Щастя, Луганська область
Щастя — місто, підпорядковане Жовтневій райраді Луганська, розташоване на лівому березі Сіверського Дінця, за 4 км від станції Огородня, на залізниці Москва — Донбас і за 20 км на північ від обласного центру. Зі сходу на захід його перетинає автомагістраль Луганськ—Старобільськ. Населення — 13,2 тис. чоловік.
В околицях міста знайдені залишки поселень епохи неоліту (5—4 тисячоліття до н. е.), поселення та курганні поховання епохи міді-бронзи (3 — початок тисячоліття до н. ери).
Засноване Щастя в середині XVIII століття кріпаками, які тікали з Правобережної України від гніту поміщиків та польської шляхти. Під захистом російських сторожових постів, що були тоді на Сіверському Дінці, поселенці почували себе в безпеці від нападів турків і татар. Назвали вони своє село Щастям. Проте вже у 2-й половині XVIII століття селяни потрапили в кріпацьке ярмо поміщиків Ковалевських, яким належало близько 3 тис. десятин землі.
За реформою 1861 року подушний наділ на ревізьку душу становив 4 десятини. Цього не вистачало селянам, бо місцеві малородючі землі виснажувались частими посухами, піщаними бурями. За наділ селяни щорічно вносили 9 крб. сріблом, відробляли 40 чоловічих та 30 жіночих днів. їм заборонялось ловити рибу, вимочувати льон і коноплі. За переправу через Сіверський Донець поміщицькому управителю сплачували мито. Викупні платежі, різні податки важким тягарем лягли на плечі селян. Біднякам дуже важко було зводити кінці з кінцями. Тому все більше жителів села в кінці XIX — на початку XX століття йшли на заробітки до Луганська і на сусідні шахти. Населення Щастя зменшувалось. Особливо різко воно скоротилося у роки першої світової війни. Якщо в 1912 році тут проживало 1186 чоловік, то в 1916 році — 3701 2. У той час село мало всього три вулиці: Кривульку, Довгу і Піщанку. Більше половини селянських дітей не мали можливості вчитися в школі. Ні лікарні, ні фельдшерського пункту в селі не було.
Наприкінці листопада 1917 року у Щасті встановилася Радянська влада. Першим головою ревкому був місцевий селянин — бідняк I. С. Дідора. Селяни одержали понад 1200 га землі.
За даними 1923 року, в селі налічувалось 194 господарства, які мали 89 плугів, 4 сіновалки і 166 борін. Більшість реманенту і робочої худоби належала куркулям. Селянам — біднякам було дуже важко самостійно вести господарство, тому в 1927 році вони організували перший ТСОЗ. В 1929 році виникають три невеликі сільгоспартілі, які через рік об’єдналися в колгосп «Нове життя».
Зміни в культурному житті села почалися з відкриття початкової школи, клубу і бібліотеки, а також медичного пункту. У колишньому поміщицькому маєтку розмістили дитячий будинок.
Під час Великої Вітчизняної війни село окупували німецько-фашистські війська (червень 1942 — січень 1943 року). Загарбники завдали йому збитків більш як на 1 млн. крб. Уродженець Щастя О. А. Краснокутський удостоєний звання Героя Радянського Союзу за участь у боях на Дунаї.
У перші післявоєнні роки жителі Щастя приступили до відбудови зруйнованого господарства. В 1952 році у їх житті сталися величезні зміни. За 2 км від села, поблизу залізничної колії і автомагістралі, на малородючих землях розпочалось будівництво Луганської ДРЕС і міста-супутника. Майбутній енергетичний гігант працюватиме на місцевому вугіллі.
