Дрогобицький район, Львівська область
Дрогобицький район розташований в південно-західній частині Львівської області і межує на півночі з Городоцьким, на північному заході — з Симбірським, на заході — з Старосамбірським і Турківським, на півдні і південному сході — з Стрийським, на сході — з Миколаївським і на північному сході — з Пустомитівським районами Львівської області. Загальна площа району в сучасних межах становить 1219 кв. кілометрів.
На 1 січня 1967 року в районі проживало 86 584 чоловіки. З них сільського населення — 77 533 чол., або 89,5 проц., міського — без м. Дрогобича — 9051 чол., або 10,4 проц. Середня густота населення близько 71 чол. на 1 кв. км. До складу району входять Меденицька і Підбузька селищні Ради, 31 сільська Рада з 73 населеними пунктами, 22 колгоспи, Підбузький, Меденицький і Ново-Кропивницький радгоспи, Бориславська і Доброгостівська птахофабрики і Передкарпатська сільськогосподарська дослідна станція в с. Лішня. Села району зв’язані шосейними та залізничними шляхами з обласним центром Львовом та районним центром Дрогобичем. Через територію району проходять залізничні лінії Стрий—Дрогобич—Самбір, Дрогобич— Стебник—Трускавець, Дрогобич—Борислав, а також шосе — Стрий—Дрогобич— Самбір, Дрогобич—Меденичі—Миколаїв, Дрогобич—Трускавець, Дрогобич—Борислав—Рибник, Дрогобич — с. Івана Франка—Підбуж.
Район багатий на корисні копалини. Тут видобувають калійну і кухонну сіль, нафту, газ, торф, на базі яких працюють такі промислові підприємства, як Стебницький калійний комбінат, Дрогобицькі нафтопереробні заводи, Бориславські газолінові заводи та інші підприємства, 31 січня 1966 року почав давати перші сотні тонн збагачених концентрованих мінеральних добрив Новостебницький калійний комбінат. Великим багатством району є ліс.
Важким було життя трудящих Дрогобиччини в минулому, але вони не мирилися з своїм нестерпним становищем і піднімались на боротьбу проти своїх гнобителів. Разом з робітниками Дрогобича, Борислава і інших міст проти соціального і національного гніту виступали і селяни дрогобицького району. Вони підтримували Дрогобицьке збройне повстання 1919 року, а також страйки робітників напередодні Великого Жовтня і в день 1 Травня. Дрогобиччина багата революційними та бойовими традиціями, пов’язаними з іменами Івана Франка, Василя Коцка, І. Кушніра, Г. Михаця, К. Пелехатого, Г. Іваненка та іншими.
За часів панування австро-угорських баронів, а потім польських поміщиків більша частина землі знаходилась в руках великих землевласників. Поміщикам, куркулям та іншим великим власникам належало 64,5 проц. земель. На кожне поміщицьке господарство в середньому припадало 1420 га земельних угідь. Значна частина селян була малоземельною і безземельною. Так, 24,5 проц. сільських господарств володіли ділянками до 1 га, що становило трохи більше 2 проц. загальної площі. Понад 19 тис. селянських господарств (15 проц.) були зовсім безземельними.
У вересні 1939 року здійснилась віковічна мрія трудящих Дрогобиччини. В 1939—1940 рр. селяни Дрогобиччини одержали поміщицькі землі.
Щасливе життя настало для людей, та не на довго. Дикі орди німецьких фашистів на початку липня і 941 року захопили Дрогобич. Окупанти розорили господарство району, завдавши шкоди на 3 мільярди карбованців. Вони розстріляли, повісили і закатували 16140 жителів, тисячі молоді загнали на каторгу до Німеччини.
З перших днів окупації трудящі Дрогобиччини піднялися на боротьбу проти ворога. Радянські патріоти організували підпільну організацію «Народна гвардія імені Івана Франка», бойові секції якої діяли в Дрогобичі, Бориславі, Стрию та інших містах. Своєю героїчною боротьбою підпільники і партизани Дрогобиччини допомагали Радянській Армії в її боротьбі з німецько-фашистськими варварами.
6 серпня 1944 року доблесні частини Радянської Армії звільнили м. Дрогобич. Протягом 1944 року селяни району здали у фонд перемоги понад 600 тис. пудів хліба, 450 тис. пудів картоплі і інших. продуктів. 145 тис. крб. зібрали селяни Колпця на будівництво ескадрильї «Вільна Дрогобиччина».
Після розгрому фашистської Німеччини при підтримці всієї країни господарство району було швидко відбудоване і здійснене нове економічне і культурне будівництво.
