Післявоєнне відновлення народного господарства Львівської області
Відразу після вигнання німецько-фашистських окупантів відновили свою діяльність органів Радянської влади, партійні, профспілкові і комсомольські організації. Розгорнулась кипуча робота по відбудові зруйнованого війною народного господарства.
7 травня 1945 року РНК УРСР і ЦК КП(б)У прийняли спеціальну постанову «Про заходи по відбудові та дальшому розвитку господарства у Львівській, Стані-славській, Дрогобицькій, Тернопільській, Ровенській, Волинській і Чернівецькій областях УРСР на 1945 рік». У постанові висунуто завдання «в найкоротший строк ліквідувати наслідки німецької окупації, забезпечити дальший розвиток усіх галузей народного господарства і культури західних областей УРСР, спрямований на ліквідацію економічної відсталості цих областей, повне залучення робітників, селян та інтелігенції до ще більш активної участі в дальшому зміцненні і розвитку радянського ладу». Ця, як і інші постанови Центрального Комітету партії і Радянського уряду, лягли в основу діяльності партійних організацій Львівщини і обкому партії на чолі з першим секретарем І. С. Грушецьким по відбудові народного господарства.
Велику допомогу у відбудовній роботі подали трудящим Львівщини братні республіки. Одне за другим вступали до ладу підприємства. У Бориславському нафтовому районі до XXVII роковин Великої Жовтневої соціалістичної революції стали до ладу 1300 свердловин. Були пущені в дію газолінові заводи, озокеритові шахти, розгорнули роботу контора буріння та ряд допоміжних підприємств. У Дрогобичі став до ладу великий нафтопереробний завод, який ще в умовах війни дав країні десятки тисяч тонн бензину та інших нафтових продуктів. У Львівській області на кінець 1945 року були відбудовані всі підприємства, що працювали до Великої Вітчизняної війни.
Відбудовано залізничний транспорт, який почав обслуговувати потреби фронту.
Немалі успіхи досягнуто було і у відбудові сільського господарства. Трудяще селянство одержало від держави значну матеріальну допомогу. Знову розгорнулось колгоспне будівництво.
Відновили свою роботу школи і культурно-освітні установи. У Львівській області менше ніж через рік після визволення працювало 920 шкіл, в яких навчалось 137 тис. дітей, 7 вузів, 22 технікуми. В колишній Дрогобицькій області відновили роботу 850 шкіл, учительський інститут, 3 педшколи, нафтовий і 4 сільськогосподарські технікуми.
Ще більші можливості у відбудовній роботі були створені після розгрому гітлерівської армії і закінчення Великої Вітчизняної війни. Комуністична партія спрямувала зусилля радянських людей не тільки на досягнення довоєнного рівня виробництва на визволеній з-під окупації території, але й на перевершення його і дальший розвиток. «Основні завдання п’ятирічного плану відбудови й розвитку народного господарства СРСР на 1946—1950 рр.,— записано в „Законі про п’ятирічний план відбудови й розвитку народного господарства СРСР на 1946— 1950 рр.“,— полягають в тому, щоб відбудувати потерпілі райони країни, відновити довоєнний рівень промисловості і сільського господарства і потім перевершити цей рівень у значних розмірах». П’ятирічний план передбачав дальшу індустріалізацію західних областей Української РСР. Мали бути створені нові галузі промисловості, а наявні реконструйовані. Планом передбачалось перетворити місто Львів у великий індустріальний центр республіки. Реалізація цих завдань становила складову частину ленінської національної політики, здійснюваної в західних областях Української РСР.
У боротьбі за соціалістичну індустріалізацію активну участь брали органи Радянської влади. Виконкоми обласних Рад депутатів трудящих та виконкоми районних Рад депутатів трудящих всебічно обговорювали питання про будівництво нових підприємств, про розширення діючих, домагались виконання усіма підприємствами виробничих планів. Особливо важливим у їх роботі було те, що вони дбали про створення умов для успішного проведення в життя накреслень партії в розвитку місцевої промисловості.
