Стебник, Дрогобицький район, Львівська область
Стебник — селище міського типу, підпорядковане Дрогобицькій міській Раді депутатів трудящих. Розташоване в передгір’ях Карпат, за 8 км на південний схід від Дрогобича. Населення — понад 13,1 тис. чоловік.
Територія сучасного Стебника була заселена ще в сиву давнину. Археологічні знахідки, відкопані в 1915 році в західній частині селища, відносяться до кінця III тисячоліття до нашої ери.
Перша згадка про поселення на території сучасного селища, яке спочатку називалося Іздебник, відноситься до XIV століття. Після загарбання Галицьких земель шляхетською Польщею Стебник разом з сусідніми селами в 1433 році був проданий королем Владиславом II Ягайлом шляхтичу Влодку.
В зв’язку з тим, що Стебник був дуже зруйнований татарами в 1440 році, він одержав магдебурзьке право. Однак, воно надавало велику перевагу польській шляхті і католицькому духовенству. Селом управляв війт. Слідом за підтвердженням у 1516 році війтівства, в 1521 році королівські комісари провели розмежування земель між Стебником, Трускавцем і Доброостровом.
На початку другої половини XVI століття війтівство в Стебнику потрапило до рук шляхтича Стажеховського, воєводи Подільського. В цей час у селі на 13 ланах було 40 осілих селян, які щорічно з кожного лану платили війту по 2 злотих грішми і натуральні данини. Крім цього, для утримання польського війська село сплачувало по 5 злотих, на користь церкви — по 2 злотих. У вільні від польових робіт дні селяни виробляли для війта 1000 бочок солі. Та частина селян, що займалася виварюванням солі на продаж, змушена була сплачувати велике мито шляхтичам — дрогобицьким старостам.
Поневолене трудове населення весь час боролося проти шляхти та католицької і уніатської церков. Коли почалася визвольна війна українського народу під проводом Богдана Хмельницького, воно активно підтримувало козацько-селянські війська.
Згодом соляні промисли, які ще в кінці XVI століття стали власністю шляхти, потрапили до рук гетьмана Жевуського. В середині XVIII століття видобування солі збільшилось. Її виварювали з соляного розчину (ропи), яку черпали з джерел — криниць. Перша з них називалася «Лісовий шиб», а в 50-х роках XVIII століття почала діяти шахта «Шиб на селі» глибиною до 45 м. У кінці XVIII століття річний видобуток солі становив 10 000 бочок (одна бочка важила 140 фунтів), яка потім транспортувалася до Замостя і Торуня по 4 злотих за кожну.
Після першого поділу Польщі, в 1773 році соляні копальні стали власністю австрійського імператорського двору. Оволодівши багатствами Стебника, австрійські загарбники встановили на видобування солі монополію. Селянам заборонялось черпати ропу для виварювання солі навіть у тих випадках, коли вона протікала через їх городи. Часто фінансові стражники й поліція за використання ропи обкладали селян штрафами, або вдавалися до фізичного покарання.
Кількість соляної ропи, яку видобували з неглибоких шахт, джерел, в значній мірі залежала від кількості опадів. Для гарантованого видобування солі в 1838, 1842 і 1843 роках було проведено більш глибоке обслідування покладів солі. На місці виявлених потужних шарів споруджується шахта «Кюбек», до якої накачували воду для утворення насиченої соляної ропи.
Внаслідок аналізу нових соляних покладів у 1854 році було виявлено калійну сіль. Однак її добування не розпочиналося через відсутність коштів. У 1874 році інженер Е. Віндакевич підтвердив велику цінність калійних солей як мінеральних добрив для сільського господарства.
Лише в 1901 році краєвий сейм Галичини виділив невеликі кошти для дослідження корисних копалин Стебника і їх промислової розробки. Проте родовища не використовувалися. Навіть після того, коли в 1911 році правом розробляти корисні копалини Стебника заволоділо акціонерне товариство «Калі», видобуток мінеральних добрив залишився незначним. Рівень механізації солеварень був дуже низьким, використовувалось застаріле обладнання. Виробництво кухонної солі також не збільшувалось, і в 1911 році становило близько 50 000 тонн.
