Ясенів, Бродівський район, Львівська область
Ясенів — село, центр сільської Ради. Розташований обабіч шосе Львів—Київ за 17 км на південь від м. Бродів, на схилах гір Вороняків, що досягають тут 393 м висоти над рівнем моря і є вододілом між басейнами рік Дніпра і Дністра. Населення — 1470 чоловік.
Сільраді підпорядковані також села Лучківці (до 1946 року Кадлубиська), Дуб’є, Сади, Теребежі, Дубина, Новичина, Тріщуки.
Ясенів — це одне з найстаріших сіл на Львівщині. Перше поселення існувало тут вже на рубежі епохи бронзи і залізного віку (X—VI століття до н. е.). З тих часів збереглися залишки поселення і могильник, який археологи відносять до пам’яток типу висоцької культури. В урочищі Корчунку є сліди селища з керамічним матеріалом та поховання часів давньої Русі (XI—XIII століття).
На північно-східній околиці села на високій горі є урочище Видюки, з якого відкривається чудовий краєвид на десятки кілометрів. За народними переказами, в давнину, в часи татарського лихоліття, мешканці села тримали тут постійну варту (видюків), яка слідкувала за появою орди. Коли далеко на обрії появлялися татари, видюки подавали умовний знак, і все населення ховалося від ворога у сусідніх лісах. Тут же поруч стояв монастир, зруйнований під час одного з набігів татар.
Ще й сьогодні на урочищі, що зветься Монастирище, можна знайти сліди старої будівлі.
Перша писемна згадка про Ясенів датується 1466 роком. В кінці XV століття село належало якомусь Ванькові Лагодівському.
У 1494 році він продав Ясенів за 300 гривен Петрові Сенінському, поміщикові з Одеська, і з того часу аж до кінця XVIII століття доля Ясенова була спільною з долею інших сіл маєтку Одеська.
Селян визискували магнати Сенінські, Гербурти, Даниловичі, Конєцпольські, Собєські, Потоцькі, Жевуські. Мешканці Ясенова не раз зазнавали набігів татарських полчищ, що негативно позначалося на економічному розвиткові села. В 1515 році в Ясенові було 5 ланів освоєної селянами землі і ручний млин. За користування ними селяни (кметі) платили чинш грішми. У 1578 році кількість наявної у кметів землі зменшилась до 4 ланів; появилося 2 комірники (люди без всяких засобів до існування). До 1648 року кількість землі у кметів зменшилась ще на один лан.
Під час нападу татар у 1626 році Ясенів був спустошений дощенту.
Не уникло руйнувань село і в роки визвольної війни 1648—1654 рр. Внаслідок переходу польських військ, татарської орди воно було сплюндроване, багато мешканців потрапило в неволю або ж вимерло під час епідемій. Тому-то збирачі податків у 1650 році змогли зібрати з села грошей втроє менше, ніж належало.
Але з часом Ясенів почав відроджуватись і в середині XVIII століття, за інвентарем 1745 року, тут було вже 60 селянських господарств, з них 41 — з повним наділом, 2 — з половиною наділу, 8 підсадків, 1 тивун і 8 чиншовиків. Основним заняттям населення було землеробство. Проте майже третина селянських господарств була малоземельною і безземельною. У селян, що мали землю, було лише 109 голів робочої худоби, в т. ч. 78 волів і 31 кінь. В селі налічувалось всього 38 корів та 28 свиней. Інвентар відображає тяжку експлуатацію селян-кріпаків, які своїми руками, робочою худобою обробляли величезні польові масиви поміщика Вацлава Жевуського. На той час значних розмірів досягла виконувана ними панщина та інші повинності. Кожен селянин, що мав цілий наділ, відробляв на рік 124 дні тяглої панщини, платив 1 злотий чиншу і здавав дворові осип — 3 коробки вівса бродівської міри, 2 каплуни, 1 курку, пряв 3 мітки пряжі з панського волокна. Півнадільний селянин або підсадок відробляв 124 дні панщини, платив 15 грошів чиншу, здавав 1 каплуна і пряв 3 мітки пряжі. Від цих повинностей були звільнені сільські ремісники (ковалі, шевці, мельники та ін.), які платили по 8—10 злотих
чиншу, і тивун. Всього селяни відробляли на рік 4836 днів тяглої і 1488 днів пішої, або разом 6324 дні панщини, 212 днів «зажинків», «обжинків», «закосків», «обкосків», платили 122 злотих чиншу, здавали 122 коробки вівса, 96 каплунів, 41 курку, пряли 153 мітки. Крім того, вони були змушені виконувати ще різні додаткові повинності: 2 толоки, варту біля панського двору, їхати з панськими продуктами до Львова або по сіль на Прикарпаття, відбувати шарварок, тобто роботи по ремонту гребель, млинів, двірської криниці, брати, мочити і тіпати коноплі, садити своєю розсадою і поливати по одній грядці капусти, платити рогове по 6 грошів від вола, корови чи свині, здавати бджільну десятину — десятий вулик, або очкове — по 6 грошів від вулика при наявності на пасіці менше ніж 10 вуликів. Дворові належало навіть кожне десяте дерево в селянських садах.
Перехід Галичини під владу Австрії і аграрні реформи 70—80-х рр. XVIII століття не внесли істотних змін у життя ясенівських селян. На зміну одному поміщикові — Вацлаву Жевуському, який помер в 1779 році, прийшли інші — Петро і Антоніна Плещинські, а згодом Юзеф Лістовський, проте панщинна експлуатація не послаблювалась. Замість скасованих під час реформ деяких другорядних повинностей («закосків», «обкосків», «зажинків», «обжинків», догляду за панськими коноплями, садження капусти) і зменшення панщини півнадільних селян до 88 днів на рік зросли інші повинності. До повинностей повнонадільних селян додавався чинш з городів по 1 польському злотому або 15 крейцерів, ще 1 каплун, 2 курки і 12 яєць. Осип становив тепер по 3 корці 19 гарців. Півнадільні селяни стали виконувати половину згаданих повинностей. Появилась нова категорія селян — загородники, які виконували по 52 дні панщини на рік.
