Борислав, Львівська область (продовження)
У вересні 1939 року великий радянський народ допоміг трудящим Західної України і Західної Білорусії скинути з себе капіталістичний гніт. Здійснюючи свій визвольний похід у Західну Україну, частини Червоної Армії вступили в Борислав 24 вересня. Першими ввійшли в місто колони 23-ї танкової бригади. На промислах, шахтах і заводах робітники створювали комітети, які очолили роботу по відбудові та налагодженню пошкоджених у ході воєнних дій та запущених часом підприємств, проводилося трудовлаштування безробітних, вирішувались побутові питання робітників та інше. Так, на промислах колишньої фірми «Вакуум» обраний робітничий комітет на чолі з бурильником М. Бордником протягом короткого часу домігся відновлення роботи всіх свердловин, на яких стали працювати 130 колишніх безробітних. При робітничому комітеті були створені виробнича, охорони праці, технічна, культурно-масова, житлова, санітарна та інші комісії. Комітет організував ремонт житлового фонду, надав у розпорядження робітників ряд квартир, які раніше належали капіталістам. На дільницях були організовані червоні кутки і їдальні, утворено робітничий клуб. Для неписьменних і малописьменних відкривались школи. Аналогічну діяльність розгорнули робітничі комітети на інших промислах міста.
Функції місцевої влади в Бориславі здійснювало Тимчасове управління, до якого ввійшли представники робітників і інтелігенції та частин Червоної Армії. Воно налагоджувало нормальну роботу промисловості, торгівлі, зв’язку, комунального господарства та інших галузей суспільного життя. Протягом короткого часу трудящі міста пустили в експлуатацію і озокеритні шахти, що дозволило вже в грудні 1939 року повністю ліквідувати безробіття в місті.
На основі рішень Народних Зборів вся промисловість міста була націоналізована. Наркомат нафтової промисловості СРСР взяв у своє відання промисли і шахти. Замість сотень різних приватних фірм, що вели нафтовидобуток за власним розсудом, на території Борислава було створено 4 нафтопромисли: ІІ, IV, VIII і IX.
Інші підприємства міста перейшли у відання відповідних галузевих наркоматів. Дрібні кустарні майстерні об’єдналися в 12 промислових артілей, в яких стало працювати близько 700 колишніх кустарів. Були організовані кравецька артіль «Більшовик», шевська — «Вільна праця», столярська — ім. Димитрова та інші.
Радянський уряд. виділив значні кошти на відбудову і реконструкцію державних промислових підприємств. Лише по тресту «Укрнафтовидобуток» сума асигнованих капіталовкладень на 1940 рік становила 59 млн. карбованців.
Всю роботу по здійсненню перших соціалістичних перетворень у місті очолювали комуністи і комсомольці та тісно згуртований навколо них місцевий актив.
З щирою теплотою згадують бориславці голову Тимчасового управління міста комуніста О. Ф. Марсіна. Він з перших днів визволення Борислава невтомно працював над соціалістичною перебудовою його економіки і культури. Згодом його було обрано секретарем Дрогобицького обкому КП України по кадрах. Велику допомогу в справі організації та проведенні соціалістичних перетворень надали комуністи, що прибули до Борислава з східних областей республіки. Всі вони мали великий досвід соціалістичного будівництва. Це секретар міськкому комсомолу В. Мельников, завідуючий відділом народної освіти І. Поворотний, завідуючий відділом пропаганди і агітації міськкому партії С. Харлан, директор IX нафтопромислу В. Модов, комсомольці Мі Іщенко, В. Богуц, М. Шкільний та інші. їм допомагали учасники підпільного руху і активісти С. Дзедзіц, І. Лучанський, В. Стадник, Г. Яворський та багато інших.
Важливу роль на першому етапі соціалістичної перебудови відіграли профспілкові організації, які починаючи з грудня 1939. року стали створюватися на всіх підприємствах міста.
Новим явищем у житті робітників стало соціалістичне змагання. В грудні 1939 року покладено початок соціалістичного змагання між нафтовиками Борислава і Баку.
За успішну роботу багато нафтовиків Борислава в 1940 році було нагороджено значками «Відмінник соціалістичного змагання Наркомату нафтової промисловості СРСР» та почесними грамотами.