На солепромислах переважала важка ручна праця. В шахті і в дробарках, по роздрібненню каїнітової руди умови праці були каторжні. На початку 1912 року в Стебницький і Ляцківській солеварнях працювало 200 робітників. Зарплата робітників була мізерною. Проводячи політику національної дискримінації, австрійські капіталісти робітникам-українцям платили менше, ніж австрійським. Колишній робітник Стебницького солеварного заводу М. Кулик згадує: «Експлуатували нас нещадно… Були столяри австрійської національності і працювали вони не краще, а, можливо, гірше, ніж я, але заробляли значно більше. Коли я запитав у директора, чому це так, то він дав мені таку відповідь: «Вони австрійці, корінне населення імперії, а ти тільки всього українець».
Жорстока експлуатація пробуджувала революційну свідомість робітників Стебника, піднімала їх на боротьбу з класовим ворогом. Під впливом визвольних ідей Великого Жовтня трудящі західноукраїнських земель рішуче ставали на шлях боротьби за ліквідацію існуючого експлуататорського ладу.
Наприкінці листопада 1918 року в Дрогобичі під керівництвом В. Коцка, І. Кушніра та Г. Михаця робітники Дрогобича, Стебника й Борислава створили комуністичну групу. Вона проводила широку агітаційно-пропагандистську роботу, закликала трудящих до боротьби проти контрреволюційного уряду ЗУ HP. Внаслідок цього стебницькі робітники, приєднавшись до пролетаріату Дрогобича й Борислава, висловили недовір’я уряду ЗУНР і поставили перед собою завдання розігнати зунрівську Національну раду і встановити владу Рад.
Вперше на Західній Україні в Стебнику була створена робітнича Рада, як місцевий орган влади в кінці листопада 1918 року. До її складу робітничі збори Стебницького солеварного заводу обрали солеварів В. Баранського, К. Фаб’яка, Г. Юрківа, машиніста І. Івасівку, будівельника М. Кулика, тесляра М. Уневича і службовця В. Шашкевича. На першому засіданні Ради 26 листопада її головою був обраний М. Кулик, його заступником — В. Баранський, секретарем — В. Шашкевич.
Уже на першому засіданні Рада, всупереч уряду ЗУНРу, ухвалила постанову про введення з 1 грудня 1918 року на заводі 8-годинного робочого дня, який до того тривав 10—12 годин. Вона також керувала всією діяльністю підприємства: приймала і звільняла робітників, підвищувала їм розряди, встановлювала надбавки за вислугу років, надавала допомогу сім’ям загиблих на війні та інвалідам, боролась за налагодження на заводі трудової дисципліни і громадського порядку, займалась збутом продукції.
Рада піклувалася і про здоров’я робітників. Дізнавшись, що заводський лікар брав великі гроші за надання медичної допомоги, вона порушила питання про звільнення його з роботи та притягнення до відповідальності і призначення нового лікаря.
Багато зусиль докладала Рада справі поліпшення матеріального становища робітників. Було налагоджено забезпечення продуктами харчування і необхідними промисловими товарами, проведено розподіл заводської землі та інше. Ці заходи впроваджували в життя створені Радою комісії — земельна, постачання, контролю та інші.
Одночасно робітнича Рада Стебника встановила через В. Коцка тісні зв’язки з робітничою Радою Дрогобицького солеварного заводу. На спільному засіданні обох Рад 8 грудня 1918 року була ухвалена постанова про підвищення зарплати робітникам на 200 проц. 9 лютого 1919 року Стебницька Рада поставила вимогу перед дирекцією заводу збільшити допомогу робітникам у 3 рази, оскільки ціни на товари в Стебнику були в 3 рази вищі, ніж у Дрогобичі. Також було прийнято постанову про підвищення зарплати з 1 лютого 1919 року на 50 проц. та про преміювання робітників провідних професій.
Стебницька Рада надавала грошову допомогу нелегальній комуністичній організації в Дрогобичі.
В кінці січня 1919 року делегація робітників Стебника взяла участь у роботі робітничої конференції всього Прикарпаття в Дрогобичі, на якій з доповіддю про Велику Жовтневу соціалістичну революцію і становище в Східній Галичині виступив В. Коцко. Конференція ухвалила резолюцію, в якій закликала трудящих розігнати зунрівську Національну раду і встановити владу Рад.
