Відбудова народного господарства на Луганщині
Відповідно до Декрету про землю, прийнятого II Всеросійським з’їздом Рад, Ради Донбасу відразу ж після націоналізації поміщицьких маєтків приступили до створення на їх базі колективних господарств. Уже 17 січня 1918 року в Попаснянському районі створюється перша сільськогосподарська артіль «Муравейник №1». Слідом за цим створюються ще два кооперативні господарства в селах Олександрівна і Весела Гора Луганського району. В січні 1918 року на землях куркулів у Веселогорівській волості виникає перший радгосп.
Робітники Луганська, Алчевська, Кадіївки та інших промислових районів подавали трудовому селянству велику допомогу в створенні перших артілей, комун і радгоспів, а також у ремонті сільськогосподарського реманенту, у збиранні врожаю, виховували селян у соціалістичному дусі. Тим самим вони на практиці зміцнювали союз робітничого класу і селянства.
У цей тяжкий час місцеві Ради здійснюють велику роботу по створенню системи радянської охорони здоров’я. З перших днів встановлення Радянської влади відновили свою роботу лікарні, поліклініки, лікарські і фельдшерські пункти. Вони стали доступними для широких верств населення. Одночасно Ради виділяють кошти на будівництво нових медичних закладів. В 1928 році було закінчено будівництво окружної лікарні в Луганську на 400 ліжок.
З перших днів встановлення Радянської влади скрізь розгорнулася велика робота по розвитку народної освіти: школи було відокремлено від церкви і перетворено в загальноосвітні радянські школи, керівництво якими перейшло в місцеві органи Радянської влади. Старі навчальні програми, підручники і учбові посібники було замінено новими, організовувалися нові школи.
Партійні і профспілкові організації, Ради багато зробили в справі створення культурно-освітніх закладів, організації їх роботи. Скрізь створювалися клуби, бібліотеки, читальні, відкриваючи доступ широким масам трудящих до культури. Всі клуби, що були місцями розваги буржуазії, було націоналізовано і передано у відання робітничих організацій. У Луганську зразу ж після Великої Жовтневої соціалістичної революції на базі гірничо-комерційного клубу було створено Народний дім, який став центром культурного життя всього міста. В ньому було організовано різні гуртки художньої самодіяльності, спортивні гуртки. Тут же почали виступати колективи багатьох театрів Радянського Союзу. В 1927 році зі сцени Народного дому читав свої вірші В. Маяковський, а в 1928 році виступав О. Серафимович.
Уже в перші роки Радянської влади багато робітників і селян Луганщини починає прилучатися до літературної творчості. Від висвітлення окремих фактів життя вони переходять до узагальнень, створення значних творів. Першою трибуною літераторів-початківців Луганщини і Донбасу була газета «Всесоюзная кочегарка», яка в 1923 році відкрила літературну сторінку. В 1924 році відбувся II Вседонецький з’їзд робкорів, що ухвалив рішення створити донецьку літературну організацію, яка об’єднала б літераторів-початківців Донбасу. Було створено Спілку пролетарських письменників Донбасу під назвою «Забой» і засновано під цією ж назвою літературно-художній журнал. Активну участь у створенні Спілки письменників «Забой» взяли робітники, які стали потім відомими письменниками: Б. Л. Горбатов, П. Г. Безпощадний і багато інших.
У перші роки соціалістичного будівництва і відбудови народного господарства велика увага приділяється удосконаленню адміністративного поділу. В середині липня 1919 року було створено Донецьку губернію з центром у місті Луганську. В кінці листопада 1920 року центром губернії стає місто Бахмут.
Місцеві партійні і радянські органи провели величезну роботу по мобілізації трудящих мас на відбудову народного господарства краю. Надаючи великого значення відродженню Донбасу, І Донецька губернська партійна конференція, обговоривши це питання, наприкінці лютого 1920 року прийняла спеціальну постанову, в якій першочерговим завданням було висунуто відбудову вугільної, металургійної і машинобудівної промисловості. Важливу роль у відбудові індустріального Донбасу відіграла Українська трудова армія, створена навесні 1920 року за вказівкою В. І. Леніна. Активну участь у ній взяли трудящі Луганщини.