Розгорнулось масове технічне навчання робітників. На кожному підприємстві були відкриті технічні курси. Багато робітників нафтопромислів було відряджено на курси до Москви, Баку і Грозного. В жовтні 1940 року в місті відкрився учбово-консультаційний пункт Азербайджанського заочного нафтового інституту, в якому розпочали навчання 60 бориславських нафтовиків.
Одночасно велась підготовка кваліфікованих робітників різних професій для нафтодобувної промисловості в школі фабрично-заводського навчання.
По-батьківському потурбувалась Радянська влада про розвиток народної освіти. Плата за навчання в усіх навчальних закладах була скасована. У Бориславі відкрили 3 середні, 8 неповно-середніх шкіл та вечірню школу для дорослих. З нового 1940/41 навчального року в приміщенні колишньої кравецької школи стала працювати педагогічна школа. Учнів школи забезпечено стипендією.
До квітня 1940 року в місті було відкрито 7 дитячих садків та 3 дитячі будинки.
Особливу увагу приділила Радянська влада розгортанню культурно-освітньої роботи. Порівняно за короткий час було відкрито 10 клубів, 35 червоних кутків, 2 кінотеатри, 8 бібліотек.
Одночасно вживалися заходи для налагодження системи охорони здоров’я.
Тут було відкрито лікарню на 70 ліжок, поліклініку, жіночу та дитячу консультації, родильний будинок на 25 ліжок, 14 медпунктів, розпочато будівництво нової лікарні. Всього на охорону здоров’я трудящих бюджетом 1940 року виділялось 2 166 700 карбованців.
Значна робота була проведена по поліпшенню благоустрою міста. Замість приватних 67 крамниць, які після націоналізації перейшли в систему державної торгівлі, в першу річницю визволення міста торговельна мережа зросла до 150 точок.
Сповнені великих надій на дальші успіхи в соціалістичному будівництві, зустрічали бориславці 1941 рік. У новорічне свято 1941 року вони одержали щирі привітання від знатних людей Радянської України — від академіка О. Богомольця, поета П. Тичини, народного артиста УРСР М. Крушельницького, П. Ангеліної, Д. Виноградової та М. Демченко.
Радість трудящих звільненого Борислава була обірвана віроломним нападом фашистської Німеччини на Радянський Союз. З перших днів війни багато бориславців пішли на фронт захищати Радянську Батьківщину.
Більше ніж трьохрічний період гітлерівської окупації був часом дикої сваволі і кривавих розправ фашистських головорізів та їх найманців — українських буржуазних націоналістів — над трудящими Борислава.
Вже з перших днів гітлерівці розпочали облави на радянських активістів. Спійманих патріотів кати піддавали жорстоким тортурам, а потім у приміщенні по вул. Костюшка їх розстрілювали. Всього окупанти розстріляли близько 13 тис. чол. мирного населення міста, багатьох вивезли на каторжні роботи до Німеччини.
Незважаючи на жорстокий гніт, ворогові не вдалося зломити моральну стійкість трудящих Борислава, похитнути їх віру і впевненість у перемогу Радянського Союзу. Разом з усім радянським народом вони чинили впертий опір окупантам. Так, в одному з наказів гітлерівського командування шефмайстру в Бориславі Шіллєру зазначалося, що на нафтопромислах міста під всяким виглядом зривається пуск в експлуатацію цілого ряду нафтосвердловин.
Інженер 9-го нафтопромислу Григовський, який відмовився виконати наказ керівництва фірми про відбудову свердловини, був розстріляний гітлерівцями. Крім того, було розстріляно ще кілька інженерів.
У Бориславі активно діяла секція підпільної «Народної Гвардії», штаб якої знаходився у Львові, а також інші підпільні групи опору.
Бориславці надавали всіляку допомогу партизанським з’єднанням, що проходили близько околиць міста. Нафтовики показували шлях під час легендарного рейду партизанського загону С. А. Ковпака в Карпати, допомагали партизанам виводити з ладу нафтові свердловини та інші важливі об’єкти.
«Переборовши останній перевал,— писав С. А. Ковпак,— ми побачили вежі.
