Перемишляни, Перемишлянський район, Львівська область
Перемишляни — місто, центр Перемишлянського району. Розташовані у верхів’ї ріки Гнилої Липи — притоки Дністра, за 47 км на південний захід від Львова, біля автошляху Львів — Івано-Франківськ. Населення — 4100 чоловік.
Археологічними дослідженнями, проведеними в останні роки в басейні Гнилої Липи, встановлено, що на цій території уже в добу енеоліту (III тисячоліття до н. е.) існували досить великі за розміром землеробські поселення трипільської культури. Виявлені на території самого міста та в його околицях глиняний посуд і знаряддя праці періоду бронзи (II тисячоліття до н. е.) і ранньозалізного часу (І тисячоліття до н. е.), а також могильник перших століть н. е. свідчать не тільки про постійність заселення цього району, але й про стабільність основних видів занять населення, якими були землеробство і скотарство.
Археологічних даних про заселення території міста Перемишлян у давньоруський період поки що немає, тому важко вказати на точний час його виникнення. Можна лише припустити, що тут існувало поселення уже в першій чверті II тисячоліття н. е. Назва Перемишляни співзвучна з такими назвами, як Перемишль, Перемиль, які в цей час відомі як давньоруські городи.
Перша письмова згадка про Перемишляни датується 1437 роком. В пізніших документах другої половини XVI — першої половини XVII століття Перемишляни згадуються як велике село, що в різний час належало польським магнатам: Уляницьким, Поляновським, Куропатницьким та ін. Приблизно в середині XVII століття Перемишляни укріплено земляним валом і ровом, вони стають центром, де селяться ремісники і дрібні торговці. Відомий мандрівник Вердум, який у 1671 році побував у цих краях, згадує Перемишляни, як місто з двома церквами, обведене земляними валами, на яких стоять дерев’яні стіни, складені з колод. За валами міста, що належало в той час коронному хорунжому Сенявському, стояв укріплений монастир домініканців. У 1645 році в Перемишлянах побудовано костьол, який зберігся до нинішніх днів. Для входу в місто у валах було дві брами й хвіртка. На валах стояла гармата і 5 гаківниць.
Протягом XVI—XVII століття Перемишляни зазнавали частих нападів татар. Так, у 1515 році татари знищили багато будівель і зруйнували Перемишляни дощенту. Вали та інші оборонні споруди пізніше були відбудовані заново.
В 90-х роках XVII століття в Перемишлянах було близько сотні дворів. Мешканці Перемишлян в основному були хліборобами, і лише незначна їх частина займалася ремеслами, зокрема ковальством, кушнірством і ткацтвом. Міщани, ремісники й приміські селяни виконували тяжкі феодальні повинності: жали, косили та скиртували для фільварку, виконували різні роботи у дворі, очищали стави, лагодили шляхи, будували мости тощо. Крім того, вони сплачували грошовий чинш у сумі 10 грошів, якщо, крім хати, нічого більше не мали, 15 грошів — при наявності городу і 4 злотих — при наявності пари коней або волів. Міщани, позбавлені будь-якого захисту з боку уряду, змушені були виконувати всі інші вимоги феодала, який часто обкладав їх додатковими чиншами, знищував їхні посіви, забирав худобу і коней, ув’язнював. Надмірні утиски призводили час від часу до протесту приміських селян і до втеч їх від панів.
Становище бідніших верств міського населення не поліпшилось і в роки австрійського панування. Крім різних феодальних повинностей, що гальмували економічний розвиток міста, дрібні ремісники зазнавали утисків і від міської адміністрації. Так, у 1785 році перемишлянські ткачі подали скаргу властям, у якій скаржилися на міську адміністрацію.
І після аграрної реформи 1848 року становище трудового населення міста й передмість залишалось важким. Велика земельна власність збереглася, а біднота могла користуватися лише тими наділами, що фактично вже і до реформи їй належали.
У середині XIX століття в Перемишлянах було 372 двори з населенням 2922 чол. Місту належало 1438 га землі, однак більша її частина була власністю поміщиків, монастирів і церкви. Лише графу Потоцькому належало 647 га землі. У 1849 році в Галичині, в тому числі у Золочівському окрузі, куди входили і Перемишляни, відбулися заворушення селян проти поміщиків.
