Львівська область у роки Великої Вітчизняної війни
Мирну працю трудящих Львівщини перервали німецько-фашистські загарбники, напавши 22 червня 1941 року на Радянський Союз. 30 червня гітлерівці увірвались у Львів. Включена до складу дистрикту Галичина, Львівщина стала об’єктом здійснюваного гітлерівцями під ширмою так званого «нового порядку» нечуваного терору і злодіянь. З перших же днів окупації загарбники приступили до планомірного знищення і пограбування матеріальних і культурних цінностей та масового винищення радянських людей.
Загальні матеріальні збитки, завдані німецько-фашистськими окупантами народному господарству Львівщини в її нинішніх межах становили 9 019 204 тис. крб. (у старому масштабі цін). Гітлерівські варвари знищили на Львівщині 760 тис. чоловік, у тому числі понад 182 тис. радянських військовополонених.
Активними співучасниками злочинів гітлерівців були українські буржуазні націоналісти. 30 червня 1941 року слідом за німецько-фашистськими військами у Львові з’явився каральний батальйон «Нахтігаль», який на своєму шляху залишав гори трупів.
Українські буржуазні націоналісти брали безпосередню участь у знищенні мирних радянських громадян, допомагали окупантам проводити політику розпалювання міжнаціональної ворожнечі, яка повинна була не допустити консолідації патріотичних сил народу, розгортання підпільно-партизанського руху.
Трудящі Львівщини не схилили голови перед гітлерівськими загарбниками і їх наймитами — українськими буржуазними націоналістами. Протягом всієї окупації вони вели вперту і рішучу боротьбу проти ворогів.
У надзвичайно складній обстановці перших днів війни партійні організації Львівської і Дрогобицької областей зосередили свої зусилля на поданні допомоги армії у відсічі ворогу, проведенні мобілізації, створенні винищувальних батальйонів, в організації трудящих на боротьбу з ворожими парашутистами.
Швидка окупація Львівської і Дрогобицької областей практично не дала можливості обласним партійним організаціям підготувати партійне і партизанське підпілля. Ця робота розпочалась вже в умовах окупації. В 1941—1942 рр. через лінію фронту в західні області республіки ЦК КП(б)У направив кілька груп комуністів, частина з яких повинна була діяти на Львівщині. Проте, незважаючи на всі зусилля, пробитись на територію Львівської області їм не вдалось.
І все ж організація, яка очолила боротьбу народних мас Львівщини проти окупантів, була створена. Цьому сприяло перш за все те, що населення західних областях України, незважаючи на короткочасність життя в умовах Радянської влади, було віддане Комуністичній партії і з глибокою ненавистю зустріло фашистських окупантів. Позитивно на виникнення і розгортання антифашистської боротьби впливало і те, що основне ядро перших підпільних організацій становили члени ВКП(б) і ВЛКСМ, а також колишні члени КПЗУ, КСМЗУ і КПП, які мали значний досвід підпільної діяльності, набутий ще в умовах буржуазно-поміщицької Польщі.
Але поряд з цим були й фактори, що ускладнювали розгортання антифашистської боротьби на західноукраїнських землях — тяжкі умови фашистського терору, антинародна діяльність уніатської церкви, українських і польських буржуазних націоналістичних організацій.
Уже в липні 1941 року окремі комуністи, антифашисти почали розгортати підпільну антифашистську партизанську боротьбу. Було створено кілька підпільних груп на чолі з комуністами і комсомольцями. Вони вели агітаційну роботу, приймали зведення Радянського інформбюро і розповсюджували їх серед населення, займались саботажем, здійснювали диверсії. Згодом розрізнені підпільні партизанські групи почали встановлювати між собою зв’язки, контакти, об’єднувати свої сили в антифашистській боротьбі.
До осені 1942 року розрізнені групи, що діяли у Львові, об’єднались в одну антифашистську підпільну організацію, що прийняла назву «Народна гвардія». Багато загонів «Народної гвардії» носили ім’я Івана Франка, і пізніше назва «Народна гвардія ім. Івана Франка» закріпилась за всією організацією.
В багатьох районах області, зокрема в Золочеві, Красному, Винниках, Раві-Руській, були створені бойові групи. «Народна гвардія» поширила свою діяльність на Львівську, Івано-Франківську, Тернопільську, Дрогобицьку області.
