Радехів, Радехівський район, Львівська область
Радехів — місто районного підпорядкування, центр Радехівського району, віддалене від Львова на 80 км. Із Львовом зв’язаний автомагістраллю і залізницею Львів—-Луцьк. У західному напрямку з Радехова йде шосе на Червоноград, а в південно-східному — на Броди. Населення — 5900 чоловік. У смугу міста входить селище Кути (за 3 км на схід), населення якого вчислене в суму населення міста. За Радянської влади Радехів був районним центром з 4 грудня 1939 по 30 грудня 1962 року, коли увійшов до складу Сокальського району, а з 4 січня 1965 року — знову районний центр.
Місто розташоване в рівнинній і легкохвилястій місцевості над потоком Радехівкою — притокою Стиру (басейн Дніпра). Тут же бере початок річка Білий Стік, яка тече до Західного Бугу і належить до сточища Балтійського моря. Отже, по території Радехова проходить головний європейський вододіл. До заплавини Радехівки з півдня і сходу підходять ліси поліської смуги. В північному напрямку територія хвилясто піднімається. Найвищий пункт цієї місцевості за урочищем Переволоками зветься Могила.
Про територію Радехова ми маємо дуже скупі історичні відомості. Археологічні знахідки свідчать, що людина тут проживала в період неоліту в VII—III тисячоліттях до нашої ери.
Виникнення Радехова слід віднести до часів родового ладу східнослов’янських племен бужан-волинян, коли на території східнослов’янських племен ще зберігалося первісне назовництво. Топонім Радехів походить від слова радий, подібно, як топонім Малехів походить від слова малий.
Перша письмова згадка про село належить до 1493 року, коли до радехівського поміщика Лаща втік з Переспи (нині село Сокальського району) кріпак Кметь Андрій. Згадується Радехів у люстрації 1531 року, коли 2,5 лана в Радехові належало Буській католицькій парафії. В другій половині XVI століття Радехів пограбували і повністю знищили татари, що зафіксовано в люстрації 1578 року.
У XVIII столітті Радехів стає центром великої магнатської латифундії графа Міра, який побудував тут величавий палац і костьол. Після загарбання Галичини Австрією в Радехові, за даними 1785 року, було 84 двори і 515 чоловік населення. В 1791 році відкрито початкову школу. Тоді ж деякий час існувала невелика килимарська мануфактура.
В останнє десятиріччя перед реформою 1848 року у поміщика графа Міра було на 3420 моргах 89 селян-кріпаків з повним наділом землі (більш як 20 моргів), 52 — з половинним наділом (5—19 моргів), 34 загородники і 140 безземельних, які мали тільки хату або жили в комірному і займалися домашнім ремеслом чи дрібного торгівлею. Панщинні повинності підданих з повним наділом, якщо вони мали робочу худобу, становили 3 тяглі дні на тиждень, а половинників — 2 тяглі дні на тиждень. Піддані без тягла і загородники робили пішу панщину 1—2 дні на тиждень. Крім того, піддані, що мали землю, давали натурою зерна 3—6 корців, а також 3—7 курей, 5—10 яєць на рік. Узимку всі піддані пряли по 6 мотків з панського волокна. Безземельні ремісники та крамарі ^платили чинші. Всі піддані, крім війта і присяжного, притягалися до шарваркових робіт (ремонт шляхів). Від панщинних повинностей були звільнені тивуни, гайові, гуменні та двірські люди, а також піп, якому належало 80 моргів землі.
Після скасування кріпацтва за всі панщинні повинності радехівських підданих встановлено викуп — 60 975 флоринів. Викуп був обчислений в десятикратному розмірі річних повинностей і сплачувався з нарахуванням процентів протягом 40 років. Магнатові Міру, крім Радехова, належало 10 суміжних сіл, де 700 підданих сиділи на 8 тис. моргах землі і робили 19 тис. тяглих і 7 тис. піших днів панщини, за що встановлено викуп (у селах, крім Радехова) ще 70 тис. флоринів. За поміщиком Міром після скасування панщини залишилося 26 тис. моргів (у Радехові і 10 селах), а в селян — 12,5 тис. моргів землі.
Панщину «дарував» монарх, але «визволені» піддані довгі роки несли тягар викупних платежів. Підданих перестали бити киями на панському лані, але вони мусили платити за скасування панщини. Надзвичайно великі були побори і затрати жителів Радехова на утримання церкви і духовенства. Селяни обробляли приходську землю і оплачували численні обряди.
Велика радехівська магнатська латифундія в другій половині XIX століття переходить до графа С. Бадені, маршалка галицького сейму. Він був сьомий з десяти найбагатших магнатів Галичини, латифундії яких росли внаслідок концентрації поміщицьких володінь і зубожіння селян, що втрачали свої наділи. Графу Бадені на Радехівщині належало 30 тис. моргів землі в 11 селах, тобто 63 проц. території всіх сіл, тоді як площа рустикальних земель (селянських, громадських і приходських) становила 18 тис. моргів, тобто 37 проц. Грунтового ж податку поміщик платив лише 42 проценти.
Великий податковий тягар руйнував господарства селян. Здебільшого вони були тільки номінальними власниками землі. Часто їхні мізерні наділи і майно продавалися з молотка за недоїмки. Розорені, зубожілі селяни й ремісники жили в напів-зруйнованих і брудних хатинах, в той час, як граф перебудував і розбудував свій палац, розширив парк, збудував оранжерею і все обніс триметровою кам’яною стіною. Щоб зручно було магнатові, в 1880 році була вимощена грунтова дорога Львів— Радехів.
За даними перепису 1900 року, в Радехові в 485 дворах проживало 4053 чоловіки населення. В місті налічувалося 18 корчм, а з 405 дітей шкільного віку відвідували школу тільки 115, і навчав їх один учитель. Основна маса населення була неписьменною. В місті не було ні одного лікаря. Зате було податкове управління.
На початку XX століття виникло акційне товариство для будівництва локальних (місцевих) залізниць, яким заправляв граф Бадені. В 1909 році товариство побудувало залізничну вітку із Львова через Радехів до Стоянова на австрійсько-російському кордоні. У зв’язку з підготовкою до імперіалістичної війни залізнична вітка набула стратегічного значення, і її викупило австрійське державне управління залізниць. При цьому Бадені ще більше зміцнив своє майнове становище.
У переддень імперіалістичної війни для укріплення австрійського адміністративно-політичного управління Радехів став центром прикордонного повіту. До складу його ввійшло 2 містечка і 55 сіл з населенням 72 914 чоловік. Населення повітового центру, порівнюючи з 1900 роком, виросло на 20 проц. Цей ріст відбувся в основному за рахунок державного повітового управління, за рахунок збільшення кількості державних службовців, судівництва, податкового управління і поліції. Але навіть куцого земського управління, т. зв. повітової ради, в Радехові не було створено. Він і надалі залишався містечком. Брудні вулиці, п’яний гомін у численних корчмах, де гуляли шляхтичі, похилі, підсліпуваті халупи на околицях, де жили ремісники, батраки й панські слуги,— таким був Радехів. Повітової лікарні і т. зв. каси хворих у повіті не існувало. В місті жили 3 приватні лікарі, послуги яких були недоступні широким масам трудящих.
В останні роки австрійського панування в Радехові діяли дві школи: семикласна хлоп’яча та шестикласна дівоча, в яких налічувалось 19 учителів і 855 учнів, з них 333 українці, 299 євреїв і 223 поляки. Викладання велося польською мовою.
В той час у Радехові промисловість і торгівля небазарного типу були слабо розвинуті. Після скасування прав шляхти на виробництво спиртних напоїв Бадені добився, крім викупу панщинних повинностей, ще й викупу пропінації. Це додатково принесло йому величезні прибутки. Він став поміщиком і капіталістом. Його спиртовий і пивоварний заводи, на яких працювало 20—30 робітників, були найбільшими підприємствами Радехова. Крім того, діяло близько десяти невеликих промислових і торговельних фірм по переробці та продажу продуктів сільського господарства.
Невимовні страждання принесла трудящим Радехова перша світова війна. Численні реквізиції руйнували господарство селян і ремісників. За найменший прояв симпатії до росіян жорстоко переслідували. Так, у серпні 1914 року, скориставшись з того, що дехто з українського населення був під впливом москвофілів, австрійська адміністрація арештувала і вивезла в концтабори 20 радехівців, звинувативши їх у державній зраді, і спалила частину садиб. Крім того, під час боїв, що точилися між російськими та австро-німецькими військами, в місті знищено 18 проц. житлових будинків.
Велике значення для пробудження класової свідомості трудящого населення Галичини і розгортання революційної боротьби мала Велика Жовтнева соціалістична революція. Революційні ідеї особливо поширювались у тих повітах, що територіально були близько до Росії, зокрема в Радехівському. В повідомленні старости цього повіту від 10 травня 1918 року сказано, що поширенню тут більшовицьких ідей сприяло те, що повіт «безпосередньо межує з батьківщиною цих ідей, а також у зв’язку з відносинами, які об’єднують українське населення даного повіту з населенням по той бік кордону». Велику роль у цьому відіграли і колишні австрійські солдати, що поверталися з полону. Вони на власні очі бачили в Росії всенародний рух, боротьбу за волю, мир і землю. Вимога конфіскації великих землеволодінь лунала все гучніше. У травні 1918 року в селах повіту на своїх зборах селяни відкрито обговорювали питання про розподіл поміщицьких земель, а в самому Радехові велика група жінок звернулася з запитанням до місцевого адвоката: «Коли дійде до розподілу панської землі?».
Народний рух у Радехові набрав такого розмаху, що власті змушені були для «охорони порядку» в листопаді 1918 року збільшити загін жандармів з 25 до 60 чоловік.
Але ні австрійські власті, ні зунрівці, ні польські окупанти, що захопили західноукраїнські землі, не могли придушити прагнення широких мас українського населення до возз’єднання з Радянською Україною. 13 серпня 1920 року трудящі Раде-хова радо зустріли загони Першої Кінної армії. Білополяки втекли. Над Радеховом замайорів червоний прапор. 20 серпня в палаці графа Бадені жителі міста зібралися на збори, де був обраний Радехівський революційний комітет у складі 9 осіб. До нього ввійшли: К. Лех, М. Шайнога, В. Стефанишин та інші представники сільської бідноти і трудової інтелігенції. Секретарем ревкому обрано Д. Дибайла.
Радехівський ревком за півтора місяця свого існування багато зробив для трудящих. Найбіднішим селянам і наймитам подано матеріальну допомогу з запасів хліба графа Бадені. В місті почали працювати пивзавод, крамниці, відремонтовано залізницю. Відкрилась українська гімназія. Створена ревкомом сотня червоних бійців влилась у ряди Червоної Армії. Була організована робітничо-селянська міліція. Штаб Будьонного містився в будинку теперішньої Радехівської восьмирічної школи, а ревком — у будинку № 5 по вул. Криничній.
Після відступу частин Червоної Армії і поновлення окупаційного режиму панської Польщі члени ревкому були арештовані і відвезені до львівської тюрми. Секретаря ревкому Д. Дибайла заслано до концтабору в Домб’є під Краковом.
У період панування буржуазно-поміщицької Польщі Радехів, хоч його й величали містом, перебував, по суті, у повній залежності від поміщика та старостинського апарату. Ніяких змін у благоустрої міста не сталося. Це було таке ж містечко, як і 20—30 років тому.
Наче злий привид, височів над містом палац графів Бадені. В центрі — костьол, церква й будинки повітових установ, особняки багатих торговців і державних службовців. Близько трьох чвертей міста становили дерев’яні хатки, значна частина яких була вкрита соломою. Тут жили малоземельні селяни, панські батраки, дрібні кустарі й крамарі. За даними перепису населення 1931 року, в Радехові у 715 дворах проживало 5440 чоловік.
Поміщикові й церкві належала половина території міста. Промислових підприємств, за даними промислової статистики, було 6. На них працювало 83 робітники. 4 з цих підприємств належали поміщикові. Йому належала й радехівська електростанція. Крім того, тут налічувалось близько 10 ремісничих та невеликих торговельних закладів, де було зайнято понад 200 кустарів-ремісників та дрібних крамарів.
У Радехові в 30-х роках було 2 державні семикласні (хлоп’яча та дівоча) школи з польською мовою викладання, де налічувалось 350 учнів. Під опікою графа Бадені діяла приватна чоловіча гімназія його імені, де навчалося 100 дітей місцевих багатіїв та інтелігенції. Була також приватна українська чотирикласна школа, в якій налічувалося 140 учнів, і кілька років існувала приватна українська гімназія (наприкінці 20-х років вона само ліквідувалася). Отже, більшість українських дітей була позбавлена можливості навчатися рідною мовою.
Правителі панської Польщі зовсім не піклувалися про охорону здоров’я трудящих. У повіті не було жодної медичної установи. Туберкульоз косив бідноту, особливо дітей. У 1939 році було зареєстровано 370 хворих на туберкульоз.
Становище трудящих рік у рік погіршувалося. Знайти роботу було дуже важко. Зростало безробіття. Шукаючи порятунку від злиднів і голоду, біднота мусила покидати рідний край. Так, у 1928 році в Радехові закордонний паспорт для виїзду в Канаду та Францію одержав 21 чоловік. Під час економічної кризи 1929—1933 рр. еміграція посилилась і спрямована була в основному на шахти Франції.
Жорстоке соціальне й національне гноблення штовхало трудящих на боротьбу проти буржуазно-поміщицького гніту, за возз’єднання з Радянською Україною. Цю боротьбу очолювала Комуністична партія Західної України, яка перебувала в підпіллі. У звіті львівської партійної організації за червень 1924 року повідомлялося, що в Радехові проведена повітова партійна нарада, де обговорювалися рішення V конференції КПЗУ та намічено заходи для здійснення цих рішень на місці. В листопаді того ж року відбулась окружна партійна конференція, в якій брали участь делегати з Радехова. Окружний комітет забезпечив делегатів літературою, зокрема нелегальною газетою «Земля і воля», матеріалами Комінтерну, брошурами та відозвами.
Неймовірні злидні, тяжкі умови праці були причиною посилення страйкової боротьби. В 1934 році під керівництвом Радехівського повітового комітету КПЗУ страйкували робітники лісопильних заводів. У 1936 році в Радехові відбувся п’ятиденний страйк. Організаторами його були робітники Й. Герба, П. Кацюба, Д. Стефанишин та інші. Для спільної боротьби об’єдналися українські й польські робітники. Почався страйк на лісопильному заводі. Потім виступили робітники цегельного заводу і Пукачівського млина (по вул. Лопатинській). Власники підприємств змушені були укласти з робітниками угоду про підвищення заробітної плати і введення 8-годинного робочого дня. Але через деякий час підприємці зламали угоду. Тоді робітники знову застрайкували і добилися, що їм заплатили за дні страйку.
Велику агітаційно-масову роботу провадив повітовий комітет КПЗУ і серед молоді. В Радехові активно діяла комсомольська організація.
Боротьба проти польських окупантів не припинялася до 1939 року. 19 вересня 1939 року радехівці радо вітали Червону Армію. Збулася мрія трудящих про возз’єднання з Радянською Україною. Одразу після визволення було створене Тимчасове міське управління, головою якого став Д. Дибайло. Представником трудящих Радехівського повіту на Народні Збори обрано лікаря І. Д. Стека. В місті почало налагоджуватися мирне життя на новій, соціалістичній основі. Згідно з Декларацією Народних Зборів були націоналізовані підприємства і магазини, селяни одержали землю, тяглову силу та інвентар. У лютому 1940 року організовано Радехівську МТС і молочно-м’ясний радгосп «Кутинський», який мав 998 га орної землі, 480 голів великої рогатої худоби.
Багато було зроблено в галузі охорони здоров’я. В перші ж дні після визволення відкрито лікарню, поліклініку, 2 амбулаторії, пологовий будинок, дитячу консультацію, 2 аптеки. На створення лікувальних установ було асигновано 488 тис. крб. У 1940 році в місті працювало 11 лікарів.
Великі перетворення відбулися і в культурному житті Радехова. В 1940 році відкрито 2 нові школи — середню і семирічну, в яких навчання провадилось українською мовою, а також початкову з російською мовою викладання. Почали діяти Будинок культури, клуб піонерів, районна бібліотека і літній кінотеатр на 500 місць. 17 вересня 1940 року на центральній площі міста відкрито пам’ятник В. І. Леніну. Зміцнювалися зв’язки Радехова з обласним центром.
Почалася Велика Вітчизняна війна. 22 червня 20-й танковий полк зайняв оборону на ділянці Червоноград—Радехів і Радехів—Горохів. Після дводенних запеклих боїв фашисти захопили Радехів.
Три роки тривала окупація. Це були найстрашніші роки в історії міста. Гітлерівці закатували і розстріляли 2 тис. жителів. На каторжні роботи в Німеччину вивезли 180 юнаків і дівчат. Але радехівці, які пізнали радість вільного життя, не корилися загарбникам.
Розгорнулася партизанська боротьба проти «нового порядку», насаджуваного фашистами. В районі Радехова діяв партизанський загін під командуванням Г. Ковальова. В березні 1944 року цей загін перекрив залізницю Радехів—Кам’янка і завдав окупантам відчутних ударів. Великих втрат зазнали фашисти і від партизанського з’єднання ім. Леніна, яке, здійснюючи рейди по тилах ворога, проходило через Радехівський район. Командував цим з’єднанням Л. Я. Іванов (у минулому командир Червоної Армії, зараз працює начальником заготконтори в Радехові). Жителі міста, зокрема П. А. Окіс, І. М. Приходько, Я. І. Ушакевич та інші, допомагали партизанам продуктами і одягом, показували дорогу, переховували поранених, передавали населенню зведення Радінформбюро. Робітники саботували вивіз обладнання підприємств. Так, у майстерні по ремонту сільськогосподарських машин В. Ганиткевич та інші ламали машини, які вивозилися в Німеччину, розбирали і ховали кращі верстати.
14 липня 1944 року частини Червоної Армії підійшли до Радехова. Після жорстоких боїв, 17 липня війська 121-ої гвардійської стрілецької дивізії під командуванням генерала Н. П. Пухова визволили місто. Здобуття Радехова — важливого вузла шляхів — створило сприятливі умови для дальшого просування Червоної Армії в напрямку Львова і Сокаля.
У боях за визволення Радехова і району смертю героїв загинули 922 радянські воїни, серед них підполковник Л. І. Сидоренко, капітан І. В. Соколов, лейтенанти А. П. Байкалов, Н. П. Кузьменко та інші. Більшість з них похована в Радехові. В 1966 році на братській могилі встановлено обеліск і скульптурний пам’ятник. Щороку, відзначаючи День Перемоги над гітлерівською Німеччиною, трудящі міста в траурнім поході несуть вінки і квіти на могили героїв.
Фашистські окупанти завдали великої шкоди Радехову. Відступаючи, вони спалили половину житлових будинків і колишній графський палац. Частина будинків була напівзруйнована, без вікон і дверей. Багато мешканців лишилося без житла.
З перших днів визволення почалася відбудова зруйнованого фашистами господарства. Значну допомогу в цьому подала держава. В 1944 році відновила роботу Радехівська МТС. Через рік вона мала 45 тракторів. У 1945 році місто було електрифіковане.
Радехівський районний комітет КП(б)У мобілізував трудящих на рішення політичних і господарських завдань, що їх поставила партія в перші післявоєнні роки. Велику організаційно-пропагандистську роботу провадила районна газета «Зоря комунізму» (орган Радехівського РК КП(б)У та райради депутатів трудящих), яка почала виходити 9 вересня 1944 року. А в 1945 році районний центр повністю радіофіковано. Це багато допомогло партійній організації в проведенні масово-політичної і культурно-виховної роботи. Поряд з цим велась запекла боротьба з рештками оунівських банд, від рук яких у 1945— 1948 рр. у Радехові загинув 21 чоловік. Буржуазно-націоналістичні недобитки були ліквідовані силами широких мас населення.
Післявоєнні роки були періодом швидкого росту Радехова. За минулі 20 років (1946—1966) різко збільшилось промислове виробництво, організовано випуск нових видів продукції, збудовано кілька нових підприємств. Радехів, у недавньому минулому невелике містечко, став одним з промислових і культурних центрів області.
Основне підприємство Радехова — авто-ремонтний завод, який почав працювати в 1958 році. Спочатку це була невелика майстерня, де всі операції виконувалися вручну. За перший рік на заводі відремонтовано лише 100 автомашин. Протягом наступних 7-ми років майстерня перетворилась на механізоване підприємство, устатковане найновішими верстатами. Ріс завод, росли і його люди, підвищувалась їх кваліфікація. Якщо в 1958 році тут працювало 20 робітників, то в 1966 році їх налічувалося близько 300. В 1966 році почалася реконструкція заводу. Після завершення її обсяг виробництва збільшиться у 3 рази.
Гордість заводу — моторо-агрегатний цех, якому в 1963 році присвоєно звання колективу комуністичної праці. Це почесне звання присвоєне також бригаді зварників.
Визначне місце в економіці Радехова займає районне відділення «Сільгосптехніки», де працює 120 робітників. Відділення обслуговує радехівський радгосп і 22 колгоспи. Колектив його не раз виходив переможцем у соціалістичному змаганні підприємств області. В 1965 році радехівське відділення «Сільгосптехніки» за виконання соціалістичних зобов’язань одержало перехідний Червоний прапор облвиконкому та облпрофради.
На підприємстві чітка організація праці. Робота виконується доброякісно і швидко. Наприклад, трактор ремонтується не довше 15 днів. За 1965—1966 рр. підприємство відремонтувало для колгоспів 170 тракторів і 130 зернових комбайнів та багато іншої техніки. З 1964 року тут почали виробляти корморізки. Всі ці успіхи досягнуті завдяки наполегливій праці і постійному підвищенню кваліфікації робітників. Перед у соціалістичному змаганні ведуть ударники комуністичної праці токар А. Солтис, слюсар В. Панчук та інші.
У 1959 році в Радехові побудовано цегельно-черепичний завод, який виробляє 6,5 млн. штук цегли на рік.
З підприємств харчової промисловості найбільшим є маслозавод, збудований в 1957 році, і продкомбінат, до складу якого входять 3 млини, ковбасний і плодоконсервний цехи. В 1962 році почала діяти пекарня потужністю 30 тонн хліба на Добу.
Особливе місце в економіці Радехова посідає радгосп «Радехівський», організований в 1961 році на базі відновленого в 1946 році кутинського радгоспу та колгоспів навколишніх сіл Тетевчиць, Собанівки, Середпілець, Муканів та Йосипівки. Радгоспу належить 7,4 тис. га землі, в т. ч. 6,2 тис. га сільськогосподарських угідь, з них 4,8 тис. га становлять орні землі. Протягом чотирьох років радгосп освоїв під культурні пасовища і сіножаті 980 га заболочених торфових земель. Всі польові і трудомісткі роботи на фермах механізовані. В господарстві налічується 40 тракторів, 26 комбайнів, 40 вантажних автомашин і 80 електромоторів.
Радехівський радгосп — це насамперед насінницький радгосп, який вирощує для колгоспів Львівської області насіння зернових культур — елітні і першої репродукції. З 1961 року по кінець 1965 року продаж елітного насіння колгоспам збільшився з 4 тис. до 10,1 тис. цнт. Середній врожай зернових у 1965 році становив 29 цнт з гектара.
Радгосп вирощує також цукрові буряки, врожай яких у 1965 році становив 275 цнт з га. На фермах господарства налічується 2300 голів великої рогатої худоби, 1700 свиней і 1400 овець.
Уміле ведення господарства в поєднанні з високим рівнем агротехніки і механізації забезпечує високу рентабельність В 1966 році радгосп одержав 572 тис. крб. прибутку.
Боротьбу за підвищення врожайності і соціалістичне змагання на фермах очолює партійна організація, яка налічує 39 чоловік. У бригадах радгоспу добре поставлена наочна агітація. Плакати і діаграми розповідають про досвід передовиків, закликають краще використовувати техніку.
В економіці Радехова і суміжних сіл значну питому вагу має лісове господарство. Радехівському лісгоспзагу підлягають 5 лісгоспів. За ініціативою працівників лісгоспів тут почалося виробництво хвойного порошку, який є цінним вітамінізованим кормом для тварин.
За роки Радянської влади докорінно змінилося життя трудящих Радехова, змінився і зовнішній вигляд міста. Набагато збільшилась територія, виросли нові вулиці і квартали. В цілому житловий фонд збільшився в 2 рази. Серед новобудов виділяються приміщення універмагу і поліклініки.
Методом народної будови в 1960 році трудящі спорудили водний басейн («Радехівське озеро») площею 3 га, збудовано оранжерею. Тільки за останні З роки в місті насаджено 8 тис. декоративних дерев і кущів, заасфальтовано 15 тис. кв. метрів вулиць.
Ожив колись похмурий, безлюдний графський парк — тут створено міський Парк культури і відпочинку. Радехів повністю електрифікований — в 1957 році його підключено до Корчинської підстанції Добротвірської ДРЕС.
З кожним роком зростає кількість електроенергії, що її витрачають жителі Радехова. Якщо в 1957 році в місті витрачено 145 тис. квт-год (без промислових підприємств), то в 1966 році ця цифра досягла 984 тис. кіловат-годин.
У 1965 році в місті створено комбінат побутового обслуговування. Сюди входять швейні майстерні, прокатний пункт, фотоательє, майстерні для ремонту годинників, приймачів і телевізорів, художня майстерня, столярний цех та інші підприємства.
Великі зміни відбулися і в розвитку торгівлі.
В 1966 році в Радехові діяли 11 продуктових і 12 промтоварних великих магазинів. Крім того, є невеликі магазини: м’ясний, молочний, кулінарний, галантерейний, культтоварів та інші. В місті є ресторан, чайна і закусочна. В цілому в 1966 році товарооборот продуктових магазинів становив 1,3 млн. крб., промтоварних — 2,3 млн. карбованців.
Постійно зростає добробут трудящих. З кожним роком збільшується попит на такі промислові товари, як велосипеди, мотоцикли, радіотовари тощо. Тільки в 1965—1966 рр. продано населенню 673 мото- і велосипедів, 62 мотоцикли, 255 телевізорів, 350 радіоприймачів, 50 пральних машин і 50 холодильників.
Велика увага приділяється охороні здоров’я трудяших. У Радехові діють лікарня на 100 ліжок, протитуберкульозний диспансер на 25 ліжок і поліклініка. У медичних закладах працює 25 лікарів.
Добре поставлена і спортивно-масова робота в місті. Тут є стадіон і 4 спортивні майданчики. Районна рада спортивних товариств об’єднує кілька колективів, які беруть участь в обласних і районних змаганнях. Деякі з них стали переможцями. Зокрема спортсмени ремонтного заводу завоювали районний кубок з футболу, а спортсмени «Сільгосптехніки» — з волейболу.
Система освітніх і культурних закладів забезпечує всебічний розвиток культури. В місті діють середня і восьмирічна школи, а також середня школа робітничої молоді і заочна середня школа. В 1965/66 навчальному році в школах Радехова налічувалось 1238 учнів, тобто вчиться кожен четвертий житель міста. Повністю ліквідовано неписьменність. У школах працює 81 учитель, з яких 42 мають вищу педагогічну освіту.
Справжнім центром агітаційно-масової і культурно-виховної роботи в Радехові став Будинок культури. Тут організовуються тематичні вечори, відзначаються важливі події в житті міста і країни. Так, у 1966 році проведено тематичні вечори, усні журнали і диспути на теми: «Горизонти нової п’ятирічки», «І. Франко і сучасність», «Поговоримо про героїв наших днів», «Що таке романтика» та інші.
У Будинку культури працюють 10 гуртків художньої самодіяльності, які об’єднують 230 учасників. Чоловічий хор у складі 50 чоловік та духовий оркестр не раз були учасниками обласного огляду художньої самодіяльності. Гурток баяністів разом з групою учасників республіканського конкурсу та художньої самодіяльності Львівщини виступали з концертами в Польській Народній Республіці. Крім Будинку культури, гуртки художньої самодіяльності працюють при профспілкових клубах.
Виступи самодіяльних колективів міста перед сільськими глядачами стали звичайним явищем. У Радехів часто приїздять з концертами професіональні театральні колективи Львова та області. До послуг жителів широкоекранний кінотеатр «Молода гвардія» на 250 місць і літній кінотеатр. Відкрито для учнів кінотеатр «Піонер» на 100 місць, який обслуговують самі учні.
Про підвищення культурного рівня трудящих свідчить все зростаюча любов до книги. В Радехові діють 2 районні бібліотеки (для дорослих і дитяча). За 10 років книжковий фонд їх збільшився з 34 тис. до 48 тис. примірників, а кількість читачів — з 2860 до 4240 чоловік. Працюють також 2 шкільні, 5 профспілкових бібліотек та бібліотека політичної освіти РК КП України. При бібліотеці для дорослих організовано краєзнавчу раду, якою керує директор школи Є. Т. Ракобовчук. При восьмирічній школі створено історико-краєзнавчий музей. Значну агітаційно-масову роботу серед населення провадить товариство «Знання». Тільки в 1966 році члени товариства. «Знання» прочитали 387 лекцій на різні теми.
До возз’єднання дорога в науку трудящим, особливо українцям, була закрита. Якщо комусь і щастило закінчити вищий учбовий заклад, то влаштуватися на роботу було дуже важко. Українців, як правило, не брали. Радянська влада широко відчинила двері вузів для дітей трудящих. З Радехова вийшло багато відомих наукових працівників, учителів, лікарів. Серед них Я. І. Середа, вчений в галузі нафтопереробки, член-кореспондент АН УРСР; кандидат технічних наук Б. Лозовий — викладач Львівського поліграфічного інституту; кандидат математичних наук В. Сологуб — науковий працівник Академії наук УРСР та інші.
Великі перспективи відкриваються перед Радеховом у новій п’ятирічці. Згідно з планом широко розгорнеться житлове будівництво. Виростуть нові п’ятиповерхові будинки, типове приміщення районної лікарні на 100 ліжок, буде перебудовано ветеринарну лікарню, реконструйовано водопостачання тощо.
Зміниться і структура міста в цілому. Спорудження об’їзної дороги дасть можливість звільнити вулиці від руху деяких видів транспорту, насамперед вантажних автомашин. Будуть заасфальтовані вулиці на околицях, побудовано новий стадіон, в районі міського басейну створена зелена смуга.
З кожним роком все далі відходить згадка про невеличке повітове містечко. Нині Радехів — це справжнє соціалістичне місто.
Т. М. КОВАЛЕВСЬКА, В. П. ОГОНОВСЬКИЙ, С. В. ЧАБАРЕНКО