Відновлення Луганська після громадянської війни
Після вигнання інтервентів і білогвардійців з території України партійні організації міста, органи Радянської влади спрямовують свої зусилля на якнайшвидше подолання економічної розрухи. Місто все ще перебувало в тяжкому становищі. В червні 1921 року повітовий виконком доводив до відома губвиконкому, що в Луганську є лише 800 пудів хліба, якого вистачить для лікарень і дитячих будинків на шість днів. Тільки 60 проц. робітників патронного і паровозобудівного заводів вдалося забезпечити продовольством. Багато робітників пішли в села. Заводам і фабрикам не вистачало кваліфікованих кадрів. На початку 1921 року на паровозобудівному заводі працювало лише 2282 чоловіки, тобто майже в два рази менше, ніж напередодні першої світової війни.
Комуністична партія і Радянський уряд вживають надзвичайних заходів до якнайшвидшої відбудови Донецького басейну. В Донбас, в тому числі в Луганськ, направляють продовольство, технічне устаткування, командирують досвідчених спеціалістів.
Якнайшвидшій відбудові економіки міста сприяла нова економічна політика Радянської держави, схвалена в березні 1921 року X з’їздом РКП(б). Посилення особистої заінтересованості селян у розвитку свого господарства привело до піднесення сільськогосподарського виробництва в Луганському повіті. Це дозволило поліпшити продовольче становище міста. Робітники почали повертатися на підприємства. Заводи посилюють допомогу селянству в соціалістичному перетворенні села. Тільки в одному механічному цеху паровозобудівного заводу в березні 1921 року було відремонтовано 7 тракторів, провадився ремонт плугів, сівалок, косарок та іншого сільськогосподарського реманенту.
Кожний новий трудовий успіх досягався колективами промислових підприємств ціною величезного напруження всіх сил. 20-і роки увійшли в історію Луганська як роки небувалого піднесення трудового ентузіазму і народної ініціативи. На заводах і фабриках міста множаться ряди героїв праці, раціоналізаторів і винахідників.
Звістка про смерть засновника партії і Радянської держави В. І. Леніна гострим болем відгукнулась у серцях луганчан. 30 січня газета «Правда» повідомляла про великі траурні демонстрації, що відбулися в Луганську, Юзівці та інших містах Донбасу. Масовим вступом до Комуністичної партії відповіли робітники на ленінський призов. На заводі ім. Жовтневої революції, в лютому в ряди комуністів вступило 140 робітників, а всього по Луганському округу було подано понад 2 тис. заяв. Комуністи міста ще тісніше згуртувалися навколо ленінського ЦК, взяли активну участь у боротьбі з троцькістською опозицією. Так, збори активу Луганської партійної організації, що відбулися 26 листопада 1924 року, в одностайно прийнятій резолюції різко засудили будь-які спроби ревізії основ ленінізму.
На кінець відбудовного періоду (1925 рік) в Луганську було 12 великих державних підприємств, у тому числі паровозобудівний, емалювальний, пилонасікальний, ливарно-механічний заводи, текстильна фабрика приводних пасів, швейна фабрика, друкарня, електростанція та інші, де було зайнято більше як 13 тис. трудящих; 6 кооперативних підприємств: цегельно-черепичний завод, макаронна фабрика, хлібопекарня та інші, а також 6 приватних підприємств. Якщо державні підприємства випустили за рік продукції на суму понад 21 млн. крб., то обсяг виробництва промислових підприємств приватного сектора становив лише 745 тис. карбованців.
Успішно проходив процес витіснення приватного капіталу і в галузі торгівлі. Ленінський лозунг «вчитися торгувати» наполегливо перетворювався в життя. У звіті Луганського окрвиконкому за 1924 рік відмічалось, що встановлення твердого курсу карбованця вибило грунт з-під ніг приватних торговців. Оптова торгівля перебувала в руках державних органів і кооперації.
В підриві дрібної приватної торгівлі велику роль відіграв єдиний робітничий багатолавковий кооператив. У 1923 році його пайовиками було 60 проц. робітників Луганська.
В цей період у Луганську виникають різні кооперативні товариства, які були одним з важливих засобів боротьби з безробіттям, викликаним напливом у місто сільської бідноти, сприяли розвиткові багатьох галузей економіки, поліпшенню побутового обслуговування населення, витісненню приватних підприємців. 43 кооперативних товариства було в місті в 1925 році, в тому числі споживчі, житлово-орендні, житлово-кооперативні, кустарно-промислові, кооперативи по збуту праці тощо.
