Броди, Бродівський район, Львівська область (продовження)
Війна перервала бурхливий розвиток міста. Вночі з 21 на 22 червня 1941 року Броди зазнали несподіваного варварського бомбардування німецько-фашистських літаків. Зруйновано кращі будинки, вулиці міста, розбито вокзал, виведено з ладу залізницю.
Червона Армія героїчно захищала місто. Біля Бродів, під Лешневом, почались уперті бої, в ході яких радянські війська завдали противникові тяжкої поразки. 25 червня 1941 року гітлерівці, які намагалися захопити місто, зустріли сильну контратаку частин Червоної Армії. Але під натиском кількісно переважаючих сил ворога частини Червоної Армії, що захищали Броди, змушені були залишити місто і відступити.
В ніч з 28 на 29 червня 1941 року німецько-фашистські війська вдерлись у місто. Почалися чорні дні розстрілів і руйнувань. Було знищено багато промислових та громадських споруд. Гітлерівські головорізи з допомогою українських буржуазних націоналістів і створеної ними поліції чинили страшні звірства. В перші дні окупації вони по-звірячому замучили колишніх членів КПЗУ М. В. Газдуна, М. Ю. Партику, Ю. Л. Шаєра, Л. І. Запору, члена комсомолу, організатора молоді села Дітківців С. М. Демчука, Л. Р. Бойчука та інших активістів. За час окупації тут знищено понад 17 тисяч чоловік. Понад 9 тисяч чоловік з міста і району гітлерівці вивезли на каторжні роботи до Німеччини.
В суворі дні Великої Вітчизняної війни проти фашистських загарбників на території району діяла група народних месників Народної гвардії ім. І. Франка, яка мала зв’язок з мешканцями міста. Частина населення чинила окупантам опір, переховувала і перешкоджала відправляти молодь на каторгу до Німеччини, слухала і поширювала зведення Радянського інформбюро про хід воєнних дій на фронтах. Наприклад, мешканець міста, колишній член КПЗУ І. С. Бурячок активно допомагав партизанам медикаментами, розповсюджував антифашистські листівки.
Бої за визволення міста від фашистських загарбників розпочалися в березні 1944 року. 22—25 березня радянські війська визволили всі навколишні села, в т. ч. передмістя Бродів — Підгороднеі Малосілку. Під контролем окупантів перебував ще шосейний шлях Львів—Броди, що дало фашистам змогу перекинути в місто танкову частину, яка тут укріпилась і утрималась до липня місяця 1944 року. Оточені з усіх боків, загарбники змушені були, врешті, відступити в напрямі на Буськ, де й було розгромлено все бродівське угруповання фашистських військ. У цьому угрупованні була розгромлена дивізія «СС—Галичина». Противник втратив тут убитими 15 тисяч солдатів, а 2500 гітлерівських солдатів і офіцерів взято в полон.
Визволили Броди від німецько-фашистських загарбників 17 липня 1944 року частини 172-ї Павлоградської ордена Суворова стрілецької дивізії, якою командував Герой Радянського Союзу генерал-майор А. А. Краснов, і частини 117-ї гвардійської Бердичівської стрілецької дивізії, командир Т. І. Волков.
Жахливу картину являло собою місто після визволення. Тут налічувалося всього 700 громадян, інших гітлерівці погнали до Німеччини або знищили.
З 2280 будинків збереглося лише 596, але придатними для житла було тільки 185 будинків. З міста вивезено всі матеріальні цінності. Збитки, нанесені місту гітлерівськими загарбниками, становили 278 837 696 карбованців.
Під керівництвом районної партійної організації у перший же рік після визволення в Бродах почалась відбудова зруйнованого народного господарства. В першу чергу почали працювати школи, медичні заклади. З початку 1945 року відновили роботу електростанція, швейна фабрика, маслозавод і плодоконсервний завод. Електростанція працювала на трофейних танкових двигунах потужністю 60 квт, тому що гітлерівські війська всі двигуни з генераторами знищили, а один з них на 150 квт вивезли в Німеччину. В грудні 1949 року закінчено будівництво паротурбінної електростанції на 500 квт.
