Шульгинка, Старобільський район, Луганська область
Шульгинка — село, розташоване на лівому березі річки Айдару, за 15 км від районного центру, міста Старобільська. Через село, із сходу на захід, протікає невелика річка Шульга. З півночі на південь Шульгинку перетинає залізнична магістраль Москва—Донбас і шосейна дорога Старобільськ — Луганськ. Населення — 2600 чоловік.
Назва села походить від прізвища отамана Шульгейка, що оселився тут на початку XVII століття. Після розгрому військами В. Шуйського в 1607 році селянського повстання під Тулою, очоленого Іваном Болотниковим, один із його сподвижників — отаман Шульгейко з частиною уцілілих повстанців пішов на т. зв. Дике поле і оселився на місці нинішньої Шульгинки. З того часу в народі село почали називати Шульгинкою, а невелику річку, що протікає через нього — Шульгою.
Масове заселення Шульгинки, головним чином переселенцями з Правобережної України, проходило у 1686 році. Рятуючись від гніту польської шляхти, селяни тікали на Дике поле, будували тут укріплені городки і освоювали навколишні землі. Поселялось на цих землях і немало селян з Росії, які тікали від поміщиків-кріпосників. Засновники Шульгинки вирили навколо неї рів і огородили частоколом.
Невдоволені втратою селян-утікачів, поміщики не раз зверталися до царя з проханнями вжити заходів для їх повернення. Згідно з указом Петра І від 6 липня 1707 року про розшук «новоприйшлих з Русі усяких чинів людей», на Дон відрядили каральний загін під командуванням полковника князя Юрія Долгорукого. Карателі мали розшукувати втікачів, а потім «відвозити до колишніх поміщиків і вотчинників, звідки хто втік».
У вересні 1707 року, розділившись на кілька груп, загін Долгорукого почав розшук утікачів на місцях, прилеглих до верхів’я Дону, вздовж (Тверського Дінця та в козацьких городках по Деркулу, Євсугу, Айдару.
Особливо жорстоко розправлялась з невинними людьми та частина загону, яка діяла під командуванням князя Долгорукого в козацьких городках по Деркулу, Євсугу і Айдару. Карателі палили городки, в яких місцеве населення намагалося сховати прийшлих людей, відрізували вуха і носи втікачам, били нагаями «домовитих і старожилих козаків», щоб привести їх «до покори государю», чинили насильства над жінками, старими, дітьми.
Чутки про звірства карателів розійшлись по окрузі. Задовго до їх приходу на Айдар багато селян-утікачів сховалося неподалік від Новоайдарського городка в Горіховому байраці. Тут вони радилися про те, як уникнути розшуку. В цих радах брали участь син отамана Трьохізбенської станиці козак К. Булавін, отаман Староайдарського городка G. Драний, козак Новоайдарського городка Г. Банников та інші. На одній з них було вирішено знищити загін карателів, а самого Долгорукого — вбити.
В ніч на 9 жовтня 1707 року загін повстанців чисельністю понад 200 чоловік на чолі з К. Булавіним захопив карателів, які заночували в Шульгин-городку. Повстанці вбили Долгорукого, кількох дяків, піддячих та офіцерів і визволили близько трьох тисяч утікачів. Одночасно вони захопили обоз, відібрали у солдатів та козаків рушниці і все інше спорядження. В розгромі карального загону діяльну участь брали жителі Шульгинки.
Населення козацьких городків, прилеглих до Айдару, радісно зустріло звістку про розгром загону Долгорукого. Полум’я повстання охопило величезну територію і загрожувало центру феодальної Росії. Занепокоєний розмахом Булавинського повстання Петро І послав для його придушення 32-тисячне військо під командуванням Василя Долгорукого, брата убитого в Шульгин-городку Юрія. В нерівній боротьбі повстанці зазнали поразки. У 1708 році Шульгин-городок був захоплений і спалений каральним загоном В. Долгорукого. Багато жителів села було вбито, інші розбіглися.
Повторне заселення Шульгин-городка відбулося в 1719 році в результаті переселення сюди селян Новоайдарської слободи Бахмутського повіту. Першим з цих переселенців був однодворець Федот Терем’язов.