23 вересня 1952 року Рада Міністрів СРСР ухвалила постанову «Про заходи по будівництву Луганської ДРЕС», а через місяць на місці майбутнього міста і електростанції з’явились перші будівельники. Споруджувальними роботами керувало спочатку будівельне управління Штерівської ДРЕС. Начальником будівництва був досвідчений і талановитий організатор І. О. Алексеев, який до цього за завданням Комуністичної партії підіймав з руїн завод «Красный Октябрь» у Волгограді. У грудні 1952 року робітники почали споруджувати житлові будинки, які поклали початок першим вулицям міста — Донецькій і Республіканській.
У лютому 1953 року на будівництві відбулись перші партійні збори, на яких були присутні 15 комуністів. Збори обговорили важливе питання — про підготовку кадрів, що тоді стояло перед колективом будівельників. На будівельний майданчик щодня прибували кваліфіковані робітники Штерівської і Миронівської ДРЕС, а також молодь за путівками Верхнє-Теплівського райкому КП України і райкому ЛКСМУ. Стали будівельниками і жителі Щастя. На кінець 1953 року партійна організація налічувала близько 50 комуністів.
Для навчання новаків бригади очолюють досвідчені робітники В. Ю. Липовий, його дружина Світлана, М. І. Вилков, С. С. Смирнов та інші.
Під керівництвом профспілкового комітету і рішенням робітничих зборів навесні 1953 року на всіх виробничих дільницях будівельники взяли високі соціалістичні зобов’язання. Важливою подією на будівництві у квітні 1954 року була закладка першого кубометра бетону головного корпуса електростанції бригадою бетонників П. П. Яковлева. За звичаєм «на щастя» кинули кілька монет.
У червні 1955 року, коли на ДРЕС почався монтаж першого енергоблока станції, загін монтажників налічував 30 чоловік, а на кінець року їх було вже 300. Натхнені рішеннями XX з’їзду Комуністичної партії, люди почували себе на передньому краї боротьби за виконання шостого п’ятирічного плану розвитку народного господарства СРСР, в якому велика увага приділялась зростанню потужностей районних теплових електростанцій. На будівництві великого поширення набувають комплексні бригади.
З кожним днем наближався пуск першого енергоблока електростанції. Та навесні 1956 року будівельники опинилися в тяжкому становищі: загрожувала повінь. Робітники, які споруджували першу насосну станцію, працювали на 12 м нижче від рівня води у Сіверському Дінці. Земляна перемичка, що відокремлювала котлован від річки, здавалось, не витримає натиску стихії. На допомогу бригадам Мелентія Скрипюка і Володимира Поліщука прийшли всі будівельники. Вони допомагали нарощувати перемичку, в хід пішли мішки і матраци з піском. Сім діб тривала
ця боротьба. Котлован врятували. Перша насосна була здана в строк. За нею стали до ладу й інші об’єкти.
Нарешті 29 вересня 1956 року настала довгождана хвилина: турбогенератор потужністю 100 тис. квт дав промисловий струм. Біля головного щита почесну вахту несли інженер М. Д. Сусленко і електротехнік 1. Г. Гречко. У вахтовому журналі з’явився пам’ятний запис: «О 5-й годині 52 хвилині генератор № 1 ввімкнуто в сітку «Донбасенерго».
31 грудня 1956 року на Луганській ДРЕС здали в експлуатацію блок № 2, який за потужністю дорівнював першому. Таку ж потужність мав первісток плану ГОЕЛРО в Донбасі — Штерівська ДРЕС.
Нових успіхів добились енергобудівники у 1957 році. Завдяки широкому застосуванню на ДРЕС сучасних матеріалів з армопінобетону і залізобетону продуктивність праці на будівельному майданчику зросла у 2—3 рази. Зменшилась вартість споруджування об’єктів.
Вперше в країні тут проводився монтаж котлів укрупненими блоками. При спорудженні Миронівської ДРЕС застосовувались лише 25-тонні блоки, а на будівництві Луганської ДРЕС — блоки вагою 40 тонн. Все це дало можливість ввести в експлуатацію протягом року 7 котлів і 4 турбіни замість 2 турбін і 4 котлів за планом. Таких темпів монтажу не знало жодне подібне будівництво в світі.