У 1787 році в селі вперше проведено опис земельних угідь. За даними перепису, поміщик мав тут 1052 га землі, в т. ч. 750 га лісу, церква — 40 га, тоді як в користуванні селян було всього 985 га землі, в т. ч. 658 га орної, 40 га городів, 285 га лук і 2 га пасовищ. Протягом першої половини XIX століття кількість землі у користуванні селян не збільшилася, хоч за той час значно зросла чисельність населення і збільшилися кріпосні повинності. За переписом 1820 року в селі налічувався 101 селянський двір, а населення 787чоловік. Збільшилось поголів’я худоби в селі. Тепер тут налічувалося 163 коні, 175 волів, 156 корів та 382 вівці. Значно поглибилась майнова диференціація серед селян. Невеликими земельними ділянками до 5 га тепер користувались 18 селян, від 5 до 10 га — 12, а понад 10 га — 62 селянина.
Ще яскравішу картину майнової диференціації відображає інвентар, складений у 1832 році. На той час в селі налічувалось 118 селянських господарств, в т. ч. 79 повнонадільних, 7 півнадільних, 26 загородницьких, 5 чиншовиків. Проте з 79 повнонадільних господарств повнонадільними можна вважати лише 53, оскільки інші 26 селян сиділи по 2 на одному наділі, фактично були півнадільними. 11 повнонадільних господарств зовсім не мали робочої худоби, а 12 мали лише по 1 тяглу і належали по суті до економічно слабких господарств. Отже, більше як половина селянських господарств належала до категорії незаможних. В той же час чисельним був прошарок економічно міцних повнонадільних господарств, що мали понад 10 га землі і по 2—8 голів робочої худоби.
Значно збільшились виконувані селянами кріпосні повинності. В 1832 році вони відробляли 8800 днів тяглої і 1378 пішої, або разом 10 178 днів панщини, платили 97 флоринів чиншу, здавали 249 корців вівса («осип»), 209 каплунів, 208 курей, 834 яйця, пряли 208,5 мітка. З 1832 до 1848 року прядіння мітків зросло майже в два рази, появилась нова повинність — здавати на рік 60,5 корців хмелю. До того ж селяни були змушені ще сплачувати непосильні державні податки і відбувати 14-річну військову службу.
Не задовольняючись збільшенням своїх доходів за рахунок посилення експлуатації, поміщик за зразком інших феодалів того часу став розводити овець, збудував гуральню, при якій відгодовувалось на продаж 50 волів, та 3 корчми, що торгували панською горілкою. Для потреб двору були збудовані цегельня і піч для випалювання вапна.
З ростом доходів поміщика зростали злидні на селі. Більшість селян жила в голоді і холоді. Лише раз на тиждень у визначений день вони могли одержати з панського лісу трохи гілля або хмизу і то за спеціальним дозволом. В селі, де було три корчми, не було жодної школи, всі жителі були неписьменними. Село було приречене на поступове зубожіння, а його жителі — на напівголодне животіння в неуцтві і темряві. Єдиним місцем розваги напівтемного, забитого селянина була корчма. Тут він топив у горілці своє горе, шукав у ній забуття.
Не набагато змінилося становище ясенівських селян після скасування кріпацтва в 1848 році. За скасовані феодальні повинності вони змушені були платити викуп. Після реформи в руках поміщика Юзефа Лістовського, а згодом Владислава Гнєвоша залишилась велика кількість земельних угідь, тоді як селянські господарства все більше відчували нестачу землі. З розвитком в сільському господарстві капіталістичних відносин поглиблювалось класове розшарування селян. Майже половина селянських земельних угідь зосередилась в руках найзаможніших селян, тоді як з кожним роком зростала кількість пролетарських і напівпролетарських селянських господарств. В перші роки після реформи на 121 селянське господарство припадало 974 га землі (в середньому по 8 га на 1 господарство). Проте з них лише 32 (26,5 проц.) господарства, що мали по 10—20 га землі, становили заможну частину села, в руках якої було 46 процентів всієї селянської землі. Найчисленнішу групу становили середняцькі господарства, в яких було по 5—10 га землі. їх було 66 (54,5 проц.). Їм належало 48 процентів селянської землі. Бідняцьких господарств, які мали менше, ніж по 5 га землі, було 23 (19 проц.). Їм належало 6 процентів всієї селянської землі.
Щоб утримати сім’ю та сплатити державні податки, бідняки були змушені йти на заробітки у панський фільварок, новозасновану хмілярню, гуральню, лісорозробки, у найми до куркулів. Тут їх чекала тяжка, виснажлива праця за мізерну плату. Про матеріальну допомогу старим чи інвалідам не було й мови. В селі ще й досі пам’ятають про трагічну долю селянки Порфіри Берко, яка внаслідок нещасного випадку на панському фільварку стала інвалідом, але так і не одержала допомоги від пана.
Деякі мешканці села займались ткацтвом, ковальством, колодійством, шевством. Багато знедолених виїхало шукати щастя за кордон: у Бразілію, Аргентіну, США, Канаду. Ще в 60-х роках XIX століття в Ясенові були виявлені поклади бурого вугілля, але вони не розроблялись. Через нестачу пасовища занепадало тваринництво .
В селі панувала безпросвітна темрява і відсталість. У 1855 році тут відкрито початкову школу. Але з 164 дітей шкільного віку її відвідували лише 102 дитини. Більшість населення була неписьменною.
