Потелич, Нестеровський район, Львівська область
ПОТЕЛИЧ (давні назви — Потилич, Телич, Подтелич, Підтелич) — село, центр сільської Ради, розташоване на річці Телиці, притоці Рати, за 37 км від районного центру і за 7 км від залізничної станції Рава-Руська. Населення — 2947 чоловік. Сільраді підпорядковані населені пункти Борове, Великі Долини, Гіркани, Гірки, Горяни, Зелена Гута, Зоряний, Клебани, Луг, Малі Долини, Ниви.
Колгосп «Верховина», до якого входить с. Потелич, має 1590 га орної землі. Розвинуте льонарство. З зернових культур вирощуються озима пшениця, жито, ячмінь тощо. Тваринництво м’ясо-молочного напряму.
У Потеличі — 2 середні і 4 початкові школи. Є 2 клуби, 2 бібліотеки. Працюють 3 керамічні заводи. Надра Потелича багаті на поклади гончарної і фаянсової глини, білий пісок (тиглеву глину), вапняк.
Перша згадка про село зустрічається в Іпатіївському літописі і пов’язана з ім’ям половецького князя Боняка. В Галицько-Волинському літописі відмічається, що у 1262 році в Потеличі зупинявся князь Данило Галицький. У 1818 році тут перебував польський археолог Зоріан Ходаковський, який назвав Потелицьке городище «святим городом старих слов’ян — довкола валом обсипаним». Збереглися ще до цього часу руїни західної частини валу. В свій час ці оборонні споруди захищали Потелич і старий шлях, що йшов із Белза до Надсання. В результаті нападу татар у 1502 році місто було частково спалене. У 1569 році Потелич знов зазнав нападу татар.
У 1648 і 1655 роках через Потелич проходили козацькі полки Б. Хмельницького. Міщани містечка радо зустріли козаків і активно включилися в боротьбу проти польської шляхти та уніатів. У 1648 році вибухнуло повстання, на чолі якого стали 2 священики — Ісак та Ілля Процики. Після відходу козацьких військ Процики були віддані до суду.
Великі податки на селян і ремісників підривали економіку міста. Занепали ремесла, крім гончарного. Потелицькі гончарні вироби славилися високою технікою виготовлення і художнім оформленням. Деякі з них зберігаються в музеях Львова, зокрема в Українському музеї етнографії та художнього промислу. На початку XIX століття в Потеличі побудовано фаянсову фабрику, де працювало 150 робітників. Наприкінці цього ж століття виробництво виробів погіршилося і фабрику було закрито.
22 червня 1941 року відважні прикордонники Рава-Руського прикордонного загону прийняли клятву битися до останнього подиху за Батьківщину. Нелегко було фашистським загарбникам окупувати Потелич і прилеглі до нього села. Після визволення села від гітлерівських загарбників у 1945 роді тут було організовано колгосп (перший голова — Ф. Дудок).
Потелич цікавий своїми пам’ятками архітектури. Особливо заслуговує на увагу дерев’яна споруда XVI століття — церква св. Духу, яка відноситься до рідкісних будов на Україні. Вона була побудована гончарами Потелича у 1502 році. Коло цієї церкви зберігається дзвіниця. Вона є найстарішим типом дзвіниць на Україні. 20-ти метрової висоти, вона нагадує фортифікаційну споруду і збудована без жодного цвяха.
У Потеличі народився український церковний діяч, письменник-полеміст Касіян Сакович (бл. 1578—1647 рр.).