Значну допомогу партії подавали профспілкові і комсомольські організації. Профспілкові активісти і комсомольці виступали застрільниками соціалістичного змагання за перевиконання виробничих норм, за дострокове виконання планових завдань.
Ліквідація промислової відсталості Львівщини відбулась при безпосередній участі всієї країни. У будівництві багатьох промислових підприємств брали участь досвідчені інженерно-технічні працівники з інших братніх республік. Безперервно прибувало з Москви, Ленінграда, Києва та інших міст країни різноманітне фабрично-заводське устаткування, що набагато прискорювало процес соціалістичної індустріалізації Львівщини.
Успіхи в розвитку промисловості, досягнуті на Львівщині в роки четвертої п’ятирічки, стали запорукою дальшого промислового будівництва. Комуністична партія завжди проявляла піклування про створення на Львівщині високорозвинутої промисловості. В Директивах по шостому п’ятирічному плану розвитку народного господарства СРСР визначено напрям промислового розвитку області. Зверталась увага на розширення виробництва на збудованих після війни промислових підприємствах та забезпечення високих темпів зростання випуску промислової продукції — значно вищих, ніж у середньому по всій Україні.
Роки семирічки були роками дальшого піднесення промислового виробництва Львівщини. За ці роки випуск промислової продукції збільшився тут в 2,1 раза, середньорічні темпи приросту продукції за цей період становили більше 11 процентів. Найбільш швидкими темпами за роки семирічки розвивались такі галузі промисловості, як хімічна, машинобудування і металообробна, виробництво електроенергії, теплоенергії та інші.
Тільки за 1965 рік понад план видобуто 455 тис. тонн кам’яного вугілля, 560 млн. кубометрів природного газу, вироблено 132 автонавантажувачі, 55 тис. тонн цементу, 15 тис. газових плит, 3,4 тис. телевізорів, 1,6 тис. пральних машин та іншої продукції. Про розвиток економічного потенціалу Львівщини свідчить хоч би той факт, що за 15 робочих днів в області випускається стільки продукції, скільки було випущено за весь 1940 рік. Заводи Львівщини щоденно виробляють 24 автобуси, 30 автонавантажувачів і 65 тракторних оприскувачів, понад 1000 телевізорів, понад 500 тис. електроламп, шахти видають на-гора 22 тис. тонн вугілля, видобувається 27 млн. кубометрів газу, тисячі тонн сірки, калійних добрив тощо.
У промисловості Львівщини весь час йде покращання технології виробництва, заміна старої техніки більш сучасною, будівництво промислових підприємств відповідно до багатющих запасів місцевої сировини, здійснюється механізація й автоматизація виробництва. У 1965 році на підприємствах діяло 687 механізованих і автоматизованих ліній, здійснена комплексна механізація й автоматизація понад 160 дільниць і цехів, впроваджено більш як 60 напівавтоматичних, автоматичних, механізованих поточних і конвейєрних ліній.
В значному обсязі здійснювалась модернізація устаткування з метою підвищення його продуктивності і розширення технологічних можливостей. За 1965 рік на промислових підприємствах Львівщини модернізовано понад 500 одиниць устаткування, в тому числі на машино- і приладобудівних підприємствах — 340 одиниць металорізного, ковальсько-пресового і технологічного устаткування. В 1965 році освоєно виробництво 51 нового виду машин, механізмів, приладів для різних галузей промисловості.
Рік у рік зростають капітальні вкладення у розвиток народного господарства Львівської області. Зокрема, за роки семирічки капітальні вкладення в народне господарство Львівщини були в 7 разів більші, ніж у роки четвертої п’ятирічки. Всього за період 1946—1966 рр. у народне господарство Львівщини вкладено 2,7 млрд. крб. Лише за 1966 рік в області введено в дію Червоноградську панчішну фабрику, цех будівельного фаянсу на Львівському керамічному заводі тощо. Значно розширені виробничі потужності Роздольського гірничо-хімічного комбінату, Дашавського сажового заводу, шахти № 6 «Великомостівська», заводів автобусного, мото-велосипедів, «Теплоконтроль», «Львівсільмаш» й інших машинобудівельних підприємств. Введені нові виробничі потужності на фірмі «Світанок» й інших підприємствах.