Стебник, як і вся Галичина, в травні 1919 року був окупований білополяками. Створене ще в 1914 році акціонерне «Товариство експлуатації калійних солей» (ТЕСП) одержало від польського уряду в оренду на 40 років калійні поклади Стебника. Ним було частково механізовано деякі процеси по переробці сировини з використанням електроенергії. Внаслідок цього видобуток каїнітової руди дещо збільшився і досяг у 1927 році 104 240 тонн. Однак, у зв’язку з фінансовими труднощами калійне акціонерне об’єднання ТЕСП потрапило під контроль американського капіталу. Так всюдисущий американський капітал проник у промисловість Стебника і виступив як прямий і нещадний експлуататор галицьких шахтарів і солеварів.
Як згадує старий гірник П. І. Шашкевич, який працював у ті часи на Стебницькому комбінаті, гірники працювали 12 годин на добу. Головними інструментами для них служили кайло і лопата. Праця була важкою, а зарплата мізерною. Відсутність вентиляції приводила до масових захворювань робітників.
Проти капіталістичного гніту робітники Стебника вели рішучу боротьбу. Провідну роль у ній відігравав створений ще влітку 1922 року осередок КПЗУ на чолі з В. Веклюком.
Великого значення надавали комуністи Стебника політичній роботі серед молоді. Внаслідок цього з числа молоді Стебника, Колпця, Сільця, Модрич і Болехівець виникла підпільна комсомольська організація КСМЗУ, яка об’єднувала в своїх рядах до 100 членів.
Під впливом комуністів 17 липня 1923 року розпочався страйк робітників стебницьких соляних копалень, в якому взяли участь 329 чоловік. Страйкарі вимагали від адміністрації припинення звільнення робітників з роботи, підвищення зарплати та визнання прав на організацію робітничої профспілки.
Про активну участь комуністів у організації боротьби робітників проти експлуататорів у липні 1925 року дрогобицький староста до президії Львівського воєводства писав, що комуністи В. Веклюк, Д. Урсуляк та інші вже давно ведуть агітацію серед робітників, закликаючи їх поєднувати боротьбу за знищення соціального гноблення з боротьбою за політичне визволення Західної України. 6 вересня 1927 року в Стебнику була розклеєна на вулицях відозва ЦК КПЗУ, яка закликала молодь і всіх трудящих західноукраїнських земель до боротьби проти воєнних і дипломатичних провокацій імперіалістичних країн, зокрема Англії, що були спрямовані проти Радянського Союзу — «основи світової пролетарської революції, де працюючі маси прогнали капіталістів та дідичів та дружніми зусиллями будують соціалізм». Закінчувалася відозва закликом до боротьби з польським буржуазно-поміщицьким урядом та українськими буржуазними націоналістами.
В боротьбі проти експлуататорів комуністи використовували створену в 1926 році в Стебнику організацію «Сельроб».
Робітники Стебника завжди були солідарними з пролетаріатом інших міст. Коли в середу 31 березня 1926 року в Стрию поліцаї розстріляли демонстрацію трудящих, в день похорон жертв розстрілу, що відбувся 2 квітня 1926 року, пролетаріат Прикарпаття в знак рішучого протесту організував могутню багатотисячну демонстрацію, в якій взяли участь робітники Стрия, Дрогобича, Калуша, Станіслава, Стебника, Борислава.
Економічна криза 1929—1933 рр., що охопила весь капіталістичний світ, не минула й Польщі. Закривались підприємства, а сотні й тисячі робітників залишились без роботи. Так, власники копалень калійної солі в Калуші та Стебнику ще в квітні 1931 року, з метою зменшення числа робітників та зниження заробітної плати, ліквідували колективний договір. Внаслідок цього 240 робітників втратили роботу.
З ініціативи КПЗУ всюди створювалися комітети безробітних. У Стебнику комітет безробітних був організований з ініціативи комуністів С. Білавки, М. Амборського. Він допомагав організовувати страйки, які часто переростали в антиурядові демонстрації. Разом з робітниками частіше стали виступати в дні революційних свят селяни. 1 травня 1930 року трудящі Стебника, Дрогобича, Колпця вийшли на демонстрацію.
Підтримавши загальний страйк, що проходив на Львівщині, 16 березня 1932 року застрайкували 260 робітників стебницьких солеварень. Слідом за березневим страйком на першотравневу демонстрацію вийшло 1100 чоловік.
Перед лицем наростаючої кризи польська буржуазія шукала вихід у дальшому посиленні фашистського терору проти революційної боротьби робітників і селян. У 1935 році була прийнята нова конституція, за якою вибори зводилися в акт розподілу мандатів між різними групами панівної верхівки. Народні маси відповіли на це бойкотом під час виборів до сейму, які відбувалися восени 1935 року на основі нової конституції. Внаслідок цього в робітничих центрах Західної України процент голосуючих був мінімальний: у Львові — 25 проц., у Дрогобичі — 18 проц., у Стебнику — 12,5 проц.
