Буськ, Буський район, Львівська область
Буськ — місто, центр Буського району Львівської області. Розташоване на правому березі Західного Бугу, над гирлом річки Полтви, за 5 км на північ від залізничної станції Красне та за 50 км від м. Львова на автомагістралі Київ — Львів. Територія — 3170 га, населення — 6 тис. чоловік.
Через Буськ протікають річки Солотвина, Рокитна, Рудна, Молдова і поділяють його на кілька частин. У давнину кожна відокремлена частина Буська мала свою назву: Старе місто, Середнє місто, Нове місто і Яблунівка. До нього прилягали передмістя: на правому березі Західного Бугу — Липобоки, Довга Сторона і Воляни, поділені руслами болотистих річок — Солотвини і Рокитни, а на лівому — Німецький бік і віддалене від нього руслом річки Полтви передмістя Підзамче. Ще в 60-х роках XIX століття сполучення центра міста з передмістями підтримувалось, здебільшого, через насипані греблі та близько 68 більших і менших мостів і кладок з двох-трьох дощок на високих опорах. Під час повеней населення користувалося човнами і паромами. Через це деякі письменники називали Буськ «Галицькою Венецією».
Сучасний вигляд міста майже зовсім змінився. Водні потоки повисихали, зник поділ на окремі частини. Лише містки, мости і кладки з дощок, перекинуті через старі русла річок, і глибокі рови ще й досі нагадують характерну рису міського пейзажу в минулому.
Територія Буська була заселена вже в кам’яну і бронзову добу (в III—II тисячолітті до н. е.), про що свідчить поховання доби неоліту, виявлене на території міста в 1937 році, та рештки поселення бронзової доби, відкриті на околиці міста археологами.
Буськ — одне з найдавніших міст стародавньої Русі. Перша згадка про нього відноситься до 1097 року, коли під час міжусобної війни тут перебував в облозі володимиро-волинський князь Давид Ігоревич. Буськ як центр племені бужан міг виникнути й значно раніше першої згадки про нього.
У 1165 році Буськ увійшов до складу Белзького князівства, яке виділилося із Володимиро-Волинської Землі.
Назва міста, очевидно, походить від назви ріки Буг. Так, в Іпатіївському літопису про слов’ян, які жили в цій місцевості, зазначається про те, що «Бужане, зане седоша по Бугу, поселе же Волыняне». Вірогідно, що звідси й походить назва міста.
Давній Буськ, знаходячись серед рік і боліт, був зручним для оборони місцем. Територія, на якій розташоване місто, нагадувала собою своєрідний півострів, який під час повеней ставав важко доступним. З метою кращого захисту міста від нападу ворогів, півострів був перекопаний кількома глибокими ровами («перекопами»), що заповнювались водами Західного Бугу і Полтви.
Під час татарської навали на землі Київської Русі через Буськ пройшли орди Батия. В 1284 році місто було пограбоване, а потім зруйноване татарськими ордами Телебуги. Від старого міста збереглось лише двоє городищ, колишніх укріплених поселень, заснованих в XI та XIII—XIV століттях. Одне з них розташоване на мисі при впадінні річки Полтви у Західний Буг. Воно й було місцем першого літописного Буська. Друге городище знаходиться на правому березі Західного Бугу на високій терасі, оточеній з трьох боків глибокими ярами. Воно, очевидно, виникло після знищення першого міста татаро-монголами.
Розпад Галицько-Волинського князівства, ослабленого татарською навалою, привів до загарбання руських земель польськими феодалами. В кінці XIII століття Белзьке князівство, до складу якого входив Буськ, потрапило під владу мазовецьких князів — васалів польського короля.
У 1411 році Земовит, князь мазовецький і белзький, надав Буську магдебурзьке право. Однак ним скористалася лише привілейована частина населення міста, зокрема польська шляхта. Вона звільнялась від багатьох повинностей, їй дозволялось виловлювати рибу неводами в річках, надавалась монополія на ведення торгівлі в навколишніх селах та інше. Що стосується корінного населення, то для нього грамотою встановлювалося ряд обмежень. Так, в окремому положенні було передбачено, що «жоден русин не має права виробляти напоїв і солоду». Слідом за цим під час підписання в 1413 році Городельської унії в акті зазначалось, що русинів не можна допускати до державної ради, бо різниця у віросповіданні може викликати різницю в думках і почуттях». Українська шляхта заради різних привілеїв («достоїнств»), зраджуючи національні інтереси, окатоличувалась і зливалася з польською.
