Рубіжне, Луганська область (продовження)
Ранок 22 червня 1941 року в місті був звичайним. Листоноші розносили по квартирах хіміків та будівельників свіжі номери газет. Недільний номер «Ленінського заклику» розповідав про змагання трудівників Рубіжного за дострокове виконання річного плану, про трудові успіхи слюсаря Гусєва та кочегара Тюкала. На сторінці для дітей було надруковано уривок з книги «Володя Ульянов» М. Веретенникова. А о 12 годині дня радіо принесло тривожну звістку: в кожен дім увійшла війна! В той день у міськвійськкомат почали надходити заяви добровольців з проханням відправити їх на фронт. У перші дні війни пішли в армію понад 200 комуністів. Сотні рубіжанців влилися до складу військових частин, які формувалися в Донбасі.
Після виступу по радіо 3 липня 1941 року голови Державного Комітету Оборони Й. В. Сталіна Рубіжанський міськком партії організував мітинг трудящих. На підприємствах і в установах пройшли також збори, на яких обговорювалося звернення ЦК КП(б)У і Президії Верховної Ради УРСР до українського народу.
Партійна організація, дирекція хімічного комбінату (секретар парткому — В. В. Денисов, директор — депутат Верховної Ради СРСР Б. М. Полікарпов) перебудували роботу виробництва для випуску оборонної продукції. Хіміків, що пішли захищати Батьківщину, замінили жінки й підлітки.
План дев’яти місяців хімкомбінат виконав на 102,9 проц. Коли в жовтні 1941 року наблизився фронт, почали демонтувати обладнання і відправляти його на Схід. З Рубіжанського хімкомбінату в східні райони країни прибуло 1900 вагонів з обладнанням, 1850 робітників, понад 4500 членів їх сімей, 45 учителів, 35 професорів і викладачів хіміко-технологічного інституту. В люті морози споруджувалися заводські корпуси, монтувалось обладнання.
Робітники, що тимчасово залишилися в Рубіжному, виконували замовлення фронту. Тисячі жителів брали участь у будівництві оборонних споруд. У місті створено батальйон народного ополчення. Група комсомольців, у т. ч. Г. Тур та Є. Ричкіна, за завданням радянського командування ходила в тил ворога і добувала важливі дані. Багато дівчат училися в школі медичних сестер, доглядали поранених у госпіталях, для обладнання яких населення зібрало за короткий строк 2300 ліжок, 650 ковдр, 1500 рушників, 1250 подушок, 250 столів, 400 стільців, 8500 штук різного посуду, 2000 книжок.
Активісти міста організували також збір теплих речей для воїнів Червоної Армії. На фронт було відправлено 500 кожухів, 450 пар валянків, 800 фуфайок, 900 ватних штанів, 1200 шапок, 2500 пар теплих шкарпеток, 2600 пар рукавиць.
Але становище на фронтах улітку 1942 року дедалі більше ускладнювалося. 10 липня 1942 року місто захопили німецько-фашистські війська. Багато горя завдав рубіжанцям ворог за шість з половиною місяців окупації. Будинок однієї з міських електропідстанцій фашисти перетворили на в’язницю. На її подвір’ї часто лунали постріли. Гітлерівці арештовували і розстрілювали комуністів, комсомольців і активістів, що лишились у місті для підпільної роботи. Фашистські недолюдки стратили понад 300 радянських патріотів, у т. ч. комуніста Г. Кравченка, комсомолку Г. Тур, партизанів П. Бережного, П. Чернова та інших. Окупанти влаштовували облави, під час яких схопили й відправили на каторгу до Німеччини близько 500 юнаків і дівчат.
Але ні страти, ні катування не зламали радянських людей. Близько 50 рубіжанців стали бійцями партизанського загону, очолюваного М. І. Карнауховим, що діяв на окупованій території Донецької області. Коли фашисти захопили Рубіжне, на вулиці Першотравневій в будинку № 15 був створений партизанський пост. Хазяйка квартири Г. Г. Фатєєва збирала і передавала партизанам цінні відомості. Але гестапівці схопили патріотку і по-звірячому закатували.
