Чайковичі, Самбірський район, Львівська область
Чайковичі — село, центр Чайковицької сільської Ради, до якої належать також села Колбаєвичі і Підгайчики. З січня 1965 року входить до складу Самбірського району Львівської області.
Чайковичі розташовані в західній частині Прикарпатського лісостепу, на лівому березі Дністра, за 56 км на захід від Львова, і межують з селами Долобовим, Погірцями, Колбаєвичами, Подільцями.
У селі 834 двори, населення — 3 тис. чоловік.
Місцевість тут волога: кількість річних опадів — 710 мм. Найбільше їх випадає з травня до серпня. Розливи Дністра колись завдавали великих збитків населенню, та за останні 5 років, в результаті проведення великих меліоративних робіт, грунт у значній мірі осушений.
Чайковичі — старовинне українське село, засноване ще до загарбання Галичини польськими панами в 1349 році. Першу згадку про нього знаходимо в грамоті польського короля Казимира 1349 року. Назва села походить від прізвища перших поселенців — Чайковських, рід яких згадується в названій вище грамоті.
Основним заняттям жителів Чайкович були льонарство, хліборобство, городництво. Помітне місце в господарстві посідало також вирощування хмелю і тютюну. Заможні селяни займалися і торгівлею.
До 1772 року чайковицькі селяни були кріпаками польських поміщиків Щепанських і Бялоскурських. Після загарбання Західної України Австро-Угорщиною на землях чайковичан з’явились нові поміщики — Новосельські, Балі і Турно. Власники села зганяли жителів з кращих земельних ділянок на землі заболочені, заливні, над самим Дністром. Селянам не належали ні пасовища, ні ліс. Тільки з дозволу пана вони могли користуватися лісом, а під час розливу Дністра — більш віддаленими пасовищами.
Особливо тяжким було становище кріпаків-хлопів. Кріпацьких господарств у різні часи до скасування панщини в селі налічувалось від 115 до 180, тобто майже половина. У 1772 році з кожних 25 хлопських господарств 11 мали коней, лише троє селян відгодовували свиней. Хлопські господарства, що мали коней, щороку мусили відробляти на пана 158 тяглових днів, безкінні — 104 піших дні, крім того, здавати поміщикові 2 корці хмелю, 2 корці вівса, 12 мотків пряжі, курей, яйця.
З давніх-давен Чайковичі були поділені на 2 частини: в одній жили хлопи, в другій — дрібна шляхта та вільні селяни. Дрібна шляхта як нижча верства феодалів платила державні податки і під час війни відбувала повинності (до 1374 року).
Серед населення переважали українці. Про це свідчить перепис більш пізніших часів: 1857 року в селі проживало 2278 чол., з них — 1938 українців, 226 поляків, 112 євреїв. Проте селянин не мав права звертатися до державних установ українською мовою. Всі документи писали польською мовою. Чайковичі мали громадську печатку, на якій були зображені чайки і викарбовані слова польською мовою.
Пригноблені селяни повставали на боротьбу. У 1648 році, під час визвольної війни українського народу на чолі з Б. Хмельницьким, Люблінський військовий трибунал судив жителів Чайкович за спустошення двору панів Бялоскурських. У судовій справі зазначалося, що селяни взяли приклад з козаків і стали їх пособниками. Усе, що було взято з поміщицької садиби, селяни поділили між собою. Зачинщиками розгрому поміщицького маєтку були Лесь і Федір Трумки, Федір та Іван Винницькі, Ф. Тимкович, А. Сірий, І. Солонинко, Ф. Сороківський. Л. Васьків, Р. Чайковський, Ф. Биринда, Ф. Бащечик, Я. Кунько, Л. Дзядко та інші.
Соціальний і національний гніт особливо посилився після загарбання Галичини Австро-Угорщиною в 1772 році. Напередодні реформи 436 селянським господарствам належало 6012 моргів землі, поміщикам — 1719 моргів.
Чайковицькі кріпаки щорічно відробляли на пана 2652 тяглових дні волами, 3120 днів кіньми, 1262 піших дні. Крім того, пряли 1110 мотків волокна, здавали 71 корець вівса, багато курей і яєць.
Жорстока експлуатація викликала протест. Серед селянства поширювались революційні настрої. Самбірський староста у 1846 році доповів, що в Чайковичах проводиться революційна агітація проти австро-угорських властей і поміщиків, що син українського священика О. Чайковський хотів привернути до неї шевця П. Нагановського. Проголошення аграрної реформи запобігло селянському виступові.