У 1462 році Буськ і навколишні землі потрапили в безпосереднє підпорядкування королівської влади. Посилювався соціальний і національний гніт. Попередні акти, які були спрямовані проти українського народу, доповнювалися новими. Так, у зв’язку з приєднанням Буська до Львівської землі, польський король Сігізмунд у 1510 році наказав «щоб, згідно з давнім звичаєм, вибирати радників у міське управління тільки з числа людей римсько-католицької віри». В 1541 році король Сигизмунд, підтверджуючи надане, відповідно до попередніх актів, магдебурзьке право місту, одночасно наголошував на недопущення до міського управління православних, тобто українців.
Поряд з феодальним гнітом, який чинили польські магнати і полонізована частина української шляхти, населення міста терпіло від нападів татарських орд. Буськ протягом XV століття був кілька разів пограбований і спалений татарами — в 1442, 1450, 1453, 1467 і особливо в 1648 році, коля майже все місто було знищене.
Напади татар не припинялись і в XVI столітті. Так, у 1516 році вони напали на передмістя Буська і навколишні села, пограбували населення, забрали багато полонених і великі стада худоби. Наступний грабіжницький напад мав місце в 1549 році.
Крім соціального і національного гноблення та руїнницьких нападів татар жителі міста багато терпіли від неврожаїв, хвороб і епідемій. Так, у 1555 році в Буську настав великий голод від посухи, а слідом за цим у 1556 році тут поширилась епідемія чуми.
Незважаючи на класовий і національний гніт, напади татар, голод і епідемії в окремі періоди історії Буська пожвавлювався економічний і культурний розвиток. У 1506 році населення домоглося права на заснування воскобойні. В 1578 році засновується папірня. Хоч вона в 1714 році і була знесена під час повені, проте в кінці XVIII століття її було відновлено. Місце, де було колись виробництво паперу, і понині жителі міста називають «папірнею». Є відомості, що на папері, виробленому в Буській папірні, друкувались книги першодрукаря Івана Федорова у Львові.
За даними люстрації 1578 року в Буську було 4 млини і сукновальня. Професійний склад населення також свідчить про те, що ремісниче виробництво посідало одне з визначних місць у його трудовій діяльності. Тут було 4 шевці, 3 ковалі, 10 кравців, 12 кушнірів, 10 ткачів, 6 пивоварів, 3 бондарі, 1 лимар, 1 мечник, 3 капелюшники, 2 солодовники, 1 цирульник, 1 золотник, 1 гончар, 30 пасічників і’інші.
Більшість мешканців міста перебувала в тяжкому економічному становищі. Між королівськими старостами і ними виникали часті конфлікти. Особливо терпіли від самоуправства старост мешканці передмість Довгої сторони, Волян і Підзамче. Старости, відібравши в них землю, примушували їх виконувати різні повинності. В пошуках захисту від свавілля старост міщани неодноразово порушували справу в суді. Однак судові процеси тягнулися десятками років, а пригнічення населення міста в той час ще більше посилювалось. Нічого не допомагали і ті скарги, з якими вони звертались до королівської влади. Все це викликало зростаюче невдоволення народних мас.
Не дивлячись на всі труднощі, Буськ в першій половині XVI століття став одним з помітних центрів культури та освіти західноукраїнських земель. В той час провідниками культури та освіти були братства (організації українських міщан). Таке братство і школа при ньому існували в Буську.
У зв’язку з тим, що друковані книги були дорогими, вчителі братських шкіл часто займались переписуванням рукописних книг. З них збереглась книга «Соборний цвітоносний», переписана в 1621 році в Буську Яковом Чайкою, родом з с. Гаїв.
В період визвольної війни українського народу в 1648—1654 рр. м. Буськ і його околиці стали місцем жорстоких битв козаків під проводом Богдана Хмельницького з польськими військами. У 1655 році загони Богдана Хмельницького приступом взяли місто і зруйнували його укріплення. Міські мури, вали навколо міста, довжина яких досягала однієї милі, були знесені. Міське українське населення допомагало козакам, знищуючи все, що було зв’язане з іноземним гнітом: були зруйновані замки, костьоли, монастирі, будинки багачів.
Після визвольної війни 1648—1654 рр. на території, що залишилась під владою польських магнатів, населення терпіло не тільки від них, але й від постоїв королівських військ, які в 1655, 1662 і 1674 роках збирались в Буську. Погано оплачувані коронні війська нещадно грабували мешканців та чинили всяке насилля.
