Судова Вишня, Мостиський район, Львівська область
Судова Вишня (до 1545 року — Вишня) — місто районного підпорядкування, центр Судововишнянської міської Ради Мостиського району. З грудня 1939 року по листопад 1959 року місто було районним центром Дрогобицької області. Розташоване на річці Вишні (притока р. Сану) на рівнинній місцевості (257 м над рівнем моря) поблизу залізничної станції Судова Вишня, за 20 км від районного центру та за 48 км від обласного центру. З Львовом і Мостиськами зв’язане залізницею та шосейною дорогою. В зону міста входить село Загороди, яке утворює передмістя Судової Вишні і підпорядковане міській Раді. Чисельність населення — 5,5 тис. чоловік.
Найдавніші сліди перебування людини на території сучасної Судової Вишні відносяться до епохи бронзи (II тис. до н. е.), що підтверджується знахідками кам’яних знарядь та уламків посуду.
Виявлені на околиці міста різні археологічні пам’ятки свідчать, що вже в першій половині І тис. н. е. тут існувало осіле землеробське поселення, мешканці якого займалися скотарством, а також обробкою металу. Знайдені римські монети вказують на зв’язки поселенців з Римською імперією.
Як стверджують археологічні знахідки, стародавня Вишня була розташована на території сучасного міста. Про це свідчать два городища, виявлені у 1957 році на урочищах «Замчисько» і «Чвораки». Археологічні дослідження городища на урочищі «Замчисько» показали, що воно було заселене протягом IX—XI століть. Його поселенці жили в чотирикутних півземлянках, в яких були кам’яні печі. Розміри жител — 16—20 кв. метрів. Знайдені знаряддя праці дають підставу вважати, що в них проживали окремі сім’ї землеробів-скотарів.
У кінці X століття на частині селища виник феодальний замок, який був укріплений валом з дерев’яними зрубами. В систему укріплень входили також башти та ворота. Виявлені на дітинці речові матеріали в більшості складалися із предметів військового спорядження. Це дає підстави вважати городище у Вишні фортецею з військовим гарнізоном.
Приблизно наприкінці XI — початку XII століть замок був зруйнований, очевидно польськими або угорськими військами. Його мешканці переселилися на друге городище, що було збудоване на зручному для оборони місці між річкою Вишня та безіменним потічком. Знайдені на місці цього городища матеріали дають підставу пов’язати його з літописною Вишнею.
Місто Вишня вперше згадується в Галицько-Волинському літописі під 1230 роком, як місце проживання великого феодала галицького боярина Филипа, що брав участь у змові бояр проти князя Данила Галицького («Филип безбожний зва князя Данила во Вишню»)3. Він мав намір убити князя Данила Романовича, але тисяцький Дем’ян встиг попередити про небезпеку.
Літописне місто Вишня в період боротьби за Галицьку землю між польським королем Казимиром Великим і галицькими боярами на чолі з Дмитром Детьком було дуже зруйноване.
Після захоплення Галицької землі польськими феодалами король Казимир надав у 1368 році Янові з Дембиці привілей на війтівство у Вишні із 100 ланами землі, згідно якого необхідно було відбудувати місто. Війт та міщани звільнялись від «будь-якої юрисдикції воєвод, суддів та урядників». Створювалось виборне міське самоврядування. Війтові було надано право збирати 6-й грош від податків та 3-й грош від інших доходів. Щоб якнайшвидше відродити місто, сюди запрошувались нові поселенці,, які звільнялись на 20 років від податків. Цей захід дав позитивні наслідки. У Вишню переселилось багато фахівців, які сприяли швидкому розвитку ремесла, зокрема столярського, слюсарського, ткацького, шевського та інших.
Розвиткові ремесел, розширенню торгівлі сприяло й те, що місто стало у XV столітті політичним центром. Починаючи з 1443 року, у Вишні відбуваються з’їзди (сеймики) шляхти земель Руського воєводства. Тут вирішувались політичні питання, відбувались шляхетські суди, від яких місто дістало назву Судова Вишня.