Великої шкоди заподіяла селу пожежа 1910 року, під час якої згоріло майже все село. Не встигло воно відбудуватись, як почалась імперіалістична війна 1914— 1918 рр., яка принесла населенню ще більше нещастя. Під час воєнних дій село було зруйноване, а його мешканців евакуйовано в околиці Золочева, Перемишля, Кракова та в Чехію. Багато селян було мобілізовано в австрійську армію і загинуло на фронтах війни. Деякі мешканці села (напр., Антін Джек) за вияв симпатії до Росії потрапили в концтабір «Талергоф». Проте в ці роки відбулась подія, яка мала неабияке значення для села: ясенівські селяни разом з російськими солдатами знищили поміщицький фільварок, після чого його вже більше не було відбудовано.
З великим піднесенням зустрічали ясенівці в серпні 1920 року солдатів Першої Кінної армії, яка несла їм визволення від вікового гноблення. Відразу після визволення в селі відбувся багатолюдний мітинг, на якому солдати роз’яснювали селянам, що несе їм Радянська влада.
В селі створено ревком, який став уособленням влади трудового селянства. Очолив його селянин Михайло Юрків. Ревком почав підготовку до розподілу панської землі.
Проте трудящим не судилося скористатися здобутками своєї перемоги. Восени 1920 року війська буржуазно-поміщицької Польщі окупували Західну Україну і тут була відновлена влада експлуататорів. Окупанти зберегли економічну і культурну відсталість села, політичну безправність населення і національне пригнічення. В 1931 році в Ясенові налічувалось 455 дворів з населенням 2371 чоловік. Селу належало 1502 га землі, в т. ч. селянам 1476 га (в середньому 3 га на двір) і церкві 26 га. Проте земля була розподілена нерівномірно. Процент заможних господарств був незначним. Дещо більше було середняцьких господарств. Переважну ж більшість становили спролетаризовані селянські господарства, що користувалися невеликими клаптиками землі — до 2 га. Багато селян взагалі не мали землі, а близько десяти — навіть власних хат. Незважаючи на великий земельний голод, селяни-українці були фактично позбавлені можливості купити землю, що належала до колишнього поміщицького фільварку. Її було розпарцельовано між польськими осадниками, які осіли в Ясенові, і частково розпродано місцевим селянам-полякам.
Нестача землі змушувала зубожіле селянство шукати заробітків на полях куркуля-осадника Дідусяка, якому належала частина колишнього поміщицького маєтку разом з млином, на лісорозробках і тартаку власника великих лісових масивів у Гуті Пеняцькій Дубановича, на цегельні, каменоломнях, займатись домашнім ремеслом. Майже кожен мешканець села виробляв і возив на продаж у Броди, Львів, на Волинь і Галицьке Поділля дерев’яні меблі та інші вироби: стільці, сільнички тощо. Багато мешканців у пошуках заробітку виїхали за кордон: в Аргентіну, США, Францію, Німеччину.
Селянська земля оброблялась погано. Через примітивність знарядь і їх нестачу основні сільськогосподарські роботи виконувалися на низькому рівні і, як правило, несвоєчасно. Селянські поля ніколи не бачили мінеральних добрив. Урожайність була низькою. Малопродуктивним було тваринництво. Поліпшенням пород худоби і птиці ніхто не займався. Все це обумовлювало нерентабельність бідняцьких і середняцьких господарств та їх злиденне становище. Разом з тим саме ці господарства були найбільш обтяжені державними податками.
Не маючи достатніх засобів для існування, більшість мешканців погано харчувалась і одягалась.
Село мало убогий вигляд. Переважали низенькі глинобитні хати, вкриті соломою. Тут не було жодних лікувальних та санітарно-медичних закладів, що сприяло поширенню серед населення різних хвороб, великої смертності, особливо серед дітей. Зате був поліцейський постерунок, корчма, церква, почато будівництво костьолу. В селі були 2 невеликі крамниці, ледве животіла читальня. Тут працювало лише 2 невеликі початкові школи (українська і польська). Щоб побудувати шкільний будинок, українське населення було змушене продати громадську землю, але не змогло завершити будівництва. Серед населення були поширені забобони, знахарство. Майже все село перебувало під впливом уніатської церкви. Активізувала свою діяльність секта баптистів. В темноті, неуцтві селянина окупанти бачили запоруку свого дальшого панування.
Проте ясенівці не втрачали віри у визволення від іноземного ярма. Свої погляди вони звертали на Схід, до братів з-за Збруча. Правду про велику Країну Рад, про розквіт Радянської України, заклики до боротьби проти поневолювачів несли їм комуністи з навколишніх сіл Кадлубиськ, Чехів, Поникви та ін., де були міцні підпільні осередки КПЗУ. Особливо активно працював з молоддю села комуніст Іван Гогоша з с. Кадлубиськ. Одним з його прихильників був Михайло Гаранюк, теперішній бухгалтер колгоспу ім. В. Стефаника.
Довгождана воля прийшла у знаменні вересневі дні 1939 року. Принесли її з собою солдати Червоної Армії, яка 17 вересня назавжди ліквідувала кордон по р. Збручу. Вже в перші дні після оголошення заяви Радянського уряду від 17 вересня 1939 року в селі виник орган революційної влади — ревком, який очолив селянин Д. М. Костюк.
А трохи згодом обрано селянський комітет, який розділив між селянами-бідняками землі осадників і церкви, подав їм допомогу кіньми, інвентарем та насінням. У жовтні і грудні 1939 року ясенівці вперше брали участь у вільних виборах. Делегатом Народних Зборів Західної України вони одностайно обрали свого земляка з с. Поникви М. Й. Олексюка.
Село зажило новим, повнокровним життям. В 1940 році в Ясенові відновив роботу націоналізований тартак, цегельня, була створена промислова артіль «Червоний шлях» і розміщена Дуб’євська МТС. Вперше почато розробку родовищ бурого вугілля. Тут працювало понад 200 робітників.
