Робітничий рух у Луганську на початку XIX століття
Робітничий рух у Луганську почався ще в 80-х роках XIX століття. Перші спроби створити тут робітничі гуртки зробили народники. У Луганську виник робітничий гурток, який об’єднував молодих робітників з казенного чавуно-ливарного заводу. Цей гурток, яким керував М. О. Ожигов, мав культурницький характер.
Члени гуртка читали і обговорювали народницьку літературу, а також твори К. Маркса, Ф. Енгельса, М. Г. Чернишевського. Але скоро пропагандистська діяльність відсувається на другий план. Народовольці вдаються до індивідуального терору. їх організації у Луганську починають виготовляти і випробувати динамітні бомби, які мали бути застосовані проти урядовців і членів царської фамілії. Але організацію було розгромлено, більшість членів заарештовано і ув’язнено.
В кінці XIX — на початку XX століття робітничий клас під керівництвом соціал-демократичних організацій починає організовану боротьбу. Центром робітничого руху на Луганіцині стає паровозобудівний завод — найбільше тут на той час капіталістичне підприємство. Якщо до цього боротьба робітників мала економічний характер, виступи їх були стихійними, то в міру поширення соціалістичних ідей все частіше висуваються політичні лозунги.
Приїзд у Луганськ соратників В. І. Леніна по петербурзькому «Союзу боротьби за визволення робітничого класу» В. А. Шелгунова і К. М. Норинського сприяв розширенню роботи серед робітників Донбасу. Ці революціонери-професіонали на початку 1900 року, після відбуття заслання в Архангельській губернії, оселилися в Луганську і вже в травні організували на паровозобудівному заводі перший у місті соціал-демократичний гурток. Марксистські гуртки були створені також на емалювальному і патронному заводах, у залізничних майстернях. У цих гуртках читалась марксистська література, їх учасники поширювали революційні листівки, прокламації.
В 1901 році у містах Донбасу, в тому числі і в Луганську, поширювалася ленінська газета «Искра», яка доставлялася з Полтави, де був її нелегальний розподільний пункт. Газета мала дуже велику популярність серед робітників. У неї була не тільки велика кількість читачів, але й багато кореспондентів, які повідомляли про тяжке становище робітників про методи революційної боротьби, про діяльність соціал-демократів.
У листопаді 1902 року оформляється Луганський комітет РСДРП, який організовує випуск листівок і прокламацій. Так, за період з грудня 1902 року по квітень 1903 року було випущено 8 прокламацій, які закликали до політичної боротьби, і поширювались не тільки в місті, але й серед робітників і селян всього повіту.
Луганський комітет займав тверду ленінську іскрівську позицію. Газета «Искра» в травні 1903 року писала, що «Луганський комітет солідарний з РСДРП». Велику роботу по згуртуванню робітників міста навколо комітету РСДРП проводили більшовики К. Є. Ворошилов, О. Я. Пархоменко. І. І. Алексеев (Кум), П. І. Пузанов, І. І. Шмиров, І. Д. Литвинов, В. Є. Євтушенко, Ф. Р. Якубовський та інші.
Після II з’їзду партії керівництво Донецького соціал-демократичного робітничого союзу, до якого з квітня 1903 року входила і Луганська організація РСДРП, стало меншовицьким. Луганський комітет пориває з Донецьким союзом і зміцнює зв’язки з більшовицьким комітетом Катеринослава.
Активну роль відіграв луганський пролетаріат у революції 1905—1907 рр. Коли в січні і лютому 1905 року у відповідь на «криваву неділю» на боротьбу з самодержавством піднявся пролетаріат Донбасу, з усіх його виступів найбільш організованим і політично цілеспрямованим був загальний страйк луганських робітників, що відбувся 16—18 лютого 1905 року. Страйк був підготовлений і пройшов під керівництвом Луганського комітету РСДРП.
Страйкуючі пред’явили адміністрації підприємств свої політичні та економічні вимоги: 8-годинний робочий день, участь народних представників в управлінні державними справами, свобода слова, друку, зборів, союзів і страйків, державне страхування робітників за рахунок капіталістів та інші.
