Сєверодонецьк, Луганська область (продовження)
28 вересня 1958 року від газопроводу Ставрополь—Москва на комбінат почав надходити природний газ. Це поклало початок великій роботі по переведенню підприємства на більш цінний вид сировини. Колектив хімкомбінату вперше у світовій практиці почав виробляти метанол і вищі спирти з природного газу. Вартість багатьох хімічних продуктів набагато знизилась. Крім того, значно спростились технологічні схеми виробництва, збільшилась продуктивність устаткування, обслуговуючий персонал зменшився на 200 чоловік, поліпшились умови праці. За роки семирічки в результаті переведення підприємства на природний газ хіміки міста зекономили державі 25 млн. карбованців.
Особливо значний ефект від використання природного газу як хімічної сировини був одержаний з введенням в експлуатацію в 1963 році виробництв ацетилену і його похідних, що поклало початок комплексному використанню природного газу. Освоєння випуску цих продуктів на основі переробки природного газу стало великою творчою перемогою радянських учених, проектантів і хіміків.
Сєвєродонецький комбінат став поставщиком сировини для виробництва синтетичних матеріалів: пластичних мас, штучних волокон, каучуку, плівок, лаків, клеїв, розчинників, замінювачів шкіри, фарбників, лікувальних препаратів і багато іншого.
На комбінаті впроваджуються найновіші досягнення хімічної науки і техніки. В цьому велика заслуга колективів науково-дослідних, проектних і конструкторських установ міста. Філіал Дослідно-конструкторського бюро автоматики за роки семирічки виріс у головну організацію країни по автоматизації підприємств азотної і аніліно-фарбової промисловості. Його творчий колектив у співдружності з працівниками філіалу Інституту автоматики Держплану УРСР розробив багато схем автоматизації процесів хімічного виробництва на основі застосування електронних керуючих обчислювальних машин, а також створив чимало приладів і засобів автоматизації, які вперше почали застосовуватися на комбінаті.
Філіал Державного науково-дослідного і проектного інституту азотної промисловості і органічного синтезу розробив і впровадив технологію добування метилового спирту та ацетилену з природного газу. Разом з Дослідно-конструкторським бюро синтетичних продуктів він створив технологію виробництва адипінової кислоти, необхідної для виготовлення синтетичних волокон (нейлону).
Особливо багато зробили хіміки для автоматизації виробництва. В 1958 році на комбінаті працював тільки один автоматизований цех, а на кінець 1965 року їх було 25. Управління виробничими процесами тут провадиться з диспетчерських пунктів. У різних виробництвах встановлено понад 20 тис. приладів і 2,5 тис. систем автоматичного контролю і управління технологічними процесами. Завдяки автоматизації виробничих процесів протягом семирічки було зекономлено понад 5 млн. карбованців.
Рада Міністрів СРСР 11 січня 1962 року ухвалила віднести Сєвєродонецький хімкомбінат до зразково-показових підприємств хімічної промисловості Радянського Союзу за рівнем комплексної механізації і автоматизації.
Впровадження нової техніки і передових технологічних процесів, автоматизації і механізації, удосконалення форм організації праці і виробництва сприяли підвищенню продуктивності праці, яка за роки семирічки зросла на хімкомбінаті на 91,8 проц. і є найбільш високою в азотній промисловості країни. Виробіток на одного працюючого за цей час збільшився у 2,5 раза. Все це дозволило достроково виконати завдання семирічки по всіх техніко-економічних показниках і одержати прибуток 172 млн. крб. Особливо значні результати досягнуті у виробництві мінеральних добрив. Семирічний план випуску продукції був виконаний у лютому 1965 року, тобто майже на рік раніше строку. Країна одержала понад план тисячі тонн мінеральних добрив. За роки семирічки випуск валової продукції хімкомбінату зріс проти 1958 року в 5,4 раза.
Протягом семирічки раціоналізатори хімкомбінату зекономили 14 920 тис. крб. За заслуги в розвитку винахідництва і впровадження винаходів у народне господарство Президія Верховної Ради УРСР у 1965 році присвоїла почесне звання заслуженого винахідника Української РСР директору комбінату В. Ф. Гогіну і старшому апаратнику В. О. Макаренку.