У 1860 році Перемишляни стали повітовим містом. Населення міста було неоднорідним. Тут були дрібні ремісники (шевці, кравці, кушнірі, ковалі, торговці та інші), а також значна кількість міщан, які працювали в поміщицьких маєтках та монастирях. Частина мешканців Перемишлян мала свої господарства і займалася землеробством. Єдиним підприємством міста у другій половині XIX століття був водяний млин.
У кінці XIX століття у Перемишлянах працювала одна початкова загальноосвітня школа з польською мовою навчання і приватна школа бджільництва.
На початку XX століття через Перемишляни була прокладена залізниця, яка сполучала Львів з Потуторами, що позначилося на економічному зростанні міста. Тут була побудована залізнична станція. В цей час Перемишляни стають одним із центрів лісозаготівель.
Становище робітників, які працювали на будівництві залізниці, було тяжке, що приводило до сутичок з адміністрацією. В 1906 році під впливом першої російської революції хвиля страйків, що прокотилася по Галичині, захопила й робітників, які працювали на залізниці в Перемишлянах. Вони домагалися підвищення заробітної плати на 10 процентів. Страйк тривав 46 днів і закінчився перемогою робітників.
Після перемоги Великої Жовтневої соціалістичної революції в Росії трудящі Перемишлян стали активніше виступати за поліпшення свого економічного становища і розширення політичних прав.
У серпні 1920 року Червона Армія, громлячи білополяків, визволила велику частину Західної України. Частини Червоної Армії вступили і до Перемишлян. Тут був створений революційний комітет, який здійснював декрети Радянського уряду по перебудові соціально-політичного життя міста на соціалістичних засадах, допомагав Червоній Армії. Населення міста підтримувало Радянську владу, добровільно вступало до лав Червоної Армії. Лише із лісопильного заводу в Червону Армію вступило 10 чоловік, серед них Григорій Воршуляк, Кирило Саксієвич, Йосип Трофим’як, Микола Купчак, які загинули у боротьбі за Радянську владу. У вересні 1920 року, в зв’язку з окупацією Перемишлян військами буржуазної Польщі, діяльність органів Радянської влади була припинена.
У 20—30-х роках XX століття, уже в період панування буржуазно-поміщицької Польщі, в Перемишлянах виникають ще деякі дрібні промислові підприємства — спиртовий і цегельно-черепичний заводи, що були власністю польського магната графа Потоцького та Кіршнера. На цегельному заводі у 1925 році працювало 25 робітників. Проте ці підприємства були кустарними, і Перемишляни й надалі залишаються містом дрібних торговців, ремісників та польської повітової адміністрації.
В умовах капіталізму значно посилюється класове розшарування міста. З одного боку, багатіла невеличка купка промисловців, поміщиків, купців, таких, як Хакс, Мель, Аккерман, Мейман, Ковальчик, які зосереджували в своїх руках всю торгівлю, промислові підприємства і скуповували землю під будови, з другого боку, спостерігалося зубожіння мешканців міста і збільшення кількості пролетаріату. З кожним роком зростало безробіття. Якщо у 1931 році у Перемишлянах було 63 чол. безробітних, в основному робітників лісопильного заводу, який у цьому році довгий час не працював, то у 1937 році кількість безробітних збільшилась до 1280 чоловік.
Напередодні визволення західних областей України від окупації буржуазно-поміщицької Польщі в Перемишлянському повіті було понад 2 тис. наймитів, які працювали на поміщиків, орендарів, куркулів.
Жорстокої експлуатації зазнавали робітники, що працювали на підприємствах міста, зокрема на лісопильному заводі. Безправ’я, нелюдська праця, збільшення підприємцями тривалості робочого дня, відсутність елементарних правил охорони праці та антисанітарні умови змушували їх повставати на боротьбу проти експлуататорів.
Революційну боротьбу трудящих Перемишлян у 20—30-х роках очолювала Комуністична партія Західної України. У 1926 році в Перемишлянах був створений повітовий комітет Комуністичної партії Західної України. Організація КПЗУ в Перемишлянах у 1937 році налічувала 20 комуністів. У Перемишлянах був створений також міський комітет Міжнародної організації допомоги революціонерам, у який входило у 1937 році 25 членів.