Робітники Стебника разом з пролетаріатом Галичини, долаючи опір реакції, боролися за організацію єдиного робітничого фронту, проти великодержавного шовінізму й українського буржуазного націоналізму, за возз’єднання з Радянською Україною.
Наближався радісний день 17 вересня 1939 року, коли Червона Армія розпочала визвольний похід на Західну Україну і Західну Білорусію. 24 вересня жителі Стебника з радістю зустріли своїх визволителів.
У вересні 1939 року створюється Тимчасовий комітет у складі М. В. Амборського, Й. П. Печінки, С. С. Вариводи, Г. Лабовки і І. Козар. Головою Тимчасового комітету було обрано М. В. Амборського. Він же й був учасником Народних Зборів Західної України у Львові, що відбувалися в жовтні 1939 року, де було прийнято рішення просити Верховну Раду СРСР возз’єднати Західну Україну з Радянською Україною в складі СРСР.
Тимчасовий комітет наділяв селян конфіскованою у церкви землею, встановив робітничий контроль на комбінаті, організував постачання паливом селян, надавав матеріальну допомогу біднякам, займався трудовлаштуванням безробітних. Взимку 1940 року в селі була вибрана Рада депутатів трудящих.
Комуністична партія і Радянський уряд перш за все подбали про створення умов для різкого збільшення виробництва мінеральних добрив. З усіх кінців країни прибували спеціалісти, а також завозилося обладнання і механізми.
Але мирну творчу працю радянських людей перервали гітлерівські орди. Вони зустріли героїчну відсіч Червоної Армії і всього радянського народу. В районі Дрогобича і Стебника з німецько-фашистськими загарбниками хоробро билися солдати і офіцери 8-го механізованого корпусу під командуванням генерала Д. І. Рябишева і комісара Попеля. 4 липня 1941 року гітлерівці захопили Дрогобич і Стебник. Кривавими тортурами фашистські поневолювачі намагалися вирвати з свідомості трудящих згадку про щастя вільної прані. Окупанти та їх найманці — українські буржуазні націоналісти чинили безліч злочинів, убивали радянських людей, знищували побудовані їхніми руками заводи й фабрики, нівечили їх землю. Вони вивезли з шахт Стебника всі електромотори, апаратуру, шахтний транспорт та інше устаткування, зруйнували залізницю. Збитки, завдані Стебницькому і Калуському комбінатам, обчислювались в сумі понад 15 млн. карбованців.
Трудящі Стебника чинили опір загарбникам. В селі діяв осередок підпільної організації «Народна гвардія ім. Івана Франка». До нього входили М. І. Мороз, В. М. Орсуляк, В. С. Середницький, М. П. Веклюк, М. П. Шашкевич, В. С. Хомин та інші. Загін перепроваджував радянських військовополонених в партизанські загони, розповсюджував антифашистські листівки й газети. За активну участь у партизанському русі М. П. Веклюк, В. С. Хомин, В. С. Середницький нагороджені медаллю «За відвагу».
У боротьбі проти загарбників у діючій армії відзначилися такі жителі села, як Д. П. Гіщак, С. Й. Івасівка, В. І. Варивода, В. І. Старосольський. Вони нагороджені орденами й медалями Радянського Союзу.
Багато жителів Стебника героїчно боролися на фронтах Великої Вітчизняної війни, з яких 41 чоловік загинув на полях битв з ворогом. Серед них — В. С. Грижак, М. І. Казик, В. І. Орсуляк, М. А. Славич та інші. Від рук українських буржуазних націоналістів загинули 14 чоловік — П. І. Кулик з сім’єю, М. Р. Орсуляк з сім’єю, Ф. М. Недзельський та інші.
Робітники Стебника, зібравши кошти, в ювілейному 50-му році Радянської влади спорудили загиблим на території комбінату пам’ятник.
На початку серпня 1944 року війська 4-го Українського фронту, долаючи жорстокий опір ворога, розпочали наступ в дрогобицькому напрямку. Наступаючи з північного сходу Дрогобича, 1-а гвардійська армія 6 серпня штурмом оволоділа містом. Під кінець дня 6 серпня 1944 року 35-й стрілковий полк 30-ї стрілкової дивізії 30-го стрілкового корпусу 1-ї гвардійської армії визволив Стебник.
