Городок, Городоцький район, Львівська область (продовження)
Страйковий рух у Городку з кожним роком набирав дедалі ширшого розмаху. З 25 по 28 травня 1929 року страйкувало 30 робітників-будівельників. Слідом за ними — 3 червня 1929 року виступили робітники вапнярки. Власники пообіцяли задовольнити їх вимоги — підвищити зарплату, але звільнили з роботи організаторів страйку. 5 червня знову застрайкували 40 робітників вапнярки і відновили роботу лише після задоволення всіх їхніх вимог.
Широку діяльність у Городку розгорнув створений тут 9 серпня 1930 року місцевий комітет «Сельроб-єдність», до складу якого входило 15 чол., очолював його М. Попко. Використовуючи своє напівлегальне становище, комітет створив свої організації на цегельному заводі, вапнярці, у будівельників міста, серед селян передмістя. З допомогою «Сельроб-єдності» в Городку були організовані масові мітинги робітників і селян. Селяни передмість відмовилися від виконання примусових робіт (шарварків) і відкрито виступили проти окупаційного режиму. Комуністи роз’яснили трудящим суть «хрестового походу» на Країну Рад, про воєнні готування буржуазної Польщі.
Незважаючи на репресії з боку урядових властей, діяльність комуністів і комсомольців Городка не припинялась, а навпаки — посилювалась. У квітні 1934 року застрайкували городоцькі пекарі. У квітні, травні, червні 1935 року тричі виступали робітники-будівельники, що споруджували військові об’єкти. Вони відновили роботу лише після задоволення їх вимог.
Квітневі події 1936 року у Львові викликали пожвавлення революційної діяльності в Городку. Першого травня 1936 року робітники цегельних заводів, вапнярок, будівельники, безробітні, батраки, селяни навколишніх сіл вийшли на масову демонстрацію, яка пройшла під революційними гаслами: «Праці і хліба!», «Восьмигодинний робочий день!», «Возз’єднання Західної України з Радянською Україною!».
У спогадах про цю демонстрацію її учасник робітник млина С. Іглицький пише: «В приміщенні профспілки збирались робітники. Колонами приходили групи цегельників, млинарів, вапнярів і інші. Коли ми збиралися виходити, комендант поліції Пура затримав нас і заявив: «Дозволимо йти на демонстрацію, якщо ви не будете співати революційних пісень, якщо не допустите чужої юрби до своїх шерег»,— і ще десятки подібних «якщо». Коли ми вийшли на вулицю, заграв наш оркестр, попереду майорів червоний прапор з написом: «Пролетарі всіх країн, єднайтеся!».
В 1937 році в Городку прокотилась нова хвиля страйків, які охопили найбільші підприємства. З вимогою підвищення зарплати на 35 проц. виступили 20 травня 1937 року робітники кам’яного кар’єру, що належав Корпусу. Такі ж вимоги пред’явили у квітні робітники цегельного заводу, який був власністю Менделя.
Широкого розмаху набрала страйкова боротьба в Городку у 1938 році. Найбільші виступи того часу відбулися в березні на вапнярках: у них взяло участь 75 робітників. З вимогою збільшення зарплати виступали у квітні робітники, що працювали на спорудженні дороги стратегічного значення Львів—Самбір.
У червні знову застрайкували робітники вапнярок та лісопильного заводу фірми «Альба», у липні — робітники цегельні «Спегель», а у вересні і жовтні — трьох городоцьких млинів та цегельні «Керам».
Досліджуючи причини страйків, комісія при цегельних заводах у своєму донесенні інспектору праці в червні 1939 року писала, що робітники одержують дуже низьку зарплату і скаржаться на тяжкі умови роботи, відсутність охорони праці.
У вересні 1939 року панська Польща розпалась. Після визволення Червоною Армією в Городку 20 вересня 1939 року влада перейшла в руки міського тимчасового управління, до складу якого ввійшли ветерани революційної боротьби Є. І. Моляр, І. А. Налепа та інші.
Тимчасове управління націоналізувало приватні підприємства і відновило роботу на цегельнях, у млинах, на кондитерській фабриці, лісопильному заводі тощо. На цих підприємствах було проведено збори робітників, на яких обрано робітничий контроль, висунуто на керівні роботи місцевих робітників. Тимчасове управління при активній допомозі комуністів Ф. Гросмана та І. Налепи відновило торгівлю в місті, відкрило школи.
При тимчасовому управлінні було утворено відділи народної освіти, охорони здоров’я, фінансовий і торговельний. З перших днів жовтня розгорнулась підготовка до виборів у Народні Збори Західної України. За рішенням тимчасового управління у Городку було створено 8 виборчих дільниць по виборах до Народних Зборів Західної України.
Першого жовтня 1939 року у місті відбулися урочисті збори, на яких трудящі висловили подяку Радянському урядові за визволення від польсько-поміщицького ярма і одноголосно схвалили звернення з проханням возз’єднати Західну Україну з УРСР.
До Народних Зборів Західної України по Городоцькому повіту було обрано 6 депутатів. Серед них від Городка — робітника цегельного заводу М. С. Устрицького і службовця Є. І. Моляра. День виборів перетворився на справжнє свято трудящих міста.
Успішно пройшли вибори до Верховної Ради УРСР і місцевих Рад депутатів трудящих 24 березня 1940 року. Депутатом Верховної Ради Української РСР по Городоцькому виборчому округу обрали колишнього батрака з села Завидовичі І. І. Кравця. 27 березня 1940 року відбулась перша сесія районної Ради депутатів трудящих, на якій було обрано виконавчий комітет.
В місті працювали підприємства: цегельний завод, який виробляв 1,7 млн. штук цеглина рік, черепичний потужністю 250 тис. штук, млин (5 тис. тонн борошна), З пекарні постачали 600 тис. тонн хлібопродуктів. На цих підприємствах працювало 500 робітників. Вчорашні безробітні дістали роботу.
Значні зміни відбулися в галузі освіти і культури. За панської Польщі у місті було 4 навчальні заклади (у т. ч. гімназія, чоловіча і жіноча народні школи другого ступеня) та народна школа першого ступеня. В них працювало 23 вчителі, які навчали 1733 дітей. Однак викладання проводилось польською мовою. До того ж у гімназії навчання було платним (200 злотих на рік), через це в ній училося понад 220 поляків та лише 30 українців. У школах теж здобували освіту в основному діти багатіїв.
Коли було встановлено Радянську владу в жовтні 1939 року, у місті відкрилися З середні і 2 семирічні школи, в яких усі діти трудящих міста могли навчатися рідною мовою. З жовтня 1939 року в місті почав працювати районний Будинок культури, самодіяльний театр, кінотеатр, відкрито районну бібліотеку для дорослих і бібліотеку для дітей та юнацтва.
До возз’єднання в Городку працювало 14 чол. медичного персоналу: 7 лікарів, 1 дантист, 6 акушерок. Медичну допомогу тут подавали за високу оплату.
За роки Радянської влади (1939—1941 рр.) відкрито лікарню на 30 ліжок, поліклініку з медичними кабінетами, дитячий садок і ясла. У медичних закладах працювало 12 лікарів і 19 чол. середнього медичного персоналу.
Окупація Городка німецькими фашистами (27 червня 1941 року) почалася з арештів радянських активістів. Частина міста була відгороджена колючим дротом, тут у тісних брудних кварталах фашисти утворили гетто, куди зігнали понад 6 тис. євреїв. У городоцькому гетто гітлерівські головорізи вчинили криваву розправу.
Фашисти замучили, розстріляли і вивезли в табори смерті більше 7 тис. чол. місцевого населення. Гітлерівські кати зігнали понад тисячу чоловік у приміщення кондитерської фабрики, облили його бензином і підпалили. За свідченням очевидців, тих, хто робив спробу втекти з охопленого полум’ям приміщення, фашисти розстрілювали з кулеметів. Серед розстріляних і замучених у Городку були українці та росіяни, французи, бельгійці, італійці та люди інших національностей.
Окупанти завдали місту великої шкоди. Вони знищили найкращі житлові і громадські будівлі. Було пограбовано всі підприємства Городка; зруйновано 2 залізобетонні і 3 дерев’яні мости через річку Верещицю, залізничний вокзал. На примусові роботи до Німеччини вивезли понад 1200 чоловік.
Але звірства німецько-фашистських бандитів не зломили волі трудящих мас міста до боротьби за свою свободу. Багато тих, що потрапили у фашистську неволю, тікали. Так, уродженці міста С. В. Галушка, Н. І. Цап, І. Якім’як, М. Русин були арештовані і заслані у концтабір «Сталляг-308». Їм вдалося вирватися з фашистського пекла. Втікачі переховувались нелегально в Городку. Із збірного пункту по відправці до Німеччини втекли також Є. Іглицька, С. Рап, С. Попко і багато інших уродженців міста.
У боях за визволення Городка, що розгорнулися в липневі дні 1944 року, загинули смертю хоробрих 830 бійців Червоної Армії. Серед них старший лейтенант росіянин В. М. Долматов, татарин Т. Ф. Куртаєв, казах Утибаєв Неткми, українець Г. Ф. Баран з села Угри Городоцького району Львівської області та інші.
25 липня 1944 року радянські воїни визволили Городок від окупантів.
Трудящі міста свято шанують пам’ять своїх визволителів. На кладовищі, де поховані бійці, які загинули в боях за місто, в 1950 році встановлено пам’ятник. За рішенням виконкому Городоцької районної Ради депутатів трудящих на честь 20-річчя з дня перемоги над фашистською Німеччиною одну з вулиць Городка названо ім’ям Віталія Долматова.
Трудящі Городка гордяться уродженцями міста, які відзначились у боях за свободу і незалежність рідної Вітчизни. Понад 200 мешканців Городка відзначено високими урядовими нагородами за доблесть і героїзм, виявлені на фронтах Великої Вітчизняної війни.
У перші місяці після визволення стали до ладу всі промислові підприємства, у т. ч. 2 цегельні, вапнярка, лісопильний завод, райпромкомбінат та інші. На 13-й день після визволення почала діяти залізнична станція. Одночасно було відновлено роботу лікарні, поліклініки, 2 аптек, 2 медпунктів, Будинку культури, кінотеатру, районної бібліотеки. Почали працювати 2 середні і 2 семирічні школи, почала виходити районна газета «Зоря». При Городоцькій СШ № 2 було створено комсомольську організацію, а піонерська організація школи налічувала 155 піонерів.
15 вересня 1944 року поновив свою роботу виконком районної Ради депутатів трудящих. Головою було обрано І. І. Кравця — депутата Верховної Ради УРСР, колишнього батрака, який у 1939—1941 рр. очолював один з перших у Львівській області колгосп ім. Леніна.
19 жовтня 1944 року в Городку відбулися перші районні партійні збори, на. яких обговорювалося питання про стан відбудови народного господарства, культурного будівництва у місті і в районі.
Особливу увагу партійні і радянські органи спрямували на розвиток промисловості у місті. Реорганізовувалися старі довоєнні підприємства і створювалися нові. Було відновлено роботу промислових артілей — 2 кравецьких і 2 шевських, кам’яного кар’єру, створено промкомбінат і райхарчокомбінат. Реконструйовувались цегельні заводи, які до 1939 року були напівкустарними. За роки Радянської влади всі трудомісткі роботи тут механізували. Всі ділянки виробництва очолили висококваліфіковані інженерно-технічні кадри, виросло багато передовиків. Серед них слід відзначити випалювача цегли І. Г. Грицу. Він за часів панської Польщі був безробітним, батракував, поневірявся 10 років на заробітках у Франції. По-новому склалося його життя за роки Радянської влади. І. Г. Грица став передовим виробничником, вивчив досвід кращих цегельників.
Одним із найбільших підприємств у місті є швейна фабрика (філіал львівської фірми «Весна»). Вона створена на базі промислової артілі кравців наприкінці 1945 року. На початок 1967 року тут працювало 1100 робітників. Рік у рік збільшується потужність цього підприємства. Якщо в 1958 році фабрика виробляла продукції на 132 тис. крб., то в 1967 році — на 1023 тис. карбованців.
Зростають зв’язки підприємства з іншими містами Радянського Союзу. Сюди прибуває сировина з Москви, Іванова, Ленінграда та інших міст. Продукція фабрики — чоловічі, жіночі та дитячі костюми і плаття — відома далеко за межами Української РСР.
Серед трудівників фабрики шириться соціалістичне змагання за комуністичну пращо, в якому бере участь весь колектив — 1030 чол. 9 бригад завоювали високе звання — комуністичних, а 346 робітниць — звання ударників комуністичної праці.
Кращі бригади фабрики, які очолюють І. Кізлак, С. М. Бушак, М. В. Козак, А. М. Греділь, Є. І. Бабич рік у рік досягають високих показників, систематично перевиконують виробничі завдання на 105—108 проц., випускають продукцію відмінної якості.
У червні 1966 року праця багатьох трудівників фабрики була увінчана урядовими нагородами. Серед них бригадир О. Б. Дмитрієва та робітниця О. Мурміль удостоєні ордена Трудового Червоного Прапора, Н. Н. Калитенко — ордена «Знак пошани», а Н. І. Тимощук — медалі «За трудову відзнаку».
Нове, комуністичне ставлення до праці викликав рух раціоналізаторів. Лише за 1964—1966 рр. на фабриці новатори впровадили у виробництво 112 раціоналізаторських пропозицій з економічним ефектом 22,7 тис. крб. Кращим раціоналізатором є Ф. Н. Корнієнко, який виготовив напівавтоматичний верстат для друкування фірмових штампів, зекономивши за рік 805 крб. Робітниця Н. М. Баран змінила конструкцію і технологію обробки жіночого халату, що зекономило на 1157 крб. матеріалу. Н. С. Мжельська пристосувала спеціальну машинку для пришивання комірців. Річна економія становить 577 карбованців.
Провідне місце в Городку серед промислових підприємств займає і районна друкарня. Це підприємство одне з перших на Львівщині почало дбати про виробничу естетику. В 1965 році для друкарні побудували нове приміщення. Всю роботу тепер організовано по-новому, цехи обладнано так, щоб навколишня обстановка милувала око робітника, підвищувала його настрій. Друкарські машини перефарбували на сіро-зелений колір, зробили світлішими стіни, встановили лампи денного освітлення, прикрасили квітами вікна. Цехи стали схожі на палати. Все це сприяє підвищенню якості роботи, зростанню продуктивності праці.
Великим механізованим підприємством стали вапнярки, на яких зайнято 256 робітників.
Значних успіхів у збільшенні валової продукції досягли підприємства міста. Про це свідчать показники останніх 10 років (1955—1965 рр.). За цей період валова продукція харчокомбінату зросла більш як у 7 разів, маслозаводу — в 10 разів, швейної фабрики — в 5 разів, друкарні — в 3 рази. Все це — результат підвищення продуктивності праці, вдосконалення технології, впровадження у виробництво найновіших досягнень науки і техніки, широкого застосування раціоналізаторських пропозицій, піднесення матеріальної заінтересованості.
На промислових підприємствах зайнято 320 спеціалістів з вищою і середньою освітою. Понад 500 робітників навчається заочно у вищих і середніх спеціальних учбових закладах, у школі робітничої молоді.
У 1949 році в Городку було утворено 5 колгоспів. Колишні бідняки і батраки об’єднались в артільні господарства. Перший колгосп було названо іменем Т. Г. Шевченка. Фундаторами його були місцеві бідняки — Кароліна Берендович, Ганна Макіївська, Варвара Кромпащик, Ганна Мартин, Степан Галушка.
Після підведення підсумків першого року колективного господарювання колгосп було об’єднано.
Колгосп ім. Т. Г. Шевченка — велике багатогалузеве господарство. В артілі є 2590 га сільськогосподарських угідь, у т. ч. 1918 га орної землі, яку обробляє 16 тракторів. Врожаї збирає 4 комбайни. Полями артілі курсують 11 вантажних автомашин. Середня врожайність пшениці у 1966 році становила 14,2 цнт з га, ячменю ярого — 10,4 цнт з га, вівса — 13,4 цнт з га, гречки — 4,6 цнт з кожного га. З технічних культур значна увага приділяється тут вирощуванню цукрових буряків, льону-довгунця. Валовий збір цукрових буряків у колгоспі в 1966 році становив 22 612 центнерів.
Значне місце в артільному виробництві займає тваринництво. У 1966 році на кожні 100 га земельних угідь було вироблено по 57,2 цнт м’яса і по 468,5 цнт молока. Доярка Ганна Попко від 11 закріплених за нею корів надоїла по 4631 кг молока. Вона рік у рік збільшує надої. За 16 років роботи на фермі вона надоїла 800 тонн молока — по 50 тонн кожного року. За досягнуті успіхи Г. К. Попко нагороджено орденом Леніна, обирали депутатом до районної та обласної Рад депутатів трудящих.
На місці колишніх примітивних стаєнь із саману виросли капітальні тваринницькі приміщення — 7 корівників, 4 телятники, 2 свинарники, 5 конюшень. На кожні 100 га земельних угідь тут припадає по 44 свині та 54 голови великої рогатої худоби.
З року в рік збільшуються неподільні фонди колгоспу. На 1 січня 1967 року вони становили 796 тис. крб. Зростання неподільних фондів створює міцну базу для економічного прогресу колгоспу.
У колгоспі виросло багато передовиків виробництва. В 1957—1967 рр. 13 колгоспників нагороджено орденом Леніна. Серед них Текля Новосад, Анастасія Кущак, Йосип Галушка, Марія Козак, Марія Леган, Марія Попко, Катерина Ястремська, Софія Цап. Краща ланкова К. А. Галушко у 1958 році удостоєна звання Героя Соціалістичної Праці — за вирощення з кожного гектара по 710 цнт цукрових буряків. Орденом Трудового Червоного Прапора увінчано працю 5, а медалями — 16 трудівників.
Колгосп ім. Т. Г. Шевченка у 1957 році був учасником ВДНГ і нагороджений медаллю та доїльним агрегатом. У дні ювілею — 150-річчя з дня народження Т. Г. Шевченка — сільгоспартілі вручено Шевченківську медаль.
З 1958 року в колгоспі виходить багатотиражна газета «Ленінським шляхом» тиражем 600 примірників. Вона відіграє важливу роль у житті колгоспу, мобілізує трудівників артілі на виконання величних накреслень партії і уряду по дальшому піднесенню сільського господарства.
З кожним роком поліпшується добробут трудівників міста. До їх послуг широка сітка торговельних підприємств: 37 продовольчих і промтоварних магазинів, 13 їдалень, чайних та кафе. В 1950 році почав працювати новозбудований універмаг, а в 1966 році відкрито новий продовольчий магазин.
Серед працівників торгівлі міста є багато відмінників радянської торгівлі. Понад 10 продавців нагороджені Похвальними грамотами Міністерства торгівлі УРСР в 1960 році, а в 1966 році М. Є. Левкович за зразкове обслуговування населення удостоєна медалі «За трудову відзнаку».
Невпинно зростає культурний і освітній рівень мешканців міста. За роки Радянської влади понад 600 уродженців Городка здобули вищу або незакінчену вищу освіту. Більшість із них працюють нині на підприємствах і установах, в школах рідного міста. На ниві народної освіти в Городку трудяться М. А. Кішко, Г. Галя-берда та інші, а В. А. Божко, Н. А. Божко, Д. А. Монастирський, О. О. Швед — .в системі охорони здоров’я.
У Городку працюють 2 середні, 2 восьмирічні і початкова школи, в яких навчається понад 2 тис. дітей. Крім того, діють вечірня школа робітничої молоді та заочна. В них без відриву від виробництва здобувають знання понад 800 юнаків і дівчат. Дітей і дорослих навчають 114 вчителів з вищою освітою. В 1965 році у місті відкрито школу-інтернат на 250 дітей. На народну освіту в Городку за 1966 рік витрачено понад 399 тис. карбованців.
Багато педагогів Городка за свою сумлінну працю заслужили шану. В 1956 році Е. Г. Янтер удостоєна звання заслуженої вчительки школи Української РСР, а в 1965 році їй вручили медаль Макаренка. 20 вчителям міста вручено значки «Відмінник народної освіти УРСР». У 1956 році за бездоганну і багаторічну роботу
11 працівників народної освіти нагороджено орденами і медалями Радянського Союзу: орденом Трудового Червоного Прапора — вчителя А. Несьоловського, орденом «Знак пошани» — вчителя середньої школи № 2 І. А. Гусакова та інших.
У вихованні підростаючого покоління значну роль відіграє міський Будинок піонерів. Тут створені гуртки юних авіамоделістів, умілих рук, драматичний, хоровий, танцювальний, рукоділля, фотогурток та інші, в яких беруть участь понад 300 школярів.
У літній період, під час канікул, при Будинку піонерів та колгоспі ім. Шевченка створюються піонерські табори, в яких зміцнюють своє здоров’я 270 дітей робітників, службовців і колгоспників.
З 1949 року в місті працює музична семирічна школа, в якій здобувають освіту понад 60 дітей по класу: фортепіано, баяна, домри, бандури, скрипки, віолончелі, труби, кларнета. Тут працює понад 20 викладачів. Музичну освіту в цій школі вже здобуло понад 60 дітей. Більшість випускників продовжують навчатись у музичних училищах та вищих музичних закладах.
У місті постійно дбають про розвиток фізичної культури. Тут є 9 спортивних товариств, які об’єднують працівників промисловості і будівництва, залізничників, працівників відомств і трудівників колгоспу. Лише протягом 1965—1966 рр. підготовлено 170 спортсменів-розрядників. При спортивному товаристві «Спартак» працюють секції — волейбольна, легкої атлетики, настільного тенісу, шахова, стрілецька, якими охоплено 375 юнаків і дівчат міста. В 1950 році у Городку споруджено новий стадіон товариства «Спартак» і 5 спортивних майданчиків.
До 1939 року в Городку не було лікувальних установ, а медична допомога подавалась приватними лікарями за високу плату. Дитяча смертність досягала в окремі роки 18—22 проц. З тисячі новонароджених 180—200 не доживало до 1 року. Дуже поширеними були інфекційні хвороби: туберкульоз, дизентерія, скарлатина, трахома. Майже кожна п’ята дитина шкільного віку хворіла на трахому.
Нині медичне обслуговування населення міста здійснюється широко розвиненою мережею лікувальних установ. У місті працює районна лікарня (на 150 ліжок) з відділами — хірургічним, терапевтичним, дитячим, родильним, акушерсько-гінекологічним, отоларингологічним. Діють також районна поліклініка, дитяча і жіноча консультації, фізіотерапевтичний кабінет. Лікарня оснащена найновішим медичним устаткуванням. Відкрито здоровпункти на швейній фабриці, цегельному заводі.
У місті є невідкладна медична допомога, санітарно-епідеміологічний відділ з відповідними лабораторіями. В лікарні працює 34 лікарі і 110 чол. з середньою медичною освітою.
З 1964 року при Городоцькій лікарні працюють дворічні курси по підготовці медичних сестер. У 1966 році на курсах без відриву від виробництва навчалося 48 чол. За роки існування курсів в місті підготовлено 300 медичних працівників із спеціальною середньою освітою. Всі вони трудяться у медичних закладах Львівщини.
На охорону здоров’я трудящих міста в 1965 році витрачено понад 338 тис. крб., а у 1966 році — 520 тис. карбованців.
У Городку створено густу сітку культурно-освітніх закладів: Будинок культури на 600 місць, два клуби на передмістях, кінотеатр і 2 його філіали. При Будинку культури в 1960 році створено театр народної творчості, який протягом 1965—1966 рр. показав 22 вистави. Тут працює 9 гуртків художньої самодіяльності — хоровий, драматичний, музичний, танцювальний, художнього читання, вокальний, спортивний, побутовий, в яких бере участь 164 аматори. При Будинку культури працює також агіткультбригада, університет культури, щороку проводяться виставки творів майстрів народної творчості. Тут завжди людно. Робітники, колгоспники, вчителі і лікарі завжди поспішають, щоб послухати цікаву лекцію, концерт, симфонічну музику, подивитись виставу львівського драматичного театру ім. Марії Заньковецької, який часто приїздить на гастролі в Городок. В університеті культури навчається понад 220 чоловік.
З перших днів встановлення Радянської влади в місті діють бібліотеки: районна (для дорослих), яка має понад 24 тис. книг, районна дитяча з книжковим фондом 20 750 примірників, при цегельному заводі і швейній фабриці, які налічують 10 тис. книг. Послугами бібліотек користується понад 8 тис. чоловік.
В багатьох трудівників міста є власні бібліотеки. Лише за 1966 рік мешканці Городка придбали у книжковому магазині політичної, технічної, сільськогосподарської і художньої літератури на 111 тис. карбованців.
На розвиток культури з міського бюджету щороку виділяють 70 тис. карбованців.
Про зростання культури мешканців міста свідчать і інші факти. Трудящі Городка одержують щодня 11 818 газет і журналів. У квартирах трудящих встановлено 987 радіоточок, є понад 800 телевізорів і 1200 радіоприймачів.
Значні кошти витрачає держава і на пенсійне забезпечення. В Городку є понад 600 пенсіонерів — колишніх робітників та службовців і 335 — пенсіонерів-колгоспників. За 1966 рік їм виплачено понад 312 тис. крб. Державну допомогу одержує 148 багатодітних матерів, яким щороку виплачується понад 10 тис. карбованців.
З 1899 по 1903 рік у Городку на посаді помічника адвоката працював відомий український письменник і громадський діяч Лесь Мартович. У кінці XIX століття в місті перебував великий український письменник, вчений і громадський діяч І. Я. Франко. Побували в Городку також видатний український письменник В. Стефаник, російські радянські письменники — П. А. Павленко та О. М. Толстой, український радянський письменник М. Т. Рильський.
На території міста є пам’ятники архітектури — Церква Миколая з дзвіницею (1510 рік), дерев’яна Іванівська церква (1670 рік), костьол з дзвіницею (XV—XVIII століття), млин (початок XVI століття), дзвіниця (XVIII століття). Пам’ятники архітектури оберігаються державою.
За роки Радянської влади у місті встановлено пам’ятники В. І. Леніну (1948 рік), радянським воїнам, що загинули під час визволення Городка (1950 рік), Богдану Хмельницькому (1954 рік).
У багатогранному житті міста активну роль відіграє Городоцька міська Рада, що налічує 50 депутатів. Це кращі представники інтелігенції, передовики виробництва, колгоспники.
Народні обранці стежать за виконанням наказів виборців, дбають про впорядкування міста, водопостачання, електрифікацію нових вулиць, проведення капітального ремонту шкіл, поліпшення житлових умов трудящих.
Велику увагу місцеві органи влади приділяють питанням впорядкування міста. Лише за 1962—1966 рр. на його благоустрій витрачено понад 348 тис. крб. За ці кошти заасфальтовано 209 тис. кв. метрів шляхів, вулиці Колійову, Комсомольську, Гоголя, Паркову, Першого травня, Нижні Пасіки, Джерельну, Коротку, Б. Хмельницького, Українську, І. Франка. Відремонтовано 1920 кв. метрів тротуарів, 35 во-доколонок. У міських скверах вирощено і посаджено 241 тис. кущів квітів, 7600 декоративних дерев. Проводяться роботи по спорудженню міського пляжу і водної станції, розширюється міське озеро. На честь славного 50-річчя Великого Жовтня в центрі міста у 1966 році посаджено новий парк.
За післявоєнні роки в місті виросли нові квартали і вулиці. Серед них — ім. Ніколаєвої-Терешкової, Гагаріна, Лєрмонтова, Дзержинського, Щорса, Радянська, Федьковича, Українська, Горішня, Трактористів, Ціолковського. Тільки з 1963 до 1966 року у місті зведено 13 нових восьмиквартирних будинків з загальною житловою площею 3002 кв. метри. Ведуться роботи по спорудженню нових восьмиквартирних будинків. 1207 квартир міста газифіковано балонами рідкого газу.
Рік у рік зростає кількість будинків, споруджених за рахунок власних коштів і з допомогою державного кредиту. За 1954—1966 рр. у Городку збудовано 489 індивідуальних житлових будинків загальною площею 31 439 кв. м. Усі будинки споруджені за новими проектами з цегли, криті черепицею, шифером, цинковим залізом.
Завдяки поліпшенню матеріального добробуту і медичного обслуговування трудящих зростає кількість населення міста. Якщо в 1959 році в Городку налічувалось 10 025 чол., то на 1 січня 1967 року — 11 860 чоловік.
Зростає в місті і соціально-культурне будівництво. На протязі 1959—1965 рр. у Городку побудовано районний універмаг, Будинок культури, новий корпус швейної фабрики, побутовий комбінат, будинок райкому КП України та інші громадські споруди. Послугами побутового комбінату користуються всі жителі міста. Тут є ательє для шиття і ремонту верхнього одягу, трикотажних виробів, фотоательє, взуттєва майстерня, годинникарська, по виготовленню і ремонту меблів, художня, бюро добрих послуг, прокатний пункт. У комбінаті працює 358 робітників.
Невпізнано зміниться обличчя Городка у наступні роки. В місті намічено спорудити триповерховий універмаг, ресторан, колгоспний ринок, приміщення пошти, автоматично-телефонну станцію, нову середню школу, продовольчий магазин, лазню, Палац піонерів, районну лікарню і поліклініку, автобусну станцію, стадіон та інші культурно-побутові споруди.
Ці плани цілком реальні. Новий п’ятирічний план розвитку народного господарства GPCP на 1966—1970 рр. відкриває перед трудівниками міста широкі можливості для дальшого піднесення матеріального добробуту і культурного рівня населення. Немає сумніву, що робітники, інтелігенція, колгоспники Городка, окрилені турботою партії, з честю виконають його.
М. М. АЛЬТШІЛЕР, В. В. ГРАБОВЕЦЬКИЙ