Але реформа 1848 року залишила багато феодальних пережитків на селі. Викуп за волю становив 35 720 флоринів. Селяни перестали бути особистою власністю пана, але потрапили в жорстоку економічну кабалу до нього. І після скасування панщини селянам не дозволяли користуватись лісом, пасовищами. За спаш поміщик конфісковував селянську худобу. Боротьба точилася не за повернення їм лісів і пасовищ, які належали їм раніше, а за збереження на них сервітутів (права на часткове користування поміщицькою власністю). У 1858 та в 1869 роках у Львівському суді двічі розглядалася справа про сервітутну суперечку між чайковицькими селянами і паном за право користування лісами і пасовищами. Селяни обрали уповноважених Михайла, Петра і Войтека Іванчаків, П. Костуля, М. Мазура та інших, які мали на суді захищати інтереси громади.
З розвитком капіталізму посилювалась класова диференціація на селі. У другій половині XIX століття в Чайковичах на кожні 500 моргів землі припадало 21 селянське господарство, що мало 10—15 моргів землі (куркулі), 77 господарств, які володіли 0,1—9 моргами (біднота і середнє селянство), і 4 таких, що зовсім не мали землі (наймити).
Основна маса населення, що жила під гнітом експлуатації та безправ’я, не мала ніякої освіти. Боячись поширення в народі визвольних ідей, австрійський уряд перешкоджав створенню в селах навчальних закладів. Лише в 1852 році у селі була заснована т. зв. тривіальна школа з дворічним навчанням. На початку XX століття у Чайковичах працювало 3 вчителі, лише один з них був постійним. З дорослих письменними були поодинокі жителі. Про це свідчать архівні документи польської і австрійської бюрократичної канцелярії. Всі скарги селян, претензії до поміщиків селяни підписували хрестиком. Наприклад, у 1869 році справу по сервітутному спору з поміщиком підписали 118 виборних, найбільш авторитетних селян. Лише один з них умів написати своє прізвище.
Неписьменність українських селян була наслідком шовіністичної політики польських і австрійських колонізаторів. За часів панування австрійських баронів українську мову було виключено з офіціального вжитку. Діловодство велося трьома іноземними мовами: заяви писали польською мовою, протоколи суду і слідства — латинською, а повідомлення про вирок — німецькою.
У селі не було медичних закладів. Приватна лікарня існувала у Самборі, але дістати медичну допомогу через високу плату за послуги селянин не міг. Згідно з офіціальним тарифом огляд хворого на квартирі лікаря коштував 20 марок, візит уночі— 140 марок. Особливо великою була смертність серед дітей.
Тримати в покорі селян допомагала поміщикам церква, яка до того ж пригноблювала селян матеріально. Одна церква була в «шляхетській», а друга — в «хлопській» частині села. Кожній належало близько 30 моргів землі.
В результаті першої імперіалістичної війни занепало селянське господарство, почалися голод, бідування, пошесті.
Особливо важким було економічне становище Чайкович під час польської окупації. Гніт став жорстокішим. У 20-х роках XX століття на землях чайковицьких селян з’явилась нова поміщиця К. Турно, що мала 698 га землі. Крім того, 20 га землі належали церкві, 193 — общині. А на 658 селянських господарств припадало 2602 га землі. Залежність жителів від поміщиці була великою. Селяни за мізерну плату обробляли панські землі, змушені були на невигідних умовах користуватись панськими пасовищами, тому що громадських і селянських не вистачало для годівлі худоби, особливо під час розливу Дністра. З цього і скористалась Турно, зменшивши плату селянам за їх тяжку працю.
Посилення експлуатації, скорочення селянського землекористування, деградація селянського господарства — все це разом призводило до все більшого невдоволення селян, до виступів, що раз у раз відбувалися у Чайковичах. Особливого розмаху набула визвольна боротьба під впливом Великої Жовтневої соціалістичної революції.
З появою у Чайковичах у 20-х рр. міцної організації «Сельроб» виступи селян стали організованішими. Сама організація в селі виникла в ході боротьби проти комасації — перерозподілу всієї селянської землі з метою ліквідації черезполосиці і проведення землевпорядження. Комасація значно погіршувала становище бідноти і середнього селянства. Бідноті відводили наділи гірші, віддалені від села, занедбані. В комасації зацікавлені були куркулі. Якщо підписували комасацію 30 чол., тоді все село мусило підкорятись. На захист бідніших і середніх селян виступила організація «Сельроб». Вона висунула заклик бойкотувати комасацію, і її не було здійснено. Виступи селян проти аграрної реформи проходили також під політичними лозунгами.