В окупованому місті діяли і підпільники-комсомольці Ю. Резниченко, С. Гордієнко, О. Криволапов та інші. Вони псували ворожу лінію зв’язку, збирали і розповсюджували газети і листівки, які скидали радянські льотчики, сипали пісок у мотори німецьких автомашин. Жителі Рубіжного подавали допомогу пораненим радянським воїнам, що опинилися в окупованому місті. Так, подружжя С. Я. та А. І. Федосови, які жили на Комсомольській вулиці, переховували поранених радянських воїнів П. Любимова, М. Сорокіна, Сафошкіна, М. Немикіна, А. Орлика і кабардинця Омара (прізвище не встановлено).
Щоб забезпечити рух поїздів на дільниці Попасна — Куп’янськ, окупанти почали споруджувати залізничний міст через Сіверський Донець. Добровільно на будівництво не вийшов ніхто ні з Рубіжного, ні з навколишніх сіл. Поліцаї і німецькі солдати ходили з хати в хату і силою виганяли людей. Але радянські люди шкодили окупантам чим тільки могли: розбивали тачки, ламали ноші, опорні стовпи ставили так, що ферми моста осідали. І хоча роботи велися близько 200 днів, через міст так і не пройшов жоден поїзд.
На початку 1943 року, після переможної битви на Волзі, радянські війська почали визволяти Донбас. Рубіжанські залізничники, вирішивши будь-що перешкодити гітлерівцям вивезти награбоване майно, вивели з ладу паровози, що стояли на станції. Разом з іншими жителями вони напали на загін поліцейських і відбили близько 200 голів худоби.
Німецько-фашистські загарбники всіма силами намагалися утримати Донбас. Всі зручні місця для переправи через Сіверський Донець ворог прикрив великою кількістю артилерії та авіації, а лівобережні міста — Рубіжне, Кремінну, Красний Лиман та інші — перетворив на міцний оборонний вузол. І все ж 31 січня 1943 року 124-й гвардійський стрілецький полк 41-ої гвардійської стрілецької дивізії під командуванням генерал-майора М. П. Іванова визволив місто.
В руїнах лежав первісток анілінофарбової промисловості — хімічний комбінат. У 480 млн. крб. оцінила спеціальна комісія збитки, що їх завдали окупанти місту, в т. ч. 220 млн. крб. становили збитки мирного населення. Окупанти зруйнували будинки і пограбували устаткування хіміко-технологічного інституту, Палацу культури, двох середніх шкіл, ремісничого училища, лікарні, поліклініки, трьох бібліотек та інших установ.
Незабаром після вигнання німецько-фашистських загарбників Рубіжанський міський комітет партії провів збори трудящих, присвячені історичній перемозі наших військ під Сталінградом і початку визволення Донбасу. 4 лютого відбувся траурний мітинг біля могили закатованих гітлерівцями радянських патріотів .
У березні 1943 року міськком партії створив спеціальний загін, що складався з комуністів і комсомольців. Протягом 5-ти днів цей загін утримував оборону на одній із ділянок лінії фронту, що проходила по Сіверському Дінцю.
Тимчасом життя міста поступово нормалізувалося. Із Сходу один за одним приходили вагони з устаткуванням і продовольством. Поверталися з Уралу й Сибіру робітники та інженерно-технічні працівники хімічного комбінату. Першим було пущено цех товарів ширвжитку, що виготовляв чорнильний порошок, гіпосульфіт та інше. Потім стали до ладу цехи нітрування і сірчастого чорного барвника.
В місті відбудовуються електромережа, водопровід, житлові будинки. Відкриваються 8 їдалень і 6 магазинів. Відновлюються заняття у семирічній і початковій школах. Починають працювати поліклініки.
Близько 2 тис. рубіжанців билися з фашистами на фронтах Вітчизняної війни. За мужність і героїзм, виявлені в боротьбі з ворогом, багатьох з них нагороджено орденами і медалями Радянського Союзу. Уже в серпні 1941 року був удостоєний високого звання Героя Радянського Союзу колишній коваль хімкомбінату, командир прикордонних військ М. М. Руденко. Поранений, він протягом кількох годин керував боєм на одній з ділянок нашого кордону в Карелії, стримуючи ворога до підходу радянських частин. Звання Героя Радянського Союзу в 1943 році присвоєно уродженцю Рубіжного гвардії капітану В. Й. Даньку, який командував батальйоном під час форсування Дніпра.
В тилу ворога відважно діяв чекіст П. О. Корабельников — начальник розвідки прославленої партизанської бригади «Невловимі», якою командував Герой Радянського Союзу М. С. Прудников. Про славні діла партизанів бригади в Білоруських лісах написана книжка «Невловимі діють» і створений кінофільм «Як вас тепер називати?»