Важливу роль в організації і згуртуванні робітників у боротьбі проти капіталістів відіграли обрані в ході страйку Депутатські збори. На заводі Гартмана до Депутатських зборів увійшло по два чоловіка від кожного цеху (всього 56 чоловік). За прикладом паровозобудівників Депутатські збори обираються і на інших підприємствах міста. Вони були органами боротьби за економічні і політичні інтереси робітників, зародковою формою Рад робітничих депутатів.
Небачений розмах страйку і згуртованість робітників налякали місцеві власті, які викликали війська. 18 лютого в Луганськ прибула рота піхоти. Не наважуючись однак піти на збройну сутичку, влада рекомендувала адміністрації підприємств піти на деякі поступки робітникам. Дирекція паровозобудівного заводу прийняла основну частину вимог робітників, у тому числі змушена була визнати Депутатські збори як постійно діючий орган захисту інтересів робітників. На вимогу страйкуючих було встановлено 9-годинний робочий день на заводі Гартмана і в залізничних майстернях.
Лютневий загальний політичний страйк у Луганську закінчився перемогою робітників. Це був перший могутній, організований виступ луганських робітників під керівництвом більшовиків.
Загальне піднесення революційної боротьби супроводилось зростанням числа соціал-демократичних гуртків. На заводі Гартмана такі гуртки створюються в кожному цеху і відділі. Зміцніла і зросла партійна організація міста. В результаті цього її довелося поділити на чотири райони: Гартманський, Патронний, Залізничний і Міський. Кожний район обирав своїх представників до загальноміського комітету, який був керівником всієї Луганської партійної організації.
Свою більшовицьку стійкість Луганська організація проявила і напередодні III з’їзду партії. Луганський комітет у спеціальній резолюції гаряче підтримав вимогу В. І. Леніна про скликання III з’їзду, засудив перехід «Искры» на меншовицькі позиції. Цю резолюцію було зачитано на одному з засідань III з’їзду і включено до його протоколів.
Після III з’їзду РСДРП революційний рух в Луганську посилюється. Більшовики організовували страйки на заводах, масовки за містом, мітинги, збори, випускали прокламації і листівки.
Виконуючи рішення III з’їзду РСДРП про керівництво селянським рухом, Луганський комітет зміцнює зв’язки з селянськими масами, очолює їх боротьбу проти поміщиків. При комітеті створено селянську групу, яка випускала листівки для селян, керувала їх революційними виступами.
У липні 1905 року відбувся новий страйк луганських робітників. Почали його 6 липня робітники залізничних майстерень. Восьмого липня до них приєдналися робітники заводу Гартмана. Проте цей страйк закінчився поразкою. Більше двохсот робітників було звільнено з заводу і виселено з міста. Керівників страйку було заарештовано.
Розгром липневого страйку не зломив бойового духу луганських пролетарів. Більшовики заводу Гартмана, що уникнули арешту, відновили діяльність комітету, налагодили роботу гуртків, почали організовувати масовки. Активізувались соціал-демократичні організації залізничних майстерень, патронного заводу та інших підприємств.
У жовтні 1905 року робітники Луганська активно включились у Всеросійський жовтневий політичний страйк. У цей час під тиском мас з тюрми було звільнено групу політичних в’язнів. Щоб зупинити розвиток революційних подій, чорносотенці спробували організувати в Луганську єврейський погром. Однак цьому перешкодила бойова робітнича дружина на чолі з О. Я. Пархоменком. Цей факт відзначив і високо оцінив В. І. Ленін як зразок енергійних дій, згуртованості, сили робітничої єдності в своїй статті «Реакція починає збройну боротьбу».
Важливу роль у розвитку революції в Росії відіграли Ради робітничих депутатів, створені творчістю народних мас у буремні дні Всеросійського жовтневого політичного страйку. В жовтні 1905 року Рада робітничих депутатів створюється і в Луганську. При її організації був використаний досвід Депутатських зборів, які виникли ще під час лютневого страйку 1905 року на заводах Гартмана, патронному та інших. Головою Луганської Ради в грудні був обраний К. Є. Ворошилов.
Луганській Раді, керованій більшовиками і яка мала вплив на життя всього повіту, всебічну підтримку подавали робітники. Використовуючи її як масову політичну організацію, луганські більшовики організовували мітинги і демонстрації, пред’являли політичні та економічні вимоги міській думі, адміністрації підприємств, добивалися звільнення з тюрем політичних в’язнів. Рада дедалі більше перетворювалась в орган революційної влади.