В результаті будівництва нових та реконструкції діючих підприємств зміцніла і розширилася виробничо-технічна база промисловості. Особливо збільшились основні фонди в хімічній промисловості, машинобудуванні і металообробці, у виробництві електроенергії, будівельних матеріалів і в легкій промисловості.
Львівська область є найбільш розвинутою в промисловому відношенні серед західних областей Української РСР. Її значення у випуску промислової продукції в цілому по УРСР зростає. В 1966 році вона дала 100 проц. автонавантажувачів, мотовелосипедів, 99 проц. автокранів, 95 проц. електроламп, понад 96 проц. автобусів і понад 40 проц. телевізорів, 56,3 проц. газових плит, 59 проц. калійних добрив, 45 проц. картону і 40 проц. паперу та багато іншої продукції.
Важливою галуззю народного господарства Львівщини є паливна промисловість, що представлена великими покладами нафти, природного газу, вугілля, торфу, видобуток яких рік у рік зростає. Так, наприклад, видобуток природного газу, який одержує багато міст нашої країни, у 1966 році, порівнюючи з 1940 роком, зріс більше ніж у 20 разів. Зовсім недавно, якихось 10—15 років тому, на Львівщині виявлені поклади вугілля, а зараз тут працює вже 9 великих шахт, які дають 6,3 млн. тонн вугілля на рік.
Великого розвитку досягла електроенергетика. За післявоєнний час на території Львівської області збудовано кілька потужних теплових електростанцій, виробництво електроенергії якими, разом з реконструйованими і розширеними електростанціями, що були тут до війни, перевищило рівень 1940 року майже в 45 разів.
До встановлення Радянської влади на Львівщині машинобудування і металообробка були представлені декількома дрібними кустарними і напівкустарними підприємствами з незначною кількістю робітників. Зараз ця галузь народного господарства представлена великими сучасними підприємствами, на яких працюють десятки тисяч висококваліфікованих робітників. Це Львівські заводи автонавантажувачів, автобусний, телевізорний, кінескопів, «Львівсільмаш», паровозовагоноремонтний, інструментальний та інші, великі підприємства у Дрогобичі, Стрию та інших містах. Валова продукція цієї галузі народного господарства Львівщини у 1966 році, порівнюючи з 1940 роком, збільшилась у 330 разів.
Однією з важливих галузей народного господарства області є лісова, деревообробна і паперова промисловість, обсяг виробництва якої за роки Радянської влади зріс у 9,5 раза. Підприємства цієї галузі виробляють меблі, паркет, картон, папір, фанеру, пиломатеріали тощо.
Великі досягнення має область у розвитку хімічної, харчової і легкої промисловості, транспорту та інших галузей народного господарства.
В процесі соціалістичної індустріалізації на Львівщині виросли нові кадри робітничого класу. За післявоєнний період кількість робітників і службовців зросла майже в 3 рази. Але не тільки наявні до визволення кадри робітників знайшли роботу у соціалістичній промисловості. Робітничий клас поповнився тисячами колишніх селян, які активно включились в роботу на фабриках і заводах. Це відповідало здійсненню однієї з вимог ленінської національної політики КПРС, яка передбачає необхідність виховання кадрів промислових робітників з місцевого населення.
На підприємствах створено всі умови для навчання новоприбулих робітників. Підготовка кваліфікованих кадрів проводилась також через систему трудових резервів, де молодь оволодівала різними виробничими професіями.