Важливу роль у економіці міста відігравала торгівля. Особливо великими були торги великою рогатою худобою, яку переганяли з Поділля в Західну Європу. Це сприяло значному розвитку різницького цеху, який стає найбільшим серед решти цехів міста. У Вишні знаходились також великі склади солі, яку доставляли сюди із Прикарпаття і розвозили у різні міста Польщі.
Однак було ряд причин, які гальмували розвиток ремесел і торгівлі, підривали міщанські господарства. Так, за люстрацією XVI століття, міщани Вишні повинні були відбудовувати укріплення, ремонтувати шляхи, мости тощо. Та частина міщан, яка володіла землею, повинна була ще сплачувати грошовий чинш: 16 грошів з лану, з яких 6 грошів відраховувалось на війтівство.
У 1504 році, в зв’язку з тим, що Вишня була зруйнована татарами, місто було звільнене на 8 років від податків. Такий же привілей був наданий і в 1553 році.
Відстоюючи свої права і національну культуру, українські міщани об’єднувалися у братства, які були опорними пунктами в боротьбі проти католицизму та ополячування. У Судовій Вишні братство засноване А. Радиловським в 1573 році. Воно поклало собі за мету боротися проти посилення шляхетсько-польського гніту, національних та релігійних утисків, за розвиток української культури й науки.
Виразником прагнень і інтересів трудового люду, невтомним борцем був виходець з Вишні Іван Вишенський (1543—1620 рр.) — найвидатніший український письменник-полеміст XVI століття, який у своїх творах виступав проти світських та духовних феодалів, проти соціального, релігійного та національного гніту.
Визвольна війна українського народу під проводом Богдана Хмельницького сколихнула селян і міщан західноукраїнських земель. Це викликало тривогу у місцевої шляхти. На засіданні сеймику у Судовій Вишні 14 вересня 1648 року (незадовго до приходу козацьких військ під Львів) відзначалося, що пожежа козацької війни наближується з дня на день і що слід очікувати селянських виступів. Так воно і сталося. Селяни з сіл Стоянці, Волчиїцовичі, Дидятичі, Дмитровичі, Волосткова, об’єднавшись з міщанами Судової Вишні, розгромили і спалили панський двір у Волосткові та захопили місто. Після зняття Хмельницьким облоги Львова вони приєдналися до козацьких військ.
Велику шкоду завдавали місту стації (часті постої військ), які супроводжувалися грабунками та розоренням. Постої шляхетських військ і зв’язані з цими численні реквізиції завдавали великих втрат мешканцям міста. Якщо у 1697 році сума збитків становила 5392 злотих, то у 1698 році — 11 тис. злотих, а за 10 років (з 1704 по 1714 рік) — 52 тис. злотих.
Значно погіршували становище мешканців міста різні епідемії, а також утиски зі сторони староства, які з кожним роком ставали все дошкульнішими. Свідченням цього є численні скарги міщан, в яких вони писали про свої страждання. В одній із них говориться, що староста С. Коритко у першій половині XVII століття обкладав їх господарства непосильними податками, забирав худобу, грабував і знищував посіви, без усяких підстав кидав їх до в’язниці. У 1765 році міщани знову писали, що староста Антон Лось силою примушував їх платити податки за вилов риби у ставках, виорав міське пасовище, привласнив міські гармати. До цієї скарги приєднались і міські цехи: різницький, кравецький, шевський, столярський, слюсарський та ткацький.
Австрійські власні, захопивши Галичину у 1772 році, принесли нове колоніальне гноблення. Вони у місті перш за все спорудили дві казарми для австрійської кавалерії, яку утримували для придушення селянських заворушень. В цей час у Судовій Вишні виникають невеликі підприємства: тартак, цегельня та інші, а також ремісницько-кустарні підприємства. Становище робітників, які працювали тут, було важким. Робочий день тривав 11—16 годин, а заробітної плати не вистачало навіть на прожитковий мінімум.