Кульмінаційним пунктом революційних подій у Донбасі були загальний страйк на Катерининській залізниці і збройне повстання в Горлівці. Луганчани подавали повсталим велику допомогу продовольством і боєприпасами.
16 грудня 1905 року, одержавши телеграму Горлівського бойового страйкового комітету з проханням про негайну допомогу, Луганська Рада відправила в Горлівку ешелон із зброєю, продовольством і медикаментами в супроводі бойової дружини.
Повстання у Горлівці було жорстоко придушене. Сотні його учасників було заарештовано, заслано і відправлено на каторгу. Та робота більшовицьких організацій, незважаючи ні на що, продовжувалася. Так, Луганський комітет РСДРП і Рада посилено формували бойові дружини, у яких на початок 1906 року було близько 200 чоловік. Зброя нелегально доставлялася з Севастополя, Ростова, а також Фінляндії.
Події цього періоду свідчать про високу політичну активність луганських робітників. 1 травня 1906 року в місті були проведені загальний політичний страйк і демонстрація. На початку червня на заводі Гартмана проходять тритисячний мітинг протесту проти єврейського погрому, що готувався чорносотенцями, а також мітинги робітників патронного заводу, залізничних майстерень та інших підприємств міста. 20 червня, в день суду над депутатами Петербурзької Ради, луганські робітники провели загальний страйк солідарності, на всіх підприємствах міста пройшли мітинги. Розпуск царським самодержавством І Державної думи був також використаний більшовиками Луганська для проведення в липні політичних мітингів і страйків.
У складних політичних умовах того часу луганським більшовикам доводилось постійно міняти тактику, вчитися поєднувати нелегальні і легальні форми боротьби. Восени 1906 року вони провели велику роботу по створенню профспілок. Так, 1 жовтня відбулись організаційні збори членів профтовариства (профспілки металістів) робітників заводу Гартмана, на яких були присутні понад 800 чоловік На зборах було обрано правління, головою якого став К. Є. Ворошилов, один із засновників товариства.
Профспілка, як писав один з членів правління її більшовик І. Д. Литвинов, що існувала «з дозволу начальства», була дуже хорошим прикриттям для підпільної роботи більшовицької партійної організації, а її приміщення — явочною квартирою.
Скоро ця профспілка стала справжнім господарем становища на заводі. Жодний захід адміністрації не проводився без її відома і згоди. Вона добивалася задоволення економічних вимог робітників, успішно вела боротьбу за припинення суду над керівниками липневого політичного страйку в Луганську, обвинуваченими в організації збройного опору поліції.
На початок січня 1907 року з 3800 робітників заводу Гартмана в профспілку вступило 2137 чоловік, тобто 56 проц. Це був на той час найвищий у Росії процент охоплення робітників одного підприємства членством у профспілковій організації. На кінець 1906 року профспілки були створені і на інших підприємствах Луганська.
Дійовою зброєю партійної організації була більшовицька газета «Донецкий колокол», орган Луганського комітету РСДРП, яка легально видавалася з 17 жовтня 1906 по 19 січня 1907 року. Редактором її був активний учасник революційного руху в Луганську більшовик Д. М. Розловський.
Численні робітничі кореспонденції в газету допомагали їй на конкретних прикладах з місцевого життя викривати брехливість і лицемірство царського маніфесту від 17 жовтня 1905 року, зрадницьку політику буржуазних партій, шкоду, якої завдавали робітничому рухові опортуністи. Систематично і широко висвітлювались у «Донецком колоколе» питання партійного життя, програми і тактики РСДРП, профспілкового життя тощо.
Луганський комітет РСДРП і його газета, Рада депутатів і профспілкові організації вели активну агітаційну роботу в період виборів у II Державну думу, розглядаючи її як один із засобів виховання та організації пролетаріату. З усіх соціал-демократичних партійних організацій Донбасу тільки Луганська під час виборчої кампанії не пішла на угоду з буржуазними партіями, продемонструвала класову самостійність і забезпечила перемогу соціал-демократичного списку кандидатів у виборщики.