Досягнення енергобудівників Щастя привернули увагу іноземних спеціалістів. У 1958 році Луганську ДРЕС відвідала делегація американських енергетиків, які заявили, що вони вражені темпами будівництва цієї ДРЕС, і запозичили досвід крупноблочного монтажу електроагрегатів. Це визнання особливо цінне тому, що на світанку радянської енергетики наша країна мусила вдаватись до послуг іноземних спеціалістів. Устаткування Луганської ДРЕС — вітчизняне: турбіни і генератори виготовлялись у Ленінграді, котли — у Таганрозі, трансформатори — в Запоріжжі, насоси — в Сумах.
У 1958 році було введено в експлуатацію турбогенератори № 6 і № 7, чим завершено спорудження першої черги електростанції потужністю 700 тис. квт. За роки семирічки Луганська ДРЕС продовжувала розвиватись. У 1961 році почав діяти перший агрегат потужністю 200 тис. квт. Тоді ж приступили до спорудження другої черги. В наступному році, вперше в історії вітчизняного енергобудування, протягом року було створено 2 блоки (№ 9 і № 10) по 200 тис. квт. Таким чином, за 2 роки потужність станції значно збільшилась.
Досягнувши потужності 1500 тис. квт, Луганська ДРЕС на той час стала однією з найбільших теплових електростанцій у Європі і на 400 тис. квт перевищила потужність усіх електростанцій дореволюційної Росії. Якщо в першому році семирічки станція виробила 5381 млн. квт-год. електроенергії, то в 1965 році — вже 11 108 млн. квт-годин. 1 серпня 1965 року ДРЕС достроково виконала завдання семирічного плану. Про грандіозність цієї споруди можна судити хоч би з того, що за добу котли станції «з’їдають» 16 тис. тонн штибу (8 великовагових ешелонів). Луганська ДРЕС виробляла найдешевшу в Донбасі електроенергію. У 1965 році одна квт-годин а її коштувала 0,418 коп. (на Старо-Бешівській — 0,460 коп., на Миронівській — 0,483 копійки).
Немало героїчних епізодів вписано у трудовий літопис будівництва. Приміром, такий випадок. Під час пуску однієї з турбін зірвало заслінку з трансформатора і вдарив масляний фонтан. Монтажники Віктор Бахір і Павло Козлітін затуляли своїми тілами отвір, поки не прибула аварійна бригада.
На будівництві електростанції широко розгорнувся рух раціоналізаторів. Серед передовиків монтажник Іван Зерков, комплексна бригада Михайла Зількова, яка по-новому організувала складання металоконструкцій. Інженери, разом з начальником будівництва І. О. Алексєєвим, запропонували оригінальний спосіб кріплення залізобетонних секцій каналу, який почали згодом застосовувати на будовах уральських теплоелектростанцій.
Партія і уряд високо оцінили працю будівельників. У серпні 1962 року орденом Леніна були нагороджені І. О. Алексеев, інженер М. М. Ясников і бригадир малярів А. І. Зуєнко. Серед нагороджених орденом Трудового Червоного Прапора — майстер В. В. Кащей, бригадири В. О. Медведев та Ф. І. Гладков. Місцеві енергетики одні з перших в області включились у рух за комуністичну працю. У 1965 році в рядах колективів і ударників комуністичної праці було 4 цехи, 36 бригад, 16 вахт і 908 трудівників. Творча праця стала нормою. Кожний п’ятий робітник електростанції — раціоналізатор. В середньому за семирічку на кожних 100 енергетиків припадала 41 раціоналізаторська пропозиція. Активних раціоналізаторів нагороджено медалями ВДНГ СРСР.