Спочатку Шульгинка вважалась казенною слободою. В 1759 році обер-прокурор сенату Глебов купив тут за 5 крб. недобудований млин, а потім оголосив навколишні землі «порожніми» і присвоїв їх разом з селянами, що тут жили. Мешканці Шульгинки недовго були власністю Глєбова. В 1765 році за указом сенату їх знову оголосили державними. На цей час у селі налічувалося 2 тис. жителів. На 1810 рік населення слободи становило вже понад 4 тис. чоловік. Жителі села платили в казну чинш по 50 коп. з душі, по 50 коп. з хати і 50 коп. з пари робочих волів.
У 1-й чверті XIX століття, особливо після розгрому наполеонівських військ, загострювалася класова боротьба, яка мала антикріпосницьке спрямування. З метою придушення назріваючого селянського руху царський уряд у 1816 році перевів багато населених пунктів у розряд військових поселень, примушуючи підневільне населення поєднувати військову службу з хліборобством. Одним з таких поселень стала й Шульгинка, в якій розмістився кірасирський полк. Село поділили на 8 сотень, а солдатів розквартирували в селянських хатах. Усе адміністративне управління перейшло у відання військової частини. Навіть на одруження жителі змушені були брати дозвіл у ротмістра.
Нелегким було життя військових поселенців. Вони терпіли від військової муштри, бідності, різних епідемій. Так, у 1847—1849 рр. тут померло від холери і цинги 580 чоловік.
У 1857 році військові поселення були ліквідовані, і жителі Шульгинки перейшли в розряд державних селян. Хоча вони і одержали по 4,75 десятини землі на ревізьку душу, проте на кожну людину припадало менше ніж по одній десятині орної землі. Більшість земель оброблялася погано, тому що селянські сім’ї часто-густо не мали робочої худоби. Пересічно на 1 двір припадало менш як по одному коню чи волу. Внаслідок цього урожаї були низькі, і селяни бідували рік у рік. Пшениця на їх полях давала по 30—35 пудів з десятини. Переважна більшість мешканців Шульгинки не мала змоги сплачувати податки. У зв’язку з цим багато селянських господарств були постійними недоїмниками.
Злиденне економічне становище і безправ’я викликали в селян невдоволення самодержавством, призводили до активних виступів проти існуючого ладу. Так, у 1862 році на сільському сході вони вимагали від місцевих властей збільшити земельні наділи. Викликані в село жандарми жорстоко розправилися з селянами.
Трьох найактивніших учасників виступу — Софрона Типієнка, Артема Нехристова і Андрія Соломаху — було віддано до суду.
Тяжкі часи переживали селяни в 2-й половині XIX століття. Внаслідок соціальної диференціації на початок XX століття багато селянських господарств Шульгинки розорилися. Так, за даними перепису 1905 року, з 864 дворів села понад 100 дворів залишились зовсім безземельними, 84 — не мали ніякої робочої худоби, а 282 — корів. У той же час 117 дворів володіли від 50 до 100 і більше десятин землі.
Зубожілі селяни шукали заробітків у промислових містах, на шахтах Донбасу, а також на Дону і Кубані. В 1905 році з села пішли на сезонні заробітки 745 чоловіків і жінок, а в 1906—1907 рр. виїхало 53 сім’ї. Користуючись цим, куркулі за безцінь скуповували землі. Протягом 1905 року 8 куркульських дворів скупили 1092 десятини. Сільським багатіям Антипенковим, Правеньким належало по 900 десятин кращих земель, а Котляров мав 80 десятин власної землі та ще стільки ж орендував у селян.
Охорона здоров’я далеко не забезпечувала реальних потреб. Так, у 1905 році 15 739 чол. населення волості (Шульгинка була волосним центром Старобільського повіту Харківської губернії) обслуговував один фельдшер. Кількість захворювань і смертність були величезні. Дуже мало селян доживало до похилого віку. Особливо високою була смертність серед дітей. У 1914 році вона становила 71,9 проц. загальної смертності місцевого населення.
