Революційний рух в Львові наприкінці XIX століття
Російська революція 1905—1907 рр. справила великий вплив на піднесення боротьби у Львові, як і на всіх західно-українських землях. На початку 900-х років розгортається широкий студентський рух. 31 січня 1905 року відбулися великі робітничі збори, 2 лютого — студентські збори і загально-міська демонстрація, яка закінчилася мітингом солідарності з російською революцією. В численних листівках і на робітничих зборах ставились вимоги демократизації країни, запровадження загального виборчого права тощо.
Особливо бурхливими були мітинг біля оперного театру і 20-тисячна демонстрація в день 1 Травня, на якій робітники несли транспаранти: «Хай живе соціалістична Україна!».
Широкого розмаху набрав в цей час страйковий рух, який супроводився політичними мітингами і демонстраціями. Найбільшим був страйк робітників-будівельників у липні—серпні 1905 року, який закінчився перемогою страйкарів. 23 жовтня розпочався загальний політичний страйк, відбулась 40-тисячна демонстрація трудящих. До готовності були приведені війська.
В листопаді 1905 року львівські робітники взяли активну участь в загально-австрійському політичному страйку.
Революційне піднесення у місті все наростало. Так, 2 лютого 1906 року на горі Високий Замок відбулися збори представників селян Галичини, на яких були присутні кілька тисяч чоловік. Протягом 1906—1913 рр. відбувались численні страйки, збори, мітинги і демонстрації трудящих, що свідчили про посилення соціального і національно-визвольного руху.
Все ширшого розмаху набирала боротьба за український університет. У Львівському університеті на той час викладання велось польською мовою, а українська мова була лише як предмет. У 1894 році австрійський уряд не допустив І. Франка до викладання у Львівському університеті. Реакційне керівництво університету всіляко душило прогресивний рух серед викладачів і студентів. Передова частина української молоді та інтелігенції розгорнула боротьбу за створення українського університету, яка з кожним роком загострювалась. Виникали студентські заворушення. Під час одного з заворушень 1 липня 1910 року був убитий студент соціал-демократ Адам Коцко.
Початок першої світової війни у Львові, як і в цілому краї, позначився масовими репресіями проти прогресивних сил. В перший місяць війни австрійські власті заарештували в місті кілька тисяч чоловік. Тільки зайняття Львова російськими військами у серпні 1914 року припинило розгул терору. Проте прихід російських військ в Галичину не приніс українським трудящим визволення. Незважаючи на це, українське населення доброзичливо ставилось до солдатів російської армії, в особі яких воно бачило своїх братів-росіян і українців.
Серед солдатів російської армії було багато агітаторів-більшовиків, які несли в маси слово ленінської правди.
Після відступу російських військ з Галичини влітку 1915 року австро-угорська вояччина встановила тут режим ще більш жорстокого терору і насильства. Але це не припинило революційного руху. Вже 27 жовтня 1916 року перед міською ратушею на мітинг зібралося кілька тисяч чоловік, в основному жінки і діти. Після закінченні його вони пройшли по вулицях міста, проголошуючи лозунги: «Геть війну!», «Віддайте нам наших батьків і чоловіків!». Лише викликаним військам вдалося розігнати демонстрантів.
Антивоєнний рух у Львові особливо посилився після Лютневої революції в Росії, яка збудила велику політичну активність пригноблених народів Австро-Угорщини, кликала їх до національно-визвольної боротьби. Австро-угорський цісарський уряд вдається до дрібних поступок і загравання з місцевою буржуазією. Але у свідомості народу склалося тверде переконання, що тільки розвиток революційних подій у Росії принесе визволення українському народу.
Друга половина XIX — початок XX століть характеризувалися дальшим піднесенням культурного життя в місті. Революція 1848 року викликала серед пригноблених народів Австро-Угорщини посилення національно-визвольного руху, дала поштовх для піднесення культурного життя західних українців. Уже в жовтні 1848 року у Львові збирається «Собор руських вчених», який відіграв важливу роль у культурному житті. Львів продовжує бути головним культурним осередком Галичини, а після заборони у 1863 і 1876 роках українського друкованого слова на східноукраїнських землях — головним українським видавничим центром.
Першим львівським українським періодичним виданням був тижневик «Зоря Галицька», який почав виходити навесні 1848 року. В 50-х роках у Львові виходило понад 20 короткочасних періодичних видань.
Основні культурні сили 50—60-х років стояли на москвофільських позиціях і гуртувалися навколо пройнятого церковщиною «Ставропігійського інституту», «Галицько-руської матиці» і організованого в той час консервативно-москвофільського «Народного дому».