Над Стебником знову засяяло сонце свободи. Восени 1945 року на одній із залізничних станцій Чехословаччини було виявлено ешелони з пограбованим обладнанням Стебницького і Калуського комбінатів. До кінця року його доставили на підприємства і почали монтувати. Перші добрива Стебницький комбінат дав 25 липня 1945 року. В цьому ж році підприємство виробило 60 тис. тонн каїніту та 8300 тонн кухонної солі.
Радянський уряд виділив комбінату багато нового обладнання, яке було змонтоване в 1946 році. В наступні роки калійникам надсилали високопродуктивне устаткування і механізми більше 60 заводів з різних кінців нашої Батьківщини. В реконструкції комбінату та проведенні геологічних розвідок покладів калійних руд брали активну участь науково-дослідні заклади Москви і Ленінграда. Вони допомогли налагодити технологію виробництва, а також обгрунтували корисні властивості мінералів. На 1 січня 1946 року всі об’єкти комбінату були відбудовані й введені в дію.
Враховуючи потреби сільського господарства в мінеральних добривах, партійна, профспілкова і комсомольська організації Стебницького калійного комбінату доклали великих зусиль для збільшення виробництва цієї цінної сировини, довівши її видобуток з 192 753 тонн у 1951 році до 303 310 тонн у 1953 році.
1955 рік приніс ряд нових успіхів у перетворенні комбінату в передове механізоване підприємство. На всіх горизонтах шахтних виробок кінна відкатка вагонеток була замінена електровозною тягою. На гірничих виробках впроваджено нову породонавантажувальну машину ЗІМ-1. Транспорт шахт поповнився новими шахтними вагонетками. План капіталовкладень на розширення і механізацію виробничих процесів підприємства був виконаний на 166 проц.
Рішення травневого Пленуму ЦК КПРС 1958 року підняло хіміків на боротьбу за дальший розвиток виробництва. Партійна, профспілкова і комсомольська організації підприємства провели значну роботу по забезпеченню дострокового виконання соціалістичних зобов’язань. В авангарді боротьби за досягнення успіхів у соціалістичному змаганні виступили такі комуністи, як прохідники В. Ф. Капленко, М. І. Божик, скреперисти В. М. Сирватка, І. І. Мороз та безпартійні — прохідники В. В. Кок, В. І. Товкач, М. Л. Новоставський.
Були проведені широкі заходи по професійно-технічній підготовці кадрів. Протягом 1958 року підвищили свою кваліфікацію без відриву від виробництва 280 робітників, з відривом — 50 робітників. Піднесення кваліфікації робітників і інженерно-технічних працівників сприяло кращому використанню техніки та розгортанню руху раціоналізаторів. Так, у 1958 році було впроваджено у виробництво 63 раціоналізаторські пропозиції, що дало можливість протягом року зекономити 62 тис. крб. Застрільниками раціоналізаторського руху стали фрезерувальник С. А. Оберемський, Є. Я. Зубрицький та інші. Найцінніші раціоналізаторські пропозиції внесли робітники гірничого цеху С. І. Пацак, Й. П. Драновський, Т. П. Блажкевич. Згодом вони стали інженерами і очолили виробничі дільниці. А раціоналізатор Є. Я. Зубрицький з простого робітника виріс до головного енергетика комбінату.
В 1959 році партійна організація підприємства, йдучи назустріч XXI з’їздові КПРС, провела ряд заходів по розгортанню соціалістичного змагання за комуністичну працю. 2 цехи, 1 зміна, 8 бригад включились в змагання за звання колективів комуністичної праці. Серед них провідне місце займав цех, очолюваний комуністом М. Шашкевичем.
В результаті наполегливої праці під кінець 1959 року 1 цех, 6 бригад і 172 передовики виробництва були удостоєні високого звання колективів і ударників комуністичної праці.
1960 рік приніс нові успіхи гірникам. Достроково, на один рік раніше наміченого строку, 30 грудня була введена в експлуатацію шахта «Нова» потужністю в 1 млн. тонн калійних солей на рік. Повна кошторисна вартість об’єкта становила 5980 тис. карбованців. Будівництво шахти велося широким фронтом. Одночасно споруджувались житлові будинки, приміщення соціально-побутового призначення.
