в селі було засновано комсомольський осередок, першим секретарем якого став Г. Д. Мацнєв. Комсомольці брали активну участь у здійсненні соціалістичних перетворень на селі. Вони проводили агітаційну та атеїстичну роботу серед селян, створювали гуртки художньої самодіяльності.
У 1926 році організується другий ТСОЗ ім. Петровського, в якому об’єдналося 8 господарств з земельною площею 80 десятин. Навесні 1927 року засновуються товариства «Хлібна фабрика», що об’єднувало 32 господарства з 200 десятинами землі, і «Перемога», до якого увійшло 20 господарств з 130 десятинами землі.
На пропозицію секретаря партійного осередку П. Г. Шевченка 15 грудня 1929 року всі чотири товариства сумісного обробітку землі об’єдналися в колгосп. Головою артілі колгоспники обрали Є. Ю. Бондаря.
Велику увагу Булавинівська сільська Рада та партійний осередок приділяли в 20-і роки культурно-виховній роботі. В 1924 році в селі було відкрито хату-читальню, яка потім була реорганізована в сільський клуб. При клубі стали працювати гуртки художньої самодіяльності. Здібного співака Ф. Д. Мацнєва за рішенням сільських зборів послали до Старобільська на курси організаторів художньої самодіяльності. Повернувшись до рідного села, Федір Данилович організував хоровий і драматичний гуртки, в яких розучувалися революційні та народні пісні, ставилися спектаклі за п’єсами українських класиків.
У 20-х рр. в селі працювали 2 початкові школи. Крім навчання дітей, вчителі багато докладали зусиль для ліквідації неписьменності. Так, з ініціативи вчительки Є. П. Дубовик, яку підтримали активісти села Ф. Д. Мацнєв, Я. І. Присиченко, В. Н. Зінченко, В. Я. Толстухов, Є. С. Закутько, було створено 5 культармійських ланок, які навчали грамоті 150 селян, починаючи від підлітків до стариків.
Культармійці займалися також атеїстичною пропагандою. Вони роз’яснювали віруючим реакційність церковних догм, вечорами читали книги і газети. Внаслідок цього в 1929 році церква в Булавинівці перестала діяти.
У 30-х роках продовжувало зміцнюватися колективне господарство. На колгоспні поля надходила нова техніка, запроваджувалися досягнення агрономічної науки. Це допомогло рільникам одержувати високі врожаї, особливо озимої пшениці та соняшнику.
У 1934 році великих успіхів досягли працівники молочнотоварної ферми. Від кожної фуражної корови було одержано в середньому 3200 літрів молока. Завідуючий молочнотоварною фермою К. І. Крот був учасником зльоту колгоспників-ударників, який відбувся в 1935 році в Донецьку. Збільшувалося поголів’я худоби та її продуктивність. Так, доярки М. С. Гончарова, Г. 3. Гудименко та О. О. Чугуївська надоювали понад 3 тис. літрів молока від кожної корови і були в числі найкращих доярок у районі.
У 1939 році колгосп став мільйонером. Колгоспники, починаючи з 1935 року, стали одержувати на трудодень по 3 кг зерна і 2 крб. грішми.
У 1940 році за одержання високих урожаїв озимої пшениці колгосп був учасником Всесоюзної сільськогосподарської виставки. В Москву були запрошені ланкові Н. С. Бондар, К. І. Гладилка, які виростили на своїх ділянках по 28 цнт насіння соняшнику і по 34 цнт озимої пшениці. Наступного року учасницею виставки була Н. С. Хворостян, ланка якої зібрала з гектара по 27 цнт насіння соняшнику.
Сталися великі зміни і в культурному житті села. В 1931 році замість 2 початкових уже працювала семирічна школа. Немало її випускників почали навчатися в технікумах і на курсах.
З року в рік поліпшувалися умови для роботи культурно-освітніх закладів. З 1935 року сільський клуб було переведено в нове приміщення, а в приміщенні колишньої хати-читальні з 1938 року стала працювати сільська бібліотека.
В селі було відкрито фельдшерсько-акушерський пункт.