В селі було відкрито клуб, бібліотеку, семирічну школу, в якій вперше вільно залунала українська мова, завершено будівництво школи, розпочате за часів панування буржуазної Польщі, організовано курси по ліквідації неписьменності серед дорослих.
В соціалістичному будівництві активну участь брала молодь села. З її ініціативи тут створено комсомольську організацію. Одним з ініціаторів і найактивніших комсомольців був бідняцький син робітник промартілі Володимир Біда. Коли почалась Вітчизняна війна, він став до лав Червоної Армії і склав свою голову під Берліном у 1945 році.
Місяць за місяцем трудящі села все більше відчували радість нового життя, принесеного Радянською владою. Та недовго усміхалося їхнє щастя. Вибухи авіабомб, скинутих вранці 22 червня 1941 року гітлерівськими бомбардувальниками на залізничну станцію Броди, сповістили їх про початок тяжкої війни.
На початку липня 1941 року окупанти зайняли село і відновили тут старі капіталістичні порядки. Почалось переслідування радянських активістів і комсомольців. У селян-бідняків було відібрано надану їм Радянською владою землю.
Окупанти грабували у селян худобу, відбирали значну частину врожаю. Фашисти вивезли на каторжні роботи до Німеччини понад 100 юнаків і дівчат, звідки майже ніхто не повернувся. Творити чорну справу допомагали їм зрадники народу з т. зв. української поліції, осередок якої містився в Ясенові. Фашисти вбили мешканця села Лейзора, а селянина Дмитра Войцеховського і юнака Пивовара вивезли в концтабір, звідки вони вже не повернулися. Відступаючи влітку 1944 року під ударами Радянської Армії, гітлерівці на хуторі Садах знищили цілу сім’ю селянина Івана Шафранського.
Та незважаючи на жорстокий терор і насильства, ясенівці не втрачали віри у визволення з-під фашистського ярма. У загальнонародну боротьбу проти окупантів вони внесли й свою частку. Ризикуючи життям, вони подавали допомогу загонам радянських партизанів, які перебували в Пеняцьких лісах і восени 1943 року та весною 1944 року не раз переходили через Ясенів.
Після визволення села у липні 1944 року десятки ясенівців, ставши до лав Радянської Армії, брали участь у розгромі ворога.
Залікувавши рани, заподіяні війною, і зламавши опір буржуазно-націоналістичних банд, ясенівці активно включилися у будівництво нового життя. Усвідомивши економічну невигідність і безперспективність дрібного селянського господарства, вони за ініціативою колишніх бідняків Ярослава Джека, Івана Повідайка, Павла Павлишина та інших у грудні 1948 року створили колгосп, який спочатку об’єднав 29 господарств. До кінця 1950 року колективізація була в основному завершена. На той час колгосп об’єднував 447 дворів і мав 929 га орної землі та 12 голів великої рогатої худоби.
В перші роки колгосп переживав економічні й організаційні труднощі: не вистачало техніки, органічних і мінеральних добрив, сортового насіння, господарських приміщень. Дуже мало було громадської худоби й вона була малопродуктивною. Не було підготовлених кадрів. Низькою була і трудова дисципліна колгоспників. Врожаї на колгоспних полях часто були менші, ніж колись у поміщика. Низькою була оплата праці. Але рік за роком труднощі переборювались, колгосп ріс, зміцнювався, зростало його громадське господарство. Значну допомогу одержував він від розміщеної в селі МТС. Особливо поліпшились справи в колгоспі після того, як в 1952 році тут було створено первинну партійну організацію, секретарем якої було обрано комуніста А. В. Шуня. Партійна організація, що налічувала спочатку 4 члени КПРС, разом з правлінням колгоспу, яке очолив комуніст П. І. Сокур, повела рішучу боротьбу за зміцнення трудової дисципліни в колгоспі, організувала серед колгоспників соціалістичне змагання, налагодила агротехнічне навчання кадрів, мобілізувала трудівників на боротьбу за підвищення врожайності всіх культур і розвиток громадського тваринництва. Зміцненню колгоспу значно сприяло об’єднання його в 1953 році з сусідньою артіллю села Дуб’я. Укрупнений колгосп почав вирощувати ті культури, що давали найбільший прибуток. Було організовано ланки, які гаряче взялися за вирощування цукрових буряків і льону. Очолили їх колгоспниці М. Й. Сокіл, О. С. Гудик, С. Ф. Демків. Колгосп всіляко заохочував працю жінок. За перевиконання норм була встановлена прогресивна оплата. Швидко освоївши агротехніку нових культур, ланки уже в перший рік виростили добрий урожай: цукрових буряків було зібрано по 300 цнт з гектара, вирощений урожай льону дав понад 1 млн. крб. доходу.
Особливу увагу було звернено на піднесення громадського тваринництва. З-поміж кращих трудівниць було підібрано доярок, телятниць, свинарок, яким встановили додаткову оплату зерном, організовано їх навчання у кращих колгоспах області та колгоспі «Україна» Хмельницької області. А тим часом було розгорнуто будівництво тваринницьких приміщень. Будували своїми силами, не потребуючи державної допомоги. В колгоспі була створена своя будівельна бригада з 40 чоловік, яку очолив досвідчений будівельник П. А. Войцеховський. На свої відрахування колгосп закупив значну кількість худоби. До того ж з року в рік зростав приплід. В результаті цього в 1955 році в колгоспі було вже понад півтисячі голів великої рогатої худоби, 535 свиней, 350 овець.
Тепер одним з першочергових завдань стало піднесення культури виробництва, як у тваринництві, так і в рільництві, підвищення продуктивності всіх галузей господарства, 3 цією метою в бригадах, ланках, на фермах активно обговорювались виробничі плани, брались підвищені зобов’язання, сміливо викривались хиби в роботі. Було встановлено суворий контроль за нарахуванням трудоднів, введено точний облік виробленої продукції. Колгоспні поля стали краще удобрюватись органічними й мінеральними добривами, поліпшилась агротехніка.