Не тільки злидні і безправ’я, але й неосвіченість гнітили селян. Відкрита ще в 60-х роках XIX століття церковнопарафіяльна школа вміщала не більше 30 учнів. Містилася вона в церковній сторожці. У зв’язку з цим деякі батьки посилали своїх дітей навчатися до відставних солдатів. Лише наприкінці XIX століття коштом самих селян у Шульгинці було побудовано земську початкову школу. Однак становище мало змінилося. Так, у 1905 році з 846 хлопчиків шкільного віку навчалося лише 139, а з 718 дівчаток — тільки 9. В бібліотеці, що була при земській школі, налічувалося 500 примірників книг, переважно релігійного змісту. На все село передплачувалося лише 4 газети і 3 журнали, які одержували учителі і попи.
Тяжке матеріальне становище ще більше загострило класову боротьбу на селі в роки столипінської реакції. Бували випадки, коли бідняки «усім миром» повертали в громадське користування привласнені куркулями сіножаті, луки і пасовища. Але ці виступи мали стихійний характер.
Внаслідок розрухи, якої зазнала країна в роки першої світової війни, в село повернулося багато бідняків, які після розорення в попередні роки змушені були шукати заробітків на шахтах Донбасу та у великих промислових містах Росії. Повернулося немало й скалічених війною селян, що були на фронті. Перші розповідали про боротьбу робітничого класу, а ті, що поверталися після поранення, говорили про заворушення в армії і виступи солдатів на фронті проти загарбницької імперіалістичної війни. Це сприяло зростанню класової свідомості на селі.
Велику роботу в справі поширення революційних ідей серед селян проводили їх земляки, колишні політичні в’язні і ті, що зазнали політичного переслідування: В. С. Гладкий, М. В. Тулуп, 3. Я. Суржан та інші. Так, В. С. Гладкий, який пройшов школу революційної боротьби з царизмом в попередні роки, повернувшись до рідного села, привіз з собою нелегальну революційну літературу. Вечорами сільські бідняки збиралися в хаті Н. О. Костенка і з великим захопленням читали й обговорювали праці В. І. Леніна.
Помітну роль у формуванні класової самосвідомості селян Шульгинки відігравала Старобільська соціал-демократична організація.
З радістю зустріли жителі села звістку про перемогу Великої Жовтневої соціалістичної революції. В грудні 1917 року в Шульгинці було встановлено Радянську владу. В перших рядах в боротьбі за її встановлення були більшовики Я. Деркач, А. Я. Сорока, Г. Тулуп та інші. Тоді ж утворився і Шульгинський сільський ревком.
Спираючись на бідняків, що вимагали перерозподілу земельних угідь і яких підтримували середняки, ревком конфіскував понад 3 тис. десятин куркульських і церковних земель і наділив нею безземельних та малоземельних селян. Ревком націоналізував також млини і олійниці.
Населення Шульгинки із зброєю в руках відстоювало здобутки Великого Жовтня від посягань внутрішньої контрреволюції та кайзерівських інтервентів, що окупували село на початку квітня 1918 року. Для боротьби з ворогами в цей час у селі було сформовано партизанський загін, до якого вступили Д. Є. Щербак, С. Я. Петренко, А. С. Жданов, Р. П. Пшеничний, П. Є. Довгоп’ятий, Й. І. Нехрист, П. Ф. Беседа, К. І. Івахненко, Г. Г. Геєнко, П. Д. Трошка, Г. Т. Кирпа та інші — всього 56 чол. Командиром загону став Д. Є. Щербак. Згодом партизани Шульгинки влились до складу 1-го Старобільського революційного полку, яким командував С. К. Коваленко.
Під ударами Червоної Армії і партизанських загонів німецькі окупанти в листопаді 1918 року почали відступати, і Шульгинка була визволена. В боях з внутрішньою контрреволюцією та іноземними загарбниками загинуло більше 20 чол., що були родом з Шульгинки.
Після розгрому інтервентів і внутрішньої контрреволюції актив села докладав багато зусиль для зміцнення Радянської влади і для перебудови господарства на соціалістичній основі.
