Революційний рух на Луганщині на початку XX століття
З розвитком капіталізму погіршувалося і без того тяжке становище трудящих мас. Безправ’я, політичні утиски, деспотичність самодержавства — все це вело до піднесення класової боротьби. Цьому до певної міри сприяла і пропаганда революційних народницьких ідей, центром якої став Луганськ. Тут у середовищі місцевої робітничої молоді на початку 80-х років утворився невеликий гурток на чолі з М. О. Ожиговим.
Спочатку цей гурток мав культурницький характер. Його учасники за власні гроші придбали бібліотечку, вивчали революційну літературу, влаштовували дискусії. Особливо гаряче обговорювалося в гуртку питання про тяжке становище робітників — найболючіше і найближче для кожного з його учасників. Діяльність гуртка поступово розширювалась, охоплюючи все більше число робітників, особливо молоді. В 1883 році на зборах гуртка було складено проект клопотання на ім’я царя про передачу Луганського заводу в оренду артілі робітників. Членів гуртка царські власті переслідували, заарештовували, а в квітні 1887 року їх було заслано у Східний Сибір.
У 1898—1900 рр. великі страйки відбуваються на Луганському паровозобудівному заводі, Донецько-Юр’ївському металургійному заводі, на успенській шахті «Аліса» і ряді інших підприємств. Масовий робітничий рух на Луганщині призвів до виникнення соціал-демократичних гуртків. Перша соціал-демократична організація виникла в 1898 році на Донецько-Юр’ївському металургійному заводі. В 1900 році учні В. І. Леніна К. М. Норинський і В. А. Шелгунов створили на підприємствах Луганська кілька соціал-демократичних гуртків.
Вирішальну роль в ідейному і в організаційному згуртуванні соціал-демократичних груп відіграли газета «Искра», праця В. І. Леніна «Що робити?». Уже в листопаді 1902 року оформлюється Луганський комітет РСДРП. У наполегливій принциповій боротьбі з «економістами» в Луганську перемагає революційна лінія «Искры». У квітні 1903 року Луганський комітет увійшов до соціал-демократичного союзу гірничозаводських робітників, який був керівним центром соціал-демократичних організацій Донбасу. Але в зв’язку з тим, що його керівництво після II з’їзду РСДРП скотилося на позиції меншовизму і виступило проти рішень з’їзду, Луганський комітет пориває з союзом усякі зв’язки і посилює боротьбу за перемогу ленінської лінії.
В період першої російської революції Луганська більшовицька організація очолила героїчну боротьбу робітників проти самодержавства. В лютому і липні 1905 року Луганський комітет організував два загальні страйки робітників міста, які з усіх виступів донецького пролетаріату того періоду мали найбільш організований, політично цілеспрямований характер. Робітники добилися від адміністрації підприємств встановлення 9-годинного робочого дня, підвищення заробітної плати і скликання Депутатських зборів робітників. Активну участь у підготовці і проведенні страйку взяли К. Є. Ворошилов, О. Я. Пархоменко, Ф. Р. Якубовський, П. Й. Цупов і В. Є. Євтушенко.
В дні Всеросійського жовтневого політичного страйку в Луганську, як і в ряді промислових центрів країни, виникла Рада робітничих депутатів. Рада являла собою орган революційної влади не тільки міста, а й усього Слов’яносербського повіту. На заклик більшовицького комітету робітничі бойові дружини Луганщини взяли активну участь у грудневому збройному повстанні в Горлівці. На допомогу горлівським робітникам були послані бойові дружини робітників Луганська, Алчевська, Кадіївки, Алмазної та інших міст. Коли царські власті почали спішно стягувати війська для придушення революційних виступів робітників Донбасу, залізничники станції Сватове К. І. Дзюба, Є. А. Красій, Л. П. Волох та І. М. Фомін влаштували аварію військового ешелону.
Разом з робітниками на боротьбу проти поміщиків піднімалися і селяни. їхніми виступами керував Луганський комітет РСДРП, при якому була спеціальна селянська група, що випускала і розповсюджувала листівки, створювала селянські революційні комітети. З 1904 по 1907 рік успішну роботу серед селян проводила Старобільська група РСДРП4. Під її керівництвом тут навесні і восени 1905 року відбувалися значні виступи селян у селах Штормовому, Муратовому, Смоляниновому та інших. Уродженці Новопскова А. П. Ковальов та Й. X. Журавльов, будучи матросами, брали активну участь у повстанні на броненосцях «Потемкин» і «Очаков».