Після переможного закінчення Великої Вітчизняної війни комуністи, комсомольці і всі трудівники Рубіжного зосередили основну увагу на відбудові хімічного комбінату. Протягом 1946—1950 рр. один за одним ставали до ладу діючих цехи.
За рішенням Ради Міністрів СРСР від 16 січня 1948 року в Рубіжному було відновлено філіал Московського науково-дослідного інституту органічних напівпродуктів та барвників. Його вчені внесли значний вклад у розширення асортименту і поліпшення якості продукції хімкомбінату. В 1950 році введено в дію новий цех по виробництву високостійких і яскравих кубових барвників. 25 травня 1950 року комбінат достроково виконав план післявоєнної п’ятирічки. Наприкінці того ж року підприємство по випуску продукції досягло довоєнного рівня. У березні 1951 року за розробку і впровадження у виробництво нових видів барвників для тканин групі хіміків, проектантів і монтажників присуджено Державну премію. Лауреатами стали Є. М. Арнольдов — головний інженер хімкомбінату, І. Д. Бєлкін — начальник цеху № 9, О. Ф. Сахаров — головний інженер Рубіжанського філіалу інституту «Діпроанілфарба», І. А. Троянов — заступник директора Рубіжанського філіалу Науково-дослідного інституту органічних напівпродуктів та барвників, О. Н. Ба-тенчук — головний інженер Рубіжанського монтажного управління.
У післявоєнні роки розвиваються й інші підприємства. В 1946 р. з Луганська в Рубіжне переведено панчішну фабрику. Для підготовки кадрів при фабриці була організована школа ФЗН. Вона готувала в’язальниць, мотальниць і помічників майстрів. У 1948—1949 рр. закінчено спорудження фарбувального цеху і одержано нове устаткування. Все це дало змогу збільшити випуск панчіх до 14 200 пар на добу.
В 1946 році створено міськпромкомбінат, який виробляв необхідні для населення меблі.
Поступово відбудовувалось і саме місто. До січня 1946 року було здано в експлуатацію 22 км водопроводу, 14 км каналізаційної мережі, 140 тис. кв. метрів житлової площі, відремонтовано понад 3 тис. кв. метрів тротуарів, бруку, висаджено 1,7 тис. фруктових дерев. Піднімаючи з руїн вулиці й будинки, рубіжанці відпрацювали в позаурочний час близько 160 тис. людино-днів. За активною участю студентів відбудовано приміщення хіміко-технологічного інституту (в 1949 році його переведено в Дніпропетровськ). У січні 1946 року знову почала виходити міська газета «Ленинский призыв», а на початку 1948 року — багатотиражна газета «Красное знамя» Рубіжанського хімкомбінату. Гостинно засвітилися вогні Палацу культури, літнього кінотеатру, 4-х бібліотек.
Успішно розвивалося Рубіжне і в наступні роки. План другої післявоєнної п’ятирічки хімічний комбінат — основне підприємство міста — виконав 25 жовтня 1955 року. Випуск валової продукції збільшився в 2,7 раза порівняно з 1950 роком, комбінат освоїв випуск 50 нових видів барвників. За роки п’ятирічки впроваджено понад 7 тис. раціоналізаторських пропозицій з економічним ефектом 28,5 млн. крб. Рубіжанський хімкомбінат став найбільшим центром країни по випуску барвників, насамперед кубових.
Розширилось виробництво, збільшився асортимент і підвищилась якість продукції Рубіжанської панчішної фабрики. В 1955 році освоєно випуск капронових виробів.
У червні 1950 року став до ладу діючих завод силікатної цегли.
Нові перспективи відкрив перед рубіжанськими хіміками семирічний план. За 1959—1965 рр. на комбінаті споруджено 96 виробничих об’єктів вартістю 85,6 млн. крб. Це на 69,3 млн. крб. більше, ніж витрачено на розвиток підприємства за попередні 7 років (1951—1958). Рубіжанські хіміки створили і освоїли випуск спеціальних барвників для синтетичних волокон. У 1963 році вперше у вітчизняній анілінофарбовій промисловості почали виробляти барвники для ацетатного шовку, капрону, лавсану, нітрону та інших штучних волокон. Всього за роки семирічки освоєно 30 нових марок барвників. Нині Рубіжанський хімкомбінат дає 20 проц. загального випуску барвників у країні, 95 проц. стійких та яскравих кубових барвників і 120 видів напівпродуктів, які йдуть на всі анілінофарбові заводи СРСР і на підприємства багатьох інших галузей промисловості. Крім того, тут виробляються карбамідні смоли й отрутохімікати для сільського господарства. Великий попит на товари побутової хімії, що їх виробляє комбінат: фотохімікати, стимулятор росту помідорів, набір речовин для приготування штучних сірководневих ванн типу «Мацеста» та інші.
