Післявоєнне відновлення Луганська
1946 рік. Завершувалась перебудова народного господарства на мирний лад. Трудящі Луганська разом з усім радянським народом вступають у боротьбу за виконання четвертої п’ятирічки 1946—1950 рр., основне завдання якої полягало в тому, щоб відбудувати і значно перевершити довоєнний рівень промисловості й сільського господарства.
Відроджуваним шахтам Донбасу потрібне було гірниче і збагачувальне устаткування, залізницям країни — потужні локомотиви. Партійна організація міста мобілізує трудящих на якнайшвидшу відбудову і розвиток промислових підприємств.
Швидкими темпами здійснюється реконструкція заводів і фабрик, будівництво нових цехів, вводяться нові виробничі потужності.
Вже в 1946 році завод гірничого устаткування ім. Пархоменка перевищив довоєнний рівень виробництва. В 1947 році він випустив 116 різних видів шахтного устаткування.
Гордістю луганчан знову став піднятий з руїн велетень вітчизняного локомотиво-будування — завод ім. Жовтневої революції. Ще в листопаді 1945 року з заводських воріт вийшов перший післявоєнний паровоз. Він повіз у столицю України—Київ ешелон видобутого гірниками Луганщини понадпланового вугілля. До кінця року завод випустив ще 9 локомотивів. У 1946 році він дав країні 60 паровозів. А в наступному році підприємство випустило 200 локомотивів.
Партія і уряд високо оцінили трудовий подвиг луганських локомотивобудівників. Указом Президії Верховної Ради СРСР від 7 червня 1947 року колектив підприємства за успішне виконання завдань уряду по відбудові заводу, організації випуску важливої продукції для народного господарства і в зв’язку з 50-річчям заводу було нагороджено орденом Леніна. Орденами і медалями було нагороджено понад 200 робітників та інженерно-технічних працівників заводу.
Прискорені темпи відбудови зруйнованого війною народного господарства висували на перший план проблему підготовки кадрів. За перші два роки післявоєнної п’ятирічки число робітників, інженерно-технічних працівників і службовців на підприємствах міста зросло в три рази. Величезну роль у вихованні робітничих кадрів відіграла система трудових резервів. Ремісничі училища і школи фабрично-заводського навчання, створені в місті, щороку готували понад тисячу кваліфікованих спеціалістів, які поповнювали ряди робітничого класу. Багато робітників було підготовлено безпосередньо на підприємствах і будовах.
Партійні і радянські органи, профспілкові і господарські організації у важких умовах післявоєнного часу прагнули швидко забезпечити роботою і всім необхідним людей, які поверталися із східних районів країни.
Після оголошення у вересні 1946 року Указу про демобілізацію з Радянської Армії і до кінця 1947 року в місто прибуло близько 15 тис. демобілізованих воїнів. Багато з них зайняли керівні пости в партійному і радянському апараті, очолили відповідальні ділянки виробництва.
Роки післявоєнної п’ятирічки багаті на приклади справжнього трудового героїзму колишніх фронтовиків. Гвардії сержант Г. А. Краснобрижий брав участь в обороні Кавказу, форсуванні Дніпра, визволенні Праги. За подвиги в боях з фашистськими окупантами він був удостоєний багатьох урядових нагород. Повернувшись у рідну сім’ю паровозобудівників, колишній розвідник стає бригадиром котельників, новатором виробництва. За самовіддану працю в 1947 році його нагороджено орденом Леніна.
Дванадцять років — такий був довоєнний стаж роботи на паровозобудівному заводі стругальника О. П. Козаченка. Він брав участь у битвах під Москвою, на Волзі, на Орловсько-Курській дузі, в боях за визволення Харкова. Три важких поранення не завадили йому знову стати в ряди локомотивобудівників. Новатор О. Козаченко за самовіддану працю в 1947 році був нагороджений орденом «Знак пошани».
Партійні організації промислових підприємств, зміцнивши і поповнивши свої ряди за рахунок комуністів, що демобілізувалися з рядів Радянської Армії, а також передових робітників та інженерно-технічних працівників, прийнятих у партію в післявоєнні роки, очолили боротьбу трудящих за дострокове виконання четвертої п’ятирічки.
Знатний токар паровозобудівного заводу комуніст Ю. Г. Ахонін виконав п’ятирічку за два роки. Такого ж успіху добився токар заводу ім. Пархоменка П. В. Попов. Обидва вони стали ініціаторами змагання по професіях, метою якого було підвищення продуктивності праці кожним робітником. Одним з перших відгукнувся на заклик ініціаторів змагання токар заводу ім. Пархоменка О. С. Недодаєв, який у 1947 році виконав 3,4 річної норми.