Комуністи закликали робітників і всіх трудящих до страйків і поряд з вимогами поліпшення економічного становища висували гасла боротьби проти фашизму, за землю без викупу, проти готування війни з Радянським Союзом. Вони поширювали марксистську літературу, зокрема праці В. І. Леніна.
В січні 1932 року почали страйк за підвищення заробітної плати робітники лісопильного заводу. Дещо пізніше піднялись на страйкову боротьбу робітники всього Перемишлянського повіту. У вересні 1937 року страйкували робітники, які працювали на меліорації долини річки Полтви, та робітники лісопильного заводу. Страйки проходили під керівництвом комуністів і революційно настроєних робітників. Активну роль у страйковій боротьбі в Перемишлянському повіті відіграв В. Пелех. Поліція намагалася його заарештувати, але це їй вдалося зробити лише після закінчення страйку. При обшукові у нього було знайдено брошури «Що таке колективізація» К. Пелехатого та портрет К. Маркса.
Тяжкого гніту зазнавали трудящі Перемишлян, зокрема українці, в галузі освіти. У місті не було жодної української школи. Тут працювали одна загальноосвітня семирічна школа, невелика приватна гімназія і ліцей, викладання в яких проводилося польською мовою. Діти трудящих переважно закінчували свою освіту четвертим класом і лише в окремих випадках потрапляли в гімназію або ліцей, де навчання було платним.
З метою полонізації польська повітова адміністрація в кінці 20-х років стала навіть у селах повіту переводити початкові школи на польську мову викладання. 9 лютого 1928 року українське населення повіту надіслало в шкільний інспекторат Перемишлян скаргу, до якої було додано 1285 заяв батьків з проханням зберегти у селах початкові школи з українською мовою навчання, проте польська буржуазна адміністрація її не задовольнила.
Соціальне і національне визволення трудящих Перемишлян настало лише з встановленням в західних областях України Радянської влади. 17 вересня 1939 року населення м. Перемишлян радо вітало свою визволительку — Червону Армію. Для урочистої зустрічі радянських військ на Борщівській вулиці споруджена тріумфальну арку.
У місто прийшло нове життя. В перші дні після визволення у Перемишлянах було створено Тимчасове управління, до якого перейшла вся виконавча влада у місті. Під його керівництвом широкі кола трудящих активно включились у створення органів Радянської влади, почали боротьбу за ліквідацію безробіття тощо. Великим, незабутнім святом для населення Перемишлян був день 21 жовтня 1939 року, коли відбувалися вибори депутатів до Народних Зборів Західної України. Депутатом від трудящих Перемишлян до Народних Зборів був обраний директор Перемишлянської середньої школи Володимир Любинець.
Перемишляни стали районним центром. Був створений районний комітет Комуністичної партії України. Секретарями Перемишлянського районного комітету Комуністичної партії України стали І. П. Шишацький, Т. П. Степура, П. Т. Гаврилів, головою районної Ради депутатів трудящих М. Н. Ткаченко, міську Раду очолив О. І. Бондаренко, першим секретарем районного комітету комсомолу було обрано Н. М. Куцика.
Органи Радянської влади конфіскували поміщицьку землю й передали її трудящим, націоналізували підприємства, які тепер перейшли в державну або державно-кооперативну власність.
До ладу стали лісопильний, черепично-кахельний і спиртовий заводи, електростанція, млин. Були створені три промислові артілі: столярна, ковальсько-слюсарно-механічна та по випалюванню вапна.
Трудящі міста стали активно працювати над відновленням і розширенням старих промислових підприємств, будували нові. Перебудова економіки міста, зміна системи заробітної плати, скорочення робочого дня значно поліпшили становище трудящих. Робітники стали господарями підприємств, тут створювались профспілкові організації.
Корінної перебудови вимагала народна освіта. У Перемишлянах відкрили середню і дві неповно-середні школи. Усі діти шкільного віку були охоплені навчанням, вчителі проводили велику роботу по ліквідації безграмотності серед дорослого населення. Значну роль в налагодженні роботи освітніх та культурних закладів відіграла комсомольська організація міста, яка була створена у грудні 1939 року. У місті було відкрито бібліотеку, два клуби, в яких організаторами культурно-масових заходів були комсомольці.