На хімкомбінаті народилося багато патріотичних починань, спрямованих на поліпшення техніко-економічних показників підприємства. Особливе поширення дістав почин старших апаратників комуністів О. І. Снопенка, В. І. Грицутенка та Г. І. Захарченка, які стали заспівувачами змагання за економію сировини і матеріалів, за кожний народний карбованець.
Глибоко вивчає і сприяє впровадженню у виробництво передових методів роботи міський комітет партії. Завдяки цьому досвід передовиків стає надбанням багатьох колективів.
З самого початку семирічки на хімкомбінаті, підприємствах будівельної індустрії розгорнувся рух за комуністичну працю. Його ініціатором у листопаді 1958 року виступив комсомольсько-молодіжний колектив цеху карбаміда. Уже в грудні 1958 року цьому цеху бюро Луганського обкому ЛКСМУ присвоїло звання колективу комуністичної праці і нагородило Почесною грамотою. На початок 1967 року на підприємствах Сєвєродонецька налічувалось 339 колективів і 738 ударників комуністичної праці. Вони з честю виправдовують це почесне звання.
За дострокове виконання завдань семирічного плану по виробництву хімічної продукції, використання внутрішніх резервів, впровадження нової техніки і передової технології Президія Верховної Ради СРСР Указом від 4 травня 1966 року нагородила Сєвєродонецький хімічний комбінат орденом Леніна. Директору комбінату В. Ф. Гогіну було присвоєно звання Героя Соціалістичної Праці, 108 працівників комбінату нагороджено орденами і медалями. Ордена Леніна удостоєні старші апаратники В. І. Грицутенко, М. К. Приженков, В. В. Сухіна та інші. Серед нагороджених орденом Трудового Червоного Прапора — перший секретар Сєверодонецького міськкому КП України Ю. Я. Мачула, апаратник І. М. Косенко, головний інженер хімкомбінату В. П. Єгоров, старша апаратниця 6. О. Полянська, директор філіалу Державного науково-дослідного і проектного інституту азотної промисловості і органічного синтезу О. П. Мастеров та інші. У 1967 році за високі виробничі досягнення, здобуті в соціалістичному змаганні на честь 50-річчя Радянської влади, колектив хімічного комбінату нагороджено пам’ятним прапором ЦК КПРС, Президії Верховної Ради GPGP, Ради Міністрів СРСР та ВЦРПС.
В роки семирічки у місті виросло друге промислове підприємство — завод склопластиків. У 1965 році стала до ладу перша черга заводу. Нині він випускає 11 видів виробів з склопластиків. Близько 40 міст є споживачами нового чудового матеріалу. Серед них — Курський електроапаратний, Комунарський металургійний заводи, Луганський тепловозобудівний завод імені Жовтневої революції, Ташкентський завод торговельного устаткування та інші.
Людину, що вперше приїздить до Сєвєродонецька, приємно вражають краса вулиць, нарядні парки і площі. У забудові міста відобразились досягнення радянської архітектури. Тут знайшли широке втілення останні новинки градобудівництва — забудова мікрорайонами, де жилі будинки і культурно-побутові заклади становлять єдиний архітектурний ансамбль. Прямі, широкі, асфальтовані вулиці, яких у місті 22, високі, світлі, схожі за контурами, але всі різні за оформленням будинки, просторі площі, а навколо усього цього — море зелені. Такий Сєверодонецьк, який по праву можна назвати містом-садом.
У 1963 році панорама озеленення Сєвєродонецька експонувалася на міжнародній виставці в місті Ерфурті (НДР). «Оазис в пустині!» — вигукували численні відвідувачі павільйону СРСР. А почувши про те, що під кожне дерево, посаджене і вирощене, засипався привезений здалеку чорнозем, що усі ці квіткові клумби, сквери, парки і навіть оксамитова трава на обочинах вирощені на штучному грунті, зарубіжні гості павільйону не могли приховати захоплення і подиву.