Велику роботу по поширенню досвіду передовиків, новаторів виробництва, підвищенню дійовості соціалістичного змагання проводили профспілкові організації підприємств. Тисячі робітників і робітниць брали на себе індивідуальні соціалістичні зобов’язання. В цьому ж році в соціалістичному змаганні брало участь уже понад 80 проц. трудящих підприємств. За перші два роки п’ятирічки 118 чоловік виконали по п’ять річних норм, 522 чоловіка — по чотири і 676 чоловік — по три річні норми. На кінець п’ятирічки в промисловості міста налічувалось 17 цехів, 11 дільниць і прольотів колективної стахановської праці. Середньомісячний виробіток на одного робітника збільшився в порівнянні з довоєнним рівнем на 52 проценти.
Творча ініціатива луганчан, їх патріотичне прагнення внести гідний вклад у справу відбудови і розвитку народного господарства сприяли масовому впровадженню у виробництво нової техніки, досконалішої технології, передових прийомів і методів праці. Широкого застосування на підприємствах Луганська набули в ці роки багаторізцеве різання, швидкісне фрезерування деталей, машинне формування, яке заміняло ручне, автоматичне зварювання за методом академіка 6. О. Патона. У верстатному парку підвищується питома вага верстатів-автоматів. Помітне поліпшення в організації технічного процесу досягається шляхом переведення цілого ряду дільниць виробництва на потоковий метод.
В 1949 році промисловість міста вже значно перевищила довоєнний рівень виробництва продукції. Як відмічалося на XII міській партійній конференції, що відбулася 6—7 січня 1950 року, п’ятирічний план по обсягу виробництва було виконано за 4 роки і 5 місяців. З 77 підприємств 56 достроково виконали п’ятирічний план. У завершальному році п’ятирічки середньомісячний випуск валової продукції був на 30 проц. вищий, ніж у довоєнному 1940 році.
Величезна робота проводилась у роки післявоєнної п’ятирічки по поліпшенню побутових умов трудящих, відбудові міського господарства та соціально-культурних закладів. На початок 1948 року вже було відбудовано 3880 квартир трудящих, тобто понад 85 проц. довоєнного державного житлового фонду. Міський транспорт, водопровід майже досягли довоєнного рівня. При активній участі громадськості було відремонтовано десятки тисяч квадратних метрів вулиць і тротуарів. Було відбудовано матеріальну базу медичних і дитячих закладів, вузів і технікумів.
Луганськ знову стає одним з найбільш впорядкованих, культурних центрів України. Міська Рада широко залучає громадськість міста до робіт по впорядкуванню і озелененню вулиць, створенню кільця зелених насаджень навколо міста. Поліпшується торгівля і громадське харчування. На цей час відкрито понад 200 нових магазинів, кіосків, ларків, особливо на околицях міста.
На кінець п’ятирічки в місті було 11 лікарень, розширилась мережа дитячих закладів. У 43 школах навчалося 28 тис. дітей. У шести вечірніх школах навчалося близько півтори тисячі робітників. У машинобудівному, сільськогосподарському, педагогічному інститутах і 7 технікумах міста навчалося понад 7 тис. студентів.
Багато зробили партійні організації, місцеві Ради для якнайшвидшої відбудови культурних закладів, поліпшення змісту їх роботи.
Нових успіхів у розвитку економіки і культури добились луганчани в роки п’ятої п’ятирічки (1951—1955 рр.). Стали до ладу діючих молокозавод, завод спорт-інвентаря, ряд виробництв по випуску збірного залізобетону. Завершено монтаж перших двох турбогенераторів потужністю по 100 тис. квт кожний на Луганській ДРЕС.
Промисловість міста збільшує випуск паровозів, нафтоапаратури, устаткування для збагачувальних фабрик. Успішно освоюється виробництво нових видів продукції. Так, наприклад, завод ім. Будьонного почав виробляти 100-тонні преси для машинно-тракторних станцій, нові паросилові установки для сільського господарства. Завод ім. Пархоменка приступив до випуску семи видів нових машин і механізмів. На заводі ім. Жовтневої революції почався серійний випуск паровозів «ЛВ», а також великих вузлів для харківського тепловозобудівного заводу.
Нове піднесення соціалістичного змагання, в ході якого народилось багато патріотичних починань, сприяло новим господарським успіхам. На заводах, фабриках, у будівельних організаціях міста був підхоплений почин знатного гірника Луганщини Т. Михайлова — ініціатора особистих планів підвищення продуктивності праці. Так, наприклад, на заводі ім. Пархоменка в 1952 році 838 передовиків виробництва працювали за особистими планами.
Бригадир слюсарів паровозоскладального цеху заводу ім. Жовтневої революції комуніст В. М. Шпаченко став ініціатором руху за оволодіння суміжними професіями. Трьома професіями оволодів кожний член його бригади. Токар цього ж цеху комуніст О. С. Козаков впровадив силове різання на обробці ряду складних деталей і в 2—3 рази завдяки цьому підвищив продуктивність праці. Соціалістичне змагання збагатилось такими формами, як боротьба за підвищення продуктивності праці і зниження собівартості на кожній виробничій операції та багатьма іншими.