Це була дрогобицька нафта. Разом з автоматниками на нафтопромисли пішли групи підривників. Запалали тисячі тонн нафти, піднялися гігантські стовпи диму і полум’я. В околицях гір було видно, як вдень. П’ять днів — з 19 по 24 липня — партизани виконували своє завдання. Місцеві жителі надавали нам велику допомогу».
Весною 1944 року через околиці Борислава проходило партизанське з’єднання М. І. Шукаєва, яке громило ворога в Карпатах. З допомогою місцевих робітників 29 травня 1944 року партизани цього з’єднання висадили в повітря 22 нафтові свердловини і газолінову установку на території Східницького нафтопромислу, а 31 травня знищили ще 42 вишки.
В ході переможного наступу радянських військ частини 4-го Українського фронту 7 серпня 1944 року звільнили Борислав від фашистської окупації. В боях за визволення Борислава відзначились війська генерал-полковника А. А. Гречка, генерал-майора Лазька, генерал-майора Афоніна, полковника Іванчука, полковника Пахомова, полковника Новожилова та інші.
Відступаючи під ударами переважаючих сил Радянської Армії, німецькі і угорські війська вщент розорили бориславські нафтопромисли. Вони спалили 18 високодебітних свердловин, затопили озокеритні шахти, висадили в повітря центральні механічні майстерні, вивели з ладу газолінові заводи, підірвали нафтові і газові проводи, загарбники знищили в місті 835 житлових будинків, кінотеатр, 7 робітничих клубів, розграбували і вивезли понад 100 тис. книжок з бібліотек. Загальна сума збитків, заподіяна окупантами, становила понад 113 млн. карбованців.
Після визволення міста сотні бориславців влилися до лав Радянської Армії. Про подвиги багатьох з них повідомляло командування частин, в яких вони служили. Так, колишній нафтовик Іван Ромашок уже в першому бою знищив 13 гітлерівців. За бойові заслуги Радянський уряд нагородив його орденом «Слава» II ступеня. Його земляк Я. Коваль ручною гранатою знищив ворожий кулемет разом з обслугою, чим розчистив шлях для просування свого підрозділу. В боях з фашистами відзначилися також бориславці — А. Савчак, П. Домбровський, О. Пущак та багато інших.
Після визволення робітники Борислава приступили до відбудови промислових підприємств. Для фронту і господарських потреб особливо потрібна була нафта. Під керівництвом міської партійної організації робітники активно включилися в боротьбу за відбудову зруйнованого господарства. Найважливіші ділянки очолили комуністи, яких на кінець серпня в місті налічувалося вже 47 чол., об’єднаних у 5 первинних організацій. На 1 червня 1945 року 12 первинних партійних організацій об’єднували 164 комуністів.
Розгорнули свою роботу також комсомольські організації. На третій день після визволення міста було взято на облік 35 комсомольців, які працювали тут до війни. До 1 червня 1945 року на підприємствах і установах міста діяло 34 комсомольські організації, в яких налічувалося 407 комсомольців. На багатьох підприємствах були створені комсомольсько-молодіжні бригади, сумлінна праця яких була зразком боротьби за виконання виробничих завдань.
Уже на другий день після визволення Борислав дав перші тонни нафти, а через 10 днів вступили в дію всі промисли. До 27-х роковин Великої Жовтневої соціалістичної революції стали до ладу 1300 свердловин. Були пущені газолінові заводи, озокеритні шахти, почала роботу контора буріння та ряд допоміжних підприємств.
Однак у перші роки після визволення міста в роботі промисловості зустрічалися значні труднощі. Відчутною була нестача робочої сили, зокрема бракувало кваліфікованих робітників, тому що багато з них загинуло від рук окупантів.
У процесі забезпечення виробництва висококваліфікованими кадрами партійні і радянські органи провели значну роботу. Тут було трудовлаштовано багато кваліфікованих робітників і спеціалістів, що приїхали на допомогу бориславським нафтовикам із східних районів Радянського Союзу, зокрема з Російської федерації і Азербайджану. Також були забезпечені роботою і житлом до 3 тис. репатрійованих громадян з Німеччини, що побажали працювати на бориславських нафтопромислах. Весною 1948 року житлом і роботою були забезпечені 600 родин українських переселенців з Польської Народної Республіки. Необхідно було також допомогти польським сім’ям, які побажали переїхати до Польської Народної Республіки. Все це вимагало напруженої організаторської роботи і затрати матеріальних коштів. Тільки переселенцям з Польської Народної Республіки держава видала 10 тис. крб. одноразової допомоги та 150 тис. крб. довгострокової позики; багатодітним сім’ям — виплачено 35 тис. карбованців.