Восени 1920 року в селі утворився партійний осередок, до якого ввійшли І. Болтиєв, А. Солодкий, С. Беседа, А. Сорока. Секретарем осередку комуністи обрали А. Солодкого. Під його керівництвом навесні 1921 року створюється комсомольський осередок. Першими комсомольцями були І. Ю. Демовіс, А. І. Мачуга, А. І. Трошка, М. Гладкий, Н. О. Калашник. Секретарем комсомольського осередку обрали А. І. Мачугу.
З ініціативи партійного і комсомольського осередків у 1921 році в селі було створено два комітети незаможних селян (КНС). Активний організатор комнезамів М. Л. Литовка став головою одного з них. Комнезами виділили для безземельних селян кращі орні землі і сільськогосподарський реманент, допомагали одержати від держави насіння для посіву тощо.
Важливу роль у зміцненні Радянського ладу на селі відігравала в ті роки торгівля. З ініціативи партійного осередку і учасників громадянської війни в інтересах бідняків у 1921 році в Шульгинці було засновано на пайових внесках сільське споживче товариство. Організаторами його були — Р. П. Пшеничний, П. Ф. Беседа, А. М. Волошин та С. І. Журило.. Спочатку товариство було слабким. Але держава подала йому допомогу, виділивши певні кошти, а також відпускаючи в кредит най-необхідніші товари: мануфактуру, гас, господарське мило тощо. Приватні підприємці були витіснені з торгівлі на селі. Сільське кооперативне товариство зміцніло настільки, що в 1929 році вело торгівлю вже через 6 точок, забезпечуючи селян усіма необхідними товарами, а також закуповувало сільськогосподарські продукти.
У 1925 році в селі засновується кредитне товариство, яке відпускало біднякам і середнякам в кредит сільськогосподарський реманент, сортове зерно тощо. Пізніше воно стало надійною опорою ТСОЗів і відіграло важливу роль у соціалістичному перетворенні села.
Успіхи соціалістичного будівництва в Шульгинці в перші роки Радянської влади супроводилися стрімким піднесенням народної освіти, розвитком охорони здоров’я і культури. У 1919 році в селі було відкрито дві початкові школи, де працювало 4 вчителі, які навчали і виховували 120 дітей. У 1921 році відкривається сільський медичний пункт.
Потяг до грамоти, до знань був загальним. У 1920—1921 рр. з ініціативи партійного та комсомольського осередків почали діяти 6 лікнепів. Організаторами їх були І. Ю. Демовіс, нині вчитель-пенсіонер, В. С. Гладкий, М. В. Кочерга та багато інших комуністів і комсомольців. У кожному з цих лікнепів навчалися грамоти від 150 до 200 жителів села.
В перші роки Радянської влади в селі стали працювати червоні кутки і хати-читальні. У 1929 році в селі почав працювати клуб, на сцені якого стали виступати самодіяльні актори. Особливо велику популярність мав місцевий артист-любитель М. І. Лисина.
У 20-х роках селянам, особливо біднякам, доводилося важко. Давалася взнаки післявоєнна розруха. З 1135 господарств, що налічувалися в селі в 1923 році, 303 були безтяглові, причому 261 взагалі не мало ніякої худоби. На 2—3 двори припадав один плуг; 30 господарств Шульгинки не мали змоги засівати свою землю.
Для подолання цих труднощів у селян був тільки один шлях — об’єднати свої зусилля для спільного обробітку землі. В 1928 році в Шульгинці утворилося 3 товариства спільного обробітку землі (ТСОЗи), що об’єднали 640 бідняцьких і середняцьких господарств. Організаторами їх стали колишні червоні партизани А. С. Жданов, Р. П. Пшеничний, П. Ф. Беседа, а також сільські активісти G. І. Журило, І. М. Волошин, Т. В. Тулуп та інші бідняки і середняки.
Партійна і комсомольська організації при підтримці широких мас розгорнули роботу по перебудові виробничого господарства на соціалістичній основі. Колективізація почалася в 1928 році. Засновниками колгоспів були комуністи, комсомольці, ветерани громадянської війни, колишні партизани — А. С. Жданов, В. С. Гладкий, Т. В. Тулуп, Я. С. Луганський та інші.