З величезним ентузіазмом працюють робітники Львівщини на благо своєї соціалістичної Батьківщини, проявляючи нове, соціалістичне ставлення до праці. На трудові подвиги запалюють їх комуністи, які працюють безпосередньо у промисловості. Саме вони були ініціаторами руху робітничих колективів за виконання і перевиконання державних планів, ініціаторами соціалістичного змагання. Вже на кінець четвертої п’ятирічки на підприємствах Львова налічувалось 28,5 тис. новаторів виробництва. Токар інструментального заводу Г. Карлов виконав за п’ятирічку 20 річних норм, токар заводу приводних пресів В. Гургаль — 19, токар ЛПВРЗ Т. Левкут — 17, слюсар заводу «Львівсільмаш» М. Грабовський — 15. Понад 2 тис. робітників дали від 5 до 12 річних норм. Кількість передовиків виробництва у промисловості безперервно зростала. Ширився рух винахідників і раціоналізаторів.
Видатною подією в житті країни був XX з’їзд партії. Накреслену ним широку програму всебічного розвитку нашої країни захоплено зустрів весь наш народ. На численних зборах і мітингах трудящі Львівщини гаряче схвалювали грандіозний план комуністичного будівництва, заявляли про свою рішимість боротися за його виконання. 12 березня 1956 року відбулися збори партійного актив}’ Львівської області, на яких було обговорено підсумки XX з’їзду партії і накреслено конкретні завдання по їх реалізації. Збори партактиву, партійні збори, пленуми райкомів КП України були проведені в усіх районах, в усіх первинних парторганізаціях. В області розгорнувся широкий рух за втілення в життя накреслень XX з’їзду партії.
В. Гургаль зобов’язався виконати протягом п’ятирічки 20 річних норм. Своє зобов’язання він виконав з честю. За роки цієї і попередньої п’ятирічки на його рахунку — 34 річні норми. Приклад В. Гургаля наслідували тисячі робітників Львівщини.
Ще з більшим трудовим піднесенням взялися робітники Львівщини за виконання завдань семирічки. Набрав поширення рух за звання бригад і ударників комуністичної праці. Бригади зобов’язувалися добиватися дострокового виконання своїх планових виробничих завдань, підвищувати продуктивність праці, давати продукцію високої якості та знижувати її собівартість.
У 1965 році на Львівщині в русі за комуністичну працю, в якому вдало поєднується боротьба за високу продуктивність праці з ідейним формуванням людей комуністичного суспільства, брало участь понад 287 тис. чоловік. 28 підприємствам присвоєно звання підприємств комуністичної праці. У 1965 році в області налічувалось 10 369 бригад комуністичної праці, в які входило понад 121 тис. робітників. Крім того, було 110 500 ударників комуністичної праці.
Бригада слюсарів-складальників Львівського автобусного заводу, очолювана А. Д. Усковим, звернулася до всіх виробничих бригад промислових підприємств області з закликом домогтися в найближчий час могутнього зростання продуктивності праці за рахунок виконання більшого обсягу робіт меншою кількістю робітників. Ця ініціатива була активно підхоплена на промислових підприємствах області.
Широко відгукнулись на Львівщині на почин В. Гаганової. За короткий час на відстаючі дільниці перейшло близько 500 досвідчених керівників, серед них більше 100 інженерно-технічних працівників, спеціалістів сільського господарства. На початку 1960 року на промислових підприємствах було вже майже 1200 послідовників В. Гаганової, серед них передовики виробництва Т. Левкут, В. Мурга, К. Лисак та інші.
На Львівщині зародилась і вперше набрала практичного застосування ідея створення виробничих фірм, що дало можливість збільшити виробничі потужності окремих підприємств. Тепер в області діє 25 виробничих об’єднань і фірм у різних галузях промисловості.
Партія і уряд високо оцінили самовіддану боротьбу робітників Львівщини за постійне вдосконалення виробництва і високі показники у виконанні завдань державних планів розвитку народного господарства. Тисячі передовиків соціалістичної промисловості і транспорту нагороджені орденами і медалями, а В. Гургаль, Є. Ігнатенко, О. Пустовіт, М. Михайлів, М. Сколоздра, П. Тоцький, В. Байда, В. Борсук, І. Чуркін, І. Братчин, М. Звисло удостоєні високого звання Героя Соціалістичної Праці. Це нові люди, виховані Комуністичною партією. Віддати всі свої сили справі будівництва комунізму стало законом їх життя.