Робітники і селяни міста з кожним роком все глибше поринали у безодню злиднів і бідувань. В результаті воєнної розрухи занепала економіка підприємств Судової Вишні. Кількість робітників, зайнятих у промисловому виробництві, значно зменшилась. На фабриці керамічних виробів, тартаку (лісопильному заводі), фабриці цикорію, в млині працювало лише по 30—50 робітників. Зменшується кількість ремісників. В Судовій Вишні налічувалося лише 30 фахівців, які працювали в невеликих майстернях. Серед них було 5 ковалів, 6 шевців, 5 кравців та інші.
Австрійські власті гальмували розвиток української культури. В місті було відкрито школу лише у 1795 році. Викладання в ній проводилось польською мовою. Цей учбовий заклад перебував під «опікою» Перемишльської католицької консисторії — одного із осередків католицизму на Галицькій землі. Тут вчились головним чином діти багатих міщан. Із 670 дітей шкільного віку лише 105 відвідувало школу. У 70-х роках XIX століття цей учбовий заклад було реорганізовано у трикласну школу.
Мешканці міста не могли також мріяти про медичну допомогу. У Судовій Вишні не було ні лікарні, ні лікарів, а лише акушерка. Лише у 70-х роках XIX століття тут з’явився перший лікар. Медичну допомогу він надавав лише за гроші. Тому вона була недоступною широким селянським масам.
Більшість населення Судової Вишні складали українці. Це підтверджує перепис 1880 року, з якого видно, що із 3387 мешканців міста 2 тис. становили українці, а решту — поляки, євреї, німці. У порівнянні з XVIII століттям майже втроє збільшилась кількість будинків, яких на кінець XIX століття налічувалося 619.
Із зростанням міста і збільшенням чисельності населення тут виникають невеликі промислові підприємства: керамічна фабрика, фабрика мила, олійниця, млин та інші.
З розвитком капіталістичної промисловості розгортається боротьба робітників, яка спочатку носила переважно економічний характер. Одним з масових виступів робітників Судової Вишні була демонстрація на Перше травня у 1896 році, на якій вони висловили свій протест проти мізерної заробітної плати, вимагали скорочення робочого дня, демократизації виборів.
Значний вплив на свідомість робітників міста зробив І. Я. Франко, який під час передвиборної кампанії до австрійського парламенту у 1897 році побував у Судовій Вишні і виступив з промовою, в якій вказував на необхідність боротьби за поліпшення долі гнобленого люду, боротьби проти соціального та національного гніту.
Перша світова війна важко відбилась на становищі мешканців міста. Понад 350 чол. було взято у австрійську армію. Різко відчувалась нестача робочих рук, значно погіршилось постачання продовольчими товарами.
Після відступу російської армії австрійські власті жорстоко розправились з місцевим населенням, яке виявляло свої симпатії до російських військ. Але ніякий терор неспроможний був викорінити в трудящих свідомість і повагу до братнього народу. Особливо зросли вони після перемоги Великого Жовтня та встановлення Радянської влади на Україні. У поширенні ідей соціалістичної революції серед мешканців Судової Вишні значну роль відіграли колишні військовополонені, які повернулись з Радянської Росії додому.
Успіхи молодої Країни Рад запалювали трудівників міста на дальшу боротьбу за визволення галицьких земель від іга Австро-Угорської імперії. Але польські окупанти, захопивши Галичину у 1919 році, принесли нові, нечувані страждання. Вони з перших днів свого панування почали насаджувати колоніальний режим, вдаватися до жорстокого терору, без суду і слідства піддавати репресіям учасників революційного руху.
В 1921 році польсько-шляхетські власті проводили перепис населення. Мешканці міста вороже зустріли цей захід і відмовлялися від нав’язуваного їм силою «польського громадянства».