Як у роки революційного піднесення, так і в період спаду революційного руху луганські більшовики, які на початок 1906 року налічували в своїх рядах більш як 2 тис. чоловік, систематично підтримували зв’язок з Центральним Комітетом РСДРП, твердо стояли на ленінських позиціях. Це виявилося і в діяльності їх делегатів на IV з’їзді РСДРП, у роботі якого брав участь К. Є. Ворошилов, і на V з’їзді партії, де луганських більшовиків представляли К. Є. Ворошилов і К. М. Самойлова.
Влітку 1907 року поліції вдалося заарештувати велику групу керівних працівників Луганської більшовицької організації. Але це не зламало бойового духу більшовиків. Ті, хто залишилися на волі, в підпіллі продовжували роботу, готуючи маси до нових боїв з царизмом.
У період спаду першої російської революції і особливо в роки столипінської реакції в Луганську, як і в усій країні, становище трудящих ще більше погіршується. Посилюються поліцейські сваволя, репресії, утиски. Фабриканти і заводчини, використовуючи застій у промисловості, оголошували локаути, закривали заводи і масами звільняли робітників.
Різко скоротилося виробництво на Луганському паровозобудівному заводі, який почав випускати 8—10 паровозів на місяць, замість 20—30 у попередні роки. 8 березня 1907 року дирекція заводу Гартмана оголосила локаут, всі 3810 робітників було звільнено, а під час нового набору за воротами заводу опинилося понад 200 робітників, серед яких було багато профспілкових активістів.
На підприємствах збільшувалася тривалість робочого дня, скорочувалася заробітна плата. І до того мізерні заробітки систематично зменшувалися в результаті штрафів. Довгий робочий день доповнювався надурочними роботами. Так, тільки в 1907 році робітники заводу Гартмана відпрацювали понад 88 з половиною тисяч надурочних днів.
Поліція жорстоко переслідувала професійні спілки, робітничі кооперативи. Але головний удар спрямовувався проти партійних організацій.
У ніч на 27 травня 1908 року поліція заарештувала найактивніших членів Луганської більшовицької організації (33 чоловіка), виказаних провокатором. Але й на цей раз більшовики не розгубилися, не згорнули своєї роботи. Навпаки, ті, хто залишився на волі, посилили свою діяльність у профспілках, ощаднопозичковій касі, споживчому товаристві та інших організаціях. Ними використовувались усі легальні можливості. В 1908—1911 рр. не припиняла роботи й підпільна друкарня, організована ще в 1905 році. Продовжували роботу пропагандистські гуртки на заводі Гартмана, проводилась широка пропаганда серед солдатів гарнізону, залізничників і учнів. В агентурних відомостях Донського охоронного відділення за 16 квітня 1909 року повідомлялось про посилену агітацію більшовиків Луганська серед робітників заводів Гартмана і патронного і про бойовий настрій їх.
У цей період, в зв’язку з промисловим піднесенням, яке почалося в Росії в 1910 році, сталися помітні зміни в розвитку міста. Відкриваються нові заводи і фабрики, зросла кількість робітників, їх концентрація на великих підприємствах. Ще в 1908 році в місті почали працювати цвяховий завод Урдекен і Дюшассан, слюсарно-механічна майстерня Минакова, макаронна фабрика. В 1909 році відкрився чавуноливарний завод Гуткіна, в 1910 році заснована фабрика «Товариства Луганської мануфактури» (нині тонкосуконний комбінат), яка виробляла сукно і приводні паси.
В 1912 році побудовано трубопрокатний завод Залевського і Григорьева, в 1913 році— трубопрокатний завод Попова і невелику міську електростанцію Сухомлинова.
В 1914 році у місті було 31 підприємство з обсягом виробництва в 1 888 тис. крб. і 47 ремісничих майстерень.
У період промислового піднесення значно розширились найбільші підприємства міста — паровозобудівний і патронний заводи. На паровозобудівному заводі було введено в дію чавуноливарний цех, механічну майстерню, розширено прокатний відділ, збудовано мартенівську піч. З 1907 по 1914 рік число робітників на заводі зросло з 3800 до 43003. Збільшується обсяг виробництва. В 1914 році завод випустив 150 паровозів.
