Рубіжне, Луганська область
Рубіжне — місто обласного підпорядкування, розташоване в західній частині Луганської області, на лівому березі Сіверського Дінця. Населення — 54 тис. чоловік. У місті залізнична станція на лінії Куп’янськ — Попасна. Шосейні шляхи зв’язують Рубіжне з Лисичанськом, Кремінною і Старобільськом.
Рубіжне — місто хімії. Рубіжанський хімічний комбінат — одне з найбільших підприємств анілінофарбової промисловості країни.
Найбільш ранні сліди мешкання людей на прилеглій до міста території відносять до епохи неоліту (6—4 тисячоліття до н. е.). В околицях міста виявлено залишки двох неолітичних стоянок.
Будівництво Рубіжного (спочатку селище «Русско-Краска») почалося в 1915 році на відстані півкілометра від залізничної станції Рубіжне, спорудженої в 1895 році. Виникнення на лівому березі Сіверського Дінця нового міста (в той час селища) пов’язане з початком розвитку в цьому районі анілінофарбової промисловості.
До 1914 року монополія виробництва синтетичних барвників належала Німеччині. В Росії воно було дуже незначним. Скорочення імпорту барвників під час першої світової війни поставило в надзвичайно тяжкі умови підприємства легкої промисловості Росії. Наприкінці 1914 року в Москві створено тимчасову комісію для організації російського акціонерного товариства хімічної промисловості «Русско-Краска». Для будівництва заводу цього товариства було обстежено кілька ділянок землі на території Донбасу. Зупинилися на місцевості поблизу станції Рубіжне. Близькість вугільних шахт, Донецького содового заводу та коксобензольних підприємств забезпечувала дешеве паливо й сировину. Піщані грунти полегшували розв’язання проблеми скидання відходів. Сіверський Донець і розташовані поблизу озера могли дати достатню кількість води. Порівняно недалеко були великі поклади вапняку та кухонної солі, необхідних для хлорного виробництва. Залізниця забезпечувала підвезення сировини і відправку готової продукції.
Статут акціонерного товариства «Русско-Краска» затвердив Микола II 4 червня 1915 року. Товариство купило у місцевого поміщика Мартиненка 1840 десятин землі і влітку 1915 року розпочало спорудження головного хімічного заводу.
На будівництві працювали сотні селян з підводами з Боровеньківської та сусідніх волостей Старобільського повіту. Устаткування завозили з Ревеля, Катеринослава та інших міст. Війна змусила хазяїв «Русско-Краски» зосередити увагу на виробництві продукції для воєнних потреб. Одночасно з підприємством товариства «Русско-Краски» розгорнулося будівництво заводу акціонерного товариства «Коксобензол».
Основну масу робітників хімічних заводів становили селяни навколишніх сіл, які ще не порвали остаточно зв’язків із сільським господарством. Прошарок кадрових робітників, що прийшли сюди з лисичанських шахт і Алмазнянського металургійного заводу, був незначний.
Умови праці в цехах були дуже тяжкі. Велика насиченість газами повітря у виробничих приміщеннях, нестача захисних засобів, завантаження вручну апаратів — все це призводило до поширення професіональних захворювань робітників. Заробітна плата лишалася низькою, незважаючи на зростання пов’язаної з війною дорожнечі. Нестерпно тяжкі були й побутові умови. На вулицях селища стояли на метр укопані в землю бараки, в яких спали покотом на нарах десятки робітників. Сімейним у цьому ж приміщенні відводились т. зв. комори площею 4 кв. метри. В кожній такій задушливій клітці ледве вміщалося дерев’яне ліжко і невеличкий столик. Від постійної вологи та бруду бараки кишіли паразитами, сонячне світло ледь пробивалося через маленьке віконце під самою стелею. Для майстрів і працівників заводоуправління було споруджено кілька десятків одноповерхових чотириквартирних і 3 двоповерхові будинки. На 1916 рік число жителів у селищі становило 3 тис. чоловік.