В донесенні поліції Судової Вишні від 23 вересня 1921 року говориться про протест населення міста проти перепису і необхідність застосування методів примусу. Мешканці міста втікали у ліс, відмовлялися давати будь-які відомості. Опір польській реакції у проведенні перепису являв собою одну з форм протесту населення міста проти польської окупації.
Згідно цього перепису у місті налічувалось 757 будинків, в яких проживало 4307 чол. Незважаючи на штучне заниження польськими властями відомостей про кількість українського населення, перепис показав, що в місті мешкало 1946 українців.
Борючись за соціальне і національне визволення, робітники міста все тісніше згуртовувалися під комуністичним прапором. Вони провели велику підготовчу роботу до загального страйку, що мав розпочатися одночасно із виступами робітників інших міст. Але поліція вжила заходи, щоб зірвати страйк.
Значний вплив на робітничий рух мала діяльність членів КПЗУ. В 1927 році у місті діяла районна організація КПЗУ, яка входила до складу повітової організації КПЗУ м. Мостиськ. Особливо міцною і чисельною була організація КПЗУ на передмісті. Деякі члени цієї організації — І. М. Макаруха, Й. В. Степаняк та інші брали активну участь у робітничому русі м. Львова.
Комуністи Судової Вишні, незважаючи на терор і провокації, все ширше розгортали свою діяльність: керували страйками місцевих робітників, організовували розповсюдження та вивчення марксистської літератури, а під час революційних свят з їх ініціативи у місті вивішувались червоні прапори, розклеювались листівки, проводились мітинги.
У 1935 році комуністи Судової Вишні випустили у світ одноденну газету «На хвилях», яку було підготовлено в друкарні товариства ім. Шевченка у’Львові. На її сторінках опубліковано ряд матеріалів про тяжке становище західноукраїнського населення, заклики до боротьби проти польської окупації, статті про життя та успіхи на Радянській Україні. Газета була закрита польською поліцією, частина примірників конфіскована. Але більшість тиражу вдалося вивезти з друкарні і розповсюдити серед мешканців міста та у навколишніх селах. В умовах розгорнутої класової боротьби ця газета відіграла значну роль. Вона пробуджувала революційну енергію трудящих, формувала їх класову свідомість. Виступ газети послужив поштовхом до дальшого, більш бурхливого зростання політичної активності мас.
У липні 1936 року застрайкували всі робітники тартаку. Вони домагались поліпшення умов праці, підвищення зарплати. В жовтні та листопаді цього ж року виступили пекарі та робітники фабрики цикорію. Страйкарі вимагали восьмигодинного робочого дня, підвищення заробітної плати, встановлення демократичних свобод.
Високу політичну свідомість і солідарність показали робітники у січні 1938 року, коли в млині було незаконно звільнено з роботи 4-х чоловік. Вони оголосили страйк і поставили вимогу про поновлення на роботі звільнених робітників та підвищення зарплати. Після восьмиденної боротьби їх виступ увінчався успіхом.
Настав довгожданний вересень 1939 року. З великою радістю зустрічали трудящі міста своїх братів-визволителів, які принесли щасливе і заможне життя. У перші дні владу у свої руки взяло тимчасове управління (голова І. М. Макаруха), яке розгорнуло велику роботу в підготовці до виборів у Народні Збори Західної України.
Трудящі Судової Вишні дістали змогу самі вирішувати свою дальшу долю. Вони націоналізували всі промислові підприємства і організували їх роботу по-новому.
Було проведено велику роботу по ліквідації неписьменності — відкрито дві школи, де діти могли вчитись своєю рідною мовою. Почав працювати Будинок культури. В середній школі навчалося понад 600 учнів, працювало 35 вчителів. Було також налагоджено систему охорони здоров’я: відкрито поліклініку, жіночу та дитячу консультації, пологовий будинок та акушерський пункт.
