Перемишлянський район, Львівська область
Перемишлянський район утворений в грудні 1939 року. З 1962 по 1964 рік його територія була включена до Золочівського району. Указом Президії Верховної Ради УРСР від 4 січня 1965 року Перемишлянський район відновлено, але у дещо змінених межах. Нині його площа становить 918 кв. км. Район межує з Золочівським, Пустомитівським і Жидачівським районами Львівської області, Рогатинським районом Івано-Франківської області та Бережанським районом Тернопільської області.
Перемишлянський район розташований у північно-західній частині Подільського плато, відомої під назвою Опілля. Його територію перетинають широкі заплавні долини лівих приток Дністра: Гнилої Липи, Золотої Липи і Свіржа. На межиріччях— горбасті пасма. Вершини і круті схили їх вкриті лісами, які займають 30 проц. площі району. Пологі схили і долини річок розорані: площа орної землі дорівнює 42 проц. загальної площі. Північну, природну границю району становлять Голо-гори — розчленований річковими долинами уступ, який круто обривається до низовини. Гологориє вододілом Вісли, Прип’яті та Дністра. Пересічні висоти району 350—400 м над рівнем моря. Біля села Романова височить найбільша вершина Подільського плато — Камула (473 м над рівнем моря). Із природних багатств слід назвати поклади глини і вапняку, які використовуються для виробництва будівельних матеріалів.
Через територію району проходить залізнична колія Львів—Івано-Франківськ та автомобільний шлях такого ж напряму. У районі 80 населених пунктів, з них два міста (Перемишляни і Бібрка).
На території району (за станом на 1 січня 1967 року) проживає 65,9 тис. чоловік, в т. ч. сільського населення 58,7 тис. чоловік (89,1 проц.) та міського — 7,2 тис. чоловік (10,9 проц.). Густота населення — 71,8 чоловік на 1 кв. м. Основне населення району — українці, є росіяни, поляки, євреї та інші.
Район має виразний сільськогосподарський профіль. Основний напрям господарства — рільничо-тваринницький. У землеробстві поряд із виробництвом зерна значне місце посідають технічні культури, зокрема льон. Тваринництво має м’ясо-молочний напрям. У районі 36 колгоспів. Орної землі — 38 636 га, лук і пасовищ — 14 254 га, садів — 748 га, лісів — 27775 га, водоймищ — 389 га. У 1966 році 45,4 проц. посівної площі займали зернові культури, 14,5 проц.—технічні культури, в т. ч. льон — 8,3 процента.
В середньому по району на 100 га сільськогосподарських угідь припадає 46,1 голови великої рогатої худоби, 37,3 голови свиней, 12,2 вівці.
Сільськогосподарське виробництво механізоване на 72 проц. Колгоспи району мають 362 трактори, 91 зерновий, 52 силосорізних та 7 бурякозбиральних комбайнів, 34 льонобралки, 19 картоплекопачів, 40 складних зерноочисних машин, 268 вантажних автомобілів.
Помітне місце в економіці посідає лісогосподарство. Лісним господарством району займаються Бібрський, Золочівський і Львівський лісгоспзаги, які вивозять деревину і заліснюють нові площі.
У 1966 році вивезено 66 800 куб. метрів деревини й засаджено 236 га лісу.
На території району працює 10 промислових підприємств, серед них меблевий і паркетний цехи Золочівського меблевого об’єднання, два цегельні заводи, «Міжколгоспбуд», два харчокомбінати та ін. Валової продукції у 1966 році ці підприємства дали на суму 6098 тис. крб. У промислових підприємствах працює 1540 чоловік.
Торговельна система району налічує п’ять споживчих товариств, які мають 140 торгово-роздрібних підприємств та 47 підприємств громадського харчування. Товарообіг у 1966 році становив 14 640 тис. крб.; поряд з іншими товарами продано 228 телевізорів, 370 радіол і радіоприймачів, 62 мотоцикли, 123 пральні машини, 203 швейні машини.
В районі — 9 середніх, 35 восьмирічних та 29 початкових шкіл. У школах працюють 763 вчителі, з них 21 удостоєний звання «Відмінник народної освіти».
Для задоволення культурних потреб населення діє широка мережа культосвітніх закладів. Тут є 2 будинки культури, 66 клубів (в т. ч. 6 колгоспних), 72 бібліотеки з загальним книжковим фондом 121 123 екз., 2 кінотеатри (в т. ч. один широкоекранний) та 63 стаціонарні кіноустановки.
З 1965 року виходить районна газета «Перемога», орган Перемишлянського районного комітету КП України та районної Ради депутатів трудящих.
До послуг населення в районі 83 медичні установи, які мають у своєму розпорядженні 335 ліжок, у т. ч. 4 дільничні сільські лікарні, сільська туберкульозна лікарня, 20 колгоспних пологових будинків, амбулаторія та 54 медичні пункти. Всього у районі працюють 302 медичні працівники.
Районна організація Комуністичної партії України налічує 69 первинних парторганізацій, районна комсомольська організація — 112 первинних організацій.
Партійна і комсомольська організації району провадять велику виховну і роз’яснювальну роботу серед трудящих району, організовують їх і спрямовують на виконання завдань, які ставлять перед трудящими партія і уряд. Район посідає п’яте місце в області по виробництву та продажу м’яса і четверте —по продажу молока.
Трудящі колишнього Перемишлянського повіту не раз повставали проти своїх гнобителів. У 1902 році страйкували селяни. У 1906 році відбувся 47-денний страйк сезонних робітників, що працювали на залізниці. В січні 1932 року виступили робітники лісопильного заводу.
Великий вплив на поширення революційних ідей мало короткочасне перебування на території повіту частин Першої Кінної армії у серпні 1920 року.
Тяжкі наслідки залишили роки німецько-фашистської окупації. Фашисти зруйнували більшість промислових підприємств, вивезли найцінніші машини і агрегати. В Німеччину було відправлено 3232 голови великої рогатої худоби, 1000 коней, 800 свиней. Окупанти знищили і спалили 24 шкільні будинки. За неповними даними на території району знищено і пограбовано різного майна на суму понад 95 мільйонів карбованців.
Найціннішими архітектурними пам’ятками на території району є замок і костьол XVI століття у Свіржі, костьол XVI століття в м. Бібрці, дерев’яна церква і дзвіниця XVII століття в с. Брюховинах та дерев’яна дзвіниця XVIII століття в с. Глібовичах.
Територія району заселена з дуже давніх часів, про що свідчать виявлені тут археологічні пам’ятки: поховання бронзової доби в с. Серниках, поселення ранньо-залізного часу в с. Лагодові та могильник липицької культури (І—II ст. н. е.) і староруське поселення XI—XIII ст. н. е. в с. Болотні.