Вважалося, що піски — загибель для рослинності. Однак у Сєвєродонецьку прижилися найрізноманітніші декоративні і фруктові дерева: акація, тополі, клен, в’яз, шовковиця, черемха, липа, дуб, каштан, горобина, береза, абрикос, вишня, яблуня, туя та інші, двадцять п ять найменувань чагарників: лох вузьколистий, бирючина, бузок, жасмин-чубушник, скомпія, троянди, айва японська, тамарикс та інші, понад двісті сортів квітів.
На кінець 1965 року (з урахуванням приміської зони) на кожного жителя припадало 80 кв. метрів зелених насаджень.
У цьому величезна заслуга ініціативного колективу цеху озеленення хімічного комбінату. З 1959 року він щорічно удостоювався честі бути учасником Виставки досягнень народного господарства СРСР. В 1961 році багато працівників цеху озеленення були нагороджені медалями ВДНГ.
В місті є все необхідне для творчої прані, навчання і культурного відпочинку. В жилих кімнатах вбудовані меблі, зручні балкони у квітах і в’юнких рослинах, у кухні — газові плити. В кожну квартиру підведено холодну і гарячу воду. В місті діє економічна і гігієнічна схема постачання гарячої води і опалення від ТЕЦ, яка дозволила зовсім відмовитись від внутріквартальних котельних. При кожному будинкоуправлінні — добре обладнані піонерські кімнати, в яких є бібліотечки, різні ігри, спортивний інвентар. Не гірші житлові умови і в одинаків. У переважній більшості — це юнаки і дівчата, які прибули за комсомольськими путівками. Всі вони проживають у споруджених за типовими проектами, впорядкованих гуртожитках по 2, 3, 4 чоловіки в кімнаті. В гуртожитках е червоні кутки, побутові кімнати, а біля будинку, як правило,— спортивний майданчик.
Добре організований внутріміський транспорт. Комфортабельні автобуси курсують як по місту, так і до робітничих селищ.
Міська Рада депутатів трудящих постійно дбає про поліпшення організації торгівлі, громадського харчування і побутового обслуговування; у 1967 році в місті було 73 продовольчих, промтоварних і спеціалізованих магазини та 70 різних ларків, 49 їдалень і домових кухонь, 5 кафе, 3 ресторани. В місті працює побутовий комбінат.
З розширенням торговельної мережі міста зростає товарооборот. У 1967 році він становив 51,7 млн. карбованців. Зростання товарообороту пояснюється не тільки збільшенням кількості населення міста, але й підвищенням його купівельної спроможності. На 1 січня 1967 року в особистій власності сєверодончан було 1,1 тис. легкових автомобілів, понад 5 тис. мотоциклів і моторолерів, 10,5 тис. холодильників, 11,3 тис. пральних машин, 1200 піаніно, 10,1 тис. телевізорів і 21,2 тис. радіоприймачів.
Сєверодонецьк має широко розгалужену мережу медичних закладів, які оснащені сучасною апаратурою і устаткуванням та забезпечені висококваліфікованими медичними кадрами. На кінець 1967 року в місті працювало 264 лікарі і 720 спеціалістів середнього медичного персоналу. Заслуженою повагою у сєверодончан користуються Г. Ф. Чижикова, Б. G. Сосновська, А. К. Білецький, Л. О. Рушковська, С. Л. Руліна.
З 1948 року головним хірургом Сєвєродонецького медичного об’єднання працює Я. І. Дядюра. За самовіддану роботу Я. І. Дядюрі присвоєно звання заслуженого хірурга УРСР.
Головні медичні заклади міста розташовані в одному місці. Це цілий лікувальний комбінат. На передньому плані височіє красивий чотириповерховий будинок поліклініки, а в глибині парку розташовані лікувальні споруди. Тут одночасно можуть лікуватися 640 чоловік.
У місті є дитяча поліклініка і лікарня, які також устатковані за останнім словом медичної техніки, санітарно-епідемічна станція, станція швидкої допомоги і пункт переливання крові. Чудова поліклініка і на хімічному комбінаті, де прийом провадять лікарі всіх спеціальностей. Крім того, на всіх виробництвах міста є 23 медичні пункти.
У 1966 році на медичне обслуговування сєверодончан було витрачено понад 2,2 млн. крб., у 1967 році на ці цілі асигновано 2,3 млн. карбованців.