Уклавши договір про соціалістичне змагання з економічно міцною артіллю «Прогрес» Бродівського району, колгосп став суворо дотримуватись його умов. Розгорнулось соціалістичне змагання між окремими бригадами, фермами, ланками за підвищення врожайності, продуктивності праці, зменшення собівартості продукції.
Активізації виробничої діяльності колгоспників дуже сприяли постанови партії та уряду про новий порядок обчислення сільськогосподарського податку, про матеріальне заохочення колгоспів і колгоспників, про надання колгоспам права самим планувати своє господарство, про перегляд Статуту сільськогосподарської артілі, про грошове авансування колгоспників, про реорганізацію МТС і продаж машин колгоспам та ін. До того ж у 1959 році колгосп об’єднався з економічно міцним сусіднім колгоспом села Лучківців, внаслідок чого подвоїлись його сили. Колгосп почав спеціалізуватись на м’ясомолочному тваринництві і технічних культурах і згодом виріс в одне з найбільших і найпередовіших господарств області. В 1963 році тут введено внутріколгоспний госпрозрахунок.
Рішення березневого (1965 р.) Пленуму ЦК КПРС про застосування економічних стимулів створило ще більші можливості для розвитку і зміцнення колгоспу.
За станом на кінець 1965 року колгосп ім. В. Стефаника об’єднував 1260 селянських дворів з 3377 членами колгоспу, в т. ч. 2051 працездатним. Загальна земельна площа становила 5366 га, в т. ч. сільськогосподарських угідь 4310 га, з яких ріллі 3182 га, крім того, присадибних ділянок 360 га. Неподільний фонд становив 1 262 182 крб., фонд власних оборотних коштів — 701 233 крб. Колгосп добре забезпечений сільськогосподарською технікою і виробничими приміщеннями.
Поліпшилась культура землеробства: збільшено внесення добрив, удосконалено насінництво, впорядковано сівозміни тощо. Землеробство почало переходити на планово-наукову основу.
Застосування сучасної техніки дало змогу механізувати основні виробничі процеси, поліпшити обробіток полів, скоротити строки збирання врожаю, полегшило працю людей, зробило її більш продуктивною. В процесі колективного соціалістичного виробництва виросли прекрасні кадри трактористів і комбайнерів (82 чоловіки), шоферів (19 чоловік), які добре володіють технікою. Колгосп забезпечений такими кваліфікованими спеціалістами, як будівельники, агрономи, зоотехніки, економісти-плановики.
В колгоспі є 4 рільничі і одна тракторна бригади. Він має 5 тваринницьких ферм: три—великої рогатої худоби та дві—свиней. Більшу частину грошових доходів колгосп одержує від рослинництва. Основні посівні культури: пшениця, кукурудза, ячмінь, горох, цукрові буряки, картопля. Валовий збір зернових зріс з 16 тис. цнт у 1957 році до 28,2 тис. цнт у 1965 році. Невтомна праця трудівників ланів, застосування передової агротехніки привели до небувалого росту врожайності зернових. Якщо в 1956 році колгосп збирав в середньому по 13,9 цнт зернових з гектара, то в 1965 році цей збір збільшився до 22,8 цнт. Грошові доходи від рослинництва в 1965 році становили 755 688 крб., в т. ч. від технічних культур — 468 тис. карбованців.
За успіхи у розвитку зернового господарства колгосп 5 разів був учасником Виставки досягнень народного господарства СРСР і нагороджений дипломом другого ступеня.
В 1965 році він завоював перехідний Червоний прапор Бродівського РК КП України, райвиконкому і районного виробничого управління.
Не менш важливою галуззю є тваринництво. Тут запроваджено внутрігосподарську спеціалізацію. Одна з бригад відгодовує велику рогату худобу, друга — свиней, інша — вирощує маточне поголів’я, дві бригади працюють на молочно-товарній фермі. Спеціалізація економічно виправдовує себе—людям зручніше працювати, а головне, можна краще налагодити зооветеринарну роботу, догляд і годівлю тварин за відповідно складеними раціонами. Все це забезпечило значні прирости ваги великої рогатої худоби та свиней, підвищення їх продуктивності.
Грошові доходи від продажу тваринницької продукції в 1965 році становили 600 902 крб. На 100 га сільськогосподарських угідь колгосп мав 59,6 голови великої рогатої худоби (в т. ч. 17,9 корів); за рік вироблено м’яса (в живій вазі) 85,7 цнт, молока — 439,8 цнт. На 100 га ріллі було 81,4 свині, вироблено за рік свинини 55,4 цнт. За досягнуті успіхи у розвитку громадського тваринництва в 1961—1964 роках колгосп чотири рази завойовував перехідний Червоний прапор Бродівського парткому виробничого управління і районної Ради депутатів трудящих.
Значні виробничі успіхи колгоспу, неухильне зменшення собівартості продукції обумовили зростання його прибутків, які з 450 тис. крб. у 1958 році зросли до 1187 тис. у 1965 році.
Збільшення прибутків дало можливість виділити значні кошти на придбання худоби й техніки, будівництво господарських приміщень, культурно-побутових об’єктів, на благоустрій села та інші потреби. Одночасно зростала оплата праці колгоспників. У 1965 році на оплату праці колгоспників витрачено 913 926 карбованців. Колгоспники одержали на трудодень по 2 крб. 37 коп. грішми та по 1,8 кг зерна. Порівняно з 1962 роком оплата праці збільшилась на 66 проц. Оплата людино-дня стала основним джерелом забезпечення матеріальних потреб колгоспників. Другим джерелом є прибутки від присадибних ділянок і особистих господарств колгоспників, які мають від 0,10 до 0,25 га землі і значну кількість продуктивної худоби та птиці. Все це стало базою безперервного зростання матеріального добробуту колгоспників.