Спираючись на економічну могутність Радянської держави і безкорисливу допомогу братніх народів СРСР, трудящі Борислава швидко залікували рани, нанесені війною.
За післявоєнні роки докорінно була реконструйована провідна галузь економіки міста — нафтова промисловість. Починаючи з 1947 року, замість застарілих ударно-штангового і ударно-канатного способів буріння, став впроваджуватися новий, більш досконалий, турбінний спосіб буріння. За 1965 рік турбінним методом буріння було пройдено 43,4 проц. загального метражу. Більшість процесів, пов’язаних з бурінням свердловин, автоматизовано. На бурових площадках працюють потужні бульдозери, канавокопачі, трубоукладачі, автотракторні та електричні крани. Замість малопотужних парових машин застосовується електрика та потужні двигуни внутрішнього згоряння. Механізовані основні процеси спуско-підйомних операцій.
Застосування нової техніки та вдосконалення технології буріння дало можливість значно збільшити глибину свердловин, яка досягає 4 тис. м. В результаті цього відкриваються нові поклади нафти.
Для забезпечення збільшеного обсягу бурових робіт у кінці 1964 року створено трест «Західбурнафтогаз» та вишкомонтажну контору, а на початку 1965 року— ще одну контору розвідувального буріння № 2.
Ще в довоєнні роки розпочалася традиційна дружба між нафтовиками двох найстаріших у країні басейнів — Борислава й Баку. Вона проявляється в соціалістичному змаганні, в обміні досвідом передовиків виробництва, в запозиченні нової техніки буріння і видобутку.
Перебуваючи в серпні 1946 року в складі делегації бориславців на промислах Баку, оператор 9-го нафтопромислу (тепер 2-го) І. І. Мехлик запозичив у бакинців метод багатосвердловинного обслуговування.
Впроваджується на промислах Борислава досвід бакинців по продовженню міжремонтного періоду експлуатації свердловин, запозичений у Баку бориславським майстром М. М. Пиляком.
За прикладом бакинців нафтовики бориславських промислів впроваджують гідравлічний розрив пласта, торпедування, поглиблення свердловин, закачку води і повітря в пласт та інші.
В 1959 році на промисли Баку їздив майстер підземного ремонту свердловин 0. Данилюк для ознайомлення з досвідом використання автоматичних ключів (АШК). їх застосування всіма бригадами підземного ремонту управління «Бориславнафта» дає близько 120 тис. крб. економії на рік.
Кращі бурильники Борислава Є. Гринчак, М. Дьомочко, І. Мицак та інші після пройденої підготовки на промислах Баку оволоділи обертовим і турбінним способом буріння. Творчо застосовуючи досвід друзів на нафтопромислах Борислава, в 1954 році вони відкрили новий, потужний нафтоносний пласт.
Бориславські бурильники під керівництвом інженера-новатора М. Д. Олов’янова внесли багато удосконалень у конструкції турбобурів і технологію буріння.
В 1965 році від впровадження 272 раціоналізаторських пропозицій на промислах міста одержано понад 116 тис. крб. економії.
Над поліпшенням техніко-економічних показників працює створене при нафтопромисловому управлінні «Бориславнафта» бюро економічного аналізу.
Своїми успіхами бориславці радо діляться з нафтовиками братніх країн. У 1956 році вони встановили дружні зв’язки з робітниками румунського нафтового центру Плоєшті, запросивши їх делегацію на святкування 39-ї річниці Великої Жовтневої соціалістичної революції. Кілька разів у Бориславі побували делегації нафтовиків Польської Народної Республіки. Вони знайомилися з роботою бори-славських промислів, обмінювалися з ними досвідом роботи.
У післявоєнний період здійснено реконструкцію підприємств газолінової і газової промисловості. На газолінових заводах встановлені нові, сучасні установки, багато трудомістких робіт механізовано.