У масово-політичній роботі народногвардійці широко використовували передачі радянського радіо, поширювали їх серед населення. Вони розповсюджували листівки, звернення Комуністичної партії і Радянського уряду. «Народна гвардія» організувала і випуск листівок. Досягненням її було налагодження випуску періодичної преси. Вже в листопаді 1942 року видано два номери інформаційного бюлетеня, а з весни 1943 року газети «Народної гвардії» почали видаватись систематично. 1 березня 1943 року вийшов перший номер газети «Боротьба», що видавалась до листопада цього року. Потім замість неї почала виходити газета «Партизан». З весни 1943 року видавалась ще одна газета — «Новини дня». Тиражі окремих номерів газет досягли 1000 примірників. Література і преса «Народної гвардії» виходила українською і польською мовами, а листівки також німецькою та угорською мовами. Особливо велику увагу «Народна гвардія» приділяла мобілізації населення на боротьбу із загарбниками: висвітленню ходу Великої Вітчизняної війни, перемог радянського народу, викриттю українських буржуазних націоналістів, їх злочинів, співробітництва з німецько-фашистськими загарбниками, зокрема при створенні дивізії «СС-Галичина», викривала антирадянську діяльність уніатської церкви та її глави митрополита Шептицького, виступала проти реакційної політики польських шовіністів.
Політична діяльність «Народної гвардії» поєднувалась з диверсіями, збройною боротьбою проти окупантів та їх пособників — націоналістичних бандитів. Значна робота була проведена по звільненню радянських військовополонених. Чимало з них влилось в ряди «Народної гвардії», партизанських загонів і з’єднань, стало активними учасниками боротьби проти німецького фашизму. 20 березня 1944 року народногвардійці здійснили дуже складну операцію, організувавши втечу групи полонених радянських воїнів з табору в цитаделі, в центрі Львова. Особливо посилилась діяльність «Народної гвардії» під впливом перемог Радянської Армії влітку 1943 року. В липні, у зв’язку з реорганізацією «Народна гвардія» була перейменована в «Організацію партизанського руху в західних областях України», а її орган — газета «Боротьба» — почала називатись «Партизан».
Піднесенню бойовитості підпільників і партизанів у значній мірі сприяв рейд партизанського з’єднання С. А. Ковпака в Карпати, під час якого було проведено велику масово-політичну роботу серед населення Галичини. Ковпак пізніше писав, що за час карпатського рейду багато трудящих Львівщини влилось у його загони.
Партизани і підпільники ставали для ворога все грізнішою силою. Гестапо, розвідувальні органи, українські та польські буржуазні націоналісти активно намагались проникнути до організації та знищити її. їм вдалось заслати туди провокаторів. У грудні 1943 року 55 чоловік, серед них і учасники «Народної гвардії», були засуджені до страти. Пізніше гестапо вдалося вислідити і в квітні 1944 року заарештувати Грушина, Вовка, Полуб’яка, Перчинського та інших керівників і активних працівників «Народної гвардії» — всього близько 50 чоловік. Заарештованих жорстоко катували, але вони тримались мужньо. Тортури не зламали їх. У квітні—травні 1944 року багатьох з них розстріляли, решту відправили в концентраційні табори Німеччини, де більшість з них була замучена. Проте основна маса членів організації уціліла, на волі залишився член військової ради Березін. Вона продовжувала свою діяльність, далі виходили підпільні газети. З наближенням фронту дії партизанів і підпільників усе більше активізувались. Особливо широко розгорнули вони знищення транспортних засобів ворога, напади на офіцерів і солдатів гітлерівської армії, створюючи нестерпні умови загарбникам.
Влітку 1944 року Львівщина була визволена Радянською Армією. З почуттям виконаного обов’язку перед партією і народом підпільники і партизани рапортували про результати своєї діяльності. Зібрані дані свідчать, що загони і бойові групи організації пустили під укіс 30 ешелонів противника з живою силою, технікою, пальним, зірвали і пошкодили близько 20 залізничних і шосейних мостів, знищили понад десять промислових підприємств, що працювали на німців, шість складів військового майна, шість літаків, вивели з ладу 20 танків, кілька десятків автомобілів, велику кількість сільськогосподарських машин, спалили близько 30 господарств німецьких колоністів, ліквідували багато призначених для відправки в Німеччину і постачання німецьких військ сільськогосподарських продуктів, особливо хліба. Народногвардійці вбили, поранили і взяли в полон близько 1500 фашистських солдатів, офіцерів і українських націоналістів.
Героїчна діяльність підпільників була високо оцінена партією і урядом. Були нагороджені керівники «Народної гвардії» В. Грушин, А. Путько, І. Вовк, І. Дубае, П. Перчинський, Т. Гаєвський і багато інших.