Велика робота була проведена в роки п’ятої п’ятирічки по підвищенню культурно-технічного рівня трудящих. Розширилася мережа заочного навчання, поліпшився обмін технічною інформацією. Відбувся корисний обмін досвідом між підприємствами двох міст — Луганська і Львова, які уклали між собою в 1954 році договір про соціалістичне змагання. Важливою подією було відкриття в 1953 році в Луганську Будинку техніки, який став центром пропаганди передових методів праці в промисловості міста та області.
Після вересневого (1953 р.) Пленуму ЦК КПРС трудящі Луганська активно включилися в боротьбу за піднесення сільського господарства, посилили допомогу колгоспам і радгоспам підшефних сільськогосподарських районів: Станично-Луганського, Верхньотеплівського, Новосвітлівського, Олександрівського і Марківського. Багато партійних, радянських, господарських працівників, відповідаючи на заклик партії, висловили бажання перейти на роботу в сільське господарство. В колгоспи, радгоспи і МТС було направлено з міста 36 інженерів-механіків, 12 інженерів-будівельників, 35 техніків-будівельників, 500 трактористів, комбайнерів, шоферів. У 1955 році паровозобудівники виготовили для підшефних колгоспів 2 тис. лафетів до рядкових жниварок і 2 тис. пристроїв до комбайнів для роздільного збирання кукурудзи. 640 підбирачів до комбайнів виготовив завод ім. 20-річчя Жовтня.
Будівельні організації і підприємства будівельних матеріалів збудували в колгоспах велику кількість ям, траншей, башт для закладання силосу, тваринницьких приміщень та інше. Значна робота також була проведена по електрифікації сіл, механізації трудомістких процесів у тваринництві. Колгоспам, радгоспам і МТС передано багато устаткування, інструменту та різних матеріалів.
За роки першої п’ятирічки багато було зроблено для впорядкування обласного центру, розширення мережі торговельних і побутових підприємств. Побудовано готель «Жовтень» на 428 місць, житловий фонд збільшився на 232,5 тис. кв. метрів.
Повніше почали задовольнятися культурні запити трудящих. Відкрито нові кінотеатри, клуби, бібліотеки.
Середина 50-х років у нашій країні була ознаменована посиленням боротьби за технічний прогрес і поліпшення організації виробництва. Виконуючи рішення липневого (1955 р.) Пленуму ЦК КПРС, партійна організація міста вела роботу по забезпеченню широкої спеціалізації і кооперування підприємств, впровадженню потокових методів, автоматизації і механізації виробництва, мобілізувала трудящих на ефективне впровадження нової техніки, досконалішої технології і передового досвіду. На порядку денному постало питання про створення нових зразків машин і механізмів, що відповідають сучасному рівню народного господарства. Зокрема, залізничному транспорту потрібні були нові, більш досконалі і економічні види тяги. Відповідно до рішення Пленуму на заводі ім. Жовтневої революції розгортається робота по створенню тепловозів.
Луганський обком і міськком партії схвалили і підтримали патріотичну ініціативу колективу трудящих заводу ім. Жовтневої революції, який взяв на себе зобов’язання створити дослідний тепловоз до дня відкриття XX з’їзду КПРС. 9 лютого 1956 року, за кілька днів до строку, перший в історії заводу тепловоз, побудований луганчанами у співдружності з харківськими локомотивобудівниками, вийшов із заводських воріт. Трудовими досягненнями зустріли з’їзд колективи й інших промислових підприємств міста.
Керуючись Директивами XX з’їзду по шостому п’ятирічному плану, колективи підприємств міста працювали над впровадженням автоматичних ліній, освоєнням виробництва агрегатів, що забезпечували збагачення і промислове використання дрібного вугілля і шламу, високопродуктивних грохотів, вертикально-фрезерних верстатів та інших видів продукції.
Особливо важливе завдання стояло перед луганськими локомотивобудівниками. У Директивах XX з’їзду говорилося про необхідність «…розвинути виробництво електровозів і тепловозів і припинити випуск магістральних паровозів». Луганський завод ім. Жовтневої революції повинен був протягом п’ятиріччя стати основною базою тепловозобудування в СРСР.
Колектив заводу, не припиняючи випуску паровозів, протягом 1956 року підготував підприємство до серійного виробництва тепловозів, яке почалося в наступному, 1957 році.
В період між XX і XXI з’їздами КПРС на вищий технічний рівень піднялось виробництво і в інших галузях промисловості міста. Конструктори заводу ім. Пархоменка тільки за два роки (1958—1959) створили понад 100 типорозмірів нових і модернізованих вуглезбагачувальних машин.