В селі утворилося 3 колгоспи — «Новий стиль» (голова Я. G. Луганський), «Промінь Жовтня» (голова G. Ф. Романов) і «Більшовик» (голова A. С. Жданов).
Колективізація на селі відбувалась у складних умовах: куркулі чинили їй шалений опір — агітували проти вступу до колгоспів, забивали худобу, нищили і псували машини, сільськогосподарський реманент, гноїли хліб у ямах, вдавались до терористичних актів проти сільських активістів. Так, у 1932 році куркулі вбили голову сільради В. М. Бову і члена правління колгоспу Т. С. Скрипника.
Однак усе це не могло зупинити процес колективізації. Суцільна колективізація була завершена в 1934 році. На цей час у селі організувалося ще 2 артілі — «Червоний партизан» і «Червоноармієць».
У проведенні соціалістичної перебудови велику допомогу трудівникам села подавав робітничий клас. На заклик партії для керівної роботи в колгоспах до Шульгинки прибули робітники-двадцятип’ятитисячники — М. Лисовський, що очолив тутешню сільраду, А. Поцелов, який став головою колгоспу «Промінь Жовтня», і П. Олексіенко — уповноважений Старобільського райкому партії.
Напередодні Великої Вітчизняної війни Шульгинка досягла великих успіхів у економічному розвитку і культурному будівництві. На поля колгоспів прийшла потужна техніка, незрівнянно поліпшилась культура землеробства, виросли кадри спеціалістів сільського господарства. Все це забезпечило зростання врожаїв і збільшення продуктивності худоби. В 1938 році колгоспи села одержали по 20—21 цнт пшениці, по 17—19 цнт ячменю і по 14—16 цнт соняшнику з гектара.
Не відставали від хліборобів і трудівники ферм. Свинарка І. І. Шовкопляс за одержані 18 поросят від кожної свиноматки в 1938 році побувала на Всесоюзній сільськогосподарській виставці, де одержала Золоту медаль.
Великого розмаху набувала народна освіта, зріс культурний рівень і добробут колгоспників. У 1932 році в селі відкрилась семирічна, а в 1939 році — середня школи. Вчитися почали всі діти шкільного віку. Багато мешканців Шульгинки стали вчителями, лікарями, спеціалістами сільського господарства і керівниками колгоспів. Так, Ф. П. Гончаров, закінчивши курси лікнепу і робітфак, а потім Старобільський учительський технікум, став учителем у Шульгинській семирічній школі. Такий самий шлях пройшов і один з перших комсомольців села — учитель І. Ю. Демовіс.
Перед Великою Вітчизняною війною інтенсивно розвивалось культурне будівництво. У 1932 році побудували новий клуб на 400 місць з стаціонарною кіноустановкою. Три рази на тиждень тут демонструвались кінофільми, працювали гуртки художньої самодіяльності. В клубі часто виступали з концертами і спектаклями артисти обласного і республіканських театрів. В селі було три бібліотеки з книжковим фондом понад 11 тис. примірників, працювала школа колгоспних бухгалтерів.
Коли почалась Велика Вітчизняна війна, понад 600 чоловіків — жителів села — взяли в руки зброю і пішли битися проти гітлерівців, в т. ч. 74 добровольці з числа комсомольців — випускників Шульгинської середньої школи.
Місце чоловіків у колгоспному виробництві зайняли їх дружини, матері, сестри. В 1941 році на полях шульгинських колгоспів ім. Леніна, ім. 1-го Травня, «Червоний партизан» і «Червоноармієць» на збирання хліба вийшло все населення села. Врожай 1941 року було зібрано повністю.
В той час, коли здатні носити зброю воювали на фронті, ті, що лишилися вдома, допомагали як могли. Понад 500 чол. у 1941 році брали участь у будівництві різних оборонних споруд на території Донбасу. В самій Шульгинці з перших днів війни було створено збройний винищувальний загін у складі 47 чол. під командуванням голови колгоспу ім. Леніна L М. Петренка. Члени загону охороняли шляхи і мости, важливі господарські об’єкти.