Радянська дійсність, радість вільного життя, піклування суспільства про людину породжують нове ставлення до праці серед колгоспників. Перед ведуть комуністи. Партійна організація від часу створення виросла в міцний загін, який налічує 35 членів та 2 кандидати в члени КПРС. Комуністи, як правило, очолюють найвідповідальніші ділянки колгоспного будівництва. Надійним помічником партійної організації є комсомольська організація, яка налічує 74 члени BJIKGM. З її ініціативи в колгоспі створено 2 комсомольсько-молодіжні ланки по вирощуванню цукрових буряків та комсомольсько-молодіжну тракторну бригаду. Рік у рік добивається високих врожаїв (понад 300—350 цнт) цукрових буряків ланка М. Й. Сокіл. М. С. Владика, Є. І. Гнатюк уже по 8—10 років працюють доярками, надоюючи майже кожного року по 2800—3200 кг молока на фуражну корову. Відмінними комбайнерами зарекомендували себе Є. Т. Дзьоба, П. А. Петрович. Переможцями у соціалістичному змаганні за комуністичне ставлення до праці вийшли комуністи В. В. Мазовіта, І. У. Цімарно, М. Ф. Чурков, М. І. Крак. За трудові досягнення 28 колгоспників нагороджено орденами Радянського Союзу, з них 4 орденом Леніна. Двічі (в 1958 і 1965 роках) нагороджено орденом Леніна П. І. Сокура, талановитого колгоспного організатора і керівника, який очолює правління артілі понад 16 років. Керований ним колгосп по праву вважається одним з найбагатших і економічно найміцніших в області. П. І. Сокур — активний громадський діяч: депутат обласної Ради депутатів трудящих, член районного комітету КП України. Комуністи області виявили йому велике довір’я, обравши делегатом XXIII з’їзду КПРС.
В 1958 році орденом Леніна нагороджені ланкові А. Д. Мазовіта, Марія Бенько, а також бригадир будівельної бригади П. А. Войцеховський. Цей колишній селянин-бідняк лише при Радянській владі дістав змогу повністю виявити весь свій талант прекрасного будівельника і організатора. Під його керівництвом будівельна бригада побудувала понад 30 господарських, адміністративних і культурно-побутових споруд, чимало житлових будинків. Депутат сільської Ради, член правління колгоспу П. А. Войцеховський користується заслуженою повагою своїх земляків.
Високих урядових нагород удостоєні в 1966 році доярка С. М. Фещук та зоотехнік Є. П. Челяда. С. М. Феїцук стала дояркою відразу після закінчення семирічної школи і в перші ж роки добилася непоганих виробничих показників, надоюючи понад 2 тисячі літрів молока від корови на рік. В 1965 році вона надоїла по 4730 літрів молока від кожної з 12 закріплених за нею корів, за що її нагороджено орденом Трудового Червоного Прапора. Є. П. Челяда виріс у трудовій колгоспній сім’ї села Лучківців. Закінчивши середню школу, служив у рядах Радянської Армії. Після демобілізації закінчив Львівську сільськогосподарську школу. Працюючи з 1957 року зоотехніком колгоспу, він добивається хороших успіхів. У 1958 році Челяда був учасником Всесоюзної виставки досягнень у народному господарстві, на якій одержав малу срібну медаль. За досягнуті високі показники у розвитку тваринництва в 1965 році його нагороджено орденом Трудового Червоного Прапора.
Збільшується загін колгоспних спеціалістів, підвищується їх кваліфікація.
Рік у рік добиваючись високих економічних показників, колгосп ім. В. Стефаника перетворився у школу передового досвіду. Тут систематично відбуваються семінари агрономів, бригадирів, завідуючих ферм, доярок колгоспів району. Голова колгоспу П. І. Сокур часто ділиться своїм досвідом на сторінках преси, в статтях, брошурах. У 1959—1965 роках ясенівські колгоспники радо вітали у себе делегації братніх країн: Чехословаччини, Польщі, Угорщини, Німецької Демократичної Республіки/делегацію українських фермерів з Канади і розповідали їм про свій досвід.
Соціалістичні перетворення в Ясенові не вичерпуються лише тими змінами, що відбулись у сільському господарстві. За роки Радянської влади значна частина мешканців села поповнила ряди робітників промислових підприємств, транспорту і т. п.
З 1944 по 1958 рік в Ясенові працювали 2 буровугільні шахти. В 1946— 1948 рр. вони давали по 4—5 тис. тонн вугілля на рік. До 1949 року основні роботи по видобутку вугілля виконувались вручну. Механізація ряду основних виробничих процесів та збільшення кількості зайнятих на виробництві робітників з 175 в 1950 році до 392 у 1954 році дали можливість збільшити видобуток вугілля з 16 154 тонн в 1950 році до 61 000 тонн в 1955 році. Ясенівське вугілля використовувалось як паливо на Бродівській електростанції, Суходільському спиртзаводЦ Поникв’янському, Підгорецькому пивзаводах та інших підприємствах району.
В зв’язку з введенням в дію потужних шахт у Львівсько-Волинському кам’яновугільному басейні, який дав дешеве і більш калорійне вугілля, дальше видобування бурого вугілля в Ясенові, як і на інших буровугільних шахтах області, перестала бути доцільним.
В Ясенові з 1944 по 1958 рік містилась Дуб’євська (згодом Ясенівська) МТС реорганізована в 1958 році в PTC. На базі останньої в 1959 році створено лукомеліоративну станцію (ЛМС), на якій працює 200 робітників. Станція має в своєму розпорядженні 49 тракторів, 8 екскаваторів та багато іншої техніки. З 1959 по 1965 рік станція освоїла понад 11 350 га землі, в т. ч. осушила 2564 га боліт.