Важливих успіхів на шляху технічного прогресу добився і колектив заводу ім. Рудя. Тут було удосконалено технологію випуску найтоншого інструменту — надфілів, які користуються великим попитом не тільки в нашій країні, але й за рубежем.
Значно розширив виробництво тракторних і автомобільних деталей завод ім. 20-річчя Жовтня. Він почав перетворюватись на зразкове підприємство високо-механізованої праці. Тільки в першому півріччі 1957. року на підприємстві було пущено 4 потокових лінії, модернізовано 14 верстатів.
До кінця 50-х років багато заводів і фабрик Луганська було переобладнано на базі нової техніки, тут з’явилося багато нових машин і механізмів. Поряд з реконструкцією діючих підприємств будувалися нові. Тільки за 1956—1958 рр. стали до ладу діючих завод лужних акумуляторів, перша черга взуттєвої фабрики.
Підприємства міста почали випускати багато нових видів виробів. Авторемонтний завод освоїв виготовлення автобусів, завод гірничого устаткування — вентиляторів для шахт, оснастку і запасні деталі для збагачувальних фабрик. Луганська промисловість почала давати країні лужні акумулятори, друкарські машинки, великі стінові блоки, гіпсотирсові плити, численні предмети масового споживання: різноманітні тканини і взуття, сучасні меблі, кондитерські вироби.
Успіхи, досягнуті колективами промислових підприємств, є результатом великої організаторської і політичної роботи міської партійної організації в масах. Соціалістичне змагання збагатилося новими формами.
Великий вплив на поліпшення всіх показників у роботі промисловості мав почин бригади вибійників шахти № 2 «Північна» тресту «Краснодонвугілля», очолюваної комуністом М. Мамаєм, яка розгорнула змагання за видобування кожним робітником однієї тонни вугілля понад змінну норму. В Луганську одними з перших цей почин підтримали трудящі заводу ім. Жовтневої революції. Локомотивобудівників привернула конкретність зобов’язань, можливість регулярної перевірки досягнутих показників. Піонером нової форми соціалістичного змагання на підприємстві стала бригада сортопрокатників, очолювана комуністом М. Крупком. Вона зобов’язалась виробляти за зміну понад план 5 тонн прокату і свого слова додержала.
Зразки високопродуктивної праці показали послідовники М. Я. Мамая і на інших підприємствах.
Підготовка до XXI з’їзду КПРС і XX з’їзду КП України проходила в обстановці політичного і трудового піднесення. Луганчани гаряче відгукнулися на патріотичну ініціативу робітників депо Москва-Сортувальна. Зачинателями змагання за комуністичне ставлення до праці на заводі ім. Жовтневої революції виступили бригада прокатників М. Крупка і бригада слюсарів В. Спаського, на тонкосуконному комбінаті — бригада прядильниць М. Слонецької. Багато луганських робітників включилось у змагання за право називатися ударниками комуністичної праці.
Наприкінці листопада 1958 року бюро Луганського обкому КП України схвалило цей почин і зобов’язало міськкоми, райкоми партії і первинні парторганізації подавати всемірну підтримку розвідникам майбутнього. Узагальненню і поширенню їх досвіду був присвячений обласний зліт учасників змагання за комуністичне ставлення до праці, що відбувся в Луганську 12 грудня 1958 року. Ряд виробничих колективів, і серед них бригада М. Слонецької, першими були удостоєні звання колективів комуністичної праці.
Яскравим проявом комуністичного ставлення до праці було рішення бригадира Вишневолоцького бавовняного комбінату В. Гагановоі перейти на роботу у відстаючу бригаду, щоб вивести цей колектив у число передових. Першими в Луганську її приклад наслідували бригадир столярів тепловозоскладального цеху заводу ім. Жовтневої революції І. Кладов, бригадир формувальників ливарномеханічного заводу М. Терещук та багато інших, які за короткий час змогли організувати справу так, що дільниці, які раніше були в прориві, подолали відставання.
Патріотичні починання луганчан були високо оцінені Радянським урядом. У 1958 році бригадир прокатників заводу ім. Жовтневої революції, піонер мамаївського руху в машинобудівній промисловості М. А. Крупко був нагороджений орденом Леніна.
Зачинателі руху за комуністичне ставлення до праці в Луганську В. Спаський і М. Слонецька в 1960 році брали участь у роботі першого Всесоюзного зльоту ударників і бригад комуністичної праці в Москві і були удостоєні урядових нагород.
XIX міська партійна конференція, яка відбулася в грудні 1959 року, підбила перші підсумки боротьби трудящих Луганська за виконання рішень XXI з’їзду партії і визначила основні завдання, які мали виконати луганчани в семирічці.
Рішення XXII з’їзду КПРС, прийнята з’їздом нова Програма партії надихнули трудящих Луганська, як і всієї нашої Батьківщини, на нові трудові подвиги, на боротьбу за побудову матеріально-технічної бази комунізму.