Починаючи з кінця XVII століття, в околицях міста почали добувати вохру, залізну руду. Над Бугом будуються «залізні кузні». В передмісті Волянах та селищах Остапківцях і Ланерівцях засновуються гути — мануфактури. В 1769 році багатий торговець зі Львова Прешель побудував у Буську мануфактуру, що пізніше постачала взуття для австрійської армії.
У 1763 році Яблонівський, залишивши староство, перепродав власне помістя Йосифові Меру. Після поділу Польщі, у 1772 році Мер залишився Буським старостою. Тривале панування графа Мера в Буську і навколишніх селах відзначалося жорстокістю і свавіллям. Він забороняв різати худобу, примушував продавати її за безцінок, насильно забирав виловлену рибу, привласнював гаї, будинки, примушував людей виконувати різні роботи на користь свого господарства, а в разі будь-якого опору його наказові з боку мешканців жорстоко розправлявся з ними. Так, мешканець міста Якубовський був покараний 150 ударами києм за те, що хотів залишити службу в його маєтку, Ганна Білянська — 50 ударами, 15-річна дочка вдови Лучинської — 100 ударами канчуком за те, що відмовилася служити графині Мер.
Незважаючи на фізичні розправи і систематичні залякування, населення міста не схиляло голови перед гнобителями. У 1776 році жителі передмість відмовились від кріпосних повинностей. Вони скинули старого і вибрали нового війта. Проте австрійський уряд примусив мешканців Буська і надалі нести всі феодальні повинності.
В 1793 році в м. Буську була заснована школа.
У 1848 році, у зв’язку з загальним піднесенням революційного руху в Західній Європі і, зокрема, в Австрії, панщина була скасована. Однак «дарована воля» коштувала великого викупу. Селяни Буська повинні були сплатити за одержані наділи 233,5 тис. флоринів, що дорівнювало двадцятирічним від них доходам. У зв’язку з неспроможністю селян сплатити таку суму зразу, вона була замінена спеціальним податком, розрахованим на 50 років. Більшість кращих земель і після скасування панщини залишилися поміщицькими. Так, у Кам’янецькому повіті, до якого входив Буськ, 47 проц. земельних угідь належали поміщикам.
В кінці XIX століття маєтки графа Мера перейшли у власність відомого ворога українського народу графа Бадені. На його ланах важко працювали жителі міста і навколишніх сіл. В 1902 році, коли у всій Галичині проходили масові страйки сільськогосподарських робітників, на захист своїх інтересів виступили і селяни Буська.
В економічному відношенні Буськ наприкінці XIX та на початку XX століття розвивався дуже повільно, його мешканці знаходились у тяжкому становищі.
Подорожуючи влітку 1901 року по Галичині, відомий діяч польського і міжнародного революційного руху Юліан Мархлевський після зупинки в містечку Буську записав в своєму блокноті: «Я не бачив нічого більш мерзенного, більш страшного, ніж галицькі містечка. Сумніваюсь, що де-небудь в Європі люди живуть у більш вбивчих умовах».
Культурний рівень населення був дуже низький. Хоч у передмісті «Довга сторона» і була т. зв. «тривіальна» (початкова) школа з українською мовою навчання, проте в ній навчалося лише 88 школярів. Привілейована частина населення, переважно польської національності, навчалася в чотирикласній школі з польською мовою навчання.
В першу світову війну Буськ переходив з рук в руки і протягом 1914—1915 рр. дуже потерпів від воєнних дій. У центрі і на околицях згоріло 111 будівель.
Внаслідок війни кількість населення в місті значно зменшилась.
Якщо в 1910 році тут проживало 7751 чоловік, то в 1921 році лише 6 440 чоловік.
Захоплюючи землі Східної Галичини, 23 травня 1919 року біло-поляки окупували місто Буськ.
Знову почалася боротьба з поневолювачами.
Революційно-визвольний рух особливо активізувався під час наступу Червоної Армії проти військ Пілсудського. Так, у звіті управління поліції Малопольщі, надісланому 5 липня 1920 року генеральному делегатові уряду у Львові, повідомлялося: «Українське прогресивне населення (особливо інтелігенція) настроєне проти польської влади. Малоземельні і безземельні селяни, як з поглядів національних, так і особистих, раді більшовикам. Внаслідок переміщення фронту вглиб країни, стан безпеки значно погіршав. У Буську роззброїли поліцейський відділок, а окремих службовців побили».