Жителі міста можуть по праву пишатися такими чудовими трудівниками, як Герой Соціалістичної Праці, машиніст турбіни В. П. Турпанова, машиніст котла Н. О. Правилова (нагороджена орденом Леніна), слюсар А. П. Єгоров (удостоєний ордена Трудового Червоного Прапора), старший лаборант В. І. Марфутіна (відзначена орденом «Знак пошани») та інші.
Ще в роки Великої Вітчизняної війни комуністка В. П. Турпанова стала біля пульта керування турбіною на Уфімській електростанції. З 1957 року вона почала працювати на Луганській ДРЕС, рік у рік вдосконалюючи свою професійну майстерність. За роки семирічки вона добилась кращих на ДРЕС виробничих показників. План випуску електроенергії її зміна виконала на 101,2 проц. (тобто додатково виробила понад 16 млн. квт.-годин). Економія палива за цей час становила 6,7 тис. тонн.
В. П. Турпанова не тільки відмінна виробничниця, а й активна громадська діячка. Її не раз обирали депутатом міської Ради, вона була членом Жовтневого райкому партії. У 1963 році комуністи області обрали її делегатом XXII з’їзду КПРС.
Молоде місто зростало і мужніло. Якщо на кінець 1953 року воно мало всього 14,2 тис. кв. м житлової площі, то в 1966 році — близько 80 тис. кв. м. З 1963 року Щастя переведено в розряд міст Луганської області. У 1966 році тут було 17 заасфальтованих і озеленених вулиць. До житлових будинків підключено газ. Міська водопровідна мережа має довжину 26 км. Для захисту від суховіїв навколо Щастя створено зелену зону площею 600 га. Молоді соснові гаї шумлять на місці піщаних барханів. Будівельники посадили на вулицях і у скверах 46 тис. дерев. Стрункі тополеві алеї, пишні квітники, для яких завезли тисячі тонн чорнозему, стали прикрасою молодого міста. Все це змінило клімат щастянського мікрорайону, створюючи чудові умови для відпочинку.
У 1964 році трудівники Щастя виступили застрільниками змагання за створення міста комуністичної праці і зразкового порядку. На їх заклик першими відгукнулись жителі Молодогвардійська. Трударі обох молодих міст багато зробили для благоустрою вулиць, скверів і площ. Так, у Щасті відремонтували 12 тис. кв. м тротуарів, по-сучасному оформили в’їзд до міста. Влітку на вулицях міста наче розстеляються барвисті килими з живих квітів.
Піклування про людину-трудівника в Щасті відчувається на кожному кроці. За роки семирічки середня заробітна плата трудівників, що працюють у промисловості та на будівництві, підвищилась на 10 проц. Майже втроє зросло за цей час споживання мешканцями м’яса і молока; вчетверо більше порівняно з 1959 роком придбали вони радіоприймачів, втроє більше електроприладів, у 2,5 рази — меблів. Понад 50 трудівників міста мають легкові автомашини. Загальна сума вкладів з 1963 по 1966 рік збільшилася з 458 тис. до 925,7 тис. карбованців.
Для задоволення потреб населення у Щасті створено широку сітку спеціалізованих магазинів. В центрі міста є універмаг «Білий лебідь» з великим вибором товарів. Якщо в 1959 році товарообіг 13 магазинів Щастя становив 3826 тис. крб., то в 1965 році він зріс до 6087 тис. крб. Місто має 4 їдальні. Працюють комбінат побутового обслуговування, майстерні по ремонту радіоприймачів і телевізорів.
У місті добре налагоджено медичне обслуговування. Якщо першим будівельникам Щастя доводилось звертатися по допомогу до невеличкої лікарні, розміщеної в одному з тимчасових будинків, то в 1957 році тут уже з’явилась поліклініка, розрахована на щоденний прийом 90 хворих; працювало в ній 12 лікарів. У 1958 році почала діяти стаціонарна лікарня на 120 ліжок з хірургічним, терапевтичним, педіатричним та іншими відділеннями. Налагодилась дільнична медична служба. На 1966 рік медичний персонал зріс до 176 чоловік. Місцеві лікарі мають усе необхідне для виконання найскладніших операцій. Особливо шанують тут хірургів Г. М. Тишакову і головного лікаря лікарні А. А. Поліського.