Про обсяг і труднощі відбудовних робіт говорить той факт, що Донбас, який мав відіграти найважливішу роль у відбудові господарства всієї країни, сам не мав вугілля. З 625 шахт лишилося тільки 233 та й ті вимагали капітального ремонту.
В. І. Ленін пильно стежив за відродженням Всеросійської кочегарки. З його ініціативи при Раді праці і оборони під керівництвом Ф. Е. Дзержинського було утворено тимчасову нараду по координації постачання Донбасові всього необхідного і насамперед продовольства. Заклик партії «Все для Донбасу!» підняв всю країну. В усіх губернських центрах України створюються комісії сприяння відбудові Донбасу.
За вказівкою В. І. Леніна на відбудову Донбасу насамперед посилали комуністів, демобілізованих з Червоної Армії. Тільки з листопада 1920 по лютий 1921 року ЦК РКП(б) послав на партійну, радянську і господарську роботу в Донбас 233 комуністи. ЦК КП(б)У з листопада 1920 по 15 квітня 1921 року в розпорядження Донецького губному відправив 1010 комуністів.
Донецький губком партії доручив Луганському райкомові КП(б) України прикріпити до заводських комуністичних осередків відповідальних працівників-комуністів для посилення партійно-політичної роботи. На патронний завод, наприклад, було послано Ф. А. Артема, на паровозобудівний — Б. І. Магідова, на залізницю — 3. Ф. Ляпіна. Велику роз’яснювальну роботу серед трудящих проводив учасник VIII з’їзду РКП(б) Ф. Д. Панфілов, який на підприємствах розповідав про роботу і рішення з’їзду, про те, як В. І. Ленін цікавився питаннями відбудови Донбасу.
Активну участь у відбудові господарства брала комсомольська організація, що виникла на початку 1919 року. 16 квітня цього ж року в Луганську відбувся перший Донецький губернський з’їзд комсомолу, який об’єднав існуючі комсомольські організації і створив керівний центр.
Керуючись рішеннями VIII з’їзду партії, вказівками В. І. Леніна, Донецький губком партії розгорнув велику роботу на селі, де на початок серпня 1920 року вже діяло 476 комнезамів. З ініціативи партійних організацій на селі проводилися «Тижні фронту праці», «Тижні селянина», спеціальні «вугільні» недільники та інші заходи, що забезпечили зміцнення союзу робітничого класу та селянства і найшвидшу відбудову промисловості і сільського господарства.
З березня 1920 року по всій Луганщині провадились масові комуністичні суботники. Шахтарі, металурги, машинобудівники, хіміки, всі трудящі області з особливим піднесенням працювали під час Всеросійського суботника 1920 року. їх ентузіазм особливо зріс, коли вони дізналися, що в ньому брав участь В. І. Ленін.
Зачинателями славних трудових справ виступали комуністи. Так, з ініціативи партійного осередку шахти «Катеринодон» (тепер Краснодон) у період Всеросійського суботника було видобуто 17 вагонів вугілля. 17 липня на Кадіївському руднику в недільнику на честь відкриття II конгресу Комінтерну взяло участь 1835 робітників. Вони видобули 8159 пудів вугілля, вивантажили 10 вагонів лісу і виконали інші роботи.
Масовий суботник з участю М. І. Калініна відбувся в Луганську 29 серпня 1920 року. Голова ВЦВК, який приїздив до Луганська з агітпоїздом «Октябрьская революция», побував на заводах, розмовляв з робітниками, виступав на загальноміських зборах партійного активу і на мітингу трудящих міста.
Завдяки постійному піклуванню і допомозі Комуністичної партії, Радянського уряду і особисто В. І. Леніна, героїчними зусиллями робітничого класу вже в 1923— 1924 рр. ліквідуються паливні труднощі, а на початок 1925 року майже досягається довоєнний рівень промислового виробництва.