Броди швидко стали містом з розвинутою легкою та харчовою промисловістю. Вже в 1946 році швейна фабрика виготовила продукції більш ніж на 200 тисяч карбованців, а її вироби в кінці 40-х років відправлялися не тільки в усі області УРСР, а й у Красноярський край, Астраханську і Оренбурзьку області та Монгольську Народну республіку.
В 1946 році маслозавод, де працювало всього 16 чоловік, виробляв продукцію на десятки тисяч карбованців, а плодоконсервний завод у 1947 році — на суму 195 тисяч карбованців. У другій половині 1950 року в місті організовано автопарк, який в 1951 році налічував 20 вантажних автомашин. У 1951 році засновано Бродівське учбово-виробниче підприємство глухонімих, яке вже через рік після заснування давало на 130 800 карбованців продукції. До 1952 року валова продукція промисловості в цілому становила понад 30 млн. карбованців, що в два з половиною раза перевищувало рівень 1939 року.
Швидкими темпами зростала в післявоєнні роки кількість робітників. До 1959 року їх вже налічувалося 2945 чоловік, тобто майже в три рази більше, ніж у 1939 році.
Завдяки турботам Комуністичної партії, Радянського уряду, великій допомозі народів країни трудящі Бродів за короткий строк підняли місто з руїн. З 1945 по 1950 рік було побудовано 12 200 кв. метрів житлової площі громадського житлового фонду і 2900 кв. метрів житлової площі приватних власників.
До 1950 року населення міста зросло з 700 чоловік, що залишились після війни, до 8014 чоловік. Серед трудящих міста в післявоєнні роки ширився патріотичний рух за дострокове виконання і перевиконання п’ятирічних післявоєнних планів і зобов’язань, за надпланове нагромадження коштів. Життя трудящих міста і району, відбудова і дальший розвиток народного господарства та культури в районі проходили в гострій і непримиренній боротьбі з недобитками українських буржуазних націоналістів. Від рук націоналістів в 1947—1948 рр. загинули голова Бродівської міськради М. Й. Джумига, завідуючий організаційним відділом Бродівського райкому партії І. С. Демченко та інші радянські і партійні працівники.
Післявоєнні роки історії міста характеризуються дальшим розвитком культурного будівництва, підвищенням культурного рівня трудящих міста. За короткий час була не тільки повністю відновлена, але й розширена сітка початкових і середніх шкіл, бібліотек, будинків культури і клубів. Ще у липні 1945 року в Бродах відкрито педагогічне училище, яке готувало вчителів початкових шкіл. В перший же навчальний рік до училища було прийнято 90 учнів. У 1945 році в місті відкрито дитячий садок на 25 місць, пізніше — дитячі ясла, дитячий садок, в яких виховувалось 150 дітей.
У 1950 році побудовано новий кінотеатр ім. Горького з великим залом на 400 і меншим на 200 місць. У великому залі уже встановлено широкоекранну апаратуру.
Розширилась медична допомога, тільки Бродівська поліклініка обслуговує щорічно понад десять тисяч чоловік.
Місто набуває дедалі бурхливішого розвитку. Броди стали красивим благоустроєним містом, що потопає в зелені садів і парків. На благоустрій міста лише в 1965 році витрачено близько 100 тисяч карбованців, тобто на 30 проц. більше, ніж у 1959 році. За період з 1955 по 1965 рр. в Бродах відремонтовано 123 будинки загальною житловою площею 13 490 кв. метрів. За ті ж роки на місці глинобитних хат побудовано 8 комфортабельних багатоповерхових будинків загальною площею 3 385 кв. метрів. Індивідуальними забудовниками споруджено близько 500 будинків.
У 1960 році до Бродів приєднано населені пункти Малосілку і Підгородне, які є фактично продовженням міста.