Трудящі стали справжніми господарями своєї долі, вільними і повноправними громадянами Країни Рад. В жовтні 1939 року трудящі Судової Вишні одноголосно обрали депутатом до Народних Зборів Західної України уродженця міста, голову тимчасового управління члена КПЗУ І. М. Макаруху, а в березні 1940 року вони уперше обирали депутатів до вищих органів державної влади.
Радянська влада принесла трудящим міста справжнє життя. Але на оновлені західноукраїнські землі запустили свої криваві пазурі німецько-фашистські загарбники. Гітлерівські дракони, захопивши 24 червня 1941 року Судову Вишню, встановили тут «нові» жорстокі порядки.
Населення міста було обкладене великими податками, для сплати яких доводилось продавати майже увесь зібраний урожай. Фашисти забороняли власникам господарств різати для себе худобу. Вони грабували мешканців міста і всі цінності вивозили до Німеччини. За невиконання наказів і саботаж жорстоко карали. Тільки по Судововишнянському району було розстріляно 1296 чоловік. Молодь силоміць забирали на каторжні роботи до Німеччини. Із Судової Вишні було вивезено у фашистське рабство 226 чол., серед них 15 дітей, які ще не досягли шістнадцятилітнього віку.
Трирічна окупація міста завдала великої матеріальної шкоди його промисловим підприємствам та установам. Краще устаткування було вивезено до Німеччини. Цегельному заводові завдано збитків на 1 млн. 633 тис. крб., а лісопильному — 5 млн. крб. Повністю були пограбовані аптека та міська лікарня.
Загальна сума втрат, заподіяних під час окупації Судововишнянському районові, становить понад 30 млн. карбованців.
Під могутніми ударами Червоної Армії полчища німецько-фашистських загарбників відкочувались на захід. 24 липня 1944 року в Судову Вишню вступили радянські війська. Над містом знову зійшла зоря свободи. Його мешканці радісно вітали своїх визволителів. Багато уродженців міста пішли на фронт. Вони в тяжких боях відстоювали незалежність нашої Батьківщини. Але не всі дожили до великого свята Перемоги. Понад 20 чол. загинули на війні. За бойові заслуги на фронтах Великої Вітчизняної війни багато жителів Судової Вишні удостоєні урядових нагород.
Після визволення мешканці взялися за відбудову рідного міста. З кожним роком Судова Вишня ставала все більш впорядкованою і красивішою.
Вже у перший післявоєнний рік на річці Вишня було споруджено гідроелектростанцію. Всі підприємства міста по випуску валової продукції перевершили довоєнний рівень. Райпромкомбінат виконав виробничий план 1945 року на 120 процентів.
Широким фронтом проводилося житлове будівництво, яке поставило на порядок денний питання про розширення цегельного заводу. Робітники цього підприємства своїми силами відремонтували розбиті машини та наявне устаткування і в кінці 1944 року дали першу продукцію. Виробничі завдання за 1945 рік вони виконали на 137 процентів.
Цегельний завод — одне з найбільших підприємств міста, на якому працює 135 робітників, а в літній сезон — 250 чол. Крім виготовлення цегли, черепиці, шиферу, завод почав випускати у 1967 році кахлі.
Значно збільшився випуск продукції. Якщо у 1949 році завод випускав 1,5 млн. шт. цегли та 476 тис. штук черепиці, то в 1966 році вироблено 5 млн. 200 тис. штук цегли та 1 млн. 300 тис. штук черепиці. Собівартість продукції у порівнянні з 1949 роком знижено на 39,3 процента.
На підприємстві виросло багато передовиків виробництва. Серед них формувальники С. Степаняк, В. Тиндик, Н. Лісовська, які постійно перевиконують свої виробничі завдання. Девізом їхньої праці є не лише кількість, але й висока якість вироблюваної ними продукції.