Луганськ у ці роки посідає все більш значне місце в економіці Донбасу. Але за своїм благоустроєм і рівнем культури він залишався глухим провінціальним містом. З 1904 по 1914 рік населення Луганська зросло з 34 до 68,5 тис. чоловік. Однак житловий фонд зростав дуже повільно. У 1914 році в Луганську було 7993 домоволодіння, більшість з яких — одноповерхові будівлі з місцевого каменю—мергелю. Більш як тисяча з них була вкрита соломою і землею. У місті налічувалось 190 вулиць і провулків загальною протяжністю 31 кілометр, але тільки 14 вулиць мали тверде покриття. Під час весняних і осінніх дощів на більшості вулиць міста було непролазне болото. Берег ріки Лугані недалеко від центру міста служив місцем звалювання сміття. На все місто, площа якого становила 2500 га, було лише 518 гасових ліхтарів, в основному в центральній частині.
В місті не було каналізації, водопроводу. Намір місцевих властей зв’язати віддалені частини міста трамваєм так і не здійснився. Основним видом міського транспорту залишались візники.
Слабо була розвинута охорона здоров’я. Як і в усій Росії, в Луганську не вистачало лікарів і лікарняних ліжок. У 1914 році в місті була лише одна невелика і погано обладнана земська лікарня, побудована ще в 1894 році. Один лікар припадав на три з лишком тисячі чоловік, а одне лікарняне місце — на 1369 жителів. Медична допомога була платною і тому малодоступною трудовому народові. Внаслідок антисанітарних умов праці і побуту в місті часто спалахували епідемії (1908, 1909, 1910 роки).
Перед першою світовою війною в місті було 4 гімназії, семикласне комерційне училище, прогімназія, залізничне училище, реальне училище, 11 різних нижчих міських та парафіальних училищ і шкіл і 20 початкових училищ. Переважна більшість шкіл були невеликими (в них працювали один — два вчителі). Всього напередодні війни в Луганську було 155 викладачів. Навчання було платним, і вчитися в середніх учбових закладах могли лише діти заможних верств населення. Тільки нижчі і початкові школи були доступні дітям робітників. Так, в одній з гімназій в 1915/16 навчальному році навчалося 98 проц. дітей заможних класів і лише 2 проц. дітей робітників та інших незаможних верств населення.
Місто одинадцяти церков — так можна було охарактеризувати Луганськ напередодні першої світової війни. Культурне життя міста ледве підтримували два клуби, три невеликі кінотеатри, міська бібліотека, заснована в 1898 році на кошти громадськості. В Луганську було одне зимове театральне приміщення і літній театр у міському саду, які здебільшого пустували. В 1909—1910 рр. в Луганську жив артист імператорських театрів Д. В. Гарін-Віндінг. Він організував гурток любителів драматичного мистецтва, був режисером і актором самодіяльної трупи, яка ставила «На бойком месте» О. М. Островського та деякі інші класичні твори, а також п’єси самого Гаріна-Віндінга.
Бюджет міста зростав повільно, витрати на культурні потреби і благоустрій були незначними. Затрати на одного жителя з міського бюджету знизились з 5,5 крб. у 1904 році до 3,15 крб. у 1911 році. За розмірами доходів з місцевого бюджету на одного жителя Луганськ посідав останнє місце серед міст Катеринославської губернії.
Розвиток промисловості міста, зростання чисельності робітників, їх концентрація на великих підприємствах сприяли згуртуванню пролетарів і активізації революційної боротьби.
Про зростання більшовицького впливу, стійкість і організованість робітників Луганська в роки революційного піднесення свідчив травневий політичний страйк 1912 року, проведений під керівництвом більшовиків на знак протесту проти Ленського розстрілу. В страйку взяли участь робітники паровозобудівного, патронного та інших заводів міста. Поліція жорстоко розправилась з організаторами і учасниками страйку. Багато членів міського партійного комітету та робітників паровозобудівного і патронного заводів було заарештовано і в адміністративному порядку вислано з Луганська. Але ця поліцейська розправа не залякала свідомих робітників, вони і далі продовжували боротьбу проти царизму.
Велику роль в ідейно-політичному вихованні трудящих відіграла створена Леніним масова газета «Правда». В першому ж номері її було вміщено замітку про страйк протесту проти Ленського розстрілу, який відбувся на паровозобудівному та патронному заводах. «Правда» часто друкувала кореспонденції з Луганська, в яких розповідалось про становище робітників міста, про страйковий рух на підприємствах.