Поряд з «Народною гвардією» та її групами на Львівщині діяли й інші підпільні організації, партизанські загони і групи. Значну бойову і підривну роботу здійснював Золочівський партизанський загін під командуванням Кундіуса, члена партії, військового лікаря, який змушений був, потрапивши в оточення, залишитись на окупованій території. Цей загін, який налічував близько 200 чоловік, переправив за лінію фронту 600 радянських патріотів, пустив під укіс 11 ворожих ешелонів, спалив ешелон з нафтою, 37 разів пошкоджував телефонно-телеграфну лінію і двічі — телефонний підземний кабель гітлерівських військ, знищив сім паровозів, 32 вагони, дев’ять автомашин, підірвав 13 залізничних і шосейних мостів, узяв у полон і передав частинам Радянської Армії понад 90 фашистських солдатів і офіцерів, знищив два танки «Тигр», вивів з ладу в Золочеві шкіряний завод і млин, тютюнову фабрику в селі Борщовичах, мармеладний завод у Львові, п’ять німецьких господарств, ліквідував 536 фашистських військовослужбовців і українських націоналістів. У Глинянському районі боротьбу проти окупантів очолювала група «Визволення Вітчизни» на чолі з комуністами В. Дорожком і Ф. Головченком. Ця група підтримувала зв’язок з «Народною гвардією».
Існували підпільні групи і в інших районах і місцевостях Львівської області, їх діяльність зливалась з підпільним партизанським рухом в інших західних областях і на Україні в цілому. Боротьба проти німецько-фашистських загарбників на Львівщині набула справді всенародного характеру. Велике значення для її розгортання мали рейди партизанських з’єднань і загонів із східних областей на територію західних областей України. Так, для посилення і розвитку партизанського руху на території Дрогобицької області була сформована і в червні 1943 року направлена оперативна бойова група на чолі з колишнім секретарем Дрогобицького обкому партії по транспорту уповноваженим ЦК КП(б)У Д. С. Хижняком. Партизанський загін ім. Чапаева, переданий цій оперативній групі, зумів вийти на територію Львівської області, провів багато боїв з німецько-фашистськими загарбниками, але потрапив в оточення. В результаті важких боїв йому вдалося прорватись на з’єднання з іншими партизанськими загонами. Під час цих боїв Д. С. Хижняк був захоплений націоналістами і по-звірячому замучений в Глинянському лісі.
Взимку і весною 1944 року по території Львівщини успішними рейдами пройшли партизанські загони під командуванням Ковальова, Шангіна, Неделена, партизанське з’єднання Героя Радянського Союзу генерал-майора Наумова.
Останній рейд мав особливе значення, з’єднання двічі перейшло через більшість районів Львівської, ряд районів Дрогобицької областей, провело тут чималу бойову і диверсійну діяльність, значну масово-політичну роботу серед населення.
Не можна не згадати і про діяльність радянських розвідників на території Львова, зокрема Героя Радянського Союзу М. І. Кузнецова, який знищив тут ряд фашистських чиновників і військовослужбовців.
Тим часом Радянська Армія, громлячи німецькі війська, швидко просувалась вперед. Наближались дні визволення Львівщини.
В середині квітня війська І Українського фронту, якими командував Маршал Радянського Союзу Конєв, вийшли на лінію Ковель—Броди—Бучач—Коломия, утворивши великий і оперативно вигідний плацдарм для дальшого розгортання наступу.
Після підготовки почався наступ. Німецька оборона була прорвана. 17 липня були визволені Стоянів і Радехів. Наступного дня радянські війська вийшли в район Буська, Кам’янки і Якимова. Вмілим маневром у районі Бродів було оточено п’ять дивізій ворога. Спроби останніх прорвати залізне кільце радянських військ і вийти з оточення зазнали невдачі. 23 липня вороже угруповання, замкнуте в Бродівському «котлі», було остаточно ліквідоване. В його складі була розгромлена дивізія «СС-Галичина».
Німецьке командування за всяку ціну намагалось зупинити просування радянських частин у напрямку Львова. Розгромлені частини замінювались іншими. Але ці зусилля виявились марними. В результаті маневру танкових з’єднань генерал-полковників танкових військ Рибалка і Лелюшенка у Львові було оточене велике угруповання фашистів, яке 27 липня було розгромлене. Львів було визволено.
Слідом за Львовом визволено багато інших населених пунктів. 6 серпня — Дрогобич, 9 серпня — Старий Самбір і Сколе і т. д. Останніми були визволені населені пункти Славськ (1 жовтня), Тухля (3 жовтня) і Лавочне (8 жовтня). Визволення Львівщини було повністю завершено.
У рядах Радянської Армії вели боротьбу проти німецьких окупантів тисячі бійців і офіцерів із Львівщини. За героїзм, проявлений у ході боїв, багато з них нагороджено орденами і медалями. Серед них — Герой Радянського Союзу Г. Ф. Геврик, А. В. Грушецький, В. С. Книш, П. Ф. Басараба та багато інших.