Рецептуру і технологію всіх нових барвників, напівпродуктів і товарів побутової хімії розробляє центральна заводська лабораторія і Рубіжанський філіал Науково-дослідного інституту органічних напівпродуктів та барвників.
До 1959 року виробничі процеси на хімкомбінаті були мало автоматизовані. Тут працювало тільки близько 100 найпростіших реєструючих приладів. За семирічку на технологічних схемах встановлено 5 тис. найновіших приладів автоматики, в т. ч. до тисячі — електронних.
Великий вклад у технічний прогрес на підприємстві вніс інститут робітників-винахідників, створений у 1961 році за ініціативою партійної організації. Інститут об’єднує 400 раціоналізаторів, які працюють на громадських засадах. Під керівництвом інженерів-техніків комбінату вони провадять серйозні дослідження по поліпшенню роботи, підвищенню культурно-технічного рівня виробництва. Протягом 1962—1965 рр. робітники-винахідники виконали більш як 50 робіт, що дало державі понад 230 тис. крб. економії. Так, робітники В. В. Стариков і О. Г. Сухін разом з інженером П. М. Тру новим розробили і впровадили у виробництво систему автоматизації процесу дозування нафталіну при виробництві фталевого ангідриду. Це вивільнило 5 апаратників і 12 одиниць обладнання, підвищило продуктивність праці на 18,7 процента.
На комбінаті кожен третій робітник — раціоналізатор. За семирічку впроваджено у виробництво понад 16,5 тис. пропозицій з економічним ефектом 9786,2 тис. крб. Начальникові центральної лабораторії В. Л. Плакидіну в 1965 році присвоєно звання заслуженого раціоналізатора УРСР.
У роки семирічки на підприємствах Рубіжного широко розгорнулося соціалістичне змагання і зокрема рух за комуністичну працю. Перед, як завжди, вели комуністи. В 1966 році в Рубіжному налічувалося вже 23 цехи, 305 змін, понад 4 тис. ударників, які трудилися по-комуністичному. На хімічному комбінаті поширився патріотичний почин новаторів — апаратника комуніста І. О. Ролдугіна і бригад П. І. Попова і О. Т. Рудого. В 1963 році І. О. Ролдугін першим перейшов з діючого виробництва на пусковий об’єкт і закликав апаратників інших цехів наслідувати його приклад. Цю ініціативу схвалив Рубіжанський міськком КП України і партком хімкомбінату. Сотні досвідчених робітників почали працювати біля апаратів у нових цехах і успішно освоїли їх. Наприкінці 1965 року бригади П. І. Попова і О. Т. Рудого виступили з пропозицією завчасно готувати у своїх колективах апаратників, а після пуску нових цехів переходити туди всією зміною.
Боротьбу за дострокове виконання семирічного плану очолила партійна організація комбінату, яка виросла з 1200 чоловік у 1958 році до 1600 у 1965 році. Понад 70 проц. комуністів працюють безпосередньо на виробництві. Один із кращих апаратників комбінату П. А. Ткаченко був делегатом XXIII з’їзду КПРС.
Останній рік семирічки став пам’ятною віхою в історії Рубіжанського хімкомбінату. 17 червня 1965 року хіміки відзначили 50-річчя свого підприємства. В цей день колектив комбінату рапортував країні про дострокове виконання піврічного плану випуску барвників. За високі показники у соціалістичному змаганні підприємств хімічної промисловості України йому було присуджено перехідний Червоний прапор Ради Міністрів УРСР і Укрпрофради.