У 1912—1914 рр. Луганськ був одним з 100 населених пунктів Росії, з більшовицькими організаціями яких мав безпосередній зв’язок ЦК РСДРП(б).
Луганські більшовики борються за єдність партії робітничого класу, викривають ліквідаторів, розширюють свої зв’язки з масами, використовуючи всі легальні можливості для посилення більшовицької агітації і пропаганди. Для цього, зокрема, було використано вибори до IV Державної думи. Обраний депутатом Думи від робітників Катеринославської губернії соратник Леніна Г. І. Петровський систематично листувався з луганськими більшовиками, направляв їм політичну літературу, а також брошури з питань страхування робітників. Під керівництвом більшовиків робітники паровозобудівного заводу, залізничних майстерень виступили з протестом проти святкування 300-річчя монархії Романових. А 1 травня 1913 року робітники паровозобудівного заводу відзначили політичним страйком.
Могутнє піднесення революційного руху ненадовго зупинила перша світова війна. Вона з перших же днів наклала свій відбиток на діяльність промислових підприємств. Крім випуску основної продукції, вони почали виконувати військові замовлення. Паровозобудівний завод випускав чавунне і сталеве литво, корпуси турбін для суден, котли тощо. Емальзавод виробляв чайники, казанки, миски, чавуноливарні заводи — саперні лопатки, шрапнель, дротяно-цвяховий завод — колючий дріт для загороджень. У перший же рік війни число робітників на паровозобудівному заводі збільшилось до 5,5 тис., а на патронному заводі — до 13 тис. чоловік, причому жінок-робітниць налічувалось 10 тис. чоловік. Значно посилюється в цей час експлуатація трудящих, хазяї підприємств ще більше знижують і без того низькі заробітки.
Політичне безправ’я, посилення експлуатації, зниження життєвого рівня трудящих сприяли зростанню антивоєнних настроїв.
У роки першої світової війни більшовики Луганська ведуть серед трудящих велику політичну роботу: роз’яснюють їм розбійницький імперіалістичний характер війни, закликають боротися за перетворення війни імперіалістичної на війну громадянську. Незважаючи на надзвичайні закони воєнного часу, масові репресії, більшовики докладають усіх сил до того, щоб піднести політичну свідомість робітників, запобігти поширенню шовіністичного чаду.
В 1915 році були відновлені більшовицькі групи на ряді підприємств Луганська. З приїздом у Луганськ в кінці 1915 року представника ЦК Ю. X. Лутовинова була значно зміцнена міська партійна організація. Очолена О. Я. Пархоменком, вона стала центром і опорою революційного руху в Донбасі.
На початку 1916 року на ряді міських підприємств відбулися страйки, викликані зрослою дорожнечею і важкими умовами праці. Найбільшої гостроти невдоволення робітників досягає в липні. Більшовицька організація прагне надати цьому рухові яскраво вираженого політичного характеру, підняти робітників на антивоєнний страйк. До загальноміського страйкового комітету ввійшли представники робітників паровозобудівного заводу, залізничних майстерень, суконної фабрики та інших підприємств. Для охорони учасників страйку, мітингів і зборів було створено бойову дружину на чолі з М. Латишевим. В її складі було близько ста робітників.
5 липня 1916 року на паровозобудівному заводі робітники припинили роботу. 6 липня до них приєдналися робітники патронного заводу. Першими пішли до прохідної заводу жінки, а за ними й чоловіки. Начальник заводу генерал Петранді і військовий чиновник Травін марно умовляли їх негайно повернутися і приступити до роботи, погрожували репресіями. За ворітьми заводу їх зустріла кінна поліція, яка почала бити нагаями робітниць. Тоді вони почали кидати в поліцейських пляшки з молоком, каміння, помідори тощо. Багатьох з страйкуючих було заарештовано. Того ж дня застрайкували робітники суконної фабрики, залізничних майстерень та інших підприємств міста.
У страйку, який проходив під лозунгами «Геть війну!», «Геть самодержавство!» брало участь понад 15 тис. робітників.