Створену в перші роки Радянської влади промислову артіль «Червоний шлях» в 1951 році реорганізовано в промкомбінат, що спеціалізувався на виробництві меблів (шаф, столів, шкільних парт), а також виробляв цеглу та черепицю. В 1964 році промкомбінат реорганізовано на меблеву фабрику, яка спеціалізується на виробництві кухонних меблів. У 1965 році тут працювало 65 робітників, вироблено продукції на 115,7 тис. карбованців.
В селі є також цегельний завод ССТ, на якому працює 30 робітників. Його потужність — 850 тисяч штук цегли на рік.
Багато ясенівців працює на шляхово-експлуатаційній дільниці шосе Львів— Київ, на перекачувальній станції нафтопроводу «Дружба» у Бродах.
Соціалістична перебудова сільського господарства, створення промислових підприємств забезпечили неухильне зростання добробуту жителів села, що спричинило докорінні зміни у їх побуті. Наочним доказом цих змін є масове оновлення і збільшення житлового фонду. На місці старих глинобитних хат, критих соломою, виростають добротні муровані будинки під черепицею, листовим залізом, шифером, з дерев’яною підлогою і великими вікнами. Колгосп щороку відпускає на сільське житлове будівництво кредитів на суму 10 тисяч карбованців. З 1939 року в селі побудовано 153 житлові будинки, в т. ч. після 1950 року — 128. За останні роки в селі виросла нова вулиця. В 1964—1965 роках тут побудовано 33 житлові будинки для колгоспників, двоповерховий чотириквартирний будинок для спеціалістів сільського господарства, інтернат дошкільного виховання на 200 місць, житловий будинок для медичних працівників, чайну, добудовано школу.
Не одна сім’я в умовах Радянської влади вперше оселилась в своїй власній хаті. Колишній ясенівський злидар М. Г. Швець, наприклад, тулився з своєю сім’єю у напівземлянці. Коли в селі організувався колгосп, він був серед перших його членів. Працюючи їздовим на фермі, добре заробляв і на зароблені гроші побудував хату. Щасливо живуть і його діти. Син Федір після закінчення семирічної школи працював в МТС, з причіплювача став відмінним трактористом і нині очолює тракторну бригаду в колгоспі. Недавно він теж поселився в новозбудованій хаті. Другий син, Ярослав, який теж працює трактористом, також побудував собі хату.
Справили новосілля колгоспники П. Й. Гінзелевич, М. М. Паламар, Степан Пуцило, І. В. Свирид та багато інших. Село повністю електрифіковане (з 1955 року) і радіофіковане (з 1952 року). Працює колгоспний радіовузол. В 1963 році до школи, ССТ та 9 житлових будинків працівників лукомеліоративної станції проведено водопровід. В селі добре налагоджена робота торговельної мережі. Тут є магазин мішаних товарів, господарський, комісійний, книжковий магазини, 2 ларки, чайна, буфет. Товарооборот ССТ становив в 1962 році 595 630 крб., а в 1965 році 1482 тис. карбованців. У користуванні жителів села є 26 мотоциклів і моторолерів, 400 велосипедів, 26 телевізорів, 28 баянів і акордеонів. Майже в кожній хаті є радіоприймач. До послуг трудящих — побутова майстерня, фотоательє, відділення зв’язку, ощадна каса, яка має 394 вкладники з сумою вкладів 92 тис. карбованців. З 1961 року колгоспникам похилого віку та інвалідам виплачуються пенсії. В селі обладнано кімнату щастя, де відбувається урочиста реєстрація шлюбів і новонароджених.
Все це незаперечно свідчить про те, що завдяки докорінним соціально-економічним перетворенням, що відбулися в Ясенові за роки Радянської влади, тут старий побут уступив місце новому, соціалістичному побутові. В цьому — яскравий прояв сили нового соціального ладу, який ліквідував експлуатацію людини людиною і всякі інші форми соціального гніту.
Високий рівень матеріального добробуту, добрі побутові умови сприяють ростові населення. Набагато збільшилась середня тривалість життя людей, зменшилось число захворювань. Важливу роль в цьому відіграє відкрита в Ясенові в 1945 році дільнична лікарня на 25 ліжок, яка обслуговує 8 навколишніх сіл. Тут працюють 3 лікарі та 12 працівників середнього медичного персоналу. Крім лікарні, в селі працюють амбулаторія, пологовий будинок, зубопротезний кабінет, які подають всебічну медичну допомогу населенню.
Добре налагоджена і профілактична робота лікарів, внаслідок чого в селі за останні роки ліквідовано дитячу смертність.
Є в селі і своя ветлікарня.
За роки Радянської влади в селі відбулась справжня культурна революція.
Майже повністю ліквідована неписьменність серед дорослого населення. Осередком освіти тут стала одна з кращих в області середня школа, створена в 1944 році. На 1 січня 1966 року в ній навчався 321 учень. В школі працює 22 вчителі, з них 12 з вищою освітою. Очолює цей невеликий, але працьовитий колектив досвідчений педагог відмінник народної освіти В. О. Черняк.
Завдяки щедрим асигнуванням (бюджет школи на 1965 рік — понад 51 тис. крб.) значно зросла її матеріальна база. В перші роки існування школа мала в своєму розпорядженні лише 5 класних кімнат, що спричинило двозмінне навчання, і не мала жодного кабінету. В 1964 році шкільний будинок добудовано і тепер тут є 14 класних кімнат, 4 кабінети (фізичний, хімічний, креслення і математики, історії і літератури), фізкультурний зал, 2 майстерні, дитяча астрономічна обсерваторія з планетарієм, інтернат. Має школа і свою бібліотеку, яка налічує близько трьох тисяч книг.