12 липня 1942 року Шульгинку окупували німецько-фашистські загарбники. Вони грабували майно колгоспів і мирного населення, піддавали його знущанням і репресіям. Окупанти зруйнували тваринницькі та інші виробничі приміщення колгоспів, клуб і будинок сільської Ради. Зіпсували до непридатності весь сільськогосподарський реманент, майже повністю знищили поголів’я худоби.
Мешканці села чинили опір німецько-фашистським поневолювачам, не виконували розпоряджень німецького командування, мужньо боролися за визволення своєї Вітчизни. Так, Т. С. Костиря з товаришами знищили німецького офіцера і висадили в повітря міст через річку Айдар. Коли Костиря потрапив до рук гестапівців, вони водили його по селу, жорстоко били і вимагали, щоб він виказав своїх товаришів. Незважаючи на жорстокі тортури, патріот ні слова не сказав фашистам і загинув як герой.
Жертвами терору німецьких загарбників стало багато колгоспників. Вони замучили і розстріляли 28 чол., 125 — погнали на каторжні роботи до Німеччини. В катівнях гестапо загинули комуністи і активісти села С. І. Журило, В. І. Линько, М. І. Журило, Н. І. Болоховець, І. П. Петренко, О. А. Сенецький, М. І. Петренко, С. І. Кондря та інші.
Але ніякі тортури і розстріли не залякали жителів села, не зламали їх волі до боротьби проти фашизму, за честь і свободу любимої Батьківщини.
Свято шанують шульгинці пам’ять про своїх 242 односельчан, які загинули в селі в період фашистської окупації і на фронтах Великої Вітчизняної війни.
22 січня 1943 року воїни 57-ї стрілецької дивізії і 3-го танкового корпусу Південно-Західного фронту вигнали окупантів з села. Після визволення жителі села подавали всіляку допомогу бійцям Червоної Армії — розчищали дороги, збирали і відправляли фронтовикам продукти харчування, теплі речі тощо.
Наближалася весна, а в 5 шульгинських колгоспах не було ні насіння, ні тягла, не вистачало робочих рук. Для проведення весняної сівби мешканці села зібрали у дворах уціліле насіння та деякий реманент і віддали все це колгоспам.
Велику допомогу сільським трудівникам подала в цей період держава. Вона виділила для колгоспів грошові позички, техніку, будівельні матеріали. Охоплені великим патріотичним піднесенням, колгоспники почали швидко відбудовувати сільське господарство. Весною 1943 року було засіяно понад 90 проц. довоєнних посівних площ.
Одночасно відбудовувались культурно-побутові об’єкти — школи, медичні установи. Вже наприкінці січня 1943 року почала працювати сільська лікарня з стаціонарним відділенням на 20 ліжок. Мешканці села разом з учителями на суботниках і недільниках відбудували шкільні приміщення, які були дуже зруйновані бомбардуванням, своїми руками робили столи і лави.
Наприкінці лютого 1943 року, тобто через місяць після вигнання гітлерівців, відновилися заняття в середній школі — з 1-го по 10-й клас включно. Класні кімнати заповнили 568 учнів. Працювали з ними 36 учителів.
Коли Велика Вітчизняна війна завершилась історичною перемогою радянського народу, 358 воїнів повернулися додому. Ветеран війни І. Ф. Беседа повернувся з фронту нагороджений орденами Червоної Зірки і Слави 1-го ступеня, а один з найстаріших механізаторів артілі М. С. Тищенко — нагороджений двома орденами Слави і орденом Червоної Зірки. Ветеран двох воєн — громадянської і Великої Вітчизняної —- С. П. Скрипник нагороджений орденами Вітчизняної війни і Червоної Зірки. Орденами і медалями були нагороджені і всі інші воїни.
