Львівська область у період буржуазно-демократичних революцій (1900 — 1917 рр.)
Подією величезного історичного значення була революція 1905—1907 рр. в Росії — перша народна революція епохи імперіалізму. Вона прискорила зростання класової свідомості трудящих Львівщини. Вже в січні 1905 року у Львові і Перемишлі відбулися виступи солідарності з російськими пролетарями. Великого розмаху набрала боротьба за загальне виборче право. 28 листопада 1905 року припинили роботу майже всі промислові підприємства Львівщини, а також міський транспорт. У 1906—1907 рр. прокотилась хвиля аграрних страйків.
Боротьба трудящих тривала і в наступні роки, хоч розмах її дещо зменшився. Довгу і вперту боротьбу за 8-годинний робочий день вели нафтовики Бориславського нафтового басейну. В Бориславі відбувалися мітинги і демонстрації. Так, незважаючи на заборону властей, 30 червня 1910 року на мітингу зібралося близько 5 тис. робітників. Після нього відбулася демонстрація, під час якої сталися сутички з поліцією.
Велике значення для визвольного руху на Львівщині мало перебування в Галичині В. І. Леніна. Відомо, що Ленін цікавився суспільно-політичним життям Галичини, виступав у місцевій пресі та читав перед громадськістю Кракова лекції. Він, тоді вже відомий діяч міжнародного робітничого руху, був добре відомий галичанам. У 1910 році у Львові опубліковано «Проект аграрної програми В. І. Леніна», а в 1914 році одна з львівських газет докладно передала зміст доповіді Леніна з національного питання, яку він зробив у Лейпцігу. З повідомлення цієї газети видно, що Ленін у своєму виступі приділив багато уваги українському питанню.
У важких умовах політичного і національного гніту на Львівщині не припинявся розвиток української демократичної культури. В літературі вона була представлена такими славними іменами, як І. Франко, М. Павлик, О. Маковей та інші. Вони закликали до єднання прогресивних сил усіх народів і насамперед російського народу, в якому вбачали великого друга, близького своєю мовою, культурою й історичним минулим.
Важливим успіхом західноукраїнських демократичних сил було створення в 1864 році у Львові українського драматичного театру. В його репертуарі знаходимо п’єси українських класиків — І. Котляревського, Т. Шевченка, Г. Квітки-Основ’яненка та інших. У Львові виступали видатні актори — С. Крушельницька, О. Ми-шуга, Є. Гушалевич, М. Менцінський, слава про вокальну майстерність яких гриміла в усій Європі. Розвивалась і музика, основу якої становили чарівні мелодії українських народних пісень.
Демократичній культурі протистояла буржуазно-поміщицька культура, представлена іменами М. Грушевського, К. Левицького, Д. Зубрицького та інших. їм була властива зневага до культури «низів» при одночасному низькопоклонстві перед усім реакційним з-за кордону. Нещадна боротьба прогресивних сил проти буржуазно-націоналістичної реакції становила головний зміст культурного процесу на Львівщині.
Окупаційний режим гальмував розвиток культури на Львівщині. Це досить яскраво видно на прикладі освіти. У 1869 році в Галичині було 1292 народні школи з українською мовою викладання, а з українською і польською — 67. У 1871 році українських народних шкіл було 572, а українсько-польських — 7873. Отже, лише за два роки замінено 720 українських шкіл українсько-польськими. Крім того, майже всі українські школи були однокласними.
Не дивно, що ще в 1890 році майже 65 проц. населення Галичини віком понад 6 років було неписьменним. Понад 90 проц. неписьменного населення було у 34 східногалицьких повітах.
На Львівщині не було жодної української державної учительської семінарії. У 1899 році українською була лише одна гімназія у Львові. У Львівському університеті було лише чотири українські кафедри. У 1897/98 навчальному році тут навчалось 510 студентів-українців, або 29,6 процента. Студентів-українців у Львівському політехнічному інституті було 22, а поляків — 4465. Обидва ці вищі учбові заклади польська шляхта розглядала як важливі осередки полонізації української молоді.
В липні 1914 року вибухнула перша світова війна.