Велику роботу проведено в галузі медичного обслуговування населення. Уже в кінці 1939 року в місті працювали дві лікарні, збільшилася кількість медичного персоналу.
Мирну творчу працю трудящих Перемишлян у 1941 році перервала війна. Багато мешканців Перемишлян були мобілізовані або пішли добровольцями в Червону Армію, частина населення відступила разом з радянськими військами. Німецько-фашистська окупація супроводилася терором та масовими вбивствами мирного населення міста. Було знищено майже всіх євреїв, частину молоді вислано до Німеччини на примусові роботи. Окупанти розправлялися з радянськими активістами.
За роки окупації німецькі фашисти зруйнували більшість підприємств міста, знищили повністю або частково шкільні будинки, будинок лікарні, залізничну станцію, міський клуб, аптеку, багато житлових будинків. За неповними даними, в районі пограбовано і знищено різного майна на суму понад 95 мільйонів карбованців.
Незважаючи на жахливий терор, передові люди міста боролися з ненависним ворогом. Вони розповсюджували серед населення зведення Радянського Інформбюро, зривали і саботували заходи німецького командування, спрямовані на постачання армії і т. д. На території Перемишлянського району діяла підпільна група організації «Визволення Вітчизни», яку очолювали комуністи В. Я. Дорожко та І. Ф. Головченко.
23 липня 1944 року війська 38-ї армії Першого Українського фронту визволили м. Перемишляни від німецько-фашистських загарбників. Під керівництвом партійної організації, спираючись на всебічну допомогу держави, трудящі Перемишлян стали відбудовувати зруйноване війною господарство.
У місті відновлено діяльність радянських, партійних, комсомольських і профспілкових організацій. Почалась напружена робота над відбудовою зруйнованих промислових підприємств, житлових будинків, лікувальних закладів, шкіл, у якій брало участь все населення міста. Протягом першого року після визволення було відновлено роботу трьох шкіл.
Відбудова зруйнованого німецько-фашистськими окупантами міста, піднесення його економіки, життєвого і культурного рівня трудящих відбувалися в умовах гострої класової боротьби. Українські буржуазні націоналісти — люті вороги українського народу — чинили всілякі перешкоди, провадили антирадянську агітацію, застосовували терор проти мирного населення, вбивали радянських людей. На боротьбу з націоналістичними бандами піднялись трудящі м. Перемишлян і району. Комуністи і комсомольці роз’яснювали населенню політику Комуністичної партії, Радянського уряду, викривали антинародну суть українського буржуазного націоналізму.
У післявоєнні роки в м. Перемишлянах далі розвивалась місцева промисловість, яка базується в основному на переробці місцевої сировини. На підприємствах міста (деревообробній артілі ім. Боженка, цегельно-черепичному заводі, промкомбінаті, електростанції, харчокомбінаті, спиртовому заводі, млині, маслоцеху) працює близько тисячі робітників та інженерно-технічних працівників.
Важливе місце серед промислових підприємств Перемишлян посідає деревообробна артіль ім. Боженка, яка виникла на базі колишнього лісопильного заводу. У 1958—1959 роках розширено приміщення артілі, встановлено чотири сушильні камери, нові досконалі верстати для виготовлення 40 тис. кв. метрів паркету на рік. У жовтні 1960 року на базі артілі була створена меблева фабрика, яка у 1963 році стала філіалом Золочівського меблевого об’єднання. До неї приєднано і паркетний цех.
На меблевій фабриці працює 240 робітників і інженерно-технічного персоналу. Устаткована новими сучасними механізмами, фабрика обробляє деревину та випускає готові меблі (шафи, буфети, серванти, ліжка, трюмо) і паркет.
Продукція меблевої фабрики відома далеко за межами Львівської області. Меблі надсилаються в Крим, Херсон, Донецьк, Запоріжжя, Черкаси та інші міста і області Української PСP, паркет іде на новобудови Москви, Ленінграда, Києва, Львова та інших міст.
На фабриці виросли молоді кадри — спеціалісти меблевої промисловості В. Д. Купецький, В. Д. Корецький, С. І. Батура, І. Г. Іванишин та інші.
У 1959 році новим устаткуванням був оснащений цегельний завод. На заводі встановлено прес потужністю 30 тис. штук цегли за зміну, вальці грубого і дрібного помелу, потужний конвейєр-транспортер, динамомашину потужністю 120 кіловат. За проектом робітників та технічного персоналу заводу в 1960—1963 роках реконструйовано кільцеву піч, що значно поліпшило якість технологічного процесу і дало економію близько 4 тис. крб. на рік; побудовано сушильний цех, який дає змогу випускати продукцію круглорічно. Нова техніка майже повністю виключає тяжку фізичну працю і в кілька разів збільшує її продуктивність. У 1966 році завод випустив понад 8 мільйонів штук цегли. Продукція заводу йде на забезпечення новобудов міста та колгоспного будівництва.
Важливе місце серед промислових підприємств посідає відділення «Сільгосптехніки», створене на базі PTC у 1961 році. На підприємстві працює 129 робітників і 34 чол. інженерно-технічного персоналу та адміністрації. Вартість продукції в цінах реалізації становила у 1966 році близько 500 тис. крб. Відділення «Сільгосптехніки» подає велику допомогу колгоспам району в справі механізації трудомістких сільськогосподарських робіт, ремонту тракторів та інших сільськогосподарських машин.
Відділ торгівлі «Сільгосптехніки» у 1966 році продав колгоспам Перемишлянського району сільськогосподарських товарів на півтора мільйона крб., в т. ч. автомашин, тракторів, комбайнів та інших сільськогосподарських машин на 516 тис. крб., мінеральних добрив і отрутохімікатів на 250 тис. карбованців.
За останні роки значно розширився харчокомбінат, в складі якого є п’ять млинів, механізована пекарня, плодопереробний, крохмальний, сушильний цехи, цех безалкогольних напоїв і цех комбінованих кормів продуктивністю 35 тонн на добу. На підприємстві зайнято в середньому 98 чоловік. У 1959 році було випущено продукції на суму понад 500 тис. крб., в 1963 році — на 977 тис. крб., у 1966 році — понад 1 мільйон карбованців.
Щодня для трудящих Львова відвантажуються молокопродукти з маслоцеху міста Перемишлян. Тут виробляється вершкове масло, казеїн, морозиво, кефір. В цеху і на сепараторних пунктах установлена найновіша апаратура і обладнання, яке приводиться в рух електромоторами. У 1966 році маслоцех випустив продукції на суму близько півтора мільйона карбованців.
У післявоєнні роки значно розширилася мережа торговельних організацій. Тут працює 21 магазин. В навчальних закладах і на підприємствах відкрито 6 їдалень, є міська чайна. Крім того, в Перемишлянах працює новозбудований великий гастрономічний магазин, відкритий в 1965 році. Потреби населення в промислових товарах задовольняють промтоварні магазини та універмаг. Господарські та будівельні матеріали відпускає спеціалізований госпмаг. У 1958 році в Перемишлянах відкрито культмаг з відділами культтоварів, дитячих іграшок та книжковим павільйоном з вільним доступом покупця до товарів.
В системі торгівлі у Перемишлянах в 1963 році було зайнято 175 чол., у 1966 році — 210 чол. Річний план товарообороту в 1963 році становив 2815 тис. крб., у 1966 році — понад 4 мільйони карбованців.
З кожним роком серед робітників промислових підприємств і торговельних організацій зростає число передовиків. Історичні рішення XXIII з’їзду партії та березневого Пленуму ЦК КПРС, у яких вказані конкретні шляхи будівництва комуністичного суспільства, підняли хвилю соціалістичного змагання робітників у боротьбі за відмінну якість продукції і за створення матеріально-технічної бази комунізму.
Ряд виробничників м. Перемишлян бореться за звання колективів та ударників комуністичної праці. Першою серед них високого звання бригади комуністичної праці добилася комсомольсько-молодіжна бригада кравецького цеху на чолі з Марією Ковтун.
Звання ударників комуністичної праці здобуло 17 чол., з них 12 робітників меблевого цеху, передовиків виробництва, раціоналізаторів, які свої річні норми виконують на 115—120 процентів. Серед них — верстатники Є. І. Кузьма, І. Г. Іванишин, механік С. І. Батура, С. С. Пришляківська та інші.
Звання бригад комуністичної праці добиваються 9 колективів підприємств міста. Понад сто робітників і технічних працівників міста змагаються за право називатися ударниками комуністичної праці. Це в основному передові робітники меблевого цеху і цегельного заводу.
Активно включившись у соціалістичне змагання, колективи і робітники міста взяли на себе високі зобов’язання випускати продукцію лише відмінної якості, добиватися зниження собівартості продукції та підвищувати продуктивність праці, удосконалювати свою виробничу кваліфікацію, оволодівати кількома суміжними професіями; підвищувати свою освіту, культурний і політичний рівень, виховувати в собі риси людини комуністичного суспільства, завжди бути прикладом у побуті.
У післявоєнні роки в Перемишлянах відбудовано і розширено приміщення Будинку культури, побудовано двоповерховий будинок гастрономічного магазину, ремонтні майстерні відділення «Сільгосптехніки», відбудовано приміщення районного універсального магазину. Перемишлянці за останні роки побудували 58 нових житлових будинків на 252 квартири і капітально відремонтували 58 будинків на 310 квартир. Всі квартири електрифіковані, радіофіковані, в більшості з них установлені газобалонні плити. В 1963 році реконструйовано водопровід. Вулиці Борщівська, Поштова, Привокзальна асфальтовані, тротуари центральної вулиці ім. Леніна викладені цементними плитами, встановлено лампи денного світла. Трудящі насадили нові сквери, в мальовничій місцевості біля міста споруджено озеро з водною станцією, стадіон.
Нині місто Перемишляни з його чистими вулицями, світлими благоустроєними будинками, впорядкованими скверами, в зелені яких стоять пам’ятники великому Леніну та Богдану Хмельницькому, нічим не нагадує колись занедбане брудне купецьке містечко.
До 1939 року в Перемишлянах була одна лікарня на 35 ліжок і 5 приватних лікарів. Візит до лікаря коштував 5 злотих. Якщо врахувати, що денний заробіток робітника, зокрема батрака, який працював у фільварку, дорівнював в середньому 80 грошам — 1 злотому, то неважко зрозуміти, що трудящі фактично були позбавлені можливості користуватися медичною допомогою, що призводило до великої смертності серед населення, зокрема серед дітей.
Корінні зміни у справі охорони здоров’я сталися за роки Радянської влади. Радянська держава не тільки взяла на себе всі витрати по лікуванню трудящих, але й створила численні медичні заклади — лікарні, інститути, підготувала висококваліфіковані медичні кадри, забезпечила населення новими медичними препаратами тощо. В Перемишлянах створено ціле медичне містечко: лікарня на 130 ліжок, поліклініка з 13 кабінетами, санстанція, аптека. В 1960 році відкрито водолікарню, обладнану сучасним медичним устаткуванням: тут працює водний і грязьовий відділи та фізіотерапевтичний кабінет. В медичних установах Перемишлян працює 20 лікарів та 65 чоловік середнього медичного персоналу. Кращі будинки міста на затишній Привокзальній вулиці віддані під дитячий садок і ясла.
За роки Радянської влади до невпізнання змінилося місто, зросла його культура. В Перемишлянах працює трудова політехнічна середня школа, в якій навчається 585 учнів — дітей трудящих міста та найближчих сіл. Навчальний і виховний процеси в школі здійснюють 35 учителів. Крім того, діти трудящих Перемишлян навчаються в денній восьмирічній школі, а дорослі, які не мають закінченої середньої освіти, здобувають її у вечірній середній загальноосвітній школі робітничої молоді. Кількість учнів у цій школі в 1965/1966 навчальному році становила 359 чол., їх навчають 19 учителів.
Важливою культурною подією для Перемишлян та навколишніх сіл було відкриття в 1956 році в місті музичної восьмирічної школи, де здобувають музичну освіту 167 обдарованих дітей трудящих. У школі є чотири відділи: народний (баян, акордеон, домра), фортепіанний, струнний, духового оркестру. У музичній школі працюють 14 викладачів, серед яких уже є випускники школи.
В 1963 році в Перемишлянах почало працювати сільське професійно-технічне училище, яке готувало висококваліфіковані кадри механізаторів для сільського господарства.
У квітні 1965 року училище було переведене в с. Нижанковичі Старосамбірського району Львівської області, а натомість у м. Перемишлянах відкрито міське професійно-технічне училище. Воно готує кадри робітників-будівельників, мулярів, штукатурів, теслярів. Училище будує новий навчальний корпус, гуртожиток та їдальню.
Створені Комуністичною партією і Радянським урядом прекрасні умови для здобуття середньої та вищої освіти підняли культурно-освітній рівень населення. Багато вихідців із м. Перемишлян працює нині інженерами, лікарями, педагогами, агрономами, зоотехніками. Колектив Перемишлянської середньої школи пишається з того, що один із учнів школи, син колгоспника з сусіднього села Білок, О. С. Парасюк здобув вчений ступінь доктора математичних наук, став професором, академіком і нині працює заступником директора Інституту математики АН УРСР в м. Києві.
У сім’ї робітника М. Й. Борбулевича, який багато років працював на електростанції, 8 дітей. До 1939 року його сім’я жила бідно; головною турботою батьків було прогодувати дітей. «Ми не могли і мріяти про те, щоб дати дітям хоч будь-яку освіту»,— розповідає Микола Йосипович.
Становище сім’ї М. Й. Борбулевича докорінно змінилося після визволення західних областей України і возз’єднання з УРСР. Радянська влада створила всі умови не тільки для поліпшення матеріального становища сім’ї, але й відкрила всі можливості для навчання дітей, що є великим щастям для малограмотних батьків. Шестеро синів і дочок М. Й. Борбулевича здобули або здобувають вищу освіту; двоє працюють на підприємствах м. Перемишлян.
До 1939 року, в умовах соціального і національного гноблення, книга, газета, кіно, театр були доступні лише панівним класам. В колишньому Перемишлянському повіті було всього чотири бібліотеки з книжковим фондом близько 5 тисяч примірників, а кількість читачів не перевищувала 1500 чоловік. Кіно і радіо не було зовсім.
Тепер лише в двох бібліотеках міста налічується 38 475 книг, якими користуються 2878 читачів. У 1966 році було зроблено 69 309 книговидач. Трудящі Перемишлян одержують 3509 примірників газет і журналів. В Перемишлянах виходить районна газета «Перемога» — орган Перемишлянського районного комітету партії та районної Ради депутатів трудящих. В місті діє 981 радіоточка, крім того, населення міста користується радіоприймачами і телевізорами. Лише в 1962 році культвідділ універмагу продав для населення Перемишлян 111 радіоприймачів і 67 телевізорів, у 1966 році телевізорів продано втричі більше; тепер телевізори ввійшли в побут мешканців Перемишлян нарівні з радіоприймачами.
В місті працює Будинок культури, при якому в 1962 році відкрито постійний кінолекторій. В Будинку культури обладнані кімнати для гурткової роботи. Тут працюють драматичний, хоровий, вокальний та хореографічний гуртки, духовий і естрадний оркестри. Гуртки художньої самодіяльності виступають перед населенням міста та у сільських клубах району.
Крім місцевої самодіяльності, в Перемишлянах часто виступають артисти львівських та інших театрів. В день виборів до Верховної Ради СРСР, 3 березня 1963 року, відкрито широкоекранний кінотеатр.
Будинок культури став центром культурного життя населення Перемишлян, місцем їх відпочинку. Тут можна послухати змістовну лекцію про міжнародне становище, про новини науки і техніки, медицини, прочитати новий журнал, газету, подивитися виступи гуртків художньої самодіяльності.
Трудящі Перемишлян живуть повнокровним життям. Вони стали справжніми господарями міста, беруть активну участь
у громадському і політичному житті країни, працюють, вчаться, натхнені XXIII з’їздом КПРС, разом з усім радянським народом під керівництвом партійної організації віддають усі сили справі побудови світлого комуністичного суспільства.
В. Д. БАРАН, А. В. ПОНЕЖА