За роки післявоєнних п’ятирічок у Бродах заново споруджено швейну фабрику, консервний завод, маслозавод, меблеву фабрику, харчовий комбінат, комбінат побутового обслуговування, учбово-виробниче підприємство глухонімих, лісопильний завод, лісохімічний завод по перегонці смоли, районну та міжколгоспну будівельні організації, електростанцію, нафтоперегінну станцію, відділення «Сільгосптехніки», районне відділення лісового господарства та лісозаготівель, автопарк, автомобільну і залізничну станції, друкарню, інкубаторну станцію.
Валова продукція промисловості міста в 1965 році досягла понад 100 млн. карбованців, що в шість раз перевищує рівень 1939 року і в два рази рівень 1959 року.
Невеличка приватна майстерня, якою була Бродівська швейна фабрика за буржуазно-поміщицької Польщі, за роки Радянської влади стала великим підприємством (з 1962 року — філія Львівської фірми «Маяк»). В кінці 40-х років тут працювали 53 чоловіки, тепер 600 чоловік. Фабрика обладнана найновішим устаткуванням і спеціалізується по пошиву дитячого одягу.
Обсяг валової продукції фабрики тільки за період з 1963 по 1965 рік виріс на 5,3 процента. Першими у місті робітники цього підприємства разом з колективом восьмої залізничної дистанції стали ініціаторами змагання за комуністичне ставлення до праці.
В боротьбі за якість продукції, підвищення продуктивності праці серед підприємств фірми «Маяк» колектив фабрики чотири рази завойовував першість з врученням перехідного Червоного прапора і грошової премії. За гідну зустріч XXIII з’їзду КПРС і зразкове виконання планів перехідний Червоний прапор фірми «Маяк» тепер передано на вічне зберігання колективу Бродівської швейної фабрики. Зразки комуністичного ставлення до праці показують швеї Г. Л. Кочмар, М. С. Сірко, І. Л. Щербата, С. І. Кайдан, механік-наладчик Й. Ф. Невідомський, начальник пошивного цеху Я. І. Максимчук. За самовіддану працю в 1966 році вони одержали високі урядові нагороди.
Рік у рік зростає потужність плодоконсервного заводу. Якщо в 1956 році потужність його становила 3 млн. умовних банок, то в 1966 році —17 млн. умовних банок. Це один з найбільших консервних заводів західних областей України. Він випускає широкий асортимент смачних консервів, які йдуть і на Далекий Схід, і в райони Крайньої Півночі, і на Урал. В 1966 році на заводі введено в дію механізовану лінію по виробництву консервів з зеленого горошку, потужністю 2 млн. умовних банок. На заводі працюють такі невтомні трудівники, як ветеран заводу Л. В. Малик, слюсар П. П. Бондарев, які першими на заводі нагороджені медалями Радянського Союзу.
За роки Радянської влади в Бродах виросло нове велике підприємство — насосно-перегінна станція міжнародного нафтопроводу «Дружба», що подає нафту в Чехословацьку Соціалістичну і Угорську Народну республіки. Станція введена в дію в 1961 році, достроково.
Колектив станції, який налічує сьогодні близько 300 чоловік, за дострокове введення в дію станції, зразкове виконання завдання і підвищення продуктивності праці двічі удостоєний високої нагороди — перехідного Червоного вимпела Ради Міністрів УРСР.
За час дії нафтопроводу «Дружба» на станції виросли чудові люди. Бродівська нафтоперегінна станція стала своєрідною кузнею кадрів. Багато її спеціалістів працюють тепер на інших станціях нафтопроводу «Дружба». Колишній механік станції В. С. Гнідин працює головним інженером Ровенського управління нафтопроводу «Дружба», механік М. Г. Міщенко став головним механіком Гомельського управління нафтопроводу «Дружба», а колишній начальник станції М. В. Шиш працює начальником Кременчуцького нафтоуправління. З рядового робітника до механіка станції виріс К. Й. Масловський.
Хороша трудова слава утвердилась на станції за бригадою наливників Степана Біди, яка показує високі зразки комуністичного ставлення до праці. За трудові успіхи у виробництві Степан Біда нагороджений медаллю «За трудову відзнаку».