Комбінат став високомеханізованим підприємством. Кожної зміни курсують підземними магістралями 20 електровозів, на шахті «Нова» безперебійно діє скиповий підйом на 6 тонн. На допомогу робітникам прийшла пневматика. Потужні скреперні лебідки відгортають руду. Повністю механізовано навантаження руди з очисних камерозабоїв, а механізація гірничих виробок становить 82,9 проц. Внаслідок цього починаючи з 1952 і по 1963 рр. виробництво мінеральних добрив збільшилося в 4,5 рази.
Для планомірного піднесення сільського господарства Партія і Уряд вживають все нових заходів для розширення Стебницького комбінату. Постановою Ради Міністрів УРСР від 20 березня 1961 року було передбачено будівництво другого — Новостебницького калійного комбінату — однієї з комсомольських будов республіки. Лише в 1961 році на спорудження нової будови було витрачено 1,7 млн. карбованців.
У відповідь на рішення грудневого Пленуму ЦК КПРС 1963 року про прискорений розвиток хімічної промисловості стебницькі калійники ще ширше розгорнули змагання за нарощування потужностей комбінату. Застрільниками і організаторами змагання були комуністи.
Ще в 1960 році у Стебнику було 3 первинних партійних організації — на калійному комбінаті, комбінаті виробничих підприємств і в середній школі. В 1961 році з початком будівництва Новостебницького калійного комбінату були створені ще 6 первинних партійних організацій: в будівельних управліннях №№ 82 і 83, управліннях «Стебникпромбуд» і «Стебникжитлобуд», тресті «Стебникхімбуд» та відділі робітничого постачання. Всього в селищі на всіх підприємствах працює до 400 комуністів. Як і раніше, найбільша первинна партійна організація є на Стебницькому комбінаті, яка нараховує 310 комуністів. В її складі 14 цехових організацій і 13 партійних груп. У центрі уваги партійних організацій стоять завдання політичного виховання виробничих колективів, організації соціалістичного змагання за дострокове введення нових потужностей комбінату.
Партійна і профспілкова організації займалися підготовкою і розстановкою кадрів для першої черги Новостебницького калійного комбінату. Вони підібрали і направили на навчання в профтехучилище в 1964 році 196, а в 1965 році —150 молодих робітників. За 1964—1965 рр. на самому комбінаті було підготовлено індивідуальним навчанням 567 робітників.
Під керівництвом партійної організації колектив комбінату добився хороших успіхів у виконанні планових завдань по випуску продукції і зниженню її собівартості.
Виробничий план 1965 року калійники виконали на 102,7 проц. Ці успіхи є результатом творчих пошуків і зусиль робітників, насамперед комуністів, спрямованих на використання резервів виробництва, застосування передових методів праці, удосконалення існуючого і введення в дію нового обладнання. На підприємстві майже кожен 5-й робітник — раціоналізатор. Лише за 1965 рік робітники внесли 74 пропозиції, 50 з них впроваджено з умовнорічною економією на 33,6 тис. крб. Кращими раціоналізаторами є комуністи І. В. Асафат, І. С. Івасівка, П. М. Горенков, В. К. Брюхно та інші.
Надійними помічниками комуністів є комсомольці. В Стебнику існує 7 первинних комсомольських організацій, які об’єднують понад 1000 комсомольців. Найбільші з них — комсомольська організація Стебницького калійного комбінату, де налічується 630 комсомольців.
Трудящі Стебника вносять свій вклад у створення великої хімії. В січні 1966 року вступила до ладу перша черга Новостебницького калійного комбінату. В колгоспи і радгоспи країни могутнім потоком відправляються мільйони тонн високоякісних мінеральних добрив.
Разом з розквітом селища виростають нові люди, які вміють наполегливо трудитись, змагатись і перемагати. Лише за 1962—1963 рр. понад 250 калійників відзначені значками «Відмінник соціалістичного змагання», почесними грамотами. Більше 1200 чол. премійовано, 5 передовиків нагороджено орденами й медалями Радянського Союзу.
За успішне виконання завдань семирічного плану по збільшенню виробництва хімічної продукції і заслуги в розвитку хімічної промисловості Указом Президії Верховної Ради СРСР від 28 травня 1966 року нагороджені орденом Леніна В. Ф. Капленко, Є. М. Кудрявцев; орденом Трудового Червоного Прапора — Ю. С. Григоров, П. М. Горенков, В. К. Брюхно; орденом «Знак пошани» — Т. М. Гриців, І. М. Іваник, І. С. Івасівка, Т. І. Соболь, В. Н. Сирватка; медаллю «За трудову доблесть» — 4 чол.; медаллю «За трудову відзнаку» — 5 чоловік.