Перша Кінна армія вступила в Буськ 15 серпня 1920 року. Населення радісно вітало своїх визволителів. У місті до 1 вересня 1920 року перебував польовий штаб Кінної армії на чолі з С. М. Будьонним. Недалеко від штабу, що знаходився на вулиці Шашкевича, було похоронено трьох бійців Червоної Армії. Останки їх пізніше перевезено на міське кладовище, і в 1958 році встановлено обеліск.
Після загарбання Західної України Буськ до 1939 року переживав період застою. Населення, особливо українці, знаходилось у тяжкому стані. Міська біднота змушена була за мізерну плату найматися на заводи графа К. Бадені, або обробляти землю в його маєтках. Він мав її чимало — 7622 га. Немало кращих земель належали куркулям та церкві. В той же час більшість селянських господарств мала по 2—3 морги землі, або й зовсім була безземельною.
Внаслідок розорення селянських господарств кількість безробітних у місті зростала. Користуючись цим, Бадені вдавався до дискримінації українського населення. Так, щоб одержати роботу на його фільварку, потрібно було переходити в римсько-католицьку віру і приймати польську національність.
На все місто, де проживало до 7 тис. населення, було лише 3 лікарі, які обслуговували хворих за високу плату.
В загоні була українська культура. В місті було дві семирічні школи, чоловіча і жіноча, в яких навчання велося польською мовою.
Повільно розвивалася промисловість. У 1935 році в місті були: пивзавод, 2 парові млини, лісопильня, 2 цегельні заводи і 27 ремісничих майстерень. Пивзавод, млин, цегельний і лісопильний заводи належали Бадені.
Низька заробітна плата та виснажлива праця на капіталістичних підприємствах викликали протест серед робітників. Так, 31 грудня 1936 року робітники Буського млина припинили роботу, вимагали підвищення заробітної плати. Такий же виступ мав місце і в 1937 році.
Головну роль у спрямуванні трудящих до боротьби проти експлуататорів відігравала КПЗУ. Активну революційну пропаганду серед населення проводили Леон Блютрейх (член КПЗУ), Василь Кручкевич (комсомолець), Иосиф Болкун (член «Сельробу») та інші.
У вересні 1939 року Буськ став радянським. Вперше за свою багатовікову історію трудящі міста і навколишніх сіл відчули себе справжніми господарями рідної землі. В Буську 18 вересня 1939 року під керівництвом комуністів був створений Революційний комітет, а незабаром тимчасове управління, що виконувало господарську, організаторську і культурно-освітню роботу. Було організовано охорону народного майна, розподілено поміщицьку землю і реманент, велась боротьба проти контрреволюційних виступів експлуататорських класів. За цей час у місті була налагоджена робота зв’язку, організована торгівля, а також почали працювати школи, лікарня та інші заклади.
27 жовтня 1939 року Народні Збори Західної України одностайно проголосили встановлення на цих землях Радянської влади. Депутатами Народних Зборів Західної України від міста Буська були обрані М. М. Порошок і Й. І. Болкун.
З 1 січня 1940 року місто стало центром Буського району Львівської області. При райкомі КП(б)У, райвиконкомі та пивзаводі створюються партійні організації. Першим секретарем райкому КП(б)У було обрано С. Є. Безухова, а головою райвиконкому — О. І. Савченка.
На початку 1940 року в місті створюються перші комсомольські організації: при райвиконкомі, середній школі, райвно, райкомі комсомолу.
Органи Радянської влади націоналізували промислові підприємства, конфіскували поміщицьку землю та передали її селянам. Декрет Радянської влади про землю був з великою радістю зустрінутий мешканцями Буська, в якому половина населення займалась сільським господарством. Бідняцько-середняцьким господарствам, з яких більше 100 не мали коней, надавала допомогу, створена в 1940 році в селі Купче, що поблизу Буська, МТС. Усі ці заходи Радянської влади докорінно змінили життя трудящих мас.
У місті знову почали працювати млин, пивоварня, цегельний завод та електростанція. Стали до ладу новопобудований завод безалкогольних напоїв і райпром-комбінат.
Проводилось упорядкування міста. На місці забрудненого базарного майданчику було закладено чудовий сквер. Трьохсотрічний парк, що недавно належав графу Бадені, став місцем відпочинку для трудящих.
З перших днів визволення трудящі одержали право на безкоштовне медичне обслуговування. Було відкрито поліклініку, в якій працювало 5 лікарів, 1 фельдшер і 8 медсестер, та лікарню на 30 ліжок.
За допомогою партійних і радянських органів проводилися в життя заходи, спрямовані на подолання культурної відсталості мешканців міста.