У будинку барачного типу містилась двокласна школа, в якій навчалося близько 50 дітей. Робітників заводу і жителів селища обслуговували фельдшер і медсестра.
Імперіалістична війна, посилена експлуатація з боку заводчиків, які прагнули якомога більше нажитися на воєнних поставках, прискорили процес революціонізування робітників «Русско-Краски». В січні 1917 року на підприємстві спалахнув страйк. Робітники вимагали підвищення заробітної плати на 10 проц. і добилися цього.
З піднесенням зустріли трудящі звістку про перемогу Лютневої революції в Петрограді і повалення самодержавства. В цехах відбулися мітинги, на яких читали маніфест РСДРП «До всіх громадян Росії». У другій половині березня 1917 року в селищі створено Раду робітничих і солдатських депутатів. Першим головою Ради обрано місцевого робітника більшовика М. В. Сердюкова, членами Ради — робітників Г. С. Ситнянського, А. В. Воротникова, П. І. Лихачова, електротехніка А. С. Суржанського, конторника К. Г. Ремизникова та інших. Рада робітничих і солдатських депутатів з перших днів свого існування стояла на більшовицьких позиціях. У резолюції, прийнятій на одному із засідань, сказано: «Рада робітничих і солдатських депутатів з радістю констатує той факт, що ряди справжніх захисників пролетаріату, ряди партії більшовиків ростуть». У травні 1917 року Рада прийняла рішення про встановлення восьмигодинного робочого дня. У період двовладдя, послідовно відстоюючи інтереси робітників, вона вела боротьбу з т. зв. радою завідуючих заводами «Русско-Краски», створеною в червні 1917 року, яка провадила політику
Тимчасового уряду. Рада робітничих і солдатських депутатів все більше завойовувала довір’я мас.
На початку жовтня 1917 року на рубіжанські хімічні заводи, з метою посилення впливу більшовиків на місцях, приїхав за завданням Харківської Ради робітничих і солдатських депутатів більшовик М. К. Бушев. 9 жовтня 1917 року відбулися збори, в яких взяли участь Г. Медведський, М. Труфанов, А. Кувиршин, П. Шевченко, П. Кравченко, Н. Панкратов, П. Алексеенко та інші передові робітники. М. Бушев зачитав Статут і Програму РСДРП(б). Після цього було вирішено створити на підприємстві більшовицький партійний осередок. Головою його обрали Г. Медведського, секретарем — П. Шевченка, скарбником — П. Алексєєнка.
Більшовицька партійна організація Рубіжного, що виникла в переддень Жовтневого збройного повстання у Петрограді, стала бойовим авангардом трудящих у тяжкі роки боротьби за зміцнення Радянської влади, за перемогу в громадянській війні. Майже одночасно з партійним осередком створено профспілкову організацію. Першим головою правління профспілки обрано інженера В. І. Сергеева.
Коли в Рубіжному стало відомо про перехід влади в Петрограді до Ради робітничих і солдатських депутатів і створення Ради Народних Комісарів на чолі з В. І. Леніним, того ж дня відбулися багатолюдні збори рубіжанських робітників, присвячені обговоренню поточного моменту і питанню про владу. На адресу Петроградської Ради було надіслано телеграму: «Рада робітничих і солдатських депутатів заводів «Русско-Краска» і «Коксобензол» Старобільського повіту Харківської губернії і загальні збори робітників шлють палкий привіт Петроградській Раді і висловлюють повну готовність підтримати її в усіх заходах у розпочатій справі в ім’я революції робітників, солдатів і селян».
У резолюції, прийнятій з питання про владу, сказано, що робітники вимагають від Ради призначити робітничий контроль над виробництвом, встановити необхідний зв’язок з Петроградською Радою робітничих і солдатських депутатів і діяти згідно з її вказівками.
Збори прийняли рішення передплатити 100 примірників газети «Донецкий пролетарий», «дійсно революційної газети робітників, солдатів і найбідніших селян». Трудящі зібрали на випуск газети 250 карбованців.