Щастя — місто молодих. Середній вік його жителів у 1966 році становив 31 рік. 30 проц. щастянців віком до 20 років. Тому проблема виховання і навчання молодих громадян завжди в центрі уваги виконкому міської Ради. У 1954 році в місті збудували школу-семирічку, в 1958 році — десятирічку, а в 1960 році — школу-інтернат (на 400 учнів). У розпорядженні школярів добре обладнані кабінети, кімнати для навчання та ігор, спортивний зал. Гордість учнів інтернату — створений їх руками музей В. І. Леніна. У 1967 році в школах міста навчалося 4168 дітей і працювало понад 200 педагогів. Малята виховуються в дитячих яслах і в двох дитячих садках.
Про дітей у Щасті піклуються особливо. Щороку 2 травня для них влаштовується традиційне дитяче свято. В цей день діти — володарі міста. Перед юними громадянами виступають артисти, для них грають музиканти. Загальний інтерес у дітей і дорослих викликають змагання малюків на самокатах і триколісних велосипедах. А ввечері спалахують різнобарвні вогні фейерверку. У місті стали традиційними виставки дитячих малюнків. Багато дітей вчиться в музичній школі, відвідує балетну студію. Юні музиканти охоче розучують дитячі опери і виступають з спектаклями. При Палаці культури енергетиків створено перший у Луганській області дитячий самодіяльний цирк, яким керує на громадських засадах інженер Г. П. Кривко. В області славиться дитяча футбольна команда «Райдуга». У кожному кварталі міста обладнані ігрові майданчики, організовано прокат дитячих автомобільчиків. Дитяча бібліотека Щастя налічує 27 тис. томів. Колектив бібліотечних працівників завоював звання колективу відмінної праці. При бібліотеці створено клуб книголюбів.
Енергетики і будівельники Щастя дбають про виховання своєї трудової зміни. Уже з 1953 року виробничо-технічне училище № 50 почало випускати спеціалістів для спорудження ДРЕС, а в 1966 році відкрилось професійно-технічне училище № 96, яке готує кадри для сільськогосподарського будівництва. Без відриву від виробництва у створеному в 1965 році філіалі Штерівського енергетичного технікуму підвищують свою кваліфікацію енергетики.
Подарунком до 40-х роковин Великого Жовтня був Палац культури, споруджений в центрі міста. Зводили його на місці колишнього болота після закінчення робочої зміни. Будувати комсомольцям допомагали хатні господарки і піонери.
Працівники Палацу проводять велику роботу: разом з міськими партійними організаціями і членами товариства «Знання» організують лекторії з питань внутрішньої та зовнішньої політики СРСР, комуністичного виховання молодого покоління. Заслужену популярність мають народний університет здоров’я і музичний лекторій, заснований викладачами музичної школи.
Один із кращих залів Палацу культури відведено для урочистої реєстрації шлюбів. Чудовою традицією стали комсомольські весілля. Коли в сім’ї народжується дитина, тут садять фруктове або декоративне деревце. Юним мешканцям урочисто вручають паспорти.
Виховну роботу провадять і працівники бібліотеки Палацу культури, книжковий фонд якої становить понад 24 тис. томів. При Палаці діють танцювальний, хоровий і драматичний гуртки, оркестри — естрадний і народних інструментів. Особливо популярні виступи естрадного оркестру. Саме цей колектив восени 1960 року створив пісню «Куба лібре», яка здружила молоде місто з героїчною Кубою. Було це так. У вересні 1960 року Щастя відвідала делегація кубинських енергетиків, серед яких були колишні бійці народної визвольної армії. Після їх від’їзду самодіяльні митці склали пісню — марш про сміливих кубинських повстанців (слова місцевого поета Івана Немченка, музика Анатолія Дяченка). Її записали на магнітофонну плівку і послали в Москву в посольство Куби з проханням передати молоді острова Свободи. Незабаром до Щастя почали надходити від кубинців листи з подякою.