Діяльність житлових кооперативів мала велике значення в умовах гострої житлової кризи. Вони починають будівництво дво- і триповерхових будинків для робітників. Держава всемірно сприяє розвиткові кооперативного та індивідуального житлового будівництва.
Місто все ще залишалося невпорядкованим. Не було водопроводу і каналізації. Побудована в 1913 році малопотужна електростанція могла освітити лише третину міста. З усіх вулиць замощено було ледве сьому частину їх. Зелених насаджень було дуже мало.
Хоч масштаби міського будівництва були поки що мізерними, місто починає поступово змінювати свій вигляд: у центрі міста з’являються перші заасфальтовані дороги і тротуари, споруджуються мости через річку Лугань. Активну участь у благоустрої, озелененні міста бере громадськість.
Трудящі Луганська все ширше користуються плодами соціальних перетворень. На підприємствах поліпшується техніка безпеки, видається спецодяг і спецхарчування, система колективних договорів дає можливість профспілковим організаціям добиватися поліпшення умов праці і побуту робітників, розвивається соціальне страхування, запроваджуються відпустки для трудящих, скорочується робочий тиждень, особливу турботу проявляє Радянська держава про жінку-робітницю.
Ще в 1920 році будинок поміщика Голуба в селі Весела Гора на Сіверському Дінці був переобладнаний під будинок відпочинку для робітників луганських підприємств. Організовується будинок відпочинку «Лиса Гора», відкриваються нічні санаторії, профілакторії. В 1923 році близько 500 робітників лікувалися і відпочивали в санаторіях і будинках відпочинку.
Розширюється мережа медичних закладів. У 1925 році в Луганську було вже 5 амбулаторій, поліклінік, медпунктів, 4 аптеки, 5 лікарень і родильний будинок, в яких працювали 31 лікар і більш як 100 чоловік середнього медичного персоналу. Відкриваються дитячі поліклініки, жіночі консультації, ясла, дитячі садки і будинки дитини. Народжувалась нова, радянська система охорони здоров’я, відмітною рисою якої була широка профілактична діяльність, боротьба з соціальними захворюваннями, впровадження санітарії і гігієни в побут трудящих.
Відповідно до ленінського плану побудови соціалізму в країні послідовно здійснюється культурна революція. Величезна робота по ліквідації неписьменності серед населення лягла на плечі професійних спілок, органів народної освіти. В Луганську проводиться широка агітаційна кампанія, відкриваються пункти лікнепу, був організований запис бажаючих вчитися. В 1925 році в Луганську вже налічувалось 33 школи по ліквідації неписьменності, в яких навчалось 1467 чоловік.
Перший гурток лікнепу на паровозобудівному заводі створив у 1921 році інженер П. І. Манковський. Його приклад наслідували інженер О. Єременко, механік М. Лозовий, службовець В. Іванова, диспетчер М. Синицин, які з гордістю називали себе культармійцями. Діяльністю заводської школи лікнепу зацікавилась Н. К. Крупська. В листах до керівників школи вона схвалювала їх прагнення поєднувати навчання робітників грамоті з їх політичним вихованням. За 20 з лишком років Манковський навчив грамоті 1059 чоловік.
Керуючись програмою партії, положеннями про єдину трудову школу, органи народної освіти перебудовують шкільну справу. Ця робота проходила в надзвичайно важких умовах, викликаних наслідками імперіалістичної і громадянської воєн та воєнної інтервенції. До початку 1921 року у місті було 12 шкіл, в яких навчалося близько 3 тис. учнів. Через нестачу коштів деякі школи утримувались промисловими підприємствами, профспілковими організаціями і навіть на кошти батьків. Не вистачало учителів, не було навчальних посібників і програм. Школи працювали в погано пристосованих для нормальних занять приміщеннях. Діти навчалися в три зміни. Зарплата вчителям видавалася з великим запізненням. Молода Радянська держава прагне знайти необхідні кошти для того, щоб поліпшити матеріальне становище народних учителів, відкрити шлях до знань усім дітям шкільного віку. В 1925/26 навчальному році в місті працювало 13 семирічних трудових шкіл і одна початкова. Всього навчалося 7 тис. дітей. Процес навчання і виховання здійснювали 263 педагоги.