У перші місяці після перемоги Великої Жовтневої соціалістичної революції на підприємствах встановлено робітничий контроль. Комуністи хімічних заводів разом з Радою робітничих і солдатських депутатів і профспілкою розгорнули боротьбу проти спроб адміністрації під приводом нестачі сировини й вагонів зменшити виробництво.
У березні 1918 року, коли над Харковом і Донбасом нависла загроза німецької окупації, більшовицький осередок організував запис добровольців у Червону Армію. На початку квітня загін добровольців у складі 200 чоловік відправлено до Харкова. Запис до лав Червоної Армії тривав.
Разом з гірниками Лисичанська й робітниками Сватового хіміки «Русско-Краски» поспішали на захист індустріального Харкова. В запеклих боях поблизу станції Основа донецькі й харківські загони під командуванням К. Є. Ворошилова прикривали червоні ешелони, що відходили з Харкова. Завдяки їх мужності всі цінні вантажі і військове спорядження було вивезено з міста. 8 квітня 1918 року Харків захопили кайзерівські війська. Влившись у 5-у армію, якою командував К. Є. Ворошилов, рубіжанці з боями відступали на Донбас. Після жорстокого бою з німцями в районі Сватового 18 квітня 1918 року частини Червоної Армії відійшли на Лцсичанськ. Рубіжне захопили німці. В період окупації, що тривала до другої половини листопада 1918 року, життя на заводах і в селищі завмерло. За розпорядженням німецького командування, були «взяті на облік», а фактично реквізовані, запаси сірчаної кислоти, бензолу, фенолу та інших продуктів, що лишилися на складі. 1380 пудів бензолу вивезено в Німеччину. Окупанти хотіли пустити завод, але не вистачало сировини, не було робітників — одні пішли в Червону Армію, інші розійшлись по селах.
У листопаді 1918 року, у зв’язку з революцією, що почалася в Німеччині, і заворушеннями в окупаційних військах, німецьке командування вивезло свої війська з багатьох міст, у т. ч. з Рубіжного. Лише до початку грудня протримались у цій місцевості й петлюрівські частини. 15 грудня в селищі було відновлено Радянську владу. 14 березня 1919 року Головне управління об’єднаних фарбових заводів Вищої Ради Народного Господарства («Голованіл») видало рубіжанським заводам посвідчення про націоналізацію. Робітники приступили до відбудови свого підприємства, але наступ військ Денікіна на Донбас перервав цю роботу. 7 червня 1919 року денікінці захопили селище.
У другій половині грудня 1919 року частини Червоної Армії почали бої за визволення Донбасу. Вранці 20 грудня біля с. Варварівки, за 7 км від станції Рубіжне, з’явилися розвідники Першої Кінної армії. А вздовж залізниці від Кремінної відступали білогвардійці. Два їхні загони проминули завод і повернули на Томашівський міст через Донець. Третій загін, приблизно в 600—700 шабель, тільки повернув до лісу, як через колію, виблискуючи шаблями, ринулись будьоннівці. Почався бій. Натиск червоних був такий стрімкий і раптовий, що білі кинулися врозтіч по лісу, до Дінця. Багато потонуло разом з кіньми в озерах. Денікінці втратили 500 чоловік порубаними, в т. ч. командира дивізії і трьох командирів полків.
23 грудня 1919 року в селищі відбулися збори робітників і службовців .хімічних заводів, присвячені перемозі Червоної Армії над білогвардійськими військами. На зборах обрали ревком на чолі з А. Павленком і С. X. Слюсарєвим.
Страшну картину являли собою хімічні заводи після вигнання денікінців: устаткування покрила ржа, транспортні засоби і електрообладнання вивезли білогвардійці. Ревком організував охорону устаткування, що збереглося, і роботи по відбудові підприємств. На початку 1920 року на заводі «Русско-Краска» працювало вже 294 робітники й службовці. Тут виготовляли у невеликій кількості сурик і глауберову сіль. Роботи по організації виробництва в ті роки очолив технік І. Ю Єлихін. У 1920 році на заводі створено перший комсомольський осередок, який налічував близько 20 юнаків і дівчат. Незабаром заводи «Русско-Краска» і «Коксобензол» об’єднали в одне підприємство.