В 1965 році кількість перегінної нафти на станції в порівнянні з 1963 роком збільшилась на 180 процентів. Великі перспективи Бродівської нафтоперегінної станції. Зараз будується друга черга станції, з введенням у дію якої потужність станції збільшиться у 1,5 раза. Через два-три роки процес переганяння нафти на станції буде повністю переведений на телемеханічне управління.
Бродівчани у 1961 році реконструювали електромережу міста, яка додатково одержала струм із Львівської енергосистеми. Для поліпшення постачання електроенергії в місті збудовано 20 трансформаторних підстанцій загальною потужністю 3,5 тис. кіловат. Тепер Бродівська дільниця електросіток постачає електроенергію для всіх підприємств і населення міста, колгоспів і радгоспів району, а також для міста Червоноармійська Ровенської області і міста Кременця Тернопільської області. Колектив дільниці рік у рік успішно виконує свої соціалістичні зобов’язання, працює так, щоб всі споживачі одержували енергію без перебоїв. Тільки в 1965 році було реалізовано понад 30 млн. квт-годин електроенергії, що в 5,5 раза більше в порівнянні з 1959 роком. Славно трудяться на дільниці ветерани — майстер дільниці М. М. Кирик, електрослюсар М. А. Мархонь. Передовиком виробництва став на дільниці електрослюсар В. Т. Сиротюк, за сумлінну працю його нагороджено орденом «Знак Пошани».
Наполегливо працюють по достроковому виконанню державних планів колективи інших підприємств міста. Учбово-виробниче підприємство глухонімих, яке налічує 133 робітники і 15 учнів, ще в 1964 році досягло рівня запланованого на 1965 рік. У 1965 році його валова продукція зросла до 525 тисяч карбованців, тобто у півтора раза більше в порівнянні з 1959 роком. Основні види продукції підприємства — це меблі і настільні більярди, які відправляються на спортивні бази різних районів Радянського Союзу.
Броди — великий транспортний центр області. 74 автобуси на день відходять з Бродівської автобусної станції. На кінець 1965 року автопарк налічував 68 вантажних машин загальною вантажопідйомністю 190 тонн та 16 автобусів місткістю в 325 місць, якими в 1964 році було перевезено 921 тисяча пасажирів та 6 млн. 291 тис. тоннокілометрів вантажу, а в 1965 році — 1335 тис. чоловік. В автопарку працює нині 180 чоловік, а в 1955 році тут працювало лише 36 чоловік.
Із зростом промисловості міста збільшилась кількість робітників. Тепер їх 3700, що в 4 рази більше, ніж до 1939 року. В промислових підприємствах міста працює 2 807 чоловік, на будівництві — 687, на транспорті —206.
Рік у рік поліпшуються добробут і культурний рівень трудящих міста. Понад 50 мешканців міста мають тепер власні легкові автомашини. Кожен третій має радіоприймач або телевізор. Про зростання добробуту трудящих міста свідчить і збільшення товарообороту. Якщо в 1963 році було продано населенню міста продовольчих і промислових товарів на суму 7167,2 тис. крб., то в 1966 році майже в два рази більше.
За роки Радянської влади в Бродах високого розвитку досягла народна освіта. Вищу і середню спеціальну освіту в місті тепер мають понад 1000 чоловік, середню загальну — 1660, заочно навчаються у вищих та середніх спеціальних учбових закладах 125 чоловік, у вечірніх та заочних середніх загальноосвітніх школах — 640 чоловік, з них близько 50 процентів становлять жінки. Отже, кожний другий дорослий громадянин міста має або закінчену вищу, середню спеціальну, чи середню освіту, або навчається тепер. Слід нагадати, що за часів панування буржуазно-поміщицької Польщі в Бродах було лише 559 осіб, які мали середню або незакінчену середню освіту. Вищу освіту мали 141 чоловік, в т. ч. лише 10 жінок. Нині тільки на швейній фабриці з 600 чоловік понад 130 жінок мають середню і вищу освіту.