Мережа медичних закладів у місті безперервно зростає. В 1965—1966 рр. відкрито філіал дитячої консультації, в лікарняному містечку — новий корпус терапевтичного відділення, а на одній з нових вулиць— стоматологічну поліклініку.
Велика увага приділяється оздоровленню трудящих через нічні профілакторії, курорти, будинки відпочинку, туристичні бази. Тільки в 1959—1965 рр. у будинках відпочинку провели свої чергові відпустки 22,5 тис. чоловік, а в санаторіях — 10,3 тис. чоловік.
«Курортом без відриву від виробництва» називають трудівники хімкомбінату нічний профілакторій. Розташований він у сосновому лісі поблизу міста. В 1959— 1965 рр. тут відпочило 4 тис. чоловік.
До послуг сєверодончан — Кремінський будинок відпочинку, розташований за 35 км від міста, в заповідному лісі, найкрасивішому місці Донбасу. В будинок відпочинку не обов’язково їхати з двотижневою путівкою. Сотні сєверодончан проводять у ньому свій вихідний день по одноденній путівці.
У літній сезон понад 2,5 тис. робітників і службовців щомісяця відпочивають на 17 туристських базах міста. Вони також розташовані в мальовничих місцях по берегах річок Сіверського Дінця, Борової, Айдару, Осколу.
На річці Боровій, крім того, створено чудовий піонерський табір «Лісова казка». В ньому проводять літні канікули діти будівельників. Недалеко від робітничого селища Щедрищевого розкинувся піонерський табір ім. Ю. Гагаріна для дітей хіміків. Щороку в таборах відпочиває понад 2,7 тис. дітей.
Однією з особливостей Сєвєродонецька є те, що в ньому живе переважно молодь. Середній вік його жителів — 27 років. Тому не дивно, що тут дуже розвинуті фізична культура і спорт.
У 1962 році сєверодончани виступили ініціаторами масового розвитку спорту серед городян різного віку. Тоді ж було створено міську раду розвитку фізкультури і спорту, яка взяла під свій контроль будівництво найпростіших спортивних споруд у житлових кварталах, мікрорайонах, парках, скверах, в учбових закладах, на підприємствах і стала активним пропагандистом спорту серед населення. Очолював раду палкий прихильник спорту Герой Соціалістичної Праці П. П. Новиков.
За два роки спортивні майданчики було побудовано всюди. На кінець 1965 року їх налічувалось 475. Будівництво найпростіших спортивних споруд провадилося силами населення.
Десятки тисяч трудящих після робочого дня виходили на суботники. Тепер у місті кожний другий житель займається спортом. Ініціатива, що народилася у Сєвєродонецьку, підхоплена багатьма містами країни. Невипадково тут у вересні 1965 року проходила Всесоюзна нарада по розвитку масового спорту.
У місті поширено понад 30 видів спорту. Найбільш масовим є теніс. Ним займаються на 24 тенісних майданчиках і школярі, і робітники, і службовці, і пенсіонери. Зимові тенісні корти — гордість Сєвєродонецька. Проектувались вони також на громадських засадах. Авторами проекту є головний інженер комбінату «Луганськ-хімбуд», заслужений будівельник Української РСР В. А. Медер та інженер В. С. Купріянов. На цих кортах не раз проводились змагання на першість Радянського Союзу з теніса. У місті працюють 4 дитячі спортивні школи.
Місцева футбольна команда «Хімік» змагається за першість країни серед команд класу «А».
Тисячі спортсменів після роботи грають на 70 баскетбольних і 143 волейбольних майданчиках. Захоплюються сєверодончани і важкою атлетикою, боротьбою, боксом, настільним тенісом, бадмінтоном, шахами, туризмом та іншими видами спорту.
Любителі альпінізму мають свій клуб «Едельвейс». Ентузіасти підводного плавання теж об’єднані в клуб. Свої тренування вони проводять на озерах, річках, а також виїжджають на Чорне море. В місті є чудовий плавальний басейн, в якому цілий рік займаються плавці різного віку.