Далеко за межами селища відоме ім’я невтомного раціоналізатора, бригадира прохідників, депутата Верховної Ради СРСР В. Ф. Капленка. У вересні 1950 року до калійного комбінату приїхали на екскурсію воїни Львівського гарнізону. Серед них був кремезний юнак, який більше всіх цікавився роботою гірників. Після демобілізації він пообіцяв приїхати до них. І свого слова дотримав. Невтомний трудівник комуніст Капленко переймав досвід старших і згодом став відомим раціоналізатором. Про його новаторську вдачу свідчать високі нагороди — орден Леніна, медалі «Шахтарська слава» II ступеня і «За трудову доблесть». Застосовані в 1962 році внесені ним раціоналізаторські пропозиції по проходці шпурів дали можливість значно підвищити продуктивність праці підприємства. В 1962 і 1966 рр. його обрали депутатом Верховної Ради СРСР. Простий шахтар став членом найвищого органу Радянської влади.
Чимало творчих винаходів на рахунку начальника зміни цеху дроблення руди Мирона Івасівки, від впровадження яких значно зменшилася запорошеність повітря у дробильному цеху, зросла продуктивність праці.
Заслуженою повагою трудящих селища користується машиніст прохідницького комбайну П. М. Горенков, який працює на комбінаті з квітня 1956 року, після демобілізації з Радянської Армії. Спочатку він працював слюсарем по ремонту шахтного обладнання, а в 1959 році очолив бригаду по монтажу нового комбайну ПКГ-3. Через рік його бригада освоювала прохідницький комбайн ще новішої конструкції — ШБМ-2. За ініціативою П. М. Горенкова всі члени його бригади оволоділи суміжними професіями і вирішили своє п’ятирічне завдання виконати до 100-річчя з дня народження В. І. Леніна.
Досвідчений шахтар П. М. Горенков передає свої знання і вміння ведення гірничих виробіток молодим робітникам. Він — активний громадський діяч, член партійного бюро калійного комбінату, депутат Дрогобицької міської Ради депутатів трудящих. На грудях прохідника П. М. Горенкова красується орден Трудового Червоного Прапора.
З 1954 року беззмінно працює директором Стебницького калійного комбінату комуніст Є. М. Кудрявцев. Інженер-гірник за фахом, він активно сприяє впровадженню у виробництво всього нового, прогресивного, внаслідок чого підприємство з року в рік перевиконує виробничі завдання. З 1961 року кілька разів обирався депутатом Львівської обласної Ради депутатів трудящих, членом бюро Дрогобицького міськкому КП України.
Багато калійників беруть активну участь у громадсько-політичному житті. Серед них — 26 депутатів місцевих Рад.
Робітники успішно поєднують працю з навчанням. У вечірніх школах, технікумах, інститутах навчається 326 робітників. 122 працівники комбінату мають вищу освіту, а 218 — середню спеціальну.
Невпізнанно змінився Стебник за роки Радянської влади. Перед першою світовою війною в селі, крім невеликих солеварень, були столярня, водяний млин, З ковалі, кравець і пекарня. З невеликого села, в якому в 1931 році проживало всього 2341 чол., Стебник перетворився у велике селище міського типу. За роки Радянської влади тут виріс могутній калійний комбінат, на якому працює кілька тис. чоловік, цілий ряд будівельних організацій — БУ-82, БУ-83, БУ-85, БУ-33, «Шахтоспецбуд», комбінат комунальних підприємств, ряд побутових підприємств тощо.
У північно-східній частині селища за останні роки виросло нове робітниче містечко з багатоповерховими будинками і асфальтованими вулицями протяжністю до 20 км. Збудовано 2 нові школи, багато гуртожитків. Селище газифіковане і електрифіковане. Торгова мережа, яка налічує 29 точок, постачає трудящим різні товари.