Діти трудящих міста здобувають освіту у двох середніх та двох восьмирічних школах, вечірній школі робітничої молоді. В них навчається понад 3000 учнів і працює 184 вчителі. До послуг школярів — Будинок піонерів, дитяча спортивна школа, де в спортивних гуртках беруть участь 425 юнаків і дівчат віком від 9 до 17 років. 715 дітей дошкільного віку виховуються у дитячих яслах і садках. 426 студентів навчаються в Бродівському педагогічному училищі, яке тільки в 1965 році випустило 165 учителів. За роки Радянської влади в Бродах зросла кількість інтелігенції. В 1965 р. тут працювало близько 400 чоловік спеціалістів з вищою освітою, з них: вчителів — 163, лікарів і фармацевтів — 41, юристів — 22, спеціалістів промисловості, транспорту, будівництва — 58, спеціалістів сільського господарства — 34, торгівлі — 11, фінансових працівників — 9, партійних і радянських працівників — 18.
Про зростання культурного рівня трудящих міста свідчить і такий факт. На 1967 рік населення міста передплатило понад 15 тис. примірників газет і журналів. 2820 чоловік дорослих і 1300 юних читачів налічується лише в двох районних бібліотеках, а в місті всього 16 бібліотек. Працюють також 2 будинки культури, клуб глухонімих, 12 червоних кутків на підприємствах і організаціях, бібліотека для дітей та юнацтва з книжковим фондом 24 565 примірників, районний радіовузол.
Бродівчани вміють не тільки добре працювати, але й добре відпочивати. Традицією бродівчан стало відзначення всім районом таких свят як Свято весни, Свято врожаю, в яких широко використовуються прогресивні елементи давніх українських традиційних свят та звичаїв. Проводять своє дозвілля трудящі у двох великих міських парках.
У 1960 році в Бродах створено сім народних університетів: культури, батьківський, здоров’я і побуту та ін., які працюють на громадських засадах. При районному будинку культури працює 11 гуртків художньої самодіяльності, які охоплюють понад 200 чоловік. Постановою колегії Міністерства культури УРСР від 23 липня 1961 року драматичному колективу будинку культури присвоєно почесне найменування «Самодіяльний народний театр».
Значною культурною подією для бродівчан стала організація і відкриття бродівського історико-краєзнавчого музею восени 1961 року. Музей налічує близько 800 експонатів, які висвітлюють минуле і сучасне Бродів. Музеєм керує на громадських засадах один з почесних громадян міста, старий комуніст, колишній секретар Бродівського ревкому Є. А. Іллящук.
У Бродах виходить газета «Прапор комунізму», орган Бродівського районного комітету Комуністичної партії України та районної Ради депутатів трудящих, при редакції створено і діє літературне об’єднання.
За роки Радянської влади в Бродах відбулись великі перетворення в галузі охорони здоров’я. Тепер у місті працюють лікарня на 225 ліжок, поліклініка, дитяча та жіноча консультації, медичні пункти на підприємствах міста, аптеки, санітарно-бактеріологічна та санітарно-епідеміологічна станції. При лікарні в 1963 році відкрито відділ охматдит — на 80 ліжок, в якому створено санаторну палату на 10 ліжок для оздоровлення хворобливих дітей. Тільки в районній лікарні працює 42 лікарі, 128 працівників середнього медперсоналу, 123 санітарки. Всього в медичних установах міста працює понад 300 чоловік медичного персоналу. Лікарі Бродів провадять профілактичну роботу серед населення району. Великий авторитет і повагу серед населення здобула хірург Є. М. Кученкова, їй присвоєно почесне звання заслуженого лікаря УРСР.
У корінних перетвореннях в економіці, побуті і культурі населення міста та району керівна і творча роль належить комуністам районної партійної організації.
В районі налічується 1469 членів і кандидатів у члени КПРС, об’єднаних у 79 первинних організаціях. Несучи в маси великі ленінські ідеї, комуністи району очолюють боротьбу трудящих міста та району за дальший розвиток народного господарства району. Втілюючи в життя рішення березневого Пленуму ЦК КПРС та XXIII з’їзду партії, колгоспи і радгоспи району в 1966 році зробили значний крок вперед по шляху дальшого піднесення сільськогосподарського виробництва. Вони виростили на кожному гектарі посіву по 20,7 центнера зернових, в т. ч. 22,2 центнера озимої пшениці. Урожайність цукрових буряків в середньому по району в 1966 році становила — 250 центнерів, картоплі — 120 центнерів з гектара.