Рік у рік зростала технічна оснащеність колгоспів, удосконалювалося виробництво, поліпшувалась культура землеробства, підвищувалась урожайність сільськогосподарських культур і продуктивність тварин. Колгосп «Червоноармієць» на 1947 рік повністю відновив поголів’я тваринництва. Колгоспники артілі зібрали на полях в середньому по 20,5 цнт озимої пшениці, по 25 цнт кукурудзи і по 19 цнт соняшнику з кожного гектара посівів. За високі врожаї 27 колгоспників у 1948 році одержали урядові нагороди. Ордена Леніна було удостоєно голову колгоспу Г. Є. Чижика і ланкову М. Г. Тищенко; 5 колгоспникам вручено ордени Трудового Червоного Прапора, 11 — медалі «За трудову доблесть» і 9 — медалі «За трудову відзнаку».
Для більш успішного розв’язання господарських завдань на базі дрібних артілей — ім. Леніна, «Більшовик», «Червоний партизан», ім. Першого травня та «Перемога» — в 1958 році було створено укрупнений колгосп ім. Леніна. Артіль «Червоноармієць» ввійшла до складу укрупненого колгоспу ім. 40-річчя Жовтня Хворостянівської сільської Ради. В колгоспі ім. Леніна в 1958 році було 7508 га орної землі; він мав 18 гусеничних і 19 колісних тракторів, 17 комбайнів, 23 автомашини, 15 самохідних зернових комбайнів, 111 електродвигунів, а також багато різної сільськогосподарської техніки.
Об’єднання артілей позитивно позначилось на зростанні економіки.
В 1966 році колгосп ім. Леніна вже був великим механізованим багатогалузевим господарством. На 1967 рік він мав близько 40 тракторів різних марок і призначення, 27 автомобілів, 16 комбайнів. Сільськогосподарське виробництво колгоспу повністю електрифіковане: на фермах, токах, у гаражі, майстернях, в млині і в колгоспній олійниці працює 110 потужних електродвигунів, які приводять у дію 5 кормоподрібнювачів, 9 доїльних установок, 6 транспортерів, 5 металорізальних верстатів і багато іншого устаткування та машин. У великих масштабах проводиться будівництво різних виробничих приміщень за типовими проектами. Тільки за роки семирічки збудовано 16 корівників, 7 свинарників, 6 вівчарень, 7 пташників, кормокухню на 800 голів худоби, 2 ремонтні майстерні тощо.
В колгоспі неухильно зростає поголів’я худоби. Якщо в 1958 році господарство мало 520 корів, то на 1967 рік молочне стадо зросло до 950 голів.
В 1966 році врожай озимої пшениці становив 22 цнт з га, ярої пшениці — 17 цнт, ячменю — 18 цнт. Колгосп ім. Леніна у 1966 році зібрав 61 700 цнт зерна. Доход артілі за ці роки збільшився з 656 тис. до 1391 тис. карбованців.
Внаслідок зростання доходів колгоспу планомірно збільшується оплата трудівників села, яка в 1966 році була в 5 разів вищою, ніж у 1958 році, і становила З крб. 68 коп. на людино-день.
Велика дружба зв’язує трудівників колгоспу ім. Леніна і робітників шахти ім. Ілліча тресту «Кадіїввугілля». Підприємство виділило із своїх фондів сотні кубометрів будівельного лісу, рейки для спорудження вузькоколійки на тваринницьких фермах, труби для зрошувальної мережі, силовий кабель та інше устаткування для різних господарських потреб.
На успішне здійснення накреслених партією заходів по дальшому зміцненню економіки колгоспу, на підвищення матеріального заохочення трудівників села спрямована вся діяльність колгоспної партійної організації, яка об’єднує 115 комуністів.
Рік у рік зростає і впорядковується колгоспна Шульгинка. З 1959 по 1966 рік в селі почала діяти автоматична телефонна станція на 150 абонентів, дитячий садок на 80 малят, стадіон, хлібозавод і молокозавод, лазня, 2 побутові майстерні. На благоустрій села щорічно виділяються значні кошти. Так, у 1966 році на будівництво виробничих і культурно-побутових приміщень було виділено 286,5 тис. крб. Тільки в 1966 році побудовано пологовий будинок, магазин, житловий будинок для спеціалістів, спортивний зал для школи, зерносховище, корівник, свинарник, телятник і приміщення для птиці. В селі щороку зводиться 45—50 житлових будинків, зокрема за семирічку їх виросло 450. Колгосп допомагає забудовникам позичками, будівельними матеріалами, транспортом. В селі упорядковані дороги, по вулицях прокладено тротуари. Обабіч доріг посаджено дерева.