Відразу ж після з’їзду тут поширився новий рух — змагання за «луганську годину». Його ініціаторами поряд з гірниками шахти ім. Ілліча тресту «Кадіїввугілля» і шахти № 7—8 тресту «Краснолучвугілля» виступили і колективи трудящих Луганська — будуправління № 5 «Луганськпромжитлобуду» (нині «Луганськжитлобуд») і заводу ім. 20-річчя Жовтня. Вони зобов’язались виконувати змінні завдання на годину раніше строку, а протягом години, що залишатиметься, виробляти понадпланову продукцію у фонд якнайшвидшого створення матеріально-технічної бази комунізму.
Змагання за «луганську годину» стало популярним в усіх галузях промисловості міста і області. Рух поширився і в інших областях республіки і перетворився у змагання за «українську годину». «Луганською назвали цю годину в колисці,— писали в своєму листі гірники шахти «Саксагань» Криворізького залізорудного басейну в газету «Правда Украины»,— але «всиновила» його вся Україна». «Правда» відмічала, що ініціатива луганчан зустріла дружну підтримку також у Сумгаїті, Воскресенську, Башкирії. До душі припала вона і в Болгарії робітникам підприємств Перникського округу. Рух за «луганську годину» сприяв успішному виконанню колективами промислових підприємств і будівельних організацій міста державних планів і соціалістичних зобов’язань. Колективи заводів ім. 20-річчя Жовтня, ім. Рудя, ім. Якубовського, автомобільних клапанів уже в 1963 році досягли по ряду показників рівня виробництва, запланованого на 1965 рік, і виконали завдання семирічки по продуктивності праці.
Особливо великих успіхів добились луганчани в 1964—1965 рр.— завершальних роках семирічки. Завод ім. Жовтневої революції перейшов на серійний випуск тепловозів 2ТЕ-10Л потужністю 3 тис. к. с. в секції, а також тепловоза М-62, призначеного на експорт у країни соціалістичної співдружності.
Трубопрокатники заводу ім. Якубовського почали виробництво поліетиленових труб, які в 7 раз легші за сталеві. Луганська промисловість почала виготовляти більш досконалі види збагачувального устаткування, сантехнічних виробів, лужних акумуляторів, тканин нових артикулів, сучасні моделі взуття і одягу, більш різноманітний асортимент кондитерських виробів.
Гарячий відгук у трудящих Луганська викликали рішення вересневого Пленуму ЦК КПРС і жовтневого Пленуму ЦК КП України (1965 р.). На підприємствах розгорнулась боротьба за найкращу організацію виробництва, економію і ощадливість. Великого поширення набуло змагання за створення фонду понадпланового прибутку, яке розгорнулося за почином колективу шахти «Червоний партизан» тресту «Свердловву гілля».
Тепловозобудівники не тільки активно підтримали почин гірників. Вони збагатили його, виступивши восени 1965 року ініціаторами руху за творчу співдружність робітників та інженерно-технічних працівників у боротьбі за здійснення рішень вересневого Пленуму ЦК КПРС1. До дня відкриття XXIII з’їзду КПРС на заводі ім. Жовтневої революції вже налічувалась 961 бригада творчої співдружності, в яких брали участь 1250 інженерно-технічних працівників і 2370 робітників.
Завершальний рік семирічки в Луганську, як і в усій країні, був ознаменований розгортанням змагання за гідну зустріч XXIII з’їзду КПРС і 50-річчя Великої Жовтневої соціалістичної революції. Завдяки великому трудовому і політичному піднесенню мас, наполегливій організаторській роботі партійних організацій промисловість міста успішно справилась із завданнями семирічки.
XXII Луганська міська партійна конференція, яка відбулася напередодні XXIII з’їзду КПРС і XXIII з’їзду КП України, підбила підсумки боротьби трудящих міста за здійснення семирічного плану. Випуск валової продукції луганською промисловістю за період 1959—1965 рр. збільшився в два рази, понадпланової продукції випущено на суму 75 млн. карбованців.
При цьому набагато збільшилось виробництво найважливіших видів продукції. Так, наприклад, випуск тепловозів зріс майже в 2,3 раза, лужних акумуляторів — у 2 рази, опалювальних радіаторів — у 1,5 раза, сталевих труб — більш як у 1,6 раза, взуття — більш як у 16 раз і т. д. Вироби луганської промисловості відомі тепер не тільки в республіках Радянського Союзу, але й далеко за його межами. Вони експортуються в усі соціалістичні країни, а також в Індію, Афганістан, Бірму, Туреччину, Ліван, Фінляндію та інші держави.
Збільшення обсягу виробництва є насамперед результатом підвищення продуктивності праці, впровадження нової техніки і технології, поліпшення організації праці, кращого використання економічних важелів. За період 1959—1965 рр. 54 проц. приросту продукції було одержано завдяки збільшенню продуктивності праці.