Після встановлення Радянської влади, з початку другого півріччя 1939— 1940 навчального року тут почала працювати середня школа. В 1941 році відбувся її перший випуск, 18 чоловік одержали середню освіту.
На світанку 22 червня 1941 року мирна праця була перервана віроломним нападом гітлерівської Німеччини. 1 липня 1941 року місто було окуповане фашистами. Трудящі Буська та прилеглих сіл чинили опір німецько-фашистським загарбникам та їх прислужникам. Селяни ховали хліб, зривали поставки, саботували вивезення молоді на каторжні роботи в Німеччину. На території району в 1943—1944 роках діяла партизанська група «Патріоти слов’яни», якою керував молодший лейтенант В. І. Попов.
Пліч-о-пліч з українцями та росіянами проти німецько-фашистських загарбників билися месники інших національностей, що входили до складу партизанської групи В. І. Попова: поляки, азербайджанці, татари. Групою відважних патріотів, у якій налічувалось 32 чоловіки, було вбито 102 німецьких солдати і офіцери, 45 українських буржуазних націоналістів, 7 поліцаїв. Група знищила 6 автомашин, З рази розібрала залізничну колію і здійснила аварію військового ешелону, пустила під укіс 1 паровоз і 19 вагонів. Партизани проводили антифашистські мітинги і агітаційно-масову роботу серед населення Буського району і самого міста.
У чорні дні окупації фашисти знищили третину населення міста, а багато юнаків і дівчат вивезли до Німеччини.
У злочинах, які чинили окупанти, безпосередню участь брали українські буржуазні націоналісти — підлі вороги українського народу. Багато з них — куркулі, вислужуючись перед гітлерівцями, займали пости поліцаїв. Зі своїми синами вони поповнювали і ряди дивізії «СС — Галичина». Очолював «боївку» українських буржуазних націоналістів і вчинив цілий ряд терористичних актів у Буську та Львові такий запроданець, як Д. Г. Куп’як, що тепер живе в Канаді. Під його керівництвом проводилися масові звірячі розправи над мирними радянськими громадянами. Куп’яком та його групою було вбито понад 100 осіб.
Окупанти завдали Буську великих матеріальних збитків. Вони зруйнували млин, завод безалкогольних напоїв, вивезли устаткування і машини з пивзаводу та райпромкомбінату, знищили все господарство зв’язку — телеграф, телефонну станцію, а також вивели з ладу майже всі промислові підприємства міста, зруйнували багато житлових будинків, а на вулиці Шкільній вони були знищені вщент. Окупанти зруйнували готель, а районний кінотеатр перетворили в цех для ковбасного виробництва, міський парк — на склад колючого дроту. Фашистські загарбники пограбували і вивезли до Німеччини все устаткування та інструменти з лікувальних закладів, повністю знищили все наочне приладдя шкіл.
Виключно великої шкоди фашисти завдали сільському господарству. Вони зруйнували МТС, відібрали в селян 1113 га землі, 2762 голови великої рогатої худоби, 700 свиней, 178 овець, багато птиці, сотні тонн хліба, картоплі, овочів та інших сільськогосподарських продуктів.
Радянські війська 18 липня 1944 року звільнили Буськ від окупантів. Першими вступили до міста танки під командуванням двічі Героя Радянського Союзу генерала І. Г. Рибалка.
Почалась відбудова зруйнованого міста. Насамперед було збудовано перехідний міст через ріку Буг, розчищено вулиці. Спершу почали працювати електростанція, пошта, телеграф. Ставали до ладу зруйновані підприємства: млин, рай-промкомбінат, пивзавод. У червні 1945 року розпочав виробництво цегли Буський цегельний завод, а через місяць став до ладу цех газованих вод.
В короткі строки в місті відновили роботу лікарня, школи та інші культурно-освітні заклади.
307 тисяч карбованців (в старому обчисленні) було затрачено державою на відновлення культурних закладів та 131 тисяча карбованців — на заклади по охороні здоров’я.
Відбудова міста відбувалась під керівництвом комуністів. Вони проводили політмасову роботу серед населення, роз’яснювали політику Радянської влади, викривали зрадницьку антинародну роль агентів міжнародного імперіалізму — буржуазних націоналістів.
Велику організаторську роботу провели перший секретар районного комітету партії К. П. Бойко та голова райвиконкому І. А. Сюсюрченко.
29 січня 1945 року в Буську відбулись перші звітно-виборчі партійні збори. Комуністи підвели підсумки шестимісячної напруженої роботи по відновленню діяльності місцевих органів Радянської влади та відбудові господарства району, зруйнованого німецько-фашистськими загарбниками.