В 1965 році жителі села з ініціативи сільради і партійної організації колгоспу ім. Леніна поставили перед собою завдання перетворити Шульгинку на село комуністичного побуту. Допомагали в цьому депутати сільради — І. О. Шовкопляс, В. М. Міхно, голова сільради І. 3. Заєць та інші. З їх активною участю посаджено два парки, один з яких — фруктовий. В центрі села, по вул. Леніна, в 1965 році школярі посадили яблуневу алею на честь 20-річчя перемоги радянського народу над фашистською Німеччиною. Всього на території Шульгинки висаджено понад 50 тис. різних дерев і кущів. Біля кожного двора — клумби, а в центрі села — розарій.
На околицях розкинулись колгоспні фруктові сади. Там, де колись була величезна піщана пуща, ще 20 років тому було посаджено сосновий ліс. За успіхи, досягнуті в благоустрої, селу кілька разів присуджували перехідний Червоний прапор Луганського облвиконкому.
Добре налагоджено в Шульгинці охорону здоров’я трудящих. У 1961 році поряд з дільничною лікарнею на 15 ліжок, збудованою в 1932 році, виросла нова лікарня на 35 ліжок з операційним блоком, фізіотерапевтичним кабінетом та клініко-діагностичною лабораторією. Тут працює 5 кваліфікованих лікарів. До Шульгинської лікарської дільниці входить 8 фельдшерських та фельдшерсько-акушерських пунктів і пологовий будинок. Вони обслуговують 9 населених пунктів, в яких проживає близько 8 тис. чоловік.
Серед трудівників села 360 чол. мають середню і 274 чол.— незакінчену середню освіту. В середній школі навчається 606 учнів.
За роки Радянської влади з числа учнів Шульгинської школи 12 вихованців стали лікарями, 86 — учителями, 34 — агрономами, 28 — інженерами і спеціалістами інших галузей народного господарства. Багато колишніх випускників школи, закінчивши інститути, працюють у рідному селі, в т. ч. головний агроном колгоспу І. А. Юрченко, головний інженер В. І. Шовкопляс, головний зоотехнік Г. П. Кочерга та інші.
Працююча молодь здобуває освіту без відриву від виробництва. З 1963 року в селі працює міжрайонна заочна середня школа, в якій навчається більше 700 чоловік.
Невпізнанно зріс культурний рівень трудящих Шульгинки, розширилося коло їх інтересів. У 1960 році тут було збудовано клуб на 350 місць, літню естраду на 400 місць. Жителі села передплачують понад 1300 різних газет і до 1000 журналів.
На честь 50-річчя Жовтня відкрито пам’ятник В. І. Леніну та краєзнавчий музей.
Велика увага в Шульгинці приділяється побутовому обслуговуванню колгоспників. У селі 9 торговельних точок. У 1965 році відкрито майстерню по ремонту телевізорів і радіоприймачів: адже шульгинці мають понад 200 телевізорів. Майстерня обслуговує також колгоспників навколишніх сіл.
В Шульгинці стало традиційним відзначення передовиків виробництва і ветеранів праці та інше. В 1955 році урочисто проводжали на відпочинок колгоспного ветерана 90-річного чабана Є. І. Ковбу, який був одним з організаторів і перших членів колгоспу «Більшовик», активним діячем під час колективізації села. Односельчани на зборах урочисто присудили йому звання Почесного громадянина Шульгинки.
Шульгинка — велике і красиве село з новими, добротними будинками, рівними зеленими вулицями. Жителі люблять його і прагнуть зробити ще кращим.
Я. І. ВОЛОШИН, Ю. А. РИБАКОВ, В. К. БАКАЛОВ