В роки зміцнення Радянської влади і відбудови народного господарства великі зміни відбуваються і в сільському господарстві. Внаслідок розпочатого технічного оснащення цієї галузі народного господарства, а також поданої робітничим класом допомоги селу помітно зросла товарність сільськогосподарського виробництва, почалося соціалістичне перетворення його. Якщо на 1 січня 1922 року в усіх округах Донбасу було 117 колгоспів, то через рік кількість колективних господарств збільшилася до 475, з них комун було 53, артілей — 417, меліоративних товариств — 5. Тільки в Луганському округу в квітні 1923 року було 4 комуни, 80 артілей, 37 радгоспів.
Успішно завершивши відбудову народного господарства, радянський народ на чолі з Комуністичною партією взяв курс на соціалістичну індустріалізацію країни, який проголосив XIV з’їзд ВКП(б). У роботі з’їзду активну участь брали і представники Луганської окружної партійної організації, яка, незважаючи на великі втрати в роки громадянської війни, швидко зростала і на початок 1928 року налічувала в своїх рядах 19 тис. чоловік, причому її пролетарське ядро становило близько 90 проц. До XV окружної партійної конференції (травень 1930 року) число комуністів зросло до 25 327 членів і кандидатів у члени партії, а на момент утворення області (червень 1938 року) — до 50 тисяч.
В результаті великої організаторської роботи комуністів і трудових зусиль робітників уже в 1926 році видобуток вугілля досяг довоєнного рівня, було закінчено спорудження першої черги Штерівської електростанції, відбудовувалися і реконструювалися мартенівські і доменні печі, ставали до ладу нові шахти, почалася реконструкція Луганського паровозобудівного заводу.
В 1927 році за завданням ЦК ВКП(б) до Луганська приїздив голова ВРНГ В. В. Куйбишев, а в 1930 році — Г. К. Орджонікідзе, які допомогли партійним організаціям у здійсненні реконструкції провідних галузей промисловості.
Політика соціалістичної індустріалізації країни натрапила на опір класових ворогів. Луганська партійна організація одностайно схвалила постанову об’єднаного Пленуму ЦК і ЦКК ВКП(б) від 23 липня 1926 року. В одностайно схваленій пленумом Луганського окружкому резолюції говорилося, що ЦК повинен «розпеченим залізом випікати будь-які дальші спроби, звідки вони б не йшли, зривати єдність наших рядів».
У травні 1929 року третій окружний з’їзд Рад затвердив перший п’ятирічний план господарського будівництва Луганського округу. Він викликав могутнє трудове піднесення. Тут у 1929 році народився новий рух ударних бригад під лозунгом «П’ятирічку—за чотири роки!», який підхопили трудівники Москви, Ленінграда, Уралу, всієї країни.
Величезну роль у розвитку вугільної промисловості області відіграла постанова ЦК ВКП(б), РНК CPСP і ВРНГ «Про роботу вугільної промисловості Донбасу», прийнята в квітні 1933 року. Добиваючись її реалізації, гірники тільки шахт Лисичанська в 1935 році видобули 1830 тис. тонн вугілля проти 1011 тис. тонн у 1930 році, тобто за п’ять років видобуток палива зріс на 82 проц. Таких темпів піднесення видобутку вугілля не знала жодна капіталістична країна.
В 1932 році у місті Первомайську О. І. Бахмутський сконструював перший у світі вугільний комбайн, впровадження якого поклало початок технічній революції у Донбасі.
На шахтах Луганщини широко застосовувалися прогресивні методи видобутку вугілля. Так, інженер голубівської шахти № 22 К. Карташов і начальник шахти М. Касауров розробили і вперше в нашій країні застосували метод безперервного видобутку вугілля.
Цей метод дав чудові результати. Якщо раніше місячна продуктивність врубових машин становила 2,5—3 тис. тонн, то завдяки новій системі роботи з тієї ж лави видавали на-гора 5100 тонн.