Основний економічний напрямок району — сільське господарство, яке спеціалізується на тваринництві, зерновому господарстві і вирощуванні цукрових буряків та льону-довгунця. В районі розвинута також нафтодобувна, лісова, легка та харчова промисловість.
Всього угідь — 63 тис. га. Орні землі становлять 34,8 тис. га, (55,2 проц.), сади — 0,9 тис. га, (1,4 проц.), сінокоси — 14,4 тис. га, (22,9 проц.), пасовища — 12,9 тис. га, або 20,5 процента.
Найбільше землі щороку відводиться під посів зернових культур, зокрема озимої пшениці, площа якої становить майже третину посівних земель. Також третина землі зайнята кормовими культурами. Під такі культури як льон-довгунець, цукрові буряки і картоплю щороку відводиться по 7 проц. посівної площі. Решта посівної площі зайнята під житом, ячменем, вівсом і овочами. Валовий збір зернових культур у 1966 році становив 135 420 цнт, картоплі — 57 163 цнт, цукрових буряків — 231 471 цнт, льону-довгунця — 5200 цнт і овочів —19 105 центнерів.
На 1 січня 1967 року в колгоспах і радгоспах району налічувалось 219 тракторів, 68 зернових комбайнів. Всього в районі 764 автомобілі, в тому числі в колгоспах — 219, радгоспах — 64, в інших організаціях — 460 та в індивідуальних власників — 21.
Всі колгоспи і радгоспи електрифіковані. В 1967 році електроенергією користується 12 348 дворів колгоспників, а загальне число електрифікованих дворів по району — 19 271. Електрифікація в районі здійснена на 91,3 процента. Поголів’я худоби на 1 січня 1967 року становило 53 776 голів, в тому числі корів — 24449, свиней — 16 625, овець — 3765. На 100 га угідь припадає великої рогатої худоби — 157 голів, в тому числі корів — 71, свиней — 48, овець — 11.
За одержання високого врожаю цукрових буряків в 1963 році район одержав перехідний Червоний прапор ЦК КПУ та Ради Міністрів УРСР і грошову премію, а також другу грошову премію обкому КПУ і облвиконкому. Орденами Леніна нагороджені ланкова колгоспу «Маяк» Ю. І. Радловська, знатний чабан В. Ф. Кабала. В 1966 році орденами і медалями нагороджена група передовиків сільського господарства району.
В районі працює ряд промислових підприємств, такі як Дрогобицький лісгосп-заг, Дрогобицьке і Винниківське відділення «Сільгосптехніка», Дрогобицький філіал Львівської молочної фірми «Верховина», Меденицький пивзавод, будівельно-монтажне управління 72 тресту «Західводбуд», управління гірських річок і осушних систем.
Для кращого побутового обслуговування населення в районі створено 77 майстерень по пошиву одягу, 10 — по ремонту квартир, 3 пункти прийому одягу в хімчистку, 2 хлібопекарні, 2 фотоательє та багато інших.
В районі добре розвинена торговельна мережа, яка налічує 275 торговельних точок.
За роки Радянської влади в районі відбулася справжня культурна революція. Тут працює 75 шкіл, у т. ч. 8 середніх, школа-інтернат у с. Івана Франка, 43 восьмирічні і 24 початкові. У школах району 964 вчителі навчають 15 082 учні, 628 учителів мають вищу освіту, 22 незакінчену вищу, 313 — середню педагогічну. Відмінників народної освіти — 46, нагороджених грамотами Міністерства освіти — 35.
Зросла в районі і охорона здоров’я. В 11 лікарнях району працює 36 лікарів, 290 середніх медпрацівників.
У районі є три районні і 2 селищні будинки культури, 64 сільські, 10 колгоспних і 5 громадських клубів, а також 2 районні, 1 селищна, 60 сільських, 14 приклубних і 5 громадських бібліотек. Книжковий фонд бібліотек налічує 408 тис. книг. Є кінотеатр в селищі Меденичі та 80 кіноустановок у селах району. При клубах району організовано 369 гуртків художньої самодіяльності — драматичні, хорові, вокальні, танцювальні та інші.
Знатні люди: І. Я. Франко — письменник-демократ, уродженець с. Нагуєвичі, Кузьма Пелехатий — визначний діяч КПЗУ, уродженець с. Опари, Г. В. Іваненко — секретар ЦК КПЗУ з 1929 року по 1933 рік, делегат третього і четвертого конгресів Комінтерну, уродженець с. Довге.