У зв’язку з віроломним нападом фашистської Німеччини багато трудівників села вже в перші дні пішли захищати свою Батьківщину. Часто з однієї сім’ї на фронт проводжали по кілька чоловік. Так, бригадир овочівників п’ятдесятирічний Іларіон Парфенович Бабич прибув на передову разом з своїм сином Іваном. Слідом за ним добровільно вступили до лав Червоної Армії 18-річна дочка Євдокія і невістка Марія. Євдокія була зв’язківцем, а Марія працювала в медсанбаті.
У колгоспі самовіддано працювали підлітки, старики. Доводилось долати багато труднощів, кожен працював стільки, скільки вистачало сил.
Але лінія фронту наближалась. 11 липня 1942 року Булавинівку окупували фашисти. Гітлерівські солдати, що розмістилися в хатах, забирали корів, свиней, домашню птицю. В холодну зимову пору вони виганяли з хат жінок, дітей, старих. Час від часу гітлерівці влаштовували облави, потім пійманих вивозили на каторгу до Німеччини. Всього вони насильно вивезли з села 44 чол. Тих, що залишилися, кожного дня виганяли на роботу.
В умовах жорстокого окупаційного режиму жителі села чинили опір загарбникам. Вони свідомо затягували молотьбу та інші роботи, на які їх приганяли під конвоєм поліцаї. Одного разу під час молотьби хтось з селян кинув вила в барабан молотарки і вона зупинилась. Поліцаї вчинили суворий допит, але всі 80 чоловік, що працювали того дня на току, мовчали. Тоді поліцаї наказали їм стати в шеренгу і по черзі почали бити палицями.
23 січня 1943 року Булавинівку було визволено від ворога. Відступаючи, фашисти зруйнували 26 хат, господарські і культурно-побутові приміщення. Тільки колгоспному господарству окупанти завдали шкоди на 4,2 млн. крб., семирічній школі — на 260 тис. крб., медичному пунктові — на 32 тис. карбованців.
Тяжкою для трудівників села була весна 1943 року. Не вистачало тракторів, майже не було і живої тяглової сили. Проте колгоспники разом з головою артілі Ф. М. Романченком та агрономом В. П. Анищенко організовано провели сівбу. Крім цього, напередодні всенародного свята трудящих — Першого травня — зібрали та відправили в подарунок радянським воїнам 2335 літрів молока, 3195 штук яєць, мед, м’ясо. В підшефний госпіталь було відвезено м’ясо, картоплю, овочі та 30 індивідуальних посилок.
У 1943 році в селі почали працювати школа, медпункт, відкривається магазин.
Після закінчення Великої Вітчизняної війни в село почали повертатися демобілізовані воїни. Серед них і колишній помічник комбайнера Я. С. Овчаренко, що відзначився на фронті як відважний розвідник. У 1942 році він брав участь у відомій Керченській операції. Переправившись через Керченську протоку з групою розвідників, Овчаренко з ворожого тилу корегував вогонь батарей, які прикривали висадку радянського десанту. За успішне проведення операції його було нагороджено орденом Вітчизняної війни II ступеня. З орденом Червоної Зірки та п’ятьма медалями повернувся в рідне село й тракторист Ф. П. Токар.
Славний бойовий шлях пройшла за час війни й родина Іларіона Парфеновича Бабича. Батько та син, обидва сапери, брали участь у боях під Сталінградом. Потім син Іван брав участь у форсуванні Дніпра, визволяв Варшаву, дійшов до Берліна. Його бойові заслуги відзначені двома орденами «Червоної Зірки» та медалями «За оборону Сталінграда», «За визволення Варшави», «За взяття Берліна». З нагородами повернулися додому і сам Іларіон Парфенович та його дочка Євдокія. Невістка Марія загинула в листопаді 1943 року під час варварського бомбардування радянського госпіталю фашистами.
Багато зусиль доклали колгоспники для відбудови громадського господарства в повоєнні роки. Вже в 1947 році в колгоспі було засіяно всю довоєнну площу. Збільшувалися врожаї. Рільнича бригада, якою керував С. А. Мацнєв, зібрала в середньому по 25 цнт зернових з га, ланка Д. А. Крот виростила на гектарі по 21 цнт насіння соняшнику.