30 березня 1931 року С. В. Косіор, який виступав на пленумі райпарткому в Кадіївці, охарактеризував метод К. Карташова як блискучий, що може дати величезний результат і дасть змогу подвоїти і навіть потроїти продуктивність машин.
31 серпня 1935 року О. Стаханов, вибійник шахти «Центральна-Ірміне», вирубав за зміну 102 тонни вугілля, що становило понад 14 змінних норм. Цим рекордом видобутку вугілля О. Стаханов поклав початок новому етапові соціалістичного змагання — стахановському рухові. Луганщина стала своєрідним університетом передових методів праці.
У О. Стаханова були численні послідовники. На тій же шахті «Центральна-Ірміне» 3 вересня 1935 року парторг дільниці М. Дюканов нарубав за зміну 115 тонн вугілля. Слідом за ним комсомолець М. Концедалов нарубав 125 тонн вугілля за зміну.
Чудовою працею прославив Луганщину начальник дільниці Голубівської шахти № 22—6 ім. Кірова М. Є. Гвоздирьков. Цей вмілий організатор колективної стахановської роботи вперше у практиці вугільної промисловості застосував багатоциклічний графік роботи. В результаті цього за добу по всій довжині лави знімався не один шар вугілля (цикл), як це було раніше, а два, три і навіть більше.
Указом Президії Верховної Ради СРСР від 27 лютого 1939 року колектив шахти № 22—6 ім. Кірова був нагороджений орденом Трудового Червоного Прапора, а М. Є. Гвоздирьков — орденом Леніна.
Стахановський рух в роки п’ятирічки набрав всенародного характеру і став однією з найважливіших умов, що забезпечили дострокове виконання другого п’ятирічного плану. У вугільній промисловості Донбасу, наприклад, у 1938 році кожний п’ятий шахтар працював по-новому. Нові методи праці почали застосовуватися в усіх виробничих процесах вуглевидобутку. Рух новаторів охоплює й інші галузі виробництва. На Донецькому содовому заводі («Донсода») ім. В. І. Леніна народився рух за збільшення зйому продукції з апаратів. Цей рух був високо оцінений урядом. Указом Президії Верховної Ради СРСР від 17 травня 1939 року велика група передовиків заводу «Донсода» була нагороджена орденами і медалями.
В роки третьої п’ятирічки змагання набирає дальшого розвитку. Зростання творчої ініціативи шахтарів і постійне впровадження нової, високопродуктивної техніки дало можливість уже в 1940 році збільшити видобуток вугілля проти 1913 року в 4,5 раза.
За роки довоєнних п’ятирічок промислові підприємства області були докорінно реконструйовані. Було збудовано 70 нових шахт, 2 електростанції, в багато разів зросла металургійна, коксохімічна і машинобудівна промисловість. Луганський паровозобудівний завод ім. Жовтневої революції займав перше місце в Європі і давав 70 проц. (у переведенні на потужність) усіх паровозів країни. Напередодні Великої Вітчизняної війни в області налічувалося 7460 промислових підприємств, на яких працювало 257 тис. робітників.
Значних успіхів у роки довоєнних п’ятирічок досягло сільське господарство. Соціалістичне перетворення села вимагало великої допомоги міст. Трудящі посилали в села бригади по ремонту сільськогосподарської техніки, подавали допомогу в збиранні врожаю, обладнанні майстерень, ферм, червоних кутків. Тільки за роки першої п’ятирічки партійні організації Луганського округу послали на постійну роботу на село 627, а комсомольські — 2227 чоловік, які відіграли важливу роль у боротьбі за соціалістичну реконструкцію сільського господарства. Вже в 1929—1930 рр. у Луганському округу в колгоспи вступила переважна більшість селян. Навесні 1930 року відбулася перша нарада двадцятип’ятитисячників, що підбила підсумки колективізації в Донбасі.