Районна партійна організація виховала чимало передовиків промисловості і сільського господарства. За трудові успіхи у промисловості та сільському господарстві лише в 1966 році 162 чоловіка з міста та району нагороджено орденами і медалями Радянського Союзу.
За останні роки великого поширення набула робота на громадських засадах. У райкомі партії створено позаштатні відділи: торгово-фінансовий, шкіл, комісії попереднього розгляду персональних справ і прийому в партію.
Комуністи міста провадять серед трудящих велику виховну роботу по забезпеченню в місті та селах району зразкового громадського порядку. З їх ініціативи, за допомогою молоді району на підприємствах, установах і організаціях міста, а також у колгоспах і радгоспах району створено 74 добровільні народні дружини, в них беруть участь 2986 чол. Це сприяло тому, що в місті та в селах району немає випадків порушень громадського порядку.
Вірним помічником партійної організації району в боротьбі за дальше піднесення економіки і культури трудящих є районна комсомольська організація, яка налічує у своїх рядах 7687 юнаків і дівчат. З них понад 50 процентів комсомольців зайнято на виробництві в підприємствах міста. Зразки самовідданої праці, комуністичного ставлення до праці показують комсомольці нафтоперегінної станції «Дружба», швейної фабрики — філії Львівської фірми «Маяк», плодоконсервного заводу та інших підприємств міста. 2037 комсомольців безпосередньо працюють у колгоспному виробництві.
Робота бродівських комсомольців спрямована на удосконалення виробничих процесів, на успішне виконання п’ятирічного плану 1966—1970 рр. З цією метою у 1965—1966 рр. вони створили 67 комсомольсько-молодіжних ланок, 47 тракторних і механізованих бригад і 5 молодіжних механізованих ланок.
Бродівська міська Рада депутатів трудящих, залучаючи широкий актив міського населення, провадить велику роботу по виконанню державних планів. З її активною участю промислові підприємства міста стали працювати більш злагоджено: план по випуску валової продукції за 1966 рік виконано на 106,9 проц. Депутати багато зробили в галузі житлового будівництва та побутового обслуговування населення, в розвитку торгівлі. Тільки за останні роки в місті введено в дію три великі продовольчі магазини, готель на 55 місць, нову лазню та пральню.
При міськраді створено 6 депутатських комісій і товариський суд.
У Бродах є історичні та архітектурні пам’ятки, серед яких будинок, де в 1920 році розміщався штаб Першої Кінної армії і повітовий ревком; будинок, в якому в 1920 році відбувся повітовий з’їзд ревкомів; замок і фортеця, синагога та будівля «Ринок» — пам’ятки XVII сторіччя; пам’ятник жертвам війни і воїнам, які загинули при визволенні м. Бродів під час громадянської і Великої Вітчизняної воєн.
Бродівчани пишаються своїми земляками. На Бродівщині народились і виросли відомі всій країні Степан Тудор (літ. псевдон. С. Й. Олексюка), український радянський письменник і громадський діяч, І. І. Труш,— український живописець і художній критик.
За роки Радянської влади на Бродівщині виросло немало діячів науки, культури і мистецтва.
Заслуженою повагою користуються ветерани робітничого і комуністичного руху С. Л. Бойчук, П. П. Чобіт, І. І. Іллящук, Є. А. Іллящук, вихідці з Бродівщини, які нині працюють у Бродах. їх доля — це доля тисяч бродівчан, яким Радянська влада принесла нове життя.
Останні рішення партії і уряду, накреслені ними нові перспективи економічного і культурного розвитку, викликали у трудівників-бродівчан гаряче прагнення працювати ще краще, щоб з честю виконати ці рішення.
Я. П. КІСЬ, С. І. УВАРОТОВ