Підприємства міста були зацікавлені в підготовці кадрів кваліфікованих, грамотних робітників. Створюються перші школи фабрично-заводського учнівства. Дві такі школи з чотирирічним строком навчання в 1923—1924 рр. працювали на заводі імені Жовтневої революції і на патронному заводі. В них навчалося 294 чоловіка, в основному діти робітників. У наступному році на підприємствах Луганська вже налічувалось 5 шкіл фабзавучу, де навчалося 683 чоловіка.
Перший робітничий факультет відкрився в Луганську в березні 1921 року. Спочатку він називався робітничим університетом. У телеграмі на ім’я В. І. Леніна шкільна рада так формулювала завдання учбового закладу: «Дати добре навчені кадри працівників Радянської республіки для відбудови зруйнованого народного господарства, як запоруку економічного і культурного відродження соціалістичної держави».
В 1923 році в Луганську був створений Донецький інститут народної освіти (ДШО) — перший педагогічний вищий учбовий заклад у Донбасі.
До кінця відбудовного періоду (1925 р.) в місті був один інститут і 4 технікуми: індустріальний, сільськогосподарський, соціально-економічний і вечірній індустріальний, два робітфаки — індустріально-технічний і педагогічний, 4 профшколи — індустріальні, соціально-економічна і художня. В цих учбових закладах навчалось 1759 чоловік. Заняття вели 187 викладачів.
Все більше розгорталася і культурно-освітня робота. В Луганську вже працювало 5 клубів, 59 драматичних колективів, 7 бібліотек, в яких налічувалось 65 тис. книг, 4 кінотеатри і краєзнавчий музей.
Восени 1922 року в Народному будинку (колишній гірничо-комерційний клуб) на Пушкінській вулиці почалися спектаклі першого в Донбасі радянського професіонального театру. Цікава історія виникнення цього творчого колективу.
В 1921 році професіональний актор комуніст Г. С. Свободін був делегатом X з’їзду партії. Під час перерви між засіданнями В. І. Ленін завів розмову з Свободіним, запросив його до себе додому, познайомив з Н. К. Крупською. Ленін виявив великий інтерес до театрального мистецтва робітничих центрів, висловив ряд важливих думок про його дальший розвиток. Окрилений цією, зустріччю, з путівкою ЦК партії приїхав Свободін у Луганськ. Він став організатором, артистом і режисером театру «Шахтарка Донбасу», який знайомив робітників Луганська і Алчевська, шахтарів Брянки, Успенки, Красного Луча, Горлівки і Попасної з п’єсами радянських драматургів, з творами російських, українських та іноземних класиків.
20-і роки стали роками розквіту літератури Донбасу. Велику роль у вихованні робітників-літераторів відіграли газети «Всероссийская кочегарка», «Луганская правда». Редактор «Луганской правды» О. П. Селивановський очолив у 1924 році редколегію журналу «Забой», де друкували свої перші твори Б. Горбатов, П. Безпощадний, пізніше М. Матусовський, М. Упеник, Ю. Черкаський.
Наступні роки боротьби за індустріалізацію, за здійснення ленінського плану побудови соціалізму докорінно змінили вигляд міста, стали роками швидкого піднесення його економіки і культури.
Прагнучи взяти активну участь у вишукуванні коштів для проведення індустріалізації, трудящі міста запроваджують суворий режим економії на виробництві, добиваються зниження браку, перевитрат палива, скорочення витрат сировини та матеріалів. На заводі ім. Жовтневої революції тільки завдяки зниженню транспортних витрат середньомісячна економія в 1926 році становила 1112 крб., більш як 2 тис. крб. було одержано від скорочення конторського штату. На заводі розгорнулась боротьба за ущільнення робочого дня, за зміцнення дисципліни. Сотні тисяч карбованців заощадили державі робітники заводів ім. Артема, ім. Рудя, міської електростанції та інших підприємств.
Трудящі Луганська вписали славні сторінки в героїчний літопис боротьби за виконання п’ятирічного плану, прийнятого в квітні 1929 року XVI конференцією ВКП(б). У відповідь на звернення XVI партійної конференції про розгортання соціалістичного змагання паровозобудівники створюють ударні бригади, першими в країні виступають із закликом достроково завершити виконання п’ятирічного плану. В листі до всіх трудящих вони заявили: «… Життя змінює плани… Те, що намічено на п’ять років, можна виконати за чотири…»
Заклик луганчан почула вся країна. Він прозвучав зі сторінок газети «Правда», яка 31 липня 1929 року повідомляла: «Робітники Луганська хочуть виконати п’ятирічний план раніше строку і закликають москвичів наслідувати їх приклад». А наступного дня в «Правде» з’явилися такі рядки: «Московські робітники підхопили лозунг луганчан про дострокове виконання п’ятирічного плану». Робітники заводу ім. Жовтневої революції запропонували послати в Москву делегацію, яка мала передати колективам московських заводів та науково-дослідних інститутів прохання подати луганчанам технічну допомогу в достроковому виконанні п’ятирічки. При цьому було вирішено повезти в подарунок москвичам ешелон вугілля, видобутого понад план. «Ми побудуємо надплановий паровоз,— заявили паровозобудівники,— нехай робітники вагоноремонтного заводу дадуть вагони, а шахтарі — вугілля».