Бурхливо святкували 1 травня 1930 року в Чайковичах. У демонстрації взяло участь 3 тис. селян Рудківського повіту. Незабаром організацію «Сельроб» було ліквідовано, а її місцевий комітет заарештовано. Але це не затримало розвитку революційного руху в селі. У 1934 році в Чайковичах утворився осередок КПЗУ з 12 чол. на чолі з І. Туринським. Активними членами осередку були М. Туринський, І. Васелівський, І. Міцик, М. Беринда, С. Синицький І. Круковський.
Діяльність комуністів непокоїла власті. Поліція полювала на членів КПЗУ, і в 1935 році їй вдалося натрапити на слід трьох комуністів з Чайкович — І. Туринського, Петра та Андрія Винницьких. Над ними було встановлено пильний нагляд. Про це говориться в донесенні Рудківського повітового управління Львівській окружній поліції. Під керівництвом комуністів проводила роботу організація МОДР. КПЗУ вела боротьбу за вплив у місцевій читальні «Просвіта», поширювала марксистську літературу. Члени КПЗУ читали селянам працю В. І. Леніна «Дитяча хвороба «лівизни» у комунізмі» та інші.
У 1935 році в Чайковичах засновано комсомольську організацію, яка налічувала 22 члени. Її першим керівником був В. Солонинко. Комсомольці багато уваги приділяли вихованню учнів чайковицької школи.
Комуністи і комсомольці організовували демонстрації, страйки за підвищення оплати праці на фільварках, допомагали політичним в’язням. Комуністи були активними борцями проти фашизму, проти війни, за возз’єднання з Радянською Україною.
22 травня 1935 року, в день релігійного свята, комуністи і комсомольці очолили великий антиокупаційний страйк. Приводом до нього стала відмова поміщиці Кінги Турно підвищити заробітну плату за працю у фільварку. Виступ селян загрожував перерости в розгром поміщицького маєтку. В село з Дрогобича викликали поліцію. Кількох поліцаїв було обеззброєно. Тоді почалась кривава розправа над селянами. Були вбиті і поранені. Членам КПЗУ довелося тимчасово залишити село. Але поліція арештувала братів Івана і Миколу Туринських, кинула їх у Самбірську в’язницю. 13 місяців велося слідство. Незважаючи на репресії, селяни Чайкович під керівництвом комуністів продовжували боротьбу. Не припинила своєї роботи Чайковицька підпільна друкарня, що містилася на горищі в будинку батьків І. Круковського. Друкарська машина (циклостиль) зберігається тепер у Львівському історичному музеї.
Протягом весни і літа 1936 року відбувались активні революційні заворушення в селі. Вранці 1 травня 1936 року жителі побачили на будинках листівки-звернення осередку КПЗУ:
«Сьогодні міжнародний день Перше Травня! Сьогодні у Москві, у Києві, скрізь на землі Радянській святкують наші єдинокровні брати і селяни Першотравень. То ж вийдемо і ми на вулиці, щоб сказати про свою любов до Леніна, про свою ненависть до грабителів, щоб вимагати собі і дітям людських прав!».
У селі почався страйк. До нього приєдналися жителі ще 9 сіл. Утворився страйковий комітет з 20 селян. Основною вимогою страйкарів була передача землі тим, хто її обробляє. Але селяни цим не обмежились. Вони висловлювались за возз’єднання з Радянською Україною.
Найвизначнішою подією був організований комуністами страйк у маєтках поміщика Валя у червні 1936 року. Селяни висунули загальні вимоги про підвищення оплати праці на збиранні врожаю. Тоді Валь узяв до себе на роботу 300 чол. із Закарпаття. Та жителі Чайкович не допустили їх у село. До них приєдналися селяни Нового Острова. Усі вирушили до головного маєтку поміщика. В заворушенні взяли участь 5 тис. чоловік. Втрутилася поліція. У сутичці вбили М. Солтис, Є. Задорожну, М. Решетила, М. Хим’яка, М. Задорожного, Д. Павлюківську, 38 чоловік поранено. У Львові нелегально поширювалися некрологи, присвячені пам’яті жертв фашистського терору, і листівки солідарності з сільськогосподарськими робітниками Чайкович і Нового Острова.