Корінні зміни сталися в озокеритній промисловості. Замість кайл, добування озокериту зараз здійснюється з допомогою відбійних молотків. Повністю механізовано транспортування озокеритної руди до місця переробки, для чого побудовано потужні транспортери. Замість водного виварювання озокериту в топлярках, тепер його виділення з руди проводиться на побудованому в післявоєнні роки екстракційному заводі шляхом екстрагування бензином. Якщо при водній виварці з руди відбиралось лише 30—35 проц. озокериту, то тепер вихід його зріс до 85 проц. Набагато підвищилась культура виробництва, змінились санітарно-гігієнічні умови праці робітників.
Помітне місце серед промислових підприємств міста посідає Бориславський хімічний завод, створений в післявоєнний період на базі колишнього нафтоперегінного заводу. Він випускає дуже необхідну для народного господарства продукцію: фарби, лаки, емалі, амуфінове масло, оліфу, воскові емульсії тощо. В 1965 році освоєно випуск гліфталівих оліф, що дозволило замінити харчову соняшникову олію синтетичною основою.
У 1958 році в Бориславі була введена в дію фабрика взуття, яка в 1962 році стала філіалом Львівської взуттєвої фірми «Прогрес». З метою збільшення виробничих можливостей тут змонтовано потік пошиття дитячих сандалей з виробничою потужністю до тисячі пар за зміну, введено в дію швейний ланцюговий конвейєр, трансформаторну підстанцію, завершено монтаж горизонтально-замкнутого конвейєра, на якому шитиметься взуття для дітей дошкільного віку.
В 1960 році пущено в дію Бориславську фабрику нетканих матеріалів, яка освоїла випуск нетканої байки «Бориславка» і «Волошка» та основи для виготовлення штучної шкіри. З цих матеріалів на фабриці шиють костюми, піжами та комплекти одягу для дітей ясельного віку.
Новим підприємством Борислава є авторемонтний завод, на якому проводиться капітальний ремонт вантажного транспорту. Протягом 1966—1970 рр. передбачається дальше впровадження прогресивної технології, механізація і автоматизація трудомістких процесів. Це дозволить підвищити якість і знизити собівартість ремонту.
У перші роки семирічки в місті розпочато будівництво великого фарфорового заводу, який уже в кінці 1964 року дав продукцію, достроково ставши рентабельним підприємством. П’ятирічним планом передбачається збільшити випуск продукції в 2,8 раза. Планується будівництво другої технологічної лінії виробництва фарфорового посуду, що дозволить у 1970 році довести випуск фарфорових виробів до 6 млн. штук.
Значне місце серед підприємств міста займає м’ясокомбінат. На ньому розширюється м’ясо-жировий цех, реконструюються холодильник і очисні споруди.
На базі артілі ім. Димитрова і тарного комбінату в Бориславі виросла мебльова фабрика. Розширення виробництва фабрики передбачається за рахунок введення в дію нового цеху.
З великим творчим піднесенням працюють трудящі Борислава над дальшим розвитком промисловості свого міста. У новій п’ятирічці обсяг промислового виробництва у Бориславі зросте більше як у 2 рази, а чисельність промислово-виробничого персоналу збільшиться на 32 проц. Різко підвищиться продуктивність праці.
Найбільшими темпами будуть розвиватися нафтова, хімічна та легка промисловість. До 1970 року передбачається збільшити видобуток нафти в 3,4 раза, попутного газу — в 4,9 раза.
У всенародній боротьбі за перетворення в життя історичних рішень XXIII з’їзду КПРС у Бориславі, як і в усій країні, великого значення набув рух за комуністичну працю. Першими в місті включилися в змагання за здобуття почесного звання колективів комуністичної праці бригади майстрів нафтовидобутку П. Д. Харченка (1-й нафтопромисел), А. Б. Акперова (2-й нафтопромисел), цех підземного ремонту свердловин нафтопромислового управління «Бориславнафта», промисловий цех енергокомбінату та багато ішних. Першою завоювала звання бригади комуністичної праці бригада 2-го нафтопромислу, керована уродженцем Азербайджану А. Б. Акперовим. У травні 1960 року на підприємствах міста вже було 7 бригад і цехів комуністичної праці, а 47 колективів виборювали це звання. На кінець семирічки звання комуністичних завоювали колективи підприємств електростанції, автозагону, автоколони № 2208, другого нафтопромислу і цеху підземного ремонту свердловин НПУ «Бориславнафта» та інші. Всього в боротьбі за комуністичну працю беруть участь понад 8 тис. виробничників.