Грудневе збройне повстання 1905 року було найвищою точкою першої російської революції. Після його поразки почався спад революції. Але вона не була цілком придушена. Робітники і революційні селяни відступали повільно, з боями. Протягом усього 1906 року в багатьох місцях Донбасу відбувалися страйки і виступи селян. Активну участь у цих ар’єргардних боях брали трудящі Луганщини. По-бойовому відзначили луганчани 1 Травня 1906 року. В Луганську відбулася політична демонстрація. В липні під керівництвом члена селянської групи Луганського комітету РСДРП О. Я. Пархоменка стався значний виступ селян у селі Макаровому Ярі. В серпні і вересні великі аграрні виступи були в Тимонівській і Боровенській волостях Старобільського повіту, а в слободах Марківці, Нещеретовій та інших було організовано мітинги селян, якими керували члени Старобільської більшовицької групи. У поширюваних тут прокламаціях селян закликали до спільної з робітничим класом боротьби проти царя і поміщиків.
Велику роль в ідейно-політичному вихованні трудящих відігравала газета «Донецкий колокол», яку видавав Луганський комітет РСДРП з 17 жовтня 1906 по 19 січня 1907 року. Вона регулярно друкувала матеріали про революційний рух, закликала до продовження боротьби.
З червня 1907 року в країні було вчинено державний переворот. Усі свободи, здобуті робітничим класом і селянством, було знищено. Почався період реакції, соціал-демократичну фракцію II Державної думи було заарештовано, а її членів заслано в Сибір. Беззаконні дії уряду викликали хвилю обурення по всій країні. В Донбасі відбулися масові мітинги протесту проти незаконного арешту соціал-демократичної фракції II Державної думи. Робітники Донецько-Юр’ївського заводу в ухваленій резолюції зажадали від уряду «справедливості, гласного розгляду справи засуджених депутатів соціал-демократичної фракції II Державної думи».
Розправившись з соціал-демократичною фракцією, царський уряд почав громити і знищувати інші політичні і економічні організації пролетаріату, по країні прокотилася хвиля репресій. Катеринославський губернатор видав постанову, що забороняла «оголошення або публічне поширення будь-яких статей або інших повідомлень, що викликають вороже ставлення до уряду». В 1910 році, за далеко неповними даними, тільки в Слов’яносербському повіті було заарештовано понад тисячу чоловік.
Столипінська аграрна реформа для основних мас селянства нічого не дала. Зазнаючи гострого безземелля, селяни змушені були орендувати землю у куркулів і поміщиків, які рік у рік збільшували орендну плату. За 1907—1909 рр. вона по Донбасу зросла з 10 крб. 69 коп. за десятину до 16 крб. 40 коп. Це, природно, викликало незадоволення серед селян. «Потрави посівів, підпали, побиття управителів не припинялися»,— повідомлялося в одному з поліцейських донесень по Катеринославській губернії. У Воєводській волості Старобільського повіту в 1907 році були неодноразові випадки нападів селян на поміщицькі садиби.
В роки столипінської реакції промисловість перебувала в стані застою. Це особливо показово в Донбасі, де видобуток вугілля з 1907 по 1910 рік не тільки не збільшився, а навіть зменшився на 42 млн. пудів і становив 1018 млн. пудів на рік. Аналогічне становище було і в металургійній та машинобудівній промисловості. На заводі Гартмана в Луганську, наприклад, випуск паровозів зменшився більше ніж удвічі. На підприємствах відбувалося масове звільнення робітників. Так, тільки в Донбасі їх кількість за 1908—1909 рр. зменшилася на 26 410 чоловік.
Скориставшись поразкою революції, підприємці подовжили робочий день, знизили розцінки, знову запровадили грабіжницьку систему штрафів. У 1908 році на найбільших підприємствах Катеринославської губернії розцінки зменшилися на 20—30 проц., а на окремих підприємствах у 1909 році —на 50 проц. Річна заробітна плата шахтарів знизилася з 327 крб. 59 коп. у 1906 році до 266 крб. 76 коп. у 1908 році. Одночасно з різким зменшенням заробітної плати трудящих зростали прибутки капіталістів.