Взимку, коли футбольні поля перетворюються на катки, більше половини сєверодончан стають на ковзани. В 1966 році у Сєвєродонецьку кожен 20-й житель мав спортивний розряд, а на кожні 60 чоловік припадав один громадський інструктор.
За великі успіхи у будівництві спортивних споруд, масовість фізкультури і спорту Сєвєродонецькі фізкультурники в 1964 році були нагороджені грамотами Президії Верховної Ради УРСР і Центральної ради Спілки спортивних товариств і організацій СРСР1. В 1965 році ‘комітет ради ВДНГ присвоїв Сєвєродонецьку звання першого спортивного міста країни.
Міська громадська рада по фізкультурі і спорту була нагороджена дипломом першого ступеня, а її активісти одержали медалі ВДНГ.
З кожним роком в Сєвєродонецьку розширюється система народної освіти. В 1967 році в місті було 17 загальноосвітніх шкіл: дві початкові, вісім восьмирічних, шість середніх і школа-інтернат. В них навчалося 12,8 тис. чоловік.
Всі школи мають умови для навчально-виховної роботи: світлі класи, лабораторії, майстерні, спортивні зали і пришкільні майданчики. Під час спорудження багатьох шкіл були використані найновіші досягнення шкільного будівництва. В цьому відношенні характерна середня школа № 3, яка вперше на Україні збудована з плавальним басейном. Школа-інтернат являє собою великий комплекс споруд, розміщених на площі 14 га. До комплексу входять навчальний корпус, два гуртожитки (для хлопчиків і для дівчаток) на 300 чоловік кожний і харчовий блок, які з’єднані між собою теплим переходом. Для обслуговування учнів є господарський комплекс, в якому розміщені пральня, гараж, душова. Тут же, на території шкільного містечка, споруджено 15-квартирний будинок для вчителів. Для політехнічного навчання вихованців створені різні майстерні. Заняття в школі можна проводити і на відкритому повітрі, на спеціальному майданчику. Для учнів середніх і старших класів устатковані метеорологічні і зоологічні ділянки. Частина шкільного містечка зайнята під фруктовий сад і ділянки під овочеві й польові культури, теплицю, парники. В школі-інтернаті є також футбольне поле з трибунами на 250 місць, бігові доріжки, баскетбольні і волейбольні майданчики, ями для стрибків у довжину і висоту, гірка для зимових ігор тощо.
У школах міста працює 737 вчителів і 43 вихователі. 47 з них Міністерство народної освіти УРСР нагородило значком «Відмінник народної освіти УРСР». В. Г. Деркульській, О. А. Завгородньому та М. П. Усовій присвоєно звання заслуженого вчителя школи УРСР.
В 1964—1965 рр. у Сєвєродонецьку відбулися обласні, республіканські і всесоюзні наради працівників масових шкіл, присвячені вивченню досвіду Сєвєродонецьких шкіл по зміцненню навчально-матеріальної бази, поліпшенню викладання хімії, ліквідації в 1—4 класах другорічництва. В 1965 і 1966 роках досвід роботи шкіл міста демонструвався на Виставці досягнень народного господарства GPGP.
Великі кошти відпускаються щороку на позакласне виховання учнів. В 1965 році відкрито Палац піонерів, станції юних техніків і юних натуралістів, дитяча спортивна школа і міська дитяча бібліотека. З 1957 року тут працює музична школа. ^ В 1966 році в ній навчалося 375 дітей. При школі є вечірнє відділення для дорослих.
Великим піклуванням оточені діти дошкільного віку. В 1967 році в місті працювало 36 дошкільних дитячих закладів, в яких виховувалось 7,5 тис. дітей.
Крім масових шкіл для дітей у місті працюють п’ять середніх шкіл робітничої молоді і одна заочна середня школа, в яких у 1967 році навчалося 3,2 тис. чоловік.
8 училищ на денному і вечірньому відділеннях готують кадри для хімічної промисловості і будівництва, в них навчається до 6 тис. чоловік.
В училищах працюють кваліфіковані викладачі і майстри виробничого навчання. Великим авторитетом користується директор училища № 1 В. А. Короткевич, якого в 1965 році нагороджено орденом Леніна, та директор училища № 23 П. С. Мащенко, якому в тому ж році присвоєно звання заслуженого викладача трудових резервів УРСР.