Однак налагодженню мирного життя на Старобільщині перешкоджав бандитизм. 17 січня 1921 року відбулись об’єднані збори робітників заводу «Голованілу» і жителів селища під головуванням комуністів І. В. Стрелкова і Г. О. Кудрявцева. Учасники зборів заслухали доповідь представника Лисичанського райпарткому Данилова і прийняли рішення всемірно допомагати Червоній Армії в боротьбі з бандитизмом. Партійна організація заводів направила групи озброєних робітників для придушення куркульського бунту в с. Новій Астрахані, для ліквідації банд у Кремінських лісах і в районі хутора Суровцівки.
В липні 1921 року Рубіжанський хімічний завод увійшов до складу створеного в Лисичанську великого тресту «Хімвугілля», який об’єднав підприємства хімічної, вугільної і скляної промисловості Донбасу.
Відбудовувався завод повільно. В 1922 році, у зв’язку з тяжкими технічними, фінансовими і транспортними умовами, на заводі виробляли, в основному, чорний барвник, який не мав ще достатнього збуту, а також сурик і глауберову сіль. У 1923 році Рубіжанському хімічному заводу присвоєно назву «Красное знамя».
Робітники заводу завжди відгукувалися на всі важливі події, що відбувалися в країні. Так, 29 липня 1923 року на території заводу «Красное знамя» відкрито монумент в пам’ять про визначного діяча Комуністичної партії, радянського дипломата В. В. Воровського. Монумент споруджений за рішенням багатолюдного мітингу протесту, який відбувся на заводі після вбивства В. Воровського у травні 1923 року.
З глибоким сумом зустріли хіміки звістку про смерть В. І. Леніна. Працівники заводу постановили вийти на масовий недільник, щоб «вшанувати своєю працею пам’ять великого вождя і вчителя трудящих В.І. Леніна». Через кілька днів у ливарному цеху заводу на кошти, зекономлені на недільнику, виготовили 5 скульптурних портретів В. І. Леніна, які встановили в робітничому клубі і червоних кутках цехів заводу. В ці дні партійна організація заводу «Красное знамя» виросла майже вдвічі.
Кандидатами в члени партії було прийнято понад 30 чоловік.
Весною 1925 року починається новий етап у розвитку підприємства.
Завод переходить на регулярний випуск барвників і напівфабрикатів.
Спеціальна комісія робітничо-селянської інспекції, яка влітку 1926 року обстежувала завод «Красное знамя», виявила великі технічні можливості підприємства, необхідні для його дальшого розвитку. Комісія запропонувала розпочати виробництво аніліну, нітропродуктів, фталевого ангідриду та ряду барвників.
У 1925—1928 рр. директором заводу «Красное знамя» працював І. X. Айдінов, комуніст з 1921 року. Під його керівництвом було завершено відбудову підприємства, введено в дію нові цехи, створено центральну науково-дослідну лабораторію. Кількість робітників, інженерно-технічних працівників і службовців збільшилася з 587 чоловік у 1925 році до 1300 чоловік у 1927 році. Переведене в 1925 році на госпрозрахунок, підприємство почало працювати рентабельно. В 1926/1927 господарському році завод одержав 558 тис. крб. прибутку. Обсяг валової продукції збільшився в порівнянні з попереднім роком на 41 проц. У 1928 році став до ладу великий цех по виробництву хлору, необхідного для випуску сірчастого коричневого барвника.
Розширення заводу, збільшення складності технологічних процесів вимагали підвищення технічного та загальноосвітнього рівня робітників. Організовані в 1924 році курси майстрів підготували 50 кваліфікованих спеціалістів з числа передових робітників. У 1925 році відкрилася школа фабрично-заводського навчання на 100 чоловік. Вона готувала апаратників, слюсарів, лаборантів для хімічних підприємств. Багато випускників школи стали потім інженерами, очолили відповідальні ділянки виробництва. Серед них — комуністи М. А. Чумак, яка згодом була удостоєна звання Героя Соціалістичної Праці, Н. С. Гринкевич, В. П. Горшунов та інші.