Економічна депресія і жорстокий поліцейський режим царського самодержавства після третьочервневого перевороту стримували революційні виступи робітників. За повідомленням газети «Пролетарий», у 1907 році на Луганщині на всі рудники і залізничні станції були введені війська, почалися арешти і поголовні обшуки, заарештовано половину Луганського комітету РСДРП7. Проте ніякі репресії не могли спинити революційного руху. Під керівництвом РСДРП більшовики Луганщини і в жорстоких умовах реакції не припинили своєї діяльності. На час V з’їзду РСДРП (квітень—травень 1907 року) Луганська організація РСДРП, що налічувала в своєму складі близько тисячі чоловік, була найбільш сильною і згуртованого організацією в Донбасі. Незважаючи на масові арешти і в 1908 році, не припиняла своєї діяльності підпільна друкарня, в роботі якої активну участь брали В. Є. Евтушенко, І. І. Шмиров. М. К. Афонін та інші.
Активну революційну роботу серед трудящих Алмазної, Кадіївки, Алчевська та інших місць вела Алмазно-Юр’ївська група РСДРП, що налічувала в своєму складі 500 чоловік. Її вплив поширювався на 25 рудників і заводів з кількістю робітників до 40 тис. чоловік. 1 травня 1907 року вона організувала страйк, що охопив увесь район. Активну роботу тут у роки реакції проводили більшовики— брати С. В. та Й. В. Косіори.
В тяжких умовах реакції більшовики Луганщини вели пропаганду в гуртках і на масовках, розповсюджували підпільну пресу, організовували страйки. 1 травня 1908 року на заводі Гартмана в Луганську на роботу не вийшло 500 чоловік. Потенціальні сили робітничого класу, придушені в тяжких умовах столипінської реакції, зростали, міцніли і при перших же сприятливих умовах могли перетворитися в могутню, нездоланну революційну силу.
В ці роки більшовики Луганщини велику увагу приділяли роботі в профспілках. Найчисленніша з них була створена на заводі Гартмана в Луганську. В 1907 році до неї входило понад 2 тис. робітників. Профспілка виписувала більшовицькі газети, мала свою бібліотеку, в якій налічувалося понад 300 назв книжок. Сотні робітників, читаючи газети і книжки, сприймали ленінські ідеї. Правління профспілки подавало допомогу безробітним, організовувало культурно-освітню роботу, створило позичково-ощадну касу, споживче товариство. Активну роботу проводила і профспілка робітників Донецько-Юр’ївського заводу. Під керівництвом більшовиків вона вела революційну пропаганду серед робітників не тільки заводу, а й усього району. Правління організовувало масовки, мітинги, поширювало нелегальну літературу, діставало зброю.
Поєднуючи легальні і нелегальні можливості, більшовики Луганщини посилювали зв’язок з масами. В 1910 році вони налагодили зв’язок з більшовицьким Закордонним центром, на чолі якого стояв В. І. Ленін.
Кривава розправа уряду над робітниками Ленських золотих приїсків у квітні 1912 року викликала гнівне обурення всього робітничого класу країни. На Луганщині, коли було одержано звістку про Ленський розстріл, на заводах і шахтах прокотилася хвиля зборів протесту і політичних страйків. 1 травня великі страйки відбулися серед шахтарів Голубівського рудника. Трудящі Луганщини взяли активну участь у збиранні коштів на газету «Правда» та на її додаток «Шахтерский листок».
Після економічної кризи 1900—1903 рр. і депресії 1908—1909 рр. у країні відбувається економічне піднесення. Воно було викликане рядом обставин: зростанням сільськогосподарського виробництва, великим міським будівництвом, що почалося перед війною, оновленням технічного устаткування в промисловості і на транспорті. Піднесення промисловості було зв’язане також з підготовкою царського уряду до війни.
Промислове піднесення позначилося насамперед на економіці Донбасу, де видобуток вугілля зріс з 1018 млн. пудів у 1910 році до 1683 млн. пудів у 1914 році. В Слов’яносербському повіті в 1911 році діяло 765 промислових підприємств, на яких було зайнято 40 300 робітників. Столипінська аграрна реформа сприяла дальшій пролетаризації селянства. Маса сільськогосподарських робітників, викинута з села, створювала великий резерв для поповнення промислового пролетаріату. Тільки на заводі Гартмана в Луганську кількість робітників зросла з 2852 в 1910 до 4352 чоловік у 1913 році. Значно зросла кількість робітників на Кадіївському, Вільхівському та інших заводах.
Проте і в умовах економічного піднесення становище робітничого класу лишалося винятково тяжким і трудящі не припиняли боротьби. По-бойовому було відзначено першотравневе свято в 1914 році. Робітники заводу Гартмана в Луганську внесли в фонд «Правды» половину свого денного заробітку.