З 1962 року в місті відкрито хіміко-механічний технікум. В 1967 році на денному і вечірньому відділеннях тут навчалося понад 1,6 тис. чоловік. Технікум готує кваліфікованих механіків і технологів для хімічного комбінату, а також техніків промислового і цивільного будівництва. В 1963 році відкрито також загальнотехнічний факультет Рубіжанського філіалу Харківського політехнічного інституту, де навчається понад 1350 хіміків і будівельників міста.
Важливою подією в культурному житті міста було відкриття в 1966 році музичного училища, яке готує викладачів музики і співів, керівників гуртків художньої самодіяльності.
Взагалі 40 проц. жителів вчиться. В 1967 році на кожних 12 чол. працюючих припадав 1 чол. з вищою і на кожних 9 чол.— 1 чол. з середньою спеціальною освітою.
У Сєвєродонецьку є де культурно відпочити. До послуг жителів міста Палац культури будівельників, чотири клуби, широкоекранний кінотеатр на 800 місць, парк культури і відпочинку, понад 35 великих червоних кутків, 18 добре устаткованих агітмайданчиків. У 1967 році розкрив свої двері новозбудований Палац культури хіміків, у якому є два зали для глядачів на И 00 і 400 місць, чудові приміщення для бібліотеки, кімнати для гурткової роботи.
Трудящі міста завжди мають можливість подивитися кінофільми, виступи колективів художньої самодіяльності або професіональних артистів, що приїжджають на гастролі. За 1965 рік кожний житель подивився в середньому 34 кінофільми. В місті працювало понад 250 колективів художньої самодіяльності, що об’єднували близько 8 тис. учасників. Визнанням глядачів користуються хорові колективи Українського науково-дослідного інституту керуючих обчислювальних машин, клубу хіміків, вокальний ансамбль хімкомбінату, філіалу Державного науково-дослідного і проектного інституту азотної промисловості і органічного синтезу, медичного об’єднання, естрадний колектив цеху контрольно-вимірювальних приладів хімкомбінату і багато інших.
У любителів драматичного мистецтва великий авторитет завоював колектив Палацу культури будівельників. Велика заслуга в цьому режисера С. Д. Кричевського.
Самодіяльний ансамбль пісні і танцю Палацу культури хіміків, керівником якого з дня його створення (1960 р.) є М. А. Баржанський, не раз брав участь в обласних і республіканських оглядах художньої самодіяльності і за своєю виконавською майстерністю не поступається професіональним колективам. У березні 1966 року цьому колективу присвоєно звання народного ансамблю пісні й танцю.
При клубі хіміків з 1960 року працює самодіяльна кіностудія. Вона створила чимало цікавих документальних фільмів. Серед них кінокартини «Тут ми живемо», яка на другому всесоюзному огляді любительських фільмів у 1962 році одержала почесний диплом, першу премію ВЦРПС і премію Спілки журналістів СРСР, «Біжи, струмочок» і «Крапелька», відзначені на четвертому обласному огляді в 1965 році дипломами першого ступеня. У створення кінофільмів багато творчої енергії вклали працівники хімічного комбінату та інших підприємств міста В. А. Бейлик, С. Д. Матвієнко та інші. За зразкову організацію виховної роботи серед трудящих міста ВЦРПС у 1965 році нагородив клуб хіміків дипломом.
Велику культурно-виховну роботу серед жителів міста провадять громадські університети: марксизму-ленінізму, технічного прогресу, економічних знань, здоров’я, культури, батьківський, фізкультури і спорту, де з лекціями виступають партійні, радянські і господарські працівники, інженери, лікарі, вчителі, працівники культури і спорту. В 1966 році слухачами цих університетів було 1680 чоловік.
8 масових бібліотек, в тому числі одна дитяча, налічують у своїх фондах понад 300 тис. томів. У 1967 році бібліотеками користувалися 27,3 тис. жителів міста. Великий інтерес вони проявляють до заходів, що проводяться бібліотеками: читацьких конференцій, літературних вечорів, зустрічей з письменниками тощо. На промислових підприємствах і в науково-дослідних закладах міста — 12 технічних бібліотек. В 1967 році книжковий фонд їх становив понад 628 тис. томів і користувалося ними 14 216 чоловік. Переважна більшість жителів міста є постійними читачами якої-небудь бібліотеки.