5 жовтня «червоний ешелон» вирушив у Москву. По дорозі його виходили зустрічати представники робітників Харкова, Тули, Серпухова та інших міст. Разом з «червоним ешелоном» у Москву виїхала делегація ініціаторів і учасників змагання, до складу якої входили найстаріший робітник Бобров, який пропрацював на виробництві сорок чотири роки, слюсарі вагоноремонтних майстерень Васильченко і Корніловський, токар Качура, коваль Гагач та інші.
10 жовтня ешелон прибув у Москву, а на другий день делегати вже виступали на мітингах і зборах трудящих столиці. В прийнятих резолюціях одностайно відмічалось, що самовіддана боротьба передовиків соціалістичного змагання знайде гідне наслідування не лише серед московських робітників, а й робітників усього Радянського Союзу.
Таким чином, заклик луганчан «П’ятирічка — за чотири роки!» знайшов живий відгук у трудящих усієї країни і незабаром став найважливішим політичним лозунгом тих років.
Соціалістичне змагання відіграло величезну роль у боротьбі трудящих Луганська за індустріалізацію. Одним з яскравих прикладів трудової доблесті і героїзму була реконструкція заводу ім. Жовтневої революції, створення на базі старого паровозобудівного заводу по суті нового підприємства — велетня вітчизняного локомотивобудування.
Центральний Комітет партії і Радянський уряд надавали великого значення генеральній реконструкції підприємства, яка почалася ще в 1927 році, але повною мірою розгорнулась в роки п’ятирічки. В цей час на будівництві заводу побували голова ВРНГ В. В. Куйбишев, наркоми Г. К. Орджонікідзе, К. Є. Ворошилов.
У лютому 1929 року будівельний майданчик Луганського паровозобудівного заводу відвідала комісія ВРНГ СРСР, яка детально ознайомилася із станом робіт. На доповідь комісії ВРНГ прийняла рішення про організацію спеціального управління по будівництву заводу «Луганбуд».
Це була одна з найбільших будов першої п’ятирічки. Уряд відніс її до числа першочергових 29 ударних будов країни — або 7 на Україні, асигнував на неї 150 млн. крб. На будівництво заводу прибували з усіх кінців країни тисячі робітників.
Участь у будівництві заводу стала справою честі трудящих міста. У вересні 1930 року Луганська міська партійна організація була виділена з складу окружної. На цей час в її рядах налічувалося 6700 комуністів, з них 71 проц. становили робітники. Обраний на І партконференції міський партійний комітет особливу увагу приділяв ударній будові країни — заводові ім. Жовтневої революції. Питання про хід будівництва, про оснащення заводу новим устаткуванням систематично обговорювались на засіданнях бюро, на пленумах міськкому. «Луганбуду» подавалась повсякденна, дійова допомога.
Міська комсомольська організація послала на «Луганбуд» кращих своїх представників. Десятки комсомольських бригад працювали на будовах у вихідні дні і в надурочний час. Ними було відпрацьовано 20 тис. людино-днів.
У червні 1932 року на будові було 2500 комсомольців, об’єднаних у 97 комсомольських бригад. Далеко за межами Луганська в ті роки були відомі бригади Стафійчука і Санченка, які встановили світові рекорди укладання арматури і клепання залізних конструкцій.
За роки реконструкції було введено в експлуатацію нові цехи: сталеливарний, новопаровозний, новокотельний, ковальсько-пресовий та інші, оснащені найновішим вітчизняним та імпортним устаткуванням, реконструйовано старі. Побудовано потужну заводську теплоелектроцентраль. Більш як у три рази зріс верстатний парк заводу, в 20 раз — потужність моторного господарства.
Проявляючи турботу про кадри робітників та інженерно-технічних працівників підприємства, уряд виділив великі кошти на будівництво житла, культурно-побутових, медичних закладів. Недалеко від підприємства виросло містечко паровозобудівників.