У світлі всіх цих трудових перемог нашого народу жалюгідними виглядали спроби залишків експлуататорських класів та їх агентів — українських буржуазних націоналістів — перешкодити індустріалізації Львівщини. Діяльність класового ворога проявлялась у спробах порушити виробничий процес шляхом економічного саботажу, розкрадання державної власності, підбурювання відсталих робітників проти новаторів і передовиків і навіть здійснення терористичних актів. Вороги прагнули організувати в широких масштабах торгівлю дефіцитними товарами по спекулятивних цінах, порушити постачання міст і робітничих селищ. Але ці спроби зазнали повного краху. Ворогам не вдалось зірвати перетворення Львівщини у високорозвинуту індустріальну область республіки. Робітники, ще тісніше згуртувавшись навколо Комуністичної партії, давали відсіч націоналістичним зрадникам та проявляли непримиренність до будь-яких проявів ворожої ідеології.
Величні перетворення в післявоєнний період відбулися на Львівщині і в сільському господарстві. Справжньою революцією на селі була суцільна колективізація сільського господарства. Комуністична партія забезпечила всі умови для переведення основної маси дрібних селянських господарств у колективні господарства. Сільське господарство області озброєно тракторами та іншими сільськогосподарськими машинами, без яких неможливо забезпечити швидкий розвиток високорентабельного сільськогосподарського виробництва. Молодим колгоспам було відкрито широкі можливості для одержання кредиту, вжито заходів до забезпечення їх кваліфікованими спеціалістами. Селяни виїжджали на екскурсії в передові колгоспи східних областей України і наочно переконувались у перевагах колективного господарювання.
Центральний Комітет Комуністичної партії України приділяє велику увагу соціалістичній перебудові західноукраїнського села. Було прийнято ряд важливих постанов, спрямованих на розвиток колективізації, поліпшення масово-політичної роботи серед селян та подолання опору залишків буржуазно-націоналістичних елементів. Для оперативного і вмілого керівництва створюваними колективними господарствами партійні і радянські органи посилали досвідчених комуністів та безпартійних активістів. Лише в 1948 році безпосередньо у села Львівської області направлено 663 комуністи і 488 комсомольців, що дало змогу створити тут 87 нових первинних організацій. У селах і колгоспах області наприкінці 1948 року працювало понад 1200 комуністів, об’єднаних у 49 сільських і 54 колгоспних організаціях. На цей час у селах було 575 комсомольських організацій, в тому числі 342 в колгоспах.
Колгоспне будівництво на Львівщині проходило в умовах запеклої боротьби з куркульством та озброєними бандами українських буржуазних націоналістів, які, підбурювані західними імперіалістами, за всяку ціну намагалися зірвати соціалістичну перебудову західноукраїнського села і реставрувати капіталістичний лад. Вони вбивали комуністів і комсомольців, а також колгоспних активістів, підпалювали господарські приміщення тощо. Всі трудящі заплямували ці негідні дії наймитів іноземних імперіалістів. За допомогою місцевих селян органи державної безпеки знешкодили їх.
Всього об’єдналося в 964 колгоспи 291,9 тис. селянських дворів. їм передано в користування 1213,5 тис. га сільськогосподарських угідь. У 1951 році суцільну колективізацію сільського господарства на Львівщині було остаточно завершено. Це був значний успіх трудящих Львівщини, що став можливим завдяки великій масово-політичній роботі, яку самовіддано проводили партійні організації серед трудящого селянства.
Значний вклад у соціалістичну перебудову сільського господарства внесли робітники. Здійснюючи індустріалізацію, вони в той же час виділяли з своїх рядів кращих представників, які стали носіями і пропагандистами політики партії на селі. Робітничі колективи здійснювали шефство над молодими сільськогосподарськими артілями, подаючи їм допомогу у будівництві господарських споруд, у ремонті сільськогосподарського інвентаря, у налагодженні обліку і т. д.