Близько 2 тис. сімей міста мають особисті бібліотеки, в яких налічується від 1000 до 2000 книг політичної, художньої, наукової та іншої літератури. В 1966 році 3815 жителів були постійними передплатниками багатьох видань.
Бойовими помічниками партійних, радянських, профспілкових і комсомольських організацій міста в мобілізації трудящих на успішне виконання завдань, поставлених Комуністичною партією і Радянським урядом, є газети: міська — «Комуністичний шлях», що почала виходити з квітня 1965 року, і дві багатотиражні: будівельників — «Вперед» (з грудня 1947 року) і хіміків — «Северодонецкий химик» (з січня 1961 року).
При редакціях газет «Комуністичний шлях» та «Вперед» працюють літературні об’єднання, куди входять робітники, інженерно-технічні працівники, вчителі, лікарі, учнівська молодь. Твори членів об’єднання друкуються у збірниках, журналах, республіканських і обласних газетах.
Клуб молодих літераторів при редакції газети «Комуністичний шлях» — «Ровесник», яким керує член Спілки письменників СРСР Й. Б. Курлат, провів кілька конкурсів на кращий твір, присвячений народженню комсомолу, 50-річчю Великої Жовтневої соціалістичної революції та інші. Велику роботу провадять літературні об’єднання також по пропаганді книги серед населення.
Місто хіміків відоме далеко за межами Радянського Союзу. Країни соціалістичного табору, а також Англія, Голландія, Індія, Фінляндія, Об’єднана Арабська Республіка — такий далеко не повний перелік держав, куди надходить продукція з маркою Сєвєродонецького ордена Леніна хімічного комбінату. На комбінаті навчалися робітники з Корейської Народно-Демократичної Республіки, Народної Республіки Болгарії, Румунської Народної Республіки та з інших країн.
Велику допомогу подає країнам соціалістичної співдружності Сєвєродонецький філіал Державного науково-дослідного і проектного інституту азотної промисловості і синтетичних продуктів. За розробленими співробітниками інституту проектами в 1961 та 1963 році були збудовані і введені в дію заводи по виробництву аміаку, слабої азотної кислоти та аміачної селітри в Болгарії і Румунії. За практичну допомогу при спорудженні і налагодженні роботи цих підприємств головний інженер інституту В. В. Харламов та начальник енерговідділу інституту С. Ф. Мажара нагороджені урядом Народної Республіки Болгарії орденом Трудового Червоного Прапора, а інженери О. Д. Ковальов та І. Т. Скицький — орденом Праці.
Обмінюються досвідом роботи також колективи Сєвєродонецького заводу залізобетонних виробів та спорідненого заводу в Софії. Тільки протягом 1965—1967 рр. понад 200 жителів Сєвєродонецька відвідали Болгарію, Румунію, Польщу, НДР, Чехословаччину, Кубу та інші країни. Активно працює в місті товариство радянсько-болгарської дружби.
Чудове майбутнє міста Сєвєродонецька. У перспективі воно набагато розширить свої межі. Кількість населення зросте майже вдвоє, до 130—140 тис. чоловік. В районі Чистого озера буде споруджено новий міський центр. Саме озеро ввійде в комплекс центрального парку культури і відпочинку. Місто забудовуватиметься 8—12-поверховими будинками. Значно розшириться мережа шкіл, магазинів, дитячих ясел і садків, культурно-побутових підприємств тощо. В 1966 році почалося будівництво таксомоторного парку на 200 автомашин, індустріального інституту, нового спортивного залу, закритого катка, критого ринку. Будуть споруджені драматичний театр, нові кінотеатри, лікарня хлібокомбінату, плавальний басейн, стадіон. У Сєвєродонецька молодий вік, але його біографія одна з багатьох яскравих ілюстрацій невпинного руху радянського народу по шляху до комунізму.
Г. Ю. БАРАНКОВ