Імперіалістична війна, що почалася в липні 1914 року, великим тягарем лягла на плечі робітничого класу. Значну частину робітників (близько 30 проц.) було призвано в солдати. Місце мобілізованих зайняли пролетаризовані селяни, розорені ремісники і кустарі. На багатьох підприємствах Донбасу широко використовувалася праця мобілізованих на тилові роботи селян національних меншостей з Середньої Азії, найманих робітників з Китаю, Ірану та інших країн, а згодом — військовополонених і біженців. Останні дві категорії в 1916 році становили 66,5 проц. загального числа шахтарів Донбасу.
В роки війни значно зросла експлуатація робітничого класу. Скрізь було запроваджено 11—12-годинний робочий день, а заробітна плата в Донбасі становила 75 проц. рівня 1913 року, при одночасному зростанні цін на предмети першої необхідності в 2—3 рази. Країна переживала гостру продовольчу кризу. Навіть на сторінках буржуазних газет все частіше з’являлися повідомлення про нестачу продуктів харчування: «В місті Луганську нема цукру, борошна всіх сортів та інших продуктів, а масла і яєць на базарах не видно вже більше місяця, їх можна дістати тільки в знайомих або з-під поли».
У той час, як економічні умови трудящих гіршали, прибутки капіталістів безперервно зростали. Так, на заводі Гартмана в Луганську чистий прибуток у 1913— 1914 рр. становив 1,04 млн. крб., а в 1915—1916 рр.— близько 2,06 млн. карбованців.
Початок імперіалістичної війни ознаменувався заколотом 15 тис. запасних у Луганську. Заколот був результатом їх протесту проти напівголодного існування та відправки на фронт. До них приєдналося багато робітників. Загони стражників, підсилені кінною поліцією, були не спроможні придушити заколот. У Луганськ додатково було викликано роту 136-го Таганрозького полку, яка вчинила криваву розправу над беззбройними призовниками, троє з яких було вбито і 20 поранено, а 37 чоловік заарештовано і засуджено.
Виступ проти війни у липні 1914 року відбувся також і в Криндачівці (тепер місто Красний Луч). Об’єднавшись з робітниками, які не підлягали мобілізації, запасні вступили в сутичку з поліцією і розгромили канцелярію поліцейського справника. В ході сутички два чоловіки було вбито і шість поранено. Антивоєнні виступи запасних і робітників Луганщини були складовою частиною того масового революційного протесту проти війни, який хвилею прокотився по всій країні. Вони були наслідком великої виховної роботи, проведеної більшовиками серед пролетарських мас по роз’ясненню імперіалістичної суті війни.
Активно діяла в цей період Луганська більшовицька організація. В Старобільському повіті велику роз’яснювальну роботу проводила група комуністів, очолювана Ф. Д. Панфіловим. 2 червня 1916 року вона організувала виступ жінок міста Старобільська, які вимагали повернути їхніх чоловіків і синів з окопів. Поліція придушила це заворушення, заарештувавши 85 його учасників.
Війна надзвичайно ускладнила умови роботи більшовицьких організацій, але вони продовжували її. Під їх керівництвом у липні—серпні 1915 року відбулися антивоєнні виступи робітників Донецько-Юр’ївського і заводу Гартмана. Робітники вимагали збільшення заробітної плати і припинення грабіжницької війни. В травні 1916 року знову страйкувало 4 тис. робітників Донецько-Юр’ївського металургійного заводу. 4 червня адміністрація була змушена частково збільшити заробітну плату. Майже одночасно, 26 травня, страйкували 3 тис. робітників заводу Гартмана в Луганську, вимагаючи підвищення заробітної плати. їх вимоги було частково задоволено.
Величезних розмірів набрав страйк луганських робітників 5—13 липня 1916 року. В ньому взяло участь близько 15 тис. чоловік. Активну участь у його підготовці і проведенні брали більшовики О. Я. Пархоменко, Ф. Р. Якубовський та інші. За участь у страйку 50 робітників-активістів було заарештовано, а близько 600 чоловік (у тому числі О. Я. Пархоменка і Ф. Р. Якубовського) послано на фронт.
Проте ніякі репресії не могли спинити революційного руху мас. Разом з пролетаріатом усієї країни трудящі краю збирали сили для рішучої боротьби з царизмом.