Указом Президії Верховної Ради СРСР від 8 липня 1965 року за великі досягнення в розвитку вітчизняної анілінофарбової промисловості Рубіжанський хімічний комбінат нагороджено орденом Леніна, 100 виробничників, наукових працівників і проектантів — орденами і медалями Радянського Союзу. Зокрема, ордена Леніна удостоєні старші апаратники А. О. Обоянський, П. А. Ткаченко, С. І. Три-хліб, директор хімкомбінату О. М. Кузнецов, бригадир слюсарів М. С. Забірко, інженери Н. С. Грінкевич, О. О. Павлюков і А. А. Пугач.
Орденоносне підприємство успішно завершило семирічний план, видавши додатково тисячі тонн барвників. Загальний обсяг продукції збільшився за семиріччя на 95 проц. Якість 19 видів барвників досягла рівня світових стандартів. Комбінат одержав 47,5 млн. крб. прибутку.
Великий розмах будівництва вимагав створення в Рубіжному великої будівельної організації, тому в травні 1960 року було організовано трест «Рубіжанськхімбуд». За роки семирічки трест здійснював значне промислове, житлове і соціально-культурне будівництво. Спорудження
нових виробничих об’єктів на Рубіжанському хімічному комбінаті в 1964 році оголошено республіканською комсомольською будовою. Прикладом для всіх будівельників міста стали 33 ударні молодіжні бригади. Робітники тресту брали активну участь у русі за комуністичну працю, у змаганні за економію «луганської години», у боротьбі за звання бригад відмінної якості. Завдяки цьому семирічний план рубіжанські будівельники виконали достроково — 12 листопада 1965 року. За самовіддану працю велику групу робітників тресту «Рубіжанськхімбуд» нагороджено орденами і медалями, в т. ч. ордена Леніна удостоєні бригадир мулярів А. Г. Григоренко та бригадир штукатурів Г. Т. Володченко.
Значних успіхів досягли й робітники Рубіжанського силікатного заводу. Випуск цегли на підприємстві збільшився з 120 млн. штук у 1959 році до 160,4 млн. штук у 1965 році.
В роки семирічки зростало і впорядковувалося місто хіміків. З 1958 по 1965 рік побудовано 202,4 тис. кв. метрів житла (в т. ч. 38,8 тис. кв. метрів індивідуальним сектором), тобто стільки, скільки було споруджено за всі попередні роки Радянської влади. Житловий фонд Рубіжного в 1966 році становив 424,3 тис. кв. метрів. Довжина вулиць — 58 км. За семиріччя в районі площі Перемоги виник новий центр міста. Великий житловий масив виріс у північно-східній частині Рубіжного, де побудовано 9 житлових кварталів. Кожен із них — це своєрідний мікрорайон, у якому, крім житлових будинків, є магазини, дитячі садки і ясла, бібліотеки, філія зв’язку, ощадкаса, їдальня. В центрі кварталів розміщені сквери, спортивні майданчики і майданчики для ігор. У розрахунку на одного мешканця житлова площа в Рубіжному збільшилася за семирічку вдвічі.
Рубіжне не випадково називають містом-садом. З весни до осені шумлять тут тінисті алеї і фруктові сади. В 1962—1965 рр. закладено 3 нові сквери, впорядковано пляжі на озері Пісочне.
У 1959 році в місто підведено природний газ для промислових і побутових потреб. За семирічку прокладено понад 50 км газопроводу. Велику роботу по благоустрою міста провадить постійно діюча комісія комунального господарства Рубіжанської міськради. Регулярно організовуються масові недільники і місячники по впорядкуванню і озелененню міста, в яких беруть участь тисячі жителів.
Неухильно підвищувався і добробут трудівників міста. Набагато зросла заробітна плата хіміків. Майже в 2 рази збільшилась за цей час сума пенсій, що виплачуються рубіжанцям, а середній розмір пенсії зріс на 23 проценти. Вдвічі збільшився за семирічку товарооборот рубіжанських магазинів, що теж свідчить про підвищення добробуту трудящих. Наприкінці семиріччя в особистій власності рубіжанців було 520 легкових автомашин, 1210 мотоциклів і 12 тис. телевізорів. У 1967 році населенню продано товарів на 170 тис. крб. більше, ніж у 1965 році (в т. ч. 115 мотоциклів, 1170 телевізорів, 1270 радіоприймачів, 660 холодильників, 1330 пральних машин).
Сума вкладів в ощадних касах міста зросла з 1667 тис. крб. у 1959 році до 5533 тис. крб. у 1967 році.