У Бориславі після визволення створено широку сітку медичних закладів, якими безкоштовно користуються трудящі. В 1945 році в місті було відкрито міську лікарню на 100 ліжок з хірургічним, терапевтичним і акушерсько-гінекологічним відділами та інфекційну лікарню на 35 ліжок, а згодом — міську санітарно-епідеміологічну станцію. З 1947 року стали працювати медсанчастина нафтовиків, шкіряно-венеричний та протизобний диспансери, а потім — родильний будинок і дитяча лікарня. Медичні заклади Борислава обслуговують 109 лікарів та 368 середніх медичних працівників.
На охорону здоров’я трудящих держава витрачає великі кошти, які щороку зростають. Так, якщо в 1950 році з міського бюджету на охорону здоров’я було витрачено 350 тис. крб., то в 1966 році — 1196 тис. карбованців.
Докорінно змінились житлові умови трудящих Борислава. Тільки за семирічку трудящі Борислава одержали 1045 квартир загальною житловою площею 34 000 кв. метрів. Крім цього, близько 250 робітничих сімей з допомогою держави побудували власні будинки.
Місто повністю газифіковане і електрифіковане. Зникли з пейзажу заболочені вулиці і наповнені промисловою рідиною рівчаки. Сучасні вулиці і широкі тротуари вимощені камінням або вкриті асфальтом, а навколо них зеленіють парки та сквери.
Широкі, обсаджені обабіч фруктовими деревами і покриті асфальтом дороги з’єднують Борислав з Дрогобичем та сусіднім курортним містом Трускавцем. Автобусне сполучення також налагоджене з Східницею, Підбужем, Львовом, Дрогобичем та іншими містами. На благоустрій міста витрачаються з міського бюджету сотні тисяч карбованців.
Трудящі Борислава стали краще харчуватись, одягатися. Якщо в 1953 році товарооборот бориславського змішторгу становив 6868 тис. крб., то в 1966 році він зріс до 12 321 тис. карбованців.
Борислав — місто суцільної грамотності. Якщо на кінець панування буржуазної Польщі в місті була лише 1 гімназія, то зараз працює 6 середніх і одна восьмирічна школи, в яких навчається близько 4,5 тис. учнів. У 1960 році на базі дитячого будинку ім. 17 вересня відкрито першу в місті школу-інтернат, де на повному державному утриманні перебуває 300 дітей бориславців. Працює спецшкола-
інтернат на 140 місць для дітей, що перехворіли поліомієлітом. Всього в Бориславі в системі освіти працювало 350 вчителів. Сума асигнувань з державного бюджету, витрачених на народну освіту в 1966 році, становила 1746,4 тис. карбованців.
У процесі навчання учні 8—10 класів оволодівають різними професіями: токаря, слюсаря, слюсаря-електрика, слюсаря-авторемонтника, швеї, ткалі, столяра-мебляра, різьбяра по дереву, лаборанта, наладчика ткацьких і швейних машин, шофера.
Медичне училище, відкрите в 1946 році, лише за роки семирічки підготувало 639 спеціалістів середньої кваліфікації. Тепер в училищі навчається понад 600 учнів. Більше 500 молодих робітників навчається в середній школі робітничої молоді, інші — у відкритому тут вечірньому філіалі Дрогобицького нафтового технікуму та на заочних відділах у середніх і вищих учбових закладах Дрогобича, Львова, Києва, Москви.
За роки Радянської влади здобули вищу освіту сотні дітей бориславських нафтовиків. Серед них є кандидати наук, інженери, лікарі, вчителі, економісти. Так колишній робітник Є. А. Іваницький після закінчення політехнічного інституту став керуючим трестом «Західбурнафтогаз», сини робітників Л. Ю. Пільків і М. П. Іванчук стали інженерами нафтопромислів, дочка робітника нафтопромислу М. А. Вальо — кандидат філологічних наук.
Завдяки повсякденній турботі Радянської влади про виховання всебічно розвинутої радянської людини тут відкрито дитячу музичну школу, в якій навчається близько 300 дітей, дитячу спортивну школу з контингентом 340 дітей і будинок піонерів. Для дорослих у 1959 році в місті відкрито вечірню музичну школу, яку відвідує 80 любителів музики.