У 1944 році відновила свою роботу МТС, яку було створено ще в 1939 році. З розвитком і зміцненням індустріальної могутності нашої країни зростала матеріально-технічна база МТС. Машинний парк поповнився новими тракторами, автомашинами, комбайнами, сівалками та іншою сільськогосподарською технікою. МТС перетворилася у велике високомеханізоване підприємство.
У 1958 році МТС було реорганізовано у ремонтнотехнічну станцію, а в 1961 році на її базі створено відділення «Сільгосптехніка». Це підприємство має дев’ять цехів, обладнаних новими верстатами та механізмами, а також великий машинно-тракторний парк. Тут побудовано склад для мінеральних добрив на 2 тис. тонн, а також базу для зберігання аміачної води на 1025 тонн.
Механізатори відділення «Сільгосптехніка» обслуговують 21 колгосп, два радгоспи та сім районних організацій. Вони з року в рік значно підвищують продуктивність праці. Так, план ремонтних робіт за 1965 рік виконано на 144,8 проц. Кращими робітниками відділення є бульдозерист Г. М. Полянський, електрозварник І. Г. Заяць, регулювальник паливної апаратури М. М. Дашкевич, які виконують свої виробничі завдання на 150—180 проц. М. М. Дашкевич працює тут з перших днів створення МТС. За сумлінну й невтомну працю в 1966 році він удостоєний медалі «За трудову доблесть».
Значна частина мешканців міста зайнята в сільському господарстві. У 1948 році в Судовій Вишні було створено артільне господарство ім. Ворошилова, яке очолив В. Димчишак. В 1959 році до колгоспу були приєднані сільгоспартілі ім. Щорса (с. Зарічне) та ім. Франка (с. Берегове). Укрупнений колгосп було названо іменем Ф. Е. Дзержинського. Артіль складається з 4-х бригад, має 3020 га земельних угідь, у т. ч. 1791 га орної землі. На ланах сільгоспартілі працює 11 тракторів, 4 комбайни та інша сільськогосподарська техніка. Господарство має 9 автомашин. На фермах, в майстернях та інших ділянках виробництва використовується електроенергія.
Незважаючи на те, що землі колгоспу піщані і вимагають великих затрат праці, удобрення, урожайність зернових культур за останні роки помітно збільшилась. Так, валовий збір зерна з 2509 цнт в 1963 році зріс до 12892 цнт у 1965 році, у т. ч. пшениці 6598 цнт, або по 18 цнт з кожного гектара.
Яскравим показником зміцнення артільного господарства є зростання неподільних фондів. Якщо у 1958 році вони становили 94 тис. крб., то в 1965 році — 281 тис. крб. Прибутки колгоспу збільшились із 145 тис. крб. у 1960 році до 340 тис. крб. у 1965 році. Лише від продажу свинини в колгоспну касу надійшло 29 тис. крб., а всього від продажу продуктів тваринництва — 134 тис. карбованців.
В колгоспі виросло багато передовиків, які, примножуючи здобутки артілі, своєю високопродуктивною працею вносять гідний вклад у виконання планів нової п’ятирічки. Це — доярки Р. І. Худик, С. Л. Степаняк, ланкова Е. Сапуцька, механізатори Д. Тадей, М. Єдинак та інші. Так, доярка Р. І. Худик рік у рік надоює від кожної корови по 2200—2500 кг молока. За свою невтомну працю вона удостоєна ордена Трудового Червоного Прапора.
Росте й розквітає стародавнє місто Судова Вишня, підвищується добробут його мешканців. За роки Радянської влади тут збудовано понад 200 нових житлових будинків, вкритих шифером, черепицею, бляхою. Виросли нові вулиці — Стефаника, Спортивна, Гагаріна. Силами трудящих міста посаджено три парки, споруджено чотири озера.
Показником зростання добробуту трудящих є підвищення їхньої купівельної спроможності. В порівнянні з 1964 роком товарообіг у 1966 році збільшено в 2 рази. Зокрема, зріс попит на музичні інструменти, радіотовари, швейні та пральні машини та інші культурно-побутові товари. Вкладниками ощадної каси є 994 мешканці, а загальна сума їхніх збережень становить 280 тис. карбованців.