Організаторська діяльність комуністів знаходила повне схвалення народних мас. До лав партії почали вступати найбільш активні працівники радянських підприємств. Членами партії стали: Л. ГІ. Нагірний, селянин з Буська, якого колгоспники обрали головою колгоспу «Перемога»; вчитель І. П. Почапський, що був обраний головою райвиконкому; активний учасник колгоспного будівництва Є. П. Заєць та інші.
Зростав авторитет комсомольської організації, поповнювалися її ряди. Якщо в 1945 році в місті налічувався 31 комсомолець, то в 1947 році її ряди виросли до 300 членів ВЛКСМ.
Підвищувалася активність жінок в політичному і господарському житті. Вони стали активними учасниками соціалістичного будівництва. В республіканській нараді жінок, що відбулася в червні 1945 року, взяла участь біднячка з Буська Розалія Пукалець.
Успішно розвивалась промисловість Буська. Протягом короткого часу було механізовано ряд підприємств. Всі виробничі процеси в райхарчокомбінаті до кінця 1945 року були повністю механізовані; механічне розвантаження та подачу зерна було налагоджено в державному млині.
За роки Радянської влади в Буську розвинулись нові галузі народного господарства. Був побудований маслозавод. У місті почали виробляти меблі, одяг, взуття, печиво, борошно, цукерки, безалкогольні напої та багато інших товарів. Вироби підприємств Буська почали вивозитися за межі району та області.
За останні роки промисловість Буська значно збільшила свою продукцію. Якщо річний випуск пива у 1939 році становив 350 тис. дкл., то у 1965 році пивзавод випустив 658 тис. декалітрів. Подвоїв виробництво в порівнянні до 1939 року цегельний завод, який у 1966 році щоденно виробляв більше 50 тис. штук цегли.
У 1961 році почав працювати механізований цех Буського райхарчокомбінату по переробці овочів та фруктів потужністю 24 тис. умовних банок на добу. Збільшилось щоденне виробництво масла на Буському маслозаводі і на 1965 рік становило більше 3200 цнт на рік.
З перших днів визволення Буська від німецько-фашистських окупантів трудівникам сільського господарства довелося подолати немало труднощів. Майже половина господарств не мала коней. Без застосування механізації обробити землю бідним селянським господарствам було не під силу. Радянська влада прийшла їм на допомогу. Відповідно до постанови ЦК КП(б)У і Уряду УРСР від 7 травня 1945 року селяни, які об’єднувалися в земельні громади-супряги, одержували від держави допомогу посівним матеріалом та сільськогосподарськими машинами. У Буську утворилося кілька таких об’єднань: «Хлібороб», «Радянський селянин», «Перемога», «Перше травня», «Червоний прапор», ім. Ів. Франка і «Червона нива». Земельні громади-супряги в свою чергу надавали допомогу безкінним селянам, інвалідам Великої Вітчизняної війни, сім’ям воїнів та людям похилого віку. Ці господарські об’єднання відіграли велику роль у підготовці селян до спільного обробітку землі.
Почалось об’єднання одноосібних, дрібних селянських господарств у велике суспільне господарство. В Буську та суміжних селах стали відновлюватися та створюватися нові колгоспи. Перші дві колгоспні артілі утворилися весною 1946 року.
Куркулі намагались зірвати соціалістичні перетворення на селі. Вони ховали хліб, вступали у бандерівські банди, чинили впертий опір соціалістичному будівництву. Разом з охвістям буржуазно-націоналістичних банд куркульські елементи вбивали активістів, нищили їх майно. Бандерівці з ненавистю ставилися до тих людей, які радо зустріли Радянську владу та допомагали здійснювати її заходи на місцях. Вони по-звірячому вбили 60-річну жінку Олену Кучинську лише за те, що вона ходила читати сусідам листи від свого сина з Радянської Армії. Під час виборів до Верховної Ради СРСР в лютому 1946 року бандерівці вбили голову Буської міськради С. Д. Зубика. За період 1945—1946 рр. бандити вбили в районі 180 чоловік.
Радянська влада взяла під свій захист трудящих. За допомогою селян-бідняків та середняків було ліквідовано націоналістичне охвістя, що діяло на території Буська.