У місті регулярно працюють гуртки, політшколи і семінари партійної та комсомольської освіти. Різними формами політичного навчання охоплено понад 2 тис. чол., в т. ч. 1 тис. комуністів. З 1953 року видається газета «Енергобудівник» (тепер «Вогні комунізму»), яка висвітлює життя колективу Луганської ДРЕС, розповідає про кращих людей підприємства і міста.
У 1959 році в Щасті було створено одну з перших в області любительських кіностудій. Свої документальні фільми її творчий колектив присвячує життю міста і трудовим будням Луганської ДРЕС. Самодіяльні митці — графік В. О. Пустовар — викладач школи-інтернату, живописець П. Ф. Джура — робітник ДРЕС, майстер художньої вишивки Н. П. Величко — вчителька восьмирічної школи — в своїх працях також розповідають про рідне місто і його жителів, звертаються до ювілейної Жовтневої тематики. їх виставки періодично влаштовуються у Палаці культури.
Міська Рада і партійні та комсомольські організації приділяють багато уваги фізичному вихованню та відпочинку трудящих.
Членами спортивного товариства «Авангард» на одній лише ДРЕС є до 300 чоловік. Працюють секції важкої атлетики, баскетболу, волейболу, футболу, настільного тенісу, шахів, шашок та інші.
5 спортсменів міста мають перший розряд, 35 — другий, 121 — третій.
На громадських засадах працюють 23 інструктори і 38 спортивних суддів.
Щонеділі до зони відпочинку, що оточує місто, приїздять тисячі луганчан. На берегах Сіверського Дінця і озер обладнано пляжі, спортивні бази товариств «Трудові резерви», «Авангард» і «Динамо».
Піклуючись про відпочинок трудівників, Луганська ДРЕС вклала великі кошти у будівництво санаторіїв у Трускавці та Желєзноводську. На березі Азовського моря організовано піонерський табір. У місті функціонує санаторій-профілакторій на 55 місць з процедурними кабінетами і ваннами.
Місто дедалі більше розширює свої інтернаціональні зв’язки. Щастя регулярно відвідують делегації різних країн світу. Мешканці французького міста Монбрізона навесні 1966 року надіслали щастянцям подарунок — кольоровий альбом, що розповідає про їх життя. Вони висловили палке бажання подружитися з радянськими трудівниками.
У молодого міста великі плани на майбутнє. На 1970 рік намічено будівництво нового житлового мікрорайону площею 30 тис. кв. м. Будуть споруджені нові будинки і гуртожитки для учнів технічних училищ. Відкриються також нова середня школа і два дитячі садки. Розчинить двері перед глядачами міський кінотеатр. Нові приміщення одержать дитяча бібліотека і музична школа. З’явиться ще 5 магазинів. Завершиться будівництво автопавільйону, стадіону, Будинку рибалки і мисливця, а також туристської бази.
П’ятирічний план (1966—1970 рр.) поставив великі завдання і перед енергетиками. На Луганській ДРЕС буде введено в дію 4 нові енергоблоки потужністю по 200 тис. квт, збільшиться виробництво електроенергії на 35 проц., а її собівартість знизиться на 8 процентів.
Щастя — одне з наймолодших міст Луганської області. Типове місто-супут-ник — затишне, зелене, гарне. Вже у 1966 році від колишнього села залишилась тільки одна невелика вулиця на околиці нового міста.
Л. І. АЛЕКСЕЄВА, 3. Л. КОМПАНІЄЦЬ, В. В. КРУТІКОВ