У 60-х роках серед інтелігенції оформляється українофільська течія народовців, яка уособлювала інтереси ліберальної частини буржуазії. Народовці поповнювались членами «громад», що почали організовуватися.
Першим органом, навколо якого групувалися народовці, був журнал «Вечорниці» (1862—1863 рр.), редагований Ф. Заревичем та В. Шашкевичем (сином відомого поета М. Шашкевича). В журналі друкувалися твори Ю. Федьковича, Марка Вовчка. Тут вперше на західноукраїнських землях були надруковані поезії Т. Шевченка «Сон», «Неофіти», «Кавказ», «І мертвим і живим» та інші.
Характерною для культурного життя Львова 60-х років була організація культурно-освітніх товариств. Так при «Народному домі» у 1861 році виникло товариство «Руська бесіда». В 1868 році засновується перше українське культурно-освітнє товариство «Просвіта», яке почало видавати різні популярні книжки для народу, шкільні підручники, а також періодичні видання. Хоч згадане товариство і відіграло помітну роль у розвитку української культури на західноукраїнських землях, багатьом моментам його діяльності були властиві риси національної обмеженості, на що вказував І. Франко у своїй праці «Критичні письма о галицькій інтелігенції». У 1873 році у Львові було засновано товариство ім. Шевченка, яке успадкувало від «Просвіти» справу літератури та науки. На противагу народовській «Просвіті» москвофіли організували в 1874 році у Коломиї «Общество ім. Качковського», керівництво якого у 1876 році перемістилося у Львів.
Друга половина 70-х років в українському культурному житті Львова була переломною. У складі студентських товариств москвофільського («Академический кружок») і народовського («Дружній лихвар») напрямків зміцніла група студентів селянського походження, які бачили злидні селян і робітників і почали захоплюватися прогресивними соціальними ідеями. На арену ідейно-політичної і літературної творчості виходила нова сила — передова студентська молодь на чолі з Іваном Франком.
Видатну роль у пропаганді передових ідей відіграли перші українські революційно-демократичні журнали «Друг» (1877 р.), «Громадський друг» — «Дзвін» — «Молот» (1878 рр.); «Світ» (1881—1882 рр.) і серійне видання «Дрібна бібліотека» (1879—1880 рр.). Поява франківської групи і цих видань були тими знаменними переломними подіями в історії Львова, які відкривали нову сторінку в його культурному житті. Саме завдяки організаторській діяльності І. Франка Львів став головним осередком літературно-видавничої діяльності на Україні.
Протягом більше ніж 40-річної діяльності І. Франка у Львові він, як і його однодумці, всіляко переслідувався, а журнали, які вони видавали, конфісковувалися поліцією. Але це не припиняло їх роботи. Франко і його група використовують засновані у 1880 році народовські органи — газету «Діло» і журнал «Зоря», в яких публікують численні матеріали про тяжкі умови життя трудящих. І. Франко багато пише літературно-критичних статей, видає твори «Борислав сміється», «Захар Беркут», «Галицькі образки», збірку поезій «З вершин і низин». В перекладі І. Франка виходять «Мертві душі» Гоголя, «Фауст» Гете та інші.
І. Франко організує серійні видання «Наукової бібліотеки» (1889—1892 рр.). Заснована у 1890 році І. Франком, М. Павликом, С. Даниловичем, В. Охримовичем та іншими діячами культури радикальна партія почала видавати журнал «Народ», в 1891—1893 рр.— газету «Хлібороб», в 1895 році — газету «Радикал», а в 1896 році — «Громадський голос». При «Хліборобі» видавалась «Хлопська бібліотека».
У 1894—1895 рр. І. Франко видає революційно-демократичний журнал «Житє і слово», який висвітлював питання історії, літератури, політики.
З другої половини 90-х років широко розгортається діяльність «Наукового товариства ім. Шевченка», яке в 1892 році почало видавати «Записки». За своїм складом товариство не було однорідним, в ньому намітились два напрямки — демократичний на чолі з І. Франком і В. Гнатюком (пізніше академік АН УРСР) та буржуазно-націоналістичний, ідеологом якого став М. Гру шевський. Крім 124 томів «Записок» у 1895—1916 рр. було видано близько 30 томів «Етнографічного збірника», ряд томів видання «Пам’ятки українсько-руської мови і літератури» та інші праці.
В кінці XIX — на початку XX століть розгорнули наукову діяльність такі відомі вчені, пізніше академіки АН УРСР, як Ф. Колесса, В. Щурат, М. Возняк, І. Крип’якевич. Багато зробив для розвитку української науки також вчений-етнограф В. Шухевич.
Завдяки І. Франку і В. Гнатюку справжнім демократичним журналом, що об’єднав навколо себе прогресивні літературні сили на Україні на межі XIX—XX століть став, після «Житє і слово», «Літературно-науковий вісник», який виходив у Львові в 1898—1906 роках.
Цінним вкладом в історію української літератури і науки були видання товариства «Українсько-руської видавничої спілки». Засноване в 1896 році воно під фактичним керівництвом В. Гнатюка та І. Франка активно діяло до 1907 року, видавши понад 250 книжок художньої і наукової літератури. Випуски «Видавничої спілки» та «Літературно-науковий вісник» періоду 1898—1906 рр. є видатним явищем журналістсько-видавничої діяльності у Львові.
У Львові друкувалися твори Т. Шевченка, С. Руданського, М. Вовчка, Г. Квітки-Основ’яненка, П. Мирного, І. Нечуя-Левицького, Лесі Українки, М. Коцюбинського та інших письменників. Л. Українка та М. Коцюбинський приїжджали до Львова. Із Львовом зв’язана діяльність таких українських письменників, як В. Стефаник, Л. Мартович, О. Маковей, О. Кобилянська, М. Черемшина, С. Ковалів, Т. Бордуляк, А. Чайківський, Ю. Опільський, М. Яцків, Д. Лукіянович, П. Карманський та інших.
У другій половині XIX — на початку XX століть розгортається українське театральне життя. Виникнення професіонального українського театру сягає у 1864 рік. У цьому році, 29 березня була поставлена перша вистава — інсценізована повість Квітки-Основ’яненка «Маруся». В репертуарі театру були п’єси І. Котляревського, Г. Квітки-Основ’яненка, М. Старицького, Л. Кропивницького, І. Тобілевича, І. Франка та інших. 16 листопада 1893 року у Львові був уперше поставлений один з найвидатніших творів української класики — «Украдене щастя» І. Франка. В театрі працювали такі визначні митці, як Йосип і Софія Стадники, виступали також М. Кропивницький, М. Садовський, М. Заньковецька, видатні українські оперні артисти О. Мишуга, М. Менцінський і С. Крушельницька.
Розгортається музичне життя, розвивається художня література й образотворче мистецтво. В 1891 році у Львові створюється хорове товариство «Боян», а в 1903 році на його базі «Союз співацьких і музичних товариств» та Вищий музичний інститут, що став першою українською консерваторією (до того у Львові існувала лише польська консерваторія). В 1907 році «Союз» був перейменований на Музичне товариство ім. М. В. Лисенка. Ім’я Лисенка було надане і Вищому музичному інститутові.
У 1898 році у Львові створюється «Товариство розвою руської штуки», яке об’єднало художників, а в 1905 році «Товариство прихильників української літератури, науки і мистецтва», розвивається музейна справа.
В другій половині XIX — на початку XX століть у Львові з’являються такі відомі композитори, як С. Людкевич, А. Вахнянин, О. Нижанківський, Д. Січинський, В. Барвінський, художники І. Труні, А. Манастирський, Й. Курилас та інші.
Розвивалася у Львові і польська культура. Тут в різний час жили і творили польські прогресивні літератори — С. Гощинський,Б. Червінський, М. Конопніцька, Е. Ожешко, Г. Запольська, Я. Каспрович, художники А. Гротгер, Ю. Коссак та інші, які внесли значний вклад в розвиток польської культури та зміцнення дружби з іншими народами. У 70-х роках XIX століття у Львові було засноване польське демократичне видавництво «Бібліотека мрувкі», яке видавало в перекладах окремі твори Т. Шевченка, І. Франка. Українські матеріали друкувалися і в журналах «Пам’єнтнік літерацкі», який видавало з 1902 року літературне товариство ім. А. Міцкевича, «Пшияцєль люду» та інших.
Велика Жовтнева соціалістична революція зробила вирішальний вплив на революційний рух в Західній Україні. Уже в листопаді 1917 року у Львові прокотилася хвиля стихійних демонстрацій трудящих під лозунгами: «Геть війну!», «Хай живе російська революція!».
Львівські робітники взяли активну участь у січневому страйку 1918 року на підтримку завоювань Жовтня, який охопив основні промислові центри Австро-Угорщини. Поліція провела масові арешти серед страйкарів. Навесні 1918 року революційне піднесення не спадало. У Львові відбулося кілька зборів робітників, а 7—8 червня — великі демонстрації, які поліція розігнала.
Під ударами національно-визвольного руху пригноблених народів Австро-Угорська монархія восени 1918 року була повалена, а клаптикова імперія розпалася.