Становище в Луганську було настільки загрозливим, що в місто негайно прибув катеринославський губернатор. За його розпорядженням близько 600 чоловік, у тому числі О. Я. Пархоменко, було відразу ж відправлено на фронт, багатьох заарештовано і ув’язнено в тюрму. Професійне товариство паровозобудівного заводу було закрито. Адміністрації паровозобудівного і патронного заводів почали масове звільнення робітників.
Страйк, що тривав понад тиждень, було придушено. Але він ще раз продемонстрував зростаючу згуртованість і силу робітників Луганська напередодні вирішальних класових боїв.
Лютнева буржуазно-демократична революція поклала край багатовіковому пануванню царського самодержавства. В ході революційної боротьби проти царизму робітники і солдати приступили до створення Рад — органів революційно-демократичної диктатури пролетаріату і селянства.
На час Лютневої революції більшовицька організація Луганська налічувала в своїх рядах близько 100 чоловік. Вийшовши з підпілля, вона зразу ж розгорнула активну роботу в масах. 5 березня 1917 року на заклик більшовиків у місті відбулась багатотисячна демонстрація, в якій взяли участь робітники, солдати і селяни сусідніх сіл.
Налякана розмахом революційних подій у Луганську, буржуазія при сприянні есеро-меншовицьких угодовців поспішила створити громадський комітет «для підтримання порядку в місті». При сприянні меншовиків «громадському комітетові» вдалося взяти в свої руки керівництво виборами до міської Ради, під час яких не додержувався принцип пропорціонального представництва від великих і дрібних підприємств, що дало змогу представникам буржуазії дістати більшість у Раді. В Луганській Раді, яка почала свою діяльність 8 березня 1917 року, з 60 депутатських місць більшовики мали тільки 15, у виконкомі Ради — 11 місць з 351.
Проте, незважаючи на свою нечисленність, більшовики мали великий вплив у Раді, що значною мірою зумовлювало напрям її діяльності. Це пояснювалось, насамперед, тим, що збройні сили, на які спиралась Луганська Рада,— робітничі бойові дружини — очолювали переважно більшовики.
Під впливом революційної частини робітників і більшовицької фракції Луганської Ради діяльність міського «громадського комітету» спочатку була обмежена, а через деякий час він і зовсім був ліквідований.
На паровозобудівному і патронному заводах з ініціативи більшовиків були обрані робітничі комітети, які фактично взяли в свої руки все керівництво цими заводами.
26 березня 1917 року на спільному засіданні Луганської Ради, Ради виборних старост усіх підприємств міста та представників від повіту прийнято резолюцію про ставлення до війни. «Приєднуючись до голосу петроградських товаришів,— говорилося в резолюції,— ми звертаємось до демократії всього світу із закликом ліквідувати бойню народів, в якій російський пролетаріат і селянство проливають море крові». З ініціативи луганських більшовиків у місті було створено Центральне бюро спілки металістів, яке об’єднало профспілки металістів усього Слов’яносербського повіту, в яких налічувалось близько 12 тис. членів.
10 квітня 1917 року Луганський комітет РСДРП (б) одностайно схвалив Квітневі тези В. І. Леніна і закликав усі партійні організації керуватися ними в своїй роботі.
Напередодні VII (Квітневої) Всеросійської конференції РСДРП (б) Луганська більшовицька організація була однією з найбільших організацій України. В її рядах налічувалося понад 1500 чоловік. Більшовицька фракція Луганської Ради, маючи підтримку основної маси робітників, добилася рішення Ради про впровадження на промислових підприємствах 8-го динного робочого дня, збільшення заробітної плати.
З ініціативи більшовиків у місті було проведено багатотисячну першотравневу демонстрацію, яка пройшла під лозунгами «Геть війну!», «Вся влада Радам!». Робітники Луганська бойкотували так звану «позику свободи», випущену Тимчасовим урядом для одержання коштів на продовження імперіалістичної війни.
15—16 травня в Луганську відбулась перша районна конференція Рад, яка висловилась за передачу всієї влади в руки Рад робітничих і солдатських депутатів.
На добровільні внески робітників більшовики організували і почали видавати з 1 червня газету «Донецкий пролетарий» — орган Луганського комітету РСДРП(б). Газета розповсюджувалась не тільки в Луганську, але й в усьому Донбасі, На сторінках «Донецкого пролетария» друкувалось багато кореспонденцій робітників, передруковувались статті і виступи В. І. Леніна та інших діячів більшовицької партії. Газета викривала зрадницьку діяльність меншовиків, есерів, українських буржуазних націоналістів, активно виступала за припинення війни і передачу всієї влади Радам.