В період індустріалізації країни значно зросла роль заводської партійної організації, до складу якої входили і комуністи, що працювали в учбових закладах Рубіжного. В грудні 1927 року вона налічувала 198 чоловік. Найбільш активних і здібних робітників-комуністів партком заводу висував на керівні посади. Хорошими керівниками виробництва стали робітники І. С. Обоянський, П. М. Бобро та інші. На початку 1927 року рішенням ЦК КП(б)У партком заводу перетворено на Краснознаменський райпартком і підпорядковано Старобільському окружкому КП(б)У.
Одночасно з розвитком заводу зростає і впорядковується заводське селище. В 1926 році було споруджено 10 дерев’яних будинків для сімейних і 5 гуртожитків. 6 будинків для сімейних робітників побудувало управління «Індбуд». У 1927 році в селищі створено житловий кооператив, який в перший же рік витратив на спорудження житлових будинків 429 тис. карбованців.
Велику увагу місцева Рада приділяла розвитку закладів охорони здоров’я і освіти. В середині 20-х років у селищі заводу «Красное знамя» працювала лікарня на 50 ліжок, заводський і 10 цехових медичних пунктів.
У 1926 році в селищі відкрито семирічну школу, і в 1927 році тут уже вчилися всі діти шкільного віку. Сіли за шкільні підручники й дорослі. В селищі і на заводі «Красное знамя» працювали 2 групи по ліквідації неписьменності, в яких навчалося 60 чоловік, у т. ч. 25 жінок. У 1927 році при заводі відкрито хімічний технікум на 75 чоловік. У 1929 році він був реорганізований на хіміко-технологічний інститут, що готував інженерів для анілінофарбової промисловості. При інституті восени 1929 року почав діяти робітфак, який за 5 років підготував до вступу в інститут 800 робітників.
Вогнищами культурно-освітньої роботи були клуби, де працювали гуртки художньої самодіяльності, провадились виробничі й сімейні вечори.
Трудівники хімічного заводу, як і всі радянські люди, з великим піднесенням зустріли план першої п’ятирічки. У травні 1929 року на підприємстві розгорнулось масове соціалістичне змагання за виконання і перевиконання п’ятирічного плану. Було укладено перший договір про змагання з колективом Дорогомилівського хімічного заводу (Москва). З того часу змагання споріднених підприємств стало традицією. У 1930 році на заводі «Красное знамя» працювало понад 30 ударних змін і бригад, 577 ударників. Хід змагання широко висвітлювався заводською багатотиражною газетою «Червоний прапор», яка почала виходити восени 1929 року за рішенням Старобільського окружкому.
Наприкінці першої п’ятирічки рубіжанський завод став одним із найбільших підприємств анілінофарбової промисловості країни. Наказом по «Анілоб’єднанню» з 1 січня 1932 року завод реорганізовано в хімічний комбінат.
Трудівники хімкомбінату успішно виконали план першої п’ятирічки. Пуск шести нових цехів, які виробляли напівпродукти для барвників, широкий розвиток соціалістичного змагання забезпечили в 1932 році зростання валової продукції в 7,6 раза в порівнянні з 1927/1928 господарським роком. На промислове капітальне будівництво за п’ятирічку було витрачено понад 50 млн. карбованців.
Будівництво і монтаж промислового устаткування вели трест «Індбуд» і управління тресту «Союзпроммонтаж». На спорудженні нових об’єктів працювало 1200 чоловік. Розмах будівництва на ті часи був дуже великий. Тут працювали будівельники з Воронезької, Курської, Калузької областей і жителі найближчих сіл Старобільського округу.