До 1939 року в селищі не було жодного медичного закладу. Нині медичне обслуговування населення здійснює санчастина Стебницького калійного комбінату, яка має стаціонарне відділення на 75 ліжок і поліклініку з терапевтичним, хірургічним, очним, невралогічним, дитячим, шкіряних захворювань, зубним, гінекологічним, фізіотерапевтичним, рентгенологічним, урологічним, процедурним кабінетами, клінічну лабораторію, зубопротезну лабораторію. В лікарні працює 108 медичних працівників, в тому числі: 17 з вищою, 52 — з середньою медичною освітою, 36 допоміжних працівників і 4 працівники зубопротезної лабораторії. Будується медичний комплекс з лікарнею на 270 ліжок.
У селищі, де раніше більшість населення була неписьменною, сталися небачені зміни у розвитку культури. Відкрита в 1818 році школа ледве існувала. В ній було З класи. Відвідувала її незначна кількість дітей, переважно багатіїв. За роки Радянської влади в селищі збудовано середню школу, в якій навчається понад 1300 дітей трудящих. Школу робітничої молоді відвідують 440 чоловік. В школі селища працюють 57 вчителів, з яких 33 мають вищу освіту.
Помітне місце в здійсненні культурно-освітньої роботи посідає селищна бібліотека. Послугами бібліотеки користуються 5319 читачів. На кожну 1000 жителів передплачується більше 950 примірників газет і журналів. Крім цього, селище повністю радіофіковане. У селищі є 2 клуби. Особливо популярним серед населення став клуб «Гірник». Тут часто влаштовуються концерти художньої самодіяльності, організовуються зустрічі молоді з передовиками виробництва, проводяться вечори відпочинку молоді, читаються лекції, демонструються кінофільми. При клубі працюють гуртки художньої самодіяльності, в яких беруть участь 118 чоловік. Будується Будинок культури, широкоекранний кінотеатр.
Велику роботу в піднесенні побуту і культури трудящих Стебника проводить селищна Рада депутатів трудящих. Під час останніх виборів у березні 1965 року до Ради обрано 58 депутатів, з них 33 — робітники. Серед обраних — 28 комуністів і 9 комсомольців. Селищна Рада дбає про розвиток культури, освіти, торгівлі, громадського харчування, житлового будівництва, комунального господарства.
Готуючись гідно зустріти 50-річчя Радянської влади і 100-річчя з дня народження В. І. Леніна, виконком селищної Ради розробив основні завдання розвитку селища в 1966—1970 рр. За п’ятирічку потужність калійного комбінату зросте майже в 3 рази.
Кількість працівників комбінату за п’ятирічку значно збільшиться, а в цілому населення селища зросте до 25 тис. чоловік.
Передбачено значне розширення житлового будівництва. Якщо протягом 1961 — 1965 рр. було введено в дію 24,8 тис. кв. м житлової площі, то в 1966—1970 рр. буде споруджено 73,5 тис. кв. м. Заплановано побудувати приміщення ще однієї школи на 960 учнівських місць, Будинок культури на 700—800 місць, кінотеатр на 500—600 місць. Передбачено будівництво комплексу споруд під поліклініку на 350 відвідувань і лікарню на 240 ліжок. У 1967 і 1969 рр. будуть введені в дію 2 нові дитячі комбінати на 560 місць, готель на 50—70 місць.
Сучасна історія Стебника є історією вільних і щасливих людей. Волею Комуністичної партії і радянського народу селище перетворюється в кладову родючості нашої Батьківщини. Захоплююче сьогодні Стебника, ще прекрасніше чекає його майбутнє.
О. В. БЕЗУГЛИЙ, І. Я. ЛІСИНЧУК, Я. А. ТРОСТЯНЧУК, А. М. ЧЕРНЕНКО
Микола
| #
Сте́бник — місто, яке адміністративно є частиною міста Дрогобич. Розташоване у Львівській області в Дрогобицько-Бориславському промисловому районі за 8 км на південний захід від районного центру Дрогобича, за 4 км від Трускавця. Залізнична станція на лінії Дрогобич-Трускавець. Навколишні села — Болехівці, Доброгостів та Станиля. Міській раді Стебника підпорядковані населені пункти Колпець (з 28.08.1977) і Солець.
Населення — 20993 осіб (2013 рік), територія міста — 8,9 км².
Reply
Valerio
| #
Дуже добре, що є така історія м.Стебника (селище стало містом з часом).
І багатьом сучасним стебничанам було б варто почитати. Особливо про радянський період.
А то в буржуазній Україні політика т.зв. «декомунізації» промила людям мізки до такої міри, що вони вже перестають бути людьми, які хочуть пам’ятати справжню історію свого міста. І
Reply