У листопаді 1933 року реконструйований завод став до ладу діючих. Тепер це було найбільше в Європі паровозобудівне підприємство. Почалась боротьба за освоєння серійного виробництва нового потужного паровоза серії «ФД», здатного водити великовагові состави. Вже в наступному, 1934 році було випущено 226 паровозів.
Великі зміни відбулися і на інших підприємствах Луганська. Вагоноремонтні майстерні в роки першої п’ятирічки теж були докорінно реконструйовані. На їх базі був створений завод гірничого устаткування ім. Пархоменка, який освоїв випуск десятків видів механізмів для шахт. Інші підприємства, хоч і зберегли стару технічну основу, теж освоїли виробництво нових машин і виробів.
На кінець 1932 року підприємства міста достроково завершили виконання планів першої п’ятирічки. Обсяг промислового виробництва підприємствами Луганська у порівнянні з 1913 роком збільшився в чотири рази.
Луганська партійна організація взяла активну участь у боротьбі за колективізацію сільського господарства. В числі 25-тисячників луганські робітники послали 627 кращих своїх представників. Луганський округ шефствував над Старобільським, Сумським, Роменським і Вінницьким сільськими округами України. В проведенні колективізації взяли участь сотні робітничих бригад. Комсомольська організація виділила для цієї роботи 2227 кращих своїх представників.
У період відбудови народного господарства, в роки будівництва фундаменту соціалізму трудящі Луганська усвідомлювали, що вони виконують свій обов’язок перед пролетаріатом усього світу. Міцніють і розвиваються їх інтернаціональні зв’язки. В 20-і роки на сторінках «Луганської правди» публікуються листи англійським гірникам, молодим робітникам Дюссельдорфа, Дрездена, комуністам Орлеана, листи-відповіді, в яких зарубіжні брати по класу висловлювали почуття глибокої солідарності з трудящими Радянського Союзу.
Другий п’ятирічний план передбачав реконструкцію емалювального, пилонасікального, трубопрокатного та інших заводів, текстильної і швейної фабрик, будівництво ряду нових підприємств. Але основним завданням залишалось освоєння проектної потужності паровозобудівного заводу.
На підприємствах провадилась велика робота по організації технічного навчання. Так, наприклад, на теплоелектроцентралі було організовано 28 гуртків техмінімуму. Через три місяці всі робітники ТЕЦ успішно склали екзамени. У 1933— 1934 рр. техмінімумом оволоділи близько 13 тис. трудящих підприємств міста.
Робітники, що оволоділи технікою, показували зразки високопродуктивної праці. Соціалістичне змагання збагатилося новими починаннями. В другій половині 1935 року луганчани гаряче підхопили почин свого земляка, вибійника шахти «Центральна-Ірміне» О. Стаханова. Першими почали працювати по-стахановськи робітники паровозного цеху П. Семенченко, А. Перцев, І. Лисаченко, М. Лук’янов. Коваль П. Лиходід вступив у змагання з ковалем Горьковського автозаводу Бусигіним.
У листопаді 1935 року на Всесоюзній нараді стахановців підприємств транспортного машинобудування, яка відбулася в Луганську, представники заводу ім. Жовтневої революції рапортували про значне зниження собівартості паровоза «ФД», а також про те, що з 1 жовтня завод перейшов на роботу без дотацій. Луганські магістральні паровози серій «ФД» та «ИС» в 1938 році демонструвалися на Паризькій всесвітній виставці і дістали високу оцінку.
За роки другої п’ятирічки в місті було збудовано нові підприємства: завод тракторних запасних частин ім. 20-річчя Жовтня (на базі костильного), хіміко-фармацевтичний завод, млинкомбінат і м’ясокомбінат.
У 30-і роки в Радянській країні проводились важливі адміністративні перетворення. Указом Президії Верховної Ради СРСР від 3 червня 1938 року була утворена Луганська область. Перетворення Луганська в обласний центр сприяло прискоренню темпів господарського і культурного будівництва в місті.
За роки передвоєнних п’ятирічок Луганськ став великим індустріальним центром України. В 1940 році в місті було понад 70 промислових підприємств союзного, республіканського та обласного підпорядкування і більш як 50 артілей промкооперації. Промисловість міста випускала за рік продукції на суму близько 33 млн. крб. Виробництво паровозів на найбільшому підприємстві міста — заводі ім. Жовтневої революції становило 70 проц. загальносоюзного виробництва локомотивів.