Відновлювалися тваринницькі ферми, збільшувалася їх продуктивність. Так, середньорічний надій молока на одну фуражну корову досягав 3000 літрів.
У 1950 році в господарстві було закладено фруктовий сад.
Разом із зростанням доходів колгоспу збільшувалися його асигнування на капітальне будівництво. У 1955 році в селі було збудовано колгоспну електростанцію, що дало змогу механізувати найбільш трудомісткі процеси на фермах і токах. Влітку електроенергія приводила в дію поливні механізми на овочевих плантаціях.
Розвиваючи трудові традиції ударників перших п’ятирічок, успішно працювали в 50-х роках тваринники. Середні надої, одержані кращими доярками від закріплених за ними груп корів, перевищили 3000 кг. Так, у 1956 році учасником Всесоюзної сільськогосподарської виставки стала доярка М. Т. Кошуба, що надоїла 3300 кг молока від кожної фуражної корови. В 1958 році її було нагороджено орденом Трудового Червоного Прапора.
Великі зміни сталися в господарстві колгоспу після 1958 року. Колгоспники впроваджували передову культуру землеробства, застосували нову техніку. Середня врожайність зернових зросла з 16 цнт у 1958 році до 22 цнт у 1964 році.
10 лютого 1965 року на загальних зборах колгоспників було прийнято постанову надати колгоспові ім’я «Булавинівський» на честь народного героя Кіндрата Булавіна.
Матеріально-технічна база колгоспу стала досить міцною. Тут налічується 17 тракторів, 8 комбайнів, 10 автомашин та багато інших сільськогосподарських машин. Внаслідок цього весь час підвищується якість обробітку землі, якої закріплено за артіллю 4,5 тис. га, в т. ч. 3,4 тис. га орної.
У 1966 році валовий збір зерна в колгоспі досяг 24 тис. цнт. Доходи колгоспу зросли з 282 тис. крб. у 1962 році до 593 тис. крб. у 1966 році. Збільшення доходів дало можливість спорудити ряд капітальних приміщень, зокрема тваринницьких ферм. У зв’язку з цим стало зростати і поголів’я худоби. Якщо в 1962 році налічувалося 1024 голови великої рогатої худоби, в т. ч. 385 корів, і понад 700 свиней, то в 1966 році було 1256 голів великої рогатої худоби, в т. ч. 428 корів і більше 1100 свиней.
Зросла оплата праці. Вартість людино-дня становила в 1966 році 3,48 крб.
Велику роботу в справі зміцнення економіки колгоспу здійснює партійна організація, в якій налічується 39 комуністів. 19 членів партії працюють безпосередньо у матеріальній сфері виробництва: трактористами, комбайнерами, на тваринницьких фермах та інших роботах. Комуністам допомагають у всьому 50 комсомольців.
За повоєнні роки Булавинівка помітно оновилась. Тільки за роки семирічки тут споруджено понад 160 будинків. Село повністю електрифіковано за рахунок підключення до державної електромережі. Більше половини сімей мають радіоприймачі і телевізори. 20 трудівників придбали легкові автомобілі. Рік у рік зростає купівельна спроможність колгоспників.
Велику роботу у вихованні молодого покоління провадить булавинівська восьмирічна школа, в якій 12 учителів навчає більше 100 учнів.
Центром культурно-масової роботи є сільський клуб. В гуртках художньої самодіяльності, що працюють при ньому, беруть участь понад 50 юнаків і дівчат. Крім цього, на його сцені періодично виступають артисти філармоній з Києва, Полтави, Житомира, Луганська і Воронежа.
Понад 400 жителів відвідують сільську бібліотеку, де налічується до 5 тис. томів. Читачі беруть активну участь в оглядах, конференціях та диспутах, які організовуються працівниками бібліотеки. Булавинівська сільська бібліотека однією з перших в області одержала звання бібліотеки зразкової роботи.
З року в рік прикрашається зовнішній вигляд Булавинівки. Тут споруджено багато нових громадських приміщень і будинків колгоспників, впорядковуються вулиці. На сільській площі в 1967 році встановлено бюст К. Булавіну.
С. Т. КОНОВАЛОВ, В. Г. ТРУСКАЛОВ