Успіхи суцільної колективізації поставили перед партійними організаціями невідкладне завдання організаційно-господарського зміцнення колгоспів. На це вказувалось у рішеннях XVI з’їзду КП(б)У. «З’їзд підкреслює,— говорилось у резолюції,— що тепер, коли основна маса трудящих селян західних областей стала на колгоспний шлях і в багатьох районах завершена суцільна колективізація,— головне завдання партійних організацій полягає в тому, щоб забезпечити організаційно-господарське зміцнення колгоспів». Пленум Львівського обкому КП(б) України у вересні 1950 року в зв’язку з постановою ЦК ВКП(б) на звіт обкому, відзначивши недоліки у колгоспному будівництві, зажадав від партійних організацій їх усунення і накреслив конкретну програму організаційно-господарського і політичного зміцнення колгоспів.
У короткий строк вжито заходів щодо поліпшення забезпечення сільськогосподарського виробництва машинами та інвентарем, колгоспам була надана значна матеріально-технічна і фінансова допомога. Політвідділи при МТС розгорнули партійно-політичну діяльність. На постійну роботу в села направлялися нові групи комуністів. Покращав якісний склад керівних колгоспних кадрів. У 1952 році у Львівській області 429 голів колгоспів закінчили дворічні сільськогосподарські школи, шестимісячні та одномісячні курси, 83 чоловіки мали вищу і середню освіту, 54 чоловіки були спеціалістами сільського господарства. Проводилося укрупнення колгоспів, в результаті чого створювалися великі багатогалузеві господарства. Якщо в 1950 році на Львівщині було 1245 сільськогосподарських артілей, то в 1953 році — 944, а в 1965 році — 444.
Партійні організації, політвідділи МТС очолили боротьбу колгоспників за досягнення високих урожаїв усіх сільськогосподарських культур, піднесення продуктивності громадського тваринництва, в широких масштабах розгорнули соціалістичне змагання. З середовища селянства Львівщини вийшли чудові майстри високих урожаїв, трудові подвиги яких високо оцінили партія і уряд. У 1951—1953 р. у Львівській і колишній Дрогобицькій областях орденами і медалями нагороджено 1091 працівника сільського господарства, а О. Демі і Н. Петришиній присвоєно високе звання Героя Соціалістичної Праці.
Неухильно міцніли господарства колгоспів. Зростали їх доходи. Успіхи в сільському господарстві Львівщини були б ще значнішими, коли б не допущені недоліки. Надмірна централізація управління колгоспами, порушення принципу матеріальної заінтересованості колгоспників та інші помилки призвели до того, що темпи розвитку сільського господарства в цілому ще не відповідали зростаючим потребам, відставали від темпів розвитку промисловості. Усунення цих недоліків стало першочерговим завданням у ліквідації відставання сільського господарства.
Вересневий Пленум ЦК КПРС у 1953 році намітив широку програму дальшого розвитку сільського господарства. Актуальні питання піднесення сільського господарства розглядали і наступні Пленуми ЦК КПРС. В результаті було впроваджено в життя цілий ряд заходів (поліпшення матеріально-технічної бази колгоспів, впровадження принципу матеріальної заінтересованості і т. д.), які відіграли певну роль у збільшенні сільськогосподарського виробництва.
Величезне і відповідальне завдання поставив перед сільським господарством XXI з’їзд КПРС. В семирічному плані було передбачене дальше збільшення виробництва сільськогосподарської продукції з метою більш повного задоволення потреб нашої країни в продуктах харчування і сировині.
В авангарді боротьби за виконання наміченої партією програми піднесення сільського господарства незмінно йшли комуністи і комсомольці. Вже в 1953 році зі Львова та райцентрів у села було направлено 185 комуністів. Безпосередньо у колгоспи пішли працювати 52 секретарі райкомів партії та 9 голів райвиконкомів. У колгоспні бригади і на ферми прибули тисячі комсомольців з середньою і семирічною освітою. За прикладом комуністів і комсомольців посилили свою трудову активність усі колгоспники.
Новим етапом у розвитку колгоспного ладу стала реорганізація машинно-тракторних станцій і продаж техніки колгоспам. Значні зрушення відбулися в енергоозброєності сільського господарства області. Якщо на початок 1954 року було електрифіковано 204 колгоспи (22 проц.), то на початок 1966 року — 439 (99 проц.). За цей час процент електрифікованих радгоспів зріс з 60 до 100. У 1963 році колгоспи витратили 72,5 млн. кіловат-годин електроенергії, а радгоспи — 6,4 млн. кіловат-годин. У 1965 році колгоспи витратили 89,3 млн. кіловат-годин.
Виконанню завдань партії у розвитку сільського господарства сприяла фінансова допомога колгоспам з боку держави. Тільки в 1965 році колгоспи одержали 8391 тис. карбованців.
Процес інтенсифікації сільського господарства, необхідними умовами якого є комплексна механізація і хімізація сільського господарства, розгорнувся в усіх колгоспах, бригадах і фермах. Усе більше застосовуються нові форми організації праці, з’являються нові передовики сільськогосподарського виробництва.
У 1958 році Львівська область за досягнення в розвитку сільського господарства була удостоєна високої нагороди — ордена Леніна. Нагороджено орденами і медалями велику групу працівників сільського господарства, високого звання Героя Соціалістичної Праці удостоєно 18 чоловік.
У січні і березні 1966 року Указами Президії Верховної Ради Союзу РСР орденами і медалями знову було нагороджено великі групи трудівників сільського господарства — буряководи і тваринники Львівщини. Зараз в сільському господарстві області працює 38 Героїв Соціалістичної Праці, 4304 передовики сільського господарства нагороджені орденами і медалями. На 1 квітня 1967 року в колгоспах і радгоспах працює 4378 спеціалістів і керівних працівників (крім механізаторських кадрів) з вищою і середньою спеціальною освітою, в тому числі 594 агрономи, 578 зоотехніків, 344 ветеринарні працівники.
Рік у рік зростає виробництво валової продукції сільського господарства області. Лише за період 1958—1966 рр. зростання валової сільськогосподарської продукції збільшилось з 450,1 млн. крб. до 524,6 млн. крб. Врожайність зернових культур підвищилась на 57,8 проц. Грошові доходи колгоспів в 1966 році зросли проти 1955 року в 4,3 раза, а неподільні фонди — в 4 рази.
Значних успіхів досягнуто у тваринництві. Чисельність великої рогатої худоби зросла з 722,8 тис. голів у 1940 році до 1058,6 тис. голів у 1966 році, свиней — з 292,9 до 500,2, овець і кіз — з 116,1 до 126,7. Середній удій молока в колгоспах і радгоспах на одну фуражну корову в 1966 році становив 2177 кг, або на 805 кг більше, ніж у 1955 році.
Величезні економічні перетворення забезпечили швидке зростання матеріального добробуту трудящих. Здійснення цілого ряду заходів, накреслених XX, XXI, XXII і XXIII з’їздами партії (підвищення заробітної плати низькооплачуваним категоріям робітників і службовців, скорочення робочого дня на дві години у передвихідні та передсвяткові дні, прийняття нового закону про державні пенсії, в тому числі про пенсії колгоспникам і ряд інших) були проявом повсякденного піклування партії про добробут трудящих, про забезпечення їх ще більш високого життєвого рівня. Невпинно зростають реальна заробітна плата робітників і службовців, а також реальні доходи колгоспників. Грошові доходи населення за семирічку зросли в півтора, оплата трудодня — в 2,3 раза.
Одним з важливих показників зростання матеріального добробуту населення є розгортання державної і колгоспної торгівлі. Якщо в 1940 році роздрібний товарооборот державної і кооперативної торгівлі, включаючи громадське харчування, становив 159,7 млн. карбованців, то в 1966 році — 916,9 млн. карбованців. На початок 1967 року в області було 6495 підприємств роздрібної торгівлі і 2325 підприємств громадського харчування. Широкого розмаху набуває робота по спеціалізації продовольчих і промтоварних магазинів.