Кривава розправа не зупинила селян. І в наступні роки в оперативних донесеннях суспільно-політичного відділу Львівського управління ПОЛІЦІЇ повідомлялося, що в Чайковичах неспокійно, що тут поширюються комуністичні листівки.
Велику надію покладали селяни-трудівники на СРСР, чекаючи визволення від братів. Народні сподівання здійснилися.
У вересні 1939 року селяни Чайкович радісно зустрічали Червону Армію. Разом з мільйонами трудівників західноукраїнських міст і сіл вони надіслали свого делегата — І. Туринського — на Народні Збори Західної України, які вирішили дальшу долю визволених земель і прийняли історичні Декларації про перші соціалістичні перетворення. У своєму виступі на засіданні Народних Зборів І. Турянський вніс пропозицію про конфіскацію всіх поміщицьких земель і передачу їх селянам. Він сказав: «Наші діти вже не будуть поза школою, наші діти не будуть за 40 сотиків працювати на фільварках, а будуть на тракторах їздити, будуть літати на літаках, будуть учителями, професорами». І мрія селян здійснювалася.
У Чайковичах було конфісковано поміщицьку землю і передано селянам. Землю дістало 56 безземельних дворів і 290 дворів бідноти.
Ініціаторами колгоспного руху були Ф. М. Винницький, Г. М. Коваль, С. М. Синицький, М. І. Туринський. А 8 березня 1940 року 99 господарств об’єдналося в колгосп. Першим головою артілі обрали Ф. Тимковича, а його заступником — М. І. Туринського.
Колгосп був невеличкий. Він мав 46 корів, 40 коней, 5 племінних бугаїв, 5 свиноматок, 56 бджолиних вуликів. Колгоспу належало 337 га земельних угідь. З них 148 га засіяли озиминою, 20 — вівсом, 25 — ярою пшеницею, 12 — ячменем, 36 — картоплею, 10 — буряками, 6 — кукурудзою.
І хоч дуже мала була виробнича база, люди працювали з великим ентузіазмом. На Дошці пошани з’явилися прізвища передовиків: М. Надійний, В. Тимкович, П. Беринда, К. Польний. Люди охоче йшли до колгоспу. Весною 1941 року в артілі було вже 319 господарств. На ланах працювало 3 трактори, 6 жниварок, 1 комбайн. Напередодні війни колгосп досяг значних успіхів.
Чайковицький спиртзавод, заснований у другій половині XIX століття, перейшов у власність держави. По-новому почали тут працювати робітники: було впроваджено режим економії сировини і палива. Щодня спалювалося вугілля на 15 цнт. менше, ніж раніше. Кожного тижня витрачалося на 2 цнт. менше ячменю. А спирту щодня випускалось на 50 л більше і кращої якості.
Одночасно проводилася велика робота по розгортанню культурного будівництва. Вже у 1939 році виникла на селі перша бібліотека. Селяни потяглися до книжки, до освіти. Почалася ліквідація неписьменності. Це були перші кроки соціалістичних перетворень.
Мирну працю перервала Велика Вітчизняна війна. 87 чол. з села пішли до лав Червоної Армії. Захищаючи Батьківщину, 23 з них загинули.
Чайковичі — одне з тих радянських сіл, що першими зазнали фашистсько-німецької окупації. Разом з окупантами в селі з’явився німецький барон Енгард. Він захопив 300 га орної землі і 500 га луків. Селян примушували обробляти цю землю. Окупанти пограбували село, зруйнували колгосп. У 1942 році почався голод. Тих, хто залишився в селі, переслідували. Від населення вимагали видати комуністів і комсомольців. Гітлерівці разом з своїми вірними помічниками — націоналістичними запроданцями — нещадно розправлялися з мирними жителями при найменшій підозрі опору «новому порядку». Сільську стайню фашисти перетворили на місце катувань. Карали всіх — чоловіків, жінок, старих і малих.
Буржуазно-націоналістичні елементи, зрадники українського народу, видали комсомольців німецькими катам. Вороги мордували І. Шавка, Я. Сороківського, Т. Винницького. 220 селян, переважно молодь, було вивезено на роботу до Німеччини.