У місті за останні 1962—1967 рр. споруджено два нових магазини, їдальню, пекарню, лазню та інші торговельні та побутові підприємства.
Велика увага приділяється медичному обслуговуванню населення. Якщо лікарня спочатку була малою — всього на 30 ліжок, не було потрібних приладів, устаткування, то тепер вона налічує понад 100 ліжок, має найновіше обладнання в усіх кабінетах. Про здоров’я трудящих піклуються 18 лікарів та понад 40 чол. середнього медичного персоналу. Головний лікар лікарні Н. М. Затварський у 1966 році за невтомну багаторічну працю удостоєний ордена «Знак Пошани».
Значних успіхів досягнуто в розвитку народної освіти. В місті працює середня школа, в якій у 1947 році відбувся перший випуск. Атестати зрілості одержало 47 чол. В школі трудяться 52 вчителі, які навчають 870 учнів. За роки Радянської влади відбулося 18 випусків, а середню освіту здобуло 726 юнаків і дівчат. З них 32 одержали золоті та срібні медалі. Багато з них після закінчення вузів стали лікарями, агрономами, інженерами, вчителями.
Силами учнів та педагогічного колективу у 1960 році в школі відкрито Ленінську кімнату, в якій налічується понад 300 експонатів. Копії фотографій і документів про життя та діяльність В. І. Леніна надіслані з різних музеїв Радянського Союзу, а також з Лондона, Кракова, Пороніно. В Ленінській кімнаті приймають учнів у піонери, проводяться тематичні вечори.
За вмілу організацію педагогічного процесу та хороші показники у навчанні директора школи В. Е. Гончарова нагороджено у 1966 році орденом Трудового Червоного Прапора.
Перспективи дальшого розвитку освіти знаходять яскраве відображення у бюджеті міської Ради. У 1966 році із загальної суми бюджету 197 тис. крб. 131 тис. крб. асигновано на розвиток народної освіти.
У місті функціонує один з найбільших у нашій республіці технікум, який готує ветеринарних спеціалістів для західних областей України. Створений він на базі однорічної сільськогосподарської школи, що випускала молодших ветфельдшерів.
На стаціонарному відділенні навчається 400 юнаків та дівчат, а понад 600 чол.— на заочному відділі. За час існування цього учбового закладу спеціальність ветфельдшерів та зооветтехніків здобули 725 чол. При технікумі є учбове господарство, яке має 120 га орної землі, 80 голів великої рогатої худоби, 100 свиней та багато різної сільськогосподарської техніки. Одночасно учні вивчають автомобільну справу і після закінчення курсів одержують додатково спеціальність шоферів. У 1965 році при технікумі відкрито ветеринарну клініку з стаціонаром на 5 гол. худоби, діє державна племінна станція, яка є експериментальною базою при цьому учбовому закладі. Організовано також постійно діючі курси по підготовці завідуючих тваринницькими фермами та місячні курси по перепідготовці ветфельдшерів.
При технікумі діють гуртки художньої самодіяльності, добре поставлена спортивна робота. Особливим успіхом користуються народні митці хорового колективу. Мешканці Судової Вишні та навколишніх сіл дали йому високу оцінку за майстерне виконання пісень. Силами комсомольців-учнів проведена велика робота по озелененню міста та по впорядкуванню території технікуму.
Про вихованців ветеринарного технікуму Судової Вишні можна почути скрізь: у колгоспах, радгоспах, сільськогосподарських установах хороші відгуки, високу похвалу.