Невтомним виконробом усіх найважливіших об’єктів був досвідчений будівельник І. Д. Минаков. Далеко за межі Рубіжного розійшлася слава бригади мулярів В. М. Киценка. Разом з ним працювали його сини Петро, Павло, Іван та Андрій і дочка Дарія. Кожен з них за зміну укладав 1000—1250 штук цегли. Шість норм виконував щодня скляр Р. В. Гнатко. Справжньою кузнею кадрів була бригада тесля-рів-верхолазів А. І. Слєпцова.
Бурхливий розвиток заводу прискорив зростання робітничого селища, перейменованого в 1930 році в Рубіжне. Того ж року воно стало центром нового Рубіжанського району. У зв’язку із створенням райкому КП(б)У Краснознаменський райпартком у квітні 1930 року перетворено на партійний комітет. Партійна організація заводу на цей час об’єднувала 420 комуністів.
Комуністи й комсомольці Рубіжного брали активну участь у створенні колгоспів у ближніх селах Варварівці, Білянці й Новій Астрахані. Завод подавав молодим сільськогосподарським артілям велику допомогу різними матеріалами й механізмами.
Роки другої п’ятирічки (1933—1937) були періодом дальшого зростання Рубіжанського хімічного комбінату. На розвиток підприємства держава асигнувала 106 млн. крб. У 1933 році стали до ладу діючих ще 4 нові цехи по випуску напівпродуктів для барвників.
У квітні 1935 року народний комісар важкої промисловості СРСР С. Орджонікідзе, відзначаючи успіхи анілінофарбової промисловості країни (план 1934 року був виконаний на 113,8 проц.), нагородив велику групу рубіжанських хіміків цінними подарунками.
В цей час на підприємстві набрав широкого розмаху стахановський рух. Першими стахановцами хімкомбінату, заспівувачами нового патріотичного руху були апаратники — комуніст Я. А. Зінченко і комсомолець Д. Берест, токар М. Олійникова, інженер П. В. Силін та інші. На кінець другої п’ятирічки на комбінаті налічувалося вже 2 тис. стахановців, тобто майже половина колективу.
В результаті самовідданої праці трудівників комбінату випуск продукції збільшився в 4 рази і становив приблизно половину продукції всієї анілінофарбової промисловості СРСР. Підприємство стало одним із найбільших центрів країни по виробництву органічних напівпродуктів.
У роки передвоєнної п’ятирічки в Рубіжному споруджено кілька підприємств місцевої і кооперативної промисловості — швейну фабрику, промкомбінат, харчокомбінат, організовано промартілі «Червоний партизан», «Червоний прапор» та інші.
Рішенням ЦВК СРСР від 20 лютого 1934 року селище Рубіжне віднесено до категорії міст. У 1940 році воно стало містом обласного підпорядкування. Районний центр перенесено в м. Кремінну. (З 1938 року Рубіжне входить до складу Луганської області).
Заводське селище поступово перетворювалося на індустріальне місто. Зростав його житловий фонд. Створений ще в 1928 році житловий кооператив спорудив десятки двоквартирних будинків на вулицях ім. Карла Маркса та ім. Фрунзе. З 1928 по 1939 рік житлокоон збудував 17 тис. кв. метрів житла. За цей же час 65 тис. кв. метрів житлової площі здано в експлуатацію Рубіжанським хімічним комбінатом. До 1940 року житловий фонд Рубіжного перевищив 120 тис. кв. метрів. Населення становило 21 937 чоловік.
У місті виникли десятки впорядкованих вулиць, таких як Донецька, Пушкіна, Інститутська, проспект Кірова та інші. Споруджено водопровід, каналізацію, прокладено 14,6 км бруку і 10 км тротуарів. Відкрито водну станцію, стадіон. Рубіжанці з любов’ю озеленювали рідне місто. Комсомольці й молодь комбінату створили в центрі Рубіжного зелений острів — парк хіміків, що став у передвоєнні роки улюбленим місцем відпочинку трудящих. Тоді ж було закладено зелений масив на площі 25 га, де в післявоєнні роки створено міський Парк культури і відпочинку. На пустирях жителі розбили 17 скверів. Всього до війни висаджено 100 тис. дерев.