За роки п’ятирічок підприємства міста освоїли випуск шахтного і збагачувального устаткування, нафтових двигунів, сталевих труб, радіаторів, запасних частин до тракторів і сільськогосподарських машин та іншої продукції, яка не вироблялася в дореволюційному Луганську.
Високими темпами розвитку промисловості, постійною потребою підприємств і будов у робітничих кадрах пояснювалось і прискорене зростання населення міста. На підприємствах міста було зайнято понад 85 тис. трудящих. За даними Всесоюзного перепису 1939 року чисельність населення Луганська становила 213 тис. чоловік. Тобто, за роки Радянської влади воно зросло в 3,5 раза.
На початок 40-х років Луганськ стає великим промисловим і культурним центром республіки, впорядкованим містом. Велику роль у цьому відіграли спеціальне рішення Ради Праці і Оборони СРСР від 27 червня 1932 року «Про впорядкування Луганська та поліпшення комунально-житлового будівництва в Луганську», зусилля місцевих радянських органів, усієї громадськості.
Житловий фонд міста в 1940 році збільшився порівняно з 1913 роком у 3,7 раза і становив 922,5 тис. кв. м. Вулиці, які колись потопали в грязюці, були вкриті асфальтом. На цей час було заасфальтовано 36 км доріг і тротуарів. У кінці 1937 року стала до ладу нова телефонна станція. Було встановлено 14 тис. радіоточок. Крім того, багато трудящих придбало радіоприймачі, які почала випускати молода радіопромисловість країни.
Значно поліпшилось водопостачання міста. Тут було прокладено 105 км нових водопровідних ліній. У місті споруджено каналізацію.
1 травня 1934 року в місті відбулася велика подія — пройшов перший трамвай. У 1940 році довжина трамвайної колії становила вже 80 кілометрів.
Удосконалювалась система торгівлі та громадського харчування. В місті на той час налічувалось 186 магазинів, 86 кіосків і ларків, 58 їдалень.
Близько 30 млн. крб. було витрачено в 1940 році з коштів міського бюджету на народну освіту та охорону здоров’я. В місті було 10 лікарень, 2 амбулаторії, 3 дитячі спеціальні санаторії. На варті здоров’я трудящих стояло близько 400 лікарів і 750 середніх медичних працівників.
Культурна революція в країні, в тому числі і в Луганській області, привела до повної ліквідації неписьменності серед дорослих. В роки першої п’ятирічки в місті було здійснене загальне початкове навчання дітей віком від 8 до 12 років. В 1940 році в Луганську було 33 середні і неповні середні школи, в яких навчалось 27 тис. дітей. На базі їх створювались також вечірні школи робітничої молоді.
Успішно розв’язували завдання по створенню кадрів вузи і технікуми міста. В роки першої п’ятирічки було підготовлено 2100 спеціалістів. З 1929 року в Луганську працює сільськогосподарський інститут, який був відкритий на базі сільгосптехнікуму.
На кінець другої п’ятирічки число студентів вищих і середніх учбових закладів у місті досягло 6 тис. чоловік.
З кожним роком поліпшувалось культурне обслуговування трудящих. 7 кінотеатрів міста могли одночасно вмістити близько 3 тис. глядачів.
Важливою подією в культурному житті міста було відкриття в 1932 році українського театру опери і балету. Велику роботу по ідейному та естетичному вихованню школярів проводив колектив театру юного глядача, створеного в 1935 році з ініціативи міськкому комсомолу.
Добре могли відпочити луганчани і в клубах міста, яких тут було понад 10.
В місті було 20 бібліотек, з яких тільки центральна бібліотека налічувала понад 8 тис. читачів. У Луганськ щоденно доставлялося понад 20 тис. примірників газет і журналів. Тут видавалися дві обласні й багатотиражні газети.
Революційна історія Луганська, його бойові і трудові традиції були відбиті в експозиціях краєзнавчого музею і музею революції.
Комуністи, робітники і службовці міста своєю працею зміцнювали могутність нашої Батьківщини, добивались все нових і нових успіхів у соціалістичному будівництві. Старше покоління луганчан передавало свій досвід молоді, готувало юне покоління до праці й оборони.
І коли прийшла грізна звістка про початок фашистського вторгнення, тисячі луганчан стали в черги до військкоматів. Близько половини комуністів Луганська в перші ж дні війни добровільно пішли в ряди Червоної Армії. Не відставали від комуністів комсомольці і молодь.