Разом з освітою в життя мешканців міста міцно ввійшла культура. До послуг трудящих міська бібліотека, книжковий фонд якої становить 25648 томів, а читачами є понад 2 тис. чол. Пропагуючи книгу в маси, бібліотека проводить конференції, літературні вечори, на яких обговорюються найновіші твори радянських письменників; влаштовуються книжкові виставки літератури. Змістовні і цікаві виставки були зроблені до 150-річчя від дня народження Т. Г. Шевченка, 110-річчя Франківського ювілею, до 100-річчя від дня народження В. І. Леніна.
У 1949 році в місті відкрито дитячу бібліотеку, яка обслуговує понад 900 читачів. У її фондах налічується 18344 примірники книг. Тут створено постійні виставки: «Релігія і наука несумісні», «Хімія наших днів» та інші, які виховують у підростаючого покоління комуністичне ставлення до праці, любов і відданість до рідної Вітчизни, непримиренність до пережитків минулого.
За активну роботу по охопленню книгою всіх дітей міста, цікаві форми роботи з широкими масами трудящих, ця бібліотека удостоєна почесного звання закладу відмінної роботи, а її завідуюча М. Я. Макаруха — звання «бібліотекар відмінної роботи».
Цікавим місцем відпочинку трудящих є міський Будинок культури, при якому працює 11 гуртків художньої самодіяльності.
Тут є стаціонарна кіноустановка, проводяться кожного вечора змістовні культурно-освітні заходи: концерти, вистави, лекції, вечори запитань і відповідей. Високою майстерністю відзначається хоровий гурток, який бореться за звання Народного хору.
На обласному огляді художньої самодіяльності, присвяченому 150-річчю з дня народження Т. Г. Шевченка, цей колектив удостоєний грамоти обкому профспілки працівників культури. Широке визнання здобув ансамбль бандуристів «Вишенька», який створений у січні 1964 року. Він на обласному огляді художньої самодіяльності, присвяченому 50-річчю Великого Жовтня, нагороджений дипломом 1-го ступеня, грамотою обласного управління культури та обкому профспілки працівників культури. Виступи ансамблю «Вишенька» не раз передавались по радіо, показувались по телебаченню.
При Будинку культури працює дитяча музична студія, курси крою та шиття, фотогурток, діє агіткультбригада, яка виступає з концертними програмами не тільки у рідному місті, а й перед колгоспниками сіл Мостиського району. В репертуарі — твори українських радянських композиторів про Комуністичну партію, Радянську Батьківщину, українські народні пісні, твори композиторів країн народної демократії, веселі коломийки.
У 1959 році тут відкрито університет здоров’я з 2-х річною програмою навчання. Заняття відбуваються два рази на тиждень. За час існування університету його закінчило понад 240 чол. Понад 10 випускників навчаються в медінститутах та 30 чол. у медучилищах. На Всесоюзному огляді народних університетів у 1966 році університет м. Судова Вишня нагороджено Похвальною грамотою Міністерства культури СРСР
Великою популярністю серед мешканців міста користується міський краєзнавчий музей. Значну допомогу в його створенні надала археологічна експедиція Інституту суспільних наук АН УРСР, що проводила тут дослідження городища часів Київської Русі. Зібрані у музеї численні експонати (знаряддя праці, предмети побуту, зброя, монети, оригінали документів, картини) відображають історію Судової Вишні від найдавніших часів до наших днів.
В здобутках й досягненнях трудящих міста велика заслуга партійних організацій, в яких об’єднано понад 100 комуністів. Найбільшою є парторганізація при міській Раді, яка налічує в своєму складі 22 члени КПРС. Комуністи міста беруть активну участь у всіх галузях народного господарства, працюють безпосередньо на відповідальних ділянках виробництва, де особистим прикладом, палким словом мобілізують трудящих на виконання завдань нової п’ятирічки.
Судова Вишня живе нині бурхливим виробничим і культурним життям. У найближчі роки в місті стануть до ладу нові громадські та культурно-побутові будівлі. І все це нові пам’ятки історії, сторінки славного літопису древнього міста, яке молодіє з кожним роком.
В. М. ЦИГИЛИК