Наближався час розплати. В липні 1944 року радянські війська завдали вирішальних ударів німецьким арміям під Львовом, а також на Рудківському напрямку. Німці тікали з усіх навколишніх сіл, у т. ч. і з Чайкович. У самому селі боїв не було. Це значною мірою обумовлювалось його розташуванням серед боліт, а також віддаленістю від гужового тракту.
27 липня 1944 року Радянська Армія визволила Чайковичі. Почалася відбудова села. Загальні збори селян у 1948 році вирішили відновити артіль. Було обрано правління колгоспу, прийнято Статут Сільгоспартілі. Назвали колгосп іменем М. І. Калініна. Тоді ж було засновано партійну організацію з 3 членів. Згодом у селі створили ще один колгосп.
У 1950 році артілі об’єдналися. Об’єднаний колгосп мав 2457 га землі. На полях працювало 6 тракторів. На місці, де була колись садиба поміщика, побудували колгоспні громадські споруди: 4 тваринницькі ферми, склади, гараж з 10 автомашинами. Над усім височить трансформаторна вишка — в Чайковичі надійшла електрика.
Близько 2,5 млн. крб. витратив колгосп на будівництво громадських споруд. Подбали і про механізацію праці. Вже у 1954 році артіль мала 20 власних електромоторів.
Після вересневого Пленуму ЦК КПРС 1953 року велику увагу приділили розвитку тваринництва. Партійна організація села, що налічувала майже 30 осіб, домоглася запровадження додаткової оплати роботи для кращих працівників ферм.
Комуністи взяли під свій контроль будівництво і електрифікацію тваринницьких приміщень. 4 корівники, свинарник, вівчарню, літній табір (на 100 корів) було здано в експлуатацію в 1954 році. У цьому ж році на 1001 а угідь колгосп мав 8 корів, а на 100 га ріллі — 30 свиней. Тваринництво дало колгоспу 120 тис. крб. прибутку.
80 трудівників села, серед них 43 жінки, Радянський уряд відзначив високими нагородами — орденами і медалями. Орден Трудового Червоного Прапора одержали ланкові колгоспу А. Ковальська і К. Мазур.
У 1959 році вдруге відбулося укрупнення сільгоспартілей. Новоутворений колгосп назвали «Прогрес». До нього ввійшли господарства сіл Чайкович, Конюшок-Тулиголівських, Конюшок-Королівських, Нового Острова, Погірців, Су солова, Подільців, Задністрян, Малинова.
Нині колгосп «Прогрес» — одне з найбільших господарств Львівської області. Всі земельні угіддя його становлять 9007 га, в т. ч. 4244 га — орної землі, 101 га — садів, 1155 га — пасовищ, 233 га — лісу.
Це багатогалузеве господарство, основний напрям якого — рослинництво з ухилом вирощування технічних культур (льон, цукровий буряк). Тваринництво — м’ясомолочного напряму. Протягом 14 років (з 1953 року) колгосп очолює Г. І. Богоніс, син бідного селянина, делегата Народних Зборів 1939 року І. Ф. Богоноса. Григорій Іванович — авторитетна людина, член КПРС. Його щиро шанують колгоспники. За хороші показники в розвитку колгоспного виробництва Г. І. Богоніс удостоєний високої урядової нагороди — ордена Леніна.
Колгосп повністю забезпечений кадрами. Тут працюють 2 зоотехніки, 4 ветпрацівники, 2 агрономи, 102 трактористи, 8 комбайнерів, 28 шоферів, економіст та інші.
Артіль «Прогрес» — високомеханізоване господарство. В 1958—1959 рр. вона придбала 3 комбайни і 29 тракторів. Тепер у машинному парку колгоспу 45 тракторів в 15-сильному обчисленні, 8 комбайнів, понад 80 електромоторів, 29 автомашин. Робочих коней у колгоспі 650. Всього основних засобів виробництва — на 2 млн. 400 тис. карбованців.
Урожайність зернових на полях артілі становить в середньому 23,2 цнт з га, цукрових буряків — 300—350 цнт, картоплі — 114 цнт. Чайковицькі бригади мають значно вищі економічні показники. Польова бригада П. Манецького збирає врожай озимої пшениці по 25,4 цнт з га, а бригада М. І. Ворожинського — по 25,5 центнера.
П. А. Манецький — майстер сталих високих показників. Уряд високо оцінив його працю, нагородивши орденом Леніна.