Внаслідок проведених партією заходів на селі було створено велике соціалістичне землеробство. На 1 січня 1939 року 97,79 проц. селянських господарств області було об’єднано в колгоспи, посівні площі яких становили близько півтора мільйона гектарів. 51 MTС напередодні Великої Вітчизняної війни обслуговувала 1075 колгоспів. Вся країна знала імена передовиків сільського господарства Луганіцини — бригадира тракторної бригади депутата Верховної Ради CPGP Г. Т. Сухостовського, Ф. С. Перової, тракториста-орденоносця І. С. Острогляда і багатьох інших. За успіхи в розвитку сільського господарства області Комітет Всесоюзної сільськогосподарської виставки в лютому 1938 року нагородив 18 передових колгоспників, робітників радгоспів і МТС золотими медалями.
Швидке зростання галузей матеріального виробництва Луганської області, як і скрізь в країні, стало основою забезпечення неухильного піднесення матеріального і культурного рівня життя населення.
Напередодні Великої Вітчизняної війни реальна заробітна плата робітників і службовців промисловості і будівництва Луганської області, як і всієї країни, перевищила рівень 1913 року в 1,9 раза, а з урахуванням ліквідації безробіття і скорочення тривалості робочого дня — в 2,7 раза. Приблизно в 2,7 раза на цей же час зросли реальні доходи селян. Громадські фонди споживання за період з 1928 по 1940 рік зросли у 18 разів. У всіх реконструйованих і новозбудованих містах і робітничих селищах у 1940 році було близько 3,7 млн. кв. м громадського житлового фонду і 5,7 млн. кв. м індивідуального житлового фонду. Усі міста і більшість робітничих селищ були забезпечені комунальними послугами: вони були електрифіковані, радіофіковані, мали водопровідну і каналізаційну сітки, бруковані вулиці і тротуари.
Після перемоги Великої Жовтневої соціалістичної революції в центрі уваги партійних і радянських органів стає охорона здоров’я трудящих. Почали відкриватися лікарні, амбулаторії, поліклініки, зростала кількість медичного персоналу. У 1940 році в області було 125 лікарняних закладів, в яких налічувалося 8199 ліжок, працювало 977 лікарів і 5939 чоловік середнього медичного персоналу. На 10 тис. жителів припадало 5 лікарів, 29 чоловік середнього медичного персоналу і 41 лікарняне ліжко.
Великий Жовтень відкрив шлях трудящим до освіти. На початку 30-х років на території області було введено загальне обов’язкове початкове навчання, а вже в 1932/33 навчальному році було охоплено школою в сільській місцевості 90 проц. дітей і в містах — 99,8 проц. З дітей, що закінчили початкову школу, 94,4 проц. продовжували свою освіту в семирічній школі. Напередодні Великої Вітчизняної війни в області було 1168 шкіл, в яких навчалося 344,3 тис. учнів (включаючи робітфаки) і працювало 11,8 тис. учителів. Серед шкіл 241 були середніми, в яких навчалося 178,7 тис. юнаків і дівчат. Одночасно з розвитком шкільної справи в передвоєнні роки проводилася велика робота по ліквідації неписьменності серед дорослого населення. На початок 1939 року це завдання було розв’язано. Луганщина стала областю суцільної письменності.
Значно розвинулася вища освіта. До Великої Жовтневої соціалістичної революції на території області не було ні одного вищого учбового закладу. Перед Великою Вітчизняною війною в області було вже шість вузів: педагогічний, вчительський, машинобудівний і сільськогосподарський — в Луганську, хіміко-технологічний — в Рубіжному, вчительський — у Старобільську. В 1940 році в інститутах області навчалося 5900 студентів і в 31 технікумі — 7300 учнів.
Культурна революція, що почалася після перемоги Великого Жовтня, охопила всі сторони життя радянських людей.
З 1932 року в Луганську працював театр опери і балету. У 1935 році в Луганську було відкрито театр юного глядача. В 1939 році було створено ще два театри — російський драматичний театр і театр ляльок.
Напередодні Великої Вітчизняної війни на території області існувала розгалужена мережа культурно-освітніх установ. В 1940 році тут було 5 театрів, філармонія, 893 клуби, 343 стаціонарні кіноустановки, 873 масові бібліотеки з загальним книжковим фондом 2,2 млн. примірників.