Для поліпшення побутових умов трудящих створена широка мережа підприємств торгівлі і громадського харчування. Лише в роки семирічки відкрито 20 нових магазинів і 22 їдальні, збудовано приміщення колгоспного ринку, створено побутовий комбінат, який об’єднує швейні і взуттєві майстерні, перукарні, фотоательє, телеательє, майстерні по ремонту одягу та інші. Якщо в 1958 році сума вартості побутових послуг на душу населення становила 4 крб. 16 коп., то в 1966 році вона зросла до 10 крб. 35 копійок.
Багато зроблено і для поліпшення медичного обслуговування населення. Кількість лікарів збільшилася з 134 чоловік в 1959 році до 172 у 1966 році, середнього медичного персоналу — з 337 до 400 чоловік. У 1966 році в місті працювало 2 лікарні із стаціонаром на 485 хворих, 4 поліклініки, 12 територіальних і 12 цехових медичних дільниць, водолікарня, санепідстанція, 3 аптеки, Будинок санітарної освіти. Поповнилися новою апаратурою лабораторії й кабінети. Будуються на території лікарняного містечка новий терапевтичний корпус на 200 місць і поліклініка на хімкомбінаті. Велика увага приділяється організації відпочинку трудящих. Для працівників хімкомбінату в 1960 році побудовано будинок відпочинку на Південному березі Криму, в 1965 році — профілакторій у сосновому бору поблизу міста.
У місті створена широка мережа дитячих закладів. До послуг маленьких громадян 24 дошкільні комбінати (ясла і дитячі садки), 15 з них побудовано в роки семирічки. В Рубіжному працюють Палац піонерів, музична школа, 3 дитячі спортивні школи, станція юннатів, станція юних техніків, 7 дитячих кімнат при житлово-комунальних відділах.
Міські партійні і радянські органи приділяють багато уваги розвитку спорту. Рубіжанська міська рада Союзу спортивних товариств і організацій об’єднує 36 низових колективів, в яких налічується понад 20 тис. фізкультурників (у 1956 році в Рубіжному було 17 колективів і 2900 спортсменів). Спортивна база міста в 1967 році була представлена 3 стадіонами, 16 спортивно-гімнастичними залами, літнім плавальним басейном, 53 волейбольними, 26 баскетбольними майданчиками і 6 майданчиками для гри у скраклі. З 1956 по 1966 рік підготовлено 16 майстрів спорту, 16 тис. розрядників, 1500 громадських інструкторів. Щороку провадяться міська спартакіада, спартакіади підприємств та будов, естафети на приз газети «Ленинский призыв», змагання дитячих дворових футбольних команд на приз клубу «Шкіряний м’яч».
Рубіжанські спортсмени відомі в області своїми досягненнями. На IV обласній ювілейній спартакіаді, присвяченій 50-річчю Радянської влади, боксери міста завоювали перше місце, волейболісти третє, борці класичного і вільного стилю — четверте. Дуже популярні у місті туризм, недільні походи по мальовничих берегах Сіверського Дінця. В районі міста Кремінної і на Оскольському водосховищі функціонують туристські бази. Для трудівників похилого віку організовані групи здоров’я.
Багато зроблено в місті для розширення шкільної мережі. З 1958 по 1967 рік тут відкрито 3 середні і 2 школи-інтернати. Всі нові школи мають навчальні кабінети, спортивні зали, бібліотеки, кіноустановки. В роки семирічки почали діяти також 2 школи робітничої молоді і філіал заочної школи. Таким чином, у 1966/67 навчальному році в Рубіжному було 4 середні школи, 2 восьмирічні, 2 школи-інтернати, 4 вечірні школи і філіал заочної. Число учнів у загальноосвітніх школах зросло до 7860, в заочній і вечірніх школах — до 2 тис. Рік у рік зміцнюється навчально-матеріальна база рубіжанських шкіл. Тільки в 1966 році для цього асигновано 42 тис. крб. У школах міста працюють 434 вчителі. За самовіддану працю і високу педагогічну майстерність 16 з них удостоєні урядових нагород. Зокрема, орденом Леніна нагороджена заслужена вчителька школи УРСР А. М. Усик.
У 1959 році в Рубіжному відновив роботу загальнотехнічний факультет, а з 1963 року — філіал Харківського політехнічного інституту ім. В. І. Леніна. На денному, вечірньому і заочному відділеннях філіалу в 1966/67 навчальному році вчилося 3307 студентів.