У середині червня 1917 року Луганський комітет РСДРП(б) організував на великих заводах і фабриках міста комітети партії, які розгорнули велику агітаційну кампанію за передачу всієї влади в руки Ради і виведення з її складу угодовців. 22 червня 1917 року під головуванням К. Є. Ворошилова відбулось засідання всіх комітетів РСДРП(б) Луганська. Після обговорення питання про стан справ у міській Раді було прийнято рішення: «Вжити заходів до реорганізації Ради шляхом введення туди нових представників на підставі пропорціонального представництва і відкликання з Ради її членів, які не мають нічого спільного з інтересами робітничого класу».
Більшовики Донбасу вели велику роботу по завоюванню на свій бік солдатських мас. У великих тилових гарнізонах діяли більшовицькі військові організації. В Луганську військова організація оформилась ще в квітні 1917 року. Луганська більшовицька організація встановила постійний зв’язок з солдатами на фронті, посилала в діючу армію антивоєнну літературу.
Після липневих подій в Петрограді VI з’їзд РСДРП(б) націлив партію на збройне повстання. На цей час у Луганській більшовицькій організації налічувалось 2596 чоловік. На з’їзді її представляли два делегати — К. Є. Ворошилов та А. 3. Каменський.
Бойова енергія пролетаріату Луганська, керованого більшовиками, з особливою силою проявилась у період боротьби з корніловським заколотом. Під впливом більшовиків Рада прийняла резолюцію протесту проти Московської наради, вимагаючи скасування смертної кари на фронті і в тилу і припинення репресій проти робітничого класу. Рада заявила, що «тільки зусиллями революційного пролетаріату та найбіднішого селянства країна може бути виведена з тупику, до якого вона потрапила завдяки політиці угодовства дрібної і великої буржуазії».
На об’єднаному засіданні більшовицького комітету і більшовицької фракції Ради було обрано Комітет врятування революції. Комітет вжив заходів проти контрреволюційних сил. За розпорядженням Комітету були заарештовані офіцери місцевого гарнізону, визначні представники буржуазії і колишні вищі чиновники органів царської влади. В усі урядові установи, банки, пошту, телеграф та інші Комітет послав своїх комісарів, які одержали завдання стежити за нормальним ходом роботи і припиняти будь-які спроби саботажу. Червона гвардія Луганська, створена з бойових дружин, взяла під охорону фабрики і заводи.
30 серпня в усіх частинах Луганського гарнізону проводились вибори командирів. Новий командний склад і солдати гарнізону стали на бік Рад і заявили, що вони на перший же заклик Комітету виступлять проти корніловщини. 31 серпня гарнізонні збори ухвалили резолюцію, в якій вимагали «воєнно-польового суду над корніловцями».
В боротьбі з контрреволюцією зростала активність і ініціатива революційних мас. Після розгрому корніловщини по всій країні почалося пожвавлення діяльності та оновлення Рад, більшовизація їх. 19 вересня проходили вибори до Луганської міської Ради. На виборах до Ради більшовики здобули повну перемогу. Серед 120 обраних депутатів було 82 члени РСДРП(б).
22 вересня К. Є. Ворошилов, обраний головою Луганської Ради, доповідав у Центральний комітет партії: «Всі організації міста в наших руках. Щодня з повіту звертаються до наших організацій за агітаторами, лекторами, але немає людей, і ми не можемо задовольняти всі запити. Нам доводиться вести велику роботу. Голова в місті, члени управи, голова думи, Рада депутатів, професійні ради, газети — все це в наших руках».
ЦК партії високо оцінював діяльність Луганської більшовицької організації. В другій половині вересня 1917 року в листі до Луганського комітету більшовиків член ЦК РСДРП(б) Я. М. Свердлов писав: «Дуже раді, що ви завоювали вплив у широких масах. Само собою, необхідно докласти всіх зусиль для закріплення за собою цього впливу. Ми розуміємо значення вашої організації».
Виконуючи вказівки ЦК партії, Луганська Рада енергійно взялася за озброєння робітників. Гарнізонна Рада солдатських депутатів виділила зброю.