Кращі доярки колгоспу «Прогрес» — Е. Городиська і С. Овчар систематично надоюють по 3500 і більше літрів молока від кожної закріпленої за ними корови. Чималий вклад у піднесення продуктивності колгоспного тваринництва вносить X. С. Возняк — у 1966 році її нагороджено орденом Трудового Червоного Прапора. Приклад сумлінної праці подає телятниця М. Винницька, яка доглядає телят і давно вже не має падіжу молодняка. Великі прибутки колгосп має від овочівництва.
У Чайковичах живе і працює депутат Верховної Ради УРСР Г. Г. Круковська, дочка безземельного селянина, який лише у 1938 році купив 45 кв. м метрів землі і поставив хату. Сім’я жила в постійних злиднях. Доля Ганни за старих часів не стала б іншою, ніж у батьків — батраків.
За Радянської влади Ганна Григорівна — один з ініціаторів колгоспного руху, перша і передова ланкова ще з 1940 року, коли її ланка була учасником Всесоюзної сільськогосподарської виставки і одержала медаль лауреата. Під час окупації українські буржуазні націоналісти видали Ганну німецьким фашистам. Ні обіцянками винагороди, ні катуваннями не вдалося ворогу вирвати від неї відомості про чайковицьких комуністів і комсомольців. І яка ж була радість, коли село визволила Радянська Армія! Воля, земля, праця… Весь свій досвід і запал Ганна Григорівна віддає льонарству, буряківництву. Її ланка з 25 чол. щороку вирощує в середньому по 400 цнт цукрових буряків з га. У 1966 році ланка виростила високий урожай. Кожний член ланки одержав лише додаткової оплати понад 300 крб. і 160 кг цукру.
За успіхи, досягнуті у підвищенні врожайності та збільшенні виробництва цукрових буряків ланкових артілі було нагороджено: О. Й. Войтків — орденом Трудового Червоного Прапора і К. G. Баран — орденом «Знак Пошани».
Колгосп проводить великі роботи по осушенню та освоєнню заболочених земель. Тут їх було близько 3 тис. га. З гектара таких земель ледве збирали 7 цнт трави. Осушення заплановано було на 1961—1965 рр. Меліоративні роботи потребували великих коштів. Одному селу і навіть великому колгоспу це не під силу. На допомогу прийшла держава. З потрібних 20 тис. крб. колгосп вніс лише 6 тис. крб., решту позичила держава. Всі затрати мають окупитися за два роки господарського використання освоєних земель.
За 1961—1963 рр. осушено 1200 га землі. У 1962 році вперше засіяли 150 га. На 17 га кормові буряки дали по 400 цнт. Картопля вродила по 100—120 цнт. Найкращий врожай на цілині дало просо — по 30—35 цнт. Пшениця вродила по 20 цнт на га. Колгосп створив 4 меліоративні ланки, що доглядають осушувальну систему. Восени 1963 року розорали ще 350 цнт землі. Тепер ці роботи закінчено.
Артіль удосконалює структуру посівної площі. Ще в 1960 році, за традицією, тут засіяли 700 га житом і збирали урожай по 14 цнт з га. Тимчасом урожай озимої пшениці «Білоцерківська — 198» становив 23—25 цнт. Колгосп нині значно скоротив площі під житом і надалі планує сіяти його лише для власних потреб.
Велика увага приділяється використанню хімії. «Прогрес» має свою хімічну лабораторію, розпочато фронтальне обстеження грунтів.
Щороку в колгоспі виробляється більш як мільйон трудоднів. Прибутки господарства у 1966 році становили 100 тис. крб. Від допоміжного виробництва одержано 4621 крб., з інших джерел — 4537 карбованців.
Чайковицький спиртовий завод реконструйовано у підприємство по виробництву антибіотиків, зокрема кормового біоміцину. Багато колгоспників працює на заводі — усього тут близько 200 робітників. Проведено реконструкцію другої черги заводу. В недалекому майбутньому він вироблятиме 1500 кг біоміцину на рік.
За роки Радянської влади відбулися великі зміни в культурному житті села. Напередодні возз’єднання українських земель з Радянською Україною у Чайковичах була 6-класна школа, де вчились діти з багатьох навколишніх сіл. Учителів з вищою освітою не було. Відразу після возз’єднання жителі прийняли рішення створити у Чайковичах середню українську школу. Першим директором школи обрали на вчительських зборах Г. І. Романович, яка і тепер працює в школі. Тоді було відкрито 8 класів. У післявоєнні роки контингент учнів зріс, збільшилась кількість класів. У 1952—53 навчальному році відбувся перший випуск 18 десятикласників. З того часу в школі одержали атестат зрілості 203 учні.