Колектив учителів приділяє велику увагу естетичному вихованню учнів. В школі працює 14 різних гуртків, в т. ч. баяністів, скрипалів, співочий ансамбль, домбровий та духовий оркестри. При школі працює самодіяльний радіоклуб ДТСААФ, який підтримує зв’язки з радіолюбителями всіх країн Європи та деяких країн Азії і Африки.
Активними помічниками вчителів у навчальній і виховній роботі є комсомольська і піонерська організації. Вже ввійшли в традицію зустрічі комсомольців і піонерів з старими більшовиками, учасниками революційного руху, передовиками сільського господарства, колишніми випускниками школи. Піонери ведуть активну переписку з однією з шкіл м. Омська, де донедавна працював учителем їхній земляк Василь Костишин, який виїхав у Росію ще в 1916 році і після Жовтневої революції здобув вищу освіту.
При школі працюють вечірня і заочна школи сільської молоді. З 1946 по 1963 рік школа видала атестати зрілості 486 випускникам, з яких 220 здобули потім вищу освіту. 80 вихованців школи працюють вчителями, 36 інженерами, 26 спеціалістами сільського господарства, 16 лікарями і т. п. Є серед них журналісти, економісти, викладачі вузів, працівники науки. Випускник школи О. Л. Барабаш працює в науково-дослідному інституті землеробства і тваринництва західних районів УРСР, недавно захистив кандидатську дисертацію. Інший випускник С. М. Панас після закінчення університету працює редактором Бродівської районної газети «Прапор комунізму». В Ясенові важко знайти сім’ю, з якої не вийшли б спеціалісти з вищою чи середньою освітою. Чи міг, наприклад, мріяти колись про навчання дітей у вузі колишній бідняк Михайло Петришин? А сьогодні його син Степан закінчив медичний інститут і працює головним лікарем Ново-Яричівської лікарні. В Івано-Франківській області працює лікарем після закінчення медичного інституту син колишнього бідняка М. П. Біда. Таких прикладів немало.
Ясенівська середня школа вже багато років є опорною школою Львівського облвно. Тут часто відбуваються кущові наради вчителів, якими керує досвідчений педагог, завуч школи В. І. Понятенко. Здобутий школою досвід переймають вчителі всієї області, які періодично збираються тут на практичні семінари. З ним охоче знайомляться вчителі РРФСР, делегації братніх соціалістичних країн (Чехословаччини, Угорщини, Польщі, НДР), українців Канади та інші.
Справжнім вогнищем культури став Ясенівський колгоспний Будинок культури, збудований в 1956 році. В ньому є зал на 450 місць, колгоспна бібліотека, кімната для занять гуртків. При активній участі молоді тут виникли і успішно працюють гуртки художньої самодіяльності: хоровий, вокальний, художнього слова, драматичний. В них беруть участь 74 юнаків і дівчат.
Часто в Ясенівському Будинку культури можна почути цікаву лекцію чи доповідь, з якими виступають члени групи товариства «Знання». При Будинку культури є стаціонарна кіноустановка. 6 разів на тиждень тут демонструються нові художні кінофільми. Працюють спортивні секції з волейболу, класичної боротьби і штанги. Крім Будинку культури, в селі є ще один клуб з стаціонарною кіноустановкою, який обслуговує працівників лукомеліоративної станції.
Велику роль у комуністичному вихованні ясенівців відіграє колгоспна бібліотека, створена в післявоєнні роки. Її книжковий фонд налічує 7207 томів. Бібліотека обслуговує 1014 читачів, видаючи їм понад 12 тис. книг на рік.
Культурні перетворення обумовили небувале зростання загальноосвітнього і «культурного рівня мешканців села, корінну зміну духовного обличчя. Більшість з них уже не може обійтись без кіно, газет, журналів, книг, радіо, телебачення. Зростання культурного рівня і колективна праця створили новий тип людини, істотно відмінний від мешканця старого Ясенова. Ця нова людина трудиться в бригадах комуністичної праці, на полях, будовах і тваринницьких фермах. Характерними рисами цієї людини є працьовитість, чесність, правдивість, непримиренність до недоліків, вірність ідеалам комунізму. Індивідуалізм і егоїзм власників, які в минулому позначались на думках і вчинках людей, в основному поступились місцем перед почуттям колективізму і братньої взаємодопомоги.
У значної частини мешканців поступово зникають релігійні переконання. Особливо це стосується молоді, яка все міцніше стає на позиції атеїзму. Абсолютна більшість молоді бере громадянський шлюб у кімнаті щастя, забувши стежку до церкви.
Сучасний ясенівський колгоспник, робітник чи інтелігент — активний учасник громадсько-політичного життя. Багато з них обрані депутатами сільської і районної Рад депутатів трудящих.
Великі перспективи відкриває перед ясенівцями новий п’ятирічний план, який намічає дальший бурхливий розквіт господарства.
Значно підвищиться матеріальний добробут і культурний рівень мешканців. Перспективним планом розвитку села на найближчі 15 років передбачено докорінну його перебудову. Новий Ясенів, що розкинеться на північно-східній околиці сучасного села вздовж автомагістралі Київ—Львів, творитиме цілий комплекс сучасних споруд, в якому будуть враховані всі господарські, адміністративні й культурні потреби населення. Передбачено побудувати адміністративний корпус, торговий центр, їдальню, готель, нову лікарню на 37 ліжок, нову школу, агролабо-раторію, гуртожиток на 50 місць, комбінат побутового обслуговування, лазню, будинок для старих, 300 житлових будинків, переважно двоповерхових по 2, 6 і 16 квартир, насадити парк, обладнати ставок, провести водопровід і каналізацію тощо. Немає сумніву, що ці плани будуть виконані. Запорукою цього є самовіддана праця ясенівців — невтомних трудівників, господарів свого щастя.
Ф. І. СТЕБЛІЙ.