Зростало колгоспне будівництво. Ще в недалекому минулому обездолені селяни ставали заможними людьми. Так, колишні селяни-бідняки Л. Г. Дудкевич, Є. І. Гачкевич, М. М. Франкович і інші одержали землю від Радянської влади і стали активними учасниками колгоспного будівництва. Перші колгоспи досягли помітних успіхів, зростала оплата на трудодень. Так, колгосп у селі Купче в 1947 році видав на трудодень по 4 кг зерна. Протягом 1948—1950 рр. у місті було організовано ще 4 колгоспи. На кінець 1950 року в них об’єдналися 91 проц. господарств.
Зростала матеріально-технічна база в сільському господарстві. На колгоспних ланах з року у рік стала збільшуватись кількість тракторів, снопов’язалок та іншої сільськогосподарської техніки. У 1950 році в МТС уже налічувалось 13 тракторів, 10 молотарок, 9 жниварок, 7 лобогрійок, 3 локомобілі та 2 автолетючки. Готувались кадри механізаторів. Це давало можливість краще і вчасніше обробляти землю.
Зараз на території Буська є 3 колгоспи — «Іскра», «Комунар» та ім. XXI з’їзду КПРС. В цих господарствах на 1965 рік було 30 автомашин, 38 тракторів, 24 комбайни, складні доїльні апарати та інша сільськогосподарська техніка. На кожні 1000 га зернових культур колгоспи мають 3—4 зернових комбайни; на 100 гектарів кукурудзи — 1 кукурудзозбиральний комбайн та 1 бурякозбиральний комбайн на 100 гектарів посіву цукрових буряків.
На колгоспних ланах зросло чимало передовиків виробництва. Велику групу колгоспників приміських артілей за сумлінну працю нагороджено орденами і медалями Союзу РСР. Зокрема, ордена Леніна удостоєні свинарка колгоспу ім. XXI з’їзду КПРС О. і. Шквір, яка в 1965 році одержала по 22,4 поросят від свиноматки, бригадир рільничої бригади Є. І. Гачкевич та колишній голова артілі І. С. Дорогавцев. Орденом Трудового Червоного Прапора нагороджені колгоспники артілі ім. XXI з’їзду КПРС П. М. Гаврилюк, який зібрав жита з окремих ділянок по 21 цнт з га, Г. П. Макар, яка зібрала буряків по 400 цнт з га, колишній бригадир городньої бригади, нині пенсіонер, К. В. Тудоровська, свинарка колгоспу «Іскра», нині пенсіонерка, К. І. Качур. Голова ж колгоспу С. 3. Дмитришин цієї нагороди удостоєний двічі.
У колгоспах Буська за рахунок суспільних фондів склалася міцна матеріально-технічна база, що дало можливість господарствам самим закуповувати в держави машини й відмовитись від послуг МТС. У 1958 році МТС було реорганізовано в PTC, а в 1961 році — у відділення «Сільгосптехніка». Це відділення забезпечує комплексну механізацію сільського господарства міста та прилеглих сіл. Тут систематично перевиконують виробничі завдання на 120—130 проц. механізатори: слюсар-монтажник А. Подановський, слюсар-інструментальщик І. Пилипчук, токар Д. Климус та інші.
На території Буського району є чимало заболочених земель. Щоб зробити їх придатними для землеробства, Львівський обком партії та облвиконком 11 жовтня 1948 року прийняли постанову «Про організацію масових робіт на народних будовах меліоративних систем у Буському районі». Шляхом меліорації осушено чимало гектарів родючих земель.
Значну роботу в справі меліорації зробила лугомеліоративна станція (ЛМС). Якщо граф Бадені з 300 га заболочених земель за 15 років міг осушити лише 40 га, то ЛМС тільки за 1952 рік осушено 600 га. У 1965 році Буською ЛМС було проведено корчування дерев на 1642 га, докорінно поліпшено 608 га земель та проведено роботи по устаткуванню осушуваної сітки. На осушених землях колгоспники вирощують зернові та технічні культури.
В авангарді господарських і культурних перетворень міста йдуть комуністи. У Буську існує 16 первинних партійних організацій, які об’єднують 200 членів партії. Гідним помічником в організації та здійсненні господарського і культурного будівництва є 400 членів ВЛКСМ, які об’єднує 20 комсомольських організацій.
Великі зміни відбулися в охороні здоров’я трудящих Буська. В медичних закладах міста працює 20 лікарів, 18 з них з вищою освітою, 10 фельдшерів, 5 акушерок, 4 лаборанти та 34 медсестри з спеціальною середньою освітою. Відкрито лікарню на 75 ліжок. При міській лікарні відкритий пункт швидкої допомоги. Лікарня має 6 автомашин, з яких 3 санітарні.