Поряд з розширенням і реконструкцією діючих підприємств за семирічку в Луганську було споруджено 17 нових підприємств. Деякі з них мають союзне значення. Так, наприклад, з введенням в дію другої черги Луганська взуттєва фабрика стала найбільшою на Україні. Її проектна потужність — 12 млн. пар взуття на рік. Однією з найпотужніших теплових електростанцій Радянського Союзу стала Луганська ДРЕС, яка в 1965 році дала електроенергії в 5,4 раза більше, ніж було вироблено на всіх електростанціях Росії в 1913 році.
За успішне виконання завдань семирічки понад тисячу трудящих Луганська нагороджено орденами і медалями Радянського Союзу. Три чоловіка удостоєно звання Героя Соціалістичної Праці.
Здійснення семирічного плану відкрило перед промисловістю міста ще ширші перспективи в новому п’ятиріччі. Обсяг промислового виробництва в місті за п’ятирічку повинен зрости в 1,5 раза.
Здійснення завдань перших двох років п’ятирічки проходило в Луганську, як і по всій країні, під знаком боротьби за гідну зустріч 50-річчя Великого Жовтня.
В ході ювілейного змагання на промислових підприємствах, будовах, на транспорті народилося багато нових патріотичних починань.
Трудящі міста взяли активну участь у створенні луганського ювілейного фонду надпланової продукції і надпланового прибутку. Найповнішому використанню внутрішніх резервів виробництва сприяв стоденний ювілейний переклик, який провадився напередодні Жовтневих свят. В результаті колективи трудящих успішно виконали свої ювілейні зобов’язання. За неповні два роки п’ятирічки промисловість міста випустила понадпланової продукції — тепловозів, гірничозбагачувального устаткування, будівельних матеріалів, тканин, взуття тощо — на 30 млн. крб., понадплановий прибуток становив 8,2 млн. карбованців.
Партія і уряд високо оцінили трудовий внесок луганчан. В ювілейні дні колективу тепловозобудівного заводу ім. Жовтневої революції було вручено на вічне зберігання Пам’ятний Червоний прапор ЦК КПРС, Президії Верховної Ради СPСP, Ради Міністрів СРСР та ВЦРПС. Пам’ятні Червоні прапори одержали також комбінат «Донбасантрацитшахтобудмонтаж» і Луганський облміжколгоспбуд.
Важливим етапом у боротьбі луганчан за виконання рішень XXIII з’їзду КПРС є перехід промислових підприємств на нову систему планування та економічного стимулювання виробництва. Це поставило в центр діяльності партійних, профспілкових організацій і господарських керівників питання удосконалення економіки підприємств, правильного використання економічних підойм і поліпшення методів господарювання, впровадження системи наукової організації праці і виробництва, економічної підготовки і виховання кадрів, всемірного розгортання творчої ініціативи робітників, інженерно-технічних працівників і службовців.
Але не тільки успіхами в розвитку економіки пишаються луганчани. Своїми руками, використовуючи щедру допомогу держави, вони створили по суті нове соціалістичне місто, гарне, впорядковане, прикрашене зеленню парків, садів і скверів. Комплекси багатоповерхових житлових та адміністративних будинків на площі ім. Героїв Великої Вітчизняної війни, на вул. Радянській утворили новий центр Луганська.
А місто пішло далі на південний схід, де виросли житлові мікрорайони ім. Г. М. Димитрова, ім. Т. Г. Шевченка, на захід, де розмістився квартал ім. А. І. Гайового, на схід, у напрямі до Сіверського Дінця, де виник величезний житловий масив, який включає квартали ім. М. Ф. Ватутіна, «Молодіжний», «Сонячний», «Донський», «Дружба» та ім. 50-річчя Жовтня.
В 15 раз, у порівнянні з 1913 роком, збільшилась територія міста, в 6 раз зросло його населення.
В 1967 році житловий фонд Луганська становив більше 3 млн. кв. метрів. Це в 7,5 раза більше, ніж було побудовано за всю його дореволюційну історію. За 1959— 1967 рр. трудящі міста одержали близько 30 тис. квартир. У нових впорядкованих будинках живе тепер близько половини населення міста.
Великих успіхів досягли луганчани у впорядкуванні рідного міста, розвитку комунального господарства. Капітальні вкладення в комунальне господарство і благоустрій неухильно зростають. За роки семирічки вони становлять близько 33 млн. крб. За цей період в два рази збільшилась потужність міського водопроводу, зросла каналізаційна мережа.
В 1957 році Луганськ одержав природний газ з Ставрополя. В 1967 році мережа міського газопроводу становила 270 км, газифіковані всі основні підприємства, соціально-побутові об’єкти, а також 50 тис. квартир, у тому числі 80 проц. квартир державного житлового фонду.