Дальшого розвитку набула система охорони здоров’я. В 1940 році в місті діяли 2 лікарні із стаціонаром на 195 ліжок, 2 поліклініки, протитуберкульозний диспансер, малярійна станція, фельдшерські пункти на підприємствах та будовах, нічний профілакторій для робітників комбінату. В Рубіжному працювали в той час 242 медичні працівники, в т. ч. 37 лікарів. Для наймолодших громадян міста було відкрито 6 дитячих садків і ясел.
Далеко вперед пішла народна освіта. В 1940/41 навчальному році в Рубіжному працювали 2 середні, семирічна й початкова школи. В них навчалося 3150 дітей. Учительський колектив налічував 187 чоловік. Крім того, в 1940 році в місті працювали хіміко-механічний технікум, фельдшерська школа, ремісниче училище і 2 школи ФЗН. Ще в 1930—1932 рр. за участю студентів і молоді хімічного комбінату споруджено великий триповерховий будинок хіміко-технологічного інституту. Серед викладачів інституту було чимало видатних учених. Так, з 1931 року кафедрою технології барвників завідував відомий радянський вчений, один з організаторів вітчизняної анілінофарбової промисловості М. М. Ворожцов (старший). У ці роки він працював також науковим керівником центральної лабораторії хімкомбінату й очолював Рубіжанський філіал Московського науково-дослідного інституту органічних напівпродуктів та барвників.
Великий вклад у виховання інженерних кадрів і розвиток вітчизняної науки внесли також викладачі Рубіжанського хіміко-технологічного інституту професори М. П. Ковальов, В. Ф. Бєлошеїн, Л. О. Александрович, М. М. Орлов, доценти В. П. Калента, Д. О. Адамович, викладачі Н. К. Мощинська, I. М. Цятко та інші.
За довоєнні роки інститут підготував 600 інженерів. Робітнича молодь, яка навчалася в інституті, була великою культурною силою міста. Студенти виступали перед хіміками та будівельниками з лекціями, вели масово-політичну роботу серед населення під час підготовки до перших виборів у Верховну Раду СРСР, брали участь у художній самодіяльності. Багато перших випускників інституту стали хорошими командирами виробництва, партійними керівниками. Так, С. Д. Бушнєв пройшов шлях від начальника зміни до першого заступника міністра хімічної промисловості УРСР.
За участю комсомольців і молоді міста в 1933 році в Рубіжному споруджено Палац культури. Його колективи художньої самодіяльності завоювали широку популярність серед трудівників міста і навколишніх сіл. Особливо любили глядачі виступи самодіяльного театру музичної комедії, в репертуарі якого були оперети і навіть опери — «Весілля в Малинівці» О. П. Рябова, «Наталка Полтавка» М. В. Лисенка, «Запорожець за Дунаєм» С. С. Гулака-Артемовського, «Тихий Дон» І. І. Дзержинського та інші. Багато колишніх гуртківців вийшли на велику сцену. Звання заслуженого артиста РРФСР були удостоєні Л. Срімко, С. Ананьев, заслуженого артиста УРСР — Г. Негримовський. Артисткою Донецького театру драми стала А. Жерневська, оперною співачкою — Ф. Шестакова. Загинув на фронті колишній гуртківець, один з відомих акторів Харківського драматичного театру Б. Ф. Зибцев.
Велику роль у мобілізації трудівників на успішне виконання планів довоєнних п’ятирічок відігравали партійні організації підприємств та будов міста. В 1940 році в Рубіжному створено міськком КП(б)У. Значну допомогу партійним організаціям міста в агітаційно-масовій роботі подавала багатотиражна газета хімічного комбінату «Червоний прапор», яка видавалася з 1929 року, та газета будівельників «За стахановскую стройку», перший номер якої вийшов у 1934 році. З 1931 року в Рубіжному почала виходити районна газета «Ленінський заклик», що з 1940 року стала органом Рубіжанського міськкому КП(б)У та міськвиконкому.