Українські буржуазно-націоналістичні партії, які діяли на Львівщині, відразу стали на захист інтересів австро-німецького імперіалізму. 1 серпня 1914 року вони створили «Головну українську раду» на чолі з К. Левицьким. Це об’єднання відразу стало прислужником австро-німецьких імперіалістів. На цей же шлях став і так званий «Союз визволення України» — контрреволюційна організація, створена 4 серпня в Галичині націоналістичними емігрантами з Росії. Для прикриття своєї зрадницької діяльності українські буржуазні націоналісти не переставали афішувати свою наскрізь брехливу вигадку, що Галичина є «українським П’ємонтом», навколо якого начебто має відбутися об’єднання земель усієї України.
З перших днів війни на Львівщині розгортаються бої між російською і австро-німецькою арміями. Війна привела до зруйнування багатьох населених пунктів. Серйозних втрат зазнали промисловість і сільське господарство. Воєнними діями було знищено у Східній Галичині понад 40 процентів житлових і господарських будинків, понад 1500 фабричних споруд. До 1917 року було знищено дві третини усіх лісопильних заводів, із 1500 млинів було зруйновано 1337. Припинили роботу майже всі пивоварні і спиртові заводи. Подібне становище спостерігалось майже в усіх галузях промисловості.
Війна значно погіршила становище трудящих. Ціни на промислові і продовольчі товари безперервно зростали. Реальна заробітна плата робітників знизилась за три-чотири роки війни майже в два рази. Не кращим було і становище селян. їх нещадно грабувала австро-угорська армія. Ще на початку війни було видано розпорядження про використання селян для примусових робіт у поміщицьких маєтках, а також на об’єктах воєнного значення.
У роки війни лютував жорстокий терор.
В 1914—1916 рр. в Галичині повішено 30 000 чоловік. Понад 100 000 чоловік померло в концентраційних таборах з голоду і від епідемій. Не було жодного села, де б австро-угорські війська не винищували людей.
Злидні і страждання, породжені війною, терор викликали обурення трудящих, які все рішучіше виступали на боротьбу за свої права. У жовтні 1916 року у Львові відбулась «голодна» демонстрація. Кілька тисяч чоловік, серед них багато жінок з дітьми, демонстрували, вимагаючи хліба.
Вони вигукували: «Геть війну!», «Віддайте наших батьків і чоловіків!». Поліції з трудом вдалось розігнати демонстрантів.
Під впливом Лютневої революції в Росії зріс потяг трудящих Львівщини до миру. Перше травня 1917 року було відзначене масовим припиненням роботи, демонстраціями і зборами. У Стрию відбувались робітничі збори з порядком денним: «Війна і мир». У прийнятій ними резолюції писалось: «Стрийські робітники, що зібрались 1 травня 1917 року, посилають російському пролетаріатові, визволеному з-під гніту царизму, братерське поздоровлення… Разом з пролетаріатом усієї Австрії висловлюємо свою незламну волю до укладення миру без анексій і контрибуцій».
Величезну роль в історичній долі трудящих Львівщини, як і всіх західноукраїнських земель, відіграла Велика Жовтнева соціалістична революція. Визвольні ідеї Великого Жовтня, народження суверенної Української Радянської соціалістичної держави зробили особливо великий вплив на визвольну боротьбу трудящих Львівщини.
Перші великі революційні виступи, що розгорнулися тут під впливом Жовтня, відбулися в січні 1918 року. Страйкували робітники Дрогобицько-Бориславського нафтового басейну, робітники залізничних майстерень і трамвайники Львова. Страйкарі вимагали припинення світової імперіалістичної війни, підписання миру без анексій і контрибуцій, скасування законів воєнного часу і цензури, амністії для політичних в’язнів, поліпшення постачання продовольством.
Січневі виступи пролетаріату, які охопили всю Австрію, виявили слабкість монархічної влади. І хоч об’єднаним силам реакції вдалось відбити цей великий натиск революційних сил, він відіграв велику роль у наростанні революційної кризи в країні.
В листопаді 1918 року в Австро-Угорщині вибухнула буржуазно-демократична революція, яка покінчила з монархією. У Східній Галичині владу захопили українські буржуазні націоналісти, проголосивши так звану Західноукраїнську народну республіку (ЗУНР), яка фактично була маріонеткою в руках імперіалістів Заходу.
Трудящі Львівщини розгорнули боротьбу проти контрреволюційного уряду ЗУНР. Найвищою точкою революційного піднесення в період існування ЗУНР було збройне повстання дрогобицьких робітників у квітні 1919 року, очолене комуністами. Незважаючи на поразку, воно стало великою школою революційної боротьби мас. Цю боротьбу незмінно очолювала створена в лютому 1919 року Комуністична партія Східної Галичини (КПСГ).