В лікарні хворі одержують кваліфіковану медичну допомогу. Великою повагою користується серед жителів Буська та за його межами окуліст Н. О. Отенко. Не одному хворому вона своїми золотими руками повернула зір.
За роки Радянської влади небувало зріс культурно-освітній рівень трудящих міста. Обсяг витрат на соціально-культурні заходи зростає з року в рік. За даними 1966 року тут діють середня школа, в якій навчається 600 учнів, школа робітничої молоді з вечірнім навчанням, школа-інтернат, де вчаться 370 учнів, і восьмирічна школа. В школах працює більше 100 вчителів. Особливу увагу привертає до себе школа-інтернат, що розмістилася в центрі міста в новозбудованому в 1961 році триповерховому будинку, оповитому з ранньої весни і до пізньої осені різнобарвним килимом квітів. За післявоєнні роки середню освіту в навчальних закладах міста здобули більше 600 чоловік.
Понад 200 дітей робітників, колгоспників і службовців відвідують музичну школу. Відкрито її в 1959 році. В школі працює 18 викладачів.
Радянська школа відкрила широкий шлях талановитій молоді. Чимало уродженців Буська здобули вищу освіту.
Так, В. Шеремета, Б. Ковальчук, Г. Гнатів закінчили Львівський університет і працюють у ньому викладачами.
Багато юнаків та дівчат міста закінчили вузи та технікуми.
Талановиті сестри-співачки Марія, Даниїла і Ніна Байко в минулому — школярі Буська, закінчили Львівську державну консерваторію ім. М. В. Лисенка. Даниїла і Ніна стали професійними артистками Львівської державної філармонії, а Марія — викладачем консерваторії.
У Львівському університеті довгий час працював видатний український мовознавець професор І. С. Свєнціцький, який народився в 1876 році в Буську.
Внаслідок невпинного зростання матеріального і культурного рівня трудящих радіо, телефон, електрика стали повсякденною потребою в домашньому житті.
Значне місце в культурному житті міста посідає Будинок культури. Саме тут молодь проводить своє дозвілля.
Багато з них беруть участь у хоровому гуртку художньої самодіяльності. Окремі вистави гуртківці нерідко влаштовують в сусідніх селах.
До послуг жителів Буська — бібліотека, яка має в своєму фонді понад 42 тис. книжок. Її читачем став кожний другий мешканець.
З 1965 року тут працює народний університет культури. Йому надає велику допомогу Львівська філармонія. Артисти Львова — часті гості Буська.
Приваблює до себе увагу Буськ історичними пам’ятками. Тут збереглося кілька пам’яток архітектури, що свідчать про високу майстерність та велику художню культуру народних умільців. Це — нарядні споруди (хоч і вкриті нашаруванням старовини), оздоблені білокам’яною різьбою. Так, розписи стін церкви Параскевії до цього часу зберігають зразки живопису XVI—XVII століть.
На старому городищі, в оточенні високих земляних валів, стоїть дерев’яна церква, перша згадка про яку відноситься до 1776 року. Біля неї — капличка, вирубана в 1864 році в стовбурі всохшого дуба, що має в обхваті понад 6 метрів. За народними переказами цьому дубові було тоді понад 1000 років. В центрі міста зберігся костьол, що був побудований у XVII столітті. В середині він оздоблений дерев’яними скульптурами, виготовленими майстрами львівської школи тих часів.
Збереглися в місті й рештки двох древньоруських городищ.
Та не тільки старовинні споруди прикрашають місто. Сучасний Буськ — це місто з новими багатоповерховими будинками, асфальтованими вулицями, металевими вежами з електропроводами високої напруги і телевізійними антенами.
Ще кращим стане Буськ у найближчому майбутньому. Проектом плану на 1966— 1970 рр. передбачено будівництво соціально-культурних та побутових закладів: шкіл, дитячих ясел, лікарень, будинку культури, будинку піонерів, бібліотеки тощо. В Буську будуть споруджені нові житлові будинки. Значно поліпшиться телефонний зв’язок з селами. Передбачається проведення капітального ремонту шляхів та тротуарів і переобладнання вуличного освітлення на лампи денного світла.
Перспективною ділянкою розвитку Буська є використання місцевих природних будівельних матеріалів: лісу, глини, вапна. На околиці міста ведуться розвідувальні роботи по виявленню нафти, які вже дали позитивні наслідки.
В. К. АСТАФЬЕВ, М. Я. БЄЛІНСЬКИЙ, Я. Я. ДРАЧЕВСЬКА