У місті є широка сітка культосвітніх закладів: 2 кінотеатри, 2 будинки культури, 5 профспілкових клубів на підприємствах і установах. Крім цього, тут працює побудований в 1951 році чудовий Палац культури нафтовиків, в якому є просторий зал для глядачів на 700 місць, кінозал на 200 місць, лекційний зал на 180 місць, бібліотека та інші приміщення для гурткової роботи. У 1967 році відкрито широкоформатний кінотеатр «Каменяр» на 600 місць.
Сотні мешканців Борислава беруть активну участь у гуртках художньої самодіяльності, створених при будинках і Палаці культури, при робітничих клубах, на підприємствах і установах. Тут працює 18 духових оркестрів, 4 — народних інструментів та симфонічний оркестр.
При Палаці культури нафтовиків працює народний драматичний театр. Учасники художньої самодіяльності міського Будинку культури часто виступають з концертами не тільки в Бориславі, але й у селах району.
У Палаці культури нафтовиків влаштовуються вистави і концерти мистецькими колективами з різних міст Радянського Союзу, в т. ч. з Москви, Ленінграда, Києва, Риги, Вільнюса, Кишинева, Львова, а також з братніх соціалістичних республік — Польщі, Угорщини.
Стала популярною в бориславців книга. У місті працюють 2 бібліотеки для дорослих і 2 дитячі, бібліотека при кабінеті політичної освіти міськкому партії, технічна бібліотека при Палаці культури нафтовиків та близько 40 бібліотек на підприємствах і в установах міста. Загальний книжковий фонд бібліотек налічує понад 200 тис. примірників.
Важливе місце в культурному житті трудящих Борислава зайняло радіо і телебачення. Кожна третя квартира в місті радіофікована.
Широко розвивається серед трудящих спорт. Спортивні колективи міста об’єднують близько 10 тис. фізкультурників. У їх розпорядження віддано 2 спортзали, З стадіони, близько двох десятків спортивних майданчиків. У 1951 році на окраїні міста, біля Трускавецького шосе, споруджено велике озеро, яке стало улюбленим місцем відпочинку бориславців у літній період. Друге озеро побудовано силами робітників хімічного заводу в іншому кінці міста — по дорозі на Дрогобич.
Трудящі Борислава свято оберігають пам’ятники, які нагадують їм про історію рідного міста, про героїку радянського народу. У місті є пам’ятники В. І. Леніну, Т. Г. Шевченку, О. М. Горькому, П. Морозову, А. Міцкевичу. Старанно доглядається могила українського письменника С. Коваліва, який протягом майже 40 років працював учителем у Бориславі й описав життя бориславських ріпників. Великому синові української землі, співцеві нафтовиків Борислава, І. Франкові в 1958 році споруджено гранітний пам’ятник. На будинку восьмирічної школи встановлена меморіальна дошка, яка нагадує, що в цьому будинку в 1880—1905 рр. часто бував І. Я. Франко. В сквері по вул. К. Маркса свято оберігається братська могила радянських воїнів, що полягли в боях за визволення Борислава. На могилі споруджено пам’ятник.
В усіх куточках Борислава кипить творча робота, б’є ключем сповнене радості життя. Тісно зв’язана з народом Радянська влада пробудила до активного політичного життя широкі верстви трудящих. Нащадки колись безправних бориславських ріпників тепер самі стали господарями свого рідного міста, своєї країни. Потомствений нафтовик — майстер буріння Є. М. Гринчак 8 років засідав у всесоюзному парламенті як депутат Верховної Ради Союзу РСР. Робітники нафтопромислів Р. М. Кізим, І. М. Герич, Й. М. Сас та інші в різний час були депутатами Верховної Ради Української РСР. Ряд бориславців представляли обласну партійну організацію на з’їздах Комуністичної партії України і КПРС. Зокрема помічник бурового майстра Бориславської розвідувальної контори буріння № 2 О. Пиж був делегатом XXIII з’їзду КПРС.
Незабутні, сповнені трудовим героїзмом дні переживають бориславці, активні будівники комунізму.
Д. НИЗОВИЙ, Я. САДОВИЙ