Кадри командирів виробництва середньої ланки готують хіміко-механічний та індустріальний технікуми. За роки семирічки вони випустили 3050 спеціалістів. У 1966/67 навчальному році тут налічувалося 2260 учнів. 2477 чоловік вчилося в 5-ти міських професійно-технічних училищах. Все це сприяло зростанню загальноосвітнього рівня жителів Рубіжного. В 1966 році 4 проц. дорослого населення мали вищу освіту, 36,5 проц.— середню і середню спеціальну.
За роки семирічки розширилась мережа культурно-освітніх установ. У місті працюють 2 палаци культури, 3 робітничі клуби, 4 кінотеатри, 38 бібліотек з книжковим фондом 600 тис. примірників, Парк культури і відпочинку. В Палаці культури ім. С. М. Кірова на громадських засадах діють музей, експонати якого розповідають про історію хімкомбінату, народний університет культури і любительська кіностудія. Перший фільм «Висока нагорода» (про рубіжанських хіміків) створили учасники студії в 1965 році. У вересні 1965 року при кінотеатрі ім. В. В. Воровського створено «Університет на екрані». Для його слухачів читаються лекції, демонструються кінофільми.
Важливе місце в культурно-виховній роботі міста займає художня самодіяльність, у якій бере участь понад 2 тис. чоловік. Гуртки художньої самодіяльності працюють у палацах культури і клубах, у червоних кутках підприємств і установ. У 1958 році колективу музичної комедії Палацу культури ім. С. М. Кірова, одному з перших в області, присвоєно звання народного театру.
Популярний серед рубіжанців і самодіяльний драматичний колектив Палацу культури ім. С. М. Кірова, яким керує заслужений артист УРСР В. В. Чекарєв. У Палаці культури стало традицією готувати до знаменних дат літературно-музичні композиції. Великий успіх мала, наприклад, композиція «За велику хімію», присвячена 50-річчю хімічного комбінату.
Рубіжанці заслужено пишаються вихованцями літературної групи, що ось уже майже 30 років працює при редакції газети «Ленинский призыв». Це Б. С. Буряк — відомий український письменник і літературний критик, М. О. Біляєв — автор кількох поетичних збірок, поети М. Титов і О. Алферов. У 1966 році літературну групу відвідували понад 20 початківців — поетів і прозаїків.
З кожним роком зростає громадсько-політична активність рубіжанців. Лише на хімічному комбінаті працюють 32 громадські бюро економічного аналізу, загальнокомбінатська постійна нарада, 20 цехових виробничих нарад, 28 цехових творчих бригад з питань наукової організації праці, рада молодих спеціалістів та інші. У групах народного контролю зайнято 1600 чоловік. Понад 15 тис. трудівників міста беруть участь у роботі постійно діючих виробничих нарад і комісій міськвиконкому, товариських судів, народних дружин. Із 164 депутатів міської Ради більш як половина — робітники. Серед депутатів — 68 жінок. Постійно працюють 10 депутатських комісій виконкому: бюджетно-фінансова, промисловості, транспорту і зв’язку, народної освіти, комунального господарства і благоустрою, торгівлі і громадського харчування та інші.
Новими трудовими звершеннями зустріли рубіжанці 50-річчя Великого Жовтня та 50-річчя Радянської України. План перших двох років п’ятирічки промислові підприємства міста виконали на 101,2 проц. За видатні успіхи у випуску продукції для народного господарства країни Рубіжанський ордена Леніна хімічний комбінат нагороджено Пам’ятним прапором ЦК КПРС, Президії Верховної Ради СРСР, Ради Міністрів СРСР та ВЦРПС.
Зросте і ще кращим стане Рубіжне на кінець п’ятирічки. Буде повністю реконструйовано центр міста. Будівельники зведуть приміщення театру, велике студентське містечко з навчальними корпусами, гуртожитками і житловими будинками для викладачів, новий широкоекранний кінотеатр, приміщення середньої школи, великого спортивного комплексу, залізничного та автобусного вокзалів. Буде споруджено також близько 100 тис. кв. метрів житла. До 1970 року площа зелених насаджень розшириться ще на 567 га, в т. ч. на 80 га — парки і сквери. Новий міський парк площею в 60 га буде закладено в центрі Рубіжного.
Чудове сьогодні місто хіміків, але ще кращим буде його комуністичне завтра.
М. О. РИБАЛКО