Розбито багато нових парків і скверів. На 100 гектарів розширено площу парку культури і відпочинку ім. Горького, який розкинувся по обох берегах річки Лугані, на 5000 га збільшено зелений масив навколо міста. На місці історичних боїв луганського пролетаріату за владу Рад біля Гострої Могили створюється величезний лісопарк. У 1964 році почалися роботи по розчищенню русла річки Лугані, спорудженню набережних, човнових станцій, пляжів, сходів і причалів.
Луганчан обслуговує широко розвинута транспортна мережа. В усі кінці міста простягнулися трамвайні лінії. В 1962 році відкрився рух по першому тролейбусному маршруту, а в 1967 році тролейбуси працювали на лініях протяжністю 31 кілометр.
У місті добре автобусне сполучення. На 20 маршрутах пасажирів обслуговують понад 120 автобусів. Вони щодня перевозять 110 тис. чоловік. З Луганського автовокзалу кожний день відходять комфортабельні автобуси в Київ, Полтаву, Харків, Донецьк, Ростов та інші великі міста країни.
Новий сучасний аеропорт щодня приймає і відправляє в чергові рейси повітряні лайнери АН-10, АН-24, ІЛ-18, ТУ-124.
За післявоєнні роки в два рази зросла мережа побутового обслуговування. Побудовано три першокласні готелі, 5 комбінатів побутового обслуговування, Будинок мод, салон для молодожонів. Луганчани користуються послугами більш як 300 ательє, ремонтних майстерень різного профілю, перукарень, фотостудій.
У 1967 році в місті було 1180 магазинів, кафе, їдалень і буфетів. В 1966 році споруджено новий великий універмаг «Дитячий світ». На території мікрорайонів почалось будівництво споруд громадських центрів з магазинами і пунктами побутового обслуговування.
Значно підвищився рівень медичного обслуговування населення. За семирічку в Луганську відкрито 24 лікувальні заклади. На початок 1967 року тут було 55 стаціонарних лікарень, родильних будинків, диспансерів, поліклінік і амбулаторій. Число ліжок у них зросло за семиріччя більш як у два рази, і тепер на кожні 10 тис. населення припадає 93 ліжка. Клініки міста оснащено найновішим медичним обладнанням. Здоров’я трудящих охороняють понад тисяча лікарів і більше 2,5 тис. чоловік середнього медичного персоналу. Місто забезпечене медичними кадрами значно краще, ніж багато великих міст розвинутих капіталістичних країн. Тут на кожні 10 тис. населення припадає 30 лікарів.
Всі великі підприємства міста мають свої робітничі поліклініки, а також нічні санаторії і профілакторії. Крім того, в мальовничій місцевості на березі річки Сіверський Донець, у межах міста, розташовані профспілкові будинки відпочинку «Весела Гора», «Зелений Гай», «Лісова поляна», а також заводські будинки відпочинку, профілакторії, туристські бази, літні бази праці і відпочинку. Тисячі трудящих Луганська щороку виїжджають на кращі курорти країни за профспілковими путівками. Оздоровлення дітей організовано на дачах і в піонерських таборах.
У 1967 році в місті було 34 дитячі ясла, 76 дитячих садків, 23 дитячі комбінати. Кількість місць у дитячих закладах за роки семирічки зросла в 5 раз.
Гармонійному розвиткові підростаючого покоління, зміцненню здоров’я трудящих сприяє добра матеріальна база — 459 спортивних споруд. Побудовано два великі стадіони, Палац спорту, кілька закритих і літніх водних басейнів, десятки спортмайданчиків, туристських баз, першокласні спортивні зали. На території стадіону «Авангард» в 1965 році почалось спорудження критого штучного катка з трибунами на 5 тис. чоловік, критого басейну. Напередодні 50-річчя Радянської влади закінчено будівництво будинку легкоатлетичного манежу.
В 1967 році шість спортивних товариств і 176 колективів фізкультури міста об’єднували в своїх рядах 95 тис. чоловік. В їх числі 23 тис. розрядників, 200 майстрів спорту. Працює шість дитячих спортивних шкіл.
У колективах фізкультури міста виросло чимало чудових спортсменів-легко-атлетів, штангістів, борців, гімнастів, шахістів. Спортсмени-луганчани вийшли на всесоюзну і світову арену. Широко відомі імена світового рекордсмена, олімпійського чемпіона В. Брумеля, штангістів: чемпіона СРСР і Європи О. Кидяєва, рекордсмена CPGP і чемпіона України Ю. Яблоновського і рекордсмена України Г. Дяченка, рекордсменки України з бігу на 400 метрів Г. Марочкіної, майстра спорту з шахів Г. Кузьміна та інших. Футбольна команда спортивного клубу «Зоря» успішно виступила в сезоні 1966 року і завоювала право на перехід у вищу лігу класу «А».
З кожним роком збільшуються асигнування на народну освіту. В 1966 році вони становили близько 8,5 млн. крб. На ці кошти утримуються 50 загальноосвітніх шкіл, 5 шкіл-інтернатів і 21 вечірня і змінна школа робітничої молоді. З них 26 шкіл і 4 школи-інтернати було відкрито в роки семирічки.
В 1967 році в школах та інтернатах навчалося близько 60 тис. учнів. Понад 2,5 тис. чоловік налічує загін учителів, яким довірено навчання і комуністичне виховання підростаючого покоління.
Учитель оточений турботою й увагою партійних і радянських органів, всієї громадськості. 8 педагогам присвоєно звання заслуженого вчителя школи Української РСР, 200 нагороджено значком «Відмінник народної освіти УРСР».
Велику виховну роботу ведуть позашкільні заклади міста. В роботі 24 гуртків Палацу піонерів беруть участь 1100 дітей. Оркестр народних інструментів палацу удостоєний в 1957 році звання лауреата VI Всесвітнього фестивалю молоді і студентів у Москві. Керівникові оркестру Г. А. Аванесову присвоєно звання заслуженого артиста УРСР. Відкрита після війни станція юних техніків сприяє розвиткові технічної творчості учнів, допомагає їм у виборі майбутньої професії. Експонати учасників гуртків автоматики та радіоелектроніки відзначені грамотами ВДНГ СРСР.
У місті створені всі умови для одержання молоддю середньої спеціальної освіти. В Луганську 13 технікумів: транспортного будівництва (заснований в 1878 році), машинобудівний, радянської торгівлі, будівельний, промислово-економічний, культосвітроботи та інші, в яких навчається понад 11 тис. учнів. Кваліфіковані робітничі кадри готують 13 училищ професійно-технічного навчання.
Луганськ у післявоєнні роки — це не тільки індустріальний, а й науковий, культурний центр Радянської України.
В багато міст України і братніх республік країни щороку направляється понад тисяча випускників луганських вузів — спеціалістів народного господарства, учителів, лікарів. У місті чотири вищих учбових заклади, в яких навчається понад 20 тис. студентів, у тому числі понад 10 тис.— на вечірніх відділеннях і заочно.
З 1923 року в Луганську працює педагогічний інститут — перший вищий педагогічний учбовий заклад в Донбасі. За ці роки він підготував 24 тис. викладачів різних профілів. У 1966/67 навчальному році на його шести факультетах навчалося 6 тис. студентів.
У Луганському машинобудівному інституті на вечірньому і денному відділеннях набувають інженерних знань з 13 спеціальностей понад 7000 студентів. 52 лабораторії і 14 кабінетів інституту оснащені найновішою апаратурою. В 1965 році почалось спорудження наукового містечка інституту. Вже здано в експлуатацію перший учбовий корпус і гуртожиток для студентів.
Відкритий у 1923 році Луганський сільськогосподарський технікум на кінець 20-х років почав випускати висококваліфікованих спеціалістів сільського господарства. В 1929 році технікум був перетворений у вищий учбовий заклад. За роки свого існування інститут, який має хороші учбові аудиторії, лабораторії, дослідне господарство, підготував тисячі агрономів і економістів сільськогосподарського виробництва. Тільки в 1966 і 1967 роках інститут випустив 690 спеціалістів сільського господарства.
Наймолодший з вузів — медичний інститут, відкритий у 1956 році. За 10 років він випустив більше як півтори тисячі лікарів. У 1967 році інститут закінчило 235 чоловік. Зміцнюється матеріальна база інституту. Споруджено приміщення клінічної лікарні, новий учбовий корпус тощо.
У вузах Луганська трудиться великий загін досвідчених викладачів, визначних учених. Серед них 19 докторів наук і професорів, більше 200 кандидатів наук і доцентів. Важливий вклад вносять вони в розвиток суспільних наук, техніки, біології, медицини.
Ряд праць з історії революційного руху в Донбасі опублікував доктор історичних наук, професор М. Г. Гончаренко. Доктор сільськогосподарських наук, професор М. О. Савченко вивів високоврожайні сорти овочевих культур, які районуються зараз в ряді областей і республік країни. На полях Української РСР і РРФСР доведено ефективність нового способу обробітку зябу, запропонованого доктором сільськогосподарських наук професором М. П. Лубовським. Доктор біологічних наук професор С. Ф. Негруцький є засновником патофізіологічного напряму в лісовій фітопатології.
З 1930 року веде наукові дослідження в галузі профілактики і лікування очних хвороб і сліпоти послідовник академіка Філатова доктор медичних наук заслужений лікар УРСР професор С. П. Петруня. Широке застосування в медичній практиці знаходять його роботи по кератопластиці (пересадці роговиці). Видавництва Москви, Ленінграда, Донбасу випустили в світ монографії професорів Д. К. Гречишкіна, С. М. Діонесова, Б. Я. Первомайського, доцента М. Г. Кондратова, присвячені насущним проблемам медицини, біологічної науки.