У Чайковицькій середній школі зараз навчається 458 учнів, а у вечірній, без відриву від виробництва — 78 чол. У школах працює 17 учителів з вищою освітою, 8 — з середньою, 9 вчаться заочно у вищих учбових закладах.
Сьогодні багато колгоспників, робітників і службовців мають середню освіту. 24 вихідці з села здобули вищу освіту, серед них — інженери, лікарі, вчителі, зоотехніки.
В різних галузях господарства і культури у Чайковичах працюють 24 спеціалісти з вищою освітою.
У просторому новому Чайковицькому Будинку культури із залом для глядачів на 500 місць демонструються широкоекранні фільми. При ньому створено драматичний, хореографічний гуртки, в роботі яких беруть участь понад 90 колгоспників. Чайковицький самодіяльний колектив систематично виступає на районних і обласних оглядах художньої самодіяльності. Так, у 1963 році на обласній олімпіаді його нагороджено дипломом 2-го ступеня, а в 1964 році — дипломом 3 ступеня. В Будинку культури є бібліотека з книжковим фондом близько 12 тис., читальний зал. Бібліотекою нині користується 1302 читачі.
Багато колгоспників мають індивідуальні бібліотеки. Повне зібрання творів В. І. Леніна є в ланкової, депутата Верховної Ради УРСР Г. Г. Круковської, доярки В. С. Джумської, завідуючого тваринницькими фермами М. І. Туринського, агрономів В. П. Галушки, В. Й. Лобчинського. Особливо багата бібліотека в телятниці М. Ф. Винницької: твори К. Маркса, В. І. Леніна, томи Великої Радянської Енциклопедії, книги Т. Шевченка, М. Лєрмонтова, І. Тургенева, Л. Толстого, М. Шолохова, М. Стельмаха та інших. М. Ф. Винницька передплачує п’ять газет і чотири журнали.
Частими гостями в Чайковичах є львівські поети і письменники. Тут виступали П. Інгульський, Р. Іваничук, М. Петренко.
В сільській групі товариства «Знання» налічується 50 лекторів — сільська інтелігенція і передовики колгоспного виробництва. В її тематиці лекції з важливих політичних питань, про міжнародне становище, про великі досягнення соціалістичної культури тощо. У 1964 році, наприклад, лектори чайковицької групи «Знання» більш як 300 раз виїздили з лекціями в села району.
За останні роки в селі виросло багато нових будівель. Споруджено 400 житлових будинків, стадіон, спортивні майданчики, сільмаг, магазин господарських товарів, їдальню, приміщення для фельдшерсько-акушерського і ветеринарного пунктів.
Жителі села передплачують багато газет і журналів. Щороку в село надходить близько 1356 примірників газет і 350 журналів. В кожному будинку є радіоприймач, сотні родин колгоспників мають телевізори.
Про благоустрій села дбає сільська Рада, до складу якої входить 56 депутатів. Очолює її з 1953 року М. Ф. Тимкович. За рішенням сільради в Чайковичах відкрито павільйон побутового обслуговування, обладнано клуб, газифіковано бібліотеку, медпункт, клуб. Під час польових робіт працюють колгоспний дитячий садок і ясла. Піклуються депутати сільради і про вчасне закінчення будівництва школи, і про участь інтелігенції в культурно-освітній роботі. Чимало колгоспників бере участь в організації добровільного товариства «Колгоспник», ДТСААФ, товариства мисливства, «Червоного хреста».
У селі, велика партійна організація. Вона в 1948 році налічувала лише 3 члени партії. Організація виросла майже до 100 чол. Секретарем її багато років підряд комуністи обирають талановитого організатора, прекрасну людину М. П. Харченка.
У чайковицькій комсомольській організації 142 члени. Секретарем комсомольської організації багато років є Марія Галушка — ланкова колгоспу, нагороджена орденом Трудового Червоного Прапора. Вона була делегатом XXIII з’їзду КП України.
Партійна і комсомольська організації Чайкович, спираючись на творчу ініціативу мас, мобілізують трудівників села на боротьбу за перетворення в життя завдань, накреслених у Програмі КПРС.
Я. С. ГУРЛАДІ