Великий Любінь, Городоцький район, Львівська область (продовження)
На початку 1967 року в колгоспі налічувалось 1243 голови великої рогатої худоби. Кількість корів порівняно з 1960 роком збільшилась на 235 голів. Якщо в 1957 році було вироблено 147,2 цнт молока на 100 га сільськогосподарських угідь, м’яса — 28,4 цнт, то в 1966 році виробництво молока і м’яса зросло в 2,5 раза.
З кожним роком збільшуються грошові доходи колгоспу. В 1964 році вони становили 237,9 тис. крб., а в 1966 році — 437,7 тис. крб. Рослинництво дало 197,2 тис. крб., а тваринництво — 225,7 тис. крб. Неподільні фонди зросли за цей період з 499 тис. крб. до 668 тис. карбованців.
Артільні лани обробляють 14 тракторів, а дорідний урожай збирають 5 комбайнів. Колгосп має 12 вантажних і легкову автомашину та багато іншої техніки.
Серед виробничо-господарських та інших будівель і споруд 3 зерносховища, 5 корівників, 7 телятників, 3 свинарники, 4 стайні, гараж для вантажних машин та інші. Більшість із них споруджено після укрупнення артілі. Тільки в 1965 році введено в експлуатацію зерносховище і чотирирядний корівник на 220 голів.
Великолюбінці пишаються ветеранами свого артільного виробництва. Серед них — В. М. Труш, перший голова колгоспу, який ряд років очолював сільськогосподарську артіль. Ветеранами артілі є також колгоспники П. В. Рильський, С. В. Сисак, І. Й. Ковалишин, Г. І. Бусько, М. С. Андрушко та інші, які, працюючи на різних ділянках виробництва, внесли значний вклад у розвиток господарства. Майже 15 років працювала дояркою М. М. Лобас. Вона весь час вела першість по надоях молока. Свій досвід роботи передова доярка передала багатьом тваринникам, зокрема М. Й. Сусуловській, М. І. Гайдучок, М. М. Кметь та ін. І ось наслідки праці. У 1965 році М. Й. Сусуловська надоїла від кожної фуражної корови по 3300 кг молока, С. С. Труш — по 3220 кг, М. М. Кметь — 3075 кг. Передові доярки Сусуловська і Труш нагороджені в 1966 році медалями «За трудову доблесть».
У сільгоспартілі виросли передовики і на інших ділянках виробництва. Імена багатьох трудівників колгоспу, ветеранів праці відомі на всій Львівщині. Ось візьмемо К. С. Міськів. Ця невтомна трудівниця вже понад 15 років працює телятницею. За успіхи в роботі вона не раз одержувала від правління артілі грошові премії, її нагороджували похвальними грамотами, була у 1956 році учасником Всесоюзної сільськогосподарської виставки.
Шанують і поважають колгоспники трактористів Я. М. Туркаляка, Ф. М. Поповича, їздових Й. В. Мартиняка, Г. Й. Лигу та багатьох інших, які внесли і вносять свій вагомий вклад у розвиток сільського господарства.
Авангардна роль у зміцненні артілі належить комуністам і комсомольцям. Партійну організацію в колгоспі було створено в 1953 році. За час свого існування вона зросла з 9 до 30 комуністів. Вони працюють на всіх відповідальних ділянках виробництва і сумлінно ставляться до своїх обов’язків. Так, М. Борецький добре налагодив роботу тракторної бригади, якою він керує; М. І. Гайдучок очолила тваринницьку ферму, на якій у 1965 році від кожної фуражної корови було надоєно по 2308 кг молока при зобов’язанні 2250 кг. Агроном колгоспу С. В. Ганкевич очолює групу народного контролю. Завдяки активній діяльності цієї групи усунуто ряд недоліків у роботі тваринницьких ферм, тракторної бригади, введено в дію нові резерви виробництва, заощаджено чимало матеріальних цінностей, коштів. Кращі представники групи народного контролю — М. Т. Ласкава, М. П. Баран та інші. Комсомольська організація, що налічує 86 чоловік, є бойовим помічником партійної організації. Комсомольці, працюючи на різних ділянках виробництва, показують зразки високопродуктивної праці. Так, ланка, яку очолює комсомолка К. М. Мігулка, виростила і зібрала в 1965 році по 322 цнт цукрових буряків з га при зобов’язанні 250 цнт, а комсомолець-тракторист Г. І. Штойко веде перед у змаганні серед механізаторів.
Щороку зростає і міцніє економіка колгоспу, підвищується оплата трудодня. Доярка М. Й. Сусуловська в 1966 році одержала 830 крб. і 7 цнт зерна. Тракторист Ф. І. Труш, який виробив у 1966 році 943 трудодні, одержав понад 1100 крб. і 1,3 тонни зерна. Високі заробітки і у багатьох інших колгоспників.
Але все, чого досягло артільне господарство,— лише частка того, що належить зробити для піднесення всіх галузей артільного виробництва. У роки нової п’ятирічки, виходячи з реальних можливостей, трудівники артілі взяли підвищені соціалістичні зобов’язання. Збір зернових у найближчі роки намічено довести до 25 цнт з га, цукрових буряків — до 235 цнт, надоїти від кожної фуражної корови по 2450 кг молока.
Визначено нові конкретні завдання і в будівництві громадських об’єктів. У 1966—1970 рр. буде споруджено приміщення для зберігання техніки, конюшню, зерносховище місткістю 500 тонн та інші будівлі.
Не впізнати нині Великого Любеня. За роки Радянської влади він перетворився на невеличке містечко. Рішенням виконкому Львівської обласної Ради депутатів трудящих від 18 квітня 1964 року село Великий Любінь віднесено до категорії селищ міського типу.
Найсвітліші сторінки в історії Великого Любеня ті, що вписані за 28 радянських літ. Можливо, корінним мешканцям селища не так видно всі зміни, які сталися за роки Радянської влади. Вони, на перший погляд, непомітні. А от Степан Гайдучок, який 20 років поневірявся за океаном і повернувся до рідного краю, не впізнав Великого Любеня, свого обійстя, односельчан. Він ішов рідним селом, як чарівним лісом: гарно скрізь, куди не завернеш, де не зупинишся. Всюди стоять красені-будинки. На околиці розкинулося тваринницьке містечко. Садиби колгоспників оточені садами, на подвір’ї худоба, птиця…
Це рідна земля Гайдучка. Виріс він на ній. Та доля погнала в чужі краї. За панської Польщі не знайшлося Гайдучкові місця на батьківщині. Він поїхав на заробітки аж до Аргентіни. Залишив маленьку доньку, а зустрічали його старші за неї онуки, їхав, щоб заробити грошей на нову хату, кавалок поля купити, та тільки життя змарнував. Усе, про що мріяв, зробила на рідній землі його дружина — колгоспниця.
Тож пройдімося вулицями селища разом із старим Гайдучком, подивімося на нові житлові масиви, школу, лікарню, клуб, стадіон, на все, що створили невтомні трудівники, яких польські пани називали бидлом. Ось чим пишається нині Великий Любінь.
До 1939 року в селі було 200 курних селянських хаток. Вони давно зникли. На 1 січня 1967 року у Великому Любені налічувалося 762 двори колгоспників, робітників і службовців. Зросла кількість населення. Якщо в 1931 році налічувалось 3296 чол., то на 1 січня 1967 року — 4302 чоловіки.
Рік у рік зростає добробут трудівників селища. Про це свідчить великий розмах індивідуального будівництва. За останні 5 років тут споруджено 164 будинки, за
весь післявоєнний період новосілля відсвяткували 358 родин колгоспників. У 1964— 1965 рр. у нові будинки вселилися колгоспники Й. Ф. Зьомик, М. Г. Літньовський, Г. В. Замихівський та багато інших. М. Г. Процак за панської Польщі не міг навіть мріяти про власний будинок. Нині він живе у просторій світлиці, має повний достаток.
Про зростання добробуту трудящих Великого Любеня яскраво свідчить і той факт, що рік у рік збільшуються вклади у ощадній касі селища. Так, якщо в 1964 році їхні збереження становили 75 тис. крб., то на 1 січня 1967 року — 150 тис. карбованців.
Селище повністю радіофіковане. Мешканці мають 628 радіоприймачів і 120 телевізорів. Колгоспники і робітники купують дедалі більше швейних і пральних машин та інших побутових товарів.
До встановлення Радянської влади у Великому Любені було кілька маленьких крамниць. В 1940 році тут організовано сільське споживче товариство. За післявоєнні роки кількість магазинів і ларків значно зросла. Відкрито господарський магазин, м’ясну крамницю, кілька ларків. У 1956 році в центрі села виріс двоповерховий будинок універмагу, де є широкий вибір різних товарів. Збудовано і відкрито в цьому ж році новий книжковий магазин. Обсяг товарообороту державної і кооперативної торгівлі в селищі рік у рік збільшується. Якщо в 1964 році мешканцям Великого Любеня було продано різних товарів на суму 799 тис. крб., то в 1966 році — більше як на 2 млн. крб. Значно збільшився за цей час продаж населенню таких товарів, як меблі, готовий одяг, радіоприймачі та телевізори, пральні та швейні машини тощо.
У селищі є пошта, телефонна станція. У 1953 році почало працювати ательє мод. Потреби населення задовольняє павільйон побутового обслуговування, споруджений у 1963 році. Всі послуги тут використовуються своєчасно і якісно. Кращі виробничники — Б. А. Тарас, Г. І. Ільчишин, І. С. Гопачило та інші — працюють так, щоб виконана ними робота була не гіршою, ніж у львівських майстрів.
Після визволення від гітлерівської окупації найважливішою державною справою стала охорона здоров’я трудящих. Народна влада зробила все, щоб ліквідувати тяжку спадщину минулого. Держава асигнувала великі кошти на відбудову курорту. В 1946 році здравницю було обладнано новим устаткуванням. Сюди приїхали працювати досвідчені лікарі. Якщо за часів панської Польщі лікування зводилось до сірководневих і грязьових ванн, то тепер почали застосовувати також гідропатичні, хвойні, перлинні та інші ванни, кліматологічне лікування.
За роки Радянської влади курорт Великого Любеня став здравницею всесоюзного значення. Тут щороку лікуються і зміцнюють здоров’я понад 7 тис. чол. Курорт спеціалізований — бальнео-кардіологічний. Він розрахований на 410 місць, має 5 корпусів. Найближчим часом тут мають спорудити клуб, їдальню на 700 місць, спальні корпуси на 500 місць.
До 1939 року у Великому Любені не було жодного лікувального закладу, за винятком курорту, що належав поміщикові. Мешканці села фактично були позбавлені медичної допомоги або лікувались у приватних лікарів за велику плату.
Нині в селищі діє амбулаторія, лікарня на 35 ліжок, поліклініка, аптека. При поліклініці працює терапевтичний, педіатричний, зубний та рентгенівський кабінети.
В 1960—1961 рр. було добудовано другий поверх лікарні. Це дало змогу розширити існуючі відділи і відкрити фізіотерапевтичний кабінет. В лікарні працюють 4 лікарі, 2 фельдшери, 2 акушерки, 8 медсестер і 16 чол. технічного персоналу.
Відбулися великі зміни в культурному житті трудівників Великого Любеня. Якщо за панської Польщі на все село лише двоє мало середню освіту, та й то це були сини куркулів, то за післявоєнні роки (1948—1966) з стін Великолюбінських шкіл — середньої і вечірньої середньої робітничої молоді — вийшов 551 чол. Понад 100 уродженців селища здобули вищу освіту і працюють на різних ділянках народного господарства нашої Батьківщини. Інженером Нижньотагільського вагоноремонтного заводу на Уралі працює В. В. Гаврилевич, С. С. Горностай — на Ризькій поліграфічній фабриці. Я. І. Приступа — науковий співробітник Львівської дослідної рибоводної станції. Колишні випускники Великолюбінської середньої школи Г. М. Білобран, Т. В. Панасюк, Г. І. Криса, В. М. Войтухів, М. В. Бублик та інші трудяться на ниві народної освіти.
Нині в середній школі вчаться 680 дітей. Працюють у ній 30 педагогів. Учні Великолюбінської середньої школи підтримують тісні зв’язки з багатьма школами країн народної демократії — Польщі, Чехословаччини, Угорщини. Школа веде також листування з військовими частинами, у яких служать її колишні учні.
Багато років присвятили навчанню і вихованню підростаючого покоління вчителі О. В. Малиновський, Г. Д. Джежела, І. М. Боднарук та інші. О. В. Малиновський трудиться на ниві освіти у Великолюбінській середній школі з 1939 року. Він брав активну участь у її створенні і налагодженні учбового процесу, поєднуючи навчальну роботу з громадською діяльністю.
Велику культурно-освітню роботу проводить клуб, у якому є стаціонарна кіноустановка, працюють 6 гуртків художньої самодіяльності, у т. ч. хоровий, танцювальний, драматичний та інші. В їх роботі бере участь понад 50 чоловік. Найактивнішими з них є М. І. Шпак, Й. Г. Літньовський, Є. Г. Юрчак, Д. В. Голубець, Й. С. Бублик та багато інших.
У Великому Любені є велика масова бібліотека. Мають бібліотеки також рибне господарство, спирто-крохмальний комбінат, колгосп, у фондах яких налічується понад 17 тис. прим, різної літератури, а їх послугами користується понад 2 тис. читачів. Жодна політично-господарська кампанія не лишається поза увагою бібліотеки. Наочні матеріали популяризують рішення з’їздів та пленумів ЦК КПРС та ЦК КП України, видатні ювілейні та знаменні події, підготовку до славного ювілею 100-річчя з дня народження В. І. Леніна.
Пропагуючи книгу, бібліотечні працівники широко використовують виставки літератури та бібліотечні плакати, списки рекомендованої літератури, календарі знаменних дат, бюлетені відгуків читачів, проводять читацькі конференції та літературні вечори, бібліографічні огляди. На честь славного ювілею Радянської влади в бібліотеці проведено читацькі конференції на теми: «Ідеї Леніна торжествують», «Образ нашого сучасника — активного будівника комунізму», «Цих днів не змовкне слава», «Дорогою батьків» та літературні вечори — «Ленін вічно живий», «Країні будівників комунізму — 50 років» та інші.
Бібліотека стала улюбленим місцем культурного відпочинку трудівників селища, своєрідною школою літературної освіти. Активістами та ентузіастами пропаганди літератури є Й. С. Бублик, Д. В. Сяра, Є. С. Голубець, Т. І. Жила та інші.
Значно зросла книговидача літератури. Якщо в 1965 році було видано читачам 9629 книг, то в 1966 році — 17 937. Найбільш активні читачі — В. М. Войтухів, А. Й. Чирук, М. І. Симінська, В. М. Труш, В. І. Лешек та інші — протягом 1966 року прочитали по 70—100 книг політичної, науково-популярної та іншої літератури.
Понад 100 чоловік у селищі мають власні бібліотеки, у яких є твори класиків марксизму-ленінізму, українських та російських письменників, література з питань мистецтва, сільського господарства та інших галузей знань. Найбільші бібліотеки мають І. В. Пономар, Ф. І. Лисейко, П. Б. Фіалко, М. І. Кметь та інші.
Майже кожна сім’я у Великому Любені передплачує по кілька примірників газет та журналів, у багатьох трудівників є передплатні видання кращих творів української літератури.
В клубі і бібліотеці трудящі часто слухають лекції на політичні, атеїстичні та інші теми, які читають члени селищної організації товариства «Знання», в складі якої 27 чол. Якщо в 1960 році лекцій і бесід було 180, то в 1966 році — 225.
Агітколектив селища налічує 80 чол. Діє він по-новому. Членів агітколективу розподілили за секціями, якими керують досвідчені агітатори, знавці своєї справи. Агітатори і лектори майже щодня розповідають людям про те, чим живе сьогодні наша країна, які завдання стоять перед трудящими, як швидше перетворити в життя плани нової п’ятирічки. В щирій, невимушеній обстановці безпосередньо на робочих місцях, розмовляють вони з людьми про наболіле, найголовніше, найзлободенніше. З 1964 року у Великому Любені в клубі спирто-крохмального комбінату на громадських засадах працює кабінет партійної освіти. Тут діє методична рада в складі 7 чол., яка подає допомогу агітаторам і пропагандистам.
Партійна організація і селищна Рада постійно дбають про розвиток фізичної культури. Робота по фізичному вихованню трудящих зосереджена, головним чином, у добровільному товаристві «Колгоспник». Працюють футбольна, волейбольна, баскетбольна, легкої атлетики, лижна і стрілецька секції. У 1951 році збудовано стадіон, обладнано 4 волейбольні, 3 баскетбольні майданчики, закритий та відкритий стрілецькі тири. Селищна футбольна команда в 1953 і 1958 рр. була чемпіоном області серед команд товариства «Колгоспник». В 1965 році вона завоювала приз обласної газети «Вільна Україна» та кубок обкому комсомолу.
Любителі футболу Великого Любеня гордяться своїм вихованцем майстром спорту Я. І. Дмитрасевичем, який виступає у складі футбольної команди СКА (Львів). Його спортивна біографія почалася відтоді, коли він почав грати у шкільній, а згодом — колгоспній командах селища.
Домоглися хороших показників у розвитку фізкультури також інші спортсмени селища. Д. О. Филоненко був чемпіоном області по лижних гонках серед учасників спортивного товариства «Колгоспник» у 1951, 1952 і 1953 рр. У 1962 році він здобув звання чемпіона області по велосипедному спорту і не раз брав участь у республіканських змаганнях. У 1965 році 16 спортсменів Великого Любеня виконали нормативи першого розряду з футболу. Щорічно понад 100 юнаків і дівчат складають норми на здобуття спортивних розрядів.
Трудівники селища створюють не тільки матеріальний достаток, а й духовні цінності, новий побут, нові звичаї та обряди. Особливого поширення набули тут трудові свята: урожаю, серпа і молота, тваринника тощо. Називаються вони по-різному, але зміст один — прославлення людей праці, їхнього щасливого і заможного життя. Характерною рисою цих свят є масовість.
Традиційними стали урочисті проводи до армії, реєстрація шлюбів та новонароджених у «Кімнаті щастя» тощо. Кожен ритуал сповнений нового змісту. Так, у до-радянські часи проводи в армію супроводжувались бійками і плачем. Нині проводи є справжнім святом. У клубі збираються представники всіх підприємств та установ селища, колгоспу, молодь, учасники війни. Майбутнім солдатам вручають пам’ятні подарунки, дають накази вірно служити рідній Вітчизні, брати приклад з уродженців села — трьох братів Ремешевських, які стали офіцерами і продовжують служити в армії.
Великою популярністю користується на Львівщині історико-краєзнавчий музей, створений у Великому Любені. Його відкрито в урочистій обстановці у 1957 році на честь 40-річчя Радянської влади на Україні. Ініціатор заснування музею — вчитель місцевої школи О. В. Малиновський.
У музеї представлено понад півтори тисячі письмових та речових документів, які висвітлюють історію Великого Любеня від найдавніших часів до наших днів, а також етнографічні матеріали.
За час існування музею в ньому побувало понад 23 тис. громадян Радянського Союзу. Відвідувачі називають музей скарбницею історії селища. В одній з кімнат представлені експонати, що характеризують життя Великого Любеня починаючи з стародавнього періоду і кінчаючи дорадянським часом. Тут можна побачити знаряддя праці первісної людини, знайдені у Великому Любені, залізні двері від колишнього замку, зруйнованого кримськими татарами в XVII столітті, старовинні мортири, кам’яну ступу, в якій виготовляли порох для дружинників феодала.
Увагу відвідувачів привертає рідкісна книга «Апостол», надрукована у Львові в 1654 році, дерев’яна водопровідна труба, виготовлена в XVII столітті. Серед експонатів є також кам’яні сокири, молотки, побутові речі тощо. В музеї експонується також перша ручна сільська молотарка, ткацький верстат XVII століття.
Поряд із знаряддями праці і речами селянського побуту експонуються речі, які відтворюють розкішне життя поміщиків, графів та баронів, — жорстоких експлуататорів. Експонати музею доповнюються розповідями старожилів. Ось що розказує про життя селян панської Польщі ветеран колгоспу М. Андрушко: «Що й казати, гірко жилося. Дивлюсь я на ці старі жорна, ступу, ціп, і мені пригадується моє безрадісне дитинство. Працювали ми, наші діди й батьки з оцією «технікою» і все віддавали панам, а самі ледве животіли. Найважче було напровесні, коли наставав «голодний передновок» і кінчався весь хліб, а до нового врожаю лишалось ще 5—6 місяців. Надходив час, коли в хаті не було і шматка хліба. Радий би працювати день і ніч, аби хоч крихту покласти собі в рот. Пам’ятаю, як сьогодні, було це в липневі дні. Моя мати сумна ходила з серпом по вузенькій смужці поля, вишукуючи стиглі колоски. І яка ж то радість була в хаті, коли, підсушені, ще зеленкуваті два снопочки вона обмолотила ціпом, зерно змолола на жорнах і спекла паляничку. Ох, яка ж смачна була, дарма, що з зеленкуватого жита…»1 2.
Одну з кімнат музею відведено для радянського періоду. Її експонати розповідають про встановлення Радянської влади в 1939 році у Великому Любені. Тут є документи, особисті речі перших радянських активістів, фотографії, картини, діаграми, які відображують соціалістичні перетворення, що відбулись у Великому Любені, розвиток колгоспу ім. XX з’їзду КПРС, роботу культосвітніх закладів, школи. Окремі діаграми, фотографії показують зростання добробуту колгоспників, нове щасливе життя під зорею Радянської влади.
Багато місця в експозиції радянського періоду відводиться пам’яті тих, хто завоював нам щастя і радість світлих днів. Тут експонується зброя, особисті речі радянських воїнів, фотографії героїв оборони Великого Любеня в 1941 році: воронезького комсомольця Ф. Є. Лихачова, горківчанина К. В. Дулепіна, житомирця В. М. Ярощука та ін. Цінним експонатом цього розділу є кулемет «Максим», яким загін прикордонників, обороняючи село в 1941 році, знищив більш як 200 фашистів.
Краєзнавці Великого Любеня — патріоти свого селища — виховують у собі почуття поваги до традицій минулого і помножують їх. З їх ініціативи було виявлено могили невідомих воїнів Червоної Армії, які полягли у боях 1941 року. До Міністерства оборони СРСР були послані солдатські медальйони і медалі. За номерами цих реліквій було встановлено прізвища загиблих бійців.
Активісти музею систематично листуються з тими людьми, життя яких пов’язане з історією Великого Любеня. Музейна рада Великолюбінського історико-краєзнавчого музею, разом з учнями школи, готуючись до 50-річчя Великого Жовтня, провела
велику роботу, щоб невідомі солдати, які брали участь у боях за Великий Любінь у роки Великої Вітчизняної війни, стали відомі. За 1965—1967 рр. вони при допомозі архівів, партійних та радянських органів розшукали . багатьох учасників боїв за Великий Любінь, з якими налагодили листування.
В селище надійшло багато листів від учасників боїв за Великий Любінь. В них розповідається про цікаві епізоди боротьби. Ось один з них. Колишній розвідник Т. А. Риндя, який живе на Чернігівщині, написав, що успішному визволенню Великого Любеня від німецько-фашистських загарбників сприяло те, що він захопив у полон «язика» — гітлерівського офіцера, від якого вдалося дізнатися про розташування фашистських військ.
До Великолюбінського історико-краєзнавчого музею надійшли також цікаві матеріали від учасників оборони села О. М. Патарикіна і П. В. Орленка (тепер мешкають у Києві), В. М. Корольова (жителя Калінінської області), який стримував натиск фашистів у районі Великого Любеня в 1941 році, Н. О. Приблудної, що була командиром снайперського взводу (нині живе в Бердянську). В районі Великого Любеня цей взвод знищив багато фашистів.
Музей проводить велику культурно-масову роботу. Краєзнавці Великого Любеня вирішили створити для музею макет дорадянського села. Вони детально вивчили топографію селища, назви урочищ, розташування панського замку, фільварку. Для детального опису середньовічних панських і селянських будівель, точного розподілу шляхетського і селянського землеволодінь, краєзнавці опрацьовують архівні матеріали.
При музеї працює також шкільний краєзнавчий гурток, яким керує вчителька історії П. О. Бондаренко. За активну участь у створенні музею і організацію роботи керівник музею О. В. Малиновський нагороджений грамотами Львівського обласного управління культури і Міністерства освіти Української РСР.
Роль і значення Великолюбінського музею дуже добре і вірно охарактеризували відвідувачі, які зробили у книзі відгуків багато цікавих записів. Ось що пише один із науковців м. Москви: «Ініціатива краєзнавця-ентузіаста О. В. Малиновського по створенню сільського музею, його наполегливість і любов до справи заслуговують найвищої оцінки. А вміле ведення екскурсій оживляє їх. Причому це не тільки пізнавальний краєзнавчий матеріал, а глибоко партійна пропаганда, яка повністю відповідає вимогам, поставленим ЦК КПРС у рішенні «Про завдання партійної пропаганди в сучасних умовах». Сільський музей відображає зростання культури колгоспного села, культури колгоспників. Його досвідом повинні скористатися нові музеї».
А ось запис, зроблений у книзі відгуків хліборобами артілі ім. XX з’їзду КПРС: «З огляду експонатів музею, і з розповіді екскурсовода перед нами постала картина історичного розвитку нашого села, картина запеклої боротьби трудящих селян за землю і волю, проти своїх визискувачів — графів та баронів. Зате друга кімната музею сповнила гордістю наші серця, бо зібрані в ній експонати розповідають про бурхливий розвиток нашого Любеня в щасливі дні Радянської влади».
Важливу роль у громадському і культурному житті Великого Любеня відіграє селищна Рада. При ній створені і працюють комісії: культурно-освітня, народної освіти і охорони здоров’я, сільськогосподарська, благоустрою і шляхів, фінансово-бюджетна, побутового обслуговування і торгівлі, соціалістичної законності і громадського порядку. До їх складу входять депутати, передові виробничники, які заслужили шану і повагу своєю наполегливою працею. Народні обранці підтримують тісний і постійний зв’язок із своїми виборцями, своєчасно відгукуються на запити і потреби трудящих, звітують перед ними про свою діяльність. У селі Косовець, підпорядкованому селищній Раді, за короткий строк було побудовано нову школу, у Великому Любені відремонтовано шлях до залізничної станції.
Особливо шанують трудівники селища своїх односельчан — В. І. Бублика, В. П. Панасюка, М. Г. Кургана, С. П. Старчука та інших, їх кілька разів підряд обирали до селищної Ради депутатів трудящих.
На честь славного ювілею Великого Жовтня встановлено меморіальну дошку на будинку курорту, де відбулося висунення делегата на V конгрес Профінтерну від Західної України. Є меморіальна дошка на будинку, в якому Й. Косик першим почав пропагувати ідеї Великого Жовтня, а на місці колишньої цегельні, де було вбито кілька десятків радянських військовополонених та сільських активістів у роки тимчасової фашистської окупації — закладено парк і встановлено у ньому на мурованому постаменті меморіальну дошку.
В роки нової п’ятирічки селище Великий Любінь стане ще більш упорядкованим. Буде проведено капітальний ремонт ряду вулиць, прокладено каналізаційну лінію і тротуари обабіч асфальтованої автостради. На 1966—70 рр. намічено будівництво готелю, ресторану, типової лікарні, лазні та інших культурно-побутових і житлових будинків. Заплановано роботи по газифікації. Через 3—4 роки селище одержить голубе паливо.
Невпізнанним стане Великий Любінь у роки нової п’ятирічки. Рости йому і молодіти!
О. В. МАЛИНОВСЬКИЙ, М. О. РАТИЧ