Клімат і рельєф Львівської області. Історія заселення Львівщини
Львівська область розташована в західній частині Української РСР. Центр області — місто Львів. На сході і південному сході межує з Тернопільською та Івано-Франківською областями, на півночі і північному сході — з Волинською і Ровенською, на півдні — із Закарпатською областями УРСР. На заході області проходить державний кордон СРСР з Польською Народною Республікою. Площа Львівської області 21,8 тис. кв. км, населення — 2380,7 тис. чоловік. Основну частину населення становлять українці — 86,3 процента. Крім українців, проживають росіяни — 8,6 проц., поляки — 2,8 проц., євреї — 1,4 проц., білоруси та інші національності. Середня густота населення — 109 чоловік на 1 кв. км. Міське населення становить 45,7 процента.
Львівська область утворена 4 грудня 1939 року після- возз’єднання Західної України з Українською Радянською Соціалістичною Республікою. До її складу в 1959 році приєднано територію Дрогобицької області. В адміністративному відношенні вона поділяється на 20 районів, має 36 міст, в тому числі 7 міст обласного підпорядкування, 36 селищ міського типу і 518 сільських Рад.
Природні умови Львівщини різноманітні. Основна частина області входить у зону Лісостепу; лише на півдні розташовані Карпати, на півночі — зона лісів.
Рельєф області також не однаковий. Основна частина області зайнята дуже розчленованою Волино-Подільською височиною, в межах якої виділяються Волинське (на крайній півночі) і Подільське плато. Північно-західна частина Подільського плато називається Гологори, які є вододільним гірським хребтом між притоками Дністра, Прип’яті, Західного Бугу і, водночас, частиною головного європейського вододілу. В Гологорах розташована найвища точка не лише Поділля, а й всієї Східноєвропейської рівнини — гора Камула (473 м над рівнем моря). В північній частині області між Волинським і Подільським плато знаходиться Верхньобузько-Стирська рівнина (100—200 м); на південь від Волино-Подільської височини простягаються Сансько-Дністровська рівнина, Надсанська і Верхньодністровська рівнини. Крайню південну частину області займає передгір’я і гори Східних Карпат. Найвищі їх точки — гори Парашка (1271 м) і Пікуй (1405 м).
У Львівській області багато корисних копалин — кам’яне і буре вугілля, нафта, природний горючий газ, озокерит, торф, сірка, калійна і кухонна сіль, а також високоякісні будівельні матеріали — кварцові піски, гіпс, вапняк, крейда, мергель, будівельні і вогнетривкі глини тощо.
Клімат області помірно-континентальний: відносно м’яка з відлигами зима, волога весна, тепле літо, тепла суха осінь.
Львівська область має порівняно добре розвинуту гідрографічну сітку. Найбільшою водною артерією є ріка Дністер, що бере початок у Карпатах (біля села Вовче Турківського району) і протікає по території області на протязі 250 кілометрів.
Головні його притоки на Львівщині: Стрий, Верещиця, Щирка, Зубра, Тисьмениця. До басейну Прип’яті належить річка Стир, до басейну Вісли — Західний Буг з притоками Полтвою, Ратою і Солокією, а також притоки Сану—Вишня і Шкло. В області в окремих районах значний процент заболочених земель. Грунтовий покрив дуже різноманітний. Найбільш поширені сірі й темно-сірі опідзолені грунти та чорноземні опідзолені. На північному сході переважають чорноземи на карбонатних породах, на південному заході — суглинисті, перегнійно-карбонатні, а також чорноземи. Гірська частина покрита в основному вилугованими грунтами підзолистого типу. Алювіальні — лучні грунти — поширені в долинах рік.
Лісові масиви зосереджені в основному в Карпатах і Передкарпатті та північній частині області. Переважають листяні породи дерев, які займають більше половини лісової площі. Серед порід дерев перше місце належить сосні, далі йдуть бук, дуб, ялина, граб, менше поширені береза, вільха.
Природні умови і ресурси області надзвичайно сприятливі для розвитку народного господарства. Значні запаси різноманітних корисних копалин, а також лісові багатства створюють міцну сировинну базу для розвитку багатьох галузей промислового виробництва, а грунтово-кліматичні та рельєфні умови дозволяють вирощувати різні сільськогосподарські культури, розвивати високопродуктивне тваринництво.
Перші сліди перебування людини на території Львівської області сягають у палеоліт. Крім кількох випадкових знахідок крем’яних знарядь в різних місцевостях, біля Глинян Золочівського району було виявлено стоянку первісних мисливців пізньопалеолітичного часу (близько 20 тис. років тому).
Найдавнішою пам’яткою неолітичної доби на Львівщині є поселення культури стрічкової кераміки біля села Котоване Дрогобицького району, що відноситься до кінця IV тисячоліття до н. е. Його жителі були першими землеробами, що обробляли землю примітивними роговими і кам’яними мотиками. Другою половиною III тисячоліття до н. е. датуються поселення осілих скотарсько-землеробських племен культури лійчастого посуду, виявлені в Грибовичах і Винниках біля Львова. На першому із них відкрито багато заглиблених жител з вогнищами, глиняний посуд, прикрашений орнаментом, глиняні прясла, кам’яні і крем’яні знаряддя. До кінця III і початку II тисячоліття до н. е. відносяться пам’ятки кочових скотарських племен культури шнурової кераміки. Окремо слід згадати поселення, досліджене біля села Кавського Стрийського району, на якому виявлено залишки жител з вогнищами, глиняний посуд, прикрашений відтисками шнурка, крем’яні і кам’яні знаряддя, кістки домашніх тварин. Цими ж племенами були залишені в межах Львівщини курганні могильники біля Балич, Ковпця, Кульчиць, Рокитного, Ясенівки, а також грунтові поховання біля Почап, Ріпнева, Чижикова та інших. В більш пізніх пам’ятках (могильник біля Балич) знайдено вироби з міді, що свідчать про знайомство з виплавкою металів.
До бронзового віку належать і відкриті на Львівщині поселення в Гончарах біля Винників, могильники в Звенигороді, Красові, Серниках, Чижикові та інших місцях, що відносяться до XV—XII століть до н. е. Для матеріальної культури того часу характерні своєрідний багатоорнаментований глиняний посуд різного асортименту, бронзові знаряддя і прикраси. В суспільному житті вже склалися і зміцніли патріархальні родообщинні відносини, почала виділятися родоплемінна верхівка.
Свідченням майнового розшарування в суспільстві пізньобронзового часу можуть служити скарби бронзових предметів, виявлені біля Смереківки Золочівського району і в Самборі. Про торговельно-обмінні зв’язки з племенами, які жили на південь від Карпат, говорить знахідка дванадцяти бронзових мечів біля села Комарники Турківського району.
Найбільш характерними для залізного періоду на Львівщині є пам’ятки землеробсько-скотарських племен висоцької культури VIII—VI століть до н. е., виявлені біля Висоцького, Гончарівки, Заболотців, у Золочеві, біля Лугового і Ясенова. Дослідники відносять їх до слов’янського племені неврів, про яке згадує відомий грецький історик Геродот, який жив у V ст. до н. е.
Поселення цього періоду, що належали іншим племенам, виявлені в Залісках, Звенигороді, Кульчицях, Черепині. В матеріальній культурі їх простежуються зв’язки з сусідніми племенами Прикарпаття і Середнього Подністров’я.
Археологічні пам’ятки свідчать про перебування протослов’янського населення у межах Львівської області ще з доби пізньої бронзи. В результаті тривалого розвитку приблизно на рубежі нашої ери відбувся поділ стародавнього загальнослов’янського масиву на дві великі групи — східну і західну. Південно-західні межі східнослов’янської території проходили в перших століттях нашої ери приблизно по Карпатах і західніше Сану і Західного Бугу, отже до її складу входила й сучасна Львівська область.
Найбільш характерними для східнослов’янського населення є пам’ятки черняхівської культури III—V століття, виявлені також у ряді місцевостей Львівської області. Особливо багато матеріалів добуто під час розкопок на поселеннях біля Не-слухова, Ракобутів, Ріпнева і Черепина. Основне місце в господарстві цих племен займало орне землеробство при значній ролі приселищного скотарства. Важливим явищем у їхньому економічному розвитку був процес другого великого суспільного поділу прані — відокремлення ремесла від сільського господарства. Тоді виділились три самостійні галузі ремесла — залізообробна, гончарська, ювелірна. Матеріальна культура досягла високого рівня, доказом чого є різноманітний глиняний посуд, що виготовлявся на гончарному крузі і обпалювався в спеціальних горнах, багатий асортимент металевих знарядь, одяг, прикраси, вироби з кістки і рогу, кам’яні жорна тощо. Інтенсивно розвивалась в цей час торгівля з подунайськими провінціями Римської імперії, на що вказують знахідки скарбів римських монет (Бориничі, Бориня, Звенигород, Костенів, Мочеради), глиняних посудин (амфор) і деяких римських виробів з металу.
Безпосередній зв’язок племен черняхівської культури із східнослов’янським населенням у другій половині І тисячоліття н. е. засвідчується матеріалами з поселень VI—VIII століть біля Ріпнева (Ріпнів І, Ріпнів II) Львівської області.
Процеси, що відбувалися у східнослов’янському суспільстві на початку і в середині І тисячоліття н.е., а саме: дальший прогрес землеробства, розвиток ремесла і торгівлі, зародження індивідуального землекористування—сприяли глибокому майновому розшаруванню, привели до остаточного розкладу первісно-общинного ладу і виникнення міжплемінних територіальних об’єднань та зародження феодальних відносин. У VII—VIII століттях розвиток феодальних відносин продовжувався, і скоро вони стали панівними на всій східнослов’янській території.
У IX столітті утворилась Древньоруська держава з центром у Києві. Однією з найбагатших її частин була Галицька земля, в яку входила й сучасна Львівська область. Природні багатства і вигідне географічне положення сприяли швидкому економічному розвитку Галицької землі. Літописи згадують на цій території міста Белз, Звенигород, Всеволож, Буськ, Щирець, Удеч, Плісненськ, Городок, Вишню та інші. Особливо багато цінних матеріалів для вивчення господарства, культури, побуту і суспільних відносин тогочасного руського населення добуто археологами під час розкопок на городищах у Плісненську Бродівського району і в Судовій Вишні Мостиського району.
Після розпаду Древньоруської держави на окремі феодальні князівства західна частина сучасної Львівщини увійшла до складу Перемишльського, східна — до Звенигородського князівств, північні окраїни — до Володимир-Волинського князівства. В середині XII століття, при князі Володимирі з родини Ростиславичів, Звенигородське, Перемишльське і Теребовльське князівства об’єдналися в одне Галицьке князівство, яке досягло найбільшої могутності за князювання Ярослава Осмомисла (1153-1187 рр.).
Протягом XI—XII століть продовжувався швидкий розвиток землеробства і тваринництва. Великого значення набула торгівля з західноєвропейськими країнами і Візантією. Галицьке князівство було розвинутим краєм з багатолюдними містами й селами.
Значного розвитку досягло Галицько-Волинське князівство в період князювання Данила Романовича. Засновані були нові міста і серед них Львів. Розбудувалися існуючі міста, що дало поштовх розвитку архітектури. Розвивалися живопис, прикладне мистецтво, книжна справа тощо.
Швидкому зростанню Галицько-Волинського князівства сприяла активна зовнішня політика князя Данила. Ще на початку свого князювання він завдав жорстокої поразки німецьким рицарям, які захопили Дорогичин і розраховували загарбати інші руські землі. Змушена була рахуватись з Данилом і Литва. Вперту боротьбу вело Галицько-Волинське князівство проти татаро-монгольських завойовників, які вперше з’явилися в його межах у 1241 році, розгромивши і пограбувавши багато міст. Згодом Данилу вдалося відбити натиск татаро-монголів. Хоч в 1257—1259 рр. князівство і було змушене визнати залежність від Золотої орди, фактично воно зберегло свою державність.
Після смерті Данила в Галицько-Волинському князівстві правили Лев Данилович (1269—1301 рр.), Юрій Львович (1301—1308 рр.), Андрій і Лев Юр’євичі (1308— 1313 рр.). Героїчна боротьба населення князівства проти татаро-монгольської навали відіграла важливу роль у врятуванні Західної Європи від татарського іга. Проте знесилене цією тяжкою боротьбою Галицько-Волинське князівство поступово втрачало свою могутність. Однак, незважаючи на несприятливі умови, економічний розвиток князівства не припинився. Особливо швидко